Academic literature on the topic 'Розшарування суспільства'

У статті показано, як розвивалося розуміння філософами проблеми відчуження, відображена його роль і місце в житті сучасного суспільства. Ґрунтуючись на ідеях неомарксистів (Г.Маркузе, Д.Лукач), автор показує, що розвиток капіталізму і поліпшення матеріальних умов життя людей не вирішило проблему відчуження, а породило його нові форми, такі як суспільство споживання, одновимірний людина. Для статті важлива ідея про те, що капіталізм став більш зрілим і стійким завдяки привабливості світу споживчих благ. Тобто, відчуження набуло зовні «добровільний» характер. У статті також досліджується проблема відчуження в контексті постмодернізму (Ж.Бодрійяр, Ф.Джеймісон і ін.). У цьому ключі порушено питання ілюзорності символічних форм практики і роль відчуження в їх виникненні. Залишаючись на марксистських позиціях, автор не поділяє розуміння сфери символічного як виключно незалежної від відображення її людиною. Симуляції і симулякри є специфічною рисою саме капіталістичного суспільства. Але влада симулякрів над свідомістю людини не абсолютна навіть при капіталізмі. Відчуження можна перебороти, але при цьому воно розглядається як необхідний етап у розвитку суспільних відносин, важливий для становлення цивілізації.Відчуження послужило причиною атомарності суспільства, його відсталості і відсутності його якісного розвитку. У свою чергу, це призвело до численних практичних наслідків: бідності, соціального розшарування, депресії, кризи суверенітету і реальної демократії. У статті дається філософська основа вирішення цих проблем сучасності.Результати дослідження підводять автора до наступних висновків. Пізній капіталізм більш стабільний і стійкий, ніж капіталізм часів Маркса, оскільки відчуження поширилося на сферу споживання. У цих умовах конфлікт людини і результатів його діяльності носить не абсолютний, а периферійний характер. У споживчому суспільстві встановлюється одномірне мислення, при якому людська практика втрачає змістовну частину, і в ній починає переважати форма, зовнішня оболонка. Подолання відчуження в пізньому капіталізмі – це відновлення об’єктивної сутності понять, які придбали багато в чому символічний характер: свобода, демократія, суверенітет і т.ін. Тому автор вважає прогресивним часткове повернення до класичного типу відчуження, при якому відбувалася активна рефлексія цих понять.

Демократизація України, забезпечення політичної стабільності з метою недопущення дестабілізації суспільства зумовлена належною реалізацією таких засад конституційного ладу як політичний та ідеологічний плюралізм і вимагає належного впровадження пов’язаних між собою принципів політич-ного й ідеологічного плюралізму, закріплених на рівні міжнародного стандарту у Загальній декларації прав людини 1948 р., Конвенції про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., та у національному законодавстві, зокрема у ст.ст. 15, 37 Конституції України, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про політичні партії в Україні». Сучасне українське суспільство потребує забезпечення стабільності держави, гідного рівня матеріального і духовного життя людей, що здатна забезпечити лише демократична система цінностей, яка ґрунтується на політичному плюралізмі, на вільній ринковій економіці, рівності громадян перед законом. Функціонування даної системи цінностей у високорозвинених країнах Європи та світу підтримується відповідною інфраструктурою політичної соціалізації, як засобу відтворення зрілої демократичної політичної культури. Складність політичної та економічної ситуації в країні, соціальне розшарування суспільства вимагають пошуку суспільного діалогу, компромісу і консенсусу між владою і народом. Захист національних інтересів в умовах формування української державності, пошук національної ідеї для формування громадянського суспільства вимагає вирішення гострих політичних проблем щодо визначення сутності і змісту патріотизму (з метою уникнення руйнівного псевдопатріотизму), визначення статусу мов у поліетнічній Україні, формування інформаційного простору, вільного від пропаганди, маніпуляцій свідомістю, незалежності й об’єктивності мас-медіа і найголовніше – підвищення рівня політичної і правової культури громадян, а також рівня захисту прав людини.

У статті йдеться про презентацію за допомогою лексичних засобів мовної картини світу у поемі І. Котляревського «Енеїда» та романі у віршах О. Пушкіна «Євгеній Онєгін», що являють собою енциклопедії культурного життя українського та російського народів кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ століть. Тематичне поле «Їжа» подає читачеві поетичних творів майстрів художнього слова культурний зріз епохи, формує уявлення про гастрономічні вподобання та звички людей того часу, національну специфіку кухні, висвітлює економічні, торговельні, кулінарні зв’язки народів, соціальне розшарування суспільства, виявляє страви, що змінили рецептуру приготування або взагалі стали історичними.

