Academic literature on the topic 'Прокурорський контроль'

Потоцький М. М. Спеціальні правила здійснен-ня кримінального процесуального затримання. –Стаття.У статті розглянуто спеціальні правила здійсненнякримінального процесуального затримання.Під час постановки проблеми наголошується, щодослідження спеціальних правил здійснення кримі-нального процесуального затримання є необхіднимдля проведення ефективного затримання за будь-яких умов. На першочерговому етапі розслідуванняякість здійснення кримінального процесуальногозатримання впливає на динаміку подальшого кримі-нального провадження.У процесі розкриття стану дослідження теми на-голошується, що, незважаючи на наявність науковихпраць за цим напрямом, виокремлення спеціальнихправил затримання особи у кримінальному проваджен-ні відбулося вперше в науковій літературі.На підставі аналізу кримінального процесуально-го законодавства та доктрини кримінального процесубуло визначено такі спеціальні правила здійсненнязатримання особи у кримінальному провадженні: за-тримання поза вимогою «безпосередність»; спеціаль-ний суб’єкт затримання, який обумовлений територі-єю його застосування; спеціальна згода на затриманняокремої категорії осіб; необхідний ступінь тяжкостізлочину для затримання неповнолітніх; зменшеннячасових меж для затримання неповнолітніх; збільшен-ня часових меж для превентивного затримання; замінасудового контролю на прокурорський контроль щодопревентивного затримання.У процесі викладу основного матеріалу наголо-шується, що затримання поза вимогою «безпосе-редність» є необхідним для ефективної діяльностісторони обвинувачення. Підтримується ідея щодокомпенсації такої вимоги невідкладним судовимконтролем. Зазначається, що затримання на тери-торії дипломатичних представництв, консульськихустанов України, на повітряному, морському чи річ-ковому судні, що перебуває за межами України підпрапором або з розпізнавальним знаком України,здійснюється в порядку законного затримання зіспецифічною процедурою та строками провадження.Вказується, що затримання суддів і народних депута-тів України можливе на чітко окреслених підставахта за умов, що спричинені спеціальним статусом та-ких осіб. Підкреслюється, що, з огляду на вразливийстан неповнолітніх осіб, законодавством передбаченавимога щодо ступеня тяжкості злочину для здійснен-ня затримання та значно обмежений строк його три-валості. Наголошується, що під час превентивногозатримання судовий контроль підміняється проку-рорським контролем, і звертається увага на можли-вість довготривалого строку такого виду затриманняпоза судовим контролем.

Мета дослідження – аналіз ефективності процесів, пов’язаних з новаціями у сфері управління діяльністю прокуратури під час перебудови правоохоронної системи держави, вивчення важливих факторів переформатування та динаміка подальших змін відомства. Для досягнення мети використано комплекс методів: порівняльний, структурного аналізу, синтезу, індукції та дедукції.Проаналізовано процеси, пов’язані з перебудовою правоохоронних інститутів держави, уточнено правовий статус.Показано напрями переформатування правоохоронних інститутів держави, новації в управлінні прокурорською діяльністю під час реформування правоохоронної сфери: формування нових принципів кадрової політики відомства (незалежний та прозорий конкурсний механізм призначення на вакантні посади), упорядкування системи мотивації, підвищення рівня незалежності у прийнятті рішень, позбавлення непритаманних функцій та підвищення дисциплінарної відповідальності працівників. Зазначено, що реформи у сфері управління відомства здійснено з урахуванням міжнародного досвіду та європейських стандартів правоохоронної діяльності.Наукова новизна полягає в дослідженні новацій у сфері управління прокурорською діяльністю в період кардинального реформування суспільства: формування нових принципів кадрової політики відомства, незалежний та прозорий конкурсний механізм призначення на вакантні посади, упорядкування системи мотивації, удосконалення системи контролю, підвищення рівня незалежності працівників у прийнятті рішень, звільнення співробітників від неофіційного «тиску» керівництва, організація незалежних та демократичних органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів та кваліфікаційної комісії, позбавлення непритаманних функцій (загального нагляду за законністю) та підвищення дисциплінарної відповідальності. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки можуть бути враховано в подальшому переформатуванні прокуратури в нову правоохоронну структуру, яка відповідатиме вимогам правової держави.Подальші наукові дослідження в цьому напрямку сприятимуть пошукам інноваційних шляхів розв’язання проблем реформування правоохоронної сфери нашої держави.

