Academic literature on the topic 'Рекомендації з удосконалення функціонування соціогеосистеми'

Статтю присвячено теоретичному дослідженню процесів охорони державного кордону на шляхах міжнародного та міждержавного сполучення, розробці науково-обґрунтованих напрямків удосконалення та розвитку прикордонного контролю в пунктах пропуску.У cтатті проаналізовано пасажиро-транспортний потік на шляхах міжнародного та міждержавного сполучення та виявлені основні загрози і ризики в системі прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон; досліджено можливість наявного науково-методичного апарату щодо обґрунтування параметрів системи прикордонного контролю, обґрунтовано напрями його удосконалення та розвитку. Описуються перспективи удосконалення методу комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю а також розроблення методики вибору варіанта побудови раціональної системи прикордонного контролю з урахуванням витрат ресурсів. Сформовано рекомендації щодо реалізації методу аналізу ризиків при виборі варіанту системи прикордонного контролю та розроблення комплексної методики оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю за множиною показників, сформовано дихотомічний граф показників комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю. Сутність комплексної оцінки та вибору оптимального варіанту побудови СПК за удосконаленим методом зводиться до наступного: 1) формується множина показників оцінки ефективності функціонування системи; 2) будується дихотомічний граф оцінок; 3) розробляються шкали і матриці дихотомічних оцінок за окремими показниками; 4) визначається множина критичних варіантів забезпечення необхідного рівня функціонування системи; 5) визначається оптимальний варіант, який забезпечує заданий рівень функціонування системи в пункті пропуску. Застосування комплексної методики надає можливість визначення управлінських параметрів, вибору технологій контролю та заходів забезпечення, реалізація яких забезпечить ефективність функціонування системи прикордонного контролю на заданому рівні. Метод комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю забезпечує вибір з безлічі критичних варіантів рішень оптимального, при якому досягається заданий рівень функціонування системи прикордонного контролю при найменших витратах ресурсів. На основі отриманих результатів запропоновано практичні рекомендації посадовим особам органів і підрозділів охорони державного кордону щодо організації оперативно-службової діяльності. Вони розкривають послідовність і зміст роботи по розробці дихотомічного графа показників комплексної оцінки ефективності функціонування системи прикордонного контролю, розробці алгоритмів виконання типових операцій прикордонного контролю, забезпечення пропускної спроможності пункту пропуску, обґрунтуванню параметрів системи прикордонного контролю в пунктах пропуску та підвищенню їх значень.

Мета: розробити практичні рекомендації щодо підвищення ефективності управління вітчизняними фітнес-клубами у сучасних умовах функціонування. Матеріал і методи: для вирішення поставленої мети використовувався комплекс наукових методів дослідження: аналіз літературних джерел; аналіз документів; системний аналіз; організаційний аналіз; експерний метод; методи математичної статистики. Дослідження проводилось на базі 10 фітнес-клубів м. Харкова. До групи експертів увійшло 50 клієнтів фітнес-клубів: 25 жінок і 25 чоловіків середнього віку. Результати: за допомогою експертного методу нами було визначено ступінь важливості критеріїв вибору фітнес-клубу для клієнтів. У ході нашого дослідженння з'ясовано, що «найважливішими» для клієнтів при виборі фітнес-клубу є вартість абонементу і місцерозташування фітнес-клубу, «середньоважливими» є якість обладнання та асортимент послуг; а «найменш важливими» є професіоналізм тренерів та якість обслуговування. Висновки: за результатами проведеного дослідження авторами розроблено практичні рекомендації для керівництва і менеджерів фітнес-клубів, впровадження яких забезпечить підвищення конкурентоспроможності та зміцнення позицій на ринку фітнес-послуг, а також збільшення прибутку. Практичні рекомендації спрямовані на активізацію маркетингової діяльності, розширення рекламної кампанії та на удосконалення цінової політики фітнес-клубів, а також на підвищення ефективності управління з метою упровадження сучасних наукових розробок та якісного обслуговування клієнтів та ін. Ключові слова: управління, ефективність, фітнес-клуби, експертний метод, фітнес-послуги.

