Academic literature on the topic 'Об’єкти морської діяльності'

У статті розкривається, що концесія – це надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань щодо створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику; визначено, що концесія є одним із ефективних інструментів оновлення портової інфраструктури; розглянуто основні організаційні типи концесій, визначено переваги концесії в морських портах; проаналізовано міжнародний досвід, який засвідчив, що залучення приватних суб’єктів як до безпосередньо здійснення господарської діяльності, так і до створення й модернізації інфраструктури морських портів надзвичайно підвищує прибутковість останніх; на основі аналізу світового досвіду також визначено чинники, які слід ураховувати при визначені терміну концесії та розміру платежів; установлено, що концесія, як і будь-який інвестиційний проект, супроводжується значною групою ризиків, що можуть вплинути на її прибутковість та ефективність; на прикладі передачі в концесію ДП «Херсонський морський торговельний порт» та ДП «СК» «Ольвія» показано, що передача державою портів в концесію дасть можливість повною мірою використовувати їх потенціал і відновити інфраструктуру портових об’єктів, що були в занепаді багато років поспіль, а також значно поліпшити інфраструктуру міст, де розташовані ці порти. Одна з головних переваг концесії – об’єкти підприємств в які інвестує концесіонер залишаються у власності держави. В той же час, концесійні платежі до бюджету надходять незалежно від результатів його комерційної діяльності.

У статті акцентується увага на особливостях впливу водного тран-спорту на довкілля шляхом право-вого визначення екологічно шкід-ливих джерел та об’єктів водного транспорту. На підставі аналізу сучасного нормативно-правового регулювання екологічної безпеки на водному транспорті з’ясовано, що сфера небезпечного впливу водно-го транспорту на довкілля досить розгалужена і включає в себе такі види діяльності (джерела):1) будівництво, реконструк-ція, реставрація, капітальний ремонт морських і річкових портів, пристаней для завантаження і розвантаження (за винятком при-станей паромних переправ); 2) використання, зберігання та транспортування шкідливих (небезпечних) речовин, небезпечних вантажів; 3) використання спеціальних технічних засобів, необхідних при експлуатації морських і річкових суден, які призводять до утворен-ня фізичних (електромагнітних, іонізуючих) впливів – радіоцентри; 4) скидання небезпечних від-ходів.Встановлено, що шкідливі впли-ви на водному транспорті ство-рюються об’єктами, якими висту-пають: 1) небезпечні речовини, відходи, вантажі, які використо-вуються, утворюються або тран-спортуються морськими та річко-вими суднами; 2) морські та річкові судна; 3) об’єкти інфраструктури водного транспорту. Правове регулювання таких видів діяльності має здійснювати-ся в межах механізму правового забезпечення екологічної безпеки, який визначається як сукупність державно-правових засобів, спря-мованих на регулювання діяльно-сті, спроможної посилювати рівень екологічної безпеки, попередження погіршень екологічної обстановки та виникнення небезпеки для насе-лення й природних систем, локалі-зацію виявів екологічної небезпеки. Автор доходить висновку, що сучасне вітчизняне законодавство про водний транспорт потребує удосконалення шляхом закріплення прямих правових норм про джерела та об’єкти шкідливого впливу на довкілля.

У статті досліджено основні правові форми участі держави в господарській діяльності у сфері транспорту, охарактеризовано стан та перспективи розвитку відповідного законодавства. Зазначається, що відповідно до чинного законодавства низку державних підприємств у сфері транспорту (залізниця, морські порти тощо) уналежнено до об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, таке майно не підлягає приватизації та відчуженню. Однак у перспективному законодавстві, зокрема проєкті закону «Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період» (реєстр. № 6013 від 09.09.2021 р.), запропоновано істотні зміни щодо форм здійснення господарської діяльності у сфері транспорту. До таких пропозицій належать: заборона створення юридичних осіб у формі державного підприємства, реорганізації дійсних державних підприємств у господарські товариства; запровадження нових конструкцій передання державного майна; доповнення чинного законодавства конструкцією договору управління державним майном; затвердження типових умов такого договору Кабінетом Міністрів України. За результатами дослідження встановлено, що внаслідок особливої економічної значущості об’єктів стратегічної інфраструктури транспорту для публічних інтересів і виконання державних функцій зміна форми власності на майно, яке за своєю сутністю є надбанням усього суспільства, держави, звуження титульних прав та дійсних організаційно-правових форм підприємництва становить ризик для цих інтересів в умовах політичної нестабільності та соціально-економічної кризи, може загрожувати економічному суверенітету країни. Об’єкти стратегічної інфраструктури транспорту, які доцільно залишити об’єктами права державної власності з обмеженим господарським обігом, потребують закріплення на рівні закону як такі, що не підлягають приватизації.

