Academic literature on the topic 'Правовий принцип'

У науковій публікації досліджуються принципи правового регулювання митних режимів в Україні як міжгалузевого інституту митного права. Зазначається, що митний режим є комплексом взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їхній правовий статус, умови оподаткування і зумовлюють їх використання після митного оформлення. Формулюється висновок про те, що роль принципів права в регулюванні митних режимів є визначальною, враховуючи євроінтеграційні прагнення України та зумовлену ними необхідність дотримання принципів верховенства права, правової визначеності та належного урядування органами публічної адміністрації. До принципів правового регулювання митних режимів слід віднести загально-правові (верховенства права, законності, правової визначеності, рівності всіх перед законом, гласності тощо), а також спеціальні принципи, серед яких: принцип сприяння розвитку міжнародної торгівлі; принцип захисту національних інтересів та безпеки у сфері зовнішньоекономічної діяльності; принцип диспозитивності вибору митного режиму суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, принцип доступності адміністративних послуг, які надаються органами публічної адміністрації (реалізація принципу «єдиного вікна» в роботі органів та посадових осіб Державної митної служби України) тощо. Зазначається, що зважаючи на мету національної держави набути повноправного членства в Європейському Союзі, наближення національних митних правил та процедур до стандартів та принципів ЄС є ключовим завданням публічної адміністрації в Україні. Формулюється висновок про те, що дослідження принципів правового регулювання митних режимів в Україні є основою для подальшого вдосконалення чинного національного законодавства та юридичної практики, розроблення перспективного законодавства у сфері правового регулювання митних режимів.

Анотація. Концепції впровадження принципу доброчесності у систему цінностей інституту державної служби України залишаються дискусійним питанням, які вимагають постійної уваги з боку наукової спільноти, юристів-практиків та представників влади, що обумовлено пошуками нових реформаційних ідей та їх подальшою реалізацією, зокрема, з питань що стосуються підвищення ефективності системи державного управління, забезпечення рівного доступу до державної служби, відібрання державних службовців з високими особистими морально-етичними якостями та професійними компетентностями. Принцип доброчесності державної служби охоплює різноманітні моральні чесноти, які перетинаються із засадами функціонування державних інституцій, саме тому поєднання адміністративно-правових норми із етичними нормами і цінностями виявляє науковий інтерес для комплексного вивчення принципу. Метою статті є аналіз теоретико-правових засад процесу формування принципу доброчесності державної служби України як морально-етичної та адміністративно-правової норми, дослідження етимології, ґенези, тлумачення термінопоняття «доброчесність». Об’єктом роботи є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із вступом на державну службу, її проходженням з дотримання визначеного законом принципу доброчесності. Предметом є історико-правові та теоретико-правові аспекти принципу державної служби України – доброчесність. У статті використані такі методи дослідження: загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, а саме: ретроспективний аналіз, порівняльно-правовий, історико-правовий, діалектичний аналіз, системний, синтез. У процесі дослідження було визначено, що юридизація принципу доброчесності сформувала юридичний обов’язок державного службовця у своїй професійній діяльності неухильно дотримуватися чітко закріплених законом правил поведінки, за порушення яких застосовуються певні заходи впливу. Принцип доброчесності державної служби розглядається як наявність у особи високих моральних чеснот, добрих помислів, чесних намірів, глибоких переконань важливості дотримання законодавства, неможливості та прямої заборони використовувати владні повноваження в особистих цілях. Беззаперечною умовою діяльності державної служби є прояв байдужості державного службовця щодо одержання неправомірної вигоди, позаяк обов’язок дотримання принципів державної служби та правил етичної поведінки є одним із інтересів держави і суспільства.

Чинний сьогодні кримінальний закон не повною мірою виконує завдання, які сформульовані у ст. 1 Кримінального кодексу України ( КК України), тобто не є правовим за своєю суттю, а отже, не може ефективно здійснити правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, відповідно – виконати основне завдання: правове забезпечення безпеки існування суспільства. Винайдення сучасного алгоритму правотворення, який дав би змогу створити ефективний, якісний, правовий закон не тільки для сучасних потреб, а й для наступних поколінь, є актуальним заданням, особливо в контексті роботи над створенням нового Кримінального кодексу. Метою статті є розроблення та пропозиція використання нового підходу в правотворенні у сфері сучасного кримінального права: формулювання та введення до наукового обігу принципів біоетики як домінуючого джерела кримінального права та їх реалізація у теоретичні моделі відповідних кримінально-правових і деяких інших норм. Такий підхід може надати новий вектор розвитку як кримінального права, так і кримінального законодавства. Цілком імовірно, що згодом поняття “біоетика”, яке, по суті, є neo jus naturale, замінить поняття “природне право”. У дослідженні поряд із класичними методами пізнання використані і непритаманні кримінальному праву методи дослідження: ідеалістична діалектика, “трагічна діалектика”, екзистенцiоналiзм, феноменологія, гештальт-пiдхiд, синергетичний метод. Виділено і розкрито зміст біоетичних принципів, які в загальному вигляді без чіткого формулювання відображено в міжнародних нормативно-правових актах. До принципів біоетики віднесено: 1) принцип екоцентpизму; 2) принцип альтруїзму; 3) принцип транспарентності; 4) принцип раціоналізму; 5) принцип рівноваги; 6) принцип обмежень; 7) принцип безпеки життєдіяльності; 8) принцип реалізму. Досліджено кореляційні зв’язки принципів біоетики між собою та з нормами кримінального права. Встановлено, що jus naturalе та біоетика є ідентичними явищами, однак остання, завдяки її формалізації (сформульованим принципам), є зручнішою у правозастосовній діяльності. Проаналізувавши весь КК України на відповідність його положень принципам біоетики, зроблено висновок, що загалом Загальна частина відповідає принципам біоетики. Особлива ж частина має деякі прогалини у сфері врегулювання актуальних біоетичних кримінально-правових дилем, які пропонується усунути через відповідні доповнення до тексу закону. Очікується, що правотворення у сфері кримінального права, яке здійснюватиметься на засадах оновленого природного права та екоцентpизму, сприятиме розв’язанню сучасної актуальної проблеми та попередить її появу в майбутньому, зокрема: невідповідності задекларованого в ст. 1 КК України завдання правового забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина фактичному стану забезпечення охорони цих прав; при цьому наголошено на необхідності біоетизації не лише норм кримінального права, а й усієї національної системи права, наслідком чого має стати ефективне, якісне забезпечення прав і свобод людини та громадянина, забезпечення безпеки існування суспільства, а також гармонізація національної системи права з європейськими традиціями правотворення.

