Academic literature on the topic 'Ознака об’єкту'

Кількість вчинених особою злочинів істотно підвищує суспільну небезпеку діянь винного. Адже і обсяг шкоди чи загрози заподіяння шкоди об’єкту, і формування злочинної спеціалізації, і створення ілюзії безкарності, і інші фактори свідчать на користь того, що множинність злочинів має значення як засіб диференціації кримінальної відповідальності. Втім, у чинному Кримінальному кодексі України множинність злочинів не завжди впливає на варіативну регламентацію заходів кримінально-правового впливу. Навпаки, значна кількість випадків сукупності злочинів (окрім сукупності, у якій хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким) практично не має кримінально-правового значення для обсягу кримінальної відповідальності. Також випадки повторного чи рецидивного вчинення злочину впливають на посилення кримінальної відповідальності, якщо у складі вчиненого винним злочину є відповідні кваліфікуючі ознаки. Якщо ж ці ознаки відсутні, суд може врахувати повторність чи рецидив як ознаку, яка посилює покарання. Проте у будь-якому разі правозастосувач не зможе вийти за межі санкції статті Особливої частини КК. Метою статті є виявлення недоліків диференціації кримінальної відповідальності у разі сукупності, повторності чи рецидиву злочинів. Також планується запропонувати шляхи вдосконалення диференційованого підходу до відповідальності за множинність злочинів, врахування одночасного впливу на посилення відповідальності інших типових кваліфікуючих ознак. Наукова новизна статті полягає у наданні рекомендації вдосконалення диференціації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сукупності, повторності та у разі рецидиву. Вирішено проблему одночасного врахування кваліфікуючої ознаки організованої групи та ознак множинності. Висновки. 1) Межі диференціюючого значення множинності злочинів для кримінальної відповідальності мають встановлюватися на рівні закону, а тому не потрібно делегувати цю роль суду без визначених у КК чітких правил визначення кінцевого покарання за множинність; 2) кваліфікуючі ознаки повторності та рецидиву можуть бути виключені зі статей Особливої частини КК і передбачені у Загальній частині з відповідними коефіцієнтами впливу на суворість кримінальної відповідальності; 3) призначаючи покарання за сукупністю злочинів, суд має мати можливість застосовувати покарання вище ніж те, що передбачене у статті Особливої частини КК, проте воно не повинно перевищувати розмір, встановлений у ст. 12 КК для злочину відповідного ступеня тяжкості; 4) якщо усі злочини, що входять у множинність, вчинено у складі організованої групи (якщо ця ознака передбачена як кваліфікуюча), то множинність не повинна посилювати кримінальну відповідальність.

У статті досліджено питаннявизначення ознак системи принци-пів кримінально-виконавчого правата вимог, на яких ця система маєґрунтуватися та яким фактичномає відповідати. Розглянуто тео-ретичні позиції щодо відокрем-лення ключових ознак системипринципів кримінально-виконавчогоправа. Запропоновано авторськийпогляд на перелік ознак визначеноїсистеми принципів. Наголошено,що до ключових ознак системипринципів кримінально-виконав-чого права належать адитивність,умовна структурна адиктивність,структурованість, внутрішньога-лузева залежність, ієрархічність.Адитивність як ознака системипринципів окреслює єдність сис-теми кримінально-виконавчихпринципів. За цією ознакою такасистема сприймається як єдинийнеподільний об’єкт, який відобра-жає набір певних елементів, груптощо. Ознака умовної структур-ної адиктивності передбачає певнузалежність принципів від відпо-відної групової приналежності, атакож умовну взаємозалежністьокремих груп. Умовна залежністьобумовлена рухомістю та функці-ональністю принципів і груп прин-ципів, що призводить до постій-ної взаємодії між собою в умовахвнутрішніх кореляційних зв’язків.Ознака структурованості передба-чає сприйняття системи принци-пів кримінально-виконавчого праваяк єдиного об’єкта, який комплек-сно складається з окремих группринципів.Ці групи відображаютьнабір засад, які визначають основудля інститутів та/або субінсти-тутів галузі. Внутрішньогалузевазалежність передбачає адикціюсистема принципів від галузі їїпоходження. За межами галузі якпровідного об’єкта система прин-ципів є нікчемною. Ознака ієрар-хічності демонструє векторністьпоходження принципів від загаль-но-правових до позитивістськихзасад. Водночас ця ознака не впли-ває на сприйняття принципів заїхньою значущістю. Крім того, досистеми принципів висуваютьсявимоги холістичності, повноти,несуперечливості, автономності,транспарентності, амеліорації.

