Academic literature on the topic 'Реформування системи влади'

У статті розглядається проблема реформування інституційної системи публічної влади в інформаційній сфері, актуальність якої визначається високим рівнем стратегічного впливу стану інформаційної сфери на цивілізаційний розвиток людства. Проблема набуває додаткової актуальності у зв’язку з майбутніми трансформаційними змінами суспільства під впливом впровадження досягнень електронних комунікацій (мережі Інтернету), технологій інтернету речей, Ін дустрії 4.0, штучного інтелекту і робототехніки, великих даних, генної інженерії, біоі нанотехнологій тощо. Метою статті є визначення теоретико-методологічних засад та формулювання практичних рекомендацій щодо реформування інституційної системи публічної влади в інформаційній сфері. Проаналізовано стан, тенденції та недоліки реформування системи публічної влади в Україні в останні десятиріччя. Акцентується увага на значенні феномену інформаційного суспільства для розвитку цивілізації. Надається характеристика сучасної системи публічної влади та сформульовано її функціонально-цільові принципи з позицій положень теорії великих систем і загальної теорії управління. На основі положень теорії великих систем, загальної теорії управління та економічної теорії права надається характеристика сучасної системи публічної влади та визначені вимоги до її моделі. Серед цих вимог відповідно до економічної теорії права мінімізація трансакційних витрат розглядається як головний фактор при реформуванні інституціональної системи публічної влади. З урахуванням цього розроблено теоретико-методологічні основи та практичні рекомендації щодо реформування інституційної системи публічної влади в інформаційній сфері, зокрема, визначені загальні вимоги до формування системи публічної влади; функціональні, організаційні та правові вимоги до інституційної системи публічної влади. Запропоновано принципи системи публічної влади як сукупність загальних та функціональних принципів, наведено характеристику їх складових. З урахуванням напрацьованих теоретико-методологічних основ сформовано рекомендації щодо реформування інституційної системи, що, як очікується, забезпечить підвищення ефективності системи публічної влади в інформаційній сфері України завдяки різкому зниженню управлінських та регуляторних трансакційних витрат й оптимізації процесів прийняття рішень, зменшенню витрат організаційних, матеріальних, інтелектуальних, юридичних, кадрових, інформаційних, технічних та інших ресурсів, а також зменшенню трансакційних витрат при взаємодії між суб’єктами інформаційної сфери. Для створення завершеної теоретико-правової та законодавчої бази реформування інституційної системи публічної влади в інформаційній сфері в подальшому доцільне проведення відповідних конституційно-правових, адміністративно-правових й інформаційно-правових досліджень.

Висвітлено сутність поняття “кадрова безпека”, обґрунтовано поняття “кадрова безпека в органах влади”. Наведено основні недоліки українських кадрових практик у системі органів державної влади. Визначено принципи, що спричиняють вплив на систему кадрової безпеки в органах влади. Сформовано правову базу реформування системи кадрової безпеки в органах влади. Відмічено, що правове регулювання кадрової безпеки в органах влади здійснюється на всіх рівнях: державному, регіональному, місцевому. Запропоновано внутрішні правові документи щодо реформування системи кадрової безпеки в органах влади.