На основі дослідження автором розроблено методичні підходи проведення внутрішнього аудиту в державному секторі. У результатід ослідження питань функціонування системи внутрішнього аудиту в державному секторі обґрунтовано та запропоновано рекомендації з підготовки та проведення внутрішнього аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Рекомендації запропоновано з метою удосконалення єдиних підходів до провадження діяльності з внутрішнього аудиту в державному секторі та в інших головних розпорядниках коштів державного бюджету, їх територіальних органах та бюджетних установах, що належать до сфери їх управління, оцінки якості такого аудиту. Пропонується здійснювати планування діяльності з внутрішнього аудиту на підставі ризик-орієнтованого підходу з метою зосередження діяльності з внутрішнього аудиту на найбільш ризикових сферах, функціях, процесах. При плануванні враховувати необхідність орієнтування внутрішнього аудиту на здійснення системного аналізу й оцінки ефективності, результативності та якості виконання завдань, функцій, бюджетних програм, надання адміністративних послуг, ступеня виконання і досягнення цілей тощо. Це дозволяє частково усунути невідповідність між необхідністю впровадження відповідно до європейського аналога системи державного внутрішнього фінансового контролю, загальноприйнятих міжнародних норм і стандартів, упровадження внутрішнього аудиту в державному секторі та можливістю держави щодо реалізації цих заходів.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного аналізу правового інституту викривачів корупції, як нового явища у сфері боротьби з корупцією, наданням рекомендації щодо удосконалення положень та усунення протиріч між нормами діючого законодавства у сфері запобігання та боротьби з корупцією. Об’єктом дослідження є правовий статус викривачів корупції, механізми його захисту та відновлення, правова взаємодія з іншими учасниками антикорупційних правовідносин. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти регулювання правосуб’єктності викривачів корупції, норми чинного законодавства та правозастосовна практика щодо реалізації положень інституту викривачів корупції. Метою дослідження є аналіз останніх законодавчих змін щодо викривачів корупції в Україні на предмет дієвості та наявності прорахунків, визначення напрямів розвитку правового регулювання інституту. За для досягнення поставленої мети у роботі були визначені та проаналізовані основні міжнародно-правові акти, законодавчі та інші правові акти України, що стосуються правового статусу викривачів корупції; виявлені прогалини в національному законодавстві у сфері функціонування інституту викривачів корупції та запропоновані шляхи їх вирішення. Ключові слова: викривачі, корупція, анонімні повідомлення, запобігання корупції, злочин, посадові особи.

У статті проведено синтез методів підвищення надійності і функціональних характеристик двигунів засобів колективного порятунку екіпажів морських судів. Проведені дослідження з реалізації стандартних рятувальних операцій дозволили виявити найбільш значимі технічні процедури nf етапи, які впливають на ефективність і оперативність виконання рятувальної операції. Були визначені експлуатаційні параметри малорозмірних дизелів, покращення характеристик яких забезпечить більш оперативну та надійну реалізацію рятувальної операції. Розставлено пріоритети технічних і конструктивних рішень, що підвищують експлуатаційні якості МД, спрямованих на покращення пускових і маневрених якостей ЕУ РКП. У ході дослідження вирішено ряд завдань: розробка моделі застосування ЕУ ЗКП і визначення основних напрямків покращення її функціональних характеристик; розробка критеріїв оцінки ефективності функціонування ЕУ, що дозволяють визначити ступінь придатності суднового МД для установки на ЗКП; запропоновано метод покращення функціональних характеристик МД ЕУ ЗКП; узагальнено особливостей функціонування МД ЕУ у всіх можливих умовах реалізації рятувальної операції; розроблено рекомендації щодо удосконалення конструкції і технології виготовлення деталей шлюпкового дизеля, його пускових і маневрених якостей. Ключові слова: безпека, екіпаж, морські судна, двигун, аварії, катасnрофи.

Стаття актуалізує питання впливу постправди на політичні процеси в Європейському Союзі та важливості боротьби з цим явищем. Поява таких явищ, як фейкові новини, альтернативні факти та популізм нової хвилі, призвела до нової актуальної проблеми для більшості сучасних демократій західного світу. Вони наголосили на концептуальному зрушенні всередині соціальних тенденцій та процесів, що призвело до створення світу постправди. Основні характеристики таких явищ можна описати як перехід від доказового, нормативного та фактичного дискурсу до емоційного, постфактичного та популістичного. У статті зроблений огляд особливостей функціонування ЄС в епоху постправди та аналіз діяльності East Strat Task Force. Розглянуто поняття «постправда», схарактеризовано специфіку розповсюдження фейкових новин. У цьому контексті зміни в європейській політиці на наднаціональному рівні стали особливо важливими. Загроза інформаційної атаки з боку Російської Федерації змусила ЄС детально розглянути низку механізмів подолання негативних наслідків фейкових новин та дезінформації. Тим часом основна ідея того, як боротися з феноменом постправди, ґрунтується на принципі соціальної стійкості та удосконалення медіаграмотності. Автором розглядаються ініціативи європейських структур, зокрема створення East StratCom Task Force для протидії зовнішньому деструктивному інформаційному впливу Російської Федерації на соціально-політичні процеси. Особливу увагу приділено інституційному розвиткові, здобуткам, проблемам і перспективам East StratCom Task Force (ESTF). Представлені практичні рекомендації для протидії та запобігання розповсюдженню дезінформації.

