Academic literature on the topic 'Персональна відповідальність'

У статті розглянуто поняття взаємодії органів досудового розслідування з оперативними підрозділами Наці ональної поліції в межах кримінального провадження та з метою розкриття і розслідування кримінальних пра вопорушень. Вона передбачає використання спільних зусиль у розкритті та розслідуванні кримінальних право порушень через поєднання методів та засобів, властивих цим службам. Звертається увага на необхідність такої взаємодії і вказується на її ефективність. Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів зумовлена такими об’єк тивними передумовами, як спільність завдань; відмінність у повноваженнях; специфічність сил, засобів та методів боротьби зі злочинністю; самостійність та підвищення рівня роботи з попередження та розкриття кримінальних правопорушень. Взаємодія між слідчим та оперативними підрозділами може реалізовуватися як у процесуальній формі, врегульованій нормами кримінального процесуального законодавства, так і в непроцесуальній, або орга нізаційній. Окрема увага приділяється визначенню та аналізу основних принципів такої взаємодії в криміналь ному провадженні, що забезпечують повне, швидке та неупереджене досудове розслідування кримінальних пра вопорушень. Основними принципами взаємодії слідчого з оперативними підрозділами є дотримання законності, конституційних прав і свобод громадян; комплексне використання сил та засобів; персональна відповідальність кожного; самостійність слідчого в прийнятті рішень, а оперативних підрозділів – у виборі засобів та методів опе ративно розшукової діяльності; узгодженість планування слідчих дій та оперативно розшукових заходів; безпе рервність взаємодії в межах розслідування та розкриття кримінальних правопорушень до прийняття рішення щодо кримінальної справи. Установлено також основні завдання взаємодії: забезпечення невідкладних слідчих дій та оперативно розшукових заходів під час кримінальних правопорушень; всебічне та об’єктивне розслідуван ня кримінальних правопорушень, своєчасне викриття та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які їх вчинили, а також розшук осіб, що зникли; вживання заходів, спрямованих на відшкодування матеріальних збитків, завданих громадянам та організаціям незалежно від форм власності злочинними діями винних осіб.

Правові аспекти захисту персональних даних набувають усе більшої важливості як із практичної, так і з доктринальної точки зору. Право на приватність в епоху, коли з’являється все більше можливостей для обробки інформації про нас та наше особисте життя, потребує свого глибинного переосмислення, зокрема й у питанні відповідальності за порушення. Попри те, що в останні роки в Україні з’явилося багато публікацій, котрі розкривають різноманітні аспекти захисту персональних даних, проблематика відповідальності за порушення відповідних стандартів у вітчизняній правничій літературі практично нерозроблена. Метою статті є порівняльне дослідження механізмів притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист приватності та персональних даних в Україні та у Європейському Союзі (ЄС), задля оцінки їхньої ефективності, вияв-лення відповідних проблем, а також вироблення рекомендацій щодо подальшого вдосконалення правового регулювання у цій сфері в Україні. Доведено, що існуючий механізм притягнення до відповідальності за порушення стандартів захисту персональних даних в Україні є недосконалим та неефективним і не дає змогу як суб’єктам персональних даних повною мірою домагатися відновлення порушених прав, так й уповноваженим органам належно здійснювати свою діяльність із захисту. Аргументовано, що механізм притягнення до відповідальності, який діє в ЄС із травня 2018 р., враховує ті виклики, які існують у сфері захисту приватності на цьому етапі та можуть служити орієнтиром для вдосконалення відповідного механізму в Україні. Обґрунтовано пропонується з метою подальшого розвитку вітчизняного законодавства щодо відповідальності за порушення стандартів захисту персональних даних та приведення його у відповідність до чинних стандартів ЄС внести зміни у правове регулювання із таких напрямів: 1) удосконалення визначення поняття “захист персональних даних” та переліку фактичних підстав відповідальності за порушення стандартів захисту персональних даних; 2) вдосконалення норм, що регулюють адміністративну відповідальність за порушення відповідних стандартів та діяльність інституційної системи притягнення до відповідальності; 3) вирішення проблем із судовими процедурами вирішення питань щодо порушень обробки персональних даних; 4) посилення відповідальності за невиконання приписів контролюючого органу. Зазначається, що ці зміни дадуть змогу більш ефективно захистити порушені права та інтереси громадян України, а також сприятимуть подальшій інтеграції України у правовий простір ЄС.