Досліджено сучасну природу соціального конфлікту як об’єкта публічного управління, пошуку більш чіткого й науково обґрунтованого варі- анта визначення самого поняття “публічний конфлікт”. У період глобальних перетворень і швидких темпів розвитку суспільства виникають конфлікти, які набувають нових форм, не завжди пов’язаних зі звичним уявленням що- до соціального конфлікту. До того ж в умовах інформатизації та глобалізації значна частина конфліктних ситуацій переходять у відмінну від зазначених форм конфліктів — “публічну”. Автор не просто вводить новий термін — “пу- блічний конфлікт”, а досить революційно (як для конфліктології) обґрунто- вує необхідність всебічного дослідження цього явища і надає своє бачення поняттю “публічний конфлікт”. Намагаючись дослідити сутність “публічного конфлікту”, акцентовано увагу на його поширенні у сфері публічного управ- ління і водночас наголошено, що це лише одна із суб’єктивних точок зору, яка вимагає належної об’єктивації і вивчення всім зацікавленим науковим співтовариством. Прийнятий умовно в статті термін “публічний конфлікт” найчастіше виникає у сфері публічного управління. Водночас його “раціо- нальна сутність” так чи інакше стосується масової інноваційної активності людей, в результаті якої піддається динамічним перетворенням інституційна сфера суспільного життя, в тому числі інститути держави. Проаналізовано події останніх років, упродовж яких відбулися радикаль- ні якісні зміни в українському суспільстві. Вони супроводжувалися посилен- ням конфліктних ситуацій, які багато в чому відбуваються внаслідок супе- речливої природи людини, її самовизначення і самоствердження в процесі конфліктологічної взаємодії. “Активний принцип спадкового” (за К. Юнгом) у цей час працює в українському суспільстві, змущуючи переосмислювати і повертатися до духовних і моральних цінностей українського народу. Спала- хи конфліктних ситуацій в Україні свідчать про розширення соціальної бази поляризації суспільства на тлі його різкого розшарування. Тому дослідження сучасних форм конфліктів здатне забезпечити комплексне й універсальне за- побігання і вирішення конфліктів у майбутньому. XXI століття вимагає від особистості глибоких професійних, інформа- ційних знань, інноваційного таланту, знання нових технологій, вияву таких якостей, як духовність і патріотизм. У цій спрямованості до сталого розвитку суспільства особистість завжди вступає у конфлікт з власним “Я” і громад- ським “Ми”.

У статті розглянуто ефективні технологій формування соціальної толерантності в Україні. Її актуальність зумовлюється низкою причин, серед яких найбільш вагомими є різке розшарування суспільства за економічними, соціальними та іншими ознаками, а також пов’язаний із цим ріст нетерпимості, екстремізму, ксенофобії, загострення соціальних конфліктів тощо. Статтю присвячено дослідженню толерантності як способу соціальної взаємодії та технологіям її формування. Проаналізовано підходи до розуміння сутності толерантності як соціального феномена, що дозволило виокремити чотири основних підходи: філософський, соціологічний, політологічний і психологічний. Досліджено технології формування соціальної толерантності, серед яких найбільш ефективними є комунікативно-діяльнісні, тренінгові, освітні. Розроблено методику та інструментарій соціологічного дослідження, що дозволило провести інтернет-опитування й простежити певні тенденції у формуванні соціальної толерантності в студентської молоді. За результатами дослідження запропоновано найбільш дійові технології формування соціальної толерантності в студентської молоді.

У статті визначено сутність концепту дослідження впливу домогосподарств як інституціонального базису на інклюзивний регіональний розвиток в умовах модернізації процесів державотворення в Україні. Вказано, що основою інклюзивного розвитку є рух знизу вгору, головною метою – побудова суспільства, пріоритетом – повне розкриття потенціалу людей і створення рівних можливостей для кожної людини завдяки доступній та якісній освіті, розвиненій інфраструктурі й послугам охорони здоров’я. Інклюзивність означає те, що таку категорію, як економічний розвиток, відчувають на собі більшість членів суспільства не через збільшення доходів і ВВП, а через розвиток людини, зниження її нерівності, підвищення особистого і суспільного добробуту. Інклюзивність економіки у ХХ столітті стала своєрідним оціночним явищем, яке надало реальних обрисів зростанню, розвитку чи споживанню, певним агрегованим показником, який бере до уваги не лише ВВП на душу населення, а й коефіцієнти розшарування суспільства за доходами і розподілом багатства, рівнем бідності, рівнем медіанного доходу та інших показників, що враховують наступність поколінь і сталий розвиток. Автор статті підтримує думку вітчизняних науковців про те, що рівень інклюзивності розвитку слід розглядати через таку інституцію, як аналіз домогосподарства. Реальне становище домогосподарств, їх роль у системі економічних відносин постійно змінюється, адже їх розвиток залежить від ступеня модернізації продуктивних сил. У статті зауважено, що саме домогосподарства можуть стати інклюзивною інституцією, яка з одного боку є індикатором суспільної життєдіяльності, а з іншого впливає на інклюзивність регіонального розвитку, оскільки саме вони мають реальну можливість збільшувати власні доходи і цим самим підвищувати рівень родинного добробуту. Наголошено на необхідності вибудовування державної політики щодо сприяння росту всіх видів доходів. Визначено роль територіальних громад у задіянні громадського потенціалу для активізації інвестиційної діяльності та посилення використання внутрішніх ресурсів для підвищення темпів локалізації економічного простору.

