Academic literature on the topic 'Пристрій вимірювання глюкози у крові'

Метою роботи було дослідження антиоксидантів природного походження, які не поступаються за ефективністю синтетичним аналогам. Природні антиоксиданти на відміну від хімічно синтезованих не проявляють негативного побічного впливу на організм людини, поліпшуючи якісні характеристики продукту; мають низьку токсичність і позитивно впливають на фізіологічні процеси людського організму, підвищуючи його резистентність. Для поставленої мети попередньо було проведено підбір антиоксидантів природного походження; удосконалено технологію м’ясних продуктів; проведено ряд досліджень в середовищі in vivo. Як джерело речовин з антиокиснюючими характеристиками вибрано лушпиння цибулі, яке містить потужний антиосидант флаваноїд кверцетин. Робота була присвячена дослідженню впливу екстракту лушпиння цибулі в композиті з м’ясним продуктом на ряд фізіологічних і біохімічних параметрів в експериментальній моделі стану, наближеного до метаболічного синдрому, у тварин з генетично детермінованою артеріальної гіпертензією. Вивчали показники вмісту глюкози в крові та показники зміни температури і маси тіла щурів в процесі згодовування удосконаленим м’ясним продуктом. Вимірювання рівнів глюкози в артеріальній крові щурів показали двократне (на 59%, Р < 0,01) збільшення вмісту глюкози у спонтанногіпертензивних щурів. Додавання фруктози до питної води збільшило вміст глюкози всього на 5%. Годування щурів м’ясним продуктом із вмістом кверцетину не знизило рівень глюкози. Однак годування тварин, що утримувались на фруктозі, м’ясним продуктом з екстрактом лушпиння цибулі знизило рівень глюкози на 14%. Показники зміни маси і температури тіла білих щурів самців при вживанні м’ясного продукту з екстрактом лушпиння цибулі, кверцетином, порівняно з контрольними групами показали, що процент виживання склав 100%. Заміри маси і температури показали таке: в контрольній групі зі звичайним кормом щурі майже не набрали ваги, але температура наприкінці дослідження знизилась; найбільше маси набрали щурі, в раціон яких додаткового було включено м’ясний продукт з кверцетином. Температура залишилась в межах норми лише у групах, які з’їдали м’ясний продукт з екстрактом лушпиння цибулі чи кверцетину.

Старіння сприяє розвитку низки захворювань, зокрема серцево-судинних захворювань та цукрового діабету (ЦД) 2-го типу. Люди, які прискорено старіють, мають високий ризик розвитку асоційованої з віком патології. Для оцінки темпу старіння використовується розрахунок біологічного віку (БВ). БВ може як збігатися з хронологічним віком (ХВ), і в цьому випадку процес старіння оцінюється як нормальний, фізіологічний, так і значно перевищувати ХВ. В останньому випадку старіння оцінюється як прискорене. Мета роботи полягала в розробці простого методу оцінки темпу старіння для скринінгу здоров’я населення. Матеріал і методи. Обстежено 165 практично здорових людей віком від 18 до 87 років та 178 осіб із гіперглікемією. Критеріями включення в групу осіб із гіперглікемією був рівень глюкози плазми крові натщесерце 6,1 ммоль/л та вище або 2-х годинна глюкоза 7,8 ммоль/л та вище при проведенні стандартного тесту толерантності до глюкози. Побудова моделі розрахунку БВ проводилася на вибірці 165 практично здорових людей, які мали рівень глюкози натщесерце нижче 6,1 ммоль/л, та рівень 2-х годинної глюкози нижче 7,8 ммоль/л. Вік у вибірці від 18 років до 87 років, середній вік — 55 років, міжквартильний інтервал (35,8-65,3 року). У вибірку включено 43 чоловіки та 122 жінки. Всім включеним у дослідження людям проводилося вимірювання антропометричних показників, артеріального тиску і виконувався стандартний тест толерантності до глюкози. Формула розрахунку біологічного віку отримана методом покрокової множинної регресії. Результати. Розрахунок БВ у здорових людей за отриманою нами формулою показав, що стандартна прогностична помилка становить 11,1 років. Встановлено, що підвищення рівня глюкози пов’язано із підвищеним темпом старіння в молодому та середньому віці, тоді як після 60-и років вплив гіперглікемії на швидкість старіння зникає. Висновок. Розроблений нами спосіб оцінки темпу старіння має досить високу точність і може бути застосований для оцінки ризику розвитку асоційованої з віком патології при скринінгових обстеженнях населення.