Страхування цивільно-правової відповідальності директорів та посадових осіб товариства (D&O) є перспективним напрямом посилення економічної безпеки компанії. У статті досліджено інститут страхування цивільно-правової відповідальності директорів і посадових осіб товариства, його історію виникнення, правову природу та видову належність, об’єкт страхування, страхові ризики й обмеження страхування, умови здійснення. Визначено видову належність страхування D&O до страхування відповідальності та співвідношення страхування D&O зі страхуванням відповідальності перед третіми особами, відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань і професійної відповідальності. Авторки визначили передумови та зміни до законодавства й тенденції формування судової практики, що актуалізують перспективи розвитку страхування D&O: впровадження доктрини “проникнення за корпоративну вуаль”, інституту похід-ного позову, персональної відповідальності посадових осіб у випадку неплатоспроможності боржника. Страхування D&O є комплексним видом страхування, що поєднує страхування договірної і деліктної відповідальності директорів, деліктної відповідальності компанії, та фінансових ризиків (витрат на захист). Страховий поліс D&O може включати три програми: а) покриває відповідальність директорів; б) відшкодування компанії витрат, виплачених унаслідок дій її директорів; в) збитки компанії за позовами, пов’язаними з випуском цінних паперів. Аналіз правової природи відносин, що виникають із заподіяння шкоди (збитків) товариству та третім особам у процесі виконання посадовими особами фідуціарних обов’язків, зумовили висновок, що відповідальність директорів за невиконання або неналежне виконання фідуціарних обов’язків перед компанією є корпоративною, а відповідальність перед третіми особами – деліктною. Класичний поліс страхування D&O покриває відповідальність перед третіми особами (з делікту). Доктрина корпорації (дії директорів розглядаються як дії юридичної особи) часто вступає у протиріччя з концепцією відповідальності за делікт. Випадки порушення фідуціарних обов’язків, як правило, не покриваються полісом D&O. Страховики в цьому випадку можуть лише компенсувати витрати на захист. Інтереси кредиторів виходять на перший план, витісняючи інтереси акціонерів, коли компанія стає неплатоспроможною. Проведене дослідження страхування цивільно-правової відповідальності директорів та посадових осіб товариства дало змогу авторкам сформулювати низку науково-практичних висновків і пропозицій до законодавства.

Поширення в сучасному світі людини нового типу – так званого «Self-made-man» – актуалізує різноманітні напрямки його осмислення в науковому і ненауковому дискурсі. Необхідним таке осмислення є і в філософському, зокрема історико-філософському контексті, оскільки дозволяє переосмислити традиційний погляд на хронологічні та соціокультурні координати, в яких відбувається генезис ідеї «Self-made-man», а також уточнити її смислове навантаження. Відтак головна мета даного дослідження полягає в історико-філософській реконструкції генезису ідеї «Self-made-man». У ході дослідження показано, що генетично ідея «Self-made-man» нерозривно пов’язана з формуванням принципу індивідуалізму, смисловим ядром якого є визнання права людини на незалежне самовизначення, покладання на свої власні сили та персональну відповідальність за свою долю. Встановлено, що вже антична культура, попри наскрізну домінанту ідеї долі (логосу, року, необхідності тощо), демонструє доволі виразну, хоча і вкрай суперечливу інтенцію на обґрунтування такого права. Вказана інтенція доволі чітко фіксується і в героїчному епосі, і в філософських та правових метаморфозах античної культури. Сутність цих метаморфоз полягає в тому, що самодостатність, яка за традицією вважалась виключним атрибутом полісу (або Єдиного), поступово стає і атрибутом індивідуума, визнаним як факт (зокрема в римському праві) або ж постульованим як ідеал (насамперед в філософії доби еллінізму). В будь-якому випадку явно чи імпліцитно визнавалось, що справжня гідність і щастя людини визначальною мірою залежать не від примх невблаганної долі, а передусім від здатності людини бути незалежною від зовнішнього світу і власних пристрастей, покладатися на свої власні сили і брати на себе відповідальність за свою власну долю. І саме ці ідеї у ході подальшої еволюції утворюють смислове ядро сучасного концепту «Self-made-man».

