Academic literature on the topic 'Приховані витрати'

У статті обґрунтовано доцільність створення, ведення та розвитку електронного бізнесу як актуальної бізнес-моделі в період цифрової трансформації. Авторами пропонується підхід до визначення електронного бізнесу як різновиду економічної діяльності, коли для успішної реалізації бізнес-процесів активно використовуються інформаційно-комунікаційні технології та мережі. Існують різні базові можливості для старту електронного бізнесу. У загальному вигляді ключові напрями ведення електронного бізнесу передбачають початкове створення підприємства, яке надає послуги виключно за допомогою використання інформаційно-комунікаційних технологій та мереж, доповнення традиційних послуг електронними вже діючим підприємством (з подальшим виділенням такого виду діяльності в окремий напрям бізнесу) та поступовий перехід підприємства до ведення електронного бізнесу. До безумовних переваг ведення електронного бізнесу з використанням мережевих технологій у господарській діяльності підприємств варто зарахувати: прискорення обслуговування клієнтів, усунення обмежень щодо розташування торгових площ, магазинів, офісів та доступність для клієнтів, підтримання бізнесу в актуальному стані й орієнтування на удосконалення бізнес-процесів. За результатами проведеного дослідження було ідентифіковано ряд ризиків, пов’язаних із веденням електронного бізнесу, основними з яких є: ризики мережевої безпеки, ризики провалів у маркетингу, ризики прихованих витрат (або витрат на обслуговування і модернізацію), бізнес-ризики (ділові ризики), ризики шахрайських дій, наприклад, з викраденими банківськими картками та ін. В цілому, розуміння ризиків електронного бізнесу необхідне для визначення підходу підприємства до управління цими ризиками, зокрема адекватності системи внутрішнього контролю. Така система може містити інфраструктуру захищеності та пов’язані із цим заходи контролю. Неврахування фактора ризику може призвести до зниження загального очікуваного результату з різними наслідками. Серед таких наслідків можуть бути: порушення життєздатності бізнесу, втрата конкурентних переваг, погіршення ділового іміджу та фінансової стабільності, зменшення сукупної економічної вигоди, додаткових витрат фінансового та нефінансового характеру тощо.

Анотація. Зосереджено увагу на неоднозначності ставлення вчених-економістів до незбалансованості державного бюджету. Обґрунтовано розуміння збалансованого за доходами і видатками державного бюджету відповідно до концепції «здорових фінансів». Виявлено недоліки концепції «здорових фінансів», зокрема те, що щорічне балансування доходів і видатків бюджету виключає, чи значною мірою зменшує можливості антициклічного, стабілізувального впливу фіскальної політики держави. Актуалізовано увагу на особливостях концепції хронічного бюджетного дефіциту і специфіці дефіцитного фінансування державних витрат у рамках концепції контрциклічного регулювання. Водночас доведено, що збалансованість бюджету є другорядною проблемою за концепцією функціональних фінансів. З’ясовано, що дефіцит бюджету може спричинювати як позитивні, так і негативні соціально-економічні ефекти, залежно від обставин, у яких дефіцит сформований. Виділено та охарактеризовано різновиди дефіциту державного бюджету, а саме: номінальний дефіцит, реальний дефіцит, операційний дефіцит первинний дефіцит, фактичний дефіцит, прихований дефіцит, квазіфіскальний дефіцит, сукупний дефіцит, активний дефіцит, пасивний дефіцит, вимушений дефіцит, свідомий дефіцит, структурний дефіцит і циклічний дефіцит. Доведено, що основним завданням держави є досягнення його збалансованості, тобто підтримка балансу доходів і витрат держави. Розглянуто підхід до оцінювання дисбалансу бюджету за допомогою застосування нерівності Коші та сформовано алгоритм оцінювання дисбалансу бюджету. Доведено, що забезпечення бюджетної збалансованості можливо в таких напрямах: поліпшення якості планування основних показників бюджету; розширення дохідної бази; оптимізація / секвестр видатків бюджету; цільове фінансування; підвищення ефективності управління державною власністю, бюджетного контролю; запровадження бюджетування, орієнтованого на результат, та аудиту ефективності використання бюджетних коштів; удосконалення міжбюджетних відносин; управління державним боргом. Розвинуто науково-методичний підхід до оцінювання дисбалансу, зокрема Зведеного бюджету в частині обґрунтування граничного значення показника міри дисбалансу, що ґрунтується на застосуванні нерівності Коші, а також визначення впливу факторів динамічних змін дисбалансу бюджету на основі застосування методу ланцюгових підстановок. Перевагами такого науково-методичного підходу є можливість порівняння оцінки дисбалансу бюджетів, що суттєво різняться за обсягом фінансових ресурсів, як перерозподіляються через бюджет, оскільки такі оцінки є відносними, що дозволяє нівелювати ефект масштабу бюджету. Ключові слова: бюджетна система, бюджет, бюджетний дефіцит, дефіцитне фінан­сування, бюджетна збалансованість, оцінювання дисбалансу, контрциклічне регулювання економіки. Формул: 3; рис.: 1; табл.: 1; бібл.: 10.

