Academic literature on the topic 'Саморегуляція стану'

В статті проаналізовано особливості психологічного забезпечення соціальної підтримки розвитку професіоналізму фахівців в умовах харчової промисловості. Мета статті полягає у визначенні сутності психологічної регуляції функціональних станів фахівців й розкритті її особливості в умовах харчової промисловості. Методичний підхід грунтується на теоретико-методологічних положеннях про системну будову психічних явищ та концепцію розвитку соціотехнічних систем діяльності. Проаналізовано методи регуляції функціонального стану (аутотренінг, ідеомоторне тренування). Доведено, що психічна саморегуляція стану створює позитивний вплив на процеси відновлення працездатності, підвищення ефективності професійної діяльності. Корегуючий вплив методу на індивідуально-психологічні особливості особистості привернув увагу багатьох вчених для його використання здоровими людьми у різних галузях діяльності. Особливо широкого розповсюдження для регуляції функціональних станів організму за допомогою аутогенного тренування отримано у соціальній роботі. Найбільш широкого розповсюдження у її практиці отримало “психорегулююче тренування” під назвою “психом'язове тренування” та “емоційно-вольова підготовка” фахівців. Особливістю методики є те, що у обох випадках навчання проводиться у формі гетеротренінгу під керівництвом психолога, або лікаря чи тренера. В основі курсу лежать вправи тренованої м'язової релаксації, які викликають фазові стани у корі головного мозку. У подальшому засвоюються вправи, спрямовані на загальне заспокоєння; цілеспрямовано розвивається здібність до сенсорної репродукції; використовуються прийоми, спрямовані на підвищення здібностей до самонавіювання і активної реалізації формул самонаказів. Розглянувши основні шляхи та засоби оптимізації і профілактики несприятливих функціональних станів, здійснення психологічного аналізу діяльності фахівців харчової промисловості, вивчення досвіду застосування засобів оптимізації для усунення несприятливих функціональних станів в таких галузях науки як соціальна психологія, психологія соціальної роботи, соціальна медицина, психологія та психофізіологія праці стверджуємо, що реалізація корегуючих впливів на функціональні стани в умовах професійної діяльності може бути здійснена за допомогою методу довільної психічної регуляції стану, який на сьогодні є найбільш актуальним і перспективним психологічним засобом оптимізації функціональних станів та розвитку професіоналізму. Зазначений метод є достатньо ефективним для усунення несприятливих функціональних станів (перевтоми, нервово-психічної напруги, гіперкінезії, монотонії тощо). Його використання і складає перспективу подальших досліджень у контексті психологічного забезпечення соціальної підтримки розвитку професіоналізму фахівців харчової промисловості.

У статті висвітлено різні аспекти питання становлення емоційної сфери особистості, відображено ґенезу поняття «емоційна культура», проаналізовано дефініції «емоційний інтелект», «емоційна компетентність», «емоційна культура» тощо та їхнє активне введення до наукового обігу сучасних педагогічних досліджень. Автор простежує ґенезу поняття емоційної культури, яка вивчається сучасними зарубіжними та вітчизняними науковцями – психологами та педагогами. У статті визначення емоційної культури майбутнього вихователя розкривається через низку дотичних понять: культура почуттів, емоційний інтелект, емоційна компетентність. Дослідження дефініції емоційної культури особистості засвідчує приналежність цієї проблеми до широкого кола питань, у яких висвітлюються такі вимоги до емоційної сфери фахівця, як здатність усвідомлювати власні емоції та переживання та емоції оточуючих, самоуправління та саморегуляція емоційними станами та реакціями, корегування власної поведінки відповідно стану інших тощо. Визначено особливості емоційної сфери дітей дошкільного віку: зміна змісту та ролі емоцій в діяльності дитини, опанування формами вираження емоцій, ускладнення емоцій від базових до вищих тощо. Обґрунтовано емоційну культуру як основний елемент впливу на становлення особистості дошкільника та формування його емоційної сфери, відповідність цього особистісного утворення сучасним вимогам суспільства до фахівця дошкільної освіти. Пояснено, що емоційний стан вихователя передається вихованцям та викликає відповідні переживання, впливає на їхнє самопочуття та формування поведінкових стереотипів, оскільки в дошкільному віці яскраво проявляється «копіювання» почуттів та емоцій інших людей. Дані здійсненого аналізу дозволили сформулювати визначення емоційної культури фахівця дошкільної освіти та окреслити значення цього особистісного утворення в процесі виконання основних виховних завдань.

