Academic literature on the topic 'Охорона прав інтелектуальної власності'

У статті розглянуто питання місця селекційних досягнень, зокрема сортів рослин, у структурі об'єктів права інтелектуальної власності. За механізмом виникнення виключних прав юридична наука поділяє інтелектуальну власність на два правових інститути: 1) авторське право і суміжні права; 2) промислова власність. Селекційні досягнення, зокрема сорти рослин, залишаються за межами такої класифікації, що й зумовлює актуальність дослідження. В юридичній науці сорти рослин згадуються в контексті розгляду об'єктів патентного права, із зауваженням, що сорту рослин не надається правова охорона як винахода. Тобто сорт рослин є різновидом винаходу, якому не надається правова охорона як об'єкту патентного права. У статті також розглядаються особливості змісту прав інтелектуальної власності на сорти рослин. Законодавство України передбачає поділ майнових прав інтелектуальної власності на сорти рослин на два види. Також є особливості щодо його розпорядженням та набуття у спільну власність. Зазначається, що об'єктом права спільної власності можуть бути тільки майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин. Загальне та спеціальне законодавство у сфері права інтелектуальної власності передбачають випадки виникнення спільних прав інтелектуальної власності на один сорт рослин: 1) набуття спільних особистих немайнових прав на один сорт рослин у випадках співавторства у створенні сорту; 2) набуття спільних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин у автора (авторів) та роботодавця (замовника); 3) набуття декількома особами майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин в порядку спадкування; 4) набуття спільного майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин підтримувачем сорту; 5) набуття спільних майнових прав інтелектуальної власності на один сорт рослин на підставі цивільного договору.

У статті аналізуються питання вдосконалення правового регулювання наукового відкриття. У результаті дослідження специфіки даного інституту з’ясовано, що наукове відкриття є нетрадиційним об’єктом права інтелектуальної власності, оскільки йому властиві як загальні ознаки, так і особливі. Зважаючи на його фундаментальний характер, наукове відкриття може мати будь-яку форму та є процесом пізнання об’єктивної дійсності, що нехарактерно для будь-яких інших об’єктів правової охорони. Визначено основні права авторства на наукові відкриття, а саме: право вважатися першовідкривачем певних знань та право на ім’я, а також право надати відкриттю своє ім’я або спеціальну назву. Право інтелектуальної власності є непорушним і належить володільцю, ніхто не може бути позбавлений його. Права інтелектуальної власності можуть бути обмежені лише в предбачених законом випадках. Визначено суб’єкта права інтелектуальної власності на наукове відкриття й авторське поняття особистих немайнових прав автора наукового відкриття як об’єкта інтелектуальної власності. Доведено, що українське законодавство щодо правової охорони наукових відкриттів потребує вдосконалення через ухвалення відповідного закону, що підтверджується визнанням Всесвітньою організацією інтелектуальної власності наукового відкриття як результату творчої діяльності, який потребує відповідного правового регулювання. Вбачається необхідність у розробленні й ухваленні Закону України «Про охорону прав на наукові відкриття», який би врегулював такі важливі питання, як: процедура державної реєстрації набуття прав власності на наукове відкриття та видачі диплома; правове регулювання експертизи наукових відкриттів, метою якої є перевірка заявленого об’єкта на відповідність усім умовам; охорона права пріоритетності; впровадження Відкритого державного реєстру наукових відкриттів; закріплення пільг за авторами наукових відкриттів. Зроблено висновок, що охорона і відповідне законодавче регулювання наукового відкриття дозволить удосконалити і підвищити рівень наукових досягнень і зацікавленості суспільства в подальших дослідженнях.

У статті досліджено міжнародно-правові аспекти охорони інтелектуальної власності. Зазначено, що з розвитком інформаційних правовідносин та інформаційно-комунікаційних технологій правова охорона інтелектуальної власності значно модернізувалась, адже змінилась концепція юридичної відповідальності, виникли нові правовідносини, нові об'єкти правової охорони тощо. Як одну з актуальних проблем у зазначеному контексті виокремлено конкуренцію міжнародно-правових норм охорони інтелектуальної власності. Серед оптимальних варіантів урегулювання проблеми конкуренції норм міжнародного права у сфері охорони інтелектуальної власності у статті запропоновано колізійний підхід до вирішення проблеми множинності застосовного права; за неможливості прив'язати правопорушення, учинене в Інтернеті, до конкретного місця його здійснення застосування правила lex loci delicti; гармонізація міжнародного законодавства, зокрема на рівні великих субрегіонів (США, ЄС, Тихоокеанський регіон тощо). У статті досліджено досвід окремих країн із правової охорони інтелектуальної власності. Зроблено висновок, що у країнах романо-гер-манської правової сім'ї концепція правової охорони інтелектуальної власності відрізняється від підходу, прийнятого у країнах англо-амери-канської правової системи. Однак для отримання даних про правову охорону інтелектуальної власності в конкретній країні мало знати, до якої правової сім'ї вона належить. У законодавстві країн, що входять до однієї правової системи, спостерігаються істотні відмінності в механізмах правової охорони інтелектуальних прав. Така гармонізація може відбуватися на рівні директив, які роз'яснила б і за необхідності осучаснила Директива 2001/29/ЄС Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу «Про гармонізацію деяких аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві» 2001 р.

