Academic literature on the topic 'Об’єкт інформаційної діяльності'

Публікація присвячена проблемі формування інформаційної культури майбутнього фахівця інформаційної сфери. Розглянуто поняття «інформаційна культура», передумови виникнення інформаційної культури в суспільстві, її основні компоненти та рівні функціонування. Інформаційна культура розглядається як спосіб життєдіяльності людини в інформаційному суспільстві, складова процесу формування культури людства, як культура людини, готової до творчої роботи в умовах технолого-інформаційної системи розвитку суспільства. Така дефініція інформаційної культури дозволяє системно розглядати основні проблеми і напрямки розвитку інформаційної культури, адекватно визначати об’єкт і предмет її дослідження, а також провести структуризацію її предметної сфери. Проаналізовано інформаційну культуру особистості як умову успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві, як складову загальної культури, що орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності. Формування інформаційної культури майбутнього інформаційника представлено як складний процес, що має включати освітні ресурси загальної культури суспільства, потенціал навчально-виховного і соціокультурного середовища закладу вищої освіти, духовний саморозвиток особистості студента. При цьому зазначено, що формування інформаційної культури тільки через вивчення інформатики виявляється недостатнім, оскільки обмежує цей процес технічними та програмними засобами інформатизації. Обґрунтовується доцільність впровадження в навчальний процес спеціальних навчальних курсів, зокрема, «Основи інформаційної культури особистості» або «Інформаційна культура майбутнього фахівця». Схарактеризовано організаційно-педагогічні умови успішного здійснення процесу формування інформаційної культури майбутнього фахівця. Підкреслено важливість активного застосування засобів інформаційних технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців інформаційної сфери. У висновках наголошено, що нині здійснюється пошук ефективних інноваційних моделей підготовки майбутніх інформаційників, здатних до комплексної діяльності, спрямованої на формування і використання інформаційних ресурсів, створення інформаційної продукції, надання інформаційних послуг, інформаційного супроводу та підтримки всіх видів діяльності. Визначено перспективні напрями в подальшому дослідженні цієї проблеми.

Державною цільовою програмою розвитку професійно-технічної освіти (ПТО) на 2011–2015 роки визначено, що її випереджувальний розвиток означає, насамперед, корінні зміни якості професійно-технічної освіти; підвищення її ролі в забезпеченні розвитку економіки. В українській науці та практиці управління досить широко наголошується на необхідності реформування управління розвитком ПТО (Н. Ничкало, В. Радкевич, Л. Петренко, В. Свистун, В. Супрун).Виходячи з розуміння системи управління як триєдності суб’єкта, об’єкта та механізму управління як рухомої ланки управлінського впливу, трансформація суб’єкта управління без модернізації управлінського механізму, що реалізується за допомогою управлінських технологій, на думку вчених (В. Геєць, В. Іванова, Л. Федулова та ін.) є малодієвим процесом, оскільки суперечить принципу комплексності й системності. Відомий вчений у галузі впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіту М. Жалдак зазначає, що удосконалення і розвиток сучасних ІКТ як сукупностей методів, засобів і прийомів, використовуваних для збирання, систематизації, зберігання, опрацювання, передавання, подання все можливих повідомлень і даних, суттєво впливають на характер виробництва, наукових досліджень, освіту, культуру, побут, соціальні взаємини і структури [1, 76].Досягнутий нині рівень і проблеми розвитку ІКТ у системі ПТО визначають необхідність переходу від політики, спрямованої на розвиток інформатизації окремих ПТНЗ, до формування єдиного інформаційного простору, розвиток інформаційних ресурсів, баз даних і знань, якими можуть користуватися всі ПТНЗ регіону.