Актуальність статті полягає в тому, що процес виявлення кримінальних правопорушень та осіб, які їх готують або вчинили, заснований на пізнанні події правопорушення шляхом вичленення з навколишнього середовища змін, які виникли у зв'язку з його підготовкою або здійсненням. Ці зміни можуть бути виявлені по залишених слідах на елементах середовища, якими є предмети і тому до об’єктів пошукової діяльності відносяться предмети фізичного світу, які можуть мати ознаки кримінального правопорушення. Характеризуючи специфічні риси процесу пошуку слідів, що виникають в матеріальній сфері в результаті незаконної діяльності з видобутку корисних копалин, в першу чергу необхідно відзначити, що суб'єкт пізнання (оперативний працівник) повинен чітко з'ясувати для себе які саме предмети (за їх зовнішніми ознаками або знаходженням у певному місці) можуть містити у собі сліди кримінального правопорушення. У статті виокремлено предмети, як матеріальні сліди та об’єкти пошукової діяльності під час виявлення кримінальних правопорушень у сфері використання та охорони надр. Зазначено, що процес виявлення кримінальних правопорушень та осіб, які їх готують або вчинили, заснований на пізнанні події правопорушення шляхом вичленення з навколишнього середовища змін, які виникли у зв'язку з його підготовкою або вчиненням. Зміни можуть бути виявлені по залишених слідах на елементах середовища, якими є предмети і тому до об’єктів пошукової діяльності віднесено предмети фізичного світу, які можуть мати ознаки кримінального правопорушення. Зазначено, що перелік цих предметів залежить від етапу злочинних дій. Предмети фізичного світу, як об’єкт пошукової діяльності у сфері використання та охорони надр нами розглядаються з двох позицій: як знаряддя вчинення кримінальних правопорушень, що само по собі вже є ознакою здійснення незаконного видобування корисних копалин та як знаряддя вчинення кримінальних правопорушень, що визначається як об’єкт пошукової діяльності тільки при наявності певних обставин (або ознак), що свідчать про можливість їх використання із злочинною метою, тобто, певні предмети наявні у певному місці або у певної особи в поєднанні з іншою оперативною інформацією.

Реформування відносин власності на землю, започатковане з набуттям Україною незалежності, торкнулося передовсім відносин власності на землю. Актуаль ність теми дослідження зумовлена тим, що в умовах сучасного реформування земельних відносин у країні та з огляду на активні процеси формування ринку земель важливого теоретичного та практичного значення набувають проблеми правового режиму земельних ділянок, які перебувають у спільній власності. Метою статті є аналіз особливостей процедури виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку з урахуванням ознак, притаманних об’єкту цього права. У статті наголошується, що оновлене вітчизняне земельне законодавство закріпило на рівні спеціальних законів багатосуб’єктність права власності на цей об’єкт. Окремо унормовані відносини права спільної власності на земельну ділянку. Останнім часом актуалізується зацікавленість суб’єктів щодо упорядкування режиму права спільної часткової власності на земельну ділянку, зокрема виникнення такого права з метою здійснення спільної господарської та іншої діяльності. Натомість низка питань, які стосуються підстав і процедури виникнення такого права, залишаються поки що відкритими та потребують окремої уваги. З’ясовано, що об’єктом права спільної часткової власності на земельну ділянку може бути лише єдина земельна ділянка, яка має бути сформована, наприклад, об’єднанням декількох (двох і більше) самостійних земельних ділянок в одну, що належатиме в подальшому декільком співвласникам. Встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку конкретним суб’єктом, тобто трансформація об’єктивного права в суб’єктивне, здійснюється за наявності закріплених у законі підстав, а саме – відповідних юридичних фактів. Право спільної часткової власності на земельну ділянку порівняно з правом такої власності на інші майнові об’єкти характеризується певною специфікою, зумовленою особливістю об’єктно-суб’єктного складу. Презюмується, що правова регламентація відносин права спільної власності на земельну ділянку, зокрема спільної часткової власності на цей об’єкт природи цивільним і земельним законодавством України, зумовлює необхідність визначати співвідношення між відповідними нормами названого законодавства. У цьому разі має йтися про загальне (цивільне) та спеціальне (земельне) законодавство. Саме норми останнього мають здійснювати повне і детальне врегулювання відповідних відносин та визначати правовий режим цієї власності з урахуванням особливостей земельної ділянки як об’єкта права.

