Academic literature on the topic 'Процедури адміністрування'

У статті розкрито сутність правових процедур у публічному адмініструванні (адміністративних процедур). Проведено їх відмежування від адміністративного процесу як форми реалізації правосуддя. Наголошено, що реалізація правових форм (інструментів) публічного адміністрування в переважній більшості випадків відбувається через процедурні правовідносини. Підкреслено важливість процедурної форми за умови певної «депроцесуалізації» публічного адміністрування в умовах його діджиталізації. Розкрито детермінацію диференціації процедурної форми публічного адміністрування. Запропоновано підхід до розуміння адміністративно-процедурного права як інституту адміністративного права, що включає загальні норми та правила, які стосуються усього масиву або більшості адміністративних процедур. Констатовано, що адміністративно-процедурне право знаходиться на даний час лише у стадії формування. Враховуючи вищезазначене, адміністративні процедури розглядаються як інтегративна, синтетична категорія, що сформована внаслідок взаємодії ознак складових системи відносно самостійних процедурних інститутів. Запропоновано розуміння адміністративних процедур як визначеного правом порядку реалізації правових форм публічного адміністрування. Визначено їх наступні характерні ознаки: 1) пов’язані з таким особливим різновидом публічно-владної діяльності, як публічне адміністрування; 2) є формою внутрішньої організації (буття) публічного адміністрування, що спрямована на реалізацію правових форм, як зовнішнього результату владного впливу; 3) встановлюють найбільш оптимальні моделі діяльності суб’єктів публічного адміністрування; 4) виступають гарантією належної реалізації повноважень суб’єктів публічного адміністрування та дотримання прав невладних суб’єктів, інтересів яких стосуватиметься реалізація таких повноважень; 5) впорядковують як нормативне регулювання суспільних відносин з боку публічної адміністрації, так і вирішення численних адміністративних справ; 6) забезпечують як зовнішньотак і внутрішньо організаційну діяльність (адміністративний менеджмент) суб’єктів публічної адміністрації; 7) є відмінними як за змістом так і за деталізацією залежно від специфіки тих питань, для вирішення яких вони встановлені; 8) визначаються здебільшого нормами адміністративного права.

Актуальність статті полягає в тому, що взяття Україною курсу на євроінтеграцію, становлення її як демократичної та правової держави є важливою передумовою забезпечення публічного адміністрування, в основу якого покладено правове закріплення відповідних адміністративних процедур. У правовому полі адміністративні процедури спрямовані на досягнення юридичних результатів, що знаходять своє відображення в нормах чинного законодавства. Адміністративні процедури притаманні суб’єктам владних повноважень, що діють відповідно до визначеного порядку дії (процедури) на підставі й у межах повноважень та у спосіб, що встановлені конституційними нормами. Стаття 40 Конституції України визначає, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Зроблено висновок, що адміністративним процедурам організаційного забезпечення діяльності господарського суду притаманні наступні ознаки: 1) мають правову основу; 2) Державна судова адміністрація України є обов’язковим учасником адміністративних процедур організаційного забезпечення діяльності господарського суду; 3) адміністративні процедури складаються з певних виражених етапів, необхідних для їх здійснення; 4) мають кінцевий результат – настання юридичних наслідків, що досягається шляхом прийняття індивідуальних та загальних нормативно-правових актів, направлених на врегулювання відносин позапроцесуальної діяльності суду; 5) послідовне, нормативно визначене виконання адміністративних процедур забезпечує найбільш ефективний порядок здійснення організаційної діяльності суду з дотримання та віконам прав та обов’язків учасників цих адміністративних відносин; 6) порушення процедури виконання адміністративних процедур спричинює настання небажаних юридичних наслідків.