Підвищений рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) та аполіпопротеїну А1 (ApoA1) у плазмі асоціюється зі зниженим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ). Окрім потенційної кардіопротекторної функції, ЛПВЩ та ApoA1, основні аполіпопротеїни ЛПВЩ, також мають протидіабетичні властивості. Мета. Метою дослідження було визначити рівень ApoA1 у крові хворих на цукровий діабет (ЦД), коронавірусну інфекцію 2019 року (COronaVIrus Disease 2019, COVID‑19) та інші супутні захворювання (n=81), а також вплив цукрознижувальних препаратів на рівень ApoA1. Матеріал і методи. ApoA1 визначали за допомогою наборів для імуноферментного аналізу («Elabscience», США); вимірювання проводили при оптичній довжині хвилі 450 нм. Результати. Рівень ApoA1 у крові хворих на ЦД і, особливо, на COVID‑19 був значно нижчим, ніж у крові здорових людей. На рівень АроА1 впливають супутні захворювання. Хронічний автоімунний тиреоїдит (ХАТ), хронічна ниркова недостатність (ХНН) та артеріальна гіпертензія (АГ) призводять до вірогідного зниження рівня ApoA1 в крові. Лікування метформіном, або у вигляді монотерапії, або в поєднанні з іншими препаратами (переважно інсуліном), суттєво не впливає на рівень ApoA1 порівняно зі середнім показником для всієї групи. У хворих, які отримували сульфонілсечовину (СС), рівень ApoA1 значно нижчий від середнього рівня для групи та норми. Значний позитивний вплив на кількість ApoA1 у плазмі спостерігався у хворих, які отримували комбінацію препаратів з інгібіторами натрійзалежного котранспортера глюкози‑2 (НЗКГ‑2і, sodium/glucose cotransporter 2 inhibitors, iSGLT2) та, особливо, інгібіторами дипептидилпептидази‑4 (ДПП‑4і, dipeptidyl peptidase‑4 inhibitors, DPP‑4i). Обговорюються можливі механізми зниження рівня ApoA1 за умов захворювання на COVID‑19 та ЦД. Висновок. Таким чином, рівень ApoA1 може бути одним із перспективних маркерів тяжкого перебігу COVID‑19.

Існує багато методів оцінки інсулінорезистентності, проте вони мають певні недоліки та високу вартість. Тригліцерид-глюкозний індекс – це простий та доступний опосередкований маркер для виявлення інсулінорезистентності, придатний для скринінгового застосування. Мета. Оцінити тригліцерид-глюкозний індекс у пацієнтів з ІХС та ожирінням залежно від стану інсуліно­резистентності. Проаналізувати кореляційні зв’язки в досліджуваній вибірці. Матеріал і методи. Обстежено 107 пацієнтів з ішемічною хворобою серця та надмірною масою тіла чи ожирінням. Їм проводили антропометричні вимірювання, визначення глікозильованого гемоглобіну, глюкози, інсуліну з розрахунком індексу НОМА, досліджували ліпідний спектр крові, рівень сечової кислоти та печінкових трансаміназ, також розраховували тригліцерид-глюкозний індекс. Пацієнти були поділені на 2 групи, залежно від рівня індексу НОМА, при цьому інсулінорезистентними вважали пацієнтів з НОМА>1,7. Кореляційний аналіз проводили у всій сукупності пацієнтів. Результати. У групі пацієнтів з інсулінорезистентністю спостерігалися достовірно вищі показники глюкози, інсуліну, рівня тригліцеридів та сечової кислоти. Був встановлений достовірно вищий показник тригліцерид-глюкозного індексу в групі інсулінорезистентих пацієнтів та прямий кореляційний зв’язок з індексом НОМА. Висновки. Тригліцерид-глюкозний індекс є опосередкованим маркером інсулінорезистентності, доступним скринінговим методом для виявлення пацієнтів, що потребують поглибленого обстеження вуглеводного обміну та його корекції.