Мета роботи. У статті розглядаються напрями правового забезпечення державної інформаційної політики, а також досліджується питання формулювання актуальних заходів щодо їх забезпечення. Адже в умовах сучасних глобальних інформаційних протистоянь, деструктивних комунікативних впливів, зіткнення різновекторних національних інформаційних інтересів, поширення інформаційної експансії та агресії захист національного інформаційного простору та гарантування інформаційної безпеки стають пріоритетними стратегічними завданнями сучасних держав у системі інформаційних відносин. Зміни у глобальній світовій економічній та політичній сферах привели до зміни технологій світового протистояння і ведення воєн. Інформаційні війни переслідують мету активізувати суспільну свідомість громадськості держави-противника і таким чином вплинути на державну політику. Водночас інформаційна політика сучасних держав має схожі завдання: забезпечити свободу інформації, сприяти розвитку нових інформаційно-комунікаційних технологій, цифровізації суспільних відносин, відкритості і прозорості в управлінні суспільними справами. З огляду на виклики сьогодення нашій державі не те, що претендувати на інформаційне домінування, а бути присутнім у світовому інформаційному просторі доволі складно. На жаль, слід констатувати, що внаслідок неналежного правового регулювання в національному інформаційному про- сторі України та збільшення кількості національних регуляторів зросла кількість негативних явищ, які створюють реальні та потенційні загрози інформаційній безпеці людини і громадянина, суспільства і держави. Методологія. У зв’язку з цим обґрунтована нагальна необхідність формування та активного функціонування єдиного національного регулятора в інформаційній сфері держави, діяльність якого була би спрямована на вироблення української національної інформаційної політики, інтелектуально кваліфіковане відбиття маніпуляційно-пропагандистських атак, формування у громадян України національно-патріотичних переконань, створення українського національного інформаційного простору – основи національної безпеки суспільства і держави. Наукова новизна. Так, до реалізації державної інформаційної політики необхідно підходити стратегічно, удосконалю- ючи пріоритетні напрями, здійснюючи перерозподіл повноважень державних регуляторних органів, здійснюючи кореляцію між стратегічними проєктними документами і реальною адміністратив- но-політичною практикою держави. Пріоритетні напрями/цілі інформаційної політики мають бути замінені більш практичними та актуальними з довгостроковим характером одночасно з урахуванням гібридної агресії. Окрім того, визначено основні цінності та принципи, в межах яких потрібно адаптувати національне законодавство в умовах гібридної війни. Зауважено, що участь громадянського суспільства в розвитку інформаційного простору сприяє його розширенню, відкритості і прозорості інформації. Висновки. Надано практичні рекомендації щодо вдосконалення державної інформацій- ної політики та створення ефективної системи інформаційної безпеки України.

Необхідним елементом соціально-еколого-економічної рівноваги регіону є ефективне функціону-вання сфери поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ). Проблема поводження з твердими побутовими відходами є надзвичайно актуальною для регіонів України. Звалища відходів займають цінні в сільськогосподарському значенні земельні ресурси. Особливу небезпеку створюють звалища твердих побутових відходів, які забруднюють землі сільськогосподарського призначення та створюють збитки довкіллю та сільському господарству. Водночас питання скорочення площ забруднених земель, утворення яких обумовлене звалищами відходів, їхнє відновлення і повернення до господарського обігу залишаються актуальними для наукового пошуку. Тому метою наших досліджень стало розробити оптимізаційну модель розвитку сфери поводження з ТПВ, спрямовану на збалансування двох взаємопротилежних критеріїв: економічного збитку за умови забруднення навколишнього природного середовища та загальних витрат на функціонування сфери поводження з ТПВ, а також створює основи для визначення стратегічних напрямів розвитку цією сферою в контексті реалізації соціально-економічної та екологічної стратегії регіонального розвитку. На основі запропонованої моделі визначено оптимальне співвідношення екологічних та економічних критеріїв розвитку сфери поводження з ТПВ для Полтавської області. Визначені стратегічні напрями розвитку сфери поводження з твердими побутовими відходами в контексті реалізації соціально-економічної та екологічної стратегії та надані рекомендації щодо удосконалення її фінансово-економічного забезпечення. Обґрунтовано, що розвиток сфери поводження з ТПВ має бути направленим на розв՚язання пріоритетних питань щодо: забезпечення екологічно безпечного поводження з ТПВ, максимальної утилізації відходів та розвитку ринку вторинної сировини, мінімі-зації утворення відходів. Запропоновані етапи розв՚язання цих задач на регіональному рівні. Обгрун-товано вибір оптимальних технологічних рішень на місцевому рівні, визначено альтернативні сценарії. Отже, проведені дослідження є основою для розробки наукових засад та практичних рекомендацій щодо формування старегій поводження з ТПВ для регіонального та місцевого рівня. Зокрема ці розробки мають стати основою подальших досліджень системи відновлення техногенно забруднених територій та повернення їх до господарського обігу регіонів України.