Стаття присвячена дослідженню поняття життя та здоров’я людини як об’єкту злочину. Здійснено огляд сучасних проблем конструювання даного об’єкту кримінально-правової охорони. Дається авторське розуміння життя та здоров’я як родового об’єкту злочинів, передбачених розділом ІІ КК України. Законодавец ніколи не користувався і не користується при перерахуванні у відповідних статтях Кримінальних кодексів об’єктів кримінально-правової охорони терміном «суспільні відносини». Для того щоб усунути виникле протиріччя між описом об’єкта в законі як певних соціальних цінностей та концепції про розгляд його як суспільних відносин, деякі вчені пропонують виділяти матеріальне та формальне визначення об’єкта. Суспільні відносини стають об’єктом кримінально-правової охорони відтоді, коли кримінальне право, яке покликано охороняти саме ці суспільні відносини, набуває чинності, тобто вони здобувають таку якість із того моменту, коли кримі- нальний закон взяв їх під свою охорону. Родовим об’єктом для злочинів розділу ІІ Особливої частини Кримі- нального кодексу України є життя і здоров’я людини. При аналізі родового об’єкту злочинів проти життя суттєве значення має значення має з’ясування співвідношення поняття «особа» і «людина». Поняття «людина» у нормах КК України означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК України охороняє людину і як біологічну істоту, забороняючи посягання на життя, здоров’я, тілесну та статеву недоторканність, особисту свободу, і як соціальну істоту, особистість – у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Відповідний розділ Кримінального Кодексу для уникнення розбіжностей слід було назвати «Злочини проти життя і здоров’я людини».

Перспективною для усвідомлення сутності криптовалюти в контексті кримінально-правового регулювання вбачається систематизація її ознак і встановлення їх змісту. Видається, що найбільш вдалою систематизацією ознак криптовалюти буде традиційна для кримінально-правового регулювання система ознак предмета злочину: фізична, економічна, юридична. Фізична ознака характеризує технічні аспекти функціонування криптовалюти. Економічну ознаку визначає ціна, яку за неї можуть заплатити зацікавлені особи. Юридична ознака встановлюється на підставі послідовного аналізу передбачених чинним законодавством видів об’єктів цивільних прав. Отже, у контексті кримінально-правового регулювання криптовалюта представляє собою дані в електронному вигляді, що мають ціну та є предметом реалізації права на інформацію.

Актуальність теми дослідження. Система показників міжрівневого балансу, визначених в агрегатній формі, забезпечує всебічну кількісну оцінку структурних зрушень керованого об’єкта спостереження, у тому числі оцінку його втрат (поповнення) щодо ознаки, вимірюваної в його одиниць у шкалі відношень. Постановка проблеми. Така оцінка унеможливлюється на основі показників міжрівневого балансу, сформульованих до цього та визначених лише через незважені (неагреговані) складові балансу. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Неагреговані показники балансу, запропоновані раніше, обчислювалися через значення чисельності рухомих і нерухомих одиниць об’єкта. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Оцінка наслідків керуючого впливу на структурований об’єкт, виконувана в значеннях вимірюваної ознаки і пояснювана міжрівневим пересуванням одиниць цього об’єкта. Постановка завдання. Створити систему показників міжрівневого балансу відповідно до їх класифікації, запропонованої раніше, шляхом формулювання правил їх обчислення в агрегатній формі. Виклад основного матеріалу. Систематизація складових міжрівневого балансу, виконана в агрегатній формі відповідно до категорій міжрівневого руху, уможливлює обчислення показників балансу, тільки вже в рівневих значеннях вимірюваної ознаки, для яких рівнева чисельність рухомих і нерухомих одиниць об’єкта відіграє роль ваги. Відповідно до класифікації показників міжрівневого балансу визначаються всі можливі їх конструкції в категоріях «призначення», «ознаки руху», «спосіб обчислення», «ступінь агрегування» та «межі руху». Порядок обчислення також залежить від того, як вимірюється ознака, чи на опорному рівні, чи поза ним. Висновки відповідно до статті. Запропоновані показники міжрівневого балансу всебічно оцінюють наслідки керуючого впливу на структурований об’єкт і ефективність цього впливу.

