Academic literature on the topic 'Писемна форма'

Мета і завдання статті – запропонувати новий підхід до принципів жанротворення в українській літературі доби Київської Русі. Суть такого підходу полягає у тому, щоб розглядати давні жанри як спосіб висловлювання (за Ф. Сосюром). Літературні жанри періоду Київської Русі раніше переважно поділялися на церковні і світські, первинні і синкретичні. Ми пропонуємо застосувати до диференціації жанрів принцип, який спирається на характер висловлювання. За висловом писемним виділяємо такі жанри, як: азбуковник, літопис (хронограф, хроніка), епістолія, послання, «книга», «чтеніє», «описаніє», афоризм. За висловом усним такі як: бесіда, діалог, молитва, повість, повчання, похвала, «слово», сказання, «толкованіє». Ще один принцип диференціації жанрів – віднесеність їх до предмета зображення, який і визначає його специфіку: житіє, видіння, «історія», ходіння, чудо. Часом на характер жанру вказує назва твору, яка пояснює або предмет зображення, або його ідейне спрямування, або наративну форму; серед тих назв є такі, що запозичені зі Святого Письма, що виражають метафоричний смисл середньовічної символіки та алегоризму. Фольклорні жанри ми не відносимо до жанрів літературних, оскільки вони мають інший культурний код. Фольклорні жанри функціонували паралельно до книжності, іноді проникаючи у сферу літературну, додаючи до писемних творів свої семантично-художні елементи. Естетика, онтологія, прагматика, типологія давньоукраїнських жанрів історично зумовлені, покликані до життя певними суспільно- політичними та естетичними чинниками та потребами, тісно пов’язані із характером та виявом естетичних цінностей середньовічної епохи, визначаються ними і становлять певну систему сприймання і відтворення світу, а отже, і систему жанрів, які забезпечували духовне, культурне життя давньої пори.

В статье на основе неопубликованных фронтовых писем и нескольких опубликованных сборников, содержащих около 500 текстов, рассматривается эпистолярий Великой Отечественной войны. Отмечается его неоднородность: существование в нем двух категорий писем в зависимости от социальной дифференциации адресантов и связей их с разными слоями национальной культуры. Основные различия при общей жанровой этикетности проявляются в степени использования готовых форм, стереотипности содержания и формы, а на речевом уровне - в степени формульности и клишированности. Различия касаются также круга используемых формул и характера их функционирования. Для писем людей книжной культуры характерен лаконизм в использовании клише; владея всем набором коллективно выработанных этикетных формул, адресант распоряжается ими свободно, выбирает одну в зависимости от контекста или не пользуется ею совсем. В корреспонденции солдат коллективно выработанные этикетные формы в структуре письма занимают бóльшее место. Расширение этикетной части происходит за счет приемов, характерных для коллективного творчества. Прозаический текст может дополняться эпистолярными стихами, распространенными в бытовой народной переписке. Выявлению стилевого разнообразия может способствовать изучение фронтовых писем в контексте всей массовой эпистолярной традиции, поскольку многие эпистолярные формулы сложились еще до войны или существовали уже в начале века. This article examines the epistolary heritage of the Great Patriotic War based on unpublished front-line letters and several published collections of them, in all about 500 texts. The letters are heterogeneous and may be divided into two categories, depending on the social status of the writers and their connections to different strata of national culture. The main differences in etiquette are manifested in the quantity of ready-made forms; stereotyped content; and at the speech level - in their degree of formality and use of clichés. The differences also relate to the range of formulas used and the way they function. In the letters by people of book culture, laconism in the use of clichés is characteristic; these writers are able to make use of the entire range of collectively developed etiquette formula and to dispose of them freely, depending on the context. In the correspondence of soldiers, collectively developed forms of etiquette occupy a larger place. Increased use of these forms is due to techniques characteristic of collective creativity. The prose text may be supplemented with epistolary verses common in everyday folk correspondence. Identifying stylistic diversity can aid the study of front-line letters in the context of the entire epistolary tradition insofar as many epistolary formulas were formed before the war or existed at the beginning of the century.