У статті розкривається національна правова система Узбекистану, її історичні витоки та сучасний розвиток. Основу розвитку національної правової системи Узбекистану становить Конституція Республіки Узбекистан, яка виконує системотворчу роль у зміцненні державності, в реалізації державно-правової стратегії розвитку суспільства. Частиною правової системи є також сучасна система законодавства Узбекистану. Створення стабільної правової системи, що розвивається еволюційним шляхом, є пріоритетним в аспекті законодавчого закріплення нових суспільних відносин і соціальних цінностей. Інтеграція правової системи Узбекистану в міжнародний правовий простір дасть змогу використовувати позитивний міжнародний і зарубіжний юридичний досвід у розвитку правової системи держави. Обґрунтовується, що право будь-якої країни – це невідривна частина її національного надбання, у певному сенсі – породження традицій, спадщина предків і спосіб самовираження суспільства. Воно поєднує елементи загального, особливого й одиничного і в цьому сенсі має як абстрактну, так і цілком конкретну, зокрема національну, природу. Право – явище загальнолюдської і національної культури, відображення тих чи інших цивілізацій. Правову систему будь-якої держави не можна розглядати поза зв’язком з іншими національними правовими системами та з міжнародним правом. Автор доводить, що сучасне узбецьке право може бути віднесене до романогерман ської правової сім’ї за такими основними параметрами: кодифікованість права; сувора ієрархія джерел права; принцип верховенства закону; основні принципи судової організації та судочинства. Виокремлено найважливіші напрями створення нової законодавчої системи Узбе кистану: створення правових основ державного будівництва (утвердження принципів суверенітету, демократії, народовладдя, прав людини); формування системи ринкового законодавства, що закладає основу для нових економічних відносин, і насамперед відносин власності й вільної підприємницької діяльності; створення законодавства, що забезпечує конституційні та юридичні права людини, соціальні гарантії та соціальну підтримку населення; забезпечення морального здо-ров’я суспільства, духовного розвитку його членів, підвищення їх правової культури; розвиток правових основ, що визначають Узбекистан як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин. Автор доходить висновку, що сучасне законодавство Узбекистану створює правову основу перехідного періоду, процесу юридичної зміни застарілого тоталітарного суспільно-політичного ладу й економічних відносин, утвердження нових, демократичних норм і соціально-правових гарантій.

Стаття присвячена аналізу закону як основного нормативного правового акта в системі таких актів. Аналізуються основні ознаки закону, які відрізняють його від інших нормативних правових актів і визначають його основоположне місце в цій системі. Автором акцентовано увагу щодо чіткого визначення кола суб'єктів ухвалення законів, до яких належать виключно народ і вищий представницький орган - парламент. Така ознака виокремлює закон серед інших нормативно-правових актів, надає йому особливого значення як акту, внутрішній зміст якого найбільш повно відповідає волі народу. Крім того, ускладнена процедура ухвалення законів дозволяє забезпечити найбільш повне наближення волі, висловленої в законі, до волі народу. У статті також розглядається коло питань, які регулюються законами, і зроблено висновок щодо необхідності регулювання ними найбільш стійких і важливих відносин за визначенням вищого представницького органу - парламенту або безпосередньо народу. Вища юридична сила закону щодо інших нормативних актів визначає його верховенство, що проявляється в таких положеннях: усі інші нормативні акти обов'язково повинні відповідати закону; закон може змінюватися чи скасовуватися тільки законом; ухвалення нового закону зумовлює зміну або скасування підзаконних актів у частині, яка суперечить цьому закону. Зауважено, що принцип верховенства права не заперечує принципу верховенства закону, який є його складовою частиною, з урахуванням того, що закони повинні бути правовими та відповідати основним правам та свободам, а реалізація його верховенства потребує вдосконалення юридичних гарантій провідної ролі закону у правовій системі України. Автор зауважує, що закон за своїм змістом повинен відповідати загальнолюдським принципам справедливості і гуманізму, тобто бути правовим. Правову сутність йому надає формування державної влади саме народом, тоді закон стає основою держави як публічно-правового союзу народу. Крім того, щоб стати правом, він повинен визнаватися народом, а його приписи мають реалізовуватися в реальних правових відносинах. У результаті проведеного аналізу основних ознак закону автор надав власне визначення цього нормативного правового акта і зазначив особливе, фундаментальне його значення для всієї системи нормативних правових актів.

Актуальність статті зумовлена упровадженням західних правових цінностей та відходом від превалюючого становища нормативістського розуміння права, особливою значимістю верховенства права в західній правовій культурі. Відзначається, що в межах пострадянського простору принципи права не розглядалися як джерело права; їм відводилась свого роду ідеологічна роль, вони займають другорядну роль у порівнянні з нормативно-правовими приписами. Акцентується увага на імпліцитному характері принципу верховенства права, що охоплює собою низку вимог, які можуть розглядатися як окремі принципи, до того ж зміст цього принципу перманентно розкривається через практику Європейського суду з прав людини, через тлумачення mutatis mutandis. Значна увага зосереджується на трьох складових частинах обмеження людських прав, що дає можливість встановити недостатність закону для такого обмеження та пріоритет принципів права над нормативно-правовими приписами. Окрім припису нормативно-правового акта, для обмеження людських прав має бути наявна легітимна мета. З'ясувавши наявність правової підстави для обмеження людських прав та визнавши наявність легітимної мети, Європейський суд із прав людини визначає пропорційність вжитих органами публічної влади заходів. Принцип пропорційності вимагає з'ясувати, чи не порушується сутність права через вжиті державою заходи з його обмеження, при цьому досягнуті цілі мають відповідати використаним засобам. Робиться висновок, що принцип верховенства права є складним феноменом, що включає в себе низку вимог до учасників правових відносин, у першу чергу - до органів публічної влади, що і зумовлює його важливість для суб'єктів адміністративних правових відносин. Необхідність для органів державного управління керуватися принципом верховенства права, в тому числі й за відсутності окремих законодавчих приписів (або у випадку колізії між юридичними нормами), і надає досліджуваному явищу властивості джерел права, зумовлює потребу розгляду принципу верховенства права як джерела, зокрема, адміністративного права.

У дослідженні представлено результати теоретичного аналізу феноменів «правосвідомість» та «правова культура». Уточнено сутність дефініцій «правова культура» та «правосвідомість», виокремлено основні ознаки правосвідомості та приведено її класифікацію. На основі вітчизняних та зарубіжних джерел досліджено шляхи формування правосвідомості громадян, серед яких основну увагу сфокусовано на правовому вихованні молоді. Авторами доводиться основна думка про те, що побудувати демократичну державу, де панує закон, неможливо без достатнього рівня правосвідомості населення. Правосвідомість громадськості є соціальним забезпеченням правової держави, єдиним фактором, який може формувати та забезпечувати державно-правовий порядок. Тому правосвідомість потребує постійного раціонального удосконалення. Для успішного впливу на процес формування правосвідомості необхідно виробити і «налаштувати» механізм реалізації правових чинників у людській діяльності, а також факторів, що впливають на поведінку, визначають її законність чи протиправність. Зазначено, що значний вплив на правосвідомость спричиняє система правових понять, вироблена конкретним суспільством. До таких відносяться поняття, що характеризують структурні властивості права (право, обов’язок, правова норма, правова вимога, правовий статус тощо), функціональні властивості права, правова оцінка, правове регулювання, правотворчість, правове виховання тощо), а також ті поняття, що відображають ціннісні властивості права (свобода, справедливість, рівність, суспільне благо, законність, відповідальність тощо). Доводиться думка, що правова свідомість має багатокомпонентний характер через те, що в ній відображається сукупність якостей, що притаманні процесам і явищам правової галузі суспільства. Висловлюється теза про те, що безпосередньо у правовій свідомості інтегруються певні правові знання, ціннісні та ідеологічні принципи, емоційні і вольові правові настанови, правові традиції і норми, інституційні форми тощо, необхідні для досягнення правових цілей. У її структурі визначено такі елементи: раціонально-ідеологічний, емоційно-психологічний та настановоповедінковий. Подальшого розвитку набув зміст формування правової культури та правосвідомості.

