Academic literature on the topic 'Порівняльна педагогіка'

У статті зазначено, що внаслідок глобального характеру перетворень особливого значення набуває аналіз світового досвіду розвитку освіти, виявлення основних тенденцій і закономірностей, позитивних і негативних аспектів, форм і способів взаємозбагачення національних педагогічних культур, реалізації гуманістичних принципів освіти. У цьому контексті зростає значення порівняльно-педагогічних досліджень, порівняльної педагогіки як науки, яка на межі тисячоліть стала активно розвиватись в Україні. Констатовано, що підвищення якості викладання педагогічних дисциплін у вищій школі передбачає дослідження особливостей порівняльної педагогіки як навчальної дисципліни, що формується в системі взаємозв’язків із педагогічною наукою та практикою освіти (як функції соціуму). Доведено, що взаємозв’язок порівняльної педагогіки як навчальної дисципліни з педагогічною наукою та соціальною практикою здійснюється на рівні компонентів: аспекти аналізу наукової дисципліни йскладники соціальної практики виконують певну функцію щодо компонентів навчальної дисципліни. Зміст навчальної дисципліни визначається сукупністю теорій досліджуваної науки, традиційним і інноваційним практичним досвідом викладача, особистим досвідом здобувачів у галузі досліджуваної наукової дисципліни.

Стаття присвячена дослідженню проблем компаративістики у галузі педагогічної підтримки обдарованих школярів. Розкриті завдання, функції та фактори педагогічної підтримки обдарованих школярів в Україні та закордоном в контексті компаративістики. Підкреслено, що порівняльна педагогіка покликана об’єктивно вивчати міжнародний досвід становлення теорії і практики освіти. Це стосується й педагогіки обдарованості, основними завданнями якої є пояснення, передбачення і перевірка. Із цих завдань випливають такі її функції як пояснювальна, прогностична, критична та функція перенесення. Відмічається, що рекомендації компаративіста можуть впливати на політику в галузі досліджень і практики шкільної обдарованості у вітчизняній педагогіці, що не можна допускати неточностей у цих порадах. Рекомендації мають бути чіткими, зрозумілими виконавцям і адресовані керівникам освіти, шкільним управлінцям, педагогам, батькам та самим учням. Втім, розробляючи рекомендації, слід пам’ятати, що традиції, які склалися у тій чи іншій країні, не завжди можна переносити на національну систему освіти через рівень економічного розвитку країн, цінності народу тощо. Таксономія результатів, які мають бути враховані при аналізі педагогічної підтримки обдарованих учнів, має бути такою: освітня політика; організація підтримки (національний, регіональний, муніципальний, шкільний рівні); фінансування заходів; навчальні плани й навчальні програми, посібники (слід пам’ятати, що їх зміст в різних країнах орієнтується на різні філософські системи – прагматизм, раціоналізм, гуманізм тощо, різні педагогічні концепції); орієнтація змісту освіти. Також слід врахувати досвід підготовки педагогічних кадрів до роботи із обдарованими школярами, сімейне виховання, допомогу різноманітних благодійних фондів, позакласну роботу.

У статті досліджено шляхи модернізації професійної підготовки майбутніх педагогів закладів вищої освіти в умовах цифровізації освітнього простору. Емпіричне дослідження показало значну неоднорідність рівнів педагогічних знань та рівня цифрової компетентності здобувачів освітньої програми «Педагогіка вищої школи». Обґрунтовано детермінанти, орієнтація на які сприяє більш ефективній магістерській підготовці майбутніх педагогів закладів вищої освіти. Виділені детермінанти вказують на шляхи модернізації професійної підготовки майбутніх педагогів закладів вищої освіти, а саме: 1) забезпечення гнучкості й варіативності освітньо-професійної програми, силабусів і робочих програм, змісту дисциплін; 2) здійснення планомірних науково-методичних досліджень членами проєктної групи щодо вихідного рівня підготовленості студентів до навчання в магістратурі, ефективності формування загальних і фахових компетентностей майбутніх педагогів закладів вищої освіти; 3) порівняльне вивчення ефективних систем діяльності педагогів закладів вищої освіти, націленість на формування в магістрантів елементів авторської системи діяльності викладача закладу вищої освіти; 4) демонстрацію викладачами активної взаємодії зі студентами як експертів, «тренерів», консультантів, фасилітаторів; 5) урахування рівня підготовленості студента до навчання в магістратурі, розроблення й виконання індивідуальних програм підготовки студентів; 6) фокусування на актуальних рекомендаціях та визнаних ефективних практиках Європейського освітнього простору. На основі виділених детермінантів оновлено освітньо-професійну програму «Педагогіка вищої школи», зокрема, доповнено перелік фахових компетентностей, поданих у Стандарті вищої освіти України. Представлені в освітньо-професійній програмі компетентності інтегрують досягнення педагогіки, освітнього менеджменту, педагогічної психології, акмеології, андрагогіки та публічної діяльності, що підкреслює націленість програми на підготовку нової генерації дієвих та ефективних педагогів закладів вищої освіти, здатних до інноваційної й пошуково-дослідницької діяльності.

