Academic literature on the topic 'Профіль прийому пацієнтів'

У статті наведені результати досліджень стосовно впливу препарату Гуарем на масу тіла, основні показники вуглеводного та ліпідного обміну. Матеріали та методи. Під спостереженням перебувало 40 пацієнтів, розподілених на 3 групи. Перша група (n = 12) — пацієнти із вперше виявленим цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу, ожирінням чи надмірною масою тіла та дисліпідемією; друга група (n = 14) — пацієнти з надмірною масою тіла або ожирінням без ЦД та дисліпідемії; третя група (n = 14) — пацієнти з ЦД 2-го типу і надмірною масою тіла чи ожирінням, які отримують інсулінотерапію. Результати. На тлі ­прийому препарату Гуарем у поєднанні з низькокалорійною дієтою і дозованими фізичними навантаженнями протягом трьох місяців у пацієнтів першої групи спостерігається зменшення маси тіла (на 2,57 ± 1,11 кг), коефіцієнту атерогенності (на 19 %), вірогідне зниження постпрандіальної глікемії (на 1,72 ммоль/л, p < 0,001) і глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) (на 0,89 %, p < 0,01); у пацієнтів другої групи відзначалося зниження маси тіла (на 2,14 ± 0,16 кг) та індексу окружність талії/окружність стегон (на 3,47 %); у пацієнтів третьої групи отримані результати свідчать про зниження маси тіла (на 3,16 ± 0,16 кг) і вірогідне зменшення постпрандіальної глікемії (на 1,45 ммоль/л, p < 0,01) та HbA1c (на 0,81 %, p < 0,05). Всі пацієнти відзначали зменшення апетиту, швидке настання насичення, легшу переносимість гіпокалорійної дієти. Побічні ефекти у вигляді метеоризму, здуття живота, розладів випорожнення, нудоти спостерігалися рідко і швидко минали. Висновки. Препарат Гуарем довів свою ефективність щодо впливу на апетит, масу тіла, показники вуглеводного і жирового обміну. Низький відсоток побічних ефектів, а також їх транзиторність свідчать про хороший профіль безпеки і переносимості препарату Гуарем.

У статті наведені узагальнюючі дані про ефективність бісфосфонатів у лікуванні остеопорозу. Натепер бісфосфонати зараховуються до найбільш потужних модуляторів кісткового метаболізму і є золотим стандартом у лікуванні й профілактиці остеопорозу. Доказова медицина висуває чимало вимог до препаратів для лікування остеопорозу. Насамперед вони повинні вірогідно попереджати виникнення вертебральних і невертебральних переломів кісток. Ці препарати повинні позитивно впливати на кістковий метаболізм і збільшувати приріст мінеральної щільності кістки. Важливою є тривалість дослідження прийому бісфосфонатів. Доказову силу мають дослідження, тривалість яких перевищувала 3–5 років. У статті проаналізовані результати рандомізованих клінічних досліджень ібандронової кислоти з позиції попередження вертебральних і невертебральних переломів кісток. Так, у рандомізованому клінічному дослідженні BONE продемонстрована здатність ібандронату знижувати ризик виникнення переломів хребта на 62 %. Ібандронат у численних клінічних дослідженнях виявив високу ефективність у попередженні переломів кісток, підвищенні мінеральної щільності кісток поперекового відділу хребта й стегнової кістки. Препарат має гарний профіль безпеки, а також високу прихильність пацієнтів до тривалого лікування завдяки таблетованій формі 150 мг, яку необхідно приймати 1 раз на місяць.