У статті обґрунтовано необхідність подальшого осмислення в теорії і удосконалення на практиці процесу взаємодії органів і сил поліції з громадою для забезпечення безпеки та громадського порядку. Проаналізовано стан розробки зазначеної проблеми представниками юридичної науки та виділено невирішені задачі. Проаналізовано наукові погляди на поняття «засади», «нормативність», «нормативно-правовий акт». Доведено, що поняття «засади» слід розуміти як вихідне, головне положення, принцип. «Нормативність» слід розуміти як загальну основу і об'єктивний критерій для всіх юридично значущих явищ, зокрема, регулювання певної сфери суспільних відносин. Сформовано поняття «нормативні засади взаємодії Національної поліції з громадою» у розумінні закріплених нормативним способом (нормами права, у статтях нормативно-правових актів) основних, головних положень та принципів, які визначають зміст, мету, основні напрями та форми такої взаємодії. Доведено, що у правовому полі України питання взаємодії Національної поліції України з громадою регулюються статтями різних за юридичною чинністю нормативно-правових актів. Запропоновано структурувати їх у певну систему. Наголошено на важливості врахування у межах зазначеної системи принципу примату міжнародно-правових норм над нормами національного права. Обґрунтовано, що зазначену систему становлять такі групи нормативно-правових актів, як: 1) міжнародні нормативно-правові акти; 2) Конституція України та закони України; 3) підзаконні нормативно-правові акти, зокрема відомчі. Здійснено аналіз найважливіших нормативно-правових актів міжнародного права та національного законодавства, норми яких визначають та закріплюють основні положення та принципи взаємодії Національної поліції з громадою. Доведено, що є необхідність у розробці та прийнятті профільного закону або ж окремого підзаконного нормативно-правового акта, які б комплексно регламентували зазначену сферу суспільних відносин на загальнодержавному або галузевому рівнях. Визначено, що перспективними напрямами подальших наукових досліджень є формування та обґрунтування основних концептуальних підходів до визначення основоположних термінів і процесів управління механізмом взаємодії Національної поліції України з громадою та реалізації моделі «Безпека в громаді».

Метою статті є аналіз та переосмислення юридичної сили та значення правового прецеденту для регулювання правовідносин, що виникають у сфері публічного та приватного права, а також з'ясування його ролі та місця як джерела права на сучасному етапі розвитку правових систем європейських держав, з акцентом на романо-германській правовій сім'ї, шляхом аналізу законодавства та дослідження поглядів науковців різних країн. Огляд наукових досліджень з даної тематики засвідчує, що в різні періоди проблематика юридичної сили джерел права в цілому і місця правового прецеденту серед них, зокрема, завжди були у фокусі уваги вітчизняних та зарубіжних вчених. Проте розглядаючи прецедент як джерело права, основна увага науковцями акцентувалась саме на судовому прецеденті - судової правотворчості, в результаті розгляду конкретних справ, що містить правило поведінки, може поширюватися на інші аналогічні випадки, і це, в свою чергу, зумовило певну однобічність дослідження проблематики правового прецеденту. Наукова новизна. Розроблено теоретичні положення та практичні рекомендації щодо особливостей використання правового прецеденту в країнах, де він не визнається офіційним джерелом права, обґрунтовано позицію щодо необхідності визнання правового прецеденту джерелом права у країнах романо-германської правової сім’ї . Правовий прецедент було визначено автором як правоположення сформульоване в акті уповноваженого державного органу у процесі вирішення конкретного правового питання за відсутності або при невизначеності його законодавчої регламентації, яке містить юридичний принцип (stare decisis) обов’язковий для застосування при вирішенні однорідних справ в майбутньому. Висновки. Різноманіття причин виникнення права, форм його об'єктивації приводять до висновку, що перелік джерел права не може обмежуватися тільки законодавством, а практичне застосування правового прецеденту стає необхідною формою правотворчості, що забезпечує адаптивність права до потреб суспільства та динаміки його розвитку. Необхідність прецедентного регулювання базується на динамічності суспільного життя та потреб у адаптивності права. Слід зазначити, що правовий прецедент є родовим поняттям, оскільки в юридичній діяльності можна виокремлювати судові, адміністративні та інші прецеденти. Тобто «правовий прецедент» – це комплексне поняття, що означає результат вирішення справи правозастосовчим органом, який містить юридичний принцип (stare decisis) обов’язковий для застосування при вирішенні однорідних справ в майбутньому, тобто фактично є своєрідним зразком для регулювання наступних аналогічних правовідносин. Нині, науковцями та практиками відбувається переосмислення значення прецеденту в правових системах країн романо-германської правової сім'ї, в тому числі і в Україні, доктрина яких раніше заперечувала саму можливість існування правових норм в іншій формі, крім офіційного нормативного правового акта або санкціонованого положення.

У статті досліджено поняття та зміст основоположного конституційного принципу презумпції невинуватості. Визначено його місце та роль у сфері кримінaльного судочинства. Зазначено, що принцип презумпції невинуватості – це закріплена у Конституції України й у Кримінальному процесуальному кодексі України правова гарантія, яка виступає запобіжником формування передчасної обвинувальної позиції у суб’єктів кримінального процесу. Презумпція невинуватості розглядається як один із базових демократичних принципів кримінального процесу, що має самостійне значення та виконує роль «захисного механізму» від незаконних дій державних органів і посадових осіб, котрі ведуть кримінальний процес. Структурними елементами презумпції невинуватості виступають: правило про недопустимість доказів; правило про обов’язок доведення вини; норми, що зaбезпечують свободу оскарження в aпеляційному та кaсаційному порядку вироку та інших судових рішень; правило про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням. Зазначено, що належна реалізація принципу презумпції невинуватості спряє виконанню завдань кримінального судочинства у сфері охорони прав учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Презумпція невинуватості забезпечує право особи, щодо якої сформульовано обвинувачення, на незалежний і безсторонній суд, оскільки є одним із елементів справедливого судового розгляду.