Статтю присвячено дослідженню локальних маркерів у писемних пам’ятках офіційноділового стилю другої половини XVII–XVIII ст., окресленню тенденцій розвитку староукраїнської мови цього періоду. Джерельну базу пропонованої розвідки формують ділові документи з Гуцульщини другої половини XVIII ст., зібрані О. Маковеєм і представлені М. Грушевським на ІІ асіданні «історично-фільософічної секції» Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1909 р.) та акти Лохвицької ратушної книги другої половини XVII ст. Встановлено, що попри усталений віками структурний каркас ділових пам’яток, вони репрезентують елементи живого народного мовлення, що відображені найяскравіше в основній частині документа, де викладено суть справи. Наголошено, що дослідження українського мовного простору у діахронії крізь призму писемних пам’яток офіційно-ділового стилю актуалізує потребу реалізації новітніх лексикографічних студій з урахуванням сучасних форм комп’ютерного опрацювання текстів та удоступнення їх широкому загалу, створенням нової методології словникових студій, нових типів лексиконів.

Статтю присвячено формуванню текстотворчих умінь учнів молодшого шкільного віку. Автори доводять, що серед ключових компетентностей, які мають набути школярі під час вивчення різних предметів на всіх етапах освіти, провідною є компетентність спілкування, яку ефективно формуємо в ході текстотворчої діяльності, зокрема, створення есе. Текстотворчі вміння є найважливішими за своєю значущістю в системі загальнонавчальних умінь, оскільки є базовими для багатьох із них. У статті наведено зразки есе, створені учнями 4 класу. Це дає можливість переконатися, що залучаючи школярів до написання есе, учитель розвиває їхнє самостійне мислення, навчає чітко й грамотно формулювати власні думки, структурувати інформацію, установлювати причиново-наслідкові зв’язки, ілюструвати поняття відповідними прикладами, удосконалювати стиль письма. Доведено роль вчителя початкових класів, який організовує процес навчання так, щоб на кожному уроці української мови викликати, підтримати й розвинути в учнів природну потребу в текстотворчій діяльності під час спілкування. Автори переконують, що есе вчить учнів правильно і яскраво висловлювати свою думку, легко й цікаво говорити як про речі наукові, так і про життєві проблеми. Учні мають можливість просто, доступно й упевнено розкривати іншим свою позицію, розповідати про те, що їх вразило. Інтеграція мови та мовлення в навчанні дає можливість учням початкових класів поступово, від класу до класу, накопичувати необхідні уявлення про мову як засіб спілкування, допомагає орієнтуватися в ситуації спілкування, обдумувати свою відповідь, коригувати її залежно від комунікативної мети, відкриває можливості для школярів спілкуватися в писемній формі, стимулює розвиток творчих здібностей, бажання створювати власні тексти, які практично є своєрідною інтеграцією всіх мовленнєвих умінь і навичок (уміння писати, читати, говорити і слухати). На матеріалі есе спостерігаємо організацію комунікативної текстової форми, яка сприяє формування вмінь чітко структурувати думку і виражати її лаконічно й чітко. Ключові слова: есе, текст, текстотворчі вміння, учні молодшого шкільного віку, комунікація.

У статті проводиться аналіз навичок, якими повинні володіти випускники сучасної школи, досліджується поняття м’яких навичок (soft skills) та тверді навички (hard skills). До soft skills відносять адаптивність у мінливих життєвих ситуаціях, самостійність і критичність мислення, уміння бачити, формулювати проблему і знаходити шляхи раціонального її вирішення, усвідомлення того, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в оточуючому середовищі, їх практичне застосування, здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити, уміти працювати з інформацією, бути комунікабельним, уміти працювати в команді, уміти самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, свого культурного рівня. Розглядаються здібності «4 К» як пріоритетний напрям формування soft skills на уроках української мови в початкових класах, такі як креативність, критичне мислення, комунікація, колаборація. Окреслено потенціал навички «креативність» для учня та вчителя. Креативність на уроках української мови і читання в початковій школі можна підвищувати, використовуючи когнітивні вправи на зразок мозкового штурму (швидке вигадування ідей) і віднаходження справжньої суті проблеми. Критичне мислення школярів є найпотрібнішою навичкою майбутнього, яке складається з системного аналізу, аналізу аргументів, творчого процесу та оцінки одержаних результатів. Його ще називають «спрямованим мисленням», тому що воно спрямоване на одержання бажаного результату. Складовими частинами критичного мислення є інформація як відправний пункт критичного мислення, постановка питань і з’ясування проблем, самостійне мислення, переконлива аргументація: твердження, доведення, докази, підстава, соціальне мислення. Комунікація як перспективна здібність для формування soft skills на уроках у початковій школі має усні та писемні форми реалізації. Здатність до колаборації тренує в учнів уміння співпрацювати та досягати результатів під час командної роботи. Розглядаються інтерактивні технології як способи формування soft skills в учнів початкової школи.