Статтю присвячено проблемі конституційного визначення системи публічної влади в Україні в контексті юридичної доктрини України. Метою статті є визначення поняття публічної влади та методологічних підходів до конституційного закріплення її системи в Україні. У статті підкреслено потребу в наукових дослідженнях конституційних засад організації та функціонування публічної влади в Україні, з’ясування сутності цієї влади та особливостей її виявлення в українському суспільстві, необхідність дослідження закономірностей функціонування публічної влади в системі конституційного ладу України та напрямів її реформування. Розглянуто поняття публічної влади у зв’язку з політичною владою та основні форми здійснення публічної влади в сучасних суспільствах, якими є державна влада та місцеве самоврядування. Відзначено негативну закономірність погіршення якості публічної влади через нерозвинену політичну систему, зумовлену недосконалістю визначення конституційного ладу України. Стверджується, що однією з таких обставин є та, що Конституція України ґрунтується на суперечливій, принципово хибній концепції конституційного процесу. Наголошено, що ключовою ланкою стратегії конституційного процесу, від якої залежить успішність політичної та правової реформ, а з ними – реформування економічної, соціальної, гуманітарної та інших сфер, стає ухвалення всеукраїнським референдумом Конституції України в новій редакції. Лише через конституційні зміни відкривається можливість системно, послідовно і виключно на правовій основі провести реформи публічної влади. Вказано на пріоритетний характер формулювання в юридичній доктрині України засадничих конституційних положень щодо організації політичної системи, а також розроблення на її основі загальної концепції політичної реформи. Визначено головні завдання реформи політичної системи України, якими є усунення або зменшення впливу відповідних суспільно-політичних факторів, що живлять неякісну владу, визначено концептуальні основи політичної реформи. Наголошено, що реформована таким чином політична система є необхідною умовою здійснення правової реформи як неодмінної передумови реформ в інших сферах. Визначено головну мету правової реформи та її концептуальні засади згідно з юридичною доктриною України. Охарактеризовано різні аспекти зазначених засад. Розгля нуто питання установчої влади, зокрема, доктринальне визначення взаємовідносин держави і народу в частині участі державної влади в реалізації установчої влади безпосередньо народом. Відзначено необхідність, відповідно до юридичної доктрини України, реального втілення в життя принципу конституційної законності, неухильного виконання Конституції України, імперативність застосування конституційних норм і необхідність забезпечити реальну охорону Конституції від протиправної зміни та інших порушень її вимог. У зв’язку з цим у новій редакції документа слід передбачити розділ “Охорона Конституції”, на основі якого має бути розроблений і запроваджений належний юридичний механізм, та надано характеристику останнього. Критично розглянуто поняття “конституційна реформа”, запропоновано визначення її об’єкта і предмета.

У статті розглянуто місцеве самоврядування, як комплексна галузь українського права, що є сукупністю правових норм, які закріплюють і ре-гулюють суспільні відносини, що виникають у процесі організації місцевого самоврядування і вирішення територіальною громадою безпосередньо через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, а також у процесі реалізації окремих державних повноважень, якими можуть наділятися органи місцевого самоврядування.Встановлено, що необхідною умовою динамічного розвитку України є інституційне реформування органів влади на місцях. Це дозволить подо-лати їхнє дублювання функцій і нестаток прозорості, а також призведе їх у відповідність до ринкових умов. Особливої уваги при цьому, як у теоретичному, так і у практичному сенсі заслуговує вивчення особливостей впливу посттоталітарної спадщини на розвиток владних інституцій, механізми досягнення балансу між легалізацією та легітимацією влади за допомогою ефективного розв’язання існуючих протиріч.У науково-теоретичному аспекті місцеве самоврядування характеризується як особливий інститут, який у своїй основі має не державу чидержавну владу, які засновані на матеріальній базі державної власності, а громадську спільноту, общину, матеріальною базою якої є зовсім інша формавласності – муніципальна.Місцеве самоврядування на практиці втілює інтереси територіальних громад. При цьому роль місцевого самоврядування для процесів просторовоїорганізації публічної влади пояснюється тим, що влада територіальних громад, будучи самостійним видом публічної влади, за своїм суб’єктно-об’єктним складом, своєю природою та сутністю, діапазоном здійснюваних нею функцій є найбільш соціально орієнтованою формою здійсненняпублічної влади, а також виступає потужним каталізатором формування громадянського суспільства, оскільки свідома участь жителів у процесіутворення гідних умов життя на певній території сприяє формуванню у них відповідальності за вирішення місцевих проблем і тим самим підвищує їх загальну соціальну та громадянську активність