Сучасний стан економіки, політики та інших сфер життя України, спонукає до повсякчасного обговорення реформ, що давно назріли. Серед важливих реформацій знаходиться і судова реформа, яка в даних умовах викликає особливу увагу. А разом з тим зумовлює пошук нових таких потрібних, але виважених та адекватних рішень, щодо удосконалення судової влади.Стратегія судової реформи в судовій системі і судовому процесі засновані на ряді правових положень. Метою яких в свою чергу є встановлення верховенства права на основі його базових принципів захисту прав і свобод людини. Судова реформа в нашій країні доволі динамічна у своїх проявах. Однак через існування ряду негативних політичних, соціально-економічних і правових чинників, що впливають на ефективність судової системи і її функціонування, потребує дбайливого контролю та регулярного перегляду. В даний час в контексті структурних реформ в Україні, необхідність подальшого переосмислення її основних норм та інститутів ні куди не зникла. Організаційна структура судової системи являє собою систему судів, яка представляє собою складну багаторівневу судову систему, засновану на єдності принципів, цілей і завдань. У контексті перегляду структури судової системи в цілому та удосконалення окремих її елементів, безумовно важливим є урахування принципу спеціалізації. А разом з тим необхідно дбайливо аналізувати та трактувати досвід спеціалізованих судів зарубіжних країн, відфільтровуючи окремі варіанти спеціалізованого судового законодавства. Дослідження та аналіз міжнародного досвіду утворення спеціалізованих судів дозволив б враховувати позитивні та негативні тенденції при вирішенні суттєвих завдань, що постали у судовій системі України. Заплановані і оголошені стратегічні напрямки реформ підтверджують перевагу вузько орієнтованих підходів, які обґрунтовані процесуальним статусом того чи іншого судового органу.
Современное состояние экономики, политики и других сфер жизни Украины, побуждает к всегдашнего обсуждения реформ, давно назрели. Среди важных реформационных находится и судебная реформа, которая в данных условиях вызывает особое внимание. А вместе с тем обусловливает поиск новых таких нужных, но взвешенных и адекватных решений, по совершенствованию судебной влади.Стратегия судебной реформы в судебной системе и процессе основаны на ряде правовых положений. Целью которых в свою очередь является установление верховенства права на основе его базовых принципов защиты прав и свобод человека. Судебная реформа в нашей стране довольно динамичная в своих проявлениях. Однако из-за существования ряда негативных политических, социально-экономических и правовых факторов, влияющих на эффективность судебной системы и ее функционирования, требует бережного контроля и регулярного просмотра. В настоящее время в контексте структурных реформ в Украине, необходимость дальнейшего переосмысления ее основных норм и институтов ни куда не исчезла. Организационная структура судебной системы представляет собой систему судов, которая представляет собой сложную многоуровневую судебную систему, основанную на единстве принципов, целей и задач. В контексте пересмотра структуры судебной системы в целом и усовершенствования отдельных ее элементов, безусловно важным является учет принципа специализации. А вместе с тем необходимо бережно анализировать и трактовать опыт специализированных судов зарубежных стран, отфильтровывая отдельные варианты специализированного судебного законодательства. Исследования и анализ международного опыта создания специализированных судов позволил бы учитывать положительные и отрицательные тенденции в решении существенных задач, стоящих в судебной системе Украины. Запланированы и объявлены стратегические направления реформ подтверждают преимущество узко ориентированных подходов, обоснованные процессуальным статусом того или иного судебного органа.
The current state of the economy, politics and other spheres of life of Ukraine, prompts for a timely discussion of long-overdue reforms. Among the important reforms is the judicial reform, which in these circumstances, pays special attention. At the same time, it determines the search for new, necessary, but well-considered and adequate decisions on the improvement of the judiciary. The strategy of judicial reform in the judicial system and the judicial process is based on a number of legal provisions. The purpose of which, in turn, is to establish the rule of law on the basis of its basic principles of the protection of human rights and freedoms. Judicial reform in our country is quite dynamic in its manifestations. However, due to the existence of a number of negative political, socio-economic and legal factors that affect the efficiency of the judicial system and its functioning, it requires careful monitoring and regular review. At present, in the context of structural reforms in Ukraine, the need for further rethinking of its basic norms and institutions has not disappeared. The organizational structure of the judicial system is a system of courts, which is a complex multilevel judicial system based on the unity of principles, goals and objectives. In the context of revision of the structure of the judicial system as a whole and the improvement of its individual elements, it is of course important to take into account the principle of specialization. At the same time, it is necessary to carefully analyze and interpret the experience of the specialized courts of foreign countries by filtering out certain variants of the specialized judicial legislation. Research and analysis of international experience in the formation of specialized courts would allow taking into account positive and negative tendencies in solving significant problems that arose in the judicial system of Ukraine. Planned and announced strategic directions of reforms confirm the superiority of narrowly oriented approaches, which are based on the procedural status of a judicial body.

Рувін О. Г. Принцип свободи у державотворенні: філософсько-правовий вимір: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права / Рувін Олександр Григорович. – Львів: ЛьвДУВС, 2010. - 177 с.
Дисертацію присвячено дослідженню особливостей реалізації принципу свободи у державотворенні на основі залучення трьох способів аналізу: філософсько-правового, теоретико-правового, нормативно-правового. У роботі обґрунтовано, що свобода особи як ознака її правового статусу включає два аспекти: об’єктивний (зовнішня свобода) і суб’єктивний (внутрішня свобода), де зовнішня свобода – зміст права, тоді як внутрішня − умова існування права; єдність обох аспектів свободи особи зумовлює і єдність правоохоронних інтересів та об’єктивних інтересів кожної конкретної особи. Констатовано стратегічні підходи щодо дослідження поняття і структури законодавчого регулювання свободи особи та громадянина, що зумовлює наявність суб’єктивного аспекту правового регулювання; виокремивши ознаки поняття «зловживання свободою особи та громадянина», запропоновано методи усунення такого зловживання і проведено структуризацію правового механізму забезпечення свободи у державі. Dissertation is devoted research of features of realization of principle of freedom in creation of the state on the basis of bringing in of three methods of analysis: philosophical-legal, teoretyko-legal, normatively legal. It is well-proven that forming process democratically legal the states characterized providing and constitutional defense of freedom of person and citizen on the basic defending of their rights and freedoms. On the basis of research of freedom in the system of other constitutionally confirmed concepts, principles, norms, in their intercommunication and influence grounded two aspects interpretation of freedom of person in a right enplaned it objective and subjective display In-process grounded, that freedom of person as sign of it legal status includes two aspects: objective (external freedom) and subjective (internal freedom), where external freedom is maintenance of right, while internal the condition of existence of right; unity of both aspects of freedom of person is predetermined by unity of law-enforcement interests and objective interests of every concrete person. Strategic approaches are formulated in relation to research of concept and structure of the legislative adjusting and its value in providing of freedom of person and citizen which stipulates the presence of subjective aspect of the legal adjusting; selecting the signs of concept «abuse of freedom of person and citizen», the methods of removal of such abuse are offered and conducted it is conducted in a structure of legal mechanism of providing of freedom in the state.

Принцип поваги до прав людини – якщо не найважливіший, то один з найважливіших принципів сучасного міжнародного права. Цей принцип, на відміну від інших, займає центральне становище не лише у міжнародному праві, але й у національному праві держав, у тому числі й України.