Наукове дослідження присвячено методології наукового пізнання адміністративних процедур загалом та кла­сифікації як методу дослідження адміністративних процедур зокрема. Зроблено висновки, що застосування мето­ду класифікації в юридичній науці має свої особливості. За допомогою застосування методу класифікації здійснено ґрунтовне угрупування, відокремлення та функціональна систематизація адміністративних процедур. Проаналі­зовано основні критерії класифікації адміністративних процедур, виокремлено їхні основні види. Охарактери­зовано низку критеріїв до поділу адміністративних процедур, зокрема, щодо змісту виділяють адміністративні правотворчі та адміністративні правозастосовчі процедури залежно від того, яку з форм управлінської діяльно­сті вони опосередковують - адміністративну правотворчість чи правозастосування. Здійснивши аналіз основних форм діяльності суб’єктів публічного адміністрування, можливо дійти висновку, що основними з них є прийнят­тя нормативно-правових та адміністративних актів (адміністративна правотворчість та адміністративне право­застосування). Значні особливості та відмінності порівняно з іншими видами адміністративних процедур мають саме адміністративні правотворчі процедури. Це зумовлено тим, що такі процедури впорядковують підготовку та прийняття суб’єктами публічної адміністрації особливого різновиду правових актів, а саме нормативно-право­вих актів. Установлено, що процедури адміністративної правотворчості у свою чергу можуть бути класифіковані за різними критеріями: залежно від суб’єкта правотворчості, за способом прийняття нормативно-правових актів, за їхніми формами. Адміністративні правозастосовні процедури спрямовані на застосування суб’єктами публіч­ної адміністрації правових норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних юридичних фактів та виражаються у виданні правових актів індивідуальної дії - адміністративних актів. Ця група адміністративних процедур пов’я­зана з вирішенням адміністративних справ шляхом визначення міри можливої або необхідної поведінки приват­ної особи в одиничній ситуації. Адміністративні правозастосовні процедури представлені в діяльності суб’єктів публічної адміністрації великою кількістю процедур, які за своїм змістом є неоднорідними та потребують у свою чергу класифікації за додатковими критеріями.

Актуальність статті полягає в тому, що в Україні не існує окремо закону, який би регулював процес медіації. Офіційне закріплення інституту медіації перебуває в Україні на стадії розробки та прийняття. Відтак із метою напрацювання ефективних положень проекту закону про медіацію, які б відповідали сучасному розвитку суспільних відносин у світі загалом та в Україні зокрема, подальші наукові розвідки у сфері медіації є актуальними та своєчасними. Метою статті є науково-практичний аналіз перспектив впровадження інституту медіації у виборчому процесі крізь призму досвіду діяльності органів адміністрування виборів з вирішення спорів, які виникають під час виборів в Україні. Визначено концепції розвитку медіації як альтернативної процедури вирішення спорів в Україні стосовно правосуддя. Запропоновано зміни до проекту закону України про медіацію. Доведено, що медіація та переговори є альтернативними щодо судового процесу процедурами вирішення спору. Під альтернативним вирішенням спорів в цій статті розуміється взаємодія прийомів (технік) та методів, за допомогою яких сторони спору досягають згоди та можуть укласти взаємовигідну для них угоду без звернення до суду. Альтернативні процедури вирішення спору, якщо це не суперечить Конституції, Виборчому кодексу України та закону України, можуть замінити процедуру вирішення спору в суді, не потребують значних фінансових та організаційний витрат сторін та інших учасників спору. Доведено, що медіація є альтернативною процедурою врегулювання спорів із залученням медіатора та може бути застосована у випадках, визначених законом, у виборчому процесі. Її завдання - це встановлення та сприяння ведення конструктивного діалогу між сторонами спору з метою досягнення законного рішення для сторін спору. На відміну від судового процесу сторони медіації самостійно приймають рішення щодо спору. Наголошено, що в умовах швидкоплинності виборчого процесу доцільно вести мову лише про усну форму провадження медіації - з моменту її початку й до моменту прийняття сторонами компромісного рішення, адже такі рішення в подальшому мають виконуватися невідкладно. Звідси - ще одна сутнісна характеристика інституту медіації у виборчих правовідносинах, яка вимагає встановлення конкретних особливостей для цього виду медіації. Адже в іншому разі постає справедливе питання про ефективність застосування медіації саме як інструменту якнайшвидшого врегулювання спірних правовідносин в умовах, коли час на таке врегулювання є вкрай обмеженим.

