Academic literature on the topic 'Правила етикету'

Формулювання проблеми. У статті актуалізується проблема формування культури віртуального спілкування у процесі дистанційного навчання для студентів коледжів. Показано, що культура віртуального спілкування (нетикет, мережний етикет, чат-етикет) є сьогодні невід’ємною складовою культури особистості. Висвітлено особливості створення, розвитку і характеру змін чат-етикету залежно від сфери його застосування. Актуалізовано проблему низького рівня віртуальної комунікації між суб’єктами освітнього процесу і його вплив на якість навчання. Матеріали і методи. Для вирішення поставленої мети використовувалися теоретичні методи дослідження: аналіз і узагальнення наукових джерел з метою розкриття основних положень досліджуваної проблеми; емпіричні методи: анкетування, спостереження, бесіда; статистичні методи опрацювання результатів опитувань респондентів. В експерименті взяли участь студенти і викладачі Сумського медичного коледжу, Сумського машинобудівного коледжу, Сумського медичного коледжу, Конотопського індустріального коледжу. Загальна кількість учасників– 277 студентів і 58 викладачів. Результати. Формування чат-етикету можливе за такою стратегією: висвітлення і обговорення проблеми, проведення тренінгу, вікторин та конкурсів; включення теоретичного матеріалу з історії розвитку, основ і тенденцій чат-етикету у вивчення дисциплін («Інформатика», «Українська мова за професійним спрямуванням», «Зарубіжна література» та інших); спостереження і зворотній зв’язок зі студентами після проведених заходів. Описано тренінг «Чат-етикет: 10 правил культурного віртуального спілкування». Вироблені загальні правила чат-етикету, важливі як для дистанційного навчання, так і для повсякденного застосування у спілкуванні з віртуальними спільнотами. Висновки. Доведено ефективність здійснених формувальних впливів. Спроєктовано перспективні розвідки у напрямку дослідження суголосної проблеми формування етикету відеоконференцій, навчання кібербезпеці і захисту особистої інформації, поліпшенню медіаграмотності.

Зовнішній вигляд і манери поведінки виявляються у сукупності, створюючи образ людини, який оцінює оточення. Образ, який свідомо формується з розрахунком на сприйняття його іншими, називають іміджем – це узагальнений та емоційно забарвлений образ конкретного об’єкта, що існує в масовій свідомості. Практика ділового етикету свідчить, що імідж формується як на основі реальної поведінки людини, так і під впливом оцінок та думок інших. У статті детально розглянуті основні питання, що стосуються проблеми формування іміджу ділової особи, розкрито поняття «ділова людина» яка насамперед пов'язана з особистістю, якій властиві специфічні утворення, що обумовлюють способи взаємодії ділової людини з навколишнім середовищем і проявляються в її поведінці за будь-яких умов і обставин. Висвітлено імідж, як індивідуальний образ людини або явища, який створюється завжди з певною метою: щоб справити приємне враження на оточуючих людей, з метою досягнення успіху в особистому житті, кар’єрі, просування на службі, ефективного спілкування з людьми, забезпечити особистісного та духовного росту тощо. Імідж має зовнішню форму (одяг, манери поведінки) і внутрішній зміст (провідну ідею), про взаємовідповідність, динамічну єдність і рівновагу яких потрібно дбати постійно. Підкреслене зростаюче значення проблеми формування іміджу в житті суспільства і окремої людини. У статті розглянуто фактори, що впливають на формування уявлення людини про самому себе. Визначено, що привабливий імідж невіддільний від знання ділового етикету та впевненого володіння відповідними навичками. Підкреслено значення кольору і малюнку ділового костюма, особливості вибору і деталі фасону ділового одягу. Взуття в іміджі ділової людини, місце аксесуарів для підтримання образу. Висвітленні основні правила виконання макіяжу: тону і кольору. Саме одяг розповідає про соціальний статус, про характер ділової людини, і навіть говорить співрозмовникові про те, який сьогодні настрій в особи.