Вступ. Причини неефективного лікування ожиріння у багатьох випадках недостатньо з’ясовані. Відомо, що при застосуванні численних методів зниження маси тіла задовільні стабільні результати лікування досягаються менше ніж у 20 % випадків. Це обґрунтовує необхідність подальших досліджень у ви-вченні чинників, що впливають на формування ожиріння, корекція яких призводила б до стійкого контро-лю за масою тіла.Мета дослідження — оцінити вплив зниження маси тіла на метаболічні параметри і секреторну активність жирової тканини у хворих на цукровий діабет 2-го типу з ожирінням.Матеріали і методи. Під спостереженням перебувало 57 пацієнтів. Пацієнти першої групи (n = 38) отримували дієтотерапію та препарати метформіну. Пацієнтам другої групи (n = 19) додатково до дієтотерапії та прийому метформіну було призначено орлістат (Ксенікал) по одній капсулі (120 мг) 2–3 рази на день. До лікування і через 6 місяців після нього у динаміці проводили антропометричні вимірювання, оцінювали ліпідний спектр крові, ступінь компенсації вуглеводного обміну, а також вміст імунореактивного інсуліну, лептину, показник інсулінорезистентності HOMA-IR.Результати. У більшості обстежених осіб (84,2 %) спостерігалася гіперінсулінемія, що свідчить про інсулінорезистентність (показник НОМА-IR був підвищений у всіх хворих). Рівень імунореактивного інсуліну тісно взаємозв’язаний з показниками атерогенного профілю плазми крові. Гіперлептинемія виявлена у 98,2 % хворих. Застосування орлістату призвело до зниження показника інсулінорезистентності на 43 % від початкового, тоді як у пацієнтів першої групи (дієтотерапія і метформін) цей показник у середньому по групі підвищився на 2 %. Висновки. На тлі додаткового призначення орлістату до стандартної схеми лікування цукрового діабету 2-го типу (дієтотерапія і метформін) досягнуто зниження маси тіла на 4,67 % (що в середньому відповідає 5,17 ± 0,59 кг). Призначення орлістату супроводжується зменшенням вмісту лептину на 6,8 %, імунореактивного інсуліну — на 39 %, показника HOMA-IR — на 43 % від початкових значень. На тлі поліпшення компенсації цукрового діабету спостерігалося зменшення добової дози метформіну (у 16 % пацієнтів).

Мета. Вивчити ефективність внутрішньовенного лікування левофлоксацином у хворих на мультирезистентний туберкульоз легень в інтенсивній фазі хіміотерапії. Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 62 пацієнти з мультирезистентним туберкульозом легень. Хворі були розподілені на дві групи: 1-ша група (основна) – 32 пацієнти, які протягом 2 місяців внутрішньовенно застосовували левофлоксацин; 2-га група (контрольна) – 30 пацієнтів, які отримували цей препарат перорально. Групи були зіставні між собою за віком, статтю, профілем резистентності тощо. Результати. Встановлено, що через 2 місяці від початку лікування при внутрішньовенному введенні левофлоксацину конверсія посіву мокротиння реєструвалася в 14 (43,7 %) пацієнтів, а при пероральному прийомі – в 6 (20 %) (р <0,05). Припинення бактеріовиділення, визначене культуральним методом, наприкінці інтенсивної фази лікування спостерігалося в 19 (59,3 %) пацієнтів у 1-й групі та в 9 (30 %) – у 2-й групі (р <0,05). Загоєння деструкцій, зникнення та/або ущільнення інфільтраційних і вогнищевих змін у легенях до 4 місяців відзначалися у 27 осіб (84,9 %) проти 17 (56,7 %) у контрольній групі (р <0,05). Висновки. Внутрішньовенний левофлоксацин в інтенсивній фазі лікування у хворих на мультирезистентний туберкульоз легень є ефективнішим за пероральний. Застосування внутрішньовенної форми левофлоксацину сприяє швидшому припиненню клінічної симптоматики, ранньому припиненню бактеріовиділення та рентгенологічній регресії туберкульозного процесу в легенях під час інтенсивної фази лікування.