Збалансована реалізація програмних заходів на рівні регіону можлива за такими пріоритетними напрямами: підвищення ефективності управління в умовах змін організаційно-правових форм діяльності ПТНЗ, що забезпечить результативність і підсилить їх відповідальність за кінцеві результати діяльності; удосконалення інформаційного обміну; запровадження моніторингу оперативності прийняття управлінських рішень на основі розроблення і впровадження критеріїв ефективної діяльності професійно-технічних навчальних закладів і виявлення їх впливу на якість ПТО. Це зумовлено тим, що особливості управління сучасною системою ПТО визначаються кардинальними змінами в нашому суспільстві, в результаті чого відбувається переусвідомлення цілей, завдань і змісту освіти, здійснюється пошук нових форм, методів і технологій підвищення її якості. За останнє десятиліття кількість ПТНЗ, які здійснюють підготовку робітничих кадрів, а також обсяги цієї підготовки значно скоротилися. Існує диспропорція в структурі зайнятості населення в реальному секторі економіки і структурі підготовки кадрів у ПТНЗ. Ефективна реалізація регіональної освітньої політики і підтримка конкурентоспроможності ПТНЗ висувають обов’язковою умову створення інформаційної інфраструктури. Для здійснення спостереження, оцінки, аналізу стану, прогнозу розвитку і розробки альтернативних варіантів регулювання діяльності ПТНЗ важливим є набір показників і критеріїв, що адекватно описують стан і розвиток об’єкта дослідження. На виконання Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 27 квітня 2011 року № 504 наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 22.11.2011 р. № 1336 затверджено критерії системи рейтингового оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів [2]. Електронну базу даних «Рейтингове оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів» планується запровадити на веб-порталі професійно-технічної освіти www.proftekhosvita.org.ua.У системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ передбачено п’ять груп критеріїв: 1) ефективність навчання і працевлаштування, 2) зміст навчання і навчально-методичне забезпечення, 3) педагогічні працівники, 4) фінансування і матеріально-технічне забезпечення, 5) доступність ПТО та впровадження гендерної рівності та соціальної справедливості (рис. 1). Можна вважати, що дана система відноситься до класу автоматизованих систем обробки даних, оскільки основними процесами, що реалізуються в ній, є транзакційні процеси з базою даних, процеси оперативної аналітичної обробки, процеси формування звіту. Для обчислення інтегрального показника – рейтингу ПТНЗ – слід визначити ступінь участі кожного критерію в системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ. Методика визначення важливості елементів системи полягає в наступному.Оцінка ступеню кожного елемента в групі кожного критерію може бути здійснена за значенням коефіцієнта важливості, що відображає значущість елемента системи [3]. Системне подання об’єкта дає можливість класифікувати різні типи оцінок важливості об’єктів, тобто кожному елементові присвоюється певний ранг важливості відповідно до шкали (табл. 1). Потім складається матриця рангів важливості.Таблиця 1Шкала ранжуванняСтупінь важливостіВизначенняПояснення0об’єкти непорівнянні порівняння об’єктів не має смислу1об’єкти однаково важливіоб’єкти мають однакові інформаційні відношення3об’єкт дещо важливіший іншогоє деяка перевага одного об’єкта перед іншим на певному рівні співставлення5один важливіший іншогоіснують вагомі основи того, що один об’єкт біль важливіший, ніж інший7один явно важливіший іншогоє незаперечні підстави, щоб надати перевагу одному об’єкту іншому9один абсолютно важливіший іншогопереваги одного з об’єктів настільки очевидні, що не може викликати найменшого сумнівуДля того, щоб матриця рангів важливості була врівноваженою, має виконуватися співвідношення:Для прикладу розглянемо матрицю рангів важливості для критерію 1 «Ефективність навчання і працевлаштування». Даний критерій має вісім показників, тому складається матриця з восьми елементів (табл. 2). Виконання співставлення необхідно для того, щоб, визначивши, у скільки разів один об’єкт важливіший від другого, можна було побачити, яку частку важливості складає другий об’єкт від першого.Таблиця 2Ранги важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=351/31/31/51/71/3x71/3=3511/31/31x61/51/3=53131/3x531/51/5=1531x4311/31=531/3x35311/51/5=31x2731/31/31/31/3=3x13131311/3=У результаті обчислень таблиці 2 отримаємо матрицю (табл. 3).