Academic literature on the topic 'Семантичні наслідування'

Мета дослідження – визначити основні історичні етапи та жан- рові чинники розвитку семантики моторності у фортепіанній музиці, виявити функціональну та смислову множинність моторного тема- тизму як зумовленого ідеєю відтворення в музиці багатства рухової енергії людини. Методологія роботи зумовлюється єдністю історіо- графічного та семантичного підходів, передбачає поглиблення тексто- логічних оцінок та індивідуально-стильових характеристик. Наукова новизна даної статті зумовлюється тим, що вивчення сфери фор- тепіанної моторності надає можливості виявляти специфічні ігрові семантичні показники музично-виконавського процесу та музичного тексту, підтверджувати наявність у музиці образного віддзеркалення антиномій порядку – свободи, відсторонення – прийняття, дієвості – ілюзорності, завершеності – відкритості, наслідування – винаходу, втілення – перевтілення, деяких інших. Розкривається єдність техно- логічних умов та образно-рольового призначення тематизму «загальних форм руху», його фундаментальне значення для фортепіанної поетики. Висновки. Найбільш результативним положенням щодо матеріалу да- ної статті є те, що «загальні форми руху», які буквально відтворюють енергію моторної сфери, тобто кінетику музичного звучання й відбит- тя в ній динамічності життєвого процесу, припускають предметну конкретизацію усередині загального семантичного поля даної музич- но-текстової сфери. Від ранньої класицистської епохи семантика мо- торності передається бетховенській поетиці, а далі – романтичному способу відтворення динаміки буття, на основі певних жанрових форм та їх фактурно-тематичних принципів, тобто більше залежить від спільних композиторських рішень; у період пізнього романтизму й далі домінуючим у сфері моторного тематизму з його семантичними функ- ціями постає індивідуальне авторське стильове начало, тому семан- тика моторності набуває більш диференційованих форм, залишаючись, однак, найбільш широким базисом музичного мислення й мовлення.

Мета статті – виявити знакові особливості при розкритті семантичної варіативності коней у діалозі Платона «Федр». Завдання: виділити варіативність коней використаних у метафоричному та стратегічному контекстах. Методологія. В ході роботи використано компаративний та семіотичний методи при дослідженні поставленого питання. Наукова новизна. Виділено три види тварин за знаковою символікою наближених до коней. До них входять: пегас, кінь як метафора людської душі та образ «коня в собі». До розгляду не було включено коня як матеріальну цінність. Пегас (чарівне створіння) постає трансцендентальною істотою, яка відрізняється від крилатого коня за сутністю природи походження та знаходження. Метафоричне зображення людської душі у формі білого та чорного коней, які поєднані колісницею, дає фундаментальну основу для розкриття дуалізму людської природи в глобальному контексті. Подібний дуалізм дає основу для семантичної варіативності у історичній ретроспективі розвитку бінарних систем. Кінь як приклад «ідеальної істоти» у протиставленні «тіні віслюка» дає розуміння цього виду тварин взагалі, в контексті світогляду тогочасного суспільства. Де експліцитно виражене знакове наповнення цієї тварини у ментальному сприйнятті. Цікаво що другорядні елементи літератури Давньої Греції наближають дослідників сьогодення до витоків джерел ментальності сучасності. Висновки. Глобалізація світу стає наступником у наслідуванні давньогрецької традиції на імпліцитно вираженому рівні засвоєння семантичної знаковості предметів у контексті мікро та макросвіту. Мова, символ та діяльність стають не просто елементами культури, а інструментами діалогу з минулим, де на перший план виходить «діяльність» як особлива форма людського буття.

Останнім часом TED-конференції стали однією з найпопулярніших платформ у світовій спільноті для поширення ідей, гідних наслідування. Виголошені англійською мовою промови, присвячені мотивації, посідають чільне місце серед численних виступів науковців, медиків, програмістів, музикантів, просто пересічних громадян, які готові поділитися ідеєю, вартою поширення. У статті піддані аналізу виступи ораторів TED-конференцій з метою доведення їхньої мотиваційної спрямованості. Для реалізації мети спершу з’ясована семантика поняття мотивації, а далі на основі відібраних промов декількох спікерів із платформи TED проаналізоване семантичне наповнення їхнього тексту. Задля встановлення найуживаніших лексичних одиниць створене семантичне ядро кожного виступу. Виокремлення й аналіз семантичного ядра промов дозволяє переконатися в тому, що найуживаніші лексичні одиниці відображають тему виступу, спікер будує свою промову навколо єдиної ідеї, що і передбачено вимогами організаторів TED-конференцій. Зроблений висновок про те, що мотивація як феномен, при якому діяльність однієї людини (чи групи людей) регулюється іншою, враховуючи ту чи ту потребу, є набором цілеспрямованих дій, пов’язаних з інтенцією мовця вплинути на співрозмовника і певним чином змінити або зберегти вже існуючий стан речей. Виступи на конференціях TED мають інформативно-персуазивно-спонукальний характер. З одного боку, спікерові важливо повідомити фактичний матеріал (факти, ідеї, результати). Проте важливіше для нього – вплинути на слухача, переконати в прийнятності своєї ідеї, викликати емоційну рефлексію в аудиторії, добитися того, щоб виступ актуалізував проблему, надихнув, змотивував до подальших дій задля її розв’язання. Здійснюючи когнітивно- комунікативну діяльність через TED talks за допомогою стратегій інформування, переконання і спонукання, промовці впливають відповідно на різні сфери свідомості: раціональне мислення, емоції та волевиявлення. В результаті цього вони творять мотиваційний дискурс, суб’єктами якого є вони самі в ролі ораторів та аудиторія – в ролі реципієнтів.

Мета дослідження – визначити способи категоризації класичного в музиці, що є найбільш відповідними як до історичного та ціннісно-смислового походження, конститутивних культурних ознак цього явища, так і до типологічних показників оперної творчості – в її інституціональній художньо-функціональній цілісності та музично-мовній специфіці. Методологія роботи зумовлюється поєднанням культурологічного, естетичного, аксіологічного та семантичного підходів, передбачає включення соціокомунікативного ракурсу оцінки художніх явищ та розширення дослідного поля оперознавства у бік сучасних оперних феноменів як наслідування класичним артефактам. Наукова новизна цієї статті полягає у доведенні значущості явища класичного в музиці як для музикознавчого дискурсу, так і для сучасної композиторської творчості. Доводиться, що нова актуальність класичного зумовлюється множинністю буття класичних музичних взірців у сучасному соціумі, у семантичній мережі сучасної культури. Це стає одним з важливих чинників оновлення уваги до класичних засад провідних музичних жанрів, зокрема опери, у творчості сучасних композиторів. Розкривається значення класичної музики – класичного типу музичного мовлення – як головної парадигми на сучасному етапі розвитку професійної академічної музичної традиції, зокрема оперної. Висновки засвідчують, що категоризація класичного в музиці спирається на усвідомлення історичного та ціннісно-смислового значення класичної музики, передбачає конкретизацію поняття про класичне стосовно саме музичного мистецького досвіду, виявляє суттєві дискусійні моменти в обговоренні явища класичної музики – музичної класики; виявляється надзвичайна важливість і широта класичного типу музичного мовлення, відповідно, потреба у збереженні класичного типу музичного мислення, що, зокрема, зумовлює оперний метод сучасної композиторки К. Сааріахо.