Academic literature on the topic 'Особиста реальність'

У науковій статті висвітлено психологічний профіль осіб з татуюваннями, а саме їхню ціннісно-смислову, мотиваційну, емоційну та соціальній сферах. Аналіз татуювань, а саме розміру, кольорової гами, символів, написів дозволяє визначити увесь спектр специфічних особистісних якостей та спрямованості індивіда, відобразити його внутрішню психічну реальність. Презентація внутрішнього світу особистістю через татуювання зменшує емоційну напругу, підвищує самооцінку, власну самоцінність і сприяє усвідомленню власної ідентичності. нанесення татуювання дає змогу зафіксувати на тілі значимі події і переживання, «висловити» особистісні переживання та транслювати внутріособистісні сенси. За результатами емпіричного дослідження доведено, що наявність татуювань та потреби у його нанесенні пов’язано з такими психологічними особливостями, як внутрішнє бунтарство, захист, особиста ідентифікація, закарбовування спогадів і бажання жити в минулому, позбавлення від комплексів, спосіб позбавлення від болю морального через біль фізичний, домінування над власним тілом, сепарація та стигматизація.

У статті вперше проаналізовано ліро-епічні твори О. Гай-Головка «Коханіяда», «Майдан св. Софії» з точки зору жанрово-стильових особливостей моделювання «вічної теми». У цьому контексті осібно закцентовано на зображально-виражальних засобах, які усебічно розкривають талант поета. Засо­би образності мови сприяли літератору втілити в словесну форму конкретні уяв­лення про предмети і явища, увиразнити особисте ставлення до них. Доведено, що тропи в поемах виконують роль художнього обрамлення, художньої довершеності, адже слова і словосполучення, вжиті у переносному значенні, корелюють естетичну функцію та художню реальність й у такий спосіб ємко розкривають світ і людину в ньому.

Падалка Г. М. Соціокультурна диференціація і динаміка цінностей у сучасному інформаційному суспільстві. – Стаття.У статті було досліджено вплив науково-технічного прогресу (у рамках нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства) на соціокультурний, побутовий простір сучасної людини та її ціннісні орієнтири (матеріальні та моральні). Так, було відзначено, що інформаційне суспільство характеризується новими матеріальними цінностями, які відрізняються від традиційних, такими як: вільне пересування за фінансами та роботапо всьому світу (машина та квартира в оренді, відсутність постійного кола друзів), робота (вільний графік робота онлайн і віртуально, швидка зміна у разі неможливості проводити багато часу із сім’єю, час для подорожей та екстремальних видів спорту). Також нова сучасність формує віртуальну реальність, поширення соціальних мереж і соціальних медіа. Вказане створює нові підходи до взаємовідносин між людиною – суспільством – владою через нові можливості контролювати дії влади та публічних людей через порівняння особистого життя та політичних (публічних) вчинків і поглядів. На сучасну людину здійснюється вплив через національну та глобальну інформаційні політики (через різні інформаційні та медіа проекти у сфері кіно, музики, ток-шоу), які формують нову соціокультурну, побутову та ціннісну реальність. Поєднання реальності та віртуальності створює таку складну конвергенту комбінацію, де людина втрачає можливість реально мислити та враховувати потоки інформації та дезінформації. Водночас цифрова реальність (глобалізація та віртуалізація) знищує традиційний поділ життєвого світу та людського буття на «свій» і «чужий» і на їх базі формує глобальний універсальний життєвий світ і людське буття. Постійне перебування у віртуальному світі (соціальних мережах і соціальних медіа) впливає на соціокультурний, побутовий і ціннісний простір людини, забирає у людини (блогера) її особисте і навіть інтимне життя, а підписники (фоловери) впливають на людину (блогера). Незважаючи на десятки тисяч підписників у віртуальному світі, у реальному людина залишається самотньою наодинці з собою, своїми почуттями, думками, проблемами, радощами.