У статті розглядаються організаційно-педагогічні умови формування культури орфографічного письма в початковій школі. Проаналізовано прийоми успішного засвоєння орфографії молодшими школярами. Зроблено акцент на реалізації індивідуально-диференційованого підходу до учнів на сучасному уроці рідної мови при вивченні орфографічного матеріалу у зв’язку з фонетичним, лексичним і граматичним та схарактеризовано триетапну систему формування орфографічних умінь і навичок: спеціальна робота з вивчення правил орфографії; орфографічна робота під час вивчення граматичного матеріалу; вправляння під час розвитку зв’язного мовлення учнів у побудові писемних висловлювань. Наголошено на тому, що формування культури орфографічного письма є тривалим процесом, який залежить від індивідуально-психологічних особливостей учнів початкових класів, умотивованого поєднання вчителем фронтальних, індивідуально-групових та індивідуальних форм мовної освіти. Представлено методику правописних вправ, які б забезпечили сталий характер культури орфографічного письма здобувачів початкової освіти. Визначено, що диференціація навчання орфографії в початковій школі вимагає доцільного добору методичного забезпечення, варіативності видів навчально-мовної діяльності, підпорядкування системи орфографічних вправ етапу опанування молодшими школярами орфографічної навички. Зроблено висновок, що результативність формування орфографічної культури письма потребує актуалізації опорних орфографічних знань, умінь і навичок, упровадження орфографічних завдань різного рівня складності: вправ за зразком, конструктивних, вправ з творчого або вільного письма тощо.

Мета дослідження – встановити символічні конотації окремих літерних знаків французької мови, представити основні символи та концепти, які становлять образно-поняттєву систему ініціалей французької картини світу, визначити семантичне співвідношення між літерою французького алфавіту і цифрою, розкрити філософсько-символічний аспект алфавітної системи французького письма. Об’єкт дослідження – літерні знаки французької писемної мови; предмет – символічні, метафоричні, ідеографічні особливості літер сучасного французького письма. Встановлення символічного значення літер французького алфавіту має за основу конструктивний метод, який допоміг визначити елементарні складники літерних знаків, а також виявити зв’язки між ними; структурний – для встановлення поняттєвої структури орфограм шляхом вивчення лексико-семантичних полів із тими чи тими ініціалями; семантико-когнітивний – для виявлення й опису відповідних концептів, закладених у літерному знаку, а також графонімічний аналіз, використаний для з’ясування місця й ролі кожної окремої літери в лінійній системі алфавіту. Наукова новизна полягає в тому, що вперше встановлена образно-поняттєва система ініціалей французького алфавіту, що містять біблійні символи, символи природи, архетипні символи, символи почуттів тощо, уперше описані характеристики літер як геометричних форм та як числові відповідники, які всередині системи відображають універсальні метафоричні поняття. У статті доведено, що літерний знак – це певний візуальний образ, співвідносний із певними філософськими поняттями та концептами, що французька орфографіка є символічною системою, яка забезпечує універсалізацію та кодифікацію повідомлень і передбачає знання механізмів реалізації цих процесів.