Наводяться результати дослідження радіолокаційного розпізнавання повітряних об'єктів по сукупності ознак. В якості основної ознаки розпізнавання розглядається радіолокаційний дальнісний портрет, що отримується при використанні зондуючих сигналів з високою розрізнювальною спроможністю по дальності. В якості додаткових ознак розглядаються траєкторна ознака та ознака роторної модуляції. Роторна модуляція відбитих радіолокаційних сигналів створюється відбиттям від швидкообертаючих елементів повітряних об’єктів – лопатей повітряних гвинтів та лопаток компресорів (турбін) турбореактивних двигунів. Дослідження виконані методом математичного моделювання. Дослідження розпізнавання виконувалися для 17 типів повітряних об'єктів, що включали турбореактивні літаки, гвинтові літаки та вертольоти. Отримані чисельні значення показників якості розпізнавання типу повітряного об'єкту з залученням додаткових ознак розпізнавання. Показано, що залучення додаткових ознак розпізнавання приводить до збільшення вірогідності прийняття правильних рішень та зменшення обчислювальних витрат.

Некіт Катерина ГеоргіївнаЦИФРОВІ ДАНІ ТА ІНФОРМАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТИ ПРАВА ВЛАСНОСТІСтаттю присвячено визначенню правової природи новітнього об’єкта цивільних відносин – цифровихданих – і їх співвідношення з категорією «інформація». Проаналізовано можливість поширення правового режимувласності на інформацію як загальну категорію та цифрові дані як особливий вид інформації. Досліджено доктри-нальну дискусію навколо визначення правової природи інформації. Вивчено підходи до визначення поняття йознак інформації. Зроблено висновок, що деякі види інформації в жодному разі не можуть виступати об’єктамиправа власності й узагалі розглядатися як об’єкти цивільного обігу. Водночас на деякі види інформації доцільнопоширити режим права власності, що більшою мірою відповідає потребам інформаційного суспільства. В інфор-маційному суспільстві інформація модифікується й набуває нових характеристик, раніше їй не властивих, щоможе змінити уявлення про її правову природу. Зроблено висновок про необхідність у сучасних умовах розріз-няти поняття інформації та даних. Необхідно відрізняти категорію інформації як знання й цифрових об’єктів, якітільки за формою свого існування є інформацією. Будь-яка інформація є обробленими даними, у суб’єктивномусприйнятті крізь призму особистого досвіду та цінностей така інформація може перетворюватися на знання, щовизначає її характерні властивості як специфічного об’єкта цивільних правовідносин. Разом із тим не будь-якідані підлягають обробці з метою перетворення на інформацію, що має здатність перетворитися на знання. Такзвані цифрові дані є сукупністю символів, цінність яких визначається виключно попитом на них. Такі дані, будучиінформацією лише за формою, а не за змістом, набувають специфічних властивостей. Для них не є характернимиті ознаки, які властиві інформації в її класичному розумінні. Вони не піддаються моральному старінню, не можутьнеобмежено поширюватися, що обумовлено специфікою технологій, можуть бути знищені, мають вичерпнийхарактер і, що вкрай важливо, можуть бути відділені від особи, яка їх передає. Тобто такого роду даними можнарозпоряджатися аналогічно тому, як відбувається розпорядження матеріальними речами. З урахуванням визна-чених у статті властивостей та ознак цифрових даних зроблено висновок про допустимість уважати їх особливогороду безтілесними речами – цифровими речами, або квазіречами. Відповідно, на ці об’єкти може бути поши-рений режим власності, оскільки за своїми властивостями вони відрізняються від інформації в її усталеномурозумінні та наближаються за ознаками до речей матеріального світу.