Метою статті є філософська рефлексія мето- дом екстраполяції основних дефініцій компетентнісної парадиг- ми в контексті глобалізації. Методологічними засадами дослі- дження стали загальнонаукові методи: аналізу та синтезу, абстрагування й узагальнення, типізації та класифікації, метод екстраполяції. Наукова новизна. В умовах динамічних процесів глобалізації визначено, що компетентнісна парадигма стає однією із пріоритетних інновацій сучасного освітнього просто- ру. Переакцентовано базові елементи компетентності «здат- ність» та «готовність» з індивідуального виміру до глобального. Визначено, що у глобальному вимірі компетентності здатність до самоактуалізації та самовдосконалення є найперспектив- нішою здібністю особистості до метамотивації інноваційної діяльності та розвитку самотрансценденції. Обґрунтовано, що в умовах інформагенезу особистість не може інтегрува- тись у глобальний простір також без компонентів мобілізацій- ної готовності (ініціативність, стійкі позитивні настанови, динамічність і адекватність встановлення комунікативного контакту, почуття відповідальності), що забезпечують ефек- тивність виконання дій та успішність результату в умовах глобальних перетворень. Висновки. Філософські рефлектуючи щодо компетентнісної парадигми, можна підвести результую- чу риску та зробити висновок, що нині немає системного й узго- дженого переліку компетентностей. У результаті проведеного аналізу рефлексійного нашарування структурних складових час- тин компетентнісної парадигми, яке здійснювалось упродовж останніх десятиліть, зазначимо, що вважаємо стержневим визначення, що компетентність – здатність особи успішно соціалізуватися, навчатися, провадити професійну діяльність, яка виникає на основі динамічної комбінації знань, умінь, нави- чок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей. Наведене визначення компетентності затверджене законодавчими документами держави і має бути основною базовою дефініцією в науковому дискурсі із проблем компетент- нісної парадигми. Екстраполяція компетентнісної парадигми з поля педагогіки на світоглядні азимути філософії є спробою реконструкції традиційної освітньої матриці компетентнос- тей в адекватну суспільну реальність. З огляду на соціальну значущість компетентнісної парадигми для трансформацій- них процесів в українському освітньому просторі та підвищен- ня статусу глобальних вимірів у світовій спільноті визначено, що світоглядні, громадянські, колективні й інформаційні ком- петентності потребують філософсько-методологічного пере- осмислення на змістовному та якісному рівнях, де здатність до самоактуалізації стає провідним чинником формування компе- тентностей нового рівня в умовах глобалізації.

У статті розглянуто проблеми, що пов'язані із необхідністю переосмислення усталених концепцій основоположних прав особи у зв'язку з глобальною цифровізацією всіх сфер суспільного життя. Проаналізовано зміст поняття прав людини четвертого покоління та відзначено існування наукової дискусії у цій сфері, яка стосується звуженого тлумачення цієї категорії прав, та обмеженість тільки «соматичними» правами, зокрема правом на самогубство, евтаназію, зміну статі, заборону клонування та генетичних експериментів над людиною, або розширеного тлумачення, яке, окрім визначених прав, включає ще низку інформаційних прав, прав, пов'язаних із віртуальною реальністю, екологічних прав тощо. Обгрунтовано, що виокремлення інформаційних і зокрема віртуальних прав більшістю дослідників не заперечується. Зокрема, відзначається, що значення доступу до Інтерне-ту суттєво зросте та буде визнане основним правом людини в найближчі роки, а його придушення або обмеження нині визнається перешкодою для існування громадянського суспільства та вільного політичного дискурсу, що буде мати негативні наслідки для решти основоположних прав людини. Незважаючи на виокремлення та вагоме значення права на вільний доступ до Інтернету, найбільш прийнятним видається твердження, згідно з яким Інтернет є технологією, яку потрібно розглядати як сприяння основоположним правам, а не як окреме право. Тобто право на доступ до Інтернету є цінним не саме по собі, а як «можливість», засіб реалізації інших основоположних прав, наприклад свободи вираження поглядів, права на освіту, доступ до інформації тощо. Відзначено, що специфіка мережі Інтернет створює можливості і для порушення основоположних прав і свобод. Так, право на свободу думки та вираження поглядів, яке реалізуються за допомогою мережі Інтернет, може конкурувати з правом на приватність. У статті проаналізовано зміст права на приватність як особистого немайнового блага, що забезпечує автономію особистості, особисту недоторканість і таємницю у всіх сферах приватного життя і особливості його реалізації в умовах глобальної цифровізації суспільства. Беззаперечним є той факт, що саме існування мережі Інтернет створює значну кількість викликів конфіденційності та праву на приватність, проте у сучасних реаліях цифрової епохи забезпечення основоположних прав і свобод повинне бути опосередковане дотриманням справедливого балансу між правом на вільне вираження поглядів та обмін інформацією як офлайн, так і онлайн та повагою до права на приватність.