Таблиця 3Обчислення рангів важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=350,330,330,200,140,33x70,33=3510,330,331,00x60,200,33=53130,33x530,200,20=1531x4310,331=530,33x35310,200,20=31x2730,330,330,330,33=3,00x13131310,33=Просумувавши значення рангів у кожному рядку, отримаємо наступний набір векторів ώ1=12,33; ώ2=14,33; ώ3=13,4; ώ4=13,67; ώ5=13,4; ώ6=12,87; ώ7=11,0; ώ8=9,34. Пронормувавши ώ за умовою Σώі=1, отримаємо числові значення міри важливості критеріїв, виражених коефіцієнтом важливості (табл. 4).Таблиця 4Значення коефіцієнтів важливості критеріїв (приклад)x1x2x3x4x5x6x7x8Кв0,120,140,130,140,130,130,110,09Пропонована методика оцінки коефіцієнтів важливості критеріїв має бути покладена в основу системи рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ, оскільки знання точних числових значень важливостей критеріїв в кінцевому підсумку сприяє прийняттю обґрунтованих рішень при організації управління ПТНЗ. При цьому значно підвищуються вимоги до кваліфікації та компетентності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ, зорієнтовані на результат. Застосування ІКТ в управлінській діяльності ПТНЗ вимагає підвищення рівня професійних знань і умінь, які педагогічні працівники мають отримати безпосередньо на робочому місці, після закінчення інженерно-педагогічного навчального закладу.Як показав аналіз практики управління ПТНЗ України, матеріалів науково-практичних конференцій прогресивні ІКТ слабо впроваджуються, інформаційна підтримка в системі професійної підготовки та ухвалення рішень є недостатньою, експертні оцінки їх ефективності відсутні. Невідповідність між сучасним рівнем розвитку ІКТ та їхнім застосуванням у практиці управління ПТНЗ стримує процес становлення і розвитку ПТО, перешкоджає формуванню ефективної інфраструктури аналітичного управління. Однією з причин слабкого впровадження ІКТ у практику управління ПТНЗ є недостатня методологічна підтримка процесів інтеграції методів і підходів, розроблених у теорії управління, теорії складних соціальних систем, системному аналізі, теорії автоматизованих інформаційних систем. Ключову роль у прийнятті управлінських рішень незмінно відіграє інформаційний обмін, що формує в конкретному ПТНЗ і регіоні в цілому певний інформаційний простір, у рамках якого всі реальні фігуранти виконують певні інформаційні функції. Удосконалення процесів виконання інформаційних функцій за рахунок впровадження перспективних ІКТ, а також можливість прямої участі в інформаційних процесах безпосередньо керівників, методистів з ІКТ та інформаційно-аналітичної роботи ПТНЗ, будуть визначати основи модернізації системи ПТО України сьогодні й у найближчому майбутньому. Водночас, упровадження передових ІКТ в управління ПТНЗ стримує слабкий рівень організації інформаційних потоків, збирання, обробки, збереження і подання даних, їх аналізу та інтерпретації, ухвалення рішень. Тому зростає роль системи підготовки і підвищення кваліфікації в забезпеченні сучасного рівня знань та інформаційно-аналітичної складової педагогічних працівників ПТНЗ у власній професійній діяльності. Висновок. Проблема автоматизації процесів управління системою ПТО в регіоні може бути вирішена шляхом побудови інформаційно-аналітичної системи управління, в якій, крім обов’язкової мети управління всіма процесами, головною метою є забезпечення функції надання конкретних даних віртуальному суб’єкту, що має право доступу до цих даних і системи. Застосування засобів інформаційно-аналітичної системи управління (ІАСУ) для забезпечення технологізації інформаційно-аналітичної діяльності управління зумовлено тим, що достовірні й повні дані про об’єкт управління разом із швидкою реакцією адекватними рішеннями на постійно змінну ситуацію виступає умовою успіху професійної діяльності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ. Поряд з цим застосування ІАСУ певним чином впливає на технологію управління, що зумовлює відповідні структурні зміни в змісті та організації робіт у цій сфері діяльності. Водночас, поширення та ефективна експлуатація ІАС визначається, насамперед, підготовленістю до сприйняття цієї системи з боку керівників і методистів ПТНЗ, які застосовують комп’ютери та інформаційні системи як своєрідні інструментальні засоби у своїй діяльності.