Наукова стаття присвячена дослідженню актуального питання про основні засади, які гарантують справедливість національного судівництва. У роботі справедливість судового рішення розглядатися з позиції необхідності оцінювання застосовуваної правової норми на предмет її законності й моральності, дотримання необхідності винесення судового рішенням з урахуванням усіх матеріалів справи, неупередженості суду та стійкості вердикту, що загалом гарантує стабільність правового статусу особи внаслідок його проголошення. Особливо наголошується на ролі й значенні преце-дентної практики ЄСПЛ як узірця для формування чесного правосуддя на теренах нашої держави. Будучи безпосередньо джерелом українського права, Конвенція та конкретні рішення Європейського суду покликані шляхом їх застосування якраз вирішити проблеми нашого судівництва щодо гарантування відповідності вердиктів суду критеріям правової визначеності та справедливості. Приділена окрема увага з'ясуванню співвідношення між правовими поняттями «справедливість» і «законність». Установлено, що українські суди часто невиправдано їх змішують або підміняють. У цьому криється істотна методологічна похибка. Обстоюється позиція, за якою вирішальне значення в сенсі гарантування визначеності норми права має надаватися не буквальному її змісту, а якісним характеристикам правових приписів, оскільки лише закономірне в позитивному праві законне та правомірне. Закон - то конкретна форма вираження права. Принцип справедливості закону розглядається як сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового становища індивіда шляхом удосконалення процесів правотворчості й правозасто-сування. Саме такої позиції притримується ЄСПЛ. Також розглянута проблематика справедливого розгляду справи лише в суді, який побудовано на принципах рівноправності сторін, незалежності й неупередженості суду. На конкретних прикладах із судової практики вивчені окремі аспекти цієї сторони здійснення правосуддя, установлено, що в Україні існує велика проблема з незалежністю судової влади. Надані конкретні практичні рекомендації стосовно подальшого поліпшення ситуації в досліджуваній царині.

Реалізація парламентської реформи та модернізація системи державного управління обумовлюють необхідність удосконалення функціонування Апарату Верховної Ради України й розбудови його кадрового потенціалу відповідно до європейських стандартів та кращих міжнародних практик. Метою статті є дослідження питань упровадження системи управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України в контексті реалізації парламентської реформи. Наукова новизна визначається дослідженням системи управління талантами як складового елементу Стратегії розбудови кадрового потенціалу Апарату Верховної Ради України до 2022 року та інноваційного інструменту подальшої реалізації парламентської реформи. Висновки. Із урахуванням рекомендацій Європейського Парламенту Україна розпочала у 2016 році реалізацію широкомасштабної парламентської реформи. У грудні 2019 року було затверджено нову Стратегію розбудови кадрового потенціалу Апарату Верховної Ради України до 2022 року. У зв’язку з цим, особливого значення набувають питання щодо розробки й упровадження нових інноваційних інструментів та практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України, зокрема управління талантами. Вивчення кращих практик та досвіду зарубіжних країн у цій сфері свідчить про популярність цього інструменту як у державному, так і приватному секторах. Система управління талантами – це сукупність інструментів, які дають можливість органу державної влади залучати, ефективно використовувати й розвивати талант співробітників. Одночасно проаналізовано мету, завдання, принципи та основні етапи реалізації системи управління талантами, а також розроблено комплексні рекомендації щодо її подальшого упровадження в Апараті Верховної Ради України, зокрема з урахуванням основних завдань парламентської реформи.