Останніми роками особливу увагу зосереджено на проблемах, що пов’язані з розвитком метаболічних порушень, ролі провідних факторів ризику несприятливого прогнозу перебігу артеріальної гіпертензії (АГ), але таких досліджень серед дітей і підлітків недостатньо. Проведено комплексне обстеження 142 юнаків з АГ з уперше встановленим діагнозом у віці 13–18 років. У контрольну групу включений 21 практично здоровий підліток з нормальними артеріальним тиском (АТ) та масою тіла. Фізичний розвиток оцінювався з урахуванням антропометричних параметрів та індексу маси тіла. Виділено три підгрупи підлітків з АГ з огляду на індекс маси тіла. Проведено добове моніторування артеріального тиску, ехокардіографію, вивчалися параметри вуглеводного та ліпідного обміну та рівень сечової кислоти. Статистична обробка матеріалу проведена на IBM PC/Pentium 4 з використанням пакета прикладних програм SPSS 17.0.Показники добового профілю АТ дещо відрізнялись за типами, але лише в підлітків з АГ й ожирінням реєструвалися всі відомі патологічні типи добового профілю АТ. При оцінці індексу часу гіпертензії залежно від маси тіла виявлено, що в пацієнтів із групи з АГ з нормальною масою тіла як удень, так і вночі реєструвався лабільний характер систолічної та діастолічної гіпертензії. У юнаків з АГ та надлишковою масою тіла (НМТ) у денний час показники часу гіпертензії знаходились у межах норми, а вночі відбувалось підвищення до лабільних значень, така сама тенденція була характерна і для підлітків з АГ та ожирінням. Аналіз морфофункціональних характеристик серця в підлітків з АГ та надлишковою масою тіла встановив достовірне потовщення міокарда лівого шлуночка (ЛШ), як задньої стінки (р < 0,01), так і міжшлуночкової перегородки (р < 0,05), істотне збільшення діаметра аорти (р < 0,05). Порожнини ЛШ, правого шлуночка і лівого передсердя також були розширеними порівняно з аналогічними розмірами юнаків контрольної групи та підлітків з АГ та нормальною масою тіла. У юнаків з АГ та ожирінням були ще більші розміри лівого та правого шлуночків (р < 0,001 та р < 0,01), кореня аорти (р < 0,01), а також найбільший показник індексу маси міокарда лівого шлуночка (р < 0,01). При вивченні показників загальної гемодинаміки у юнаків з АГ залежно від маси тіла виявлено тенденції до формування гіпокінетичного варіанта гемодинаміки за рахунок зниження хвилинного об’єму та підвищення загального судинного опору як у пацієнтів з АГ та НМТ, так і в підлітків з АГ й ожирінням. При вивченні ліпідного спектра крові в юнаків з АГ встановлено, що рівень загального холестерину, тригліцеридів та коефіцієнт атерогенності в підлітків з АГ і НМТ, а також ожирінням суттєво зростав порівняно зі значеннями групи контролю та юнаків з АГ та нормальною масою тіла (р < 0,05; р < 0,01). А показники холестерину ліпопротеїдів високої щільності були істотно знижені. У цих же групах підлітків встановлено підвищення рівня імунореактивного інсуліну, до того ж його рівень збільшувався зі зростанням маси тіла. Інсулінорезистетнність різного ступеня виявлялась значно частіше у підлітків із НМТ (67,3 %) та ожирінням (77,5 %) і значно рідше — у підлітків з АГ та нормальною масою тіла (40,0 %) (р < 0,01). У пацієнтів з АГ з нормальною та надлишковою масою тіла середні значення урикемії достовірно не відрізнялись (р > 0,1), але в юнаків з АГ й ожирінням показники були достовірно вищі порівняно з такими в осіб з АГ й надлишковою масою тіла (р < 0,05). Вважають, що порушення метаболізму пуринів, вуглеводів та ліпідного спектра крові як в осіб з АГ, так і з АГ та ожирінням необхідно розглядати з позицій формування дисфункції ендотелію. Процент приросту діаметра артерії після реактивної гіперемії в підлітків з АГ і нормальною масою тіла досяг 14,2 %, що відповідає нормальним значенням, але в 40,9 % підлітків цей показник був нижчим за 10 %. При проведенні проби з нітрогліцерином встановлено, що діаметр плечової артерії через 5 хвилин після його прийому в групі з АГ й нормальною масою тіла становив 0,52 см, що відповідало 23,8 % приросту, у пацієнтів з АГ і НМТ — 0,50 см, тобто 11,1 % приросту від вихідних значень, а у юнаків з АГ і ожирінням — 0,52 см, що становило лише 15,5 % приросту. Крім того, через 10 хвилин після проби з нітрогліцерином у пацієнтів з АГ і НМТ продовжувався приріст діаметра плечової артерії (+4,05 %) на відміну від юнаків з АГ і нормальною масою тіла та з АГ і ожирінням, у яких відбувалось зменшення діаметра плечової артерії (на –5,81 та –3,83 % відповідно), що є нормальною реакцією на виведення нітрогліцерину з кровообігу.