Academic literature on the topic 'Природні водоймища'

Екосистеми міст складаються з дивовижних взаємодій живих організмів і абіотичного середовища, створюючи динамічні цикли поживних речовин і енергії. Здатність людини витісняти і формувати природні процеси покращилася, але громада продовжує залежати від товарів і послуг, що надаються екосистемами. Структура екосистемних послуг уточнює зв'язок між добробутом людини та функцією екосистеми. Екосистемні послуги надаються екосистемі для підтримки добробуту громади. Технологія екосистемної послуги створює зворотний зв'язок, який сприяє як екосистемі, так і благополуччю громади. У цьому контексті очевидно, що ризики для природних ресурсів подібні ґрунтам і водним ресурсам мають прямі наслідки для громади.

Досліджено особливості формування і функціонування системи національної екологічної політики. Отримано висновок, що екологічна криза є наслідком недосконалості механізмів соціально-економічної системи. Визначено роль екологічної складової у вирішенні політичних та економічних проблем. Проаналізовано проблеми реалізації сучасної національної екологічної політики. Обґрунтовано необхідність її подальшого удосконалення і визначено пріоритетні напрями її подальшого розвитку. Проведення у процесі реформування національної економіки політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об’єктів у межах усіх виробничо-територіальних комплексів України, що вирізнялися високою ресурсо- та енергоємністю, було пов’язане, в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. В еколого-економічному аспекті розвиток України в 1992-2015 рр. можна розділити на два етапи: - загальна еколого-економічна криза з одночасним суттєвим скороченням використання головних природних ресурсів (1992—2000) - водних, мінерально-сировинних, частково земельних, зниження викидів у повітря тощо; - відносна стабілізація і початок відродження (з 2000р.) про­мислового та аграрного виробництв зі зростанням в окремих регіонах об’ємів скидання забруднених вод, викидів шкідливих речовин та ін. Діюча в Україні система показників оцінки екологічного стану навколишнього середовища та використання природних ресурсів значною мірою ґрунтується на параметрах статистичної звітності 70-х років. Для зміни даної методики оцінки варто зосередити увагу на наступних напрямах щодо формування засад збалансованого використання і відтворення природних ресурсів: - наукового обгрунтування внутрішніх потреб України в різних видах природних ресурсів; - прискореного впровадження заходів щодо попередження незворотних порушень екологічного стану середовища в гірничодобувних регіонах та промислово-міських агломераціях, забезпечення його стійкого покращання та екологічно врівно­важеного стану; - виконання екологічно обґрунтованих оцінок питомої забезпе­ченості населення різними видами природних ресурсів, у тому числі життєзабезпечуючими; -удосконалення економічних важелів регулювання природоохоронної діяльності. Україна належить до числа країн, розвиток яких значною мірою залежить від збалансованості використання наявної бази природних ресурсів, у першу чергу, життєзабезпечуючих (земельних, водних, мінерально-сировинних). Дослідження й аналіз підтверджують, що, незважаючи на успадковані проблеми розвитку, Україна має власні можливості їх вирішення, насамперед шляхом ефективного викорис­тання всіх видів природних ресурсів. Якщо виходити з того, що промислова структура є ядром націо­нальної економіки, її динаміки і природоресурсомісткості, то пріори­тетним завданням є вдосконалення структури промисловості у напрямі підвищення її технологічності та надання переваг тим галузям і виробництвам, які випускають кінцеву екологічно немістку і екологічно чисту продукцію. Це проблема великої стратегічної мети, на яку має спрямовуватися державна політика. Таким чином, найбільш активним рівнем еколого-економічних систем є регіональний, оскільки регіон (область) є одночасно об’єктом управління, на цьому рівні формуються екологічні проблеми суспіль­ства, ставляться вимоги до екологізації виробництва і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства- природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Структура і масштаб регіонального виробництва визначають характер і обсяги забруднень, інтенсивність впливу на природне середовище. Отже, розвиток національної економіки вимагає враховувати при­наймні три обставини: по-перше, природоресурсний потенціал національної території, який в Україні, як і у кожної країни, має свої обмеження, зокрема, коли йдеться про окремі базові елементи довкілля (воду, лісові ресурси тощо); по-друге, розвиток економічної, зокрема промислової структури, зорієнтованої на мінімізацію затрат природних ресурсів; по-третє, економне видобування і використання природних ресурсів, бо воно не тільки пов’язане з ефективністю економіки, але передусім із забрудненням повітряного басейну, водоймищ тощо. Чим потужніше природні ресурси залучаються у процес виробництва, тим більші можливості погіршення якості довкілля шкідливими промисло­вими і непромисловими викидами.