Розглянуто виникнення та розвиток феміністської педагогіки у Великій Британії. Проаналізовано навчальні програми у школах Великої Британії й зроблено висновок, що шкільний курікулум відображає гендерну структуру суспільства. Наявність гендерного дисбалансу в суспільстві відтворюється і в шкільному курікулумі, і в навчальних програмах з шкільних дисциплін. Зроблено порівняльний аналіз традиційної та феміністської педагогіки. Виявлено, що представники феміністської педагогіки розвинули нову модель навчально-виховного процесу, запропоновану критичною педагогікою, підкресливши необхідність змінити пасивні ролі учня і учителя на активні. Наголошено, що важливим внеском у розвиток феміністської педагогіки є дослідження індивідуальних професійних біографій шкільних вчителів.

Важливою для сучасної педагогічної науки та шкільної практики є проблема педагогіки партнерства. Її тео- ретичну та практичну значущість обґрунтовано у Концепції Нової української школи. Аналіз історико–педаго- гічних джерел засвідчує, що ще у минулому столітті її було успішно реалізовано видатним вітчизняним педа- гогом Василем Олександровичем Сухомлинським. Необхідною умовою у здійсненні педагогіки партнерства, за Сухомлинським, є єдність дій сім’ї та школи щодо навчання, виховання та розвитку школярів. Формувалася спільність дій сім’ї та школи в процесі оволодівання батьком та матір’ю батьківською педагогікою, знаннями якої вони оволодівали у школі для батьків. Мета роботи. За результатами аналізу педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського розкрити сутність батьківської школи як важливого чинника у забезпеченні партнерської взаємодії між закладом освіти та сім’єю. Методологічною основою дослідження є наукові підходи (концептуальний, системний, аспектний, діалек- тичний, компетентнісний), принципи(науковості, об’єктивності, розвитку, практичності, історизму ); норма- тивно-законодавча база у сфері освіти; Концепція Нової української школи; твори В.О. Сухомлинського; праці науковців про В.О. Сухомлинського. Для реалізації мети дослідження було також використано методи порівняльно – історичний, аналізу, синте- зу, узагальнення, систематизації, інтерпретації. Наукова новизна дослідження. За результатами наукового пошуку обґрунтовано сутність батьківської педа- гогіки і умови ефективної взаємодії сім’ї та школи у творчому доробку вченого. Розкрито особливості та форми організації діяльності школи для батьків в спадщині В. Сухомлинського. Розвитку набуло вчення педагога про батьківську любов та висвітлення згубного впливу любові замилування, деспотичної і відкупу. Визначенні пер- спективності ідей В.О. Сухомлинського. Висновки. Важливою складовою частиною у творчому доробку Сухомлинського є партнерська взаємодія сім’ї та школи. Умовою цього партнерства є оволодівання сім’єю батьківською педагогікою. Опанування батьків- ської педагогіки та визначення стратегії спільної діяльності сім’ї та школи відбувалося на заняттях школи для батьків.