Харитонов Євген Олегович, Харитонова Олена ІванівнаПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ПРИВАТНЕ ПРАВО» В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇСтаття присвячена дослідженню впливу концепту приватного права на концепції оновлення цивільного зако-нодавства України, визначенню шляхів його реалізації в процесі рекодифікації та впровадження її результатів уюридичний побут.У статті аналізуються категорії «концепт приватного права», «правова ідея», «правова реальність», «механізмправового регулювання відносин» і його елементи у сфері приватного права. Концепт «приватне право» розумі-ється як раціональне й емоційне сприйняття людиною права як частини світу, у якому існує ця людина, відчува-ючи себе частиною цього світу. При цьому основою розуміння сутності приватного права є характеристика йогояк феномена цивілізації, яким визначається статус людини як приватної особи.На підґрунті розуміння концепту приватного прав як ідеї права розглядаються питання реалізації цієї ідеї тапроводиться розмежування понять «механізм правового регулювання» й «механізм реалізації концепту приват-ного права». При цьому «механізм правового регулювання» визначається як система правових засобів (юридич-них норм, правовідносин, актів тощо), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини суспіль-ства. Зроблено висновок, що механізм реалізації концепту приватного права включає такі елементи: 1) джерела(природне право як підґрунтя, засади), 2) нормативну основу, 3) правовідносини (включаючи юридичні факти),4) акти реалізації прав та обов’язків (акти застосування), акти тлумачення норм права.Доводиться, що для забезпечення впровадження концепту приватного права в буття суспільства державамає здійснювати в межах правового поля комплекс заходів. Таким чином відбувається «об’єктивізація» концептуприватного права, перехід його з абстрактного цивілізаційного рівня на рівень цінностей, категорій, інституцій,правовідносин.Обґрунтовується висновок, що в процесі оновлення цивільного законодавства (рекодифікації) мають бути вра-ховані такі положення: приватне право має основою не нормативістську концепцію, а природне, соціально-при-родне підґрунтя. Це означає, що норми цивільного законодавства методологічною основою мають природнеправо, положення якого необхідно більш повно й чітко відобразити в переліку засад цивільного законодавства.Має бути врахованим також існування колізії інтересів (приватних одне з одним і приватних із публічними) танеобхідність їх залагодження в процесі оновлення цивільного законодавства. Крім того, доводиться, що важли-вим є впровадження концепту приватного права не лише в процесі оновлення цивільного законодавства, а й упрактику його застосування, що, у свою чергу, потребує вдосконалення механізму цивільного судочинства.

Стаття присвячена аналізу екоутопічних ідей Г. Д. Торо, його спробам їхньої практичної реалізації під час Волденського експерименту, що був здійснений у контексті сучасних йому філософських рефлексій, які розробляли трансценденталісти на чолі з Р. В. Емерсоном. Утопічні проєкти, втілені у вигляді різного ґатунку комун, у випадку Торо прибрали виразу анархічного неприйняття цивілізації, самоізоляції та максимального наближення до природи, що розумілася ним як досконала модель, за якою формувалися людські дух і тіло. Ці ідеї Торо наснажувалися перекладеною ним "СутроюЛотоса", одна з головних тез якої – "ставати буддою, подібно до трави чи дерева", що означало вчитися, самовідбутися відповідно до своєї природи,незважаючи на чужі приклади чи зразки. Так ідея індивідуальної екоутопії отримала за основу, окрім національного пуританського концепту пошукувтраченого раю, Емерсонового / трансценденталістського покладання на себе, романтичного індивідуалізму та конфлікту унікальної особистості зсоціумом, ще й східні ментальні практики просвітлення й самостановлення як вирощування "плода будди". Емерсонів заклик "будувати свій власнийсвіт" Торо трансформував у так звану філософію "природного життя" (natural life), яку намагався втілити, експериментуючи з власним життям на березі Волденського ставка. Він говорив, що прагне зустрітися з фактами життя – життєво необхідними фактами, що були б феноменом чи реальністю, яку Господь хотів явити, – безпосередньо, лицем до лиця. Тому-то у День Незалежності, 4 липня 1845 року, Торо оселився в хатині наберезі Волденського ставка, прагнучи практикою підтвердити сповідувані ним принципи спрощення життя і продемонструвати особисту незалежність від економічної системи засуджуваного ним суспільного устрою. Торо провів на Волдені 2 роки і 2 місяці. Головним здобутком того часу став начерк книги "Волден, або Життя у лісі", яка вийшла друком 1854 року, а її інтелектуальний меседж залишається запитаним і сьогодні. Експеримент Торо з власним життям виявився суголосним ідеям сучасних екофілософів, екокритиків, зелених анархістів, хоч він, індивідуаліст і анархіст, ніколи не мав на меті формувати чи очолити загін послідовників. Торо вважав свідоме усамітнення благодатним для людини. Для нього – це шлях до самопізнання і самовдосконалення як необхідної передумови осягання істини божественної природи. Для Торо цінність людини не зводиться до її шкіри, щоби треба було безнастанно об неї тертися. Самотність, був переконаний Торо, долається гармонізованим світом, де людина ніколи не буває самотньою в оточенні природи і де почувається як удома, що й дозволяє плекати та увиразнювати свою індивідуальність.

Мета. У статті осмислюється антагонізм зовнішніх запитів і внутрішніх особистих очікувань сучасного індивіда. Незбіг цих сфер людського існування є основною причи- ною постановки питання про «персональну ідентичність», його змістову наповненість, що дає можливість спрогнозувати можли- ве майбутнє людства. Методологія. У статті використовується метод співставлення, який дає змогу прослідкувати послідовність та об’єктивність смислового викладу матеріалу, а також аналітичний метод, який орієнтує на осмислене розуміння тих реалії, які є актуальними сьогодні. Наукова новизна. У світі відкритих кордонів, де культура кожного народу має свою без- умовну цінність, бо, так чи інакше, слугує основою для форму- вання персональної ідентичності кожної людини, постає пробле- мою якраз визначення цієї самої ідентичності, її ролі в людській діяльності, урешті, проблемою постає те, що саме можна зара- хувати до суті цієї ідентичності. Неоднозначність розуміння й підходів до цього поняття призводить до хиткості людського становища у світі, а відмова від цільності, яка є основою будь- якої особистості, урешті, може призвести й до розмивання (чи навіть зникнення) самого поняття «Людина». Висновки. Незважаючи на величезну кількість різнорідних знань про люди- ну та її діяльність, накопичених упродовж усієї людської історії, наука сьогодні знає про людську сутність так само мало, як і на початку часів. Питання про особистісну ідентичність і про кри- зу цієї ідентичності є, безперечно, одними з найактуальніших у сучасних інтелектуальних дискусіях, при цьому всьому немає якогось єдиного бачення чи погляду на те, чим є за своєю сут- тю ця шукана ідентичність. «Персональна ідентичність» як орієнтація на цілісність і цільність, як не дивно, усе більше зво- диться в міф про те, чого людина ніколи не мала, але що завжди прагнула отримати, урешті, визначення ідентичності як набо- ру різнорідних психологічних властивостей і схильностей люди- ни, які працюють збалансовано й одновекторно, що робить її стійкішою у сфері соціально-суспільних запитів, піднімає її влас- ну планку стресостійкості, свідчить про те, що сама людина зі своєю багатоплановістю прагне спростити власний погляд на саму себе, відмовитися від пошуків того, «чого немає і бути не може», а це прямо зв’язано з класичним запитуванням «бути чи не бути» Людині. Варто відмітити й те, що це запитуван- ня давно перейшло з теоретичної сфери на рівень практики, яка успішно змінює не лише реальність людини, а й безповоротно змінила її саму.

