Academic literature on the topic 'Проблема Голодомору'

Стаття присвячена висвітленню проблем гігієни харчування на ІІ Українському санітарно-харчовому з’їзді в Одесі у 1936 р. Проблема споживання безпечних харчових продуктів була завжди актуальною для людства. Ця ж проблема потребувала негайного вирішення і в Україні у другій половині 30-х рр. ХХ ст. – в умовах пережитого голодомору і тогочасних змін державної політики країни. Саме через це питання поліпшення харчування почали розглядатися на Першому Всеукраїнському санітарно-харчовому з’їзді (1934 р.) і продовжувалися на ІІ Українському санітарнохарчовому з’їзді у 1936 р. в Одесі. З’ясовано, що в українській історіографії відсутнє наукове дослідження щодо ґрунтовного розгляду діяльності ІІ Українського санітарно-харчового з’їзду, котрий відігравав важливу роль для розвитку гігієни харчування як наукової, так і поліпшення практичної галузі в Україні у 1930-х роках. Метою дослідження є на основі доступних джерел і літератури розглянути питання гігієни харчування на ІІ Українському санітарно-харчовому з’їзді у 1936 р. Ця розвідка є однією зі складових, яка сприятиме кращому розкриттю проблеми розвитку гігієни як науки в Україні у міжвоєнний період 1921-1941 рр. Методологія даного дослідження ґрунтується на сукупності принципів об’єктивності, історизму та системного аналізу фактів і подій. Використано методи теоретичного дослідження, історіографічного, джерелознавчого та термінологічного аналізу. Встановлено, що ІІ Український санітарно-харчовий з’їзд 1936 р. підвів підсумки щодо гігієнічного стану підприємств харчової промисловості країни за останні три роки; визначив завдання подальшої гігієнізації виробництв на харчових підприємствах. Обговорено доповіді з питань санітарної характеристики і гігієнізації виробництв в окремих галузях харчової промисловості й окремих територіальних районах; торгівлі харчовою продукцією в Україні і завдання її санітарно-гігієнічного поліпшення; чергові питання гігієни громадського харчування; санітарно-гігієнічний контроль якості харчових продуктів; профіль і підготовка санітарно-харчових кадрів. Розглянуто науково-дослідні питання: пришвидшені методи хімічного дослідження харчових продуктів, бактеріоскопічні методи дослідження харчових продуктів, діагностика токсину ботулізму у харчових продуктах і корелятивний зв’язок фізико-хімічних і бактеріологічних показників у харчових продуктах. Обговорено зміни до санітарно-харчового законодавства країни: проект санітарно-харчового кодексу, питання нормування солей тяжких металів у харчових продуктах і нормативи санітарно-гігієнічної оцінки харчових продуктів. Опрацьовані питання впровадження дієтичних продуктів у виробництво харчової промисловості.

Проблема колективних травм є актуальною для українського сьогодення і важливою з погляду розуміння функціонування великих і малих соціальних груп. У психологічній та психотерапевтичній літературі тема колективних травм дістала наразі досить широке висвітлення як у загальному плані, так і щодо вивчення конкретних прикладів, які стосуються травм геноциду, рабства, терористичних нападів тощо. Найбільш представленим можна вважати аспект, пов'язаний з колективною травмою Голокосту та її трансгенераційною передачею. Колективна травма українського Голодомору має натомість порівняно незначну представленість у літературі. Поняття “колективна травма” може бути співвіднесено з іншими спорідненими поняттями: історична травма, трансгенерційна травма, національна травма, культурна (або культуральна) травма, інформаційна травма. Є ряд чинників, що визначають тяжкість колективної травми та умови передавання травматичного досвіду нащадкам: тяжкість травми, рівень переживання несправедливості, активність чи пасивність травмованої групи, опрацювання наслідків. Можна виділити різні типи стратегій подолання колективної травми великою групою: прогресивну, активно-агресивну, пасивно-агресивну та регресивну, у процесі реалізації яких проявляються як конструктивні (перетворення травми на історичний наратив), так і деструктивні (формування агресивної ідеології) тенденції. Подолання наслідків колективних травм у великих групах пов’язане з різними способами ритуалізації травматичного досвіду, одним з видів яких є створення героїчного епосу в певні історичні періоди. У малих групах спостерігаються колективні травми, викликані подіями, що відбуваються в цій групі, а також наслідки історичних травм, які актуалізуються в певні періоди загострення групової динаміки. Для опрацювання колективних травм та інших соціокультурних тем розроблено низку методів, серед яких одне з чільних місць займає метод соціодрами. Ключові слова: колективна травма, історична травма, соціальна динаміка, трансгенераційна передача, стратегії подолання травми, ритуалізація травматичного досвіду, соціодрама.

