Academic literature on the topic 'Присяжний повірений'

Адвокатська діяльність є важливим елементом функціонування сучасного суспільства. Захист є необхідним для осіб, які потрапили у складну життєву ситуацію і потребують професійного консультування щодо подальших дій. Проте, визнання суспільством ролі адвокатури як правозахисного інституту стало можливим у результаті складного історико-правового процесу, який активно почав розвиватися на території України після проведення судових реформ 1864 року. Тож, звернення до історичного минулого допоможе заповнити певні прогалини у розумінні взаємозв’язку функціонування таких прогресивних інституцій як суд присяжних і адвокатура. Узагальнено, що досвід функціонування суду присяжних другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Свідчить про поетапність його запровадження, особливість процедури обрання колегії присяжних, яка вирішувала питання про винуватість або невинуватість дій підсудного, запровадження принципів структурованості і послідовності розгляду кримінальної справи, виділення основних частин судового процесу. З’ясовано, що особливу роль щодо захисту прав людини відігравали присяжні повірені (адвокати) організаційно-правові засади діяльності яких закріплювалися «Судовими статутами». Виявлено, що високий рівень професійної майстерності адвокатів включав володіння ораторським мистецтвом, уміння доводити і спростовувати факти, аргументувати докази, сприяло успішному завершенню справи і виправданню обвинуваченого. Але, враховуючи те, що адвокати у своїх промовах звертали увагу на проблеми не лише особи, але і суспільства вцілому; зацікавленість суспільства у промовах, які друкувалися у пресі, їх діяльність викликала незадоволення з боку урядових чиновників, що і стало причиною поступового обмеження як діяльності адвокатури, так і суду присяжних. У статі наведено приклади гучних політичних процесів, що відбувалися у суді присяжних зазначеного періоду, які принесли відомість і славу адвокатам і спричинили реакційні настрої у суспільстві.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 − теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. − Харківський національний університет внутрішніх справ, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2019. У дисертаційному дослідженні викладено результати комплексної історико-правової розробки організаційно-правових засад діяльності системи органів прокуратури в українських губерніях Російської імперії у період з середини ХІХ ст. і до початку ХХ ст. Запропоновано авторську модель історичної періодизації становлення та еволюції наглядових державних органів на теренах України від найдавніших часів до ХІХ століття. Проаналізовано організаційно-функціональні зміни, які спіткали органи прокуратури після проведення судової реформи у Російській імперії після 1864 р. Висвітлено комплекс питань внутрішньо-службової організації діяльності прокурорських працівників. Акцентовано увагу на забезпеченні політичної благонадійності прокурорських працівників і встановлення умов професійного відбору на службу. Охарактеризовано процесуальну діяльність прокуратури у ХІХ – на початку ХХ століття. Встановлено особливості сутності основних напрямів діяльності прокуратури, якими були процесуальна діяльність та діловодство. У контексті дослідження особливостей функціонування прокуратури проаналізовано діяльність інституту повірених. У дисертації на основі узагальнення історико-правових засад діяльності прокуратури в українських губерніях у ХІХ – на початку ХХ століть сформульовано пропозиції щодо удосконалення нормативної бази, яка регулює діяльність прокуратури України сьогодні.