Проект основоположного акта адміністративного законодавства – закону про адміністративну процедуру (первинно – Адміністративно-процедурного кодексу) вкотре доопрацьовується перед поданням на розгляд Верховної Ради України. Пострадянська відсутність в Україні традиції законодавчого регулювання порядку прийняття рішень і вчинення дій органами виконавчої влади та місцевого самоврядування зумовлює неналежне сприйняття чималою частиною політиків, публічних службовців, юристів-практиків та науковців самої ідеї загального закону (кодексу) про адміністративну процедуру. Крім того, основоположні аспекти концепції законопроекту було обговорено лише на кількох наукових заходах і вони не стали предметом ширшої дискусії. Метою статті є висвітлення концептуальних аспектів майбутнього загального закону (кодексу) про адміністративну процедуру та залучення ширшого кола науков ців, політиків, публічних службовців і юристів-практиків до обговорення його дискусійних моментів. Переваги ухвалення в Україні загального закону (кодексу) про адміністративну процедуру загалом перевищують можливі недоліки. Подібність багатьох його норм до судових процесуальних кодексів зумовлена віднесенням до предмета правового регулювання також і спірних (конфліктних) проваджень. У більшості адміністративних проваджень до певного моменту не виникає правового спору та доцільності застосування усього арсеналу юридичних засобів процесуального характеру. У цьому контексті законопроект повинен чіткіше розмежувати спрощене адміністративне провадження для вирішення нескладних і неспірних справ та повне провадження, що дійсно нагадуватиме судовий процес. Майбутній закон (кодекс) про адміністративну процедуру має бути дійсно загальним, тобто поширювати свою дію практично на всі сфери публічного адміністрування. Кожен виняток із цього правила (за наявності таких) та відповідне регулювання адміністративної процедури у спеціальному законодавчому акті повинно бути детально обґрунтовано, проте відмінності відповідних норм не мають бути надмірними. Термінологію законопроекту варто ще раз переглянути. Передусім це стосується основного поняття “адміністративний акт”, який пропонується використовувати у ширшому доктринальному значенні, а не лише як індивідуальне рішення відповідного суб’єкта публічного адміністрування.

Народовладдя здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Реалізація народного суверенітету залежить від ефективності правового регулювання форм прямої демократії. Це зумовлює необхідність теоретичних досліджень, вивчення зарубіжного досвіду організації та проведення референдумів, розроблення дієвої моделі функціонування цього інституту. Відсутність такого закону позбавляє народ можливості скористатися закріпленим Конституцією України правом брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах. Метою статті є формулювання прикладних рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання повноважень органів адміністрування референдуму на осно ві осмислення наявної практики діяльності Центральної виборчої комісії (ЦВК), окружних і дільничних комісій із референдуму. Розглянуто практику організації всеукраїнського референдуму в Україні в 1991 та 2000 рр. Проаналізовано рішення ЦВК щодо реєстрації ініціативних груп і відмови в їхній реєстрації за період із 2000 р. до сьогодення. Сплеск активності щодо проведення всеукраїнського референдуму спостерігався у 2005–2006 рр. Тоді було зареєстровано 109 ініціативних груп щодо проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. У 2001 р. ЦВК прийняла 13 постанов про відмову в реєстрації ініціативних груп всеукраїнського референдуму, у 2005 р. – 15, у 2006 р. – 137, у 2007 р. – 11, у 2008 р. – 8, у 2009 р. – 17, у 2010 р. – 3, у 2011 р. – 20. Переважна більшість постанов ЦВК про відмову в реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму були прийняті у зв’язку з невідповідністю поданих документів вимогам Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. Серед найбільш поширених порушень: участь у зборах громадян України для утво рення ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною ініціативою осіб, які не досягли 18-річного віку, неправильне оформлення документів, несвоєчасне їх подання до ЦВК. Водночас були випадки, коли в доволі схожих ситуаціях ЦВК приймала абсолютно протилежні рішення. Така практика роботи органу адміністрування референдуму не може вважатися допустимою, адже це може призводити до зловживань та обмеження права громадян ініціювати всеукраїнський референдум. Досить поширеною є практика винесення на всеукраїнський референдум взаємо виключних питань, що не відповідає вимогам Кодексу належної практики з питань референдуму Венеційської комісії, згідно з яким питання референдуму повинні мати процедурну придатність у трьох аспектах: єдність форми, єдність змісту та єдність ієрархічного рівня. Запропоновано на законодавчому рівні закріпити за ЦВК повноваження перевіряти питання, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум, на процедурну та предметну придатність. На сучасному етапі державотворення для реального забезпечення народовладдя необхідне: а) якісне нормативно-правове регулювання процесу ініціювання референдумів, їх підготовки та проведення; б) визначення процедури внесення референдних ініціатив, реєстрації ініціативних груп, перевірки конституційності питань, які виносяться на референдум; в) створення умов для всебічного обговорення громадськістю змісту питань, що виносяться на референдум, і наслідків їх затвердження (схвалення); г) здійснення контролю за проведенням агітації та фінансуванням кампанії; ґ) належне спостереження, підрахунок голосів і встановлення результатів референдуму; д) об’єктивний і неупереджений розгляд судами справ у спорах щодо організації референдумів.