Принцип законності є одним найважливіших основоположних принципів суспільно-політичного ладу. У літературі відсутнє єдине визначення принципу законності. Це зумовлено декількома факторами: широким змістом поняття принципу законності; відсутністю чіткого законодавчого визначення принципу законності;суб’єктивним розумінням науковцями даного принципу.

Добош З.А. Конвергенція справедливості і права: філософсько-правовий вимір: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права / Добош Зоряна Андріївна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. - 195 с.
У дисертації із філософсько-правових позицій проаналізовано характер зв’язку справедливості і права. Доведено властивості таких явищ, як конвергентних. При цьому відправною точкою процесу їх конвергенції бачиться виникнення права як способу вирішення конфліктів, що втілило первісні уявлення про справедливість, історичні особливості перебігу (етапи) відображені у сфері дії цих явищ, їхніх змістовних характеристиках, а результат втілений у понятті правової справедливості. Визначено основні напрями конвергенції справедливості і права, які, зокрема, проявляються у здатності справедливості обумовлювати право з позицій моралі, з позицій цінностей, визначати мету права, формувати образ права, забезпечувати призначення права, конкретизувати та раціоналізувати право, виявляти сутність права та визначати першооснову у праві. В процесі загальнофілософської характеристики обумовленості права, зокрема його прояву як природного явища, обґрунтовано висновок про джерельні можливості справедливості щодо природного права.The dissertation deals with the analysis of the character of connection between justice and law in the light of philosophico-legal positions. Attributes of such phenomena as convergent are substantiated. The initial point of the process of their convergence is considered to be the appearance of law as a method of resolving of conflicts, which embody the original ideas on actions of these phenomena, as well as their content attributive features; the result is reflected in the notion of legal justice. Key trends of convergence of justice and law are defined. In particular, they are reflected within the ability of justice to stipulate the law from the points of morality and values, to define the objective of law, to form the appearance of law, to provide the purpose of law, to make law more concrete and rational, to reveal the gist of law and to define the primary basis in law. In the process of generally-philosophical characteristics of determination of law, in particular, its reflection as natural phenomena, the conclusion on the sources abilities of justice concerning the natural law is substantiated.

Дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень сучасної концепції публічної служби в правоохоронній сфері, тенденцій та напрямів удосконалення адміністративно-правового регулювання засад її проходження в контексті найкращих національних здобутків і міжнародного досвіду в умовах перманентних структурно-функціональних змін у системі державного управління. У роботі визначено поняття та види публічної служби, висвітлено її правовий зміст й ознаки в правоохоронній сфері України. Окреслено і схарактеризовано завдання та функції, сформульовано систему принципів, визначено сучасну структуру публічної служби. З’ясовано місце адміністративного законодавства в системі нормативно-правових актів, які становлять базу правового регулювання відповідних правовідносин. Висвітлено сутність і зміст адміністративно-правового статусу персоналу публічних службовців у системі правоохоронних органів. Проаналізовано адміністративноправове регулювання публічної служби в правоохоронній системі деяких пострадянських держав (Казахстан, Киргизстан, Молдова), держав – членів ЄС (Румунія, Угорщина), а також можливості використання відповідного досвіду в Україні.

