Academic literature on the topic 'Річ Посполита'

Друга Річ Посполита була багатонаціональною державою. Однак, влада не вирішила сформувати федерації, прагнула більше чи менше завуальовано асимілювати національні меншості. З перспективи часу і реалій належить визнати, що це було неможливо реалізувати. В міжвоєнній Польщі ключову роль відігравали відносини поляків з двома меншостями: німцями й українцями. Обидві нації опинилися в межах Другої Речі Посполитої після програшу у війнах й трактували свій стан в найкращому випадку за тимчасове необхідне зло. Шанси на політичну стабілізацію сформованої таким робом держави були мінімальні.

Стаття присвячена особливостям зовнішньої політики гетьмана Лівобережної України – Івана Самойловича. Особлива увага акцентується на проблемі встановлення дипломатичних відносин між Річчю Посполитою та Московською державою в перші роки гетьманування Івана Самойлович. Також автор розглянув хід та наслідки міжнародних угод, і їхній вплив на становище Лівобережної України в період з 1672 по 1677 р. Важливою в цей час була позиція лівобережного гетьмана та його взаємовідносини з правобережним гетьманом П.Дорошенком. Складність ситуації полягала в тому, що в боротьбу за українські землі весь час намагались втрутитись Туреччина та Кримське ханство. Лівобережному гетьману довелося діяти дуже точно й обережно, щоб уникнути нових війн між постійними суперниками – Річчю Посполитою і Московським царством. Ключові слова: гетьман, Іван Самойлович, козацтво, Лівобережна Україна, Правобережна Україна, Річ Посполита, Московська держава, міжнародні договори

Мета дослідження – проведення всебічного аналізу ключових факторів і обставин, які зумовили еволюцію українсько-польських міждержавних відносин у 1919 – 1921 рр. від військово-політичної конфронтації до партнерства, а також у визначенні причин неспроможності реалізації Варшавської угоди 1920 р. Методологія дослідження заснована на принципах історизму, системності, авторської об’єктивності, використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні внутрішньополітичної ситуації в Українській Народній Республіці і Польщі напередодні укладення Варшавської угоди 21–24 квітня 1920 р., з’ясуванні зовнішніх чинників, що сприяли підписанню українсько-польського союзницького договору, визначенні уроків неуспіху союзницької угоди 1920 р. для розвитку сучасних українсько-польських відносин. Висновки. Автори переконані в тому, що в умовах завершення Першої світової війни і переструктурування світового геополітичного простору УНР і друга Річ Посполита були приречені на встановлення союзницьких відносин задля зміцнення відновленої державності і забезпечення безпеки в Балтійсько-Чорноморському регіоні. Проте підписання Варшавської угоди, в силу цілої низки внутрішньополітичних і зовнішніх чинників, не змогло забезпечити стійкої українсько-польської міждержавної взаємодії, що вкрай негативно позначилося на перспективі збереження державної незалежності УНР й українсько-польських партнерських стосунках.

Статтю присвячено дослідженню радзивіллівських ткацьких мануфактур XVIII століття, їх формуванню і особливостям на теренах Речі Посполитої (землі етнічних України, Білорусі та Польщі) у добу бароко – романтизму. Акцентується увага на досягненнях у підприємницькій сфері роду магнатів Радзивілл, зокрема засновниці князівських мануфактур Анни Катажини Радзивілл, а також її сина Міхала Казимира Радзивілла Рибоньки. У статті розглянуті становлення та рід діяльності ткацьких мануфактур сімейства, а саме тапісярень і персіярень на території Бялої-Підляскі (нині Польща), Ми-ру, Альби, Кореличів, Несвіжа та Слуцька. Визначається зміст поняття «кунтушеві пояси» , виявляється момент їх поширення, особливості вироб-ництва. Розкривається значимість майстра Яна Маджарського в успіхах Слуцької мануфактури, шляхом впровадження нововведень: оригінальні ор-намети й техніка. На основі вивчення українських і білоруських кунтушових поясів встановлено їх зв'язок і схожість між собою. Наукова новизна дослі-дження полягає у вивченні розвитку та особливостях ткацьких мануфактур Радзивіллів. Розглянута проблема ще недостатньо вивчена, тому вона вима-гає подальшого більш ретельного дослідження.