Стаття присвячена вивченню проблеми реалізації функційно-стилістичного підходу у контексті навчання дис- ципліни «Українська мова за професійним спрямуванням». Дослідження проведено у процесі викладання цього курсу майбутнім учителям початкових класів у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. На основі ретроспективного аналізу еволюційних змін у змісті дисципліни та специфіки професійної діяльності вчителя початкових класів обґрунтовано застосування функційно-стилістичного підходу з акцентом на особливос- тях кожного стилю у відповідній ситуації спілкування. Авторка розкриває поетапну реалізацію функційно-стиліс- тичного підходу до навчання української мови за професійним спрямуванням, що передбачає дотримання прин- ципів систематичності та поступовості, науковості, наростання складності, забезпечення професійного контексту в навчальній діяльності, зв’язку теорії із практикою. Кожен із визначених етапів проаналізовано щодо ефективних форм організації роботи студентів, комплексів завдань і оцінюваних продуктів навчальної діяльності. Розкрито мотиваційний, діяльнісний і прикладний аспекти стилістичної роботи. Наголошено на необхідності урахування нормативної бази, зокрема професійного стандарту за професією «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», Державного стандарту початкової освіти, чинного ДСТУ 4163-2003. Зазначено, що реалізація аналізованого підходу здійснюється під час опанування як писемних, усних, так і емоційно-експресивних стилів. Для застосування функційно-стилістичного підходу щодо формування наукового мовлення майбутніх педагогів необхідна міждисциплінарна інтеграція, що сприяє комплексному баченню комунікативного середовища профе- сійної сфери. Окремо у стилістичному контексті проаналізовано роботу з особливо обдарованими студентами.

Дослідження особливостей функціювання лексики на позначення стихійних явищ, виконане на матеріалі писемних пам’яток української мови ХVІ–ХVІІІ ст., дає підстави стверджувати, що генетично аналізовані номени цієї тематичної групи праслов’янського походження. Одиничним випадком представлено запозичення з польської мови пожога. У задекларований період відбувається активне поповнення групи лексики на позначення стихійних явищ за рахунок входження в неї лексичних одиниць з інших тематичних груп, зокрема метеорологічної лексики, та розвитку в цих словах унаслідок семантичних зсувів нових значень, що репрезентують загальне поняття «стихійне явище». Аналізовані лексеми демонструють один вид системних відношень – синонімічні.За структурою в аналізованих писемних текстах виявляють активність однослівні найменування, з’ясувати відповідну семантику яких допомагає контекстуальне оточення. Часто автори творів послуговуються кількаслівними найменуваннями, до складу яких входить іменник та прикметник (зазвичай це атрибутиви великій, лютий чи форми найвищого ступеня порівняння превеликіе, прежестокій, що експліцитно вказують на високий ступінь описуваного явища).Прикметно, що для реалізації семи ‘повінь’ автори залучають віддієслівний іменник потоп, що в досліджуваний період поступово починає втрачати релігійну та набуває світської семантики. Києворуську традицію продовжує номінація цього явища дієслівно-іменниковим або прикметниково-іменниковим словосполученням.Основним репрезентантом семи ‘посуха’ слугує атрибутив сухий, який у досліджуваних пам’ятках уживається виключно в описових конструкціях, субстантивний компонент яких – лексема на позначення пори року (весна, літо, осінь).Сему ‘холод’ в аналізованих писемних текстах реалізують лексеми холод і мороз, ужиті в повноголосній формі та ускладнені квантитавними формами прикметників для репрезентації ступеня стихійного явища. Саме в реалізації цієї семи спостерігаємо суб’єктивний підхід до оцінки явища.Лексема сніг у багатьох контекстах реалізує синкретизовану семантику – ‘атмосферні опади’ та ‘стихійне явище’. Чітке уявлення про стихійне явище дають контексти, у яких автори послуговуються додатковим атрибутивом-кваліфікатором великий. Зрідка роль додаткового кваліфікатора виконує прислівник зі значенням кількості, ускладнений іншим прислівником зі значенням міри і ступеня.У семантичній структурі номенів на підставі метафоричного перенесення відбувся розвиток переносного значення, що засвідчують сучасні лексикографічні праці. Більшість однослівних найменувань успадкувала нова українська мова, де вони продовжують функціювати без зміни основного лексичного значення.The study of the peculiarities of the functioning of the vocabulary designating natural disasters performed on the basis of written monuments of the Ukrainian language in the 16th–18th centuries allows us to state that the genetically analyzed lexemes in this thematic group are of Proto-Slavic origin. The only exception is the borrowing пожога from the Polish language. The vocabulary designating natural disasters was actively completed due to the inclusion of lexical units from other thematic groups including meteorological vocabulary and the development of new meanings in these words because of semantic shifts representing the general concept of ‘natural disasters’ during the declared period. The analyzed lexemes demonstrate one type of systemic relations: synonymous.One-word names show activity according to the structure of the analyzed written texts. The contextual environment helps to find out the corresponding semantics of them. The authors often use multi-word names which include a noun and an adjective (they are usually the adjectives великий, лютий or forms of the highest degree of comparison превеликіе, прежестокій, which explicitly indicate a high degree of the described disaster).It is noteworthy that the authors use the verbal noun потоп for the realization of the seme ‘flood’, which gradually started to lose its religious semantics and acquired a secular meaning in the period under study. The Kievan Rus’ tradition is continued by the nomination of this disaster by a verb–noun or an adjective– noun word combination.The main representative of the seme ‘drought’ is the adjective сухий, which is used exclusively in the descriptive constructions in the studied monuments, the substantive component of which is a lexeme to denote a season (весна, літо, осінь).The lexemes холод and мороз realize the seme ‘cold’ in the analyzed written texts. They are used in their full-vowel forms and combined with quantitative forms of adjectives to represent the degree of the natural disaster. A subjective approach to the assessment of the disaster is observed in the implementation of this seme.The lexeme сніг in many contexts implements syncretized semantics: ‘precipitation’ and ‘natural disaster’. A clear idea of the natural disaster is given by the contexts in which the authors use the additional qualifier великій. Occasionally, the adverb with the value of amount combined with another adverb with the value of extent and degree performs the role of an additional qualifier.As evidenced by modern lexicographic works, the development of a figurative meaning occurred in the semantic structure of nouns on the basis of metaphorical transfer. The present-day Ukrainian language inherited most of the one-word names, which continue to operate without changing their basic lexical meaning.

