Academic literature on the topic 'Перерозподіл економічних ресурсів'

Світовий ринок фінансових послуг займає одне з провідних місць в структурі світової економіки. Разом з цим відбувається постійний рух і перерозподіл ресурсів між учасниками міжнародних економічних відносин. Саме тому визначення рівня конкурентоспроможності України та посилення її конкурентних переваг на світовому ринку фінансових послуг є пріоритетним завданням формування економічної стратегії держави.

Однією з важливих проблем розвитку конкурентного середовища в регіонах України є соціальна сфера. Формування конкурентного середовища соціальної сфери повинно охоплювати не тільки традиційні ринки, а й може сприяти вирішенню багатьох соціальних проблем, які стосуються суспільства у цілому. Слід відзначити, що поступово, у міру продовження економічних реформ, здійснюватиметься перерозподіл функцій між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями у сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації. Для розроблення стандартів соціального захисту населення в сучасних економічних умовах необхідно впроваджувати інновації, спрямовані на підвищення продуктивності ресурсів, які роблять підприємства й організації більш конкурентоздатними.

У статті досліджено теоретичні підходи до дефініції «ефективність фінансового ринку» та визначено методологію її оцінки з позиції виконання фінансовим ринком його макроекономічної функції. Проаналізовано та узагальнено основоположні концепції ефективності фінансового ринку, розроблені американськими вченими. Визначено сутність ефективного ринку та виділено форми його ефективності за гіпотезою ефективного ринку Ю. Фами, теорії інвестиційного цінного паперу В. Шарпа, альтернативної гіпотези ефективного ринку Т. Коупленда і Дж. Вестона, концепції витрат фінансового посередництва К. Ерроу, Р. Лукаса та П. Ромера. Обґрунтовано, що не всі висунуті науковцями умови ефективності фінансового ринку дотримуються на реальному ринку. Вказано на суперечність рівняння ефективності фінансового ринку, що визначається як величина, обернена різниці відсоткових ставок по кредитах і депозитах в банківській системі. Автором обґрунтовано, що макроекономічну ефективність фінансового ринку та її роль у забезпеченні стабільного розвитку соціально-економічних систем, в першу чергу, визначає розподільна (перерозподільна) функція фінансового ринку. Зазначено, що ефективний фінансовий ринок має бути рушійною силою, що стимулює стабільний розвиток і позитивні зрушення в економіці, забезпечуючи підприємства інвестиційно-кредитними ресурсами. За макроекономічною роллю в ринковій економіці, ефективність фінансового ринку автором визначається як його здатність забезпечувати ефективний перерозподіл ресурсів, спрямовуючи їх в реальний сектор економіки, що призводить до стабільного розвитку соціально-економічних систем. При цьому ефективність фінансового ринку за його розподільною функцією пропонується оцінювати за показником співвідношення суми реально залученого капіталу нефінансовими корпораціями та сукупної ресурсної бази фінансового ринку. Здійснено порівняльний аналіз впливу стану розвитку основних сегментів фінансового ринку (фондового та кредитного ринків) на економічний розвиток різних країн за ключовими показниками, що надаються Всесвітньою федерацією бірж та Міжнародним Валютним Фондом.