Система дистанційної освіти Moodle — один із лідерів серед вільно-розповсюджуваного програмного забезпечення, що використовується для підтримки навчального процесу. У роботі вивчено проблему оновлення застарілої версії системи дистанційної освіти Moodle. Показано приклад успішної реалізації процедури оновлення на прикладі Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського. Описано основі етапи процесу оновлення й перенесення СДО Moodle на новий сервер. Наведено приклади застосування технології віртуалізації і системи контролю версій у задачах системного адміністрування СДО Moodle. Представлено рекомендації зі здійснення оптимізації програмного оточення СДО Moodle.

Бажання стати невід'ємною частиною європейської спільноти вимагає від України дотримання певних вимог та відповідності встановленим стандартам. Одним із критеріїв відповідності є розвинута економіка, яка забезпечує інтереси держави в цілому та кожного члена суспільства окремо. Наша держава вже багато років намагається зайняти своє «місце під сонцем», де всі її громадяни будуть робити добре, і кожен зможе задовольнити його потреби, незважаючи на те, що всі вони різні. Україна, як і майже всі пострадянські держави, відноситься до країн, що розвиваються, і цей фактор обов'язково повинен враховуватися при побудові сучасної економіки країни. Саме тому, актуальність земельного оподаткування не викликає сумнівів. Стаття присвячена висвітленню проблем, яких пов’язано із адмініструванням земельного податку в Україні. В ході дослідження звернуто увагу на невідповідність положень законодавства, яким врегульовано адміністрування земельного податку, а також низький рівень взаємодії між органами, які встановлюють земельний податок та органами, які його справляють. Проаналізовано підходи до способів визначення земельного податку через категорії «податок на землю», «податок на купівлю та реєстрацію землі», «податок за користування землею». Запропоновано шляхи вдосконалення процедури нормативної грошової оцінки земельної ділянки та визначення порядку подання інформації, необхідної для обчислення бази плати за землю. Доцільним вважається доповнення Закону України «Про землеустрій» статтею 26 таким змістом: «Подання документації із землеустрою до органів місцевого самоврядування та державних органів влади, для затвердження документації із землеустрою від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором» та статтею 28 такого змісту: «Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за неподання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника.

Метою даної статті є встановлення місця і ролі адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер, а також з’ясування значення таких норм в меха-нізмі правового регулювання сфер фізичної культури і спорту в Україні. У статті встановлені місце і роль адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер. Визначено, що захист професійних спортсменів забезпечується нормами адміністративного права як щодо статусу суб’єктів захисту, його форм, методів тощо, так і в аспекті визначення підстав та порядку захисту. Кодекс України про адміністративну відповідальність визначає ті дії чи бездіяльність суб’єктів чи об’єктів управлінської системи, які становлять склади адміністративних правопорушень у сферах фізичної культури та спорту, а також санкції за вчи-нення адміністративних правопорушень, підстави та порядок притягнення до юридичної відповідальності. З’ясовано, що у сферах фізичної культури і спорту складаються відносини, які будуються на засадах влади та підпорядкування, передбачають застосування примусу, імперативність методу регулювання та інші ознаки, які не притаманні предметам і методам перерахованих вище галузей права. Такі відносини, наприклад, виникають у зв’язку з порушенням прав спортсменів, при визначенні та впровадженні державної політики у сферах фізичної культури та спорту, при наданні чи зміні дитячо-юнацьким спортивним школам певної категорії тощо. Зроблено висновок, що провідне місце у правовому забезпеченні сфер фізичної культури і спорту належить нормам адміністративного права, які складають основу публічного адміністрування вказаних сфер, визначаючи статус суб’єктів публічного адміністрування, принципи, підстави, форми і методи їх службової діяльності, пріоритети та шляхи формування державної політики в галузях фізичної культури і спорту, засоби та процедури її впровадження, регулюють контроль та нагляд у вказаних сферах.