Інформаційні технології в галузі освіти слугують реалізації основної мети навчально-виховного процесу – наданню знань, забезпечення їх функціональності та розвитку особистості. Завдяки інформаційним технологіям чисельні перспективи, плани та цілі можливо втілити у реальність, розкрити безмежні можливості самонавчання, постійного розвитку інтересів молоді, залучення до світового освітнього, наукового простору тощо. У перспективі завдяки налагодженій системі інформаційного забезпечення та засобів інформаційних технологій можливо домогтися цілісного освітнього простору на всій території нашої держави, що обумовить єдність вимог та потреб роботодавців до певних спеціальностей, обмін досягненнями та розширення кола можливих засобів спрощення доступу до інформаційних ресурсів бібліотек, методичних центрів тощо. Активно працююча інформаційна система може налагодити до автоматизму етапність у навчанні, тобто перехід від одного навчального рівня до іншого, наприклад, перехід на наступний курс, послідовність навчальних дисциплін за складністю тощо, тільки за умови підтвердження необхідного рівня знань, умінь та навичок. Це все сприятиме підвищенню рівня якості навчального процесу та освіти в цілому, поповненню та розвитку державного науково-педагогічного потенціалу. Таким чином, актуальність і доречність вивчення та активного впровадження інформаційних технологій в освіту безумовні.Залучення інформаційних технологій до навчального процесу вивчається педагогами вже протягом багатьох років, цій проблемі приділяють свою увагу такі педагоги як Н. В. Апатова, М. І. Жалдак, Ю. І. Машбиць, С. А. Раков, І. В. Роберт, О. С. Семеріков. Впровадженням системи Moodle до навчального середовища у вищій школі займаються О. М. Анісімов, О. В. Бєлозубов, К. Р. Колос, Є. М. Смирнова-Трибульска, Ю. В. Триус, В. М. Франчук.У даній статті за мету ми ставимо розкриття певних організаційних аспектів контрольно-оцінювальних дій із залученням системи Moodle для студентів гуманітарних спеціальностей.Застосування інформаційних технологій відбувається на кожному етапі навчального процесу: починаючи з мотивації та до заключного етапу – оцінки і самооцінки. Іноді розуміють впровадження інформаційних технологій лише у вигляді комп’ютерного тестування. Це зовсім не так, неможливо розуміння цього глобального процесу звести до окремого контролюючого заходу вигляді комп’ютерної реалізації. Навіть при розгляді застосування інформаційних технологій саме під час контролю можна впровадити це нововведення не лише у вигляді тестування, але й засобом презентацій, проектів, перегляду відеозаписів чи прослуховування аудіо-фрагментів та виконання завдань на основі переглянутого чи прослуханого за допомогою мультимедійних технологій тощо. Систематизувати всі перелічені можливі види організації та проведення контролю й оцінювання у навчальному процесі можливо саме шляхом використання системи Moodle.Застосування інформаційних технологій при контролі й оцінці досягнень студентів можна назвати автоматизацією контролюючих дій. Під автоматизацією розуміють застосування технічних засобів, економіко-математичних методів та систем управління, що звільняють людину частково чи повністю від безпосередньої участі в процесі отримання, перетворення, передачі та використання енергії, інформації чи матеріалів [3, 5]. Таким чином, можна зробити висновок, що таке застосування інформаційних засобів приводить до скорочення часу контролю, додає швидкості та відповідності сучасним вимогам, оптимальності нововведень, розширює можливості, урізноманітнює та надає можливості поступово ускладнити контролюючі дії відповідно до індивідуальних вимог тощо.Впровадження інформаційних технологій на стадії контролю має як свої переваги, так і певні недоліки. Засобами інформаційних технологій можливо зробити контроль цікавим, об’єктивним, раціональним, різноманітним, розвиваючим, адаптивним, дослідницьким, дієвим та результативним за багатьма параметрами, прискорити та зробити більш продуктивним зворотний зв’язок. Присутність інформаційних технологій упродовж всього навчального процесу забезпечує адекватне ставлення до контролю засобами інформаційних технологій та продуктивний результат при їх використанні, оскільки на момент проходження контролюючих заходів студент має певний досвід залучення інформаційних засобів у навчальні дії, знайомий зі специфікою даної роботи та має можливість скористатися пріоритетами даного виду контролюючих дій тощо.