Актуальність теми дослідження. У статті обґрунтовується роль податкового стимулювання R&D, зважаючи на зростаючу роль інноваційної складової в різних сферах економічної діяльності і водночас обмеженість її фінансового забезпечення. Постановка проблеми. Оскільки податкове стимулювання R&D набуло суттєвого розповсюдження в розвинених країнах ЄС, проте наразі нерозвинене в Україні, його аналіз є актуальним. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти податкового стимулювання, у тому числі R&D досліджували такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як Н. Блум, Т. Кога, І. О. Луніна, Н. М. Назукова, С. В. Онишко, Дж. Себастіан, В. П. Стефан, Б. Хол та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Проте, незважаючи на наявний науковий доробок, проблематика податкового стимулювання саме сфери R&D досліджена фрагментарно, потребує врахування новітніх тенденцій і вирішення наявних проблем, що обумовлює нагальність подальших наукових досліджень. Постановка завдання. Метою дослідження є аналіз податкового стимулювання R&D як складової фінансової політики забезпечення інноваційного розвитку в країнах Європи. Виклад основного матеріалу. У зв’язку з цим детально проаналізовано використання основних податкових стимулів: прихованої ставки податкової субсидії, податкових пільг, прямого державного фінансування витрат бізнес-сектору на R&D. Висновки. Виявлені суттєві розбіжності у податковому стимулюванні R&D в різних країнах, визначені ті з них, які займають найвищі та найнижчі позиції за видами податкових стимулів. Особливу увагу приділено зміні показників податкового стимулювання в динаміці.

Право власності, яке закріплене в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), у разі визнання Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) його порушення, призводить до призначення значних розмірів справедливої компенсації. При цьому така форма порушення цього права, як скасування остаточного судового рішення, є такою, що ЄСПЛ найчастіше встановлює у справах проти України. Досліджуються історичні й теоретичні засади виникнення та розвитку практики ЄСПЛ щодо скасування остаточного судового рішення як порушення права власності, випадки таких порушень щодо України, а також можливості встановлення нових порушень такої категорії у межах існуючого стану судової системи. Робиться висновок про те, що в українській судові системі все ще існують процедури, які можуть призвести до скасування остаточних судових рішень та, відповідно, до порушення права власності. Такими процедурами є поновлення строку на апеляційне або касаційне оскарження рішень і перегляд за нововиявленими обставинами. Обидві процедури не являють собою автоматичного порушення принципу правової визначеності. Утім, зловживання ними, зокрема безпідставне поновлення строку на апеляційний перегляд рішення, задоволення заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами, яке є, по суті, “прихованою апеляцією”, або розгляд справи після поновлення, який виходить за межі встановлених нововиявлених обставин, може призвести до порушення права власності. Також зазначається, що національні суди мають бути надобережні при задоволенні заяв про поновлення строку на апеляційне/касаційне оскарження та при роз-гляді заяв про поновлення справ за нововиявленими обставинами та після такого поновлення, для того, щоб їхні рішення не призвели до значних витрат із державного бюджету за рішеннями ЄСПЛ щодо порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції скасуванням остаточних судових рішень на користь заявників.

