Academic literature on the topic 'Правовідносини між батьками та дітьми'

Стаття присвячена дослідження правового статусу сім'ї, в т. ч. сім'ї з дітьми як суб'єкта соціально-забезпечувальних правовідносин у сфері надання державних соціальних допомог. Проводячи аналіз ряду законодавчих актів, які містять положення щодо порядку надання соціального забезпечення сім'ям, зроблено висновок, що коли йдеться про сферу соціального страхування, то суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин виступає здебільшого окремий член сім'ї, а у сфері надання державних соціальних допомог законодавець виділяє сім'ю як колективного суб'єкта, закріплюючи її права та гарантії у сфері соціального захисту. Визначено та проаналізовано особливості право-суб'єктності цих учасників соціально-забезпечувальних правовідносин. Встановлено факт виникнення права та дієздатності сімей. Правоздатність сім'ї як колективного суб'єкта соціального-забезпечуваль-них правовідносин виникає з моменту її створення. Юридичними фактами, які підтверджують цю дію, є акти громадянського стану, наприклад, взяття шлюбу, усиновлення дитини, а також рішення суду та нотаріально посвідчений договір між чоловіком і жінкою, що встановлює факт наявності сімейних правовідносин (спільне проживання, спільне ведення господарства та взаємні права й обов'язки). Правоздатність сімей із дітьми виникає з моменту появи на утриманні та вихованні у сім'ї дитини. У свою чергу, галузева дієздатність такого суб'єкта у сфері надання державних соціальних допомог виникає з моменту настання ма-лозабезпеченості чи юридично значимих обставин, не пов'язаних із отримуваним сім'єю доходом. Зроблено висновок, що додатковими особливостями правосуб'єктності сімей із дітьми є: 1) наявність дітей; 2) встановлений правовий зв'язок між дитиною та суб'єктами, які здійснюють за нею догляд (кровний зв'язок, усиновлення, встановлення опіки чи піклування, передання дитини до прийомної сім'ї чи дитячих будинків сімейного типу); 3) спільне проживання дитини з особами, котрі здійснюють догляд за нею, проте останній критерій не є обов'язковим для всіх правовідносин. Сформульовано дефініцію сім'ї з дітьми як самостійного суб'єкта галузевих правовідносин: особи (мінімум двоє), які спільно проживають, крім випадку навчання дитини до досягнення нею 23 років, однією з яких виступає неповнолітня особа чи особа віком до 23 років, а також повнолітня особа, котра спільно проживає із батьками на підставі факту встановлення інвалідності, інші особи, що здійснюють турботу про дитину та перебувають із нею у відповідному правовому зв'язку.

Анотація. У статті закцентовано увагу на ідеях педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського щодо формування гуманних взаємин між батьками і дітьми молодшого шкільного і підліткового віку в сучасній сім’ї. Шляхом аналізу наукових джерел уточнено поняття «гуманні батьківсько-дитячі взаємини» як такі двосторонні динамічні суб’єкт-суб’єктні міжособисті зв’язки, основою яких є синтез моральних знань, мотивів, почуттів, що зумовлює усвідомлене обопільне емоційно-ціннісне ставлення батьків і дітей, яке стійко виявляється в реальній поведінці.У структурі гуманних взаємин між батьками і дітьми виокремлено такі базові якості, як: любов, доброта (сердечність), чуйність, турботливість, милосердя, співчуття, співпереживання. Проаналізовано зміст окреслених моральних якостей у співвіднесенні з гуманістичними настановами В.О. Сухомлинського. З’ясовано, що гуманістична система виховання В. О. Сухомлинського ґрунтується на гуманістичних принципах, глибокій повазі до особистості дитини та передбачає створення досконалих умов для її індивідуального і творчого розвитку, а також передбачає не лише цілісний підхід до дитини як особистості, але й прийняття і вихователем, і вихованцем самоцінності один одного.