У статті проаналізовано основні функції Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади. Досліджено проблему реформування системи дер-жавного управління, зокрема сектора оборони України. Метою статті є вирішення проблеми впровадження електронного урядування в управлінську систему Міністерства оборони України як ключового напряму реформування сектора оборони України. Серед заходів реформування системи державного управління визначено децентралізацію функцій держави та бюджетних ресурсів, відкритість, прозорість та підзвітність державних органів, а також впровадження електронного урядування – форми організації державного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомуніка-ційних технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян. Запропоновано впровадження електронного урядування в сферу елект-ронних систем обліку матеріально-технічних ресурсів Збройних сил України, створення електронного реєстру військовозобов’язаних, електронного документообігу

Досліджено передумови реформування судової системи Польщі та основні чинники, які вплинули на формування інститутів судової влади. Висвітлено хід реформ, здійснених під час приведення законодавства Польщі про судоустрій у відповідність з європейськими стандартами. Розглянуто можливості врахування окремих аспектів польського досвіду при реформуванні судової влади України.

Метою статті є визначення доктринальних орієнтирів для комплексної судової реформи як складової процесу втілення в життя принципу конституційної законності. Стаття присвячена дослідженню актуальних питань забезпечення ефективності судової системи, незалежності судової влади та необхідності формування науково обґрунтованої, вільної від суб’єктивних уподобань концепції розвитку судової системи. У статті стверджується, що внаслідок так званих “судових реформ” в останнє десятиліття національна судова влада виявилася розбалансованою, спотворено функцію правосуддя. Наголошено, що захист права у правовій державі, якої прагне Україна, має розпочинатися на конституційному рівні – із захисту самої Конституції та втілення в життя принципу конституційної законності. Як головне завдання судової реформи в доктрині визначається максимальне зменшення адміністративно-бюрократичного впливу на судову владу та істотне посилення підконтрольності судової системи установчій і контрольній владі народу та його представницьким органам. Серед важливих чинників забезпечення ефективності судової системи у статті визначаються легітимне й повноцінне представництво громадянського суспільства та його інститутів у процесі судочинства, зокрема народних засідателів і присяжних, а також унормування праці судді та оплати цієї праці, яка б стимулювала зростання професійної кваліфікації суддів. Відстоюється необхідність спрощення судової системи, а також відзначено потребу відновити систему військового правосуддя. Обґрунтовується необхідність розроблення на єдиних концептуальних основах комплексного реформування правоохоронної системи та послідовна реалізація низки реформ за окремими напрямами (реформа слідства, реформа конституційної юстиції, реформа судів загальної юрисдикції, реформа прокуратури тощо), синхронізуючи їх із проведенням інших видів судової (правоохоронної) реформи, з одночасним узгодженням із парламентською, адміністративними та муніципальними реформами. Зроблено висновок, що тільки системний комплексний підхід до реформи судової влади в Україні можна вважати насправді науково обґрунтованим, і саме на такий підхід повинна орієнтувати законодавця юридична доктрина України.

Розглянуто сучасні тенденції розвитку системи управління персоналом, як однієї з основних складових функціонування органів публічної влади в Україні. Здійснено характеристику та аналіз поняття “система управління персоналом”. Проведено огляд структурних елементів системи управління персоналом органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У контексті реформування публічної служби охарактеризовано ключові проблеми, що належать до сфери повноважень служб управління персоналом органів публічної влади.

Пильгун Н. В., Слуцька О. С. Теоретико-правовий аналіз політичної системи України. – Стаття. У статті проведено теоретико-правовий аналіз політичної системи України. Запропоновано визначення, що загалом політична система – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів та ідей, пов’язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Велике значення для формування всієї політичної системи має правосвідомість суб’єктів та безпосередній рівень політики у сучасному суспільстві. На систему політики впливають правові основи, які здійснюються завдяки усвідомленню особами обов’язковості правових норм і принципів, сприйняття критеріїв правильності, соціальної виправданості та вплив самої поведінки суб’єктів політичної системи на всю систему державотворення. В основі політичної системи виникає ряд проблем, пов’язаних з модернізацією всього суспільства, а саме: непідготовленість самої системи до реформування державного політичного режиму; заміна неефективних владно-політичних інститутів інститутами громадського суспільства; необхідність подолання кризи легітимності.На цей час тенденції розвитку політичної системи зосереджують свою увагу на збереженні соціальних стандартів, а реформування державно-правової системи супроводжується відсталістю змін, які відбуваються у свідомості громадян, що, відповідно, впливає на державотворення і законодавчий процес. Політична система здійснює монопольний вплив на владу у масштабах всього суспільства, що своєю чергою є визначальним для розвитку сфер суспільства, формування правосвідомості і правової системи, створення структур управління над суспільними процесами. Перш за все політика мотивує до здійснення реформ і покращення суспільного життя.