Для українських дослідників і звичайних громадян болючими є питання, пов’язані з функціонуванням морських портів. Час від часу ми отримуємо новини про те, що перевалка вантажів критично зменшилася, портова інфраструктура знаходиться в занедбаному стані, працівники порту не отримують зарплатню і так далі. Це слугує чинником того, що порти перебувають на особливому місці в об’єктиві сучасних правових досліджень, адже саме право насамперед покликане врегулювати такі проблеми, створивши безпечний юридичний та економічний простір із прозорими правилами гри для бізнесу, який буде розвивати порти в Україні. Однак порти неможливо собі уявити без морського транспорту. Саме тому з урахуванням прагнення України до діяльності у сфері морського транспорту, яка заснована на найкращих міжнародних практиках, у статті досліджено питання міжнародних стандартів щодо оформлення суден у порту. Головним чином було проаналізовано зміст Конвенції про полегшення міжнародного морського судноплавства 1965 року. Звертається увага на те, що з 2016 року діє остання версія Додатку до Конвенції. Вона містить перелік стандартів і рекомендацій (рекомендованої практики), яка безпосередньо стосується предмету дослідження. У результаті дослідження було з’ясовано, що нова версія Додатку містить перелік нововведень, основними з яких є перехід документообігу на електронну форму, а це є позитивним аспектом змін, внесених до Додатка до Конвенції. Разом із цим перелік документів, які вимагає портова влада, було розширено з 8 до 12 одиниць. Зокрема, окрім таких документів, як загальна декларація, декларація про вантаж, про суднові припаси, про особисті речі, до суднової ролі, списку пасажирів, морської санітарної декларації було додано пов’язані з охороною відомості, а також попереднє електронне повідомлення про вантажі для цілей оцінки митних ризиків і форму попереднього повідомлення про доставку відходів у портові приймальні споруди. Окрім цього, додано розділ, цілковито присвячений безбілетним пасажирам. Наприклад, урегульовано питання поводження з ними, їх оформлення та процедури депортації. Стаття містить характеристику головних аспектів адміністрування та оформлення суден у портах з огляду на міжнародні стандарти, які містить Конвенція та Додаток. У підсумку наводяться рекомендації щодо напряму подальших досліджень.

Стаття присвячена міжнародно-правовому режи-му збереження екології Чорного моря, який базуєть-ся на положеннях міжнародних актів універсального та регіонального характеру. Об’єктами його впливу є джерела забруднення та їх об’єми, екосистема Чор-ного моря, охорона водних об’єктів морського й при-бережного середовища від негативного техногенного впливу, підтримка розвитку господарської та іншої діяльності, яка відповідає встановленим вимогам з охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки, в тому числі із застосуванням доступних екологічно безпечних технологій, ство-рення універсального контролю за природокористу-ванням у регіоні. У статті проаналізовано ефектив-ність охорони Чорного моря в контексті оцінки таких показників: стан міжнародного співробітництва щодо збереження середовища цього регіону; доцільність та реальність програм екологічної безпеки Чорного моря; розвиток законодавства країн Чорноморського басейну з екологічної безпеки; відповідність моніто-рингу Чорного моря сучасним вимогам. Оцінено ре-зультати співпраці міжнародної спільноти з охорони екології Чорного моря, яка здійснюється шляхом під-писання міжнародних актів як на багатосторонній, так і двосторонній основі. Встановлено, що в напрямі екологічної безпеки сформовано та узгоджено низку міжнародних проєктів, в яких інтегровані глобальні та регіональні ініціативи прибережних країн. Еко-логічне законодавство чорноморських країн втілює положення міжнародних актів та власні інтереси, ви-ходячи з ризиків та небезпек, які можуть їм загрожу-вати. Зауважено, що екологічний моніторинг загалом відповідає вимогам міжнародного морського права і реалізується на рівні органів державної виконавчої влади цих країн. Загалом міжнародне регулювання екологічної безпеки в основному сприяє ефективнос-ті охорони навколишнього середовища та створенню правових умов для раціонального використання при-родних ресурсів Чорного моря.