У статті представлені результати досліджень м’ясних та забійних якостей качок за різних способів утримання при вирощуванні в підсобних господарствах 2-ої зони радіоактивного забруднення. Теоретично і практично обґрунтовано екологічну безпечність виробництва качиного м’яса за безвигульного та вигульного утримання, як одного із основних продуктів харчування населення, що проживає у регіонах, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Науково-господарські дослідження з вирощування качок на радіоактивно забруднених територіях проводились у 2011-2012 рр. в селі Христинівка Народицького району Житомирської області. Щільність забруднення території цезієм-137 становила >15 Кі/км2. Для дослідів за принципом пар-аналогів було відібрано 60 голів качок із середньою живою масою 40,6 г кожна (при безвигульному утриманні), з 30-ти денного віку качки були розділені на дві групи залежно від способу утримання – вигульний та безвигульний, по 25 голів у кожній, середня жива маса каченят – 520 г. Піддослідна птиця безвигульного способу утримання знаходилася упродовж дня у загороджі з навісом від дощу та сонця, а на ніч качки переганяли у закрите приміщення. Піддослідні качки (вигульний спосіб утримання) впродовж дня перебували з природним обмеженням на території водоймища 0,4–0,6 га. Для годівлі качок цієї групи заганяли у клітку, а для ночівлі − у приміщення. Обмежені водоймища були бідні природною кормовою базою, тому потребу каченят у поживних речовинах повністю забезпечували за рахунок раціонів. Результатами досліджень доведено, що способи утримання качок впливають на ріст і розвиток птиці, масу патраних тушок, вихід складових частин тушки та накопичення 137Cs у м’ясі птиці. Качки вигульного способу утримання характеризувалися більшою живою масою, кращим розвитком внутрішніх органів, масою патраних тушок, виходом м’язів. Дослідженнями встановлено, що питома активність 137Сs у м’ясі піддослідних качок обох груп не перевищувала допустимі рівні і варіювала у межах 12,9–75,9 Бк/кг. Питома активність 137Сs у м’язах качок вигульного способу утримання була на 21−46 % меншою у порівнянні із м’ясом птиці безвигульного способу утримання. Обґрунтовано екологічну безпечність виробництва качиного м’яса для жителів 2-ої зони радіоактивного забруднення, як за безвигульного, так і вигульного способу утримання, надаючи перевагу останньому.

Стан поверхневих водойм залежить від кількісного та якісного складу стічних вод підприємств, поверхневих стоків з урбанізованих та сільськогосподарських територій. Розглянуто екологічні проблеми, які виникають внаслідок потрапляння у природні водойми недоочищених стічних вод птахівничих господарств, зокрема погіршуються органолептичні показники, відбувається механічне, хімічне та бактеріологічне забруднення водойми, порушуються процеси самоочищення та погіршення гідрохімічного режиму. Доведено необхідність модернізації застарілої технологічної лінії очищення стічних вод птахофабрики, оскільки скиди в річку Недра, як водойми рибогосподарського призначення, є об'єктом державного нагляду (контролю) щоквартально. Визначено основні джерела утворення стічних вод на птахівничому господарстві. Представлено середні значення концентрацій таких забруднювальних речовин: завислі речовини, біологічне споживання кисню, хімічне споживання кисню, загальний фосфор та амонійний азот. Зазначено недоліки в роботі існуючої технологічної лінії та обґрунтовано підбір обладнання для ефективного очищення стоків. Процес очищення відбуватиметься в кілька етапів: механічне очищення, усереднення, фізико-хімічне очищення (флотація), біологічне очищення та озонування. Доцільність застосування таких методів обґрунтовано концентраціями забруднювальних речовин у стічній воді птахофабрики, відібраними щомісяця протягом 2017 р. Якість очищеної стічної води відповідатиме розрахованим показникам гранично допустимих скидів за зазначеними вище забруднювальними речовинами.