У статті проаналізовано сучасний стан та ефективність системи соціальної допомоги особам із сімейними обов'язками в Україні, на підставі чого зроблено відповідні висновки. Зазначено, що система соціальної підтримки населення в Україні, зокрема такої категорії осіб, як сім'ї з дітьми, тільки стала на шлях трансформації за новітнім курсом, тому за останні декілька років із метою підвищення її ефективності відбувається активний перерозподіл ресурсів із надання соціальної допомоги за принципом універсальності та уніфікованості на надання соціальних допомог і послуг, котрі сприятимуть формуванню у громадян активної життєвої позиції. Спираючись на досвід світових практик та моделей організації систем соціальної підтримки, керуючись принципами та механізмами, покладеними в основу їх реалізації, модель соціальної допомоги має бути універсальною, рухливою, базуватись на засадах гуманізму та розвиненій суспільній свідомості. За міжнародними стандартами, головним завданням системи соціального захисту для країн із перехідною економікою, до яких належить й Україна, повинно бути пом'якшення негативного впливу факторів, що виникають під час здійснення соціальних та економічних реформ, на найбільш соціально незахищені категорії населення, до яких віднесено й осіб із сімейними обов'язками. Водночас акцентовано увагу на певній невпорядкованості відповідних видів соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, оскільки норми, які визначають допомоги, послуги й пільги для сімей із дітьми, багатодітних, неповних та малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів із дитинства та дітей-інвалідів та встановлюють соціальні гарантії реалізації їх права на соціальний захист, розосереджені в багатьох підзаконних нормативно-правових актах, що ускладнює застосування їх на практиці, а також призводить до незнання громадянами своїх соціальних прав. У зв'язку із цим, підтримуючи інших науковців, унесена пропозиція щодо систематизації чинного законодавства у сфері соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства та прийняття єдиного нормативно-правового акта, який би регулював це питання - Кодекс соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства в Україні.

У статті розкрито сутність фіскального простору регіону як середовища взаємодії між економічними суб’єктами та органами самоврядування стосовно перерозподілу фінансових ресурсів регіону. Визначено детермінанти формування та розширення фіскального простору регіону, а саме: орієнтири та механізми фіскальної політики; бюджетний устрій і структура бюджетної системи; величина податкового потенціалу території. Доведено, що фіскальний простір регіонів обмежується впливом фіскальної політики держави, орієнтири та відповідні механізми реалізації якої через законодавче встановлення визначають рамки можливостей економічних суб’єктів приймати самостійні рішення й впливати на процес акумулювання та використання фінансових ресурсів у бюджетах певного рівня. Обґрунтовано авторське бачення поняття «фіскальний простір інклюзивного розвитку регіону», що дає змогу поглибити розуміння цієї дефініції та її цільової спрямованості. Виокремлено детермінанти виникнення негативних ефектів фіскального простору регіону.

У статті здійснено спробу концептуалізації «китайської моделі (реформ)» («Пекінського консенсусу») в контексті стрімкого економічного піднесення сучасного Китаю. Ознайомлення з опублікованими джерелами і літературою, на сторінках яких знайшли відображення різні погляди вітчизняних, західних і китайських учених із анонсованої нами проблеми, дозволило констатувати, що одні з них сприймають китайську модель позитивно, інші бачать у ній поряд із перевагами також і недоліки, треті – майже виключно або головним чином негативні моменти (експлуатацію, поляризацію суспільства, екологічні катастрофи тощо). Ці треті часто протиставляють сучасній китайській дійсності епоху Мао Цзедуна, яка зображується ними як втілення справжнього соціалізму. Зроблено висновок, що високий показник економічного зростання КНР досягнуто завдяки стратегії, розробленій Ден Сяопіном і спрямованої на проведення масштабних економічних реформ, політики «відкритості» країни, яка допомогла Китаю зайняти лідируючі позиції в світі. Обґрунтовано тезу, що в сучасних умовах функції КПК (здійснення вищої політичної влади, координуюча, мобілізаційна, реформаторська, презентаційна) як хранительки офіційних догм вдало доповнюються реформаторськими діями, що демонструє значну пристосованість партії до нової суспільно-політичної та економічної ситуації в Китаї. Авторами стверджується думка, що китайська зовнішня політика на поч. ХХІ ст. все більше глобалізується й стає наступальною. Практично в кожному регіоні світу Пекін має систему власних інтересів, спрямованих на підвищення політичної ролі країни у світі, створення сприятливих умов для продовження економічних реформ, одержання доступу до фінансових, технологічних і сировинних ресурсів. Використання потужного арсеналу «м’якої сили» дозволяє Китаю успішно здійснювати економічне співробітництво, не обумовлюючи його політичними, ідеологічними чи історичними проблемами. Констатовано, що довгостроковою метою Китаю є підтримка мирної міжнародної обстановки, необхідної для захисту китайських інтересів, зокрема для успішного просування глобальних проєктів і модернізації країни. При цьому стратегічна активність КНР давно вийшла за межі держави, яка завдячуючи інтенсивній економічній експансії, стала участницею перерозподілу сфер впливу у світі на свою користь, витісняючи акторів-конкурентів із тих регіонів світу, де вони до недавнього часу домінували. Китайський шлях у бік багатополюсності пов’язаний не з силовою політикою, створенням військово-політичних блоків, нав’язуванням власних ідеологічних стандартів тощо, а реалізовується шляхом використання фактора економічного потенціалу й допомоги.