Але в педагогіці виокремлюють і негативні риси цього засобу. Зазначають, що при впровадженні комп’ютерних технологій до контролюючих дій, обмежуються комунікативні якості студентів, знижується рівень творчого мислення, не відбувається обмін досвідом та розвиток мовних навичок та писемної комунікації, вмінь вести бесіду чи дискусію, має місце недостатнє використання групових та колективних завдань [4]. Але з наявністю цих недоліків можна й не погодитись. Наприклад, щодо комунікативних якостей, то за використання Інтернету студент може знайти собі нових співбесідників, помічників, однодумців, що й розширить його комунікативний рівень, те саме стосується вмінь вести бесіду чи дискусію – студент отримує можливість виступати на Інтернет-форумах, організовувати свої власні дискусійні питання та слідкувати за їх обговоренням та вирішенням. Даний аспект є доволі вагомим у формуванні мотивації залучення системи Moodle для студентів гуманітарних спеціальностей, а саме студентів-лінгвістів. А стосовно використання групових та колективних завдань, то це залежить від самого викладача та методики його роботи, рівня і обсягу впровадження інформаційних технологій у навчальний процес. Якщо матимуть місце робота в групах та гуртках з залученням нових інформаційних технологій, то індивідуальні та групові форми навчання будуть лише переплітатися та доповнювати одна одну, розширюючи діапазон можливої співпраці.Розглянемо використання інформаційних технологій у навчальному процесі вищої школи шляхом залучення системи Moodle. Це модульне об’єктно-орієнтоване дистанційне навчальне середовище з вільним програмним забезпеченням. Дана система має певну структуру, складові елементи, навчальні можливості тощо. Наша увага в даній статті буде спрямована на контрольно-оцінювальний компонент електронного курсу, впроваджуваний засобом системи Moodle до навчального процесу студентів гуманітарних спеціальностей.Організація контролю та оцінювання знань засобом системи Moodle має певні переваги, наприклад, легкість організації, різноманітність варіацій, швидкість, легкодоступність, об’єктивність, прозорість, сучасне програмне забезпечення, відповідність сучасним темпам інформаційного потоку тощо. Одним з варіантів організації контрольних дій у даній системі є використання елементу Hot Potatoes Quiz. За допомогою цієї програми тестового редактора можливо зробити тести різної складності та різних варіацій. Для цього необхідно завантажити програму на комп’ютер викладача [Ошибка: источник перёкрестной ссылки не найден; 2], а студент має доступ до веб-сторінок, розроблених в описуваному тестовому редакторі власне викладачем, безпосередньо через систему Moodle. Наведемо приклади завдань, що можливо розробити за допомогою Hot Potatoes:1. Вправи на заповнення пропусків – пропуски можуть ставитись замість слів, літер, частин слів (префіксів, суфіксів, закінчень). За потребою, викладач може внести посилання-підказки щодо пропущеного елементу, чи то антонім або синонім слова, тлумачення, чи то правило використання певних префіксів та суфіксів тощо. Також можливо представити підказки у вигляді зображення, чи то малюнку, схеми, фотокартки, символіки тощо, це прикрасить, урізноманітнить саме завдання, підвищивши інтерес студента, та підключить до запам’ятовування також і образне мислення.2. Тестові завдання на пошук відповідностей: відповідності можуть встановлюватися словами та їх еквівалентами у вигляді синонімів, антонімів, тлумачень, перекладів, зображень, звукових еквівалентів тощо. Вибір еквівалентів залежить від того, що саме перевіряється та рівня базових знань студентів.3. Тести з множинним вибором. У даному типі завдань є декілька можливостей встановлення параметрів відповідей: це може бути альтернативний вибір, вибір з кількома вірними відповідями, коротка відкрита відповідь чи змішані варіанти відповідей. Кожна відповідь може мати власний коментар, чи то тільки правильні чи невірні відповіді коментуються, за бажанням укладача тестів чи за необхідністю.4. Складання кросвордів. Цей вид завдань є доволі доречним для студентів гуманітарного профілю, оскільки націлений на розширення словникового запасу, асоціативного мислення, пошукових вмінь лінгвістичної спрямованості, пам’яті на лексичні одиниці, коло інтересів тощо.