Мазурова А. В. Суспільно-географічні особливості функціонування міської соціогеосистеми (на прикладі міста Харків). – Кваліфікаційна робота на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.02 – економічна та соціальна географія. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2018 р. В дисертаційному дослідженні обґрунтовується необхідність дослідження міста Харкова як соціогеосистеми міського рівня, розкриваються суспільно-географічні особливості її функціонування та розробляються рекомендації з його вдосконалення. Авторська методика суспільно-географічного дослідження функціонування міської соціогеосистеми базується на географічному, системному, синергетичному та історичному методологічних підходах; поєднанні філософських, загальнонаукових, конкретнонаукових та оригінальних методів дослідження. В дослідженні було використано 2 інформаційні бази даних за різні тестові періоди (100 показників – за 2010-2016 рр. для дослідження загальних особливостей функціонування соціогеосистеми міста Харкова; 51 показник – за 2010-2015 рр. для дослідження особливостей функціонування районних соціогеосистем як складових соціогеосистеми міста Харкова). В історії формування і розвитку міста Харкова (1654-2017 рр.) можна виділити 8 періодів, протягом яких переважали певні функції (оборонна, адміністративна, промислова, столична тощо). На сьогоднішній день Харків є провідним промисловим, культурним, освітнім, науково-інноваційним, транспортним, туристсько-рекреаційним центром України, який займає провідні позиції серед інших міст держави. Використання факторного аналізу дозволило виділити інфраструктурний, демографічно-освітній, інвестиційний та економіко-промисловий фактори функціонування соціогеосистеми міста Харкова. За результатами кластерного аналізу виділено три групи районних соціогеосистем за подібністю їх функціонування (І група – Київський та Шевченківський райони, ІІ група – Московський район, ІІІ група – інші райони міста). Моделювання траєкторії функціонування показало, що до соціогеосистем з прогресивним функціонуванням відносяться Шевченківський та Київський райони, з регресивним функціонуванням – Новобаварський та Немишлянський райони. Результати порівняння функціонування міських соціогеосистем Харкова (Україна) і Катовіце (Польща) показали, що більш динамічний розвиток характерний для Катовіце через інтенсивне залучення зовнішніх ресурсів. Проте соціогеосистема міста Харкова має кращі перспективи розвитку завдяки значно потужнішому внутрішньому потенціалу. На основі компонентного аналізу визначено основні проблеми функціонування соціогеосистеми міста Харкова для основних елементів її виконавчої системи. Виконане дослідження дозволило обґрунтувати основні шляхи вирішення виділених проблем та розробити рекомендації з удосконалення функціонування соціогеосистеми міста Харкова.

Кобилін П.О. Територіальні особливості системи торговельного обслуговування населення Харківської області : дис. … кандидата геогр. наук : 11.00.02 / П.О. Кобилін. – Х., 2017. – 386 с.
Кобилін П. О. Територіальні особливості сфери торговельного обслуговування населення Харківської області. – Кваліфікаційна робота на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.02 – економічна та соціальна географія. Роботу виконано у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. Захист відбудеться у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна. Харків, 2017. В дисертації отримані нові наукові положення: вперше: - обґрунтовано методику суспільно-географічного дослідження системи торговельного обслуговування населення регіону з використанням системних показників, компонентного аналізу та ІФВ-моделювання; - встановлено просторово-часові особливості системи торговельного обслуговування населення Харківської області за запропонованою методикою; - з позиції суспільної географії розроблено рекомендації з удосконалення системи торговельного обслуговування населення Харківської області; удосконалено: - поняття системи торговельного обслуговування населення як функціональної складової регіональної соціогеосистеми; - застосування новітніх методів дослідження у нормованому багатовимірному ознаковому просторі (на прикладі системи торговельного обслуговування населення Харківської області); отримали подальший розвиток: - обґрунтування головних факторів розвитку системи торговельного обслуговування населення Харківської області; - дослідження системи торговельного обслуговування населення в районах і низових громадах (на прикладі Богодухівського, Дворічанського та Зачепилівського районів Харківської області). Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні просторово-часових особливостей функціонування системи торговельного обслуговування населення Харківської області, що може бути використано при плануванні заходів управління даною системою регіону та проведення подібних суспільно-географічних досліджень торговельного обслуговування населення інших регіонів України. У дисертації обґрунтовано методику дослідження системи торговельного обслуговування населення як об’єкту суспільної географії. Показано, що система торговельного обслуговування населення є важливою складовою соціальної сфери, яка покликана задовольняти потреби населення і у розміщенні цих закладів орієнтується на споживача. Доступність та забезпеченість населення об’єктами роздрібної торгівля та закладами ресторанного господарства мають важливе значення, впливаючи на рівень та якість життя населення. Важливу роль в дослідженнях цієї сфери відіграє суспільна географія, бо досліджує діяльність торговельних підприємств в територіальному аспекті відповідно до розселення населення та задоволення потреб населення у товарах народного споживання. Торгівля та громадське харчування є важливими складовими сфери послуг, які на сучасному етапі розвитку України мають важливу роль в економіці держави та її окремих регіонів. Торговельна діяльність, як систематична, ініціативна діяльність фізичних та юридичних осіб щодо продажу та купівлі товарів кінцевими споживачами, або посередницькі операції чи надання комісійних, представницьких, агентських та інших послуг у просуванні товарів від виробника до споживача, створює умови для товарного виробництва, забезпечуючи населення необхідними товарами та послугами. Система торговельного обслуговування забезпечує значну частку наповнення державного та місцевих бюджетів і створює умови для розвитку інших галузей соціальної сфери та сфери обслуговування населення. Рівень її розвитку є індикатором соціально-економічного розвитку регіону і задоволеності суспільних потреб. На основі системного підходу показано, що система торговельного обслуговування населення регіону є функціональною підсистемою регіональної соціогеосистеми і тому виступає об’єктом суспільної географії. В ній послідовно реалізуються всі стадії соціоактогенезу – усвідомлення соціальної потреби, побудова системи цілей, створення виконавчої системи і отримання результату. Структура системи торговельного обслуговування населення відображає відношення, зв’язки та взаємодію як між елементами системи, так і системи з навколишнім середовищем. Відповідно до цього розрізняється функціонально-компонентна, територіальна та управлінська структури, які за різними авторами членуються на більш детальні фрагменти. Досліджуваний період (2007 – 2015 рр.) включає два характерних етапи розвитку України. Перший з них (2007 – 2013 рр.) знаменує вихід країни із світової фінансово-економічної кризи, що супроводжувалося зростанням ВВП, макроекономічних показників і рівня життя українців. Другий (2014-2015 рр.) пов’язаний з анексією Криму та проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Внаслідок цього кардинально змінилася соціально-економічна ситуація в Україні в цілому і в її регіонах. Вказані особливості періоду дослідження вимагають застосування різних методологічних підходів дослідження більш-менш спокійного періоду прогресивного розвитку 2007-2013 рр. і кризового періоду з різким погіршенням соціально-економічної ситуації 2014-2015 рр. Методи і методики дослідження мають статистичний характер, тому для виконання вимог до вибіркових сукупностей вихідних даних – репрезентативності, статистичної стійкості та однорідності сформовано дві вибірки параметрів регіональної соціогеосистеми: одна за 7 років (період 2007-2013 рр.), а друга – за 2 роки (2014-2015 рр.). Очевидно, що для тестування пропонованої у дисертації методики дослідження сфери торговельного обслуговування населення регіону більш придатною є перша вибірка. Тому тестовим періодом для вказаної методики визначено період 2007-2013 років. Для збереження цілісності суспільно-географічного регіонального дослідження кризовий період досліджувався сумісно з попереднім періодом за спрощеною методикою. Стадійність дослідження визначена послідовною зміною наступних етапів: підготовчого, емпіричного, аналітичного, інтерпретаційного та підсумкового, які мають різний зміст і логічно пов’язані між собою. Методологія та методи дослідження детально висвітлені вище, тут лише зазначимо, що новітні методи (графоаналітичний методом багатовимірної класифікації суспільно-географічних об’єктів, компонентний аналіз вектору розвитку, метод ІФВ-моделювання) у сукупності з традиційними математико-статистичними методами аналізу (кластерний, факторний, тренд-аналіз тощо) дали можливість обґрунтувати пропоновану методику дослідження розвитку та функціонування регіональної системи торговельного обслуговування населення. Харківська область за розвитком системи торговельного обслуговування населення займає одне з провідних місць в Україні. Так, вона у 2015 р. за більшістю показників входила до першої п’ятірки регіонів-лідерів; за 7 показниками займала перше місце, за 6 – друге, за 15 – третє, за 18 – четверте і за 4 – п’яте. Харківська область у 2015 р. зайняла 3-є місце в Україні за