В статті проаналізовано статистичні показники чисельності осіб з особливими освітніми по-требами в Україні та в розрізі окремих областей. Значна кількість дітей з ООП обумовлює необхідність за-провадження та розвитку системи інклюзивної освіти на противагу їх сегрегації у спеціалізованих школах-інтернатах. За допомогою контент-аналізу офіційних сайтів виявлено недостатнє наповнення інтернет-ресурсів основних державних органів управління освітою та окремих громадських організацій. На основі аналізу результатів анкетного опитування вчителів загальноосвітніх закладів м. Львова та Львівської області виявлено низький рівень об’єктивної оцінки інклюзії та поверхову поінформованість про деталі й специфіку інклюзивного навчання. Досліджено, що загалом у шкільному середовищі м. Львова та Львівської області сформоване достатньо сприятливе середовище для імплементації інклюзії. Окреслено основні комунікаційні зв’язки між учасниками процесу інклюзії та не виявлено достатнього рівня комунікацій у жодному напрямі. Відсутні комунікаційні зв’язки між державними органами, громадськістю, батьками нормотипових дітей. Між дітьми з ООП та їхніми батьками та іншими дітьми інклюзивних класів та батьками існує мінімальний рівень комунікацій. Сформульовано переваги запровадження інклюзивного навчання для всіх учасників процесу інклюзії та суспільства загалом, що дозволить всім членам суспільства безперешкодно отримувати всі необ-хідні суспільні послуги та гарантії, а також взаємно приносити посильну користь. Окреслено основні бар’єри комунікацій у середовищі інклюзії на різних рівнях: особистому рівні вчителів, рівні безпосереднього шкільного оточення дітей з ООП, загальношкільному та загальноосвітньому рівнях, а також на суспільному рівні. Біль-шість комунікативних перешкод зумовлені недостатністю інформації про особливості та переваги запро-вадження інклюзивного навчання. На основі аналізу сутності та природи перешкод сформульовано заходи що-до їх усунення.

Наведено теоретичне обґрунтування й опис практик та алгоритмів функціонування окремих елементів та всієї системи соціально-психологічних технологій формування батьківської компетентності щодо дітей з аутизмом у цілому. За результатами попереднього теоретичного аналізу здійснено моделювання системи соціально-психологічних технологій формування батьківської компетентності щодо дітей з аутизмом. Кожна з технологій, що входить до системи, має певні особливості щодо тривалості використання, його цілей та організаційно-психологічних умов застосування. Усі разом вони мають позитивно вплинути на психологічну якість життя батьків. Система містить такі технології, як наративне консультування батьків; експрес-тренінг компетентного батьківства щодо виховання дітей з аутизмом; соціально-психологічний тренінг компетентної взаємодії фахівців освітньої системи з батьками; пролонгована тренінгова програма компетентного батьківства щодо виховання дітей з аутизмом, психоедукацією за методикою незавершених ситуацій (МНС); психологічне консультування батьків дітей з аутизмом; історичний метод і метод сторітелінгу. Система соціально-психологічних технологій формування батьківської компетентності щодо виховання дітей з аутизмом дає змогу забезпечити формування компетентності батьків, які мають різні рівні батьківської компетентності, протягом тривалого періоду. Важливими умовами ефективного функціонування системи є компетентна взаємодія фахівців, які надають психолого-педагогічну допомогу дітям-аутистам, з батьками і доступність для батьків фахівців, які виконують щодо них функцію експерта/модератора з компетентного батьківства. Фундаментальні дослідження батьківських практик взаємодії з дітьми-аутистами, виявлення зв’язків між дитячими і батьківськими характеристиками та батьківськими характеристиками і рівнем батьківської компетентності допоможуть побудувати науково обґрунтовану систему сприяння компетентному батьківству щодо дітей з аутизмом, підвищити рівень та якість взаємодії між батьками та спеціалістами освітніх та реабілітаційних закладів, які працюють з такими дітьми, сприятимуть наданню програмам підтримки компетентності батьків дітей з аутизмом статусу муніципальних програм підтримки батьків дітей з інвалідністю, впровадженню програм підтримки батьків у загальні протоколи втручання, догляду та допомоги при аутизмі.

У вступі висвітлено актуальність проблематики соціального сирітства, що виникає через трудову еміграцію з України. Дано визначення транснаціональній сім’ї та наведено основні ризики, які вона несе у вихованні дітей. З’ясовано основні дослідження науковців, які займаються цією соціальною тематикою. Відтак, на основі отриманої інформації було окреслено мету статті, а саме – виявлення особливостей соціального сирітства, яке виникає внаслідок міграційних процесів у сучасному українському суспільстві.В основній частині окреслено труднощі, які виникають у дітей трудових міНауково-теоретичний альманах "Грані"тів через просторову та часову дисперсію між ними та їхніми батьками. Таким чином, можна говорити про виникнення у цих дітей таких елементів емоційної депривації, як брак батьківської любові, самотність, відчуженість, втрата емоційного зв’язку; про відсутність належної (безпосередньої) комунікації між дітьми та батьками; про послаблення первинного соціального контролю і, як наслідок, вдавання дітей до девіантної поведінки; погіршення успішності в навчанні після від’їзду батьків чи одного з них та матеріальна гіпертрофія.У висновку зазначено, що справді у дітей трудових міНауково-теоретичний альманах "Грані"тів виникають ті ж проблеми, що й у дітей, чиї батьки офіційно позбавлені батьківських прав, тобто в реальних соціальних сиріт. Однак, для констатації факту поширення соціального сирітства в транснаціональних сім’ях, які є наслідком трудової міграції, необхідні подальші емпіричні дослідження.