Маючи на комп’ютері програму Hot Potatoes Quiz, викладач чи автор курсу складає його на власному комп’ютері, а далі завантажує на електронний навчальний курс у системі Moodle, встановлюючи певні параметри. Відповідно до кількості завдань та кількості різновидів тестів можна встановити певну кількість максимально можливих балів при правильному виконанні завдання, що підбиваються до загальної таблиці оцінок, рейтингових показників тощо. Також має місце такий параметр як кількість спроб проходження тесту. Кожна спроба може бути переглянута викладачем, що допомагає йому контролювати певну статистику відповідей, складнощів, помилок, вмінь студента виправитись, рівень розуміння підказок та коментарів, активність студента, рівень вмінь працювати самостійно тощо.Система Moodle має значні можливості у складанні тестів у самому електронному навчальному курсі. З початку формується база питань з імпортуванням питань з власної бази комп’ютера чи складаються у самій системі. Питання до тестів теж можуть мати певні різновиди: на множинний вибір з одною чи декількома правильними відповідями, питання бінарної вибірки, пошук відповідностей, есе, передбачена обчислювальна відповідь, коротка відповідь тощо. Тести, складені в системі Moodle, теж мають певні варіації параметрів, наприклад, кількість спроб, використання допоміжних матеріалів, часовий ліміт тощо. Самі тести та база питань до них зберігаються у базі електронного навчального курсу, тому можуть бути використанні у інших курсах (що спрощує роботу викладачу), повторно чи у іншій інтерпретації.Наступним видом контролю, що проводиться засобами системи Moodle, буде «Завдання». Цей різновид контролюючої діяльності передбачає виконання певного завдання, що відображається на відповідній сторінці електронного навчального курсу в системі Moodle, способом складання чи завантаження файлу будь-якого формату або навіть декількох файлів чи складанням текстової відповіді в локальному текстовому редакторі, можливо з елементами зображень, фотокарток чи схем. Таким чином, відповіддю може бути презентація, таблиця тощо. Описуваний вид контролю підходить для написання есе, твору, відповіді на дискусійні питання, що є актуальними для гуманітарної спеціальності. Цей вид контролю має ще такі характеристики, як ліміт часу для виконання, можливість коригувати власну відповідь після завантаження до системи, можливість надсилати декілька відповідей. Перелічені параметри викладач встановлює особисто, за власним розсудом. Окремим параметром цього контролюючого засобу є «відповідь поза сайтом». Якщо встановлено таку характеристику, то по суті студент бачить намічену мету, а про результат своєї діяльності звітує на стаціонарному занятті чи у вигляді подальшої роботи в системі, наприклад, виконуючи проект. Такий вид контролюючого заходу також містить вибір максимального кількісного еквіваленту за виконане завдання (діапазон від 0 до 100 балів), що відбивається у загальній звітності. За цим видом контролю викладач має змогу виставити завдання на групове обговорення, дискусію, повернути на коригування студенту тощо.Усі види звітності з контролюючих заходів зберігаються у базі електронного навчального курсу системи Moodle, та можуть бути використанні як елементи портфоліо студента чи власне як портфоліо. Цей вид контролю є доволі інноваційним у вищій школі і рекомендується до впровадження офіційними наказами МОН України [5; 6]. Така інформація може бути доречною для рейтингу студентської активності та успішності, що враховується при зарахуванні до магістратури чи аспірантури, для працевлаштування студентів тощо.Традиційно систему Moodle використовують для викладання та в процесі навчання природничо-математичних наук, але не для гуманітарних. Це не є випадковістю, бо для викладача та студента, що схиляються до математичного мислення, використання інформаційних технологій є ближчим для розуміння, експлуатації та впровадження у власну діяльність як інноваційного явища. Тому питання впровадження інформаційних технологій, а саме системи Moodle, до навчання гуманітарним наукам є доволі нерозкритим питанням, потребує більш глибокого аналізу, вивчення аспектів практичного застосування.У даній статті ми зробили спробу продемонструвати певні організаційні аспекти контролю при впровадженні системи Moodle для навчання гуманітарних дисциплін, але це питання потребує подальшого вивчення.