Для українських дослідників і звичайних громадян болючими є питання, пов’язані з функціонуванням морських портів. Час від часу ми отримуємо новини про те, що перевалка вантажів критично зменшилася, портова інфраструктура знаходиться в занедбаному стані, працівники порту не отримують зарплатню і так далі. Це слугує чинником того, що порти перебувають на особливому місці в об’єктиві сучасних правових досліджень, адже саме право насамперед покликане врегулювати такі проблеми, створивши безпечний юридичний та економічний простір із прозорими правилами гри для бізнесу, який буде розвивати порти в Україні. Однак порти неможливо собі уявити без морського транспорту. Саме тому з урахуванням прагнення України до діяльності у сфері морського транспорту, яка заснована на найкращих міжнародних практиках, у статті досліджено питання міжнародних стандартів щодо оформлення суден у порту. Головним чином було проаналізовано зміст Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 року. Звертається увага на те, що з 2016 року діє остання версія Додатку до Конвенції. Вона містить перелік стандартів і рекомендацій (рекомендованої практики), яка безпосередньо стосується предмету дослідження. У результаті дослідження було з’ясовано, що нова версія Додатку містить перелік нововведень, основними з яких є перехід документообігу на електронну форму, а це є позитивним аспектом змін, внесених до Додатка до Конвенції. Разом із цим перелік документів, які вимагає портова влада, було розширено з 8 до 12 одиниць. Зокрема, окрім таких документів, як загальна декларація, декларація про вантаж, про суднові припаси, про особисті речі, до суднової ролі, списку пасажирів, морської санітарної декларації було додано пов’язані з охороною відомості, а також попереднє електронне повідомлення про вантажі для цілей оцінки митних ризиків і форму попереднього повідомлення про доставку відходів у портові приймальні споруди. Окрім цього, додано розділ, цілковито присвячений безбілетним пасажирам. Наприклад, урегульовано питання поводження з ними, їх оформлення та процедури депортації. Стаття містить характеристику головних аспектів адміністрування та оформлення суден у портах з огляду на міжнародні стандарти, які містить Конвенція та Додаток. У підсумку наводяться рекомендації щодо напряму подальших досліджень.

Роздрібна торгівля – надважлива ланка ринку товарів. Тут наявні як позитивні, так і негативні явища, що погіршують стан споживчого ринку. Тому кожний суб’єкт господарювання має відповідально ставитися до розроблення та провадження комерційних операцій. Серед європейських країн Україна є лідером за споживанням алкогольних напоїв. У структурі національного господарства лікеро-горілчане й спиртове виробництво є однією з найважливіших галузей, яка значною мірою забезпечує надходження коштів до Державного бюджету країни. Також у країні створено досить потужну виробничо-технічну базу з виробництва етилового спирту та, відповідно, лікеро-горілчаної продукції. У той же час, вказана галузь є однією із найкорумпованіших та непрозорих в структурі економіки країни. Виробництво пива в Україні на сьогодні складає понад 880-т найменувань. Цей алкогольний напій споживає переважна частина населення України. Пиво є продуктом № 1 за споживанням серед усієї продукції і становить близько 47 %. Тематика дослідження роботи буде реалізована через висвітлення й аналіз проблемних вузлів галузі й ринку на конкретних торгівельних підприємствах/фірмах: «Nemiroff», «Medoff», «Хортиця», «Efes», «Олімп», «Баядера Груп», «Дім Пива». Попередній аналіз тематики дослідження виявив не тільки техніко-технологічні, виробничі, законодавчі прогалини галузі, а й недосконалість логістичних ланцюгів, законодавчі прорахунки, як негативні аспекти ринку алкогольних напоїв. Також додати слід такі проблеми виробництва вказаної продукції, як фальсифікація; тіньовий ринок; вплив на здоров’я споживачів тощо.