Узагальнено теоретичні основи державного управління конкурентоспроможністю морських портових комплексів. Здійснено класифікацію видів портових комплексів як об’єктів державного управління. Запропоновано дерево цілей державного управління конкурентоспроможністю морських портових комплексів. Виділено найбільш важливі функції органів влади та істотні чинники, що впливають на становлення системи державного управління в діяльності морських портових комплексів. Доведено, що демонополізація економіки України позначилася й на організації державного управління морськими портовими комплексами, багато з яких було приватизовано, проте держава за допомогою відповідних повноважень здійснює стратегічну політику щодо забезпечення їхнього розвитку.

The article, based on the analyzed experience of leading specialists, identifies approaches to modeling the process of formation of acmeological competence of future drivers in the process of their professional training. Approaches to modeling different pedagogical systems of professional education of future drivers are analyzed. The main components of acmeological competence and the process of formation of competencies of cadets of VMNZ are determined, their content and interrelation are revealed. It is shown that the formation of acmeological competence of future drivers is a dynamic process, which is determined by external and internal factors. After all, acmeological competencies of future drivers are understood as a written description of the named process, presented by means of the schematic representation of distribution of semantic-structural components of the named process with reflection of hierarchical (horizontal-vertical ordering) communications between elements. Based on this, the formation of acmeological competence of future drivers in the process of their professional training is defined as the formation of the actual "acme" – that is, such individual-somatic, psychophysiological and socio-professional state of personality, which allows cadets to achieve the highest performance in subject-cognitive activities. Accordingly, the “acmeological competence of future drivers” will be formed, where the main tasks for its formation will be: in the cognitive sphere – the acquisition of acme-knowledge and acme-skills; in the personal sphere – the development of acme-qualities and acme-abilities, the formation of acme-abilities acme-values; in the professionally oriented sphere – the development of self-regulation of emotions and behavior, self-reflection, the formation of motivation for continuous self-improvement. And the introduction of the acmeological approach to the educational process will allow to orient the professional training of future drivers to the development of the necessary personal qualities; to implement contextual learning, the essence of which is to reproduce with the help of the whole system of didactic forms, methods and means of teaching the subject context of future professional activity.Key words: acmeological competence, future ship drivers, preparation for professional activity, activity approach, self-knowledge, training of specialists, personal qualities, acme-personality. У статті розкрито розуміння українським і зарубіжними науковцями сутності і структури понять «компетентність фахівця» та «акмеологічна компетенція» стосовно професії судноводія. Проаналізо-вано різні авторські погляди на зміст і структуру поняття «компетентність фахівця». Розглянуто осо-бливості застосування компетентнісного підходу у системі вищої морської освіти, розкрито його функ-ціональне призначення в результативному вимірі. Звернуто увагу на специфіку реалізації принципу гуманізації у вищій морській освіті, спрямованого на формування «акме»-особистості. Здійснено порівняння підготовки морських і військових офіцерів в особистісно-діяльнісному ракурсі. Виходячи з цих позицій, дослідники визначають компетентність фахівця морського флоту як готовність вирішувати інтегровані завдання у межах своєї професійної діяльності на підставі знань, умінь та навичок сукупно із сформованою системою особистісних характеристик. Аналізуючи їхні праці, робимо висновок, що «сукупність якостей особистості» за своїми характеристиками та ознаками має відповідати специфіці об’єктів професійної діяльності фахівця, більше того, вона має бути зумовлена цією специфікою. З’ясовано актуальність формування акмеологічної компетенції в майбутніх фахівців, зокрема судноводіїв. Виявлено тенденції до теоретичного обґрунтування емпірично виявлених чинників, що зумовлюють особливості формування професійної компетентності фахівців різних спеціальностей. Так, у процесі формування акмеологічної компетенції майбутнього фахівця регулювальна функція належить самопізнанню, орієнтації на внутрішній світ, що стимулює формування і подальший розвиток «акме-особистості». Проаналізована специфіка акмеологічної компетентності судноводіїв у контексті галузевих професійних вимог і сучасних суспільно-економічних викликів. Висновується низка процесуальних ракурсів дослідження процесу формування акмеологічної компетенції майбутніх судноводіїв, розвитку їхніх особистих якостей, значимих для «акме»-особистості. Обґрунтована потреба використання діяльнісного підходу до формування акмеологічної компетенції майбутніх судноводіїв у процесі їх профе-сійної підготовки.Ключові слова: акмеологічна компетенція, майбутні судноводії, підготовка до професійної діяльності, діяльнісний підхід, самопізнання, підготовка фахівців, особисті якості, акме-особистість.