Раціональне використання поверхневих вод малих річок є досить актуальною і складною проблемою сучасного водного господарства України, оскільки ці водойми формують водні ресурси, гідрохімічний режим та якість води середніх та великих річок, створюють природні ландшафти значних територій. У басейнах малих річок формується понад 60% водних ресурсів України. Тому в нинішній системі управління водними ресурсами надзвичайно важливим є моніторинг якості природних вод та екологічного стану басейнів таких річок. Метою роботи є проведення оцінки якості поверхневих вод та дослідження особливостей антропогенного впливу на басейн річки Бистряк. Дослідження проведено на основі матеріалів обстеження стану басейну річки Бистряк, потенціометричного та фотометричного аналізів визначення вмісту сполук Нітрогену. Річка Бистряк бере початок у заболоченій місцевості біля с. Сокіл Любомльського району Волинської області на північний захід від м. Любомль та протікає в межах Любомльського району. Вона є правою притокою першого порядку річки Західний Буг. Довжина річки Бистряк становить 19,78 км, площа басейну – 94,51 км. Майже по всій довжині вона слугує магістральним каналом Ровенчансько-Полапської осушувальної системи. Нами здійснено відбір серії проб для дослідження гідрохімічних показників поверхневих вод річки Бистряк у чотири сезони року протягом 2017–2019 рр. у трьох створах (1 – на захід від с. Рівне в нижній течії річки, 2 – на схід від с. Борове у середній течії річки, 3 – біля с. Сокіл, у верхів’ї річки). На основі проведених досліджень встановлено, що якість води у водоймі є задовільною. Нами зафіксовано лише перевищення концентрації нітритів. Дані нітратів, йонів амонію та інших досліджуваних фізичних та хімічних показників якості води знаходяться у межах норми. Отримані результати вказують на те, що у зв’язку з динамікою росту антропогенного навантаження на водойму та з метою ефективного управління водними ресурсами річки Бистряк необхідним є постійний моніторинг якості її поверхневих вод.

В даній роботі, на основі матеріалів Деснянського басейнового управління водних ресурсів Держводагенства України та Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації був проведений аналіз моніторингу водокористування та водовідведення в Чернігівській області за 30 років, побудований графік водокористування та водовідведення, який показав динаміку змін в цій галузі. Також були визначені основні речовини забруднювачі та підприємства, які скидають забруднені стоки у відкриті водойми. Запропоновані шляхи поліпшення екологічного стану водних ресурсів Чернігівського регіону.

Розглядається гідро-вітроенергетична установка, у якій залежно від добових потреб електроенергії та природніх коливань напору води і сили вітру оперативно здійснюється регулювання ефективності виробленої електроенергії за рахунок ситуативного використання енергії вітрогенератора. Встановлено, що стихійні зміни параметрів енергоносіїв негативно впливають на техніко-економічні показники енергообладнання. Внаслідок цього втрати і собівартість електроенергії суттєво зростають. Підтверджено, що залежність собівартості виробництва електроенергії від числа годин використання встановленої потужності енергоустановки оцінюється коефіцієнтом екстенсивного використання Кекс, коефіцієнтом інтенсивного використання Кінт та коефіцієнтом інтегрального використання Кін = Кекс × Кінт . Запропонована схема гідро-вітроенергетичної установки, в якій механічно об’єднані процеси виробництва електроенергії через використання сили вітру і напору води. Механічно об’єднуючи (для спільного регулювання) процеси виробництва електроенергії в одній гідро-вітроенергетичній установці, можна підвищити ступінь використання встановленої потужності міні-ГЕС за рахунок збільшення тривалості безперервної роботи з максимально високим ККД. Ступінь використання встановленої потужності міні-ГЕС зростає за рахунок збільшення тривалості безперервної роботи з максимально високим ККД. У нічний період гідрогенератор з турбіною може використовуватися як насос для накопичення води у водоймищі і її подальшого використання в денний максимум навантаження. Підвищення ефективності роботи таких установок буде відчутним, коли один з генераторів буде здатний підсилювати механічною або (і) електричною енергією потужність іншого, забезпечуючи більший ступінь їх використання. Розглянуто і проаналізовано різні варіанти механічного управління роботою гідро-вітроенергетичної установки при можливих змінах напору води чи (і) вітру. Подано висновки та перспективи подальших досліджень висвітленої проблеми.