У статті висвітлено результати теоретичного дослідження організації лабораторних робіт у відкритому білінгвально-орієнтованому освітньому середовищі, яке, у свою чергу, дає можливість учням засвоїти українську й англійську мови та повністю реалізуватись у сучасному інтернаціональному світі. Дослідження засноване на системному осмисленні проблеми навчання у відкритому білінгвально-орієнтованому освітньому середовищі. У результаті проведеного експерименту нами запропоновані елементи вдосконалення методики організації лабораторних робіт з фізики. Стаття містить фрагмент лабораторної роботи з фізики, запропонованої для реалізації в умовах відкритого білінгвально-орієнтовного освітнього середовища, що дозволяє активізувати пізнавальну діяльність учнів при навчанні фізики. Акцентована увага на компетентнісних і практико-орієнтованих засадах: навчитися мислити творчо, послідовно та представляти ідеї, вміти працювати в команді та встановлювати пріоритети, планувати конкретні результати та нести персональну відповідальність за їх реалізацію, ефективно використовувати знання в реальному житті, брати інформацію з різних ресурсів, зокрема іншомовних. В умовах цього освітнього середовища може відбуватися пояснення нового матеріалу, проведення фізичного семінару та надання учням доступу до українських та іноземних (англійських) віртуальних лабораторій. Двомовна освіта визнана необхідною складовою сучасної системи освіти, яка є потужним інструментом підготовки майбутніх фахівців у будь-якій галузі, починаючи зі шкільних років. Її реалізація сприяє зростанню самосвідомості, розширенню світогляду учнів. Проведене дослідження та використані методи показують, що в умовах відкритого білінгвально-орієнтованого освітнього середовища здійснюється підготовка учнів до майбутньої професії. Ключові слова: лабораторна робота, відкрите білінгвально-орієнтоване освітнє середовище, інтеграція, освітній процес, методика навчання фізики.

У статті здійснено аналіз об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 211 Кримінального кодексу України, «Видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону». Автором визначено, що закінченим дане кримінальне правопорушення має вважатись не з моменту видання зазначеного в диспозиції ч. 1 ст. 211 Кримінального кодексу України нормативно-правового акта, а в залежності від настання наслідків, які на теперішній час хоча і згадуються у статті, однак лише у зв’язку з предметом даного діяння. З’ясовано, що під виданням нормативно-правових актів слід розуміти: підписання службовою особою, наділеною відповідними повноваженнями, актів, які містять приписи, обов’язкові для виконання необмеженим колом об’єктів управління (фізичних та юридичних осіб); затвердження службовою особою своїми наказами актів (постанов, правил, порядку, інструкцій, роз’яснень тощо), прийнятих (схвалених, рекомендованих) колегіальними дорадчими органами (колегіями міністерств, центральних відомств), рішення яких впроваджуються керівниками відповідних органів виконавчої влади, оскільки саме вони несуть персональну відповідальність за виконання завдань і здійснення функцій, покладених на ці органи. Видання нормативно- правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету, визнається злочином, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, а саме сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Наголошено, що коло суб’єктів бюджетних правопорушень є специфічним. Це викликано особливістю самих бюджетних правовідносин. Суб’єкт бюджетного права і бюджетного правопорушення не співпадають. Суб’єктами бюджетних правопорушень можуть бути як фізичні особи (керівники чи інші відповідальні посадові особи, залежно від характеру вчинених ними діянь), так і колективні утворення. Слід більш чіткіше як у Бюджетному кодексі України так і в Кримінальному законодавстві визначити суб’єктів бюджетних правопорушень, не посилатись на загальну фразу “учасники бюджетного процесу”.