Податкова та бюджетна політика це головні системоутворюючі складові процесу соціально-економічного розвитку країни. Спроби реформування податкової системи України здійснювалися постійно, але суттєвих зрушень, на жаль, вдалося досягнути лише на окремих напрямах.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню правових форм публічного адміністрування в Україні. Розкрито сутність публічного адміністрування як категорії науки адміністративного права. Визначено концептуальні підходи в дослідженні правових форм діяльності владних суб’єктів адміністративного права. Охарактеризовано основні ознаки правової форми як інтегративної категорії науки адміністративного права. Уточнено методологічні підходи дослідження правових форм публічного адміністрування. Розглянуто елементи логіко-юридичної конструкції правової форми публічного адміністрування. Встановлено місце наукового поняття «правова форма публічного адміністрування» у терміносистемі науки адміністративного права. Розкрито систему та обґрунтовано основні підходи до класифікації правових форм публічного адміністрування. Визначено поняття правового акта публічного адміністрування, виявлено і охарактеризовано його різновиди, зокрема нормативно-правовий акт, індивідуальний акт і адміністративний договір, обґрунтовано їх атрибутивні та функціональні зв’язки у системі правових форм публічного адміністрування. Встановлено види і місце інституту «процедурна форма» в публічному адмініструванні, його зв’язок з іншими базовими поняттями адміністративно-процедурного права. Узагальнено зарубіжний досвід правової об’єктивації діяльності публічної адміністрації та запропоновано перспективи його використання в Україні. Визначено перспективи вдосконалення та практичні засади підвищення ефективності застосування правових форм публічного адміністрування в Україні. Диссертация посвящена комплексному исследованию правовых форм публичного администрирования в Украине. Раскрыта сущность публичного администрирования как категории науки административного права. Определены концептуальные подходы в исследовании правовых форм деятельности властных субъектов административного права. Охарактеризованы основные признаки правовой формы как интегративной категории науки административного права. Уточнены методологические подходы в исследовании правовых форм публичного администрирования. Рассмотрены элементы логико-юридической конструкции правовой формы публичного администрирования. Установлено место научного понятия «правовая форма публичного администрирования» в терминосистеме науки административного права. Раскрыто систему и определено основные подходы к классификации правовых форм публичного администрирования. Охарактеризовано понятие правового акта публичного администрирования, обнаружены и проанализированы его разновидности, в частности нормативно-правовой акт, индивидуальный акт и административный договор, обоснованы их атрибутивные и функциональные связи в системе правовых форм публичного администрирования. Установлены виды и место института «процедурная форма» в публичном администрировании, его связь с другими базовыми понятиями административно-процедурного права. Обобщен зарубежный опыт правовой объективации деятельности публичной администрации и предложены перспективы его использования в Украине. Определены перспективы совершенствования и практические основы повышения эффективности применения правовых форм публичного администрирования в Украине. The dissertation is focused on the comprehensive research of legal forms of public administration in Ukraine. The main features of public administration as a sphere of legal objectification have been characterized. The scope and content of the concept of “public administration” as a legal category have been defined. The author has analyzed the existing conceptual approaches in the study of legal forms of public administration and has pointed out their main shortcomings. The legal form has been considered as a complex category of legal science, which acquires integrative qualities at the sectoral level, which are revealed through the prism of its axiological, ontological and epistemological aspects of being. The methodology of research of legal forms of public administration has been presented by two blocks: theoretical and methodological, which should determine the guidelines and tasks of the research, and instrumental, which should reflect specific methods of their solution. It has been found out that the logical and legal construction of the legal form of public administration is represented by the elements that reflect its essential features and are in stable relationship, where the absence of one of the components makes impossible the regulatory influence of the will of the public administration subject and the ability to create legal consequences. Such elements of theoretical construction of the legal form of public administration are: legal force, scope of action, legal content, form of fixation, legal consequences and legal procedure. The legal form of public administration has been defined as an objectification of the expression of will of the authorized person to perform the functions of public administration, structured in accordance with the established legal procedure in administrative law, which causes legal consequences in material and procedural relations. These consequences arise in accordance with the scope, legal force and legal content of the authoritative enactment, determined by the competence of the subject of expression of will and the stage of the mechanism of administrative and legal regulation. It has been proved that the concept of “legal form of public administration” occupies one of the central places in the theory of administrative law and is related by logical connections with such basic categories as “functions of public administration”, “methods of public administration”, “functions of administrative law”, “methods of administrative law”, “subjects of public administration”. It has been substantiated that the scope of the concept of “legal form of public administration” includes all manifestations of public administration activity that cause direct legal consequences in public relations, which is the subject matter of administrative and legal regulation, and combines: regulatory acts, individual acts, administrative agreements, acts-actions, administrative procedures, management programs, automatic legal consequences, acts-plans, acts-expression of will. The identified empirical set of legal forms of public administration has been organized by using the classification method; and the author has offered to divide them into classes and subclasses within the natural and artificial types of classification. Specific features of interaction of material and procedural legal forms of public administration have been established. In particular, the author has emphasized that the legal procedure plays the role of internal form as an element of the structure of the material legal form of public administration. The legal act of public administration has been recognized as a generalizing concept for the whole set of expressions of will of those authorized to perform public authoritative and management functions of the subjects of administrative law. The author has proposed to include in the scope of the concept of a legal act of public administration: regulatory acts, individual acts, including legal acts of management and administrative acts, interpretative acts, administrative agreements, acts-action, acts-expression of will. The necessity of preserving the construction of a management legal act, its correlation with the concept of normative, individual and administrative acts has been substantiated. The author has emphasized on the peculiarities of the procedural form of public administration. It has been indicated that the administrative procedure can and should be perceived as an independent type of legal objectification of public administration activity in cases when the legislator does not link the normal course of activities to the implementation of the functions of public administration with the need to issue a legal act, but determines it as a result of the act-action or act- expression of will. The author has clarified the concept and features of a new type of procedural forms of public administration activity – automatic administrative procedure. The author has emphasized on the need to improve the provisions of perspective administrative, administrative and procedural legislation, taking into account the positive experience of EU Member States. A number of conceptual amendments to the drafts of administrative and procedural legislation has been offered, propositions to the structure of the future Administrative Code of Ukraine have been formed; and provisions on the concept and types of legal forms of public administration have been formulated.