Види єдиноборств є специфічним засобом психофізичного тренування. Вироблення оптимальних алгоритмів функціонування психіки засобами фізичного впливу над тілом, мобілізація зусиль для подолання екстремальних факторів складної праці вимагають швидко й свідомо входити в специфічний психофізичний стан, в якому раціональна техніка визначає вимоги до розвитку рухових якостей, а рухові якості є основою для реалізації ефективних професійних рухових дій. Вимоги до особистості фахівця водного транспорту як спеціаліста екстремального профілю визначаються базовим комплексом професійно важливих психофізичних якостей, до яких належать: увага, мислення, оперативна пам’ять, емоційна стійкість, саморегуляція, соціально-комунікативні якості, достатній рівень здоров’я та професійна фізична підготовленість. Єдиноборствам притаманні такі особливості: оперативний характер діяльності, висока психічна напруженість, динамізм, нестандартні умови вирішення завдань, залежність результату від особливостей протидії супернику в часто мінливих стресових умовах явно вираженої конфліктної взаємодії. Запропонована методика застосування видів єдиноборств під час підготовки здобувачів вищої освіти до професійної діяльності містить такі стадії: 1) прийняття техніко-професійного рішення в екстремальній ситуації з двома фазами: формування рухової установки (вибір мети дії) і формування завдання в конкретних умовах; 2) вибір способів вирішення ухваленої техніко-професійної дії, тобто конкретної програми її реалізації; 3) реалізація прийнятого техніко-професійного рішення у порівняно простих умовах, без наявності суттєвих перешкод, і в більш складних, що вимагають оперативної реакції на конкретну ситуацію і відповідної корекції параметрів рухів або дій; 4) зміна самої рухової установки (зумовлена переважно тактично-професійним міркуванням). На факультативному занятті із самозахисту за темою «Поєдинок із рукопашного бою» зі здобувачами вищої освіти I та II курсів у кількості 30 осіб вимірювання психологічного напруження (за методом пульсового режиму) визначило перевагу студентів II курсу, в яких спостерігався оптимальний пульс під час виходу на татамі, впродовж поєдинку і після, що є показником стабільного рівня нервового стану й характеризує високі психофізичні якості. У здобувачів вищої освіти I курсу з досвідом та технікою, набутою впродовж I семестру навчання, різке коливання показників ЧСС до початку поєдинку (від 100–120 поштовхів у хвилину до 150–160 поштовхів у хвилину) супроводжувалося підвищеним передстартовим хвилюванням і вказувало на нестабільність нервово-психічного стану. Визначена нами в дослідженні динаміка змін ЧСС у здобувачів вищої освіти підтверджує вплив засобів єдиноборств (на прикладі рукопашних поєдинків) на рівень психофізичної підготовленості, який залежить від наявності оптимальної психічної напруги та від досвіду підготовки.

В статті проаналізовано соціально-психологічне забезпечення життєдіяльності жінок в умовах динамічних соціотехнічних систем управління. Мета статті полягала у виявленні зміни зростаючого стомлення при роботі досліджуваних в умовах динамічних соціотехнічних систем діяльності. Обстежено 500 досліджуваних (оператори, фахівці) у віці від 18 до 46 років (всі жінки) в динамічних автоматизованих системах управління. Як оптимізуючий метод використано довільну психічну саморегуляцію життєдіяльності. Виявлено та скореговано негативні функціональні стани жінок щляхом оволодіння ними навичками саморегуляції (аутотренінг, ідеомоторне тренування). Програма містила вправи розминки, тренінгові вправи, дискусії, міні-лекції, роботу в парах та малих групах. Опановувалися м’язова релаксація, самонавіювання, активація рефлексивної зони свідомості. Результати. Схарактеризовано соціально-психологічні особливості взаємодії і взаємовпливу компонентів динамічних соціотехнічних систем діяльності. Здійснено психологічний аналіз тенденцій розвитку таких систем. В емпіричному дослідженні визначено особливості забезпечення життєдіяльності жінок на робочих місцях. Розроблено та апробовано концепцію соціальної підтримки їх життєдіяльності. Спрогнозовано роботоздатність жінок і можливі зміни їх функціонального стану. Здійснено обгрунтування соціально-психологічного забезпечення розвитку соціотехнічних систем діяльності, яке допоможе подолати негативні наслідки функціонування таких систем та призведе до їх подальшого розвитку за нових (ринкових) умов. Перспектива продовження дослідження вбачається в розробці психологічної теорії оптимізації процесу діяльності жінок у динамічних соціотехнічних системах. Висновки. Проведена дослідницька робота щодо вивчення особливостей життєдіяльності та роботоздатності жінок у динамічних соціотехнічних системах, виявлення прояву їх функціонального стану. Розроблено та апробовано структурно-функціональну модель соціально-психологічного забезпечення життєдіяльності жінок відносно до існуючих стадій діяльності у динамічних соціотехнічних системах. Ключові слова: система, автоматизована діяльність, неперервна інформація, користувачі, психологічна готовність.