Стаття присвячена дослідженню місця органів прокуратури у суспільстві і ролі прокуратури як суб’єкта державної влади. Проаналізовано ідею поділу влади та визначено що, в умовах сучасного демократичного суспільства зміст теорії поділу влади є значно глибшим, а метою його практичного застосування є впорядкування державно-владної діяльності для того, щоб держава в цілому й окремі складові державного механізму найефективніше реалізовували функції соціального управління і пов’язані з ними функції соціального контролю. Визначено, що нормальна життєдіяльність державного механізму є можливою лише за умови безперервної взаємодії всіх його складових. Розглянуто історію становлення та розвитку інституту прокуратури у ретроспективі. Проаналізовано питання про місце прокуратури в системі державних органів, яке за порівняно короткий період існування незалежної України в законодавчих актах і законопроектах вирішувалося суперечливо й непослідовно. Для вирішення зазначеної проблеми, проаналізовано способи закріплення прокуратури у конституційних і законодавчих актах держав, які виникли на місці Союзу РСР, входили до складу так званої соціалістичної співдружності, та інших держав світу. З’ясовано, що прокурорська система України сьогодні слугує додатковим підтвердженням того, що вона за сучасного стану правового регулювання, на основі характеру її функцій і повноважень, єдності і централізації цієї системи може розглядатися як самостійна гілка державної влади. Розглянуто можливість визначення місця прокуратури у системі влади, спираючись на її цілі й завдання. Зроблено висновок, про те що часта змінюваність керівників прокуратури впродовж усього періоду незалежності України закінчиться тоді, коли в нашій державі будуть створені необхідні умови для плідної співпраці державних структур та буде підвищено рівень правової культури посадовців різного рангу.

Дисертаційне дослідження присвячено розкриттю правового питання ролі і місця національних органів прокуратури України в забезпеченні законності в державному управлінні в умовах реформування прокуратури в нашій державі. Розглянуто історію формування й становлення понять «законності», «законності в державному управлінні», сформульовано їх дефініції та розкрито сутність та зміст низки інших важливих термінів та правових явищ в цій сфері. Досліджено форми та засоби забезпечення законності в державному управлінні, функції та повноваження органів прокуратури, а також проведено їх систематизацію. Уперше в національній доктрині адміністративного права комплексно виявлено прогалини в правовому регулюванні сукупності повноважень прокуратури в сфері забезпечення законності в державному управлінні, а також сформульовано рекомендації щодо усунення цих недоліків. Також вперше системно визначаються основні напрямки вдосконалення забезпечення прокуратурою законності в державному управлінні шляхом взаємодії з іншими учасниками адміністративних правовідносин.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України. –Харків, 2018. Дисертація є спеціальним комплексним науковим дослідженням теоретичних і практичних проблем функціонального призначення наглядової і контрольних видів кримінальної процесуальної діяльності, які в обов’язковому порядку виконуються у досудовій стадії кримінального провадження – досудовому розслідуванні на професійній основі посадовими особами, визначених законом державних органів. Перший із них – прокурорський нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень покладається на прокурора, другий – відомчий контроль за діяльністю слідчих – на керівника органу досудового розслідування, а третій – судовий контроль за недопущенням незаконного обмеження прав учасників кримінального провадження державними органами, які безпосередньо розглядають кримінальні правопорушення, – на слідчого суддю. На базі проведеного аналізу кримінального процесуального законодавства, міжнародних правових актів, норм Конституції України, новел КПК України 2012 року та наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів досліджено: співвідношення між термінами «нагляд» і «контроль»; сутність і зміст кримінальних процесуальних понять «прокурорський нагляд у досудовому розслідуванні», «відомчий контроль у досудовому розслідуванні», «судовий контроль у досудовому розслідуванні»; значення цих самостійних видів кримінальної процесуальної діяльності; їх функціональне призначення і загальна характеристика; повноваження прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого судді; процесуальний порядок реалізації цих повноважень.