Стаття присвячена проблемам правового регулювання суспільних відносин, включно зі сферою економіки, на які впливають нові загрози суспільному благополуччю (зокрема, короно вірусна пандемія, ризики цифровізації, глобальне потепління тощо). Аналізується стан зазначених відносин та їх правове регулювання. Визначаються пов’язані з цим проблеми, в тому числі збільшення кількості зловживань можливостями цифровізації (і, відповідно, порушення прав та законних інтересів учасників цифро візованих відносин), ігнорування суспільних інте-ресів (щодо необхідності забезпечення здорового і безпечного середовища для членів суспільства в умо-вах короно вірусної пандемії, значної ймовірності природних та техногенних катастроф, забруднення довкілля), посилення розшарування суспільства на багатих і бідних (в тому числі і в ракурсі цифрових можливостей), які самі по собі або в сукупності несуть значну загрозу для суспільного благополуччя.. Порушені проблеми викликані низкою факторів, частина з яких має природний характер (природ-ні катаклізми), частина – пов’язана з індустріально-інноваційним шляхом розвитку людства, що має негативний вплив на екологію та/або породжує відповідні ризики (забруднення довкілля, техногенні ка-тастрофи, ризики цифровізації та низки інновацій), інші – зумовлені людським фактором (пріоритет приватних інтересів над суспільними, ігнорування соціально відповідальної поведінки), недостатньою ефективністю державної політики, включно з правовою, та її реалізацією. Усе це свідчить про склад-ність порушених проблем і необхідність їх комплексного вирішення за участі представників низки наук (природничих, соціальних, юридичних), вжиттям комплексу заходів, включно з правовими, що передба-чають вдосконалення правового регулювання зазначених відносин шляхом закріплення низки нових прав та обов’язків (цифрових зокрема), заборони зловживати не лише правами, а й можливостями, акценту-вання правової політики держави на встановлення правил, спрямованих на запобігання нових загрозам, зменшенню їх негативних наслідків, стимулюванню критично необхідних в таких умовах видів діяльнос-ті та соціально-відповідальної поведінки учасників суспільних відносин. Ключові слова: загрози суспільному благополуччю; загрози природного характеру; загрози, пов’язані з діяльністю людини; ризики цифровізації; зловживання правами та можливостями; баланс прав та обов’язків; економіко-правова політика; вдосконалення правового регулювання.

У статті розкрито вплив технологій четвертої індустріальної революції (роботизації, автоматизації, діджиталізації виробництва) на процеси соціального й матеріального розшарування в умовах постіндустріального суспільства, поляризацію у доходах між різними верствами населення у залежності від доступності для них інноваційних технологій, загрозу зростання масового безробіття як в країнах центру світ-системи, так і в країнах її периферії. Доведено ефективність використання механізмів безумовного базового доходу як чинника упередження і подолання технологічного безробіття, вирішення проблеми працюючих бідних, сповільнення прискореної поляризації у доходах між різними соціальними верствами, активізації купівельної спроможності громадян, подолання кризи пенсійних систем більшості країн світу, скорочення бюрократичного апарату в системі соціального захисту та ін. Особлива увага у дослідженні сконцентрована на аналізі практик впровадження безумовного базового доходу в таких країнах, як США, Норвегія, ОАЕ, де безумовний базовий дохід формувався з ренти за використання природних ресурсів. З’ясовано, що впровадження в цих країнах безумовного базового доходу стало ефективним механізмом справедливого перерозподілу матеріальних багатств і способом досягнення принципів соціальної справедливості. Поряд з цим у країнах, які розвиваються (Індія, Уганда, Намібія), введення механізмів безумовного базового доходу призвело до зростання рівня фінансової стабільності і фінансової безпеки серед його отримувачів та зумовило покращення якості боргових зобов’язань серед бідних верств населення. Встановлено, що введення механізмів безумовного базового доходу містить і ряд серйозних соціальних ризиків: зростання соціальної апатії, загальне зниження трудової активності, знецінення праці людини як такої. Водночас аргументовано, що введення безумовного базового доходу розвинутими країнами і обмеженість ресурсів на такі практики в країнах, які розвиваються, може ще більше поглибити вже існуючі диспропорції у їх соціально-економічному розвитку та зумовити стихійне зростання міграційних потоків з менш розвинутих країн у країни центру світ-системи. На основі аналізу диспропорцій у соціальному розвитку сучасної української держави з’ясовано, що в Україні вже склалися умови для впровадження механізмів безумовного базового доходу: значна кількість пенсіонерів і людей з обмеженими можливостями, порівняно з працюючими; реальна відсутність середнього класу і належність левової частки населення держави до категорії бідних; концентрація суспільного багатства в руках незначної кількості олігархічних сімей і, як наслідок, величезний запит в українському суспільстві на дотримання принципів соціальної справедливості.