У статті визначені особливості застосування методики змішаного навчання (blended learning) в процесі іншомовної підготовки майбутніх вчителів нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти Польщі та Чехії. Здійснено аналіз публікацій європейських, здебільшого польських і чеських, вчених-дидактів, які досліджують різні методики комп’ютерної підтримки вивчення іноземних мов. Наведено основні подібності та відмінності між традиційним, електронним і змішаним навчанням іноземним мовам. Показано, що вивчення іноземної мови значно спрощується за умови використання сучасних ІКТ, які дають можливість поєднати технічні та гуманітарні науки, що, своєю чергою, дає можливість створити відповідне середовище для вивчення мови, поєднати традиційні та інноваційні методи вивчення мови. Використання змішаного навчання (blended learning), в основі якого знаходиться концепція об’єднання аудиторного навчання і технологій електронного навчання, створює сучасному викладачеві необмежені можливості в процесі викладання предмету іноземна мова професійного спрямування. Завдяки гнучкості та доступності, даний метод навчання дозволяє розширити можливості студентів, прийняти до уваги індивідуальні потреби, ритм і темп засвоєння матеріалу, який вивчається; стимулювати утворення активної позиції студента, підвищення його мотивації, самостійності, соціальної активності; зробити процес навчання більш індивідуальним і в той же час персоналізувати навчальний процес. Це допомагає студенту самостійно визначати свої цілі та методи їх досягнення, в той час, як викладач виступатиме в ролі наставника. При розробці курсу за методикою blended learning викладачеві необхідно враховувати багато важливих елементів, щоб забезпечити якість та ефективність навчальної програми, на якій базуються цей курс. Процес розробки, як правило, відбувається у кілька етапів: докладне планування курсу; розробка навчальних матеріалів; розміщення розроблених матеріалів на платформі електронного навчання. За умови правильного розроблення та організації навчання за методикою blended learning, студенти отримують можливість навчатися в своєму власному темпі, в зручному місці та в зручний для них час, а також можливість брати на себе персональну відповідальність за власне навчання. Найбільша перевага комплементарних навчальних курсів полягає в тому, що вони ставлять студента в центр процесу викладання та навчання.

Статтю присвячено проблематиці розуміння поняття «дитина» та з'ясуванню значення такого у Цивільному кодексі України з метою розуміння правового статусу дитини у цивільному праві, уніфікації використання терміна «дитина» у законотворчій та правозастосовній діяльності. Здійснено аналіз використання поняття «дитина» у нормах міжнародних правових актів, які ідейно та нормативно впливають на формування національного права. Проаналізовано формулювання поняття «дитина» у Конвенції про права дитини, яка є концептуальним міжнародним правовим актом із захисту прав дитини. На підставі системного аналізу міжнародних договорів щодо захисту прав дітей зроблено висновок, що момент набуття статусу дорослої особи пов'язаний не лише з досягненням певного віку, а й зі здатністю самостійно виконувати ті чи інші дії, бути самостійним учасником тих чи інших правовідносин, нести персональну відповідальність. У статті досліджено використання законодавцем терміна «дитина» у нормах Сімейного та Цивільного кодексів України. Виокремлено критерії, які є визначальними для «дитини» як учасника цивільних правовідносин. Проаналізовано випадки, за яких фізична особа, яка хоча й досягла повноліття, але не має повної цивільної дієздатності. Наведено умови надання цивільної дієздатності особі, яка не досягла повноліття, а також збереження за повнолітньою фізичною особою тих прав, які вона мала до досягнення нею повноліття. Звертається увага на особливості набуття дитиною цивільної право- та дієздатності у сфері особистих немайнових прав, а також на специфіку захисту прав зачатої, але ще не народженої особи. У результаті проведеного комплексного аналізу норм міжнародних актів та національного законодавства зроблено висновок, що у цивільному законодавстві поняття «дитина» розкривається не лише через особливості психофізіологічних (вікових) та соціальних якостей, що характерно для сімейного законодавства, а й через специфіку прав та обов'язків, носіями яких є фізична особа. Вказано, що, надаючи дитині як учаснику цивільних правовідносин повну цивільну дієздатність, доцільно враховувати не лише психосоці-альний аспект розвитку дитини, а й матеріальне становище такої.