За умов інтеграції українського освітнього середовища до європейського освітнього простору актуальною стає проблема підвищення якості підготовки майбутніх педагогів. Відповідно до компетентнісного та практико- орієнтованого підходів метою професійної підготовки здобувача у закладі вищої освіти є не тільки засвоєння багажу знань, удосконалення умінь і навичок, але й уміння швидко орієнтуватися у безпосередній професійно- педагогічній діяльності. Сучасний етап розбудови національної системи освіти підвищує вимоги до формування професійних компетентностей педагогів закладів дошкільної освіти. У фаховій підготовці педагогічних кадрів враховуються нові умови функціонування системи дошкільної освіти: зміна співвідношення родинного та суспільного виховання, різноманітність форм суспільного дошкіль- ного виховання та їх відповідність новим завданням і умовам ринкових відносин, багатоваріантність освітньо- професійних програм. Педагогічна практика є обов’язковою формою організації освітнього процесу, що забезпечує здобувачеві вищої освіти застосування набутих теоретичних знань і практичних умінь за реальних умов професійної діяльності. У статті схарактеризовано роль педагогічної практики як засобу формування професійних компетентностей майбутніх фахівців дошкільної освіти. Проаналізовано підходи до організації педагогічної практики здобувачів освіти спеціальності 012 Дошкільна освіта. Здійснено порівняльний аналіз погодинного розподілу навантаження для різних видів педагогічної практики. У статті розкрито характерологічні особливості різних видів практичної підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності 012 Дошкільна освіта: навчальної, виробничої та переддипломної. Відповідно до нового стандарту вищої освіти за спеціальністю 012 Дошкільна освіта першого (бакалаврського) рівня вищої освіти у статті представлено програму навчальної практики, орієнтовану на удоско- налення навичок організації ігрової діяльності дітей дошкільного віку. У статті розкрито принципи формування партнерської взаємодії здобувача освіти з усіма учасниками освіт- нього процесу закладів дошкільної освіти (дошкільниками та їх батьками, вихователями, колегами-педагогами, керівництвом тощо) засобами інноваційних форм роботи.

У статті розкрито роль менторства у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи. Метою дослiдження є теоретичне обґрунтування ролі менторства у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи. Використано загальнонаукові (аналіз, узагальнення), порівняльно-зіставний і прогностичний методи наукового пізнання. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначено суть понять: «наставництво», «менторство», «ментор», «менти», «коуч», «тьютор», «фасилітатор». Зазначено ступені наставництва: I ступінь – педагог-ментор; II ступінь – педагог-тьютор; III ступінь – педагог-коуч; IV ступінь – педагог-фасилітатор. Проаналізовано закордонний досвід впровадження менторства в систему освіти. Визначено переваги менторства для педагога-ментора у ЗВО а саме: менторство допомагає досвідченому викладачеві побачити й окреслити нові перспективи в сфері власної педагогічної діяльності; при успішному здійсненні цих функцій ментор відчуває свій внесок у систему професійної адаптації менти, отримує задоволення від спілкування; справжній педагог завжди має прагнути до самовдосконалення; виконання функцій ментора може допомогти в розвитку професійної кар’єри педагога, підвищення його кваліфікації, сприяє зростанню довіри до нього в педагогічному колективі ЗВО. Охарактеризовано найбільш оптимальні моделі взаємодії, до яких повинен прагнути ментор у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи: спілкування-корекція (спрямоване на виконання діагностичної функції ментором); спілкування-підтримка (доречне у ситуаціях, коли необхідно допомогти підопічним у вирішенні складних ситуацій); спілкування – зняття психологічних бар’єрів (передбачає володіння ментором технологією спілкування на досить високому рівні). Визначено роль менторства у професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи під час педагогічної практики. Окреслено переваги і недоліки застосування методу менторства у ЗВО. Доведено, що менторство позитивно впливає як на освітній процес, так і на професійну підготовку майбутніх педагогів. Дружні стосунки, психолого-педагогічна підтримка, стимул до професійного розвитку і самовдосконалення є запорукою успішних менторських взаємин.