Анотація. Мета дослідження – оприлюднити імена окремих діячів партійно-державної номенклатури та працівників репресивно-каральних органів, що належать до когорти виконавців Голодомору-геноциду українців, а також проаналізувати їхню роль у вчиненні даного злочину. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає в тому, що вперше проаналізовано матеріал на предмет укладання майбутніх списків виконавців Голодомору-геноциду українців 1932 – 1933 рр., що є вагомим аспектом вітчизняних голодоморознавчих студій на сучасному етапі. Висновки. Вивчення та укладання списків виконавців Голодомору-геноциду українців є важливим і перспективним напрямком дослідження, адже йдеться про інститут уповноважених, що виник в результаті цілеспрямованого злочинного наміру з боку вищого партійного керівництва СРСР приборкати українців шляхом їх примусового виголодження. У випадку з цим злочином йдеться про колективного суб’єкта злочину – від організаторів серед вищого радянського керівництва до партійно-державної номенклатури та представників репресивно-каральних органів УРСС, який має стати об’єктом комплексного та повноцінного дослідження, маючи на меті укладання та оприлюднення якомога повнішого й автентичного списку усіх виконавців цього злочину. Це тягне за собою потребу розширення погляду на тему Голодомору-геноциду українців та переходу на інший рівень досліджень – до узагальнюючих, синтетичних опрацювань, що зумовлювало модернізацію існуючих моделей історичного пізнання та виводило українське голодоморознавство на вищий, узагальнюючий рівень осягнення проблем. Ключові слова: Голодомор-геноцид українців, списки виконавців, партійно-державна номенклатура, репресивно-каральні органи УРСС.

Висвітлено особливості художньої реалізації проблеми голодомору у творчості Ігоря Качуровського і представників української діаспори, зокрема з’ясовано природу трагічного і її втілення в поемі «Село в безодні». Вказано, що твір має яскраво виражений автобіографічний характер, що увиразнює ідею й трагічний пафос. Вказано, що її реалізація відбувається як на рівні окремої людини, родини, так і в розрізі художнього відображення винищення майже покоління українського народу шляхом політичних репресій, примусового вивезення українців в Сибір і Далекий Схід, голодомору.