У дисертації на основі аналізу сучасної правової доктрини, положень вітчизняного законодавства та практики його застосування розкрито сутність правового статусу пацієнта через узгоджений комплексний аналіз його засадничих, правоуможливлювальних та обмежувальних елементів. Визначено характеристики правового статусу, з-поміж яких такі: ґрунтується на соціальному становищі людини; відображає місце суб’єктів права в системі суспільно-правових відносин; має комплексний та системний характер; характеризується універсальністю й стійкістю. Подано авторську позицію щодо тлумачення правового статусу пацієнта, який позиціоновано як спеціальний вид загального правового статусу особи, що відтворює відносини між пацієнтом та правомочними особами (державою, органами охорони здоров’я, фахівцями приватної медичної практики) через встановлення їхніх прав, обов’язків та інших юридичних чинників, які мають важливе значення для належної правової реалізації особи у сфері охорони здоров’я. Виокремлено такі види правового статусу пацієнта: а) загальний; б) родовий (критеріями поділу є захворювання, соціальне чи професійне становище пацієнта, вид медичної послуги, правосуб’єктності особи); в) індивідуальний. Обґрунтовано таку теоретико-правову структуру правового статусу пацієнта: 1) засадничі елементи – принципи правового статусу; 2) правоуможливлювальні елементи – права пацієнта та гарантії їх реалізації; 3) обмежувальні – обов’язки пацієнта та юридична відповідальність за їх невиконання. Запропоновано авторське визначення поняття «пацієнт» – це людина (в особливих випадках її плід), яка вступила у правовідносини з приводу її здоров’я з органом охорони здоров’я чи особою, що займається приватною медичною практикою, звернувшись особисто (за винятком випадків, зазначених у законі) за отриманням медичної допомоги чи іншими медичними послугами, або користується ними, незалежно від наявності в неї захворювання, або бере участь у медичному експерименті в ролі піддослідного. В диссертации на основе анализа современной правовой доктрины, положений отечественного законодательства и практики его применения раскрыто сущность правового статуса пациента через согласованный комплексный анализ его основных, правовозможностных и ограничительных элементов. На основе комплексного анализа автором определены характеристики правового статуса, среди которых следующие: основывается на социальном положении человека; отражает место субъектов права в системе общественноправовых отношений; имеет комплексный и системный характер; характеризуется универсальностью и устойчивостью. Подано авторскую позицию относительно толкования правового статуса пациента, который позиционируется как специальный вид общего правового статуса лица, что воспроизводит отношения между пациентом и правомочными лицами (государством, органами здравоохранения, специалистами частной медицинской практики), путем установления их прав, обязанностей и других юридических факторов, которые имеют важное значение для надлежащей правовой реализации личности в сфере здравоохранения. Выделены следующие виды правового статуса пациента: а) общий; б) родовой (критерием разделения являются заболевания, социальное или профессиональное положение пациента, вид медицинской услуги, правосубъектности лица); в) индивидуальный. Обоснованно такую теоретико-правовую структуру правового статуса пациента: 1) основные элементы – принципы правового статуса; 2) правовозможностные элементы – права пациента и гарантии их реализации; 3) ограничительные – обязанности пациента и юридическая ответственность за их невыполнение. Предложено авторское определение понятия «пациент» - это человек (в особых случаях его плод), который вступил в правоотношения по поводу его здоровья с органом здравоохранения или лицом, занимающимся частной медицинской практикой, обратившись лично (за исключением случаев, указанных в законе) за получением медицинской помощи или другими медицинскими услугами, или пользуется ими, независимо от наличия у него заболевания, или участвует в медицинском эксперименте в качестве подопытного. The connection between law and medicine is revealing. Thus, presented dissertation is a complex study of a patient’s status aimed at the formation of analytical framework for the contextual interplay between modern legal doctrine, provisions of the domestic legislation and the practice of its implementation. Against this backdrop, the author reveals the essence of the legal status of the patient through the coordinated complex analysis of its core, constitutive and limiting elements. The author offers to interpret the patient’s legal status as a special type of general legal status of an individual, which reflects the relationship between patient and authorized persons (including, the state, health protection authorities, representatives of private medical practice) via the establishment of their rights, responsibilities and other legal factors. Particularly, the latter are important for the proper legal implementation of an individual’s rights in the health care domain. Originally linked with the ideas suggested in contemporary medical law science, this thesis answers pressing questions about different aspects of the patient’s legal status, including its conceptual and normative perspectives. The author’s discussion provides key insights into the certain types of patient’s legal status. Consequently, there should be distinguished the following types: a) general; b) generic (among criteria for a division are the disease, social or professional status of the patient, type of medical service, legal personality of the person); c) individual. Special reference is made to the theoretical and legal structure of the patient’s legal status. The author substantiates it is comprised of: 1) core elements – principles of the legal status; 2) constitutive elements – the rights of the patient and guarantees of their implementation; 3) restrictive – the patient’s responsibilities and legal liability in case of non-compliance with them. Additionally, among the objectives of the current scientific research was to sketch a useful concrete framework for the concept of the term «patient». Specifically, there are following legal features of the aforesaid definition: only an individual can obtain a status of patient; health condition is not a key factor for the obtaining the patient’s status (in other words, an individual can obtain the status of patient despite the presence of a certain disease); an individual enters into a legal relationship related to his/her health; applies to health authorities or a medical specialist for medical services. The author offers her own definition of the term «patient». Accordingly, it is defined as an individual (in special cases its fetus) who has entered into a legal relationship regarding his/her health with a health care authority or a person engaged in private medical practice, applying in person (except in cases where specified in the law) for receiving medical care or other medical services, or already uses them, regardless of the presence of the disease, or participates in a medical experiment as an experimental subject. It has been established that an individual actually acquires the status of a patient from the moment of applying to the authorized bodies or specialists, except in some cases (e.g., minors, inability to apply on their own due to health, compulsory treatment or compulsory medical measures). The moment of termination of the patient’s status may be: achievement of a legitimate interest in respect of which an individual acted as a patient; refusal of medical care or other types of medical services; death. It is proved that the status of the fetus as a patient depends on determining the beginning of the right to life. The need to change the legal ideology regarding the legal protection of the fetus as a patient from the 22nd week after conception, which is in the mother's body, is substantiated. This allowed the author to single out following rights of the fetus: the right to birth; the right to natural physical and psychological development; the right to human dignity; the right to a healthy lifestyle for the mother; the right to a safe, healthy environment; the right to protection against the use of the fetus in medical experiments; the right to qualified medical care; the right to legal protection in case of harm to the health of the fetus. After providing an overview of current practices, the author goes on to analyze the principles of the modern health care activity. Thus, all suggested arguments are based on the fact that access to the health care is one of the main principles of the patient's legal status. Such access has a comprehensive nature, covers the availability of medical care and the availability of other medicines, which is widely enshrined in international, regional and national legislation. The criteria for implementing the principle of accessibility are highlighted. All international standards in the field of equality according to medical criteria are grouped into three main blocks: standards of equality of patients’ rights regardless of age; standards of equality of terminally ill and dying persons; standards of equality of patients regardless of the diagnosis. The principle of equality in the field of health care covers the following factors that must be ensured by the state: equal access to available services and assistance for equal needs; equal use in relation to equal need; equal quality of care provided for everyone. For the first time in the national legal doctrine, the main legal criteria for the safety of medical care are defined. Specifically, such criteria include following requirements: medical care must be provided by a qualified specialist; medical activities should be carried out without harm to the patient’s health through the proper performance of professional duties by a medical professional; the risk to the patient’s health during the medical intervention must be justified (risky methods are considered acceptable in case they meet modern scientifically sound requirements aimed at preventing a real threat to life and health of the patient; such methods are applied with the informed consent of the patient, and the doctor take all appropriate measures in such cases to prevent harm to the life and health of the patient); prohibition against medical malpractice. Looking at the results of this study, the necessity of a comprehensive approach to patient safety problems is substantiated. After briefly introducing each idea mentioned above, the PhD thesis traces to the issue of the systematization of parameters intrinsic to the principle of confidentiality. In this vein, there are following features of the outlined principle: its determining importance for the patient; contains information not only of medical character, but also other personal data; existence of possible limitations on the principle of confidentiality only with the permission of the patient, and in exceptional cases legislatively stipulated in order to ensure the public interest and life, health of others or the patient’s own security; the requirement for states to adhere to the conditions and the rules of confidentiality to be established at the legislative level; a wide category of entities (not only medical staff) to which the obligation to maintain confidential information must be applied. Based on the results taking from the investigation of empirical material, the principle of partnership «patient – medical worker» was singled out. The latter, in particular, provides with an individual approach to the patient and the importance of his/her autonomy in making a medical decision and the realization of the certain rights. Through the pragmatic synthesis of legal approaches, the author concludes with her observations about the operationalization of the paternalistic approach to the conceptualization of the patient legal status. It is stated that the aforesaid practice, which indicates the absence of a personal approach to the patient, is not justified in the presentday conditions of the state-building process, as the patient must bear individual responsibility for his/her health and outcome.