Досліджено проблему фінансового забезпечення соціального, економічного та екологічного розвитку територіальних громад України в умовах децентралізації влади; запропоновано нові підходи до визначення взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами; визначено джерела фінансових ресурсів території та проаналізовано можливості їх залучення; здійснено огляд наукових підходів українських вчених-економістів щодо класифікації джерел фінансового забезпечення територіальних громад; доведено що вирішальна роль у забезпеченні розвитку територіальних утворень належить державі та її соціально-економічній політиці щодо збалансованого розвитку економічно відсталих та слаборозвинених територій. Досліджено сучасний інструментарій фінансового регулювання розвитку територіальних утворень в умовах децентралізації; проведено класифікацію інструментів фінансового забезпечення розвитку територій на бюджетні та позабюджетні; обґрунтовано необхідність залучення додаткових джерел фінансових ресурсів у територіальні утворення; розроблено механізми залучення потенціалу фінансово-кредитних установ території, фондового та страхового ринків для фінансування програм регіонального розвитку; розроблено механізм залучення інвестиційних ресурсів для фінансування програм регіонального розвитку; запропоновано ефективні методи формування, розподілу і перерозподілу фінансової бази регіону; систематизовано кількісні та якісні параметри фінансового забезпечення збалансованого розвитку.

У статті розкрито сутність поняття “сталий розвиток”, який передбачає інтегрування цілей високої якості життя, здоров’я та добробуту з соціальною справедливістю та дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління, не завдаючи при цьому шкоди можливостям у майбутньому. Визначено вплив процесу децентралізації на можливість місцевого самоврядування забезпечити якісне надання послуг населенню. Відзначено успіхи децентралізації та прогрес у формуванні спроможних окремих територій. Позитивним моментом децентралізації виділено формування локальної ідентичності громади, яка забезпечує раціональне використання наявних ресурсів і підвищує активність локальних спільнот. Сформульовано ряд проблем, що виникають у процесі впровадження реформи перерозподілу рівнів влади та ресурсного забезпечення, а саме надмірна децентралізація фінансової системи ускладнює реалізацію державою такої функції як стабілізація та перерозподіл доходів. Відзначено, що цілісне бачення очікуваних змін від реформи децентралізації було закладене у Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Автором відображено роль місцевого самоврядування в забезпеченні сталого розвитку країни. Виокремлено складові місцевих фінансів як основи самодостатності територій. Регулювання розвитку регіонів в Україні здійснюється за допомогою низки інструментів, які упродовж часу свого використання демонструють різний ступінь й результативність. З'ясовано актуальність використання грантів як джерела забезпечення ефективного функціонування місцевого самоврядування. Виокремлено кілька грантових програм ЄС, які фінансують проекти регіонального розвитку, зокрема, в галузі транспорту, для надання допомоги соціальним та економічним перетворенням, розвитку освіти та інновацій.