У статті відображено життєвий шлях, освітню, наукову й управлінську діяльність Вінцента Оконя – знаного у світі польського вченого, професора Варшавського університету, члена Польської академії наук, засновника Польського педагогічного товариства, редактора польських педагогічних журналів, почесного члена Польського товариства дослідження ігор.Зазначено вагомий внесок польського педагога в розвиток дидактики, педагогіки вищої школи, педевтології (науки про вчителя), історії педагогіки, порівняльної педагогіки. В. Оконь обґрунтував засади проблемного навчання, багатостороннього навчання; розробляв проблеми психології й педагогіки гри та забави; довів необхідність розвитку активності учня в набутті знань, готовність до навчання впродовж життя, що сьогодні трактується як ключова компетентність. Переконання вченого про партнерські стосунки вчителів, батьків і учнів закладено у формулу Концепції Нової української школи. Визначено перспективи використання ідей В. Оконя в сучасній освітній галузі України та Польщі: підвищення ефективності проблемного навчання за умови реалізації з груповими формами роботи; єдність процесів набуття знань, виховання цінностей, волі, переконань учнів; формування самостійності та відповідальності особистості як шлях до зміни світу; підготовка вчителя до забезпечення суб’єктності учасників освітнього процесу; розвиток педагогічної культури суспільства як чинника досягнення прогресу країни.Акцентовано увагу на тому, що популяризація ідей польського вченого в Україні сприяє поглибленню євроінтеграційних тенденцій, зближенню двох держав і взаємному обміну культурно-моральними цінностями. Наголошено, що життя й діяльність В. Оконя є прикладом для наслідування сучасними науковцями, що досліджують актуальні проблеми педагогіки, психології, менеджменту освіти.

У дисертації здійснено цілісний порівняльний аналіз професійної підготовки майбутніх магістрів з кібербезпеки в університетах Великої Британії з метою запозичення прогресивних ідей досвіду для впровадження окремих його елементів у вітчизняну освітню практику. Обґрунтування нових концептуальних підходів до вдосконалення професійної підготовки магістрів з кібербезпеки потребує в контексті інтеграції України до європейського освітньо-інформаційного простору ретельної уваги до результатів наукових пошуків і прогностичних ідей зарубіжного досвіду, зокрема Великої Британії. Схарактеризовано стан дослідження проблеми професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в психолого-педагогічній літературі, обґрунтовано залежність розвитку кібербезпекової політики від рівня професійної компетентності фахівців із кібербезпеки. З’ясовано, що зовнішня та внутрішня безпека держави, захист інтересів і здоров’я її громадян, особистої інформації залежать від якісної й ефективної діяльності інституцій і структур, які надають послуги з інформаційної безпеки, тобто від професійної компетентності фахівців із кібербезпеки. Проаналізовані вимоги міжнародних організацій («ENISA», «IMPACT», «OSCE», «NSA») до професійної діяльності та підготовки фахівців із кібербезпеки відображено у формулюванні цілей, конкретизації змісту, форм, методів і технологій професійної підготовки магістрів з кібербезпеки, в обґрунтуванні їхніх професійних компетентностей у кіберпросторі. Зафіксовано напрями кібербезпекової політики у Великій Британії: узгодженість критеріїв глобального індексу кібербезпеки та сприяння досягненню основних цілей і концептуальних рамок «Програми глобальної кібербезпеки»; створення платформи для кібербезпеки різних секторів економіки; розроблення спеціальних інформаційних систем і технологій, окремих програмних продуктів; активний розвиток державно-приватного партнерства щодо обміну інформацією про кіберзагрози, управління кіберінцидентами, розроблення галузевих стандартів та рамкових програм кібербезпеки з представниками бізнесу, науки й громадськості; запровадження системи сертифікації компаній та фахівців; залучення бізнесу до фінансування університетських освітніх програм у сфері кібербезпеки та створення спеціальних центрів обміну досвідом. На підставі аналізу законодавчої бази в галузі кібербезпеки Великої Британії підсумовано, що вона є доволі складною та дуже швидко змінюється. Відповідно до професійних стандартів, визначено мету