Із метою визначення взаємозв’язку функціонального стану нирок із добовим профілем артеріального тиску (АТ), показниками вуглеводного та ліпідного обміну у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) були обстежені 98 хворих на ГХ II–III стадії, 1–2-го ступеня.Усім пацієнтам проводили офісне вимірювання та добове моніторування АТ. Визначали вміст ліпідів, сечової кислоти та рівень С-реактивного протеїну (СРП) у плазмі крові, а також швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) за кліренсом ендогенного креатиніну та мікроальбумінурію.Установлено, що у хворих на ГХ погіршення функціонального стану нирок асоціюється з порушенням добового ритму АТ за типом non dipper, збільшенням варіабельності систолічного АТ (САТ) за добу, хронічним гемодинамічним перенавантаженням протягом доби: найбільш тісний кореляційний зв’язок ШКФ установлено з середньонічними значеннями САТ за всі періоди доби та з середньодобовим діастолічним АТ (r = –0,384, p < 0,001). У хворих на ГХ виявлено достовірну обернену кореляцію ШКФ з індексом НОМА (r = –0,417; р < 0,001), умістом інсуліну й глюкози в плазмі крові натще (r = –0,248, р < 0,05; r = –0,397, р < 0,001 відповідно) та рівнем інсуліну на 60-й хвилині глюкозотолерантного тесту (r = –0,308; р < 0,001). За допомогою багатофакторного регресійного аналізу встановлено, що факторами, пов’язаними незалежно від рівня АТ зі зниженою ШКФ у хворих на ГХ, є СРП (β = –0,285, р < 0,01), загальний холестерин (β = –0,249, р < 0,03), мікроальбумінурія (β = –0,242, р < 0,05) та індекс НОМА (β = –0,238, р < 0,05).Підвищення рівнів сечової кислоти, тригліцеридів та СРП у плазмі крові у хворих на ГХ пов’язано з поглибленням проявів гіпертензивної нефропатії (зниження ШКФ та підвищення рівня мікроальбумінурії).Гіпертензивна нефропатія у хворих на гіпертонічну хворобу асоціюється з порушеннями ліпідного обміну — підвищенням у плазмі крові рівнів загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності та тригліцеридів.

Оскільки варіабельність глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) значно нижча порівняно з глюкозою плазми, його визначення використовують для діагностики й оцінки ступеня компенсації цукрового діабету (ЦД). При аналізі результатів дослідження необхідно враховувати наявність супутньої патології в пацієнта, яка може вплинути на рівень HbA1c. Мета. На прикладі клінічного випадку (пацієнт із вітамін В12- дефіцитною анемією) проаналізувати важливість врахування аналітичної та клінічної інтерференції при трактуванні результатів дослідження HbA1c і встановленні діагнозу. Опис випадку. У статті представлено аналіз клінічного випадку пацієнта з вітамін В12-дефіцитною анемією і супутнім підвищенням рівня HbA1c. Помилкове трактування отриманих результатів дослідження супроводжувалось подальшою помилковою діагностичною та лікувальною тактикою. Проведено аналіз клінічної симптоматики, представлено патологічні зміни в результатах додаткових обстежень, проведено диференційну діагностику анемій, наведено динаміку показників після лікування. Дискусія. У статті проаналізовано чинники, що впливають на рівень HbA1c на етапі вимірювання. Ці чинники пов’язані з особливостями методу, що застосовується, та відносяться до аналітичних інтерференцій. Також проаналізовано чинники, які необхідно враховувати при інтерпретації результатів дослідження: фізіологічні або патологічні особливості пацієнта. Ця група чинників відноситься до клінічних інтерференцій. У цьому випадку результат визначення HbA1c коректний, проте у зв’язку з фізіологічними або патологічними особливостями самого пацієнта традиційне цільове значення HbA1c, на яке орієнтується клініцист, для цього пацієнта не застосовується. Висновки. Для встановлення діагнозу або оцінки ступеня компенсації ЦД у пацієнтів із супутньою анемією, після недавньої крововтрати або переливання крові, на тлі гемодіалізу, терапії еритропоетином слід використовувати тільки визначення рівня глюкози в плазмі крові.