В сообщении исследуются вопросы исполнительного производства как элемент процедуры публичного администрирования. Предлагаются выводы и рекомендации.
В повідомленні досліджуються питання виконавчого виробництва як елемент процедури публічного адміністрування. Пропонуються виводи і рекомендації.
The questions of executive production as element of procedure of public administration are probed In a report. Conclusions and recommendations are offered.

Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, присвяченим вивченню адміністративної юрисдикції України у прибережних водах та державного управління ними. Розроблено авторську концепцію адміністративної юрисдикції України у прибережних водах та здійснення прав прибережної держави у водних просторах, на яких поширюється її суверенітет або суверенні права. Зазначено, що сфера суспільних відносин, яка потрапляє до предмета регулювання адміністративного права саме у прибережних водах, є найзначнішою та зазвичай вагомо «обтяженою» вимогами міжнародних угод, а концепція адміністративної юрисдикції у прибережних водах має характер міждисциплінарної, ґрунтується на теорії та практиці внутрішньодержавного адміністративного та міжнародного публічного права. Обґрунтовано тезу щодо того, що правовий режим прибережних вод є формою реалізації адміністративної юрисдикції прибережної держави, охарактеризовано режими внутрішніх вод, територіального моря та виключної (морської) економічної зони України. Указано на одночасну дію у цих водах декількох видів режимів, забезпечення паралельної дії нормативних приписів міжнародних угод та норм національного законодавства, що у сукупності являють собою конгломерат режимних правил з метою захисту державної території, акваторій, що належать до її складу, а також штучних островів та інших установок у виключній (морській) економічній зоні України. Виявлено сфери адміністративної юрисдикції України у прибережних водах, які досі не отримали нормативно-правового забезпечення у діючому законодавстві, запропоновано шляхи нормотворчих робіт у цьому напрямку. Класифіковано засоби адміністративно-правового примусу, здійснюваного у прибережних водах України, виокремлено види адміністративних послуг у системі публічного адмініструвння прибережними водами, відзначено вади та запропоновано механізм організаційно-правового забезпечення окремих із них.
Диссертация является первым в Украине комплексным научным исследованием, посвященным изучению административной юрисдикции Украины в прибрежных водах и государственного управления ими. Разработана авторская концепция административной юрисдикции Украины в прибрежных водах и осуществления прав прибрежного государства в водных пространствах, в которых действуют его суверенитет или суверенные права. Отмечено, что сфера общественных отношений, относящаяся к предмету регулирования административного права именно в прибрежных водах является наиболее значительной и часто «отягощенной» требованиями международных соглашений, а концепция административной юрисдикции в прибрежных водах имеет характер междисциплинарной, основана на теории и практике внутригосударственного административного и международного публичного права. Обоснован тезис о том, что правовой режим прибрежных вод является формой реализации административной юрисдикции прибрежного государства, охарактеризованы режимы внутренних вод, территориального моря и исключительной (морской) экономической зоны Украины. Отмечено одновременное действие в этих водах нескольких видов режимов, обеспечение параллельного действия нормативных предписаний международных соглашений и норм национального законодательства, в совокупности составляющих конгломерат режимных правил с целью защиты государственной территории, акваторий, входящих в его состав, а также искусственных островов и других установок в исключительной (морской) экономической зоне Украины. Выявлены сферы административной юрисдикции Украины в прибрежных водах, до сих пор не получившие нормативно-правового обеспечения в действующем законодательстве, предложены пути нормативных работ в этом направлении. Классифицированы меры административно-правового принуждения, осуществляемого в прибрежных водах Украины, выделены виды административных услуг в системе публичного администрирования прибрежными водами, отмечены недостатки и предложен механизм организационно-правового обеспечения некоторых из них.
The dissertation is the first comprehensive scientific research in Ukraine, dedicated to the study of administrative jurisdiction of Ukraine in coastal waters and state management. The author`s conception of administrative jurisdiction of Ukraine in coastal waters and the realization of the rights of a coastal state in the water spaces, which extends its sovereignty or sovereign rights is developed. Noted that the scope of social relations that falls to the subject of the regulation of administrative law in coastal waters is the most significant and usually gravely «burdened» by the requirements of the international treaties, and the conception of administrative jurisdiction has an interdisciplinary character in coastal waters and bases on the theory and practice of domestic administrative and international public law, as well as providing further development of the concept of transnational law and global administrative law. Substantiated the thesis about the fact that the legal regime of coastal water areas is a form of an implementation of the administrative jurisdiction of a coastal state, as well as the main regimes of the internal waters, the territorial sea and the exclusive (marine) economic zone Ukraine are characterized. Noted that there are several types of regimes in these waters of Ukraine at the same time, the parallel operation of the established regulatory requirements of the international agreements and the norms of the national legislation is ensured, which collectively constitutes a conglomeration of the regime rules in order to protect the state territory, its water areas, as well as artificial islands and other installations in the exclusive (marine) economic zone of Ukraine. Some areas of implementation of the Ukraine`s administrative jurisdiction have been identified in coastal waters, which until now have not received normative and legal support in the current legislation. Further ways of improving the current legislation of Ukraine are proposed, in particular, in the form of the adoption of special laws of Ukraine on amendments to the Merchant Shipping Code of Ukraine and other laws, the drafting and the adoption of the Law on the Inland Waters, the Territorial Sea and the Contiguous Zone of Ukraine, the Law on the Continental Shelf of Ukraine, the Law on tax support of kinds of activities on economic intelligence and development of the exclusive (marine) economic zone of Ukraine, such as the generation of energy through the use of water, currents and wind, after the example of the international countries, as well as on certain kinds of activities in the exclusive (marine) economic zone (which is not legally regulated till present) and on the continental shelf of Ukraine for the rehabilitation and protection of the rights of Ukraine as a coastal state in the Black Sea and in the Azov Sea. The means of administrative-legal compulsion carried out in the coastal waters of Ukraine are classified, as well as the types of administrative services in the system of the state administration in coastal waters are distinguished, the necessity of organizationally – legal support of some of them is noted. The international legal framework of the state administration in coastal waters is explored and a leading role in such administration of the standards of the United Nations Convention on the Law of the Sea 1982 has been noted. The absence of a generally recognized international agreement on the regime of seaports, the recommendatory nature of international agreements in the area of extending administrative jurisdiction to coastal waters of transboundary waters and lakes and the settlement of the latter in agreements relating to each individual water body. Within the research, the service conception of public administration, in particular in coastal waters, has been updated. In particular, the following types of public services in the structure of state management of coastal waters are distinguished: administrative services on sea and river transport, carried out by the bodies of incomes and duties of Ukraine (fiscal authorities of the customs direction); the administrative border services performed for the purpose of organization of the proper order of crossing the state border of Ukraine, administrative services for granting permits and creation of necessary (determined by the legislation) conditions of legitimate activity in the inland waters, the territorial sea, the exclusive (marine) economic zone of Ukraine (in particular, carrying out of peaceful passage, putting at inland waterways and ports of Ukraine, registration of ships, etc.).