У статті досліджено важливу роль національного законодавства України у сфері охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг. Звертається увага на те, що серед значної кількості об'єктів права інтелектуальної власності своєю специфічністю вирізняються торговельні марки, комерційні найменування, географічні зазначення, які ми відносимо до засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг. За допомогою засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг декілька суб'єктів господарської діяльності виробляють одну й ту саму продукцію, надають послуги одного виду, що можуть бути різними як за ціною, так і за якістю, надають споживачеві можливість відрізнити один і той самий товар або послугу однієї особи від такого ж товару (послуги), що виробляється різними суб'єктами господарювання. Вказані засоби індивідуалізації підлягають охороні значною кількістю законодавчих актів, серед яких одне з провідних місць посідає сучасне адміністративне законодавство. Пріоритети охорони прав і законних інтересів особи сьогодні потребують від держави, її уповноважених органів і посадових осіб забезпечити належну охорону суб'єктивних прав власників об'єктів права інтелектуальної власності та інших учасників правовідносин у сфері охорони засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів і послуг від їх незаконного використання. Серед нормативних актів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, провідна роль належить Конституції України, яка має найвищу юридичну силу: ст. 41 Конституції проголошує право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а ст. 54 гарантує свободу творчості й захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Вказане знайшло своє відображення в Кодексі України про адміністративні правопорушення, одним із завдань якого є охорона прав інтелектуальної власності.

У роботі обґрунтовано основні теоретичні засади підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти у сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності. За результатами проведеного аналізу доведено, що в сучасній педагогіці, зокрема педагогіці вищої школи достатньо ґрунтовно розроблені науково-теоретичні засади процесу підвищення кваліфікації працівників освіти, разом із тим нагальною потребою часу є їх подальша розробка в контексті формування окремих компетентностей за актуальними сьогодні напрямами, одним із яких є охорона і захист прав інтелектуальної власності. Висвітлені відповідні закономірності, принципи, педагогічні умови. Окрема увага приділена педагогічній технології підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників у сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності, яка висвітлена за етапами: підготовчо-діагностичним, мотиваційно-цільовим, когнітивним, процесуально-діяльнісним, оцінно-корекційним. У роботі наведено орієнтовний перелік цілей науково-педагогічних працівників щодо формування в них компетентності в сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності. Наведено також декілька варіантів навчальних планів, зокрема, навчальні плани, що розраховані на 30 годин (1 кредит) і 180 годин (6 кредитів), які дозволяють сформувати уявлення науково-педагогічного працівника щодо охорони і захисту прав інтелектуальної власності на його авторські напрацювання та напрацювання студентів. Запропоновано також алгоритм підвищення кваліфікації науковопедагогічних працівників у сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності, наведено структуру та зміст окремих компетентностей, що складають інтегральну компетентність науково-педагогічного працівника в сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності, приклад компетентнісної задачі за темою «Набуття прав інтелектуальної власності» і тестових завдань за темою «Система управління інтелектуальною власністю в Україні», що використовуються в процесі підвищення їх кваліфікації. Наведено приклад дистанційного курсу «Підвищення кваліфікації з методики управління об‟єктами інтелектуальної власності»

Анотація. В роботі розглядається питання визначення особливостей кримінального законодавства у сфері захисту інтелектуальної власності Федеративної Республіки Німеччини та України, визначення їх спільних та відмінних характеристик у текстовій, функціональній та прикладній площині задля подальшого врахування позитивного досвіду іноземної держави у досліджуваній сфері для України. Загалом, кримінально-правова охорона об’єктів інтелектуальної власності передбачає створення та організацію державою інституцій, що мають на меті виявлення вчинення кримінальних правопорушень, здійснювати їх профілактику та вживати ефективні заходи для впливу на порушників, забезпечуючи власнику весь спектр змісту його права інтелектуальної власності відповідно до чинного законодавства. Вказана мета переслідується як в законодавстві України, так і в законодавстві Німеччини. Детальну увагу присвячено розгляду питання визначенню суспільно небезпечних наслідків порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності як однієї з підстав кримінальної відповідальності. На основі аналізу національного законодавства і норм права Німеччини виявлено суперечливі та проблемні питання захисту прав інтелектуальної власності та запропоновано вжити заходи, а саме: впровадити позитивний іноземний досвід у законодавство України щодо термінології, способів захисту прав інтелектуальної власності та суб’єктів захисту. В тому ж числі сформульовано пропозиції з удосконалення механізму захисту в профільному законі та кодексах України. Зважаючи на ту обставину, що сучасний етап розбудови української державності спонукає виділити як одне з важливих завдань формування ефективного правового забезпечення та охорони інтелектуальної власності, а в демократичній правовій державі існує необхідність реального захисту прав інтелектуальної власності від протиправних посягань, важливо сформувати систему законодавства таким чином, щоб вказані цілі та мета була досягнута та сформувати єдині стандарти для забезпечення досліджуваних прав.

