Academic literature on the topic 'Планетарна цивілізація'

У статті аналізуються умови занепаду системи індустріальної освіти, що почався у 70-ті роки ХХ ст. і продовжується донині. Умови визначаються як сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на саморозгортання системи індустріальної освіти. До них віднесено: «дух епохи», філософію, наукову картину світу, світогляд, ідеологію. «Дух епохи» на початку ХХІ ст. набув хаотичного стану. Це сталося внаслідок того, що індустріальна культура, яка розбудована на основі двох протилежних ідеологій: ліберальної і комуністичної, злились у «суперідеологію» технократизму. Філософія сучасного етапу свідчить про те, що світова спільнота знаходиться у стані пошуку мейнстриму соціального розвитку. Етап занепаду переконав інтелектуальні еліти в тому, що постмодерністський підхід себе не виправдовує, оскільки світова спільнота «звалилась» у глибоку кризу. На зміну постмодернізму прийшов так званий постпостмодернізм, як течія, що не лише відмовляється від інтертекстуальності, а й переходить на якісно новий рівень відтворення перцептивних і культурних пластів інформації, в яких віртуальна реальність займає одне з ключових місць і поняття гіперреальність є одним з базових. Зазначається, що введення в навчальний процес курсів із соціальної філософії і філософії освіти дещо компенсувало філософсько-світоглядний і ідеологічний вакуум, що утворився після відмови вітчизняних освітян від циклу навчальних дисциплін марксистсько-ленінського спрямування. Зміни в сучасній постнеокласичній картині світу призводять до знищення орієнтацій на лінійну однозначність і тотальну заданість сюжетів наступного розвитку. У постнеокласичній картині світу невпорядкованість, безструктурність, хаотичність визнані об’єктивними, універсальними характеристиками дійсності. На поверхню світоглядного олімпу після загального і агресивного мілітаризму виступив нігілізм і цинізм, що остаточно поховав гуманізм як концепт і смисл, придатний спасти людину від самої себе. Ідеологією етапу занепаду є мультикультуралізм. Оскільки ні філософія, ні наука не змогли своєчасно дати відповідь на питання, що відбулося з планетарним світом і як виходити з тотальної кризи соціального розвитку, то еліти індустріальних суспільств, з одного боку, у теоретичній площині визнали, що світ вступив у постіндустріальну епоху, а з іншого – на практиці, інтуїтивно схилилися до «тихого» виходу з кризи на основі ідеології мультикультуралізму. Вона виникла на основі злиття течій неолібералізму, неоконсерватизму, соціал-демократизму та ін.; спостерігається, як традиційна форма індустріальної освіти на європейському континенті змінюється на мультикультурну освіту, а загалом рухається від «мультикультурної» до «міжкультурної» освіти. Це принципово інший алгоритм функціонування системи індустріальної освіти на етапі її сходження з планетарної арени.

Зінкевич В. І. Дух епохи як передвісник цивілізацій- ного руху соціальної системи індустріальної освіти. - Стаття. У статті на основі аналізу трансформації духу епо­хи у парадигмі життєвого циклу соціальної системи аналізується динаміка зміни змісту індустріальної освіти. Досліджено життєвий цикл соціальної системи індустріальної доби, який складається з чотирьох ета­пів, а саме: зародження - XVI (1543) - кінець XVH ст.; зростання - кінець XVII ст. - кінець ХІХ ст.; зрі­лість - кінець ХІХ (1895) - 70-ті роки XX ст.; занепад - 70-і роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. Доведено, що система освіти як соціальне явище підкоряється різним меха­нізмам, що забезпечують її буття у часі й просторі, а саме на етапі зародження діють закономірності самоор­ ганізації і саморегуляції соціальних структур; зростан­ня - гомеорезу; зрілості - гомеостазу; занепаду - гоме- оклазу. Зроблено висновок, що простір індустріальної цивілізації увесь цей час був просякнутий суперечли­вими тенденціями у сфері духовного життя планетар­ної спільноти. На етапі зародження це було проти­стояння релігійного і світського (гуманістичного), на етапі становлення - релігійного, капіталістичного і комуністичного, на етапі зрілості - капіталістичного і комуністичного, а на етапі занепаду - капіталістично­го, залишків комуністичного і відродження релігійно­го духу. Відзначено, що з 70-х років ХХ ст. і до поточ­ного часу (перша чверть ХХІ ст.) «дух епохи», попри самоліквідацію СРСР, не змінив свій мілітаристський характер, а навпаки, став більш агресивним за рахунок імперських замашок Росії, що утворила навколо себе кільце нестабільності, а за його межами стала учасни­ком багатьох військових конфліктів. Зазначено, що на­прикінці ХХ століття «дух епохи», який є визначаль­ним чинником, що зумовлює усі культурно-історичні процеси планетарної спільноти, піднявся на якісно іншу ступінь розвитку, розбурхавши ментальні засади світового етносу і зруйнував ідеали людини, що були притаманні техногенній цивілізації. За таких зовніш­ніх умов система індустріальної освіти не могла довго протриматись у режимі сталого функціонування і вона швидко увійшла у режим саморозпаду, оскільки цьому негативному процесу сприяв розвиток науки і свідомо­сті населення планети.