У статті розглянуто особливості та проблеми якості надання соціальних послуг у процесі поглиблення міжнародних економічних відносин між Україною та іноземними країнами, зокрема Польщею. Метою дослідження є визначення особливостей підвищення якості соціальних послуг у процесі поглиблення міжнародних економічних відносин вітчизняних та іноземних підприємств. Запропоновано визначення сутності поняття «соціальна послуга», класифікацію видів соціальних послуг, зокрема виділено прості соціальні послуги, комплексні соціальні послуги, комплексні спеціалізовані і допоміжні соціальні послуги. Розглянуто основні форми та структуру надання соціальних послуг в Україні та Польщі. Також розглянуто базові зовнішні та внутрішні фактори процесу управління якістю соціальних послуг. Запропоновано з метою підвищення якості соціальних послуг застосовувати процедуру моніторингу та оцінювання якості соціальних послуг (індикаторів оцінки), що надають надавачі послуг громаді відповідно до державних стандартів надання соціальних послуг; забезпечення періодичності проведення моніторингу та оцінювання якості соціальних послуг у громаді. Виокремлено рівні моніторингу, зокрема: рівень надання окремої соціальної послуги (можливо виділення окремих аспектів соціальних послуг); рівень організації, яка надає соціальні послуги (територіального центру); рівень області; центральний рівень. Запропоновано методику, орієнтовану на оцінку якості та ефективності соціальних послуг, яка складається в трьох основних компонент: оцінка якості та ефективності соціальних послуг споживачами, оцінка ефективності функціонування системи надання соціальних послуг працівниками, які безпосередньо надають соціальні послуги, оцінка якості та достатності ресурсного забезпечення надання соціальних послуг.