Відповідно до єдності різних аспектів відносин власності у статті визначено вплив на розвиток відносин у сфері інтелектуальної власності: економічний, правовий, соціальний, науково-технічний та психологічний. Особливу увагу у роботі приділено саме науково-технічному впливу. Визначено особливості прав інтелектуальної власності при застосуванні різноманітних технологій, таких як: діяльність у мережі Інтернет; робототехніка та штучний інтелект; тривимірний (3D) друк; діяльність на майданчиках краудсорсингу та застосування технології blockchain. Дослідження світового досвіду з ключових проблем у сфері інтелектуальної власності дозволили визначити різноманітні порушення прав цього виду власності. У цій роботі авторами запропоновано групування порушення прав у сфері інтелектуальної власності на три групи: порушення авторських та суміжних прав; порушення інтелектуальних прав на об’єкти промислової власності та порушення інтелектуальних прав власників на товарний знак. У межах кожної групи порушень розглянуто найбільш поширені види: плагіат авторського твору, контрафакція, промислове шпигунство (промисловий шпіонаж), патентний тролінг, кіберсквотинг, піратство у сфері інтелектуальної власності та діяльність «хмарних рантьє». Авторами запропоновано табличне відображення групування порушень прав у сфері інтелектуальної власності з зазначенням найбільш поширених видів порушень. Також у статті визначено актуальні тенденції еволюції інституту охорони прав інтелектуальної власності: поширення режиму охорони прав інтелектуальної власності на нові об'єкти та нетрадиційні сфери їх застосування; спрощення процедури отримання правової охорони об'єктів інтелектуальної власності; лібералізація відносин щодо використання результатів інтелектуальної діяльності за рахунок державного бюджету або спеціальних цільових фондів; поширення міжнародного співробітництва в галузі охорони прав інтелектуальної власності.

Стаття присвячена досліджен-ню питань міжнародного спадку-вання прав інтелектуальної влас-ності. Звертається увага на те, що дієвим механізмом подолання територіального характеру прав інтелектуальної власності є між-народні договори, завданням яких є визнання і захист прав на резуль-тати творчої діяльності, що вини-кли в іноземній державі на підставі іноземного права. Акцентується увага на тому, що кожна держава самостійно визначає обсяг майнових і немайно-вих прав суб’єктів права інтелек-туальної власності в спосіб закрі-плення їх у цивільних кодексах, спеціальному законодавстві у сфе-рі інтелектуальної власності та передбачає можливість переходу таких прав шляхом правонаступ-ництва до спадкоємців. Переважна більшість держав у своєму законодавстві передбачає можливість переходу від спадкодав-ця до спадкоємців лише майнових прав інтелектуальної власності. До переходу особистих немайнових прав інтелектуальної власності до спадкоємців законодавство різних держав підходить неоднозначно. У доктрині погляди науковців з питань можливості правонаступ-ництва немайнових прав інтелек-туальної власності розходяться. У зв’язку з цим запропоновано виді-ляти два види немайнових прав автора: особисті немайнові права, які тісно пов’язані із творцем та є невід’ємними, а тому не можуть входити до складу спадщини та припиняються зі смертю автора; особисті немайнові права, які тіс-но пов’язані із майновими правами автора, що можуть входити до складу спадщини поряд із майнови-ми правами інтелектуальної влас-ності та сприятимуть можливості спадкоємців здійснювати охорону та захист прав інтелектуальної власності спадкодавця. Не вирішеним є питання, пов’я-зане з тим, до кого переходять права інтелектуальної власності у випадку відсутності спадкоєм-ців або відмови спадкоємців від спадщини. У зв’язку зі специфікою об’єкта спадщини вважаємо, що права інтелектуальної власності повинні в цьому випадку перехо-дити до установи, яка забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. У статті звертається увага на те, що різний підхід у законодав-стві держав до видів прав інтелек-туальної власності, їх змісту, пра-вонаступництва таких прав та їх охорони призводить до усклад-нення міжнародного спадкування прав інтелектуальної власності. У зв’язку з цим виникає потреба в міжнародній і національній уніфіка-ції норм у сфері спадкування прав інтелектуальної власності та гар-монізації законодавства держав.