Аналізується феномен здоров’я в контексті його соціального і духовного компоненту, як складової планетарного виховання студентської молоді. Розглядаються різні дефініції цього поняття. Вказано на зв'язок стану здоров’я населення, й особливо молоді, з рівнем цивілізованості країни, її готовності до прийняття основної тенденції світового прогресу – руху до людини, до гуманізму. Вказується, що наша свідомість виявилась неготовою прийняти глобальність сучасної пандемії. Люди в більшості не змогли попервах осягнути того факту, що здоров’я кожного – це не тільки його особиста справа, але й планетарна цінність. Людство має визнати, що здоров’я – це природна, абсолютна і повсякчасна життєва цінність, яка займає верхню сходинку на ієрархічній драбині цінностей. Сучасні українські реалії, на жаль, не сприяють формуванню у дітей та молоді належної мотивації до здорового способу життя. Визначені фактори ризику, які негативно впливають на здоров’я студентів: стресова педагогічна тактика; інтенсифікація навчального процесу; невідповідність методик і технологій навчання; невиконання елементарних гігієнічних вимог до організації навчального процесу; функціональна неграмотність викладачів та студентів у питаннях збереження та зміцнення здоров’я тощо. Зазначається, що формування потреби студентів ЗВО в здоровому способі життя необхідно для того, щоб майбутній фахівець ще в студентські роки прийшов до усвідомлення значущості проблеми здоров’я як цінності не тільки приватної, але й як цінності державної, національної і, врешті решт – планетарної. Аналізується сутність соціального та духовного аспекту здоров’я. Соціальне здоров’я – це стан організму, що визначає здатність людини контактувати з соціумом. Духовне здоров'я можна визначити як спроможність особистості будувати та регулювати своє життя і свою діяльність (як громадську, так і професійну) у відповідності до гуманістичних ідеалів, які вистраждало людство в процесі історичного розвитку цивілізації. Саме духовне здоров'я є визначальним у ставленні людини до себе, до інших, до суспільства і є пріоритетним в ієрархії здоров’я.

Розглянуто суть екологізації суспільної свідомості в контексті духовного розвитку, збереження й удосконалення життя на Землі. Екологізацію суспільної свідомості розглядають як процес оптимізації життя на Землі, який враховує потреби земної цивілізації в ресурсах довкілля і можливостях навколишнього природного середовища їх задовольняти. Проаналізовано зв’язки між деградацією навколишнього природного середовища під впливом деструктивної господарської діяльності людини, воєнних конфліктів у межах гібридної війни та глобальними екологічними загрозами, що пов’язані з порушенням планетарних меж. Визначено найвагоміші вимоги до еволюційного розвитку земної цивілізації в XXI ст. в межах вісімнадцяти цілей. Розглянуто суть гібридної війни як війни символів і злочинних інтересів кланових угруповань, в яких нехтують міжнародними домовленостями, національним законодавством і традиціями. Зроблено висновок про те, що помилковою є думка щодо того, що гібридні війни – це протистояння, яке пов’язане головним чином з етичними і ціннісними інтересами, бо за ними, як звичайно, криється проімперська загарбницька війна.

Розглянуто суть «зеленої економіки» та її значення для подолання глобальних екологічних загроз, що зумовлені деструктивною антропогенною діяльністю і призвели до порушення планетарних меж. «Зелену» економіку розглядають як інструмент на шляху творення постринкової економічної системи. Основні вимоги до «зеленої» економіки такі: збаланcування викидів антропогенних і природних парникових газів з можливостями їх поглинання екологічними системами з метою стабілізації клімату на Землі; розвиток «зеленої» економіки повинен передбачати підвищення глобальної біологічної продуктивності та вуглецепоглинальної спроможності лісових та інших екосистем Землі; використання лише природовідновлюваних екологічно доступних природних ресурсів; збереження біологічного та генетичного різноманіття; екологізація суспільного розвитку, яка повинна охопити економічну, екологічну, соціальну і духовну сфери земної цивілізації; усунення екологічних загроз на глобальному, національному, регіональному та локальному рівнях; оптимізація економічної діяльності за екологічними критеріями; використання безвідходних технологій виробництва і споживання; поглинання ключових ідей «синьої» економіки.