У статті запропонована конструкція механізму для добування сапропелів на малих площах та мілководних водоймах. Механізм дає змогу не розбавляти сапропель водою та піднімати із дна водойми поклади природної вологості. Цей механізм є простим у виготовленні та експлуатації, його вартість значно менша від аналогів, також механізм є надійним в роботі та мобільним. Добування сапропелів запропонованим механізмом покращує екологічні показники на місці добування, оскільки має низький коефіцієнт змулювання. Для розробки конструкції забірної частини механізму було проаналізовано рух частинки сапропелю при взаємодії її із лопаттю шнека. Теоретично виведено залежності для визначення траєкторії руху частинок сапропелю в забірній частині шнекового насоса. Запропоновано гвинт забірної частини механізму конструювати таким чином, щоб почергово розміщувати перервні лопаті з додатнім та від’ємним значенням кута нахилу лопаті до площини, яка перпендикулярна осі обертання шнека. Це дозволить більш інтенсивно подрібнювати злежаний нижній шар сапропелю. Визначено, що висота конічної забірної частини повинна бути в 2…3 рази більшою за висоту гвинта забірної частини. У такому випадку частинка сапропелю не зможе відбитися від лопаті та вийти із конічної частини, і, відповідно, не буде проходити процес змулювання в зоні добування.

Розподіл структури угруповання у лісі, що зростає у зоні узбережжя, є важливим показником різноманітності та сталого розвитку прибережної екосистеми, а також важливою основою для управління лісовими землями. Для того, щоб зрозуміти екологічну функцію прибережної зони озера Наньван (місто Сіньян, провінція Хенань, Китай), досліджено стан зростання лісу у нижній течії водойми. Результати дослідження свідчать про те, що Pinus massoniana Lamb і Pistacia chinensis Bunge є переважаючими видами у складі насаджень прибережної зони. Відбувається поступове зменшення представництва Pinus massoniana Lamb у даному угрупованні. Нижній ярус із Quercus dentate Thunb. і Pistacia chinensis Bunge демонструє значний потенціал для заміни верхнього ярусу. Характеристики структури дерев (діаметр стовбура дерева на висоті грудей (1,3 м), висота дерева та ширина крони) були встановлені на кожній експериментальній ділянці. Характеристики структури дерев підтверджують перевернутий розподіл «J» і лінійний зв’язок між діаметром на висоті грудей і висотою дерев у насадженні (можна добре описати за допомогою рівняння моделі Річарда), рівняння моделі H=1.3+20.095(1–e-0.090D)1.765. За умови відсутності антропогенних аварій або природних екстремальних явищ, лісові землі навколо озера Наньван ще довго могли б ефективно використовувати екологічні переваги. З метою покращення рівня ведення лісового господарства у мішаних лісах на даних територіях, пропонується уважно стежити за станом росту дерев, видаляти загиблі або погано зростаючі дерева Pinus massoniana Lamb, а також запобігати виникненню лісових пожеж.