Purpose and methodology of the study. The article is devoted to the analysis of sources on the history of the Holodomor of 1932–1933 in the Kherson region. The results of the study will help to expand knowledge about the famine of 1932–1933 and to conduct an effective search for new archival information about this event. The study is based on source methods of identifying, analyzing and evaluating sources. Methods of archival heuristics are used, with the help of which a circle of archives is established, where the necessary information could potentially be stored, based on information about fundraisers.Results and scientific novelty of the study. A significant array of official records was analyzed: orders, reports, information, correspondence, certifying the crime of the Soviet government against the Ukrainian people - the Holodomor genocide of 1932–1933 in the Kherson region.It was found that the collections of archival documents of Russian archivists, despite the purpose of preparing a source complex, the composition and content of which would deny the Holodomor as genocide of the Ukrainian people, nevertheless contain valuable information from the central archives of the former USSR, including materials about southern Ukraine. One of the significant shortcomings is the lack of documents that would reflect the reaction of the "fraternal" republics to the famine in Ukraine, as Kherson trade unions, in particular, sought food aid from the relevant authorities in Belarus and Russia.In Ukraine, in parallel with the processes of declassification of archives, collections of documents with high-quality archeographic design were also published. In fact, Ukrainian scholars have urged their Russian counterparts to address the issue of famine, as they have previously produced high-quality informational content for the study of the Holodomor in Ukraine, which cannot be ignored.Regional archives play an equally important role in forming the source base of the problem. Their materials have been repeatedly published, including in the large-scale project "National Book of Remembrance of the Holodomor Victims of 1932–1933 pp. in Ukraine” (2008). It seemed that such a number of identified, published, including in the form of Internet resources of documentary monuments, cartographic materials, sources on demographic statistics has already exhausted the subject, but declassification and transfer of documents from the SBU continues, and archives are replenished with new documents. In particular, those that raise the issue of Soviet repression for spreading information about the famine of 1932–1933 in later years. That is, the discovery of new documents and the setting of new research tasks to study the history of the Holodomor is a real prospect for the future.Key words: Holodomor, Kherson region, local history, archive, source, document. Мета та методологія дослідження. Стаття присвячена аналізу джерел з історії Голодомору 1932–1933 років на терито-рії Херсонщини. Результати дослідження допоможуть розширити знання про голод 1932–1933 років та проводити ефективний пошук нової архівної інформації про цю подію. В основі дослідження лежать джерелознавчі методи виявлення, аналізу та оцінки джерел. Застосовуються методи архівної евристики, за допомогою якої встановлено коло архівів, де потенційно могла зберігатись необхідна інформація, виходячи з інформації про фондоутворювачів. Результати та наукова новизна дослідження. Проаналізовано значний масив документів офіційного діловодства: накази, доповідні записки, інформації, листування, що засвідчують злочин радянської влади проти українського народу – Голодомор-геноцид 1932–1933 років на території Херсонщини.З’ясовано, що збірники архівних документів російських архівістів, не зважаючи на мету підготувати джерельний комплекс, склад і зміст якого заперечуватиме Голодомор як геноцид українського народу, тим не менш містять цінну інформацію з центральних архівів колишнього СРСР, в тому числі матеріали про Південь України. Одним з суттєвих недоліків – відсутність документів, що б відображали реакцію «братніх» республік на голод в Україні, оскілки зокрема херсонські профспілки звертались за продовольчою допомогою до відповідних органів в Білорусії та Росії. В Україні, паралельно з процесами розсекречення архівів, також видано збірки документів з якісним археографічним оформленням. Власне українські вчені спонукали російських колег звернутись до теми голоду, оскільки раніше за них сформували якісний інформаційний контент для вивчення Голодомору в Україні, котрий не можливо ігнорувати.Не менш важливу роль у формуванні джерельної бази проблеми відграють регіональні архіви. Їхні матеріали неодноразово публікувались, в тому числі в масштабному проєкті «Національна Книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні» (2008). Здавалось, така кількість виявлених, опублікованих, в тому числі – у вигляді Інтернет-ресурсів документаль-них пам’яток, картографічних матеріалів, джерел з демографічної статистики вже вичерпала тематику, проте розсекречення та передача документів з СБУ триває, й архіви поповнюються новими документами. Зокрема, такими, що піднімають питання репресій радянської за поширення інформації про голод 1932–1933 років у пізніші роки. Тобто виявлення нових документів, і постановка нових дослідницьких завдань з вивчення історії Голодомору – реальна перспектива на майбутнє.Ключові слова: Голодомор, Херсонщина, локальна історія, архів, джерело, документ

Проаналізовано стан вивчення проблеми кількісних втрат від Голодомору 1932-1933 рр. у Дніпропетровській області. Виявлено, що мається обмежене коло досліджень з даної проблематики. У своїй більшості вони присвячені висвітленню конкретної ситуації в селах області. Лише в окремих із них зроблена спроба аналізу демографічних наслідків Голодомору. Практично невідомими залишаються втрати населення в кожній її адміністративній одиниці як загалом, так і в соціальному, статевому, національному, віковому аспектах зокрема. В якості предмета дослідження обрано загальноукраїнський археографічний збірник, який складений на основі матеріалів книг записів цивільного стану населення, і єдиний на сьогодні в Україні містить зафіксовані свідчення про померлих, «Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 рр. Дніпропетровська область». У ході дослідження було виявлено, що загальноукраїнські тенденції він відображає. При цьому містить і ряд особливостей. За вміщеними в ньому матеріалами більшість померлих в області становило міське населення. В містах найбільшу категорію загиблих складають робітники. Другою соціальною категорією померлих були селяни. Службовці були на третьому місці. В селах проживали також робітники і вони становили другу, хоч і значно меншу порівняно з селянами, категорію померлих. За національним складом більшість жертв Голодомору становили українці, потім росіяни, на третьому місці були євреї. Проте в місцях компактного проживання представників якоїсь із національностей більшість була за ними. У графі про причину смерті відносну більшість, порівняно з записами видів діагнозів, і в містах, і в сільській місцевості становили пробіли. Значним був відсоток діагнозів, що непрямо, але вказували причиною летального випадку голод. Виявлено і декілька десятків записів про голод як безпосередню причину трагічного факту.