У статті проаналізовано ключові правила спілкування поліцейського з різними категоріями громадян. Сформульовано основні положення, на яких повинна грунтуватись поведінка спілкування поліцейського під час виконання службових обов'язків. У відносинах із громадянами поліцейський повинен неухильно дотримуватися принципу гуманізму, який виявляється у: ввічливості і доброзичливості; відкритості, готовності надати допомогу, чуйності, делікатності, коректності та толерантності. Адже відповідно до Конституції України найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а забезпечення прав і свобод людини є обов'язком поліцейських, які безпосередньо втілюють ці конституційні положення в життя. Ефективна комунікація, її досконале володіння повним спектром засобів професійного спілкування як із громадянами, так і у службовій діяльності є необхідною умовою виконання Національною поліцією України поставлених перед нею завдань із забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Комунікація поліції з населенням вимагає здійснення різноманітних підходів, використання відповідних засобів для встановлення та розвитку контакту. Формування комунікативної культури працівників поліції повинно розглядатися в поліцейських структурах як важливе завдання в межах розвитку їхньої професійної культури, адже їхній рівень комунікації безпосередньо залежить від правової культури, наявності різнобічних знань, сформованості певних моральних принципів та якостей. Існує необхідність підвищення якості роботи із працівниками поліції, виховання у працівників шанобливого ставлення до закону, норм моралі, підвищення рівня службової етики, гострого та принципового реагування на прояви грубощів. Чітке дотримання правил етикету спілкування є важливою умовою високої культури поведінки поліцейських як під час виконання службових обов'язків, так і в позаслужбових відносинах.

У статті висвітлюється проблема неефективної культури спілкування майбутніх педагогів, бар’єри в спілкуванні та способи їх подолання. Автори підкреслюють, що майбутнім викладачам необхідно оволодіти майстерністю спілкування, щоб інформація для студентів була зрозумілою та якісною. Розрізняють вербальні і невербальні засоби спілкування. Серед невербальних засобів важливими є жести, особливості ходи, голосу, міміка, мікроміміка, поза, пантоміміка та дистанція. У статті також зазначено, що відсутність культури спілкування породжує чимало дефектів у комунікації, яка порушує всі норми та правила мовленнєвого етикету. У даному дослідженні зауважено, що моральна культура спілкування, зокрема, включає: знання культурних моделей поведінки і уміння їх адекватно використовувати в кожній конкретній ситуації спілкування. Відсутність культури спілкування свідчить про бездуховність людини. Автори виділяють декілька видів дефектних рівнів спілкування: моральний вакуум, відсутність моральної ініціативи, моральний камуфляж, моральний примітивізм, моральна нетерпимість. У статті зазначено також, що бар’єри у спілкуванні у широку сенсі поділяються на внутрішні та зовнішні, але деякі науковці дають більш детальну класифікацію. Вони виділяють наступні типи бар’єрів: комунікативний, психологічний, інтелектуальний, бар’єри культурних упереджень, естетичний, мотиваційний, емоційний тощо. Крім цього, автори надають рекомендації щодо подолання бар’єрів та дефектів спілкування, наприклад, навчитися застосовувати гумор у певних ситуаціях, постійно вдосконалюватися, навчитися уникати конфліктів, підвищувати рівень стресостійкості, навчитися коректно робити зауваження, слідкувати за своєю мовою тощо.