У статті проведено аналіз кримінально-правових положень зарубіжних країн, які відображають основні нетипові форми посягань на об’єкти права інтелектуальної власності. Автором визначено, що основні нетипові форми посягань на об’єкти права інтелектуальної власності визначені у кримінально-правових нормах, які передбачають відповідальність за: 1) діяння, пов’язані із підробленням і незаконним отриманням прав на об’єкт права інтелектуальної власності; 2) діяння, пов’язані із незаконним володінням об’єктом та ненаданням інформації щодо незаконно створеного об’єкта; 3) діяння, пов’язані із введенням в оману споживача щодо об’єкта права інтелектуальної власності; 4) діяння, пов’язані із незаконним наданням і отриманням доступу до об’єкта права інтелектуальної власності; 5) посягання на об’єкти права інтелектуальної власності, що розцінюються як крадіжки об’єктів права власності; 6) діяння, що посягають на об’єкти, які не підлягають правовій охороні у більшості країн світу; 7) діяння, пов’язані із перешкоджанням реалізації законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності; 8) діяння, що полягають у обмеженні прав суб’єкта права інтелектуальної власності на отримання винагороди; 9) діяння, які полягають у спричиненні фізичних змін об’єктам права інтелектуальної власності (знищення, руйнування, пошкодження, понівечення). З’ясовано, що інтелектуальна, або нематеріальна, власність розглядається законодавцем Сполученого Королівства Великої Британії на Північної Ірландії як різновид права власності. Саме нематеріальна власність включає в себе патенти та авторські права. З огляду на це особа, яка здійснила присвоєння законного права іншої особи, підлягає кримінальній відповідальності за крадіжку права інтелектуальної власності. Водночас особа, яка порушує авторські права, не вчиняє крадіжки. Це пояснюється тим, що така особа не присвоює собі авторського права. Вона порушує авторське право. Отже, така особа зобов’язана відшкодувати усі збитки у межах цивільно-правового спору, але не може підлягати відповідальності за крадіжку.

У статті проаналізовано основні підходи до питань адміністративної відповідальності юридич- них осіб, що існують в адміністративно-правовій доктрині, здійснено аналіз чинного законодавства України, нормами якого передбачено відповідальність юридичних осіб у сфері незаконного вико- ристання об’єктів права інтелектуальної власності. Питання адміністративної відповідальності юри- дичних осіб завжди мали актуальність і практичну значущість, особливо це стосується дослідження проблемних питань, пов’язаних із суб’єктами адміністративної відповідальності за незаконне вико- ристання об’єктів права інтелектуальної власності. Юридична відповідальність у сфері охорони ін- телектуальної власності регулюється значною кількістю актів вітчизняного і міжнародного законо- давства, серед яких, крім норм спеціального законодавства, провідну роль відіграє адміністратив- не законодавство. Проте до недоліків спеціальних законів у сфері охорони інтелектуальної власнос- ті, за виключенням Законів України «Про охорону прав на сорти рослин» та «Про авторське право і суміжні права», норми яких встановлюють відповідальність юридичних осіб. На відміну від зазначе- них спеціальних законодавчих актів інші спеціалізовані закони лише включають позначення, що за- хист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів права з інтелектуальної власності здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством. На сьогод- ні чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відпові- дальність лише фізичних осіб.

Репутація та вага сучасних держав у світі зберігаються завдяки рівню розвитку в науковій та творчій сферах. Інтелектуальний потенціал нації відіграє важливу роль в економічному зростанні. Нова модель успішного економічного розвитку, заснована на трьох чинниках: довгостроковому прогнозуванні, оптимізації процесу досягнення цілей та стимулюванні інтелектуального капіталу. Інтелект стали включати до національного багатства. Інтелектуальна власність як універсальна спадщина та продукт інтелектуальної праці наших сучасників у цифровому середовищі стає важливою частиною наукоємної моделі розвитку економічного сектору, саме тому інтелектуальний капітал потребує правової охорони в умовах ринкової економіки.
The reputation and weight of modern states in the world are preserved due to the level of development in the scientific and creative spheres. The intellectual potential of a nation plays an important role in economic growth. A new model of successful economic development based on three factors: long-term forecasting, optimization of the process of achieving goals and stimulating intellectual capital. Intelligence began to be included in the national wealth. Intellectual property as a universal heritage and a product of intellectual work of our contemporaries in the digital environment is becoming an important part of the science-intensive model of economic sector development, which is why intellectual capital needs legal protection in a market economy.