У статті розглянуто особливості семантичних переносів із власних на омонімічні загальні назви на прикладі антропонімів сучасної німецької мови. Детально досліджено механізми й описано регулярні типи метонімічного переносу з антропонімів на апелятиви. Метонімію потрактовано як перенесення найменування, логічну основу якого становить входження обсягу одного поняття в обсяг іншого на підставі психологічних асоціацій, що відображають каузальні, атрибутивні, просторові, темпоральні та партитивні зв’язки, які об’єктивно існують між предметами. З огляду на це у роботі виокремлено п’ять типів метонімічного переносу: каузальний, за якого вихідні значення метонімів мають у словниковому тлумаченні семи «дія», «стан», «процес», «подія», «об’єкт дії» та «інструмент»; атрибутивний, якщо метоніми мають семи «якість», «властивість», «ознака»; локальний, коли семантична структура іменників містить семи «територія», «місце», «приміщення»; темпоральний, за якого провідними є семи «час», «період»; партитивний, зумовлений взаємодією понять частини та цілого. Серед метонімічних трансформацій антропонімів переважають каузальні перенесення, зумовлені причинно-наслідковим зв’язком між поняттями суміжних об’єктів. Рідше виявлено атрибутивний тип метонімічного перенесення, зумовлений асоціацією понять ознаки та суб’єкта / об’єкта, що володіє ознакою. Приклади локальної, темпоральної та партитивної метонімії трапляються спорадично. У вибірці наявні також випадки ситуативного метонімічного перенесення, cуть якого полягає в перенесенні антропоніма на певний предмет, зв’язок між якими опосередкований ситуативно. Ще одним способом утворення апелятивів з антропонімів є паронімічна атракція, котра виникає на основі зближення співзвучних слів. Носій імені, найчастіше відома особа, асоціюється фонетично зі спільнокореневими або спільнозвучними словами різних частин мови, що водночас зумовлено деякими особливостями носія імені, тобто спостерігаємо подвійну мотивацію найменування.

У статті описаний автоматизований метод локалізації інформативних областей зображень в системах оптичного моніторингу, розроблений з метою підвищення оперативності візуального аналізу аерофотозображень в системах оптичного моніторингу.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням Інтернет-послуг як об’єкта цивільно-правових відносин. Досліджено ознаки Інтернет-послуг та їх правову природу, запропоновано визначення поняття «Інтернет-послуга», проаналізовано передумови та особливості надання Інтернет-послуг, узагальнено й систематизовано їх види: послуги з надання доступу до мережі Інтернет (Інтернет-провайдинг); послуги в мережі Інтернет (послуги реєстрації доменних імен, послуги хостингу); послуги, опосередковані мережею Інтернет (дистанційне навчання, Інтернет-банкінг, реклама, розміщення контенту тощо), де поділ наводиться з урахуванням кінцевого результату, який досягається внаслідок надання Інтернет-послуги (доступ до мережі, місце виконання зобов’язання (послуги), Інтернет – як інструмент для надання інших послуг). З’ясовано зміст цивільно-правових відносин, які виникають внаслідок надання та отримання Інтернет-послуг, та охарактеризовано суб’єктів цивільних правовідносин з надання та отримання таких послуг. Розкрито цивільно-правову відповідальність сторін за порушення права на Інтернет-послуги та визначено цивільно-правові способи захисту прав на них. Проаналізовано зарубіжний та вітчизняний досвід застосування цивільно-правових способів захисту порушених прав у сфері зазначених послуг, а також тенденції розвитку у напрямі їх вдосконалення.

У статті розглянуто особливості навчання техніки написання дескриптивного есе засобами візуалізації на заняттях з іноземної мови, конкретизовано поняття «дескриптивне есе», «візуалізація», запропоновано приклади завдань для навчання студентів написання дескриптивного есе. Під дескриптивним есе розуміють опис події, персонажу і т.п. з метою сформувати в читача яскравий образ, повідомлення певних фактів за темою, визначення шляхів, надання практичних порад щодо вирішення тієї чи іншої проблеми. До основних ознак дескриптивного есе належать вільна композиція, оригінальний підхід, суб'єктивний погляд на проблему, предмет, подію, що описується, використання художніх засобів мови. Найважливішим завданням для викладача під час навчання техніки написання дескриптивного есе є навчити студентів послуговуватися всією гамою допоміжних засобів, серед яких головне місце займають засоби візуалізації (створення з усної наочної інформації нового об’єкта творчого характеру, який безпосередньо пов’язаний із суттю та змістом навчально-теоретичного матеріалу). Проте, навчаючи основам написання дескриптивного есе, викладачу необхідно фокусувати увагу не лише на емоціях, відчуттях та багатому вокабулярі студентів, а й наголошувати на необхідності дотримуватись базових правил оформлення твору та логіці викладення.