У дисертаційному дослідженні вперше запропоновано оригінальну концепцію юридичної природи процесуально-правового режиму, яка полягає в тому, що процесуальний режим є забезпечувальним механізмом всіх видів юридичної діяльності, і це вже практично не галузевий, а загальнотеоретичний підхід до визначення сутності та змісту процесуального режиму. З’ясовано особливості процесуально-правового режиму та на цій основі запропоновано його авторську дефініцію. Сформульовано авторську дефініцію поняття «процесуально-правові засоби в структурі процесуально-правового режиму». Визначено правовий режим як особливий порядок правового регулювання суспільних відносин, заснованого на певному поєднанні правових засобів (в т.ч. і способів правового регулювання), гарантій і принципів, що створює сприятливі (несприятливі) умови для задоволення інтересів суб’єктів права і спрямований на досягнення оптимального соціально-значущого результату. Сформульовано напрями оптимізації процесуально-правового режиму серед яких: вдосконалення та підвищення ефективності діяльності владних компетентних органів та їх посадових осіб при вирішенні юридичних справ, а також подальший розвиток інституту процесуальної аналогії. В диссертационном исследовании впервые предложена оригинальная концепция юридической природы процессуально-правового режима, которая, по мнению диссертанта, заключается в том, что процессуальный режим является обеспечительным механизмом всех видов юридической деятельности, и это уже практически не отраслевой, а общетеоретический подход к определению сущности и содержания процессуального режима. Определены особенности процессуально-правового режима и на этой основе предложено его авторскую дефиницию: это особый порядок процессуально-правового регулирования деятельности субъектов и участников юридического процесса, основанный на определенном сочетании правовых (процессуально-правовых) средств, принципов и способов правового регулирования, направленный на оптимальное решение юридических дел. Сформулировано авторскую дефиницию понятия «процессуальноправовые средства в структуре процессуально-правового режима» как целостную систему объективированных в процессуально-правовых актах (нормативных, правореализационных и правоприменительных) способов, приемов и механизмов, с помощью которых обеспечиваются права и законные интересы участников процессуально-правовых отношений. Эти средства способствуют надлежащей реализации материальных норм и в своей совокупности образуют процессуальные механизмы и процессуальные режимы, в том числе и механизм процессуально-правового регулирования, с помощью которого реализуется процессуально-правовой режим. Определен правовой режим как особый порядок правового регулирования общественных отношений, основанного на определенном сочетании правовых средств (в том числе и способов правового регулирования), гарантий и принципов, создает благоприятные (неблагоприятные) условия для удовлетворения интересов субъектов права и направлен на достижения оптимального социально-значимого результата. Сформулированы направления оптимизации процессуально-правового режима, среди которых: совершенствование и повышение эффективности деятельности властных компетентных органов и их должностных лиц при решении юридических дел, а также дальнейшее развитие института процессуальной аналогии. The dissertation research for the first time offered the original concept of the legal nature of the procedural legal regime, which, according to the dissertation, is that the procedural regime is a support mechanism of all types of legal activity, and this is practically not a branch, but a theoretical approach to determining the essence and content of the process mode. The peculiarities of the procedural and legal regime are determined and on this basis, his author's definition is proposed. The author's definition of the notion of «procedural remedies in the structure of the procedural legal regime» is formulated as a coherent system of the methods, techniques and mechanisms, which are objectified in the procedural legal acts (normative, enforcement and enforcement), by which the rights and legitimate interests of the participants are procedurally – legal relations. These tools facilitate the proper implementation of substantive rules and, in their totality, form procedural mechanisms and procedural regimes, including the mechanism of procedural regulation through which the procedural regime is implemented. The directions of optimization of the procedural legal regime are formulated, among them: improvement and increase of efficiency of activity of the competent authorities and their officials in solving legal cases, as well as further development of the institute of procedural analogy.

Сучасне життя достатньо розвинене та цивілізоване. В основу правового регулювання покладено принцип людиноцентризму, відповідно до якого в центрі уваги знаходиться людина та її потреби. Тому в кожній розвинутій та демократичній державі людина має права та обов’язки, які вона реалізує, а органи держави гарантують та створюють умови для їх реалізації. При активному користуванні правами та при виконанні обов’язків, перед громадянином можуть поставати певні проблеми. Ключем для вирішення цих проблем є інститут правової допомоги.

В настоящем учебном издании представлены практические задания и задачи, которые помогут в изучении и преподавании «Общей части энергетического права». Предлагаемые задания сформированы с учетом структуры курса, что позволяет закрепить и развить знания об основных положениях энергетического права, включая принципы энергетического права, изучить источники энергетического права, общие положения о правовом регулировании частноправовых и публично-правовых отношений в сфере энергетики. Полученные знания являются предшествующими для изучения «Особенной части энергетического права», будут полезны также для определения направления будущей профессиональной деятельности в сфере энергетики. Практикум подготовлен на основе современного законодательства, международно-правового регулирования, судебной практики, Практикум предназначен для обучающихся энергетическому праву, аспирантов, преподавателей высших учебных заведений, научных работников, практикующих юристов, государственных служащих.

Содержание настоящего учебного издания способствует изучению и преподаванию курса по общей части энергетического права. Общая часть включает в себя разделы, посвященные понятию, методам, принципам энергетического права, источникам энергетического права, правовому регулированию частноправовых и публично-правовых отношений в сфере энергетики. В учебном издании представлены рекомендуемая учебная и научная литература по разделам курса, нормативные правовые акты, международные договоры, акты высших судебных инстанций, методические рекомендации по подготовке к лекциям и практическим занятиям, самостоятельной работе, оценочные средства. Учебно-методическое пособие может быть полезным для обучающихся, преподавателей высших учебных заведений, аспирантов, научных работников, практикующих юристов, государственных служащих.

У посібнику комплексно висвітлено теорію та практику правового регулювання адміністративно-юрисдикційної діяльності органів СБ України. Визначено правовий статус органів СБ України, як суб’єктів адміністративноюрисдикційної діяльності, охарактеризовано функції та принципи зазначеної діяльності, запропоновано класифікацію та розкрито особливості адміністративно-юрисдикційних проваджень, що здійснюються органами державної безпеки. Видання адресоване науковцям, викладачам і студентам спеціальності «національна безпека», юридичних факультетів, працівникам органів публічної влади.

Анализируются принципы обязательной геномной регистрации осужденных. Принципы обязательной геномной регистрации осужденных к лишению свободы включают в себя не только принципы, указанные в ст. 3 ФЗ № 242-ФЗ «О государственной геномной регистрации в Российской Федерации», но и основополагающие начала медико-санитарного обеспечения осужденных к лишению свободы, а также принципы обработки персональных данных, которые определяются Федеральным законом от 27.07.2006 № 152-ФЗ «О персональных данных». Сформулированы определения принципа законности, принципа гуманизма, принципа конфиденциальности обязательной геномной регистрации осужденных.

Статья посвящена анализу такого принципа правового регулирования в сфере геномных исследований, как баланс интересов. Определяются три основных уровня интересов. Исследуются основные факторы, учитываемые при обеспечении баланса интересов, высказываются предложения по формированию правового регулирования. Определяются основные элементы механизма обеспечения баланса интересов, высказывается предположение о необходимости использования симбиотического регулятора, сочетающего в себе как правовые нормы, так и нормы иной социальной природы.

Автор проводит сравнительный анализ законодательных подходов к регулированию отношений в области предоставления биоматериалов и реализации биомедицинских клеточных продуктов (в ракурсе принципов и тесно сопряженных с ними правовых форм соответствующей деятельности).

Доступ до правосуддя є невід’ємним елементом верховенства права й демократичної правової держави. Забезпечення рівного доступу до правосуддя для всіх визначено у цілях сталого розвитку, що пояснює підвищення інтересу до вивчення ефективних шляхів його досягнення, зокрема, із досвіду провідних держав світу. Виходячи з наведеного, для держав, що вибороли свою незалежність не так давно, серед яких і Україна, особливої актуальності набувають розбудова ефективної системи правосуддя та її трансформація в умовах прагнення до сталого розвитку. Тридцятиріччя незалежності нашої країни — це гарна нагода для переосмислення проміжних результатів і досягнень, пошуку шляхів подальшого розвитку з урахуванням геополітичної ситуації й загальносвіто- вих тенденцій. Україна є однією з держав — засновниць Організації Об’єднаних Націй (ООН)1, і українська влада підтримує Цілі сталого розвитку ООН2. Крім того, Україна є однією з найбільших країн Європи за територією та кількістю населення3. Водночас у звіті Світового банку, у якому порівнюється регулювання підпри- ємницької діяльності, наша країна посідає 64 місце із 190 з точки зору просто- ти ведення бізнесу4. За даними Freedom House у звіті «Свобода у світі», Україні надано статус «частково вільної» (partly free status) через дуже низькі показни- ки верховенства права (6/16), незалежності судової влади (1/4), а також через низький рівень захисту від незаконного застосування фізичної сили і свободи від війни і повстань (1/4)5. У цій главі будуть узагальнені досягнення реформ цивільного процесуаль- ного права, що були провадилися упродовж періоду незалежності України, а також охарактеризовані нові підходи до визначення мети й окремих прин- ципів сучасного цивільного процесу, зокрема, принципу співробітництва суду і сторін у цивільному судочинстві. Визначальними у даному контексті є підтримка ідеї сталого розвитку й необхідність досягнення цілей сталого розвитку, насамперед забезпечення доступу до правосуддя для всіх, мирних і ефективних інституцій на всіх рівнях3.