Товариство «Просвіта» було засноване у Львові у 1868 році і швидко завоювало популярність серед мешканців Галичини. На Волинь просвітянський рух поширюється значно пізніше, у роки Великої війни. Відмінний від Гали- чини історичний розвиток Волині, входження останньої до складу Російської імперії не давали змоги поширити- ся просвітницьким ідеям у краї раніше. Лише в роки Першої світової війни, яка принесла із собою руйнацію не лише кордонів, а й імперій, стали можливими утворення на теренах Волині перших «Просвіт» та поширення їх діяльності в усьому регіоні. Перша «Просвіта» на Волині була заснована в містечку Мацеїв Ковельського повіту Волинської губернії. Її заснування пов’язане із перебуванням у Мацеєві українських Січових стрільців та відомого українського військового діяча Дмитра Вітовського. Саме Д. Вітовському вдалося організовувати відкриття на Волині мережі українських приватних шкіл та згуртувати інтелігенцію Мацеєва в просвітянський гурток, який і запо- чаткував просвітянський рух на Волині. За кілька років «Просвіти» рясною сіткою вкрили усю Волинь, їх популярність серед населення із року в рік зростала. «Просвіти» стали центрами культурно-мистецького життя та шкільництва українців. Однак утвердження на теренах Західної Волині Другої Речі Посполитої негативно вплинуло на просвітянський рух. Польська влада вважала волинські «Просвіти» експозитурою галицького національного руху і стала на шлях їх переслідування, аж до закриття «Просвіт» у краї. Відсутність єдиного об’єднавчого центру, відмова польської влади реєструвати статут Товариства призвели до повної ліквідації «Просвіт» на Волині уже на початку 30-х років ХХ століття.