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main.cgi?nreg=435-15 2. Уварова О. Інтелектуальна власність / О. Уварова, А. Свіріденко, А. Іванченко // Податки й бухгалтерський облік. Спецвипуск. – 2008. – № 2. – С. 6–107. 3. Ходаківський Є.І.,Якобчук В.П., Литвинчук І. Л. Інтелектуальна власність економіко – правові аспекти: навч. посіб.: Київ, «Центр учобової літератури»,2014, с. 130. 4. Національна стратегія розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні. Київ, 2014. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uba.ua/documents/ ip-strategy28082014.pdf 5. Манухіна М.Ю. Інтелектуальна власність як нематеріальний об’єкт управління на промисловому підприємстві - 2018. С. 80–87. 6. Манухіна М.Ю. Дослідження взаємозв’язку понять «інтелектуальна власність», «нематеріальні активи», «інтелектуальний капітал» в сучасних економічних умовах: Науковий вісник Чернівецького університету. Серія Економіка — 2018. — № 10, — С.66-70.
У статті розглядається теоретичне дослідження з захисту і охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Наведено основні підходи правового регулювання, виявлено низку проблем та надано рекомендації щодо їх вирішення.

Чибісов Д. М. Охорона прав інтелектуальної власності в рамках Світової організації торгівлі : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11 / Д. М. Чибісов ; наук. кер. Т. С. Ківалова ; НУ "ОЮА". - Одеса, 2017. - 272 с.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Національний університет «Одеська юридична академія» – Одеса, 2017. Дисертація присвячена охороні інтелектуальної власності в рамках СОТ. Сформульовано поняття та проведена періодизація становлення міжнародного інституційного механізму охорони інтелектуальної власності. Проаналізовано механізм охорони інтелектуальної власності СОТ, визначено особливості його правової природи. Визначено типи міжнародних механізмів охорони інтелектуальної власності, дана характеристика їх функціональному та інституційному взаємодії з механізмом охорони СОТ. Систематизовані принципи міжнародно- правової охорони інтелектуальної власності. Класифіковані режими охорони інтелектуальної власності відповідно до Угоди ТРІПС, виявлено їх недоліки та запропоновані рекомендації щодо їх усунення. Проаналізовано особливості правового режиму охорони винаходів згідно Угоди ТРІПС. Вказується, що Угода ТРІПС не відображає дуалістичну природу комп’ютерних програм, визначаючи їх суто як «літературні твори», що не дозволяє встановити критерії їх патентування. Обґрунтовано, що Угода ТРІПС не містить чітких критеріїв охорони винаходів у галузі біотехнологій. Проаналізовано особливості імплементації Угоди ТРІПС в ЄС. Обґрунтовано доцільність внесення змін до законодавства України з урахуванням практики ЄС в цьому напрямку. Вказується, що Угода про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з іншого боку зобов’язує Україну встановити більш високий рівень охорони винаходів в галузі біотехнологій та комп’ютерних програм ніж передбачено Угодою ТРІПС.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. – Национальный университет «Одесская юридическая академия» – Одесса, 2017.Диссертация посвящена охране интеллектуальной собственности в рамках ВТО. Сформулировано понятие и проведена периодизация становления международного институционального механизма охраны интеллектуальной собственности. Проанализирован механизм охраны интеллектуальной собственности ВТО, определены особенности его правовой природы. Выделены типы международных механизмов охраны интеллектуальной собственности, дана характеристика их функциональному и институциональному взаимодействию с механизмом охраны интеллектуальной собственности ВТО. Систематизированы принципы международно-правовой охраны интеллектуальной собственности. Классифицированы режимы охраны интеллектуальной собственности согласно Соглашению ТРИПС, выявлены их недостатки и предложены рекомендации по их устранению. Проанализированы особенности правового режима охраны изобретений согласно Соглашению ТРИПС. Отмечается, что Соглашение ТРИПС не отражает дуалистическую природу компьютерных программ, определяя их сугубо как «литературные произведения», что не позволяет установить критерии их патентования. Проанализированы особенности имплементации Соглашения ТРИПС в ЕС. Отмечается, что право ЕС уточняет и дополняет положения Соглашения ТРИПС. Разработаны предложения по приведению законодательства Украины в сфере охраны изобретений в области биотехнологии в соответствие с Соглашением ТРИПС и их регламентацией в ЕС. Указывается, что Соглашение об ассоциации между Украиной, с одной стороны, и Европейским Союзом, Европейским сообществом по атомной энергии и их государствами-членами, с другой стороны обязывает Украину установить более высокий уровень охраны изобретений в области биотехнологий и компьютерных программ, чем предусмотрено Соглашением ТРИПС.
The dissertation for achieving a scientific degree of the Philosophy Doctor in specialty 12.00.11 – International Law. – National University «Odessa Law Academy» – Odessa, 2017. The thesis is devoted to the protection of intellectual property in the WTO. The concept and periodization of international institutional mechanism 20 for protection of intellectual property are elaborated. WTO mechanism of intellectual property protection, its peculiarities and legal nature are analyzed. Types of international mechanisms for protection of intellectual property, their characteristics are provided and examined against functional and institutional relations with the WTO mechanism. Principles of international intellectual property protection under WTO are systematized. Provided classification as to regimes of intellectual property protection under the TRIPS Agreement, revealed their shortcomings and proposed recommendations to address them. The peculiarities of the legal regime of protection of inventions under the TRIPS Agreement are analyzed. It is noted that the TRIPS Agreement does not address the dual nature of computer programs, defining them as purely “literary works” that does not allow them to establish criteria for patenting. It is shown that the TRIPS Agreement does not contain clear criteria for protection of inventions in biotechnology sector, due to the lack of a unified approach of the WTO members to the moral and ethical exceptions laid down in the TRIPS Agreement. Peculiarities of the implementation of the TRIPS Agreement in the EU are analyzed. The expediency of amending the legislation of Ukraine with regard to EU practices in this area is noted. It is claimed that the Association Agreement between Ukraine, on one hand, and the European Union, the European Atomic Energy Community and its Member States, on the other hand requires Ukraine to establish a higher level of protection of inventions in biotechnology and computer software than provided by the TRIPS Agreement.