Таким чином, у підлітків з АГ при підвищенні індексу маси тіла збільшується частота та глибина ендотеліальної дисфункції (у пробах ендотелійзалежної та ендотелійнезалежної вазодилатації), що тісно корелює з порушеннями в ліпідному спектрі крові, вуглеводному та пуриновому обміні. Виділено компоненти, що є найбільш значущими у формуванні ендотеліальної дисфункції у підлітків з АГ та надмірною масою тіла й ожирінням, а саме порушення метаболізму ліпідів, пуринів та інсулінорезистентність.

Мета дослідження – визначити клінічний профіль пацієнта та порівняти результати консервативного та хірургічного лікування гострого тромбозу гемороїдальних вузлів. Методи. Протягом 2014-2018 рр. в проктологічному відділенні Івано-Франківської обласної клінічної лікарні лікувались 98 пацієнтів з гострим тромбозом гемороїдальних вузлів. Серед них 60 (61,2 %) чоловіків, 38 (38,8 %) жінок. Вивчали скарги пацієнтів при поступленні, можливі причини виникнення захворювання, тривалість захворювання до звернення за допомогою, дані об’єктивного обстеження. Зв’язок між скаргами та даними об’єктивного обстеження визначали за допомогою коефіцієнтів асоціації та контингенції. Оцінювали вплив консервативного та хірургічного лікування гострого тромбозу гемороїдальних вузлів на тривалість застосування ненаркотичних анальгетиків та терміни перебування у стаціонарі. Результати дослідження. Тривалість прийому ненаркотичних анальгетиків та терміни перебування у стаціонарі скорочуються у 1,8 та 1,7 рази відповідно, при проведенні тромбектомії, та тромбектомії в поєднанні з некректомією, у пацієнтів з гострим тромбозом гемороїдальних вузлів І степені тяжкості. Тривалість прийому ненаркотичних анальгетиків скорочується у 1,4 рази при відтермінуванні гемороїдектомії по Мілігану-Моргану до 5,3±1,0 днів при ІІ степені тяжкості. Висновки. При гострому тромбозі гемороїдальних вузлів І степені тжкості потрібно дотримуватись активної хірургічної тактики, при ІІ-ІІІ степені тяжкості проводити хірургічне лікування після зменшення набряку, ознак запалення та курсу консервативної терапії The purpose of the study is to determine the clinical profile of the patient and compare the results of conservative and surgical treatment of acute hemorrhoid thrombosis. Methods. During 2014-2018, 98 patients with acute thrombosis of hemorrhoids were treated at the proctologic department of the Ivano-Frankivsk Regional Clinical Hospital. Among them, 60 (61.2%) men, 38 (38.8%) women. Studied the complaints of patients upon admission, the possible causes of the disease, the duration of the disease before treatment, the data of objective examination. The relationship between complaints and the objective survey data was determined using association and contingency ratios. The influence of conservative and surgical treatment of acute thrombosis of hemorrhoids on the duration of use of non-narcotic analgesics and the length of stay in hospital were evaluated. Research results. The duration of admission of non-narcotic analgesics and the terms of stay in the hospital decreases by 1.8 and 1.7 times, respectively, during thrombectomy, and thrombectomy in combination with necrectomy, in patients with acute thrombosis of hemorrhoids I degrees of severity. The duration of admission of non-narcotic analgesics is reduced by 1.4 times when delayed hemorrhoidectomy by Miligan-Morgan to 5.3 ± 1.0 days with II degree of severity. Conclusions. In acute thrombosis of hemorrhoidal nodes of the I degree of severity, one must adhere to active surgical tactics, with II-III degree of severity, surgical treatment after reduction of edema, signs of inflammation and course of conservative therapy.