інтегральним показником розвитку роздрібної торгівлі, поступаючись місту Києву і Дніпропетровській області. При цьому рейтинг Харківської області порівняно з 2013 роком підвищився на один пункт. Система торговельного обслуговування населення Харківської області характеризується значною територіальною диференціацією, що зумовлено нерівномірним соціально-економічним розвитком міст і районів, особливостями розселення населення тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту торговельної мережі в 2015 р. спостерігалися в містах Харків, Лозова, Ізюм, Первомайський, Чугуїв та Красноградському районі, які характеризуються високими показниками соціально-економічного розвитку, значною чисельністю та концентрацією населення, вигідним транспортно-географічним положенням, зосередженням значної кількості закладів роздрібної торгівлі. Найменші обсяги роздрібного товарообороту характерні для Великобурлуцького, Куп’янського, Сахновщинського, Кегичівського, Чугуївського, Печенізького, Золочівського, Ізюмського, Борівського, Лозівського та Первомайського районів, які характеризуються переважанням сільського населення, менш вигідним транспортно-географічним положенням у порівнянні з іншими районами та концентрацією більшості закладів роздрібної торгівлі в районних центрах (особливо якщо вони є містами обласного підпорядкування), а не в самому районі. За кількістю закладів громадського харчування найкращі показники в регіоні мають місто Харків (1987 закладів), Харківський (157 закладів), Дергачівський (115 закладів) та Балаклійський (100 закладів) райони, що пов’язано з наявністю попиту на відповідні заклади, розвитком соціальної інфраструктури, туристсько-рекреаційним потенціалом, купівельною спроможністю населення та транспортною доступністю. В структурі закладів громадського харчування міста Харкова переважають заклади з порівняно низьким ціновим сегментом. У 824-х населених пунктах Харківської області із чисельністю населення менше 100 осіб заклади роздрібної торгівлі та громадського харчування взагалі відсутні. На формування й розвиток системи торговельного обслуговування населення регіону впливає низка факторів, серед яких: нормативно-правові, організаційно-управлінські, соціально-демографічні, розселенські (екістичні), соціально-економічні, екологічні, транспортні, історико-географічні, природно-географічні, політичні. Багато з них мають безпосередній вплив на систему торговельного обслуговування населення, інші – чинять опосередкований вплив через соціальні та демографічні фактори. За результатами факторного аналізу вихідних даних ідентифіковано такі гіпотетичні фактори: соціально-економічні, аграрно-розселенські, житлово-торговельні, соціально-демогра¬фічні, екологічні. У динаміці кількість факторів не змінилася, але дещо змінився їх зміст і сила впливу. Дослідження просторової диференціації дій визначених факторів приводить до висновку, що вона суттєва, але при цьому створення впорядкованих просторових структур не спостерігається. Для з’ясування подібності та відмінностей міських та районних соціогеосистем за особливостями розвитку та функціонування системи торговельного обслуговування населення Харківської області за кожний рік періоду дослідження застосовувався кластерний аналіз. Встановлено, що групування міст обласного підпорядкування Харківської області за весь досліджуваний період не зазнало суттєвих змін, за кожний рік чітко виділяються три групи міст: а) місто Харків; б) міста Люботин, Куп’янськ, Первомайський та Ізюм; в) міста Чугуїв та Лозова. Склад груп добре корелює з рівнем соціально-економічного розвитку міст. Групування районів теж підтверджує цю тенденцію, але динаміка їхнього розвитку більш складна. Стабільно протягом всього досліджуваного періоду одна група утворюється Харківським районом, який має найбільшу чисельність населення, добре розвинену соціальну інфраструктуру і відрізняється найвищим рівнем урбанізації (67%). Далі виділяється 4 групи районів з відносно стабільним складом. Динаміка розвитку торговельного обслуговування у містах та районах досліджувалась за системними показниками розвитку – площею багатокутника проекції багатовимірного простору на площину, сумою індексів, значенням інформаційної ентропії та коефіцієнтом прогресу. За площею багатокутника суттєво виділяється місто Харків, що зумовлено великою чисельністю населення міста, концентрацією основного соціально-економічного потенціалу регіону, найбільшою кількістю торговельних об’єктів області, які мають широку спеціалізацію та великий асортимент товарів. Всі інші міста мають значно нижчі показники розвитку. Серед районів переважає Харківський район. Аналогічні результати з незначними відхиленнями отримані і за аналізом суми індексів. За показником інформаційної ентропії (відносної оцінки еволюційного потенціалу суспільно-географічних об’єктів) виділяються міста Харків, Лозова, Чугуїв. Для інших міст регіону не встановлена стійка тенденція