підготовки магістрів з кібербезпеки, яка полягає в поглибленні фахових знань (розуміння ключових понять, принципів, технологій і практики), розвитку професійних навичок та методологічних умінь із питань кібербезпеки. Описано особливості організації освітнього процесу підготовки магістрів в університетах Великої Британії. Унаслідок опрацювання навчальних планів й освітніх програм провідних університетів Великої Британії зроблено висновок, що змістовий компонент органічно поєднує фундаментальну, фахову, науково-дослідницьку й практичну підготовку, сприяючи задоволенню перспективних кар’єрних можливостей і науково-професійному зростанню в галузі кібербезпеки. З’ясовано, що практична підготовка магістрів – обов’язковий компонент змісту програм, що передбачає різні форми (стажування, інтернатура, участь у наукових і міжнародних проектах, волонтерство, менторство, робота з партнерами). Виявлено, що підвищення якості професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в університетах Великої Британії досягають завдяки використанню інтерактивних форм, методів та технологій навчання. Застосування інноваційних методів і технологій навчання спрямоване передовсім на вдосконалення результатів навчання магістрів, розвиток мотивації до навчання, удосконалення практичного досвіду. З’ясовано, що особливу увагу зосереджено на розвитку проектних умінь у виконанні дослідницької діяльності. Також підготовка магістрів передбачає професійне та наукове стажування, що є органічною частиною освітньої програми та працевлаштування. Магістрантам пропонують, зокрема, допомогу в розробленні резюме, у розвитку навичок співбесіди тощо. Досліджено сучасний стан підготовки магістрів з кібербезпеки в закладах вищої освіти України, виконано порівняльно-педагогічний аналіз особливостей професійної підготовки магістрів з кібербезпеки у Великій Британії та Україні. На підставі вивчення досвіду Великої Британії обґрунтовано науково-методичні рекомендації щодо вдосконалення професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в ЗВО України за такими рівнями: стратегічний; організаційний; змістовий; технологічний. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що: уперше виявлено організаційно-дидактичні особливості професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в університетах Великої Британії (вільний вибір індивідуальної освітньої траєкторії для кар’єрного просування на засадах інтеграції й диверсифікації освітніх програм, сертифікації професійної кваліфікації; стандартизація та міждисциплінарність змісту, професійна й дослідницька спрямованість, узгодженість із вимогами та потребами кіберполітики; прикладний характер освітніх програм; високий рівень організації самостійного дослідження й пошуково-дослідницької діяльності; інноваційність та інтерактивність форм, методів і технологій навчання); виконано порівняльно-педагогічний аналіз професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в університетах Великої Британії й України; окреслено можливості імплементації конструктивних ідей британського досвіду для вдосконалення професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в університетах України; удосконалено змістове й навчально-методичне забезпечення для професійної підготовки магістрів з кібербезпеки в університетах України (розроблено авторський спецкурс); набули подальшого розвитку положення щодо сутнісних характеристик і змістового наповнення поняття «професійна підготовка магістрів з кібербезпеки» та його інтерпретації відповідно до зарубіжної й української семантики; стосовно сучасних тенденцій розвитку ІТ-освіти в умовах формування глобальногокібербезпечного простору. Практичне значення роботи засвідчує підготовка науково-методичних рекомендацій «Професійна підготовка магістрів з кібербезпеки: досвід Великої Британії», де обґрунтовано шляхи використання прогресивних ідей британського досвіду для модернізації професійної підготовки майбутніх магістрів з кібербезпеки в Україні. Основні положення, теоретичні висновки, джерельну базу дослідження варто залучати під час розроблення освітніх стандартів підготовки магістрів з кібербезпеки, спецкурсів і спецсемінарів для підготовки майбутніх фахівців ІТ-галузі, удосконалення організації професійної підготовки майбутніх фахівців із кібербезпеки в Україні.