Розкривається роль медійного образу політика як провідного чинника консолідації електорату. Основними завданнями дослідження були: введення та представлення поняття консолідації через окреслення ступеня розробленості проблеми в сучасних західних дослідженнях, визначення її структури і чинників формування, а також розкриття ролі медіаобразу політика на основі аналітичного дослідження його складових, а саме: візуальної, психологічної та комунікативної. У дослідженні використовувалися підходи сучасних наукових галузей: еволюційної, психологічної, соціологічної, антропологічної, політичної. Презентовано авторську концептуальну модель структури консолідації, яка складається із трьох компонентів: 1) когнітивного: політична ціннісно-орієнтаційна єдність (де політичні цінності є особисто значущими для членів групи), спільна мета. спільні уявлення про способи досягнення консолідації; 2) категоріального: політична ідентичність, відчуття єдності з групою, прихильності до неї; відчуття «ми»; 3) акціонально-комунікативного: готовність до діалогу та пошуку консенсусних рішень щодо оптимальних способів вирішення завдань, що постають перед групою; до спільних дій з метою досягнення конкретних цілей. Виокремлено рівні і види консолідації, що дає змогу вивчати її і як локальне (групове), і як суспільне (у тому числі і національне) явище. З’ясовано, що консолідація як характеристика групи дає їй більше шансів на успішне відстоювання власних інтересів і трансформацію навколишньої дійсності. Консолідацію представлено як складне і багатогранне явище, формування та посилення якого вимагає відповідних соціальних умов та специфічних чинників; описано сім базових із них: економічний чинник, соціальна довіра, почуття громадянського обов’язку, самоефективність, минулий досвід участі в колективних діях політичного спрямування, інформаційний простір та образ типового представника опозиційної групи. Проаналізовано низку досліджень під кутом зору компонентів медіаобразу політика: візуального, психологічного та комунікативного. Порушено питання політичного іміджу та визначено елементи ефективного медіаобразу політика, який може консолідувати навколо себе електорат, а саме: зовнішня привабливість та комунікабельність; «звичайність» (такий, як і всі інші громадяни); символічність, або архетипність, основи образу; відповідність позиції «служителя суспільства»; активне використання медіа (як традиційних, так і новітніх) для формування парасоціальної взаємодії з електоратом; чутливість щодо актуальних запитів суспільства та її громадян, опора у своїй риториці саме на них; апелювання до ціннісних основ, декларування спільних з народом уявлень про політичну реальність; формування відкритої, довірливої, діалогічної комунікації як з електоратом, так і з опозиційними силами; актуалізація відчуття «ми» та мотивування до усвідомлення важливості колективних дій, спрямованих на розв’язання певної проблеми чи досягнення поставленої мети. «Вузьким» місцем дослідження визнано обмеженість опису групової консолідації, оскільки в політичній сфері є також рівні суспільної і національної консолідації, зміст яких може містити нові компоненти і не містити при цьому наявні в презентованій структурі. Тож той вид консолідації, який подано в статті, не є універсальним для всіх її різновидів, а узгодження цього питання потребує окремої роботи, організованої в подальші дослідження. Результати дослідження наближають до більш повноцінного розуміння механізмів об’єднання політичних груп, що наразі стають усе більш дієвими суб’єктними одиницями на політичній арені. Зауважимо, що воно, однак, не дає вичерпної відповіді щодо технологій консолідації електоральних груп, адже автори не ставили собі за мету вивчення ролі інших чинників та їх паралельної ефективності поряд із чинником «медіаобраз політика». Невиробленість консолідаційної державної ідеї породжує в суспільствах явище локальних типів єдності, з якими важливо вміти працювати та розуміти психологічні основи, що лежать в основі їх формування. Висловлюється думка, що цінність роботи є навіть ширшою за цінність ефективної взаємодії лише з електоральними групами. Результати можуть бути використані для консолідування різних політичних груп (зокрема електоральних) – як для організації окремого об’єднання громадян навколо політичного діяча, так і для зниження рівня напруженості в суспільстві та примирення його окремих радикально налаштованих груп. Презентовано авторську модель консолідації, де вона представлена як цілісна, складноорганізована соціально-психологічна структура, що дає змогу в подальшому розширювати спектр механізмів впливу на електорат та спрямовувати таким чином процеси організації електоральної групи навколо політичного лідера. Дослідження медіаобразу політика представлено як виконане, детально описане завдання, актуальне в контексті політичних трансформацій 2019–2020 років, зокрема з урахуванням нових вимог сучасних технологій до комунікації в політиці.