Проаналізовано еволюцію державного впливу на розвиток інституцій у вітчизняній господарській системі. Наголошено на проблемах систематичної незавершеності та пролонгації реформ у часі, а також недостатньо помітної результативності державної політики, причини яких криються у царині інституцій. Дослідження побудовано на підставі сформульованого автором підходу до аналізу української господарської системи з акцентами на інституціях власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей. Охарактеризовано риси державного регулювання відносин власності в Україні, зазначено інституційні вади процесу приватизації. Виокремлено позитивні аспекти реформування державних підприємств та загрози, пов'язані з концентрацією власності в руках фінансово-промислових груп. Окреслено динаміку політичного клімату та наголошено на несистематичності реформ у сфері влади, державної служби та боротьби з корупцією, а також їх протидії з боку окремих елементів політикуму; з'ясовано головні досягнення та ризики децентралізації влади. Визначено особливості державної конкурентної політики, підкреслено формалізовану спрямованість демонополізаційних зусиль; описано проблеми поєднання влади і власності на окремих ринках та пов'язану з цим хвилю нового монополізму і оновлених заходів захисту конкуренції. Проаналізовано специфіку державного інституційного впливу на інноваційне середовище, аргументовано недостатність державної підтримки та декларативність пільг для інноваторів; відзначено схильність до загальної незацікавленості органів влади в успішному стимулюванні інноваційної активності підприємств. Розкрито характер державного впливу на формування цінностей громадян, зокрема через регулювання сфер освіти та культури. Обґрунтовано причини хронічної незавершеності реформ в Україні, окреслено можливі сценарії подальшого руху вітчизняної господарської системи у зв'язку із формуванням державної політики у сфері інституцій.

Скоробогата, О. С. Становлення реформи системи державного управління та місцевого самоврядування в Україні : випускна кваліфікаційна робота : 281 «Публічне управління та адміністрування» / О. С. Скоробогата, О. М. Полуянова ; керівник роботи Н. В. Філіпова ; НУ "Чернігівська політехніка", кафедра публічного управління та менеджменту організацій. – Чернігів, 2021. – 88 с.
Метою роботи є дослідження перших результатів реформування системи державного управління та місцевого самоврядування в контексті існуючих зовнішніх і внутрішніх викликів розвитку України та розробити концептуальні й практичні пропозиції суб’єктам публічного управління, включаючи інститути громадянського суспільства, щодо її подальшого ефективного здійснення. Об’єктом дослідження є процес здійснення реформи державного управління. Предметом дослідження є реформування системи державного управління. Методи дослідження полягають в узагальненні та систематизації реформи щодо державного управління.
The purpose of the work is to study the first results of public administration and local self-government reform in the context of existing external and internal challenges of Ukraine’s development and to develop conceptual and practical proposals to public administration entities, including civil society institutions, for its further effective implementation. The object of research is the process of public administration reform. The subject of the study is the reform of the public administration system. Research methods are to generalize and systematize public administration reform.