Актуальність нашого дослідження полягає у визначенні ефективності лікування резистентної артеріальної гіпертензії (РАГ) у хворих, які перебувають у стані постійного системного запалення, у нашому випадку - з ревматоїдним артритом (РА). Обстежено 60 пацієнтів (середній вік, 67 років ±8,0 років; 52% жінок) з РАГ у поєднанні з РА, які розділені на дві групи: основна група 1 та група порівняння 2. Хворим 1 групи до потрійної антигіпертензивної терапії додається 12,5 мг спіронолактону один раз на день із збільшенням дози через 1 місяць до 25 мг (група 1, n = 30), у групі 2 - залишено незмінне лікування – без спіронолактону (група 2, n = 30). Тривалість лікування – 12 місяців. Визначалися рівні інтерлейкіну (ІЛ)-6 та ІЛ-10 як маркери прозапального та протизапального статусів відповідно методом ELISA, проводили офісне вимірювання артеріального тиску (АТ), добове моніторування АТ (ДМАТ) упродовж 24 годин до та після терапії. Ми встановили, що спіронолактон може володіти протизапальним механізмом, що виражається у зменшенні рівня ІЛ-6 з 16,2 (2,8-40,6) пг/мл до 6,7 (3,3-10,5) пг/мл (р=0,001) та збільшенням концентрації ІЛ-10 з 8,8 (6,4-12,7) пг/мл до 11,6 (0,5-21,9) пг/мл (р=0,001). Визначено зв’язок між цитокіновим статусом та параметрами гемодинаміки, що підтверджує думку про гіпертензивний вплив ІЛ-6 та антигіпертензивний ефект ІЛ-10 (p<0,05). На тлі прийому спіронолактону у хворих, в порівнянні з особами, що його не приймали, знижувався рівень офісного САТ (з 143,0±6,4мм рт. ст. до 125,9±6,1мм рт.ст. проти 140,8±7,6 мм рт.ст. до 132,6±4,4 мм рт. ст., р<0,01) та ДАТ (з 84,4±5,1 мм рт.ст. до 72,8±4,0 мм рт.ст. проти 84,0±6,5 мм рт.ст. до 80,0±6,3 мм рт.ст., р<0,01). У хворих 1 групи покращується профіль АТ: збільшується частка осіб із найсприятливішим профілем АТ (Dippers) за рахунок зниження частки хворих із найнесприятливішим (Night-pеakers) (χ²=24,8, р<0,05), 90,0% хворих досягли цільових рівнів середньодобового САТ і 86,7% - ДАТ (χ²=22,5 і χ²=7,9, р<0,05). Зменшується «навантаження» тиском артерій та органів-мішеней (і в подальшому ризик розвитку серцево-судинних катастроф) у вигляді зменшення індексу часу гіпертензії (p<0,01), середнього АТ (p<0,05), пульсового артеріального тиску (p<0,05), середньо-гемодинамічного тиску (p<0,05) і швидкості та величини ранкового підйомі АТ (p<0,05), покращується контрольованість АТ у вигляді зменшення варіабельності АТ (p<0,05). Результати проведеного дослідження можуть бути корисними для комплексного лікування даної когорти хворих шляхом впливу як на системне запалення, так і на показники АТ. Висновки. Блокування альдостерону у хворих на РА та РАГ сприяє зменшенню виразності системного запалення, що відображається зниженням рівнів ІЛ-6, СРБ, значення індексу DAS28-СРБ, збільшенням концентрації ІЛ-10. У хворих на РА та РАГ додавання спіронолактону до стандартної потрійної терапії посилює антигіпертензивний ефект та покращює профіль АТ. Для хворих на РА та РАГ характерним є зв’язок між ступенем запалення та профілем АТ: прогіпертензивний ефект кореспондує з прозапальними агентами, антигіпертензивна дія - з «протизапальним» ІЛ-10.