Purpose. Developing the evidence-based technique for studying person’s state of emotional self-regulation which determines the prospects for forming the constructive behavior (argumentation: the study of emotional self-regulation person’s behavior in emergencies; emotional self-regulation controls the energy balance of the body).Methods. The presented technique is the author’s copyright. This is a research result of the theoretical and empirical study of the problem in different regions of Ukraine. The necessary requirements (reliability, validity, etc.) were met for the development of the technique. With the help of the technique the information expressing the behavior peculiarities of the person in emergency situations was obtained. At present the technique is being improved, and therefore can be used only with the permission of the author.Results. The basic cognitive guideline was formulated: the author’s diagnostic toolkit is multifunctional (it provides stating the actual research results and the potential possibilities of their extrapolation). The technique is made up of structured thematic information: level 1 is field reactivity (search for positions of comfort and safety; identification with the nature; psychotechnical techniques; sense of satisfaction with the created things); level 2 is made up by stereotypes (sensitivity to the violation of needs; affective fixation; self-stimulation of positive emotions); level 3 is expansion (research behavior, the need to assess the own possibilities; affective feelings; the desire for change; affective need for danger); level 4 is the emotional control (dependence on the emotional assessment of the environment; ability for empathy; trust to the environment; willingness to receive help from others). The method is made up by 35 questions and variable answers (each answer has a fixed score). The interpretation of the received information was carried out (three behavioral levels and their characteristics were defined).Conclusions. The qualified individual psychological support involves first information and sense orienting the psychologist in the initial indicators of person’s emotional self-regulation, and then his/her examining with the help of appropriate techniques. The developed diagnostic psychological tools potentially require the next approbation.Key words: diagnostic tools, emotional control, expansion, constructive behavior, reactivity, stereotype. Мета статті полягає урозробленні доказової методики для вивчення в людини стану емоційної саморегуляції, який визначає перспективи формування конструктивної поведінки (аргументація: вивчення емоційної саморегуляції передбачає наукове рішення про з’ясування психологічного змісту конструктивної поведінки людини у надзвичайних ситуаціях; емоційна саморегуляція контролює енергетичний баланс організму).Методи. Презентованаметодика є авторською. Це дослідницький результат теоретико-емпіричного вивчення проблеми у різних регіонах України. Для розроблення методики дотримані необхідні вимоги (достовірність, валідність тощо). За допомогою методики отримана інформація, яка увиразнює поведінку людини у надзвичайних ситуаціях. Нині методика вдосконалюється, тому може бути використана лише з дозволу автора.Результати. Сформульовано таку базову пізнавальну настанову: авторський діагностичний інструментарій є поліфункціональним (передбачає констатацію фактичних дослідницьких результатів та потенційні можливості їхньої екстраполяції). Методика – це структурована тематична інформація, де перший рівень складає польова реактивність (пошук позицій комфорту і безпеки; ідентифікація з природою; психотехнічні прийоми; почуття задоволення від створеного); другий рівень становлять стереотипи(чутливість до порушення потреб; афективна фіксація; аутостимуляція позитивних емоцій); третій рівень формує експансія (дослідницька поведінка, потреба оцінити власні сили; афективні самовідчуття; прагнення до перетворень; афективна потреба в небезпеці); четверний рівень складаєемоційний контроль(залежність від емоційної оцінки оточення; емпатійність; довіра до оточення; готовність отримувати допомогу від інших). Методика складається з 35 питань та варіативних відповідей (кожна відповідь має свій фіксований бал). Здійснено

Мета. Оцінка взаємозв’язку нейродинамічних властивостей з рівнем ефективності психічної саморегуляції й адаптивності у спортсменів-велосипедистів. Методи. Діагностування нейродинамічних властивостей за допомогою комплексу «Діагност-1»; тестування оцінки психоемоційного стану, рівня стресу, ефективності психічної саморегуляції й адаптивності. Результати. Виявлено превалювання респондентів з високим і середнім рівнем саморегуляції і адаптивності, переважанням парасимпатотонії. Більшість обстежених спортсменів – стенічні, врівноважені, не мають ознак перевтоми, емоційної напруженості і внутрішньоособистісних конфліктів. У обстежених спортсменів більш виражене трофотропне домінування (переважання парасимпатичної регуляції) у функціонуванні вегетативної нервової системи. Висновки. Специфічними психофізіологічними маркерами психічної саморегуляції й адаптивності спортсменів-велосипедистів можна вважати показники функціональної рухливості нервових процесів у режимі зворотного зв’язку, а маркерами стресостійкості та емоційної стійкості – показник динамічності нервових процесів