Крусян Р.А. Реформування системи судоустрою України: досвід, сучасність, тенденції: дис.. … канд. юрид. наук. Одеса, 2018. 254 с.
Дисертацію присвячено формуванню науково-практичної парадигми реформування системи судоустрою України на основі аналізу досвіду (з моменту становлення України як незалежної, суверенної держави, 1991 р.), сучасних реалій вітчизняних політико-правових перетворень у сфері організації (устрою) судової влади та визначення тенденцій подальшого удосконалення цієї системи. Надано доктринальну характеристику реформування системи судоустрою як процесу розвитку судової влади в Україні у контексті теорії правової реформи та сформовано концептуальну (змістовну) модель реформування системи судоустрою України. Досліджено генезис та ідентифіковано досвід і результати реформування системи судоустрою України, проаналізовано процес удосконалення системи судоустрою як напрям конституційної реформи та політико-правових перетворень в Україні, визначено конституційно-правові засади сучасного етапу реформування системи судоустрою України. Визначено та розкрито тенденції реформування системи судоустрою України – тенденції законодавчого забезпечення реформування цієї системи та тенденції її структуризації та ефективізації; тенденції удосконалення суддівського корпусу.
Диссертация посвящена формированию научно-практической парадигмы реформирования системы судоустройства Украины на основе анализа опыта (с момента становления Украины как независимого, суверенного государства, 1991 г.), современных реалий отечественных политико-правовых преобразований в сфере организации (устройства) судебной власти и определения тенденций дальнейшего совершенствования этой системы. Дана доктринальная характеристика реформирования системы судоустройства как процесса развития судебной власти в Украине в контексте теории правовой реформы, а также сформирована концептуальная (содержательная) модель реформирования системы судоустройства Украины, которая содержит: конкретизацию цели реформы – определение сущности и содержания эффективной модели системы судоустройства; аксиологические принципы реформирования; механизм реформирования – комплекс организационно-правовых мер, а именно: определение содержания нормотворческой деятельности компетентных государственных органов по созданию конституционно-правового обеспечения реформирования, а также определение тенденций законодательного обеспечения реформационных процессов и организационные меры по эффективизации структурирования 22 системы судоустройства; программу мониторинга реформирования системы судоустройства; содержание усовершенствования судейского корпуса с целью его эффективизации и стабилизации на основе профессионального правосознания судей. Сформулированы и раскрыты такие аксиологические принципы реформирования системы судоустройства, как: принцип верховенства права; принцип гуманизма и человекоцентризма, согласно которым система судоустройства должна быть реформирована в направлении ее приближения к человеку, то есть структурирована на основе принципов системности, эффективности, доступности; принцип демократизации системы судоустройства, что выражается в развитии института присяжных и судейского самоуправления. Исследован генезис, а также идентифицированы опыт и результаты реформирования системы судоустройства Украины. Проанализирован процесс совершенствования системы судоустройства как направления конституционной реформы и политико-правовых преобразований в Украине, определены конституционно-правовые основы современного этапа реформирования системы судоустройства Украины. Определены и раскрыты тенденции реформирования системы судоустройства Украины – тенденции законодательного обеспечения реформирования этой системы, а также тенденции ее структуризации и эффективизации. Дана характеристика усовершенствования судейского корпуса как тенденции реформирования системы судоустройства Украины, в частности, определены направления дальнейшего усовершенствования судейского корпуса, а именно: проверка на эффективность и реализуемость законодательно определенной модели формирования судейского корпуса; обеспечение гарантий независимости судей и, как следствие, – обеспечение независимости и защищенности судейского корпуса; профессионализация судейского корпуса; повышение этических и моральных требований к судьям в соответствии с международными стандартами; подтверждение народного доверия судьям.
The dissertation is devoted to the formation of theoretical and practical paradigm of reforming Ukrainian judicial system, based on analyzing the experience (since the moment of proclaiming Ukrainian independence in 1991), modern reality of Ukrainian political and legal reforms in the sphere of the system of judicial power and establishing the trends for further refinement of this system. The research contains doctrinal characteristics of reforming judicial system as the process of developing Ukrainian judicial system in the context of the theory of legal reform and the formation of conceptual (content) model for reforming judicial system of Ukraine. The author has researched the genesis and identified the experience and the results of reforming judicial system of Ukraine, analyzed the refinement process of judicial system as a trend of Constitutional reform and political and legal transformations in Ukraine, defined Constitutional legal bases for the modern stage of judicial reform in Ukraine. The author has defined and clarified the tendencies of reforming Ukrainian judicial system, namely the tendencies of legislative basis for reforming the system and the tendencies of its structure and efficiency; the tendencies for the improvement of judiciary.