Оглядову статтю присвячено аналізу проблеми педагогізації батьків вихованців закладів дошкільної освіти в умовах трансформації інформаційно-технологічного суспільства і зростання ролі освіти як цивілізаційного ресурсу. Здійснено огляд сучасних досліджень і публікацій, ретроспективний аналіз питання взаємодії дошкільного закладу і сім’ї на різних етапах суспільного розвитку. Розкрито й уточнено сутність поняття «педагогізація», відзначено особливості його трактування в сфері педагогіки і психології, обґрунтовано доцільність вживання поняття «педагогізація співпраці з батьками» в контексті навчально-виховного (освітнього) процесу в дошкільних закладах. На підставі узагальнення досвіду роботи педагогічного колективу закладу дошкільної освіти № 33 Центр розвитку дитини «Оселя талановитих» (м. Чернівці) виокремлено 3 етапи співпраці дошкільного закладу з батьками, які включають вивчення сім’ї, педагогічну співпрацю з батьками, залучення батьків до участі в житті дошкільного закладу. Акцентовано увагу на важливості вивчення соціальних умов кожної сім’ї, знань про освіту батьків і членів сімей, національно-культурні традиції, практиковані форми і методи сімейного виховання дітей. Проаналізовано форми педагогічної співпраці з батьками, які можна поділити на традиційні та інноваційні. До традиційних форм належать конференції (збори), «круглі столи», семінари-практикуми, дискусії, бесіди тощо. Інноваційні форми представляють психолого-педагогічні тренінги, рольові ігри, батьківські тренінги і ринги тощо. Наголошено, що найкращого результату допомагає досягати комплексне поєднання традиційних та інноваційних форм. Зроблено висновок, що педагогізація співпраці дошкільного закладу і батьків – це багатовекторний процес, що ґрунтується на знаннях з питань загальної і соціальної педагогіки, психології, теорії та практиці діалогічної взаємодії між педагогами, дітьми і батьками. Ключові слова: педагогізація, освіта дорослих, дошкільний заклад, педагогічна співпраця з батьками, діти, освітній процес, «Оселя талановитих».

Стаття присвячена одній з актуальних проблем соціальної педагогіки – проблема різноманітних особливостей розвитку і поведінки дітей з різних типів неповних сімей. На основі теоретичних та соціально-психологічних досліджень розкриваються ті важливі значення, які характеризують особливості розвитку і поведінки у дітей відповідно до певного типу неповної сім’ї. В роботі досліджено та проаналізовано особливості взаємовідносин дітей з батьками в різних типах неповних сімей.Дослідження показало, що у всіх типах неповних сімей переважає менш високий рівень сімейних взаємовідносин. У всіх типах неповних сімей, окрім позашлюбної сім’ї, переважає суворість виховних установок батьків. Діти з розлучених та дистантних сімей більш самостійні, ніж діти з осиротілих та позашлюбних сімей. У дітей з усіх типів неповних сімей, окрім осиротілої сім’ї, позитивне ставлення до школи та вчителів. У всіх типах неповних сімей наявні спільні інтереси між батьками та дітьми.У результатах дослідження можна побачити, що у всіх типах неповних сімей, окрім позашлюбної сім’ї, на формування позитивних рис у дітей впливали обоє батьків. У неповній сім’ї найчастіше проявляється високий рівень турботи до матері. Турботу до батька проявляють у всіх типах неповних сімей, окрім позашлюбної сім’ї. У всіх типах неповних сімей, окрім дистантної сім’ї, діти завжди самі розповідають батькам про важливі події у своєму житті, а також, вони вважають, що саме їхні лінощі викликають найбільшу стурбованість з боку батьків. Всі діти думають, що поява у них негативних рис пов’язана з труднощами вікового періоду. Результати дослідження будуть цінними у роботі соціального педагога. Це дає можливість соціальному педагогу підібрати адекватні засоби впливу для налагодження взаємовідносин між дітьми і батьками з неповних сімей, що мають підвищену тривожність або виявляють відкриту агресію і схильність до девіантної поведінки.