У статті охарактеризовано експериментальну перевірку педагогічних умов формування професійно-ціннісних орієнтацій у майбутніх офіцерів військового управління. Невід’ємною складовою професійної компетентності фахівців військового управління є усвідомлення соціальної значущості своєї професії, моральна стійкість, відповідність професійним інтересам та стандартам поведінки. Оскільки професійно-ціннісні орієнтації підвищують ефективність діяльності військових підрозділів у єдиному ціннісно-орієнтаційному полі, то не викликає сумнівів необхідність вивчення особливостей формування професійно-ціннісних орієнтацій у майбутніх фахівців військового управління. У статті представлено результати педагогічного експерименту з формування зазначених орієнтацій; визначено та обґрунтовано критерії (когнітивний, діяльнісний та рефлексивно-емоційний) та відповідні їм показники. За допомогою критеріїв, показників та рівнів сформованості – критичного, допустимого, достатнього та високого – з’ясовано стан сформованості професійно-ціннісних орієнтацій у офіцерів військового управління. Автор висвітлює кроки щодо організації факультативних занять, які сприяли поглибленому оволодінню курсантами знаннями процінності, норми та правила професійної управлінської діяльності; застосування на всіх етапах педагогічного процесу ціннісно-смислових навчальних ситуацій для набуття курсантами досвіду ціннісно-орієнтованої діяльності та прийняття оптимальних управлінських рішень відповідно до цінностей професійної діяльності. У статті автор детально розкриває особливості педагогічних впливів на курсантів для активізації їхньої рефлексивної діяльності та відпрацювання навичок комунікативної взаємодії відповідно до вимог Кодексу честі офіцера, корпоративної культури ЗСУ та службового мовного етикету, а також звертає увагу на організацію спеціальної наукової й методичної підготовки науково-педагогічних працівників щодо формування професійно-ціннісних орієнтацій у курсантів. Умови формування професійно-ціннісних орієнтацій передбачали використання таких методів, як метод традиційного аналізу конкретних ситуацій, ситуаційні вправи, метод ситуаційного навчання, метод кейсів та метод інцидентів. Значну увагу приділено ціннісним установкам військового етосу в християнській духовній практиці, позиціонуванню духовної досконалості воїна у християнстві та буддизмі як елітарного.

Стаття присвячена процесу вербалізації нових правил поведінки в сучасному німецькому суспільстві під час пандемії коронавірусу. У статті складено корпус одиниць аналізу, досліджено вибрані одиниці у площині когнітивної семантики, вивчено найпоширеніші шляхи їхнього утворення під час пандемії COVID-19, проаналізовано структуру, семантику, походження та функціонування мовних одиниць у німецькому електронному медіадискурсі. Мовні одиниці дослідження є неологізмами та вербалізують у німецькомовній картині світу такі концептосфери, як: 1) ПРИВАТНА СФЕРА: ДИСТАНЦІЮВАННЯ, ВІТАННЯ / ЕТИКЕТ, ГІГІЄНА, КОНТАКТИ / ВІДВІДУВАННЯ, 2) ПРОФЕСІЙНА СФЕРА (РОБОТА, НАВЧАННЯ): ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ НА РОБОТІ, ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ, 3) СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ: БУТТЯ, СИСТЕМИ КОНТРОЛЮ, СТРАТЕГІЯ, ЗАПОБІГАННЯ РОЗПОВСЮДЖЕННЮ ХВОРОБИ. Аналіз показав, що мовні одиниці, які широко використовуються під час пандемії коронавірусу в сучасній Німеччині для позначення нових правил поведінки, утворюються трьома шляхами: 1) шляхом словотвірної номінації, 2) шляхом запозичення; 3) шляхом утворення фразеологічних одиниць. За допомогою словотвірної номінації утворено 68% одиниць аналізу. Під час дослідження нами встановлено, що проаналізовані одиниці утворюються насамперед шляхом словоскладання та є детермінативними композитами. Особливу групу складних слів утворюють так звані гібридні композити, складовою частиною яких обов’язково є запозичення з англійської мови, латинської або грецької. Запозичені номінативні одиниці становлять 20% корпусу. Шляхом первинного утворення фразеологічних одиниць виникло 12% одиниць вивчення. У проаналізованому корпусі наявні концептуальні метафори, що роблять мову експресивною та виразною. Особлива увага в роботі приділяється прагматичним функціям мовних одиниць дослідження в сучасному німецькому медіадискурсі, а саме в електронному журналі Focus. Перспективою майбутніх досліджень може бути контрастивне вивчення вербалізації нових правил поведінки під час пандемії коронавірусу в німецькій та українській мовах.