Класичні «польові» епідеміологічні дослідження щодо факторів ризику розвитку цукрового діабету (ЦД) та серцево-судинної патології все ще рідкісні в Україні, через що оцінка поширеності ЦД 2-го типу (ЦД2) базується на екстраполяції з іноземних досліджень. Об’єктивні методи вимірювання фізичної активності (ФА), яку вважають одним із головних чинників профілактики ЦД2, в Україні мало відомі. Зокрема не з’ясовано, наскільки поширеним є серед дорослого населення України виконання рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щодо мінімальної кількості помірної фізичної активності (150 хв/тиждень). Залишається недостатньо дослідженим питання про зв’язок композиції тіла та характеристик, що впливають на ризик розвитку ЦД2. Матеріал і методи. Наше дослідження представляє аналіз біохімічних, антропометричних та актиграфічних характеристик 50 рандомізовано відібраних сільських мешканців Київської області України (16 чоловіків із медіанним віком 63,5 року, 34 жінки з медіанним віком 58,0 року), у яких раніше не було діагностовано ЦД2. Після отриманої інформованої згоди всім досліджуваним проведено оральний тест толерантності до глюкози (ОТТГ) за методом ВООЗ (1999). Вимірювали рівні глюкози плазми крові натщесерце (fasting plasma glucose, FPG), глюкози плазми через 2 год після стандартного навантаження (2 hours plasma glucose, 2hPG), тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХСЛВЩ), глікованого гемоглобіну (glycated hemoglobin, HbA1c), індекс маси тіла (ІМТ), окружність шиї (ОШ), окружність талії (ОТ) та окружність стегон (ОС). Визначили показники композиції тіла за допомогою методу біоелектричного імпедансу: пропорцію жиру тіла (body fat, %) та загальної води тіла (total body water, %). Актиграфічні вимірювання було проведено шляхом акселерометрії за допомогою програмного забезпечення ActiGraph. Моніторинг ФА відбувався протягом 7 днів за такими показниками: середня кількість метаболічних еквівалентів (metabolic equivalents, MET’s), частка ФА помірної інтенсивності за весь час носіння та записування акселерометра (moderate physical activity, ModPA, %) і показник помірної ФА — кількість хв/тиждень, накопичених у періодах тривалістю не менше 10 хв (ModPA, хв/тиждень). Статистичну обробку результатів проведено за пакетом MedStat. Результати. Серед досліджених осіб за даними ОТТГ та вимірювання HbA1c ЦД виявлено в 4 осіб (8%). Порушена глікемія натщесерце (impaired fasting glucose, IFG) за критеріями Американської діабетичної асоціації (АДА) (FPG: 5,6-6,9 ммоль/л) виявлена у 21 особи, а за критеріями ВООЗ (FPG: 6,1-6,9 ммоль/л) — у 7 осіб. IFG незалежно від застосованого критерію не виявляє зв’язку з рівнем ФА. Порушена толерантність до глюкози (impaired glucose tolerance, IGT: 2hPG 7,8-11,0 ммоль/л) виявлена в 5 осіб. За рівнем глікемії, HbA1c та ліпідів не виявлено зв’язку з ФА. Жінки не відрізнялися від чоловіків за віком, мали більший ІМТ (35,08±5,53 проти 27,43±4,98, р<0,001) і більшу частку жиру тіла (45,8±5,7% проти 26,3±5,5%, р<0,001). Водночас, показники ФА у чоловіків і жінок не відрізнялися, були дуже низькими й мали помірну негативну кореляцію з віком (р<0,05). Результати наведені як середнє арифметичне та стандартне відхилення (M±SD). Лише в одного чоловіка та двох жінок було досягнуто рекомендований рівень помірної ФА (150 хв/тиждень). Серед осіб з IGT кількість ФА виявилась меншою: MET’s — 1,22±0,07 проти 1,32±0,19, р=0,023; помірна ФА — 6,95±2,3% проти 10,41±6,43%, р=0,020. Висновки. Виявлена поширеність раніше не діагностованого ЦД2 близька до результатів наших попередніх досліджень та сучасних оцінок поширеності ЦД2 серед дорослого населення у світі. Рівень ФА, оціненої об’єктивним методом актиграфії, виявився нижчим у групі осіб з IGT. Подальші дослідження зможуть прояснити питання профілактичної ефективності ФА в різних групах ризику ЦД2.