Право власності, яке закріплене в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), у разі визнання Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) його порушення, призводить до призначення найбільш значних розмірів справедливої компенсації. При цьому така форма порушення цього права, як скасування остаточного судового рішення, є такою, що ЄСПЛ найчастіше встановлює у справах проти України. Стаття вивчає історичні та теоретичні засади виникнення і розвитку практики ЄСПЛ щодо скасування остаточного судового рішення як порушення права власності, випадки таких порушень щодо України, а також можливості встановлення нових порушень такої категорії у межах існуючого стану судової системи. Робиться висновок про те, що в українській судовій системі все ще існують процедури, які можуть призвести до скасування остаточних судових рішень та, відповідно, до порушення права власності. Такими процедурами є поновлення строку на апеляційне або касаційне оскарження рішень та перегляд за нововиявленими обставинами. Обидві процедури не являють собою автоматичного порушення принципу правової визначеності. Утім, зловживання ними, зокрема безпідставне поновлення строку на апеляційний перегляд рішення, задоволення заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами, яке є, по суті, “прихованою апеляцією”, або розгляд справи після поновлення, який виходить за межі встановлених нововиявлених обставин, може призвести до порушення права власності. Також зазначається, що національні суди мають бути надобережні при задоволенні заяв про поновлення строку на апеляційне/касаційне оскарження і при розгляді заяв про поновлення справ за нововиявленими обставинами та при розгляді справ після такого поновлення, для того, щоб їхні рішення не призвели до значних витрат із державного бюджету за рішеннями ЄСПЛ щодо порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та скасування остаточних судових рішень на користь заявників.

Статтю присвячено дослідженню чинників, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні. Наголошено, що адміністративно-правове регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні наразі не є достатньо ефективним, зважаючи на недосконалість галузевого законодавства, ослаблену увагу з боку держави до процесів відновлення платоспроможності боржника, а також застосування різних протиправних діянь, що призводить до ліквідації великої кількості підприємств, чимала частка яких є підприємствами державної власності, стратегічно важливими та соціально значущими. Автором наголошено, що значним нормативним здобутком було прийняття парламентом Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодексу), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника -юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Разом із тим у статті розкрито й ряд критичних зауважень до Кодексу. Так, зокрема, недостатньо регламентованим є питання відкриття провадження у справі про банкрутство, проблемними також є питання щодо закриття провадження у справі про банкрутство. Неясність викликає й зміст ст. 7 Кодексу, де йдеться про концентрації справ у справі про банкрутство. Окрім вказаного, в Кодексі існує наразі й ряд інших протиріч та невизначе-ностей, як то відсутність інституту мирової угоди, що може негативно вплинути на перегляд старих справ де вона застосовувалась. Серед основних організаційних чинників, що негативно впливають на ефективність відносин та змісту державної політики у сфері банкрутства, на думку автора, є корупція, яка завжди завдає шкоди нормальному функціонуванню суспільства, оскільки важливі рішення приймаються на підставі прихованих мотивів без урахування інтересу громадськості. Показано, що основний зміст Кодексу України із процедур банкрутства спрямований на вдосконалення процедур банкрутства, що, на думку автора, сприятиме підвищенню ефективності адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, в тому числі й зменшенню рівня корупційних ризиків у даній сфері. Серед вказаних заходів нормами ст. 30 Кодексу передбачено зміну підходу до встановлення і виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, збільшення розміру мінімальної грошової винагороди. Автор наголошує, що важлива роль у зниженні корупційних ризиків у сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом належить запровадженню електронної торгової системи, яка сприятиме створенню конкурентного середовища у сфері організації та проведення аукціонів із продажу майна боржників у справах про банкрутство, а також розширенню кола потенційних покупців та підвищенню рівня погашення вимог кредиторів. Серед категорії політично-правових чинників, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, автором виділено загальний стан стабільності вітчизняного громадянського суспільства. До переліку соціально-психологічного та морально-ідеологічного факторів належать чинники, які впливають на рівень підприємницької активності, що є однією з головних передумов створення валового внутрішнього продукту та формування економічного потенціалу держави й добробуту населення.