Сьогодні інтелектуальна власність стала стратегічно важливим чинником конкурентоспроможності національнної економіки, розвитку високотехннологічних галузей промисловності, кваліфіконваності робочої сили та досягненння високих стандартінв життя. Протягом тривалого періоду Україна є стабільнинм донором інтелектунальних ресурсів для найрозвиннутіших країн. Це зумовило зростання загроз національнній безпеці та подальше відставанння України від інших країн світу. Масові та системні порушення прав на об’єкти інтелектунальної власності не найкращим чином позначаютнься на іміджі та престижі нашої держави на міжнароднному рівні.
Сегодня интеллектуальная собственность стала стратегически важным фактором конкурентоспособности национальннои экономики, развития високотехннологичних отраслей промисловности, квалификонваности рабочей силы и досягненння высоких стандартинв жизни. В течение длительного периода Украина является стабильнинм донором интелектунальних ресурсов для найрозвиннутиших стран. Это обусловило рост угроз национальнний безопасности и дальнейшее видставанння Украины от других стран мира. Массовые и системные нарушения прав на объекты интелектунальнои собственности не лучшим образом позначаютнься на имидже и престиже нашего государства на мижнароднному уровне.
Today, intellectual property has become a strategically important factor in the competitiveness of the national economy, the development of high-tech industries, the skills of the workforce and the achievement of high standards of living. For a long period, Ukraine has been a stable donor of intellectual resources for the most developed countries. This has led to increased threats to national security and a further backwardness of Ukraine from other countries in the world. Mass and systematic violations of intellectual property rights do not best affect the image and prestige of our country at the international level.

Право на охорону здоров’я виступає ключовим елементом конституційних прав і свобод, передумовою реалізації яких є можливість отримання медичної допомоги за рахунок доступності основних життєво необхідних лікарських засобів. Серед завдань, які постають перед державою в даній сфері є забезпечення доступу населення до ефективних, безпечних і якісних ліків, а також своєчасне надання об’єктивної, доступної та достовірної інформації про лікарські засоби.

У енциклопедичному словнику В. І. Шинкарука взаємодія визначається як філософська категорія, яка відображає особливий тип відношення між об’єктами, при якому кожен з об’єктів діє (впливає) на інші об’єкти, приводячи їх до зміни, і водночас зазнає дії (впливу) з боку кожного з цих об’єктів, що, у свою чергу, зумовлює зміну його стану [1, с. 512]. С. Л. Недов стверджує, що взаємодія проявляється в процесі взаємовпливу і використання можливостей один одного для досягнення власних цілей. Він наголошує на тому, що взаємодія виникає тамі тоді, коли взаємозв’язок між суб’єктами об’єднаний спільною метою [2, с. 125]. Таким чином,взаємодія учасників правової охорони права інтелектуальної власності – це відповідний процес, який полягає у взаємному впливові, співпраці органів державної влади, які реалізують державну політику щодо інтелектуальної власності, урядових та неурядових організацій, різних громадських формувань (громадських організацій), самих авторів та інших суб’єктів у напрямкустворення дієвої системи правової охорони інтелектуальних прав авторів, шляхом передання такими суб’єктами набутого досвіду, обміну інформацією, проведення публічних обговорень, колективних переговорів, конференцій (здійснення соціального діалогу).