The thesis presents a comprehensive comparative analysis of professional training of Masters in Cybersecurity at UK universities to implement innovative aspects of such experience in the Ukrainian system of education. The justification of new conceptual approaches to improving professional training of Masters in Cybersecurity should pay special attention to the results of scientific research and prognostic ideas of the international experience, in particular, that of the UK, in the context of Ukraine’s integration into the European Higher Education Area. The thesis describes the coverage of professional training of Masters in Cybersecurity in the psycho-pedagogical literature and justifies the dependence of the development of cybersecurity policy on the level of professional competency of specialists in cybersecurity. It specifies that both the external and internal security of the state, as well as the protection of interests, health and personal information of its citizens, depends on high-quality activities of institutions and organizations providing information security services, that is on professional competency of specialists in cybersecurity. It analyzes the requirements of international organizations (“ENISA”, “IMPACT”, “OSCE”, “NSA”) for professional activities and training of specialists in cybersecurity which are reflected in the formulation of goals, the specification of the content, forms, methods and technologies of professional training of Masters in Cybersecurity, as well as in the justification of their professional competencies in cyberspace. It singles out the following areas in the UK cybersecurity policy: the coherence of criteria of the Global Cybersecurity Index (GCI) and the promotion of the main goals and conceptual frameworks of the Global Cyber Security Programme; the creation of a platform for the cybersecurity of different sectors of the economy; the development of special information systems and technologies, as well as separate software products; the active establishment of public-private partnerships on cyber-threat information sharing and cybersecurity incident management; the elaboration of cybersecurity industry-standards and framework programmes with business, science and the public; the introduction of a certification system for companies and specialists; the involvement of business in financing degree programmes in Cybersecurity; the establishment of special centres for sharing experience. The analysis of regulatory documents in the field of cybersecurity in the UK shows that it is somewhat complicated and changes rapidly. According to professional standards, the goals of masters programmes on Cybersecurity include consolidating professional knowledge (understanding key concepts, principles, technologies and practices) and developing professional and methodological skills in cybersecurity. Also, the thesis describes the characteristics of the educational process in the context of masters training at UK universities. The study of degree programmesand curricula of the leading UK universities shows that the content of such training organically combines fundamental, professional, research and practical training, contributing to the pursuit of career prospects and scientific and professional growth of cybersecurity. The thesis clarifies that practical training of masters training is a compulsory component of the content of masters programmes, which involves various forms (internships, participation in scientific and international projects, volunteering, mentoring, working with partners). It finds that the quality of masters programmes on Cybersecurity at UK universities is enhanced by using interactive teaching forms, methods and technologies. It must be noted that the use of innovative teaching methods and technologies is primarily aimed at improving the results of masters training, boosting motivation towards learning and enhancing practical experience. Particular attention is paid to the development of project skills while conducting research. Masters training also includes professional and research internship, which is an organic part of degree programmes and employment. Students can be offered to assist in creating a CV and developing interviewing skills. Finally, the thesis explores the current conditions of masters programmes on Cybersecurity at Ukrainian universities and presents a comparative pedagogical analysis of the peculiarities of professional training of Masters in Cybersecurity in the UK and Ukraine. The study of the UK experience has made it possible to justify scientific and methodological recommendations for improving professional training of Masters in Cybersecurity at Ukrainian universities at the strategic, organizational, content-related and technological levels. The scientific value of the obtained results is as follows: for the first time, the organizational and didactic peculiarities of professional training of Masters in Cybersecurity at UK universities (a free choice of an individual educational trajectory for career advancement based on the integration and diversification of degree programmes and the certification of professional qualifications; the standardized and interdisciplinary content of professional training; professional and research focus; the consistency with the requirements and needs of cyber policy; an applied nature of degree programmes; a high level of independent research and research activities; innovative and interactive forms, methods and technologies of teaching and learning) have been revealed; professional training of Masters in Cybersecurity at UK and Ukrainian universities has been comparatively and pedagogically analyzed; the possibilities of implementing innovative ideas of the UK experience with the aim to improve professional training of Masters in Cybersecurity at Ukrainian universities have been outlined; the content and the instructional-and-methodological support of professional training of Masters in Cybersecurity at Ukrainian universities have been improved (the author’s specialized course has been developed); the statements on the essential characteristics and the content of the concept of “masters training in Cybersecurity” and its interpretation in accordance with the international and Ukrainian semantics, as well as on current trends in the development of IT education under the conditions of creating global cybersecurity space, have been further developed. The practical value of the obtained results can be proved by the author’s instructional-and-methodological recommendations, titled “Professional Training of Masters in Cybersecurity: the UK Experience”, which justify the ways of using innovative ideas of the UK experience to update professional training of Masters in Cybersecurity in Ukraine. The main principles, theoretical conclusions and sources of this research should be included in the development of education standards on professional training of Masters in Cybersecurity, specialized courses and special seminars on professional training of IT specialists, as well as in the improvement of professional training of future specialists in cybersecurity in Ukraine.