В статті акцентовано увагу, що серед базових цінностей розвитку освітньої сфери стрижневим вектором є цінності дитиноцентрованої освіти. Зазначено, що в концепції «Нова українська школа» передбачено новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, необхідних для успішної самореалізації дитячої особистості в суспільстві, педагогіку, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками, орієнтації на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризмі – ключовими компонентами, з яких складається формула нової школи. З’ясовано, що дитиноцентризм постає провідним принципом освітньо-виховної діяльності на загальнодержавному рівні. Зазначено, що серед розмаїття сучасних педагогічних теорій не втрачають актуальності та значимості прогресивні ідеї польського педагога-гуманіста Януша Корчака. Схарактеризовано творче використання ідей дитиноцентризму Я. Корчака у Володарській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів, Київській гімназії східних мов № 1, дитячому будинку «Перлинка» (м. Одеса), гімназії-інтернату № 13 (м. Київ). Зосереджено увагу, що педагогічні колективи цих закладів освіти творчо використовують ідеї польського педагога стосовно соціально-педагогічного знання та технологій роботи з дітьми-сиротами і дітьми, що потрапили у складні життєві обставини; вони прагнуть зберегти основні елементи системи, розробленої Я. Корчаком, і наповнити її новим змістом.

Встановлено, що в процесі пізнання навколишнього світу найважливіша роль належить зору, а саме – зоровому сприйманню. Зір також є засобом спілкування між дитиною й батьками, іншими дорослими і дітьми, спілкування з навколишнім світом. З’ясовано, що відсутність зовнішніх впливів або ж їх істотне обмеження (сенсорна депривація), змінює нормальне співвідношення біологічних, психологічних і соціальних чинників у психічному розвитку дітей. Доведено, що порушення зору в дитини можуть викликати значні утруднення в процесі її розвитку, навчання й виховання. Обґрунтовано, що проблема пошуку оптимальних методів і засобів навчання та виховання дітей з аномаліями зору тісно пов’язана з розумінням психофізіологічних механізмів, що лежать в основі відповідного дефекту. Встановлено, що порушення зорового аналізатора і його провідних шляхів негативно позначається на формуванні у дитини психіки й складних психічних процесів, а згодом – і на розвитку особистості загалом.

У статті схарактеризовано особливості становлення соціального інституту виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, – дитячого будинку сімейного типу. Досліджено історичні передумови сімейного виховання дітей без батьківської опіки. Проаналізовано нормативно-правову базу організації дитячого будинку сімейного типу. Окреслено специфіку освітньо-виховної та соціалізуючої діяльності дитячого будинку сімейного типу, де поєднуються родинне оточення та педагогічні методи соціалізації. Висвітлено поетапність діяльності дитячого будинку сімейного типу: підготовчий процес батьків-вихователів, прийом дітей, період адаптації та взаємодії всіх членів родини. Підкреслено, що для коригування поведінки важливим є розуміння психологічного розвитку вихованців. Розкрито механізми педагогічного впливу та умови становлення особистості вихованців на прикладі батьків-вихователів за умови налагодження комунікації та емоційного контакту між дітьми та батьками, залучення всіх до прийняття рішень та створення позитивного освітньо-виховного й соціалізуючого середовища.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2021. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове розв’язання актуальної науково-прикладної проблеми сімейного права України – розроблена системна концепція загальної класифікації сімейних правовідносин, що містить потенціал для ефективної розбудови останніх у процесі сучасної рекодифікації цивільного законодавства. В роботі на підставі вивчення наукових досліджень з проблем приватного права, законодавства періоду входження України до складу інших держав та в добу незалежності виявлено трансформаційні процеси в розвитку інститутів сімейного права. Доведено послідовну змінюваність інститутів сімейного права залежно від звичаєвих, моральних та релігійних норм. Обґрунтовано та доведено існування взаємозв’язку і взаємовпливу соціальних норм у сімейних відносинах. За результатами проведення дослідження окреслено перспективи розвитку сімейного законодавства в процесі рекодифікації цивільного та сімейного законодавства. Обґрунтовується доцільність здійснення рекодифікації Цивільного кодексу України шляхом декодифікації Господарського кодексу України.