У науковій статті розглядаються проблеми застосування інституту відмови прокурора від публічного обвинувачення. Аргументується висновок щодо доцільності законодавчого закріплення наслідків відмови прокурора від публічного обвинувачення у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 121 Конституції України, однією з функцій прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. Ця конституційна норма зумовлює обов'язкову участь прокурора у розгляді в суді кожного кримінального провадження, яке надійшло з обвинувальним актом, з постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або про звільнення від кримінальної відповідальності. В окремих передбачених законом випадках прокурор бере участь у розгляді судом кримінального провадження приватного обвинувачення. Але не в кожному кримінальному провадженні можливе підтримання державного обвинувачення до кінця, тому що не в кожному провадженні особу притягують до відповідальності обґрунтовано. Водночас помилки досудового слідства не обов'язково мають бути виправлені в суді лише шляхом винесення виправдувального вироку, оскільки є шлях більш короткий і простий. Цей шлях - відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді і закриття останнім кримінального провадження. Тривалий час у науковій літературі точилися дискусії навколо питання про відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді та її правових наслідків. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, тему відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення і зміни обвинувачення в суді не можна вважати вичерпаною. Зокрема, потребують з'ясування питання щодо можливості та процесуальних наслідків відмови прокурора від обвинувачення під час судового розгляду. Як правило полеміка ведеться навколо того, чи повинен суд у разі відмови прокурора від обвинувачення продовжувати розгляд кримінального провадження по суті і вирішити його на свій розсуд, керуючись керівними засадами ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України, чи негайно закрити кримінальне провадження, зважаючи на відсутність спору як такого. Питання, повязані з інститутом відмови прокурора від обвинувачення, дуже глибокі, концептуальні й іноді знаходяться не лише в юридичній площині, а й у політичній. КПК України відтворює американський підхід до вирішення легітимності обвинувальної діяльності прокурора, відповідно до якого прокурор вправі відмовитися від обвинувачення, а суд зобов'язаний закрити кримінальне провадження у зв^язку з відсутністю спору між сторонами. При цьому на відміну від США український кримінальний процес не створює для такого підходу сприятливих умов, оскільки, по-перше, в Україні відсутня політична відповідальність прокурорів перед виборцями, що відразу ставить під сумнів легітимність їхніх рішень про відмову від підтримання державного обвинувачення. По-друге, відповідно до чинного КПК України, потерпілий є самостійним суб'єктом кримінального процесу з широкими повноваженнями, що надають йому можливість активної участі в кримінальному судочинстві. Ураховуючи природню відсутність «американських елементів» у системі українського кримінально-процесуального законодавства, зазначену проблему можна вирішити не шляхом модифікації інституту відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді, а шляхом повної відмови від нього як теоретично нікчемного (неспроможного). Прокурор повинен бути вільний у викладені перед судом своєї персональної позиції за підсумками судового розгляду, але позбавлений права відмовлятися від підтримання обвинувачення, оскільки він діє як представник суспільства, доручення якого забороняє йому відмовлятися від обвинувачення.