Мета статті — з’ясувати соціально-культурні умови, які сформували такий історичний період європейської історії, як модерн, що вирізняється специфічним темпоральним фокусом світовідношення й досі чинить значний світоглядний вплив. Історична стратегія обґрунтування оперує двома часовими вимірами: сконструйоване чи й ідеалізоване минуле та його спадкоємець — теперішнє. Тому орієнтоване на майбутнє світовідношення, що виникає в європейській культурі модерної епохи, постає світоглядним нонсенсом. Особливості його формування й аналізуються у статті. Теоретичною базою дослідження є класичні роботи просвітників, котрі першими почали розглядати історичну динаміку як планетарний феномен, а людство як «незавершений проєкт» не лише природної еволюції, але й історії. Історико-філософські роботи Джорджа Коллінгвуда, Жака Ле Гоффа, Йонаса Алскофа доводять, що модерна європейська культура спирається на особливу часову шкалу — майбутнє є горизонтом цілепокладання, а не минулі «золоті часи», що в домодерну епоху сприймалися як модель для безкінечного відтворення. Разом з тим, у своєму дослідженні Осіас Мотт зазначає, що вимір майбутнього втратив свої оптимістично-технологічні конотації в сучасній культурі Заходу й асоціюється з ризиками та невизначеністю. Наукова новизна. Доводиться твердження, що в модерну епоху сформувалися унікальні світоглядні характеристики, що увиразнюють, надають специфіку європейському культурному етосу, а саме — спосіб переживання часу. Невідомість майбутнього вперше почала сприйматися оптимістично, а очікування розташовувалися на горизонті лінійного секулярного часу. Висновки. Світоглядні зрушення європейської культури в модерну епоху, що асоціюються з Просвітництвом, сформувалися під впливом методології природничих наук. До прикладу, історія цивілізацій трактувалася як продовження геологічної історії планети; об’єкт соціально- філософських рефлексій набув глобальних масштабів — більше не йшлося про історію окремих спільнот, але про прогрес всього людського виду; стадії ж соціальної еволюції чітко окреслювалися й вважалися неминучими для кожного суспільства. Координати модерного світосприйняття — «тут» та «зараз» — поступово втратили зв’язок з минулим і переорієнтувалися на майбутнє, яке розглядалося узалежненим від людських прагнень та зусиль.

У статті досліджуються актуальні питання топологічної інформаційно-правової структури ноосфери як концептуальної основи становлення і розвитку ноосферного права. Стверджується, що створення системи ноосферного права – найважливіший напрям правотворчої діяльності, яку, згідно з вченням про ноосферу, можна кваліфікувати, як наукову розумову діяльність людини, пов’язану з планетарним перетворенням природи і суспільства. В даний час можна спостерігати наполегливі спроби багатьох вчених, як правової – юридичної, так і неправової спеціалізації, в розробці системи ноосферного права. На жаль, окремі автори прагнуть сформулювати принципи ноосферного права, не тільки в контексті понять філософії, але і футурології, нерідко використовуючи релігійні уявлення в додатку до вчення про ноосферу. Тому, в якості практичної галузі права, такі, або подібні до них системи, свідомо не можуть відповідати природно-правової реальності. Це вказує на те, що природничо-наукові ідеї про ноосферу, які спочатку були закладені в роботах їх автора – академіка В. І. Вернадського, до сих пір не змогли отримати належної природно-правової інтерпретації, а також прикладного правового розвитку та практичної реалізації у вигляді системи ноосферного права. Метою статті є: виклад системи доказів, які свідчать про «топологічну інформаційно-правову структуру ноосфери», як концептуальну основу для розробки ноосферного права, а також опис особливостей моніторингу «топологічної інформаційно-правової структури ноосфери», з використанням її «топологічної двоконтурної інформаційно-правової моделі». Наукова новизна полягає у дослідженні та виокремленні актуальних питань топологічної інформаційно-правової структури ноосфери як концептуальної основи становлення і розвитку ноосферного права, а також у описі особливостей моніторингу «топологічної інформаційно-правової структури ноосфери», з використанням її «топологічної двоконтурної інформаційно-правової моделі». Висновки. Авторами встановлено, що існування топологічної двоконтурної «оболонково-ядерної» інформаційно-правової структури ноосфери є концептуальною основою для формування та розвитку системи ноосферного права. Використання даної Моделі ноосфери відкриває нові можливості для міжнародно-правового прогнозування з урахуванням застосування математичного апарату теорії ігор і методів топології в міжнародно-правовому моніторингу. Топологічну двоконтурну «оболонково-ядерну» інформаційно-правову структуру ноосфери слід визнати в системі міжнародного публічного права природним гарантом сталого розвитку світової цивілізації. Тому їй необхідно надати виключний міжнародно-правовий гуманітарний цивілізаційний статус, який треба буде закріпити в контексті системи ноосферного права і Статуті ООН. Однак, для досягнення поставлених телеологічних домінант – всебічного вивчення та подолання можливих проблем на шляху до створення системи ноосферного права потрібні додаткові, більш глибокі, дослідження. Такі дослідження можна буде виконати в рамках нової галузі правової науки – юридичної ноосферології.