Актуальність. Ефективним способом зміцнення здоров’я молоді є організація навчально-виховного процесу на основі компетентнісного підходу, який забезпечує фізичне й психічне благополуччя індивіда. Проте в науковій літературі недостатньо аргументовано відомості щодо складників та методики формування здоров’язберігальної компетенції студентів закладів вищої освіти. Мета дослідження – розробити методику формування здоров’язберігальної компетенції студентів закладів вищої освіти й перевірити її ефективність. Методи дослідження – аналіз психолого-педагогічної літератури, систематизація інформації, педагогічне тестування, анкетування, педагогічний експеримент, педагогічне спостереження, математична статистика. На різних етапах дослідження взяли участь 480 студентів. Результати. Здоров’язберігальна компетенція – це система цінностей, взаємозв’язаних і взаємозумовлених знань, умінь і навиків, рівня фізичного стану, які забезпечують високий рівень здоров’язберігальної діяльності. В основу здоров’язберігальної компетенції покладено ціннісний, когнітивний та діяльнісний компоненти. Ціннісний передбачає наявність у студентів стійкого інтересу й мотивації до здоров’язберігальної діяльності, активне ставлення до здорового способу життя, здатність до рефлексії та саморегуляції поведінки й емоційних станів. Когнітивний компонент сприяє сформованості в студентів системи знань, умінь і навичок, що забезпечують міцний стан здоров’я. Діяльнісний компонент характеризується систематичністю занять фізичними вправами; активністю в здоров’язберігальній діяльності; використанням сформованих знань, умінь, навичок у самостійній роботі студентів із фізичного виховання. Діяльнісний компонент забезпечує успішне виконання здоров’язберігальної діяльності й вирізняється належним рівнем фізичного стану та стану здоров’я. Висновки. Формування здоров’язберігальної компетенції − це цілеспрямований і структурований процес, який охоплює формування мотивації до здоров’язберігальної діяльності й систематичної рухової активності, засвоєння теоретичних знань і практичних умінь, підвищення фізичної підготовленості та функціональних можливостей.

У статті висвітлено результати дослідження особливостей саморегуляції поведінки та діяльності особистості в умовах карантину. Описано важливість наукових досліджень щодо впливу карантину на психічний стан людини. Проаналізовано існуючі дослідження щодо особливостей взаємодії сімей в умовах карантину, впливу негативних емоційних переживань на психічне здоров’я особистості. Показано, що зниження соціальної активності людей, постійне хвилювання та тривога, обмеження спілкування, виступають стресогенними чинниками в умовах карантину. Наголошено, що важливим є вміння управляти власним психічним станом задля ефективного планування та організації власної діяльності. Підкреслено, що особи, які внаслідок посилення карантинних заходів втратили роботу, або тимчасово не мали змоги працювати характеризуються нижчою здатністю до планування поведінки та діяльності, мають недостатньо чітке уявлення щодо власного майбутнього, в них порушений процес постановки цілей, мають нижчий рівень потреби усвідомленому плануванні та програмуванні своєї поведінки, в даний момент життя є більш залежними від ситуації та думки інших людей. Стверджується, що в осіб, які внаслідок карантину втратили роботу, спостерігається нижчий рівень самоприйняття, що вказує на деяку незадоволеність собою, розчарування у власних силах та стурбованість щодо власних можливостей.

Питання здоров’я підростаючого покоління – це вирішення задач організації життєвого простору дитини. Роль школи полягає в оптимальній організації навчально-виховного процесу, створення адекватних потребам дітей умов для розвитку. Школа за здоров’язбережувальним освітнім середовищем – це освітній заклад, де забезпечується рівновага між адаптивними можливостями організму дитини і середовища, що постійно змінюється. Це педагогічна система, в якій діють методики забезпечення психолого-медико-соціального супроводу учнів на кожному віковому етапі, постійна діагностика стану здоров’я і заходи щодо формування здорового способу життя школяра, методики включення учнів у здоров’язбережувальну діяльність, способи формування особистих концепцій здоров’я, вироблення умінь, що відносяться до саморегуляції емоційних станів, самоконтролю в стресових ситуаціях. Мета здоров’язбережувальних освітніх технологій навчання: забезпечити можливість збереження здоров’я за період навчання в школі, дати йому необхідні знання та навички щодо здорового способу життя, навчити використовувати отриманні знання в повсякденному житті. Чинники, що руйнують здоров’я: режим постійного сидіння; закриті приміщення, обмеження простору; робота біля комп’ютера призводить до “шизоїдної інтоксикації” свідомості; методики, що руйнують цілісне сприйняття світу тощо.