В Україні лісові пожежі набувають значних обсягів та перетворюються на надзвичай- ні ситуації загальнодержавного значення. Внаслідок локалізації та ліквідації великих і особливо великих лісових пожеж, пожеж у природних екосистемах, залучається значна кількість особового складу та техніки. Знищуються практично усі компоненти довкілля – флора, фауна, ґрунти, забруднюються річки, водойми, повітря. Пожежі у природних екосистемах спричиняють потрапляння в атмосферу значної кількості летких продуктів горіння та небезпечних речовин і сполук. Метою роботи є висвітлення результатів досліджень моніторингу довготривалого впливу лісових пожеж на один із найважливіших компонентів екосистеми – едафотоп. Для досягнення поставленої мети були сформовані такі основні завдання: провести аналіз наукових та літературних джерел щодо проблематики впливу лісових пожеж на едафотоп у вітчизняному та зарубіжному контекстах; дослідити модельне вогнище стосовно температурного та вологісного режимів; встановити температуру полум’я на різних ділянках модельного вогнища; встановити потужність еквівалентної дози фотонного іонізуючого випромінювання на місці проведення експерименту. Теплові режими Малого Полісся є достатніми для розвитку багатьох рослин. Веге- таційний період триває понад 200 днів, а період з активними температурами (понад + 10°С) – 150–160 днів. Більше 100 днів у році мають середньодобову температуру понад + 15°С (період інтенсивної вегетації). Відлиги, які понижують морозостійкість лісових та сільськогосподарських культур, затяжні весни у зв’язку з повільним таненням снігу гальмують швидкий прихід тепла. Експериментальні дослідження з вивчення впливу ландшафтних пожеж на екологіч- ний стан едафотопу здійснювалися на території Малого Полісся поблизу Рава-Руського лісництва в селі Лавриків Жовківського району Львівської області. Відбір проб ґрунтів для досліджень їхнього екологічного стану здійснювався із врахуванням давності (за роками) горіння рослинності та лісової підстилки. Також було створено штучне модельне вогнище ландшафтної пожежі (низової, лісової) на відкритому просторі з дотриманням усіх вимог Правил пожежної безпеки в лісах України з метою фіксування температури та вологості ґрунту в зоні горіння, а також аналізу відібраних ґрунтових проб із ділянок горіння. Встановлено, що температура полум’я під час горіння лучної рослинності в початковий момент часу становила +66,7°С. У процесі горіння, через 20 секунд, температура полум’я сягнула +352,5°С, максимальною температура полум’я була +715,7°С після вигорання всього горючого матеріалу (через 2,5 хв після початку досліду). Водночас, на глибині 5 см у початкових точках горіння температура едафотопу підвищується із +7°С до +20 ± 24°С. Яскраво вираженого діапазону зміни вологості на глибині 5 см не спостерігалося. Отримані результати є важливими з точки зору вивчення впливу підвищених температур на компоненти біосфери, а також відновлення девастованих територій.

Фонтани слід розглядати як складну систему взаємодії природи, соціуму, психофізіологічних особливостей сприйняття людиною матеріально-технічного об'єкта та закладеної знакової інформації. Соціальні, функціональні та художні боки формоутворення фонтанів як самостійних систем вимагають розгорнутого комплексного дослідження. Форма фонтана – це гармонійне поєднання та розташування елементів і частин композиції, що становлять єдине ціле.

В результате проведенных исследований показано, что в поверхностных водах содержание фтора понижено, а в питьевой воде фтора содержится оптимальное количество. При цитировании документа, используйте ссылку http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/18999

В останні десятиліття цивільна авіація щорічно збільшує кількість на 5% пасажирських та на 6,5% вантажних перевезень. Із зростанням інтенсивності руху авіаційного транспорту прийшло усвідомлення того, що авіаційна техніка суттєво впливає на стан довкілля, зокрема, на якісні характеристики водних екосистем, причому, не тільки в районах функціонування підприємств цивільної авіації, але й в значно більших просторово-часових масштабах. Основним джерелом забруднення водних екосистем на територіях прилеглих до авіапідприємств виступають забруднюючі речовин які надходять з атмосфери та ґрунту та недостатньо очищені стічні води.