Research’s purpose: This work analyses laws of Romanian occupational government, related to the pensions and the state of pension provisions of the Odessa citizens in 1941–1944. The results of this research must be helpful for better understanding of life, economical behaviour and survival strategies of the population of Transnistria during the Second world war. It would also provide a better picture of how social care and the laws which enforce it were implemented by occupational government.Research methods: The work is based on source studies methods, methods of archival heuristics, comparison of sources and statistical methods.Results and conclusions of the research: We analysed all normative and regulative documents related to the question of social payments to the population of Odessa and Transnistria in 1941–1944. We have also researched archive funds of the Governorate, the Pension Department and the Labor Department of the Odessa Municipality in The State Archives of Odessa Region. We have developed the methods to estimate the headcount of citizens, whose life was influenced by new law, and the headcount itself. We have evaluated the effectiveness of the orders of the Romanian occupational government related to the social care. We have discovered the institutions responsible for the distribution of social welfare in the occupied region. We studied of all newspaper titles, related to the subject, and discovered the ways of informing the locals about new laws. The work contains information about the amount and the ways of providing social payments, fund and sums spent to conduct those payments in 1943–1944. For the first time were discovered social groups that were provided with social care, and the ones that were rejected for pensions. In conclusion, after total exterminating of Jewish and Gypsy population, Romanian occupational administration took care about social payments for soviet citizens of the Transnistria region, who belonged to other social and ethnical groups. Even though the occupational regime was, by all means, unethical, it took ethical steps to stabilize its own ruling position in society and avoid possible rebellions on controlled territories.Key words: Second World War, Odessa, Transnistria, population, Romanian occupation. Мета. Стаття присвячена аналізу пенсійного законодавства румунської окупаційної влади та стану пенсійного забезпечення в Одесі в 1941–1944 роках. Методи. Результати дослідження допоможуть розширити знання про життя, майновий стан та стратегії виживання населення Трансністрії в період Другої світової війни, зрозуміти систему соціальних норм, правотворчу та правозастосовну діяльність окупаційної влади та порядок взаємин з місцевим населенням. Основу дослідження склали джерелознавчі методи критики, аналізу та оцінки джерел, архівної евристики, порівняльно-правовий та статистичний методи.Результати. Проаналізовано всі наявні нормативні документи та правові акти, що регулювали питання пенсійного та соці-ального забезпечення населення Трансністрії і Одеси в 1941–1944 роках. Відпрацьовано архівні фонди Губернаторства та Пенсійного відділу і відділу праці Одеського муніципалітету, що зберігаються в Державному архіві Одеської області. Встановлено методи підрахунку та безпосередню кількість мешканців Одеси, що підпадали під діяльність правових актів, що були складені румунською владою після зайняття міста. Дано оцінку юридичним нормам, об’єднаним в накази та розпорядження Губернаторства Трансністрії та їх адекватності та відповідності тим цілям і вимогам, які вони регулювали у соціальній сфері окупованого міста та губернії. Встановлено органи окупаційної влади, які відповідали за патронат, пенсійне та соціальне забезпечення, реєстрацію та фінансові процеси. Відпрацьовано увесь масив російськомовної місцевої періодики окупантів, у якій проводилося інформування населення з вказаних питань. У статті наводяться норми виплат пенсій, порядок нараху-вання, фонди та суми, які були витрачені румунською владою в 1943–1944 роках. Дослідженням вперше був встановлений перелік категорій громадян, які отримували персональні пенсії від окупантів, та ті категорії одеситів, які були позбавлені виплат. Висновки. Зроблено висновки, що румунська адміністрація в Трансністрії після тотального знищення єврейського та ромського населення переймалася проблемою виплат пенсій радянським громадянам всіх інших етнічних та соціальних категорій, взявши на себе відповідальність за гуманітарну складову частину антигуманного явища окупаційної системи. Це була необхідність для убезпечення влади від соціальних вибухів та гуманітарної катастрофи на захоплених територіях.Ключові слова: Друга світова війна, Одеса, Трансністрія, населення, пенсійне законодавство, румунська окупація.