динаміки інформаційної ентропії. Серед районів найвищі значення цього показника мали Харківський, Красноградський, Дергачівський, Зміївський, Балаклійський, Вовчанський райони, для яких характерний високий рівень соціально-економічного розвитку, урбанізації, розвитку соціальної інфраструктури, мережі торговельних закладів тощо. Інші райони мають змінні тенденції розвитку еволюційного потенціалу. За показником коефіцієнту прогресу, який є оцінкою ефективності розвитку системи торговельного обслуговування міст та районів регіону, серед міст виділяються три групи (аналогічно результатам кластер-аналізу). Серед районів чітко виділяється Харківський район, який прогресував протягом всього тестового періоду; дещо гіршою динамікою характеризуються Красноградський, Дергачівський, Зміївський, Балаклійський, Вовчанський райони. Для прикладу у роботі наводяться результати детального (аж до рівня первинних громад) аналізу за системними показниками розвитку діяльності системи торговельного обслуговування населення трьох районів Харківської області – Зачепилівського, Дворічанського та Богодухівського. Для оцінки динаміки розвитку системи торговельного обслуговування населення виконано компонентний аналіз вихідного вектору розвитку. В результаті ранжирування досліджуваних параметрів за сумою кодів їх часової похідної протягом тестового періоду для кожного міста та району отримані таблиці, в яких обґрунтовано виділено сукупності параметрів, які відображають: а) неперервний розвиток; б) часткову мінливість позитивної динаміки; в) відсутність динаміки; г) часткову мінливість негативної динаміки; д) неперервну деградацію процесу розвитку. В залежності від цього рекомендуються різні групи заходів – від перегляду програми розвитку (для параметрів останньої групи) до знаходження резервів і підвищення ефективності соціального управління. Узагальнена динаміка розвитку системи торговельного обслуговування сільського та міського населення Харківської області у цілому подібна, але суми кодів часових похідних показників районів синхронно нижчі порівняно з показниками міст за виключенням періоду 2010-2011 роки, коли спостерігається загальний максимум розвитку. Чітко виділяються кілька характерних фаз розвитку системи торгівлі. Періоди 2007-2008 та 2008-2009 роки характеризуються спадом торговельної діяльності, що пояснюється впливом світової фінансово-економічної кризи. Наступні два річні періоди 2009-2010 та 2010-2011 роки є періодами виходу з-під впливу світової кризи і прогресивного розвитку системи торгівлі. Починаючи з 2011 року, суми кодів часових похідних показників системи торгівлі в містах і сільській місцевості синхронно зменшуються внаслідок наростаючих кризових явищ у соціально-економічній та політичній сферах діяльності суспільства. Просторові особливості розвитку систем торговельного обслуговування населення досліджувались методом ІФВ-моделювання із зміною базового радіусу впливу від 10 до 50 км. Аналізувалися три групи ІФВ-поверхонь: а) людності (кількості населення); б) кількості закладів торгівлі; в) кількості закладів ресторанного господарства. За еталон (базис порівняння) прийнята ІФВ-поверхня людності, яка опосередковано відображає попит на торговельне обслуговування. Після розрахунку локальних ІФВ-поверхонь будувалися поверхні різниці між ними та еталонною ІФВ-поверхнею людності. При повній відповідності попиту і пропозиції вказана різниця близька до 0, при переважанні попиту вона від’ємна, а при переважанні пропозиції – додатна. Картосхеми з отриманими поверхнями різниці показують, що в торговельній мережі пропозиція перевищує попит, а в мережі закладів ресторанного господарства навпаки – попит перевищує пропозицію. Виконані дослідження дали можливість побудувати класифікацію моніторингових параметрів (компонентів вихідного вектору розвитку) на основі двох критеріїв. Перший з них оснований на визначенні переважаючої динаміки параметру за всіма об’єктами. Другий – на визначенні динаміки параметру шляхом знаходження суми часових похідних. В результаті виділено п’ять груп параметрів, для кожної з яких обґрунтовано рекомендації з вдосконалення системи торговельного обслуговування населення.

Аналітична доповідь присвячена другому етапові адміністративно-територіальної реформи в Україні, що був проведений відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 р. Проаналізовано основні ризики, які у найближчій перспективі можуть сприяти появі спроб перегляду даної реформи. Було звернуто увагу на проблему забезпечення законності діяльності районних рад, оскільки укрупнені райони отримують більший потенціал у можливих конфліктах із органами державної влади. Рекомендовано утворити систему моніторингу ефективності нового районного поділу з метою його майбутнього коригування відповідно до досягнутих цілей реформи. Крім того, надано рекомендації щодо розв’язання супутніх проблем шляхом удосконалення відповідної нормативно-правової бази.