У статті розглянуто питання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом у тео-ретичному та правовому аспектах. Досліджено кримінально-правову та кримінологічну характеристику цього виду протиправної діяльності, зокрема, об’єкт та предмет злочину, зміни законодавчого визначення предикатного діяння, об’єктивну та суб’єктивну сторони, особливості суб’єкта злочину. Встановлено, що суспільна небезпека легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом полягає у заподіянні шкоди легальній економічній діяльності, створенні матеріального підґрунтя для збільшення масштабів злочинної діяльності, дестабілізації нормального функціонування фінансової системи, зниженні рівня довіри до неї, посиленні інфляційних процесів, порушенні принципу рівноправності суб’єктів підприємницької діяльності, посиленні недобросовісної конкуренції та майнового розшарування суспільства, погіршенні міжнародного іміджу України. Легалізація злочинних доходів стала глобальною загрозою економічній і політичній безпеці, у зв’язку з чим цей вид злочинної діяльності перебуває в центрі уваги правоохоронних і фінансових органів, які, у свою чергу, потребують прийняття узгоджених заходів щодо протидії цьому явищу як на національному, так і на міжнародному рівнях. Легалізація є типовим конвенційним злочином, тобто діянням, криміналізація якого відбулась у зв’язку з вступом нашої держави до числа учасників відповідних міжнародно-правових актів. Зроблено висновок, що досліджуваний злочин вчиняється з використанням фінансових операцій чи укладення угод з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало такій легалізації, а мета легалізації, є критерієм, відповідно до якого цей злочин треба відмежовувати від схожих діянь, передбачених іншими нормами кримінального права. Створення в Україні сучасної нормативної бази боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, є важливим і актуальним завданням.

У статті подано матеріали аналітичного дослідження періоду заснування і розвитку добровільних спортивних товариств Станіслава після Другої світової війни. На нашу думку, ці історичні матеріали розкривають можливості систематизації знань молоді у галузі національно-патріотичного фізичного виховання і спорту. Сучасні соціально-економічні і політичні трансформації українського суспільства, що супроводжуються, окрім іншого, зниженням рівня життя населення, його соціально-майновим розшаруванням, пропагандою жорстокості, бездуховності, насильства, вплинули на моральні норми і цінності молодого покоління. Молодь виявилася неготовою до сприйняття змін, які відбуваються у всіх сферах життєдіяльності. Тому найголовнішим пріоритетом гуманітарної політики в Україні і важливим складником національної безпеки має стати патріотичне виховання молоді, котре вплине на усвідомлення нею власної ідентифікації зі своєю Батьківщиною, відчуття гордості за досягнення свого народу, необхідності збереження унікальності культури країни та захисту інтересів власного народу. Крізь призму наукового дослідження розвитку добровільних громадських організацій національно-патріотичне виховання набуває характеру системної і цілеспрямованої діяльності освітніх закладів, органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства, громадян з формування у людини і громадянина високої національно-патріотичної свідомості, почуття відданості своїй Українській державі. В основу нашого дослідження покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму та утвердження національних цінностей молоді. Важливим складником нашого дослідження є поширення інформації про досягнення наших співвітчизників та їхній внесок у скарбницю світової цивілізації, зокрема у сферах спорту, освіти, науки, висвітлення внеску представників корінних народів та національних меншин України та громадян інших держав у боротьбу за державну незалежність і територіальну цілісність України, процес її державотворення, вітчизняну наукову, духовно-культурну спадщину.