Academic literature on the topic 'Пародіювання'

У статті проаналізовано семантичні трансформації алюзійних одиниць ухудожніх текстах українського модерного дискурсу. Виокремлено семантичнівиди алюзій на тлі процесів збереження та зміни їхнього смислового навантаження. Алюзійні елементи розглянуто як засіб пародіювання класичних текстівта переосмислення архетипів.Ключові слова: алюзія, алюзійна одиниця, текст-реципієнт, метатекст,семантична конденсація.

The deceit of the plot and the dual specificity of the layers of texts define a collision in the novel “Three Leaves Outside by the Window” by V. Shevchuk. At the structural, problematic, thematic and artistic levels, the works represent a parody of a certain literary genre. With the help of the maximum ambivalence of the game text (under which we understand the guideline laid down in the work for repeated reading), the writer manipulates the reception of the reader, aimed at the simultaneous allocation of alternative possibilities of interpretation of both the whole text and its individual elements. The peculiarity determines the role of the narrator (most often the creator of the text) and the character who acts within the artistic world of the work: the characters as participants of the game field take part in the events, directed by the author within the framework of the roman space, while displaying features independent of the author. The surface and deep layers of textual significance, its constant variability, the idea of plurality and inexhaustibility, the combination of phenomenological, structuralist, post-structuralist and deconstructivist ideas merged in the work of V. Shevchuk into organic unity, giving grounds to speak about the visibility of his thinking, and, in particular, about the vision of the game as a phenomenon, which permeates all levels of text and literary communication.

Стаття присвячена проблемі співвідношення заголовка і жанру твору. У поле дослідження потрапляють заголовки з номінацією певного жанру. Предметом розгляду слугують тексти збірки “Дияболічні параболи” містифікованого поета Порфирія Горотака. Проаналізовано функціональні можливості заголовків із номінацією жанру, їхній вплив на рецепцію жанру. Ускладнені звʼязки, що виникають між анонсованим жанром і жанровими рисами твору, можна поділити на три різновиди: травестування жанру, “пристосування” до канонів жанру і взаємозвʼязки, що наближаються до еквівалентності. Прийом травестування жанру реалізується шляхом пародіювання і перелицювання жанрового канону. Це призводить до утворення своєрідного жанрового симулякру. “Пристосування” до канонів жанру втілюється через іронічний пафос, застосування елементів низького стилю у “високих” творах. Еквівалентні звʼязки між заголовком, що містить номінацію жанру, і текстом – явище рідкісне. Це пояснюється приналежністю текстів збірки до літературної містифікації, яка сприяє смисловій багатошаровості. У “Дияболічних параболах” містифікований автор залучає до заголовків номінації таких жанрів як фуга, ода, елегія, балада, пісня, містерія. Зумисна неузгодженість між піднесеним змістом і його формальним травестуванням покликана донести до читача основні смислові домінанти збірки – змалювання невідповідності між приземленою, “низькою” дійсністю та високими, романтичними ідеалами ліричного героя.

У статті розглядаються явища релігієтвору епохи постмодерну, які релігієзнавці намагаються окреслити за допомогою хмари термінів: квазірелігії та псевдорелігії, синтетичні або синкретичні релігії, штучні релігії, пародійні релігії, плинні релігії, гіпер-реальні релігії. Автор аналізує специфіку застосування та примінимість цих термінів до нових релігійних течій, що конструюються в епоху постмодерну, зокрема до течій, які виникли з артефактів художньої чи популярної культури (як от Церква всіх світів, джедайство, матрицизм), та течій, у віровченні чи практиці яких яскраво виражений іронічний чи тролінговий компонент (Церква Летючого Локшинного Монстра, Церква невидимого рожевого однорога, різноманітні атеїстичні церкви) абсурдизм (дискордіанство, Церква СубГенія), та ставить питання класифікації релігій, що поєднують у собі висміювання усталених релігій з цілком щирою релігійною практикою, релігійною свідомістю, віровченням, інституціями та бажаннями змінити себе та світ у кращий бік. Автор аналізує термінологію, яку різні автори у межах різних підходів намагаються застосувати до виявів постмодерного релігієтвору, звертає увагу на проблематичність побудови стійкої системи класифікації таких утворень за умов нерозв’язаності основоположного питання релігієзнавства – загальноприйнятного визначення релігії, яке в деяких країнах виражається в юридичній площині формулюваннями, вразливими для висміювання й пародіювання методами штучних релігій. Релігієзнавство ХХ століття не змогло виробити термінологічний апарат, який би зміг задовільно розв’язати проблему «релігія чи імітація релігії» та створити парадигму, яка б навела лад у розмитих постмодерном поняттях «релігія», «не-релігія», «імітація релігії», і навіть «імітація релігії, реалістичніша, ніж деякі релігії». Однак вже початок ХХІ століття побачив конкуренцію трьох термінів: гіпер-реальні релігії А.Поссамая, плинні релігії Т.Тайри та штучні релігії К.Кьюзак. На думку автора, саме термін «штучні релігії» К.Кьюзак, (попри його певний імпліцитний редукціонізм з точки зору філософії релігії) найкраще задовольняє вимоги до терміну для опису сучасних придуманих, сконструйованих, виведених з інших явищ популярної культури явищ, що називають себе релігіями, і різною мірою задовольняють вимоги класичного релігієзнавства для визначення релігії.

Кисіль В. В. Пародійна творчість К. С. Буревія: еволюція образу автора в пародіях Едварда Стріхи, політичний та естетичний дискурс, поетика комічного. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. – Харків, 2003. Дисертацію присвячено аналізу пародійної творчості К. С. Буревія на основі пародій Едварда Стріхи. Автор цієї роботи вперше узагальнив і систематизував окремі відомості, які стосуються жанру пародії і пародіювання у творчості К. С. Буревія. Нам вдалося простежити еволюцію наратора, розвиток поета-містифікатора. На нашу думку, характерними рисами пародійної творчості К. С. Буревія є уміщення пародій у періодичних виданнях пародійованих літературних угруповань, творення текстового пародійного дискурса, жанрова еволюція пародій, порушення табуйованих тем. Як показало дослідження, особливу увагу приділяв К. Буревій літературно-критичному обґрунтуванню пародій Едварда Стріхи. Нами запропоновано виділяти окремий жанр літературної творчості – жанр покаянного листа, характерні ознаки якого ми запропонували в дисертаційному дослідженні.

Статтю присвячено розгляду проблеми жанрового еклектизму, характерного для творів письменників-авангардистів 20-х років ХХ століття. Проповідуваний авангардистами жанровий еклектизм є елементом гри, епатажу читача, пародіюванням та запереченням традиційної романної структури