Вступ. Згідно рекомендацій керівництва по діагностиці та лікування хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) - Global Initiative for Chronic Obstructive Lung Disease (GOLD) комплексна терапія ХОЗЛ та супутніх захворювань, особливо ниркової системи, таких як хронічний пієлонефрит (ХП), сечокам’яна хвороба (СКХ) дозволяє краще контролювати загострення та попереджувати ускладнення. За такої коморбідності хронічне запалення провокує підвищення рівня інтерлейкінів -1β,6 (ІЛ-1β,6), що впливає на зниження рівня транспортних форм заліза – феритину, трансферину, призводячи до клініки сидеропенічного синдрому. Патогенетичні особливості коморбідного ХОЗЛ та ХП є недостатньо вивченими та потребують детального розгляду для досягнення кращих результатів лікування. Мета. Визначення змін показників цитокінового профілю та транспортних форм заліза у пацієнтів із коморбідним ХОЗЛ, ХП та СКХ у динаміці комплексного лікування комбінованим препаратом магнію та піридоксину. Матеріали та методи. Обстежено 37 пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень, хронічним пієлонефритом та сечокам’яною хворобою різного ступеня тяжкості. Пацієнти були розподілені на 2 групи дослідження в залежності від отриманого лікування. Окрім стандартного лікування основна група дослідження отримувала терапію препаратом магнію лактату дигідрату 470 мг та піридоксину гідрохлодиду 5 мг. Був проведений порівняльний аналіз рівнів інтерлейкінів-1β та 6, транспортних форм заліза до та після лікування. Результати. В результаті проведених досліджень цитокінового профілю і показників метаболізму заліза у пацієнтів із коморбідними ХОЗЛ, ХП та СКХ, які доповнювали базисну терапію прийомом препарату магнію лактату дигідрату та піридоксину гідрохлориду було зареєстровано підвищення рівня сироваткового заліза у 1,6 рази (p<0,05), порівняно із показниками до лікування та зниження рівнів ІЛ-1β та 6 у 2,0 рази (p<0,05). Покращення самопочуття пацієнтів, позитивна зміна клінічної картини коморбідної патології ХОЗЛ та ХП свідчить про відновлення процесів утворення та транспорту заліза. Висновки. Доповнення стандартної терапії препаратом магнію та піридоксину у пацієнтів із ХОЗЛ та ХП сприяє нормалізації рівня цитокінів, рівнів сироваткового заліза, феритину, покращенню клінічного перебігу захворювань, що вказує на доцільність застосування комплексного препарату магнію та піридоксину у таких пацієнтів.

Кваліфікаційна робота магістра розв’язує науково-технічну задачу автоматизованого оцінювання діяльності сімейного лікаря за даними прийомів шляхом розробки відповідних засобів, які надають можливість за хронологічними відомостями графіку роботи та прийомів сімейного лікаря за обраний період автоматизовано визначати показники з проведення прийомів сімейним лікарем, рекомендований профіль прийомів для заміни поточного та формувати експертний висновок з даних проведення прийомів.