Соціальне замовлення суспільства полягає в тому, щоб фахівець Нової української школи був підготовлений до ефективного виконання своїх професійних функцій і повноцінної участі в усіх галузях життя. У статті висвітлено актуальне питання організації освітнього процесу вищої школи України, а саме формування загальних і професійних компетентностей вчителя початкової школи відповідно до вимог нормативно-правових актів: закону України «Про освіту», професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)». Робота містить огляд основних положень методу проєктів з точки зору досягнення основної мети навчання мови (рідної та іноземної) майбутніх педагогів, що передбачає ефективне спілкування в усній та писемній формах мови, користування мовою як засобом міжкультурного спілкування, вміння використовувати мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Авторами обґрунтовано дидактичний потенціал інтерактивних методів навчання, зокрема методу проєктів, як складової системи формування комунікативної компетентності студентів вищих закладів педагогічної освіти у процесі вивчення української та англійської мови. Здійснено аналіз і узагальнення досвіду роботи викладачів словесних дисциплін Луцького педагогічного коледжу щодо організації освітнього процесу на прикладі міжпредметного практико-орієнтованого довготривалого проєкту «Леся Українка. Україна. Світ», яким було охоплено студентів 1-4 курсів відділення «Початкова освіта» з додатковою кваліфікацією вчитель англійської мови в початковій школі. Доведено ефективність методу проєктів у системі формування загальних і професійних компетентностей загалом, а також комунікативної компетентності зокрема студентів вищих закладів педагогічної освіти України.

В статье анализируется практика принятия решений CAS в отношении критериев признания статуса юрисдикционных решений для писем и сообщений органов спортивных федераций. Кроме того, дается определение понятия "решения", данное в соответствии с практикой CAS. При этом по существу рассматриваются форма и содержание решений международных спортивных федераций, передаваемых субъекту спорта. The article analyzes the practice of CAS decision-making in relation to the criteria for recognizing the status of jurisdictional decisions for letters and messages of Sports Federations' bodies. In addition, the article provides a definition of the concept of “decision”, given in accordance with the CAS practice. At the same time, the form and content of decisions of international sports federations transmitted to the subject of sport are considered in essence.