Вступ: Однією з проблем сучасних законодавців у різних країнах є те, що вони намагаються регулювати об’єкт, не розібравшись у природі його походження, що, логічно, тягне й безліч помилок щодо його визначення в правовому полі. Відсутність уніфікованих визначень і чіткої класифікації віртуальних активів як інструментів для реалізації способів фінансового й управлінського обліку майна за їх фундаментальними, характерними ознаками робить практично неможливим визначення важливих для правового регулювання характеристик віртуальних активів, а отже, і їх закріплення в нормах права та встановлення належного правового режиму. Статтю присвячено вирішенню актуального та міждисциплінарного науково-прикладного завдання розроблення комплексної багаторівневої класифікації віртуальних активів. На відміну від нечисленних наявних класифікацій, які сконцентровані на фрагментах феномену віртуального активу та вибіркових способах його застосування, у статті запропоновано всеосяжне бачення співвіднесення усіх відомих видів віртуальних активів, що дозволяє говорити про комплексність класифікації, поданої у цій статті. Мета дослідження: Розробити та обґрунтувати комплексну багаторівневу класифікацію усіх відомих видів віртуальних активів, що дозволяє вирішити міждисциплінарне науково-прикладне завдання систематизації віртуальних активів для подальшого вироблення єдиного підходу до регулювання відносин, об’єктами яких виступають віртуальні активи різних видів. Матеріали та методи: Для дослідження природи віртуальних активів і розроблення комплексної класифікації було використано комплекс методів наукового дослідження: аналіз, зокрема аналіз причинно-наслідкових зв’язків, синтез, порівняльний метод, метод узагальнення, систематизації й інтерпретації результатів та індукція. Результати: Окреслено триєдину природу віртуальних активів: технологічну, економіко-правову й інформаційно-прикладну. Ця класифікація віртуальних активів дозволить визначити перспективні інструменти для цілей обліку майна та прав. На відміну від інших відомих підходів до розрізнення віртуальних активів, у яких раніше необґрунтовану «першість» посідали криптоактиви (або криптовалюти), автор уперше виокремлює групу токенізованих активів. Саме ця група, завдяки наявності прямого зв’язку з майном, дозволяє вести облік, а також здійснювати переоблік майна та прав у сучасних цифрових системах обліку – децентралізованих інформаційних платформах на базі технології розподіленого реєстру (блокчейн), тоді як за допомогою криптоактивів, через відсутність прямого зв’язку з майном, неможливо вести цей облік. Автор серед віртуальних активів виокремлює цифровий актив й аналізує сутнісно-смислові особливості поняття «цифровий актив». В основу цифрового активу покладено унікальний інформаційний ресурс як первинний актив і властивість похідності від реального активу, що радикально відрізняє цифровий актив від інших видів віртуальних активів. Усе це дозволяє його розглядати як ефективний інструмент для реалізації способів фінансового й управлінського обліку майна. Отже, власники цифрового активу можуть здійснювати у новий спосіб облік своїх майнових і особистих немайнових прав. Ґрунтуючись на властивостях цифрового активу, автор виокремлює інші види віртуальних активів: поліактив і моноактив, із відповідними прикладами. Наводить характеристику їх властивостей і структурованих елементів, співвідносячи їх із характеристиками цифрового активу, а також пропонуючи чіткі та добре відомі фінансово-правові аналогії із реалізації взаємних зобов’язань між сторонами у традиційному правочині. У статті вперше запропоновано систематизацію семи властивостей і параметрів токенізованого активу та, як наслідок, опис властивостей трьох різновидів токенізованого активу: моноактиву, поліактиву та цифрового активу. Це дозволило подати різновиди віртуальних активів у вигляді трирівневої класифікації, в основі якої знаходиться комплексність природи віртуальних активів. У авторській класифікації виокремлено сім різновидів віртуальних активів і наведено їхню характеристику. Висновки: Загалом запропонований підхід до класифікації дозволяє дати наукову відповідь на питання про те, на якій підставі співвіднести між собою безліч відомих видів віртуальних активів і як віднести до них правовий режим держави. Ці розробки будуть корисні для законодавця практично будь-якої держави, державних органів фінансового, податкового та банківського контролю, а також для приватних компаній під час постановки на баланс та обліку віртуальних активів у своїй господарській діяльності.