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій і визначенню напрямків його удосконалення. Надається авторське визначення поняття "адміністративно-правовий механізм охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій". Серед елементів адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій виокремлено: 1) правовідносини (суб’єкти, об’єкт, зміст); 2) принципи адміністративно-правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 3) адміністративно-правові норми, що регламентують охорону та захист прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 4) адміністративну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій. Розкривається зміст конституційних, галузевих та міжгалузевих принципів адміністративно-правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій. Запропоновано адміністративно-правове регулювання охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій розуміти як цілеспрямований вплив, прийнятих у встановленому законом порядку адміністративно-правових норм, на суспільні відносини у сфері набуття та реалізації виключних прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності у сфері медицини та біотехнології з метою їх упорядкування, розвитку в інтересах не лише правовласників, але й суспільства та держави, а також захисту від неправомірних посягань. Класифікуються джерела адміністративно-правового регулювання охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій: за місцем нормативних актів в ієрархії актів законодавства, за об’єктами прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнології, які потребують охорони та захисту, за спрямованістю положень нормативних актів на охорону чи захист об’єктів права інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій. Визначено особливості суб’єктів адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності: це обов’язковий елемент вказаного механізму; серед них є органи законодавчої, виконавчої, судової влади; завершено перехід від трирівневої до дворівневої системи органів виконавчої влади України до повноважень яких належать питання охорони та захисту прав інтелектуальної власності; триває створення Вищого суду інтелектуальної власності, що позначається на стані реалізації судового порядку захисту прав інтелектуальної власності. Серед органів виконавчої влади, які є суб’єктами адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, зважаючи на їх повноваження виокремлено: а) суб’єкти, для яких повноваження з охорони та захисту прав інтелектуальної власності є основними – НОІВ та його структурні підрозділи; б) суб’єкти, які здійснюють повноваження з охорони та захисту прав інтелектуальної власності в межах основних завдань (Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства в Україні, Міністерство охорони здоров’я України, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Антимонопольний комітет України, Державна митна служба України, Національна поліція України, Служба безпеки України). Під адміністративно-правовими формами охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій пропонується розуміти зовнішній прояв управлінської діяльності державних органів (їх посадових осіб), що здійснюється у визначених адміністративним законодавством межах та порядку, з метою створення належних умов для набуття та реалізації виключних прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності у сфері медицини та біотехнології та захисту їх від неправомірних посягань. Виділено адміністративно-правові форми охорони прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій: видання адміністративних актів; укладення адміністративних договорів; надання адміністративних послуг. Визначено, що адміністративно-правовою формою захисту права інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій є звернення правовласника до державних органів. Акцентовано увагу на особливостях адміністративно-правових форм охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, а також їх спільних ознаках. Розкривається зміст адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій за КУпАП Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Митним кодексом України. Запропоновано з метою удосконалення механізму притягнення до юридичної відповідальності за ст. 476 Митного кодексу України надати митним органам право з власної ініціативи відбирати зразки товару заявленого до митного оформлення для проведення експертизи. Узагальнено досвід США, Японії, Польщі, Німеччини щодо охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій . Сформульовано пріоритетні напрямки удосконалення адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій: 1) закріплення на законодавчому рівні понять "винахід у сфері медицини" та "біотехнологічний винахід", що відповідає європейським стандартам захисту прав людини; 2) прийняття Закону України "Про охорону прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій"; 3) вдосконалення методики проведення експертизи заявки на винаходи, об’єктом яких є лікарський засіб; 4) конкретизація положень Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі), що стосується лікарського засобу від 04.12.2013 р.; 5) удосконалення взаємодії суб’єктів адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, зокрема: а) Державного експертного центру МОЗ України та НОІВ щодо проведення експертизи документів, що подаються для державної реєстрації лікарського засобу в частині назви; 2) НОІВ та органів Державної митної служби України щодо внесення першим інформації до Митного реєстру об’єктів права інтелектуальної власності. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що представлена наукова праця є однією із перших у вітчизняній науці адміністративного права спроб комплексно визначити сутність та особливості адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій, а також напрямки його удосконалення, що дозволило сформулювати низку нових концептуальних наукових положень та надати авторські пропозиції з досліджуваних питань. Практична цінність висновків та положень дисертації підтверджується тим, що вони можуть бути використані: 1) для розробки подальших напрямків удосконалення адміністративно-правового механізму охорони та захисту прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 2) для внесення змін в законодавство, що регулює адміністративно-правову охорону та захист прав інтелектуальної власності у сфері медицини та біотехнологій; 3) під час проведення занять та підготовки навчально-методичної літератури із дисциплін "Адміністративне право", "Господарське право".