Мета. Обґрунтування необхідності патогенетичного підходу до вибору методу профілактики цукрового діабету 2-го типу на основі вивчення клінічної ефективності і переносимості воглібозу в осіб з порушенням толерантності до глюкози (ПТГ). Методи. Під спостереженням перебувало 25 осіб з ПТГ віком від 35 до 55 років. Клінічне обстеження включало вимірювання росту, маси тіла, індексу маси тіла (ІМТ), окружності талії (OТ), артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, проведення перорального глюкозотолерантного тесту, визначення рівня глікованого гемоглобіну, параметрів ліпідного спектра крові, базального рівня імунореактивного інсуліну з обчисленням показника інсулінорезистентності (ІР) за формулою НОМА-IR і сумарного серцево-судинного ризику за шкалою SCORE. Особи з ПТГ отримували воглібоз (препарат Воксид, виробництво ТОВ «Кусум Фарм», Україна) по 0,2 мг перед сніданком, обідом і вечерею впродовж трьох місяців. Через 3 місяці проводили повторне обстеження з оцінкою метаболічних ефектів препарату і вивченням динаміки сумарного серцево-судинного ризику. Результати. Антигіперглікемічна терапія із застосуванням воглібозу в добовій дозі 0,6 мг сприяла вірогiдного зниженню всіх основних параметрів вуглеводного обміну, маси тіла, показників ІМТ і ОТ, рівнів загального холестерину, триглiцеридiв і холестерину ліпопротеїнів низької щільності. Після завершення дослідження на тлі прийому воглібозу відзначалося вірогiдне зниження сумарного серцево-судинного ризику на 29 %. Тримісячна терапія воглібозом не привела до зміни активності печінкових ферментів (аланінамінотрансферази і аспартатамінотрансферази), виникнення явищ гіпоглікемії. Висновки. Антигіперглікемічна терапія із застосуванням воглібозу впродовж трьох місяців сприяє статистично значущому зниженню постпрандіальної гіперглікемії, рівня глюкози натще та індексу ІР в осіб з ПТГ і з високим серцево-судинним ризиком. У 82,6 % пацієнтів досягнуті цільові рівні глікемії. Під впливом терапії воглібозом прогнозований ризик смертельних ускладнень, обумовлених серцево-судинними захворюваннями, в найближчі 10 років вірогiдно знижується на 29 %.

Diabetes is one of the most common diseases in the world. Representing a significant public health problem, diabetes is one of the four priority noncommunicable diseases (NCDs) that are planned to be addressed at the level of world leaders. In the course of this work, a device was developed which, with a low content of glucose in the blood, implements the emergency call function in the shortest possible time.