Выполнен историко-методологический обзор, характеризующий прикладные аспекты применения политэкономических категорий в хозяйственной практике страны. Показано, что фундаментальное содержание земельно-имущественных отношений должно строится на принципах этики, раскрывающихся экономическим поведением, как ценность, а при её излишках, как стоимость. Категория хрематистики расширяет содержание принципов и приводит к образованию законодательства и политики в выборе системы оценок.

В статье рассмотрены основные проблемы, возникающие при выполнении кадастровых работ в отношении объектов капитального строительства (ОКС), определены их причины и показаны возможные пути решения. Рассмотрены основные принципы выполнения кадастровых работ в отношении ОКС и возможные последствия их несоблюдения. Сделан вывод о необходимости разработки единой методики выполнения кадастровых работ в отношении всех видов ОКС и единой системы нормативных правовых актов, призванных регламентировать процедуру кадастровых работ.

Федеративная Республика Германия – одна из ведущих государств Европейского союза, которая особое внимание уделяет охране окружающей среды. Существенное значение для Германии имеют его правовые акты, основными из которых являются постановления и директивы. Система правовых норм в области экологии включает: Международные конвенции, Предписания Евросоюза, Федеральные законы, Федеральные постановления, Федеральные административные предписания, Законы и постановления федеральных земель. В Германии существует Федеральное агентство по окружающей среде (Umweltbundesamt), которое является центральным природоохранным органом с 1974 года. В UBA работают около 1600 специалистов, задействованных во всех областях защиты окружающей среды. Задачи UBA изложены в законе о создании федерального агентства по охране окружающей среды. По данным Бюро получают сведения по мониторингу в разных областях. В данном докладе рассмотрены состояние окружающей среды в следующих областях: тенденции температуры, концентрация загрязняющих веществ, потребление первичной энергии, биоразнообразие, водные ресурсы, общая площадь постоянных пастбищ и доля сельскохозяйственных угодий, уплотнение почв, лесное хозяйство. Для сохранения и восстановления окружающей среды и заботы об экологии в Германии используется следующий перечень основных принципов: рациональное использование воды и энергии, использование водо- и энергосберегающих технологий; переход к потреблению возобновляемых, экологически чистых источников энергии солнечные батареи, ветровые установки; раздельный сбор мусора, который помогает повторному использованию материалов; отказ от атомной энергии, от бензиновых и дизельных транспортных средств, переход на электрические двигатели; высокие требования к очистке производственных выбросов, выхлопов транспортных средств и т.д.; экологизация сознания граждан; экологические платежи в Германии.

В данной статье автором анализируются виды, принципы и правовая природа криминологического прогнозирования анализируются общие и основные цели прогнозирования, а также рассматривается специфика объекта и предмета криминологического прогнозирования в сфере назначения и исполнения наказаний в виде ограничения свободы. The article looks at the main purpose of forecasting, examines the types, principle and right criminological forecasting, considering the specificity of the object and the subject of criminological forecasting in the area of assignment and execution of punishment in the form of restriction of freedom.

В статье приведено описание принципиально нового метода определения параметров шторно-щелевого затвора. Основой предлагаемого метода является специализированный измерительный стенд, состоящий из нескольких светодиодных лент. Ленты переключаются по принципу бегущей волны. Такой стенд позволяет добиться эффекта "волны" на изображении.

В статье рассмотрены две важные категории: рыночная стоимость и кадастровая стоимость, обозначены их признаки, общие черты и основные различия. Уточнен принцип экономической обоснованности применительно к определению кадастровой стоимости, проведена попытка установить взаимосвязь между данными стоимостями на основных этапах государственной кадастровой оценки. Выведены ключевые проблемы, которые приводят к росту количества случаев оспаривания результатов определения кадастровой стоимости и сдерживают развитие рыночной составляющей системы кадастровой оценки в России.

Анализ деятельности в области обращения с отходами позволил выявить следующие проблемы, тормозящие реализацию государственной политики в области обращения с отходами и приводящие к постоянному росту экологической нагрузки на окружающую среду от отходов производства и потребления: слабую вовлеченность в процесс управления отходами отраслевых ведомств; отсутствие подсистем управления общераспространенными отходами; отсутствие регионального кадастра отходов как информационной системы, обеспечивающей достоверность данных о системе обращения с отходами; недостаточную работу органов местного самоуправления по организации переработки отходов; недостаточное применение экономических методов регулирования в области обращения с отходами; отсутствие заинтересованности населения в решении вопросов в области обращения с отходами; отсутствие принципа упреждающего действия (заранее должны создаваться организационные, правовые, экономические и иные условия для выполнения конкретных мероприятий).

В данной статье проанализирована процедура установления зоны санитарной охраны источников питьевого и хозяйственно-бытового водоснабжения, рассмотрены существующие угрозы загрязнения источников водоснабжения и выяснены принципы и задачи создания поясов зон санитарной охраны.

В статье показано, что основу единства правового регулирования труда в РФ составляет конституционное равенство возможностей всех граждан без какой-либо дискриминации вступить в трудовые отношения, реализуя принцип свободы труда. Целью же дифференциации правового регулирования труда женщин является создание им более благоприятных условий для реализации функции материнства, охрана в дальнейшем интересов матери и ребенка.

Актуальность Преступления в алкогольной сфере наносят значительный ущерб и государственному бюджету, и народной нравственности. В этой связи актуализируется предметное исследование взысканий за нарушение постановлений о питейном сборе в период действия акцизной системы, схожей с нынешней системой взимания налога с алкоголя. Цель статьи - раскрыть сущность преступлений и наказаний за нарушение акцизного законодательства в пореформенной России. Задачи - дать определение преступлению в отношении выделки питей; определить наиболее распространенные виды преступлений и следующие за ними наказания; установить особенности «питейных» взысканий, действовавших в акцизный период. Методология статьи включает в себя принципы историзма, объективности и системности. Помимо того, в теоретический инструментарий были включены историко-генетический, историко-типологический и историко-правовой методы. Результаты. Винокуренное производство в период действия акцизной системы выступало основным поставщиком налогов в государственный бюджет...