The dissertation deals with peculiarities of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology and determines the areas for its improvement. The author’s definition of the concept “administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology” is formulated. The elements of administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are: 1) legal relations (subjects, object, content); 2) principles of administrative and legal protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 3) administrative and legal norms governing the protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 4) administrative liability for infringement of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology. The content of constitutional, sectoral, and intersectoral principles of administrative and legal protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology is revealed. It is proposed to define the administrative and legal regulation of protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology as an intentional influence of administrative and legal norms adopted under the law on public relations in the field of acquisition and implementation of exclusive personal and property rights in the field of medicine and biotechnology to organize them, develop in the interests of right holders and society and the state, as well as protection against unlawful encroachment. Sources of administrative and legal regulation of protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are classified: by the place of regulations in the hierarchy of legislation, by objects of intellectual property rights in medicine and biotechnology that need protection and defense, by the direction of the provisions of regulations on the protection or defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology. The peculiarities of the subjects of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights are determined: it is an obligatory element of the specified mechanism; they include the legislative, executive, judicial authorities; the transition from a three-tier to a two-tier system of executive bodies of Ukraine, the powers of which include issues to protect and defend intellectual property rights, has been completed; the creation of the Supreme Court of Intellectual Property continues, which affects the state of the judicial procedure implementation for the protection of intellectual property rights. Among the executive bodies that are the subjects of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology, given their powers, the following structural subdivisions are singled out: a) subjects the authority for which to protect and defend intellectual property rights is the main – National Intellectual Property Authority and its structural units; b) subjects exercising powers to protect and defend intellectual property rights within the essential tasks (Cabinet of Ministers of Ukraine, Ministry for Development of Economy, Trade and Agriculture of Ukraine, Ministry of Health of Ukraine, State Service of Ukraine on Medicines and Drug Control, the Antimonopoly Committee of Ukraine, the State Customs Service of Ukraine, the National Police of Ukraine, the Security Service of Ukraine). Administrative and legal forms to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are proposed to be defined as the external manifestation of management activities of state bodies (their officials), carried out within the administrative legislation limits and procedures, to create appropriate conditions for personal and property rights to the results of intellectual activity in the field of medicine and biotechnology and their protection from unlawful encroachments. The administrative and legal forms to protect intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology are highlighted: issuance of administrative acts; conclusion of administrative agreements; provision of administrative services. It is determined that the administrative and legal form to protect intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology is the application of the right holder to government agencies. Emphasis is placed on the peculiarities of administrative and legal forms to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology, as well as their common features. The content of administrative liability for infringement of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology under the Code of Administrative Offenses of the Law of Ukraine “On Protection against Unfair Competition”, the Customs Code of Ukraine is revealed. To improve the mechanism of prosecution under Art. 476 of the Customs Code of Ukraine, it is proposed to give to customs authorities the right on own initiative to take samples of the goods declared for customs clearance for examination. The experience of the USA, Japan, Poland, and Germany on protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology is summarized. The priority directions to improve the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnologies are formulated: 1) consolidation at the legislative level of the concepts “invention in the field of medicine” and “biotechnological invention”; 2) adoption the Law of Ukraine “On protection of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology”; 3) improvement of the methodology to examine the application for inventions, the object of which is a medicinal product; 4) specification of the provisions of the Procedure for permitting the Cabinet of Ministers of Ukraine to use a patented invention (utility model) related to a medicinal product as of 04.12.2013; 5) improving the interaction of the subjects of administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology, in particular: а) the State Expert Center of the Ministry of Health of Ukraine and National Intellectual Property Authority on the examination of documents submitted for state registration of a medicinal product in terms of name; b) National Intellectual Property Authority and the bodies of the State Customs Service of Ukraine to enter the first information to the Customs Register of Intellectual Property Rights. The scientific novelty of the obtained results is that the presented scientific work is one of the first attempts in Ukrainian science of administrative law to comprehensively determine the nature and features of the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in medicine and biotechnology that allowed to formulate several new conceptual scientific positions and to provide author’s suggestion on the investigated issues. The practical significance of the conclusions and provisions of the dissertation lies on the fact that they can be used: 1) to develop further areas for improving the administrative and legal mechanism to protect and defend intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 2) to amend the legislation governing administrative and legal protection and defense of intellectual property rights in the field of medicine and biotechnology; 3) during classes and preparation of educational and methodical literature for the courses “Administrative Law”, “Commercial Law”.

Методичні рекомендації призначені для використання співробітниками наукових і практичних підрозділів наукових закладів охорони здоров’я та їх керівниками, з метою визначення наявності в наукових результатах, нових знаннях та інформації, виробленими в процесі діяльності цих підрозділів об’єктів, які можуть отримати захист в якості об’єктів права інтелектуальної власності. Результатом застосування методичних рекомендацій може бути прийняття управлінського рішення про надання науковому результату, знанням, інформації форми об’єкта інтелектуальної власності з подальшою постановкою цього об’єкта на бухгалтерський облік медичного закладу та отримання економічного результату від його реалізації або впровадження.

Навчально-методичний посібник з курсу «Актуальні питання захисту прав інтелектуальної власності» підготовлений з врахуванням положень міжнародних договорів та угод, Ци¬вільного кодексу України, спеціального законодавства України про інтелектуальну власність, аналізу матеріалів судової практики та призначається для підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії за спеціалізацією «Право».