Ключові слова: переписи єврейського населення, Брацлавське воєводство, Уманщина, кагальні округи, Уманський кагальний округ. Анотація Стаття містить узагальнені підрахунки єврейства Уманщини другої половини XVIII ст., які здійснені автором на основі опублікованих істориком Іваном Каманіним матеріалів шести переписів податного єврейського населення, що мешкало на території чотирьох воєводств Речі Посполитої – Київського, Волинського, Подільського, Брацлавського. З матеріалів переписів вибрано населені пункти, єврейське населення яких складало Уманський, Соколівський, Теплицький кагальні округи. Систематизовані по кожному перепису цифрові показники кількості єврейського податного населення дали можливість визначити основні тенденції динаміки чисельності єврейського населення Уманщини другої половини XVIII ст. Зважаючи на певну умовність підрахунків (переписи податного населення це далеко не повні демографічні показники), все ж вдалося виявити динаміку збільшення кількості єврейства на Уманщині. Узагальнені і унаочнені в таблицях показники кількості євреїв зазначеного регіону показують, що представники єврейського етносу здавна мешкали в місті Умані та містечках і селах Уманщини. Упродовж другої половини XVIII ст. місто Умань та Уманський кагальний округ були серед найбільш густонаселених в Брацлавському воєводстві. Представлені у таблицях підрахунки уможливлюють ілюстрацію динаміки зростання чисельності єврейського населення Уманщини. Менше як за три десятиліття, з 1764 по 1791 рік, частка євреїв Уманщини серед всього єврейського населення воєводства зросла з 2,18% до 42,80%. Навіть фрагментарність матеріалів переписів не заважає заключити, що у другій половині XVIII ст. чисельність євреїв, які мешкали на Уманщині, постійно збільшувалась. Як свідчать виокремленні з матеріалів переписів єврейського податного населення і зіставлені відомості по Брацлавському воєводству, провідною тенденцією динаміки чисельності євреїв було збільшення їх кількості. Попри те, що кожен із шести переписів (1764 р., 1776 р., 1778 р., 1787 р., 1790 і 1791 роки) містить відомості з різної кількості міст, містечок і сіл, і що у цих типах населених пунктів зафіксована різна чисельність мешканців євреїв, все ж середня кількість податного єврейства на одне місто, містечко, село від перепису до перепису збільшувалась. Чіткіше прослідковується збільшення міського єврейства, менше містечкового і ще менше сільського. Матеріали шести переписів дали можливість здійснити підрахунки питомої ваги податного єврейства міста Умані та Уманського кагального округу у відношенні до чисельності єврейства Брацлавського воєводства. Виявилося, що показники питомої ваги євреїв Уманського кагального округу до єврейства воєводства зросли від 2,18% у 1764 р. до 42,80% у 1791 р. А аналогічні показники по місту Умані зростали від 1,48% до 20,4%. І розуміючи, що переписи податного населення це не повна демографічна статистика, все ж варто зауважити, що здійснені підрахунки показують позитивну динаміку збільшення єврейства на Уманщині у другій половині XVIII ст. Систематизовані у статті матеріали, як і локалізовані на території Уманщини населені пункти з вживаними у XVIII ст. назвами, зацікавлять дослідників локальної історії, краєзнавців, аспірантів. Викладений у статті матеріал поверне до наукового обігу відомості про населення Уманщини, яке завжди було поліетнічним. Також систематизовані відомості і здійснені підрахунки сприятимуть розширенню хронологічних рамок краєзнавчих досліджень. Посилання Dashkevych, 1992 – Dashkevych Y. Problematyka vyvchennia yevreiskoho-ukrainskykh vidnosyn (XVI – pochatok XX st.) [Problems of studying Jewish-Ukrainian relations (XVI - early XX centuries)]// Suchasnist. 1992. № 8. S. 49-54. [in Ukrainian]. Evreyskaya entsiklopediya, 1908-1913 – Evreyskaya entsiklopediya: Svod znaniy o evreystve i ego kulture v proshlom i nastoyaschem: v 16 t. [Jewish encyclopedia. A body of knowledge about judaism and its culture in the past and present: in 16 volumes]. Sankt-Peterburg: Izdanie obschestva dlya Nauchnyih evreyskih Izdaniy i izd. Brokgauz – Efron, 1908-1913. [in Russian]. Kabuzan, 1963 – Kabuzan V.M. Narodonaselenie Rossii v XVIII – pervoy polovine XIX veka [Population of Russia in the XVIII - first half of the XIX centuries]. M., 1963. 230 s. [in Russian]. Kamanin, 1890 – Kamanin Ivan. Statisticheskie dannyie o evreyah v Yugo-Zapadnom krae vo vtoroy polovine proshlogo veka (1765–1791 g.) [Censuses of the Jewish population in the Southwestern Territory in 1765–1791]// Arhiv Yugo-Zapadnoy Rossii, izdavaemyiy Vremennoyu komissiey dlya razbora drevnih aktov. Ch. 5. T. II. Vyip. I. K., 1890. S. 1-234. [in Russian]. Melnyk, 2015 – Melnyk I. Yevrei v etnosotsialnomu skladi naselennia Umanshchyny kintsia XVIII – pochatku XX st. [Jews in the ethno-social composition of the population of Uman region at the end of the XVIII – early XX century] // Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Istoriia. Ternopil, 2015. Vyp. 1. Ch. 3. S. 153-156. [in Ukrainian]. Melnyk, 2018a – Melnyk I. Yevreiske naselennia Umanskoho povitu naprykintsi XVIII – pochatku XX st. [Jewish population of Uman district in the late XVIII - early XX centuries: historical review]: istorychnyi ohliad // Eminak: naukovyi shchokvartalnyk. 2018. № 2. T. 2. S. 97-102. [in Ukrainian]. Melnyk, 2018b – Melnyk I.V. Yevreiske naselennia Umanshchyny naprykintsi XVIII – pochatku XX st. [Jewish population in Uman region at the end of the XVIII – early XX century]: avtoref. dys. … k. ist. n. : 07.00.01. Istoriia Ukrainy, Chornomorskyi natsionalnyi universytet imeni Petra Mohyly. Mykolaiv, 2018. 18 s. [in Ukrainian]. Naulko, 1991 – Kabuzan V.M., Naulko V.I. Yevrei na Ukraini, v SRSR i v sviti: chyselnist i rozmishchennia [Jews in Ukraine, in the USSR and the world: their number and location] // Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. 1991. № 6. S. 56-69. [in Ukrainian]. Yakobchuk, 2005 – Yakobchuk N.O. Prosopohrafichnyi portret Ivana Kamanina (1850–1921) [Prosopographic portrait of Ivan Kamanin (1850–1921)] // Arkhivy Ukrainy. 2015. Vyp. 4. S. 165-174. [in Ukrainian].