Глобальні умови функціонування світової банківської системи закладають якісно нові умови акумулювання і перерозподілу фінансового капіталу за різними регіонами і секторами світової економіки, а також трансформації сукупних заощаджень економічних агентів різних країн у глобальний інвестиційний капітал. Особливе місце у світовій банківській архітектурі посідає офшорне банківництво, яке в останні десятиліття перетворилось на усталений й невід’ємний компонент глобального фінансового ринку. Охоплюючи операції банківських установ, що локалізовані в офшорних юрисдикціях, офшорний банкінг забезпечує підприємницьким структурам значне послаблення податкового навантаження, високу конфіденційність комерційних угод та надійне збереження капіталу. У той самий час поглиблення міжнародної спеціалізації і виробничого кооперування, фрагментація глобальних потоків товарів і капітальних ресурсів забезпечують економічним суб’єктам широкі можливості щодо застосування послуг офшорного банківського бізнесу у цілях використання особливих систем корпоративного законодавства. У статті розкрито масштаби і структурну динаміку офшорного банківництва в останні десятиліття. Комплексно охарактеризовано сучасні тенденції розвитку офшорних банків з акцентуванням дослідницького інтересу на процесах системної технологізації і динамічному поширенні фінтеху і штучного інтелекту, проникнення у даний сектор технологій електронної комерції, його переведення на технології блокчейну, посилення клієнт-орієнтованості і персоніфікованості офшорних банківських операцій, глибокої конвергенції діяльності офшорних банків й міжнародних інвестиційних компаній, активізації злиттів трастових офшорних компаній та ін. Доведено, що дані тенденції відбивають глобальний характер діяльності офшорних банків, високий рівень інноваційності їх сервісів, неухильну диверсифікацію банківських послуг та підвищення рівня стійкості банківської системи до дії чинників світової економічної нерівноваги. Особливу увагу приділено питанню щодо реалізації блокчейн-стартапів та організації бірж з торгівлі цифровими валютами, що справляють вагомий вплив на механізми функціонування офшорного банківництва. Обґрунтовано, що клієнтам офшорних банків надається на сьогодні широкий спектр послуг, що виходить далеко за рамки власне банківського обслуговування, й охоплює також консалтингові сервіси з питань податкового законодавства, оптимізації податкових витрат, заснування офшорного бізнесу тощо.

В статті розглянуто сутність інвестицій в цінні папери через дослідження їх інвестиційної привабливості, цілей інвестування та етапів їх здійснення. Зазначено, що з розвитком фондового ринку у економічних суб’єктів збільшуються можливості інвестування коштів в цінні папери, що пов’язано з усвідомленням інвесторами інвестиційної привабливості цінних паперів. Обгрунтовано, що чим більш ефективним буде управління процесом інвестування, тим вищим буде ефект від здійснених вкладень, і, відповідно, швидше відбудуться позитивні зрушення в розвитку економіки. Інвестиційна привабливість цінних паперів досліджена через комбінацію їх інвестиційних якостей, які в сучасній економічній літературі також прийнято називати інвестиційними властивостями, характеристиками або споживчими властивостями. Вони визначаються інвесторами залежно від цілей інвестування. Задля аналізу особливостей інвестування було розглянуто види та причини інвестування в цінні папери. Зазвичай інвестор самостійно обирає будь–який з доступних шляхів інвестування. При цьому, важливо пам’ятати основне правило фінансів: чим вище доходність, тим вище ступінь ризику. Інвестування в різні цінні папери (акції, облігації і т.д.) різних компаній дає можливість встановити прийнятний ступінь ризику для інвестора. Інституційні інвестори, залучаючи кошти індивідуальних інвесторів, які потім вкладають у цінні папери інших емітентів, істотно впливають на функціонування ринку цінних паперів та його активність. Здатність інституційних інвесторів до ефективного перерозподілу тимчасово вільних ресурсів досягається шляхом оцінки можливих ризиків і мінімізації їхніх негативних наслідків.