Сучасний стан воєнно-політичної обстановки довкола України свідчать про наявність значного обсягу викликів різного характеру, до нашої країни, які надходять як зі сторони держав, які мають спільні з нами сухопутні та морські кордони, так і впливових воєнно-політичних та економічних країн і організацій (Сполучені Штати Америки, Північноатлантичний Альянс і Європейський союз), інтереси яких об’єктивно присутні в регіоні. В середині України такі суперечності відобразились територіальними претензіями зі сторони Російської Федерації, розпалюванням релігійних та етнічних суперечностей серед населення, що в свою чергу призвело до виникнення збройного конфлікту та, як наслідок, активної діяльності незаконних збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей. Водночас, серйозну загрозу становить активізація тероризму, незаконна торгівля зброєю, наркотичними речовинами, організована злочинність, тощо. Значне зростання таких загроз в Україні викликає необхідність розвивати підходи до забезпечення безпеки держави. Зважаючи на тенденції розвитку воєнних конфліктів сучасності, реалізації завдання забезпечення безпеки від зазначених загроз по праву належить територіальній обороні. Необхідність досліджень питань організації та ведення територіальної оборони України, пов’язана з відносно невеликою кількістю наукових праць з цієї проблематики, метою яких би було сформувати методичні підходи до визначення пріоритетності важливих об’єктів і комунікацій зони територіальної оборони, охорону та оборону яких здійснюють військові частини (підрозділи) територіальної оборони Збройних Сил України в особливий період з метою забезпечення їх надійного функціонування, задля забезпечення потреб населення та функціонування економіки країни.

В результаті захоплення Криму Російська Федерація встановила та здійснює контроль над значною частиною територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, об’єктів виробничої діяльності на морі, морської інфраструктури та інших складових морського потенціалу України. При цьому, вона не лише веде незаконну економічну діяльність в неконтрольованих Україною водах, а й здійснює гібридні дії щодо перешкоджання провадженню Україною морегосподарської діяльності. Це обумовлює необхідність залучення до її захисту сил (військ) Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі – ВМС). Питання щодо ведення гібридних дій Російською Федерацією в морі, їх вплив на ведення економічної діяльності Україною, застосування ВМС для виконання завдань щодо протидії противнику досить добре висвітлені у наукових дослідженнях останніх років. Проте аналіз впливу чинників на ефективність застосування сил (військ) під час виконання завдань захисту економічної діяльності держави на морі в умовах гібридних дій противника комплексно не проводився та не був предметом окремого дослідження. У статті визначено зовнішні та внутрішні чинники, які впливають на застосування ВМС під час виконання завдань захисту економічної діяльності держави на морі та проведено аналіз характеру їх впливу на ефективність застосування сил (військ). Виявлено низку обмежень, що обумовлені зазначеними чинниками, на просторові та часові показники виконання силами (військами) ВМС завдань, а також способи їх виконання. Встановлено, що в теперішній час чіткий перелік завдань щодо захисту економічної діяльності держави на морі та способи їх виконання в чинних керівних документах з питань застосування ВМС не визначені, через що їх виконання здійснюється несистемно та епізодично. Вказано на необхідність обґрунтування переліку завдань та доцільних способів їх виконання силами (військами) ВМС для ефективного захисту економічної діяльності України на морі.

Полякова, В. М. Розробка програмного забезпечення для оцінки ефективності системи відеоспостереження / В. М. Полякова // Матеріали ІІI Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю "Сучасні проблеми інформаційної безпеки на транспорті". – Миколаїв : НУК, 2013.
Розроблену програму пропонується використовувати для оцінки роботи не тільки відеокамер, а й інших засобів виявлення порушника в просторі, таким чином, вона представляє основу для обґрунтованого вибору технічних засобів охорони підводних об’єктів. Результати розрахунків із застосуванням програми дають можливість обрати найбільш бажану охоронну конфігурацію.