Доведено, що адміністративна процедура в діяльності СБУ щодо забезпечення критичної інфраструктури – це законодавчо визначена юридична конструкція послідовно здійснюваних дій, що закріплена адміністративно-процедурними нормами і спрямована на виконання позитивної діяльності щодо запобігання посяганням на об’єкти критичної інфраструктури. Сформульовано особливості зазначеної категорії з урахуванням суб’єкта її здійснення. Наголошено, що при здійсненні адміністративно-процедурної діяльності СБУ щодо охорони об’єктів критичної інфраструктури остання здебільшого є правообмежувальною та такою, що сьогодні не завжди має нормативно визначений стадійний характер, що пов’язано з необхідністю оперативно, без зволікань виявляти загрози і ризики, які впливають на функціональність та безпечність об’єктів критичної інфраструктури. Доведено, що сьогодні нормативного закріплення отримали лише адміністративні процедури охорони об’єктів інформаційної критичної інфраструктури СБУ. Це свідчить про те, що перелік об’єктів критичної інфраструктури, який наразі визначений проєктом Закону України «Про критичну інфраструктуру та її захист», є неповним, оскільки, по-перше, поза увагою залишився об’єкт інформаційної критичної інфраструктури, а по-друге – вимагає розширення кола повноважень СБУ щодо забезпечення охорони об’єктів критичної інфраструктури, особливо в діяльності, що стосується надання послуг у галузі енергетики, у сфері використання ядерної енергії, хімічної промисловості, оборонно-промислового комплексу, електронних комунікацій, у банківському та фінансовому секторах.

Коваль С. М. Слідчий-криміналіст у системі право­охоронних органів України: організаційні та правові аспекти. - Стаття. Об’єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають та розвиваються щодо функціонуван­ня служби криміналістки як унікальної інституції в сучасній системі правоохоронних органів України. Предметом статті є дослідження організаційних та правових аспектів статусу та особливостей діяльно­сті слідчого-криміналіста. Методологічною основою статті є сукупність загальнонаукових та спеціальних методів і прийомів наукового пізнання, де провідне місце належить системному підходу та інтеграційному методу дослідження. Охарактеризовано напрями роз­витку служби криміналістики в сучасній системі пра­воохоронних органів. Зазначено, що у правову систему України впроваджено ідею диференціації слідчих під­розділів, де служба криміналістики зазнала суттєвих організаційних змін. Указується, що нині слідчі-кримі- налісти проходять службу в органах МВС, СБУ та ДБР. Наголошується на доцільності розгляду органі­заційно-правових аспектів функціонування служби криміналістики як сукупності теоретичних положень та похідних від них практичних рекомендацій, тому в цифрових умовах одним із важливих учасників нових інформаційних відносин є слідчий-криміналіст. Увага акцентована на тому, що комунікативна діяльність слідчого-криміналіста складається з інформаційної, інтерактивної та реляційної. З’ясовано, що організаційна діяльність слідчо- го-криміналіста спрямована на впорядкування як сво­єї роботи, так і проведення відповідних процесуальних дій, регламентованих законом, а також здійснення планування, інформаційного забезпечення діяльності, аналітичної роботи та контролю. Констатовано, що слід- чий-криміналіст є процесуальною фігурою, яка вима­гає необхідності законодавчого закріплення його прав і обов’язків. Утім підсумовується, що невизначеність його статусу призводить до розмивання завдань, функ­цій та повноважень. Спираючись на гіпотезу про те, що всі знання людства про реальний світ є безліччю інфор­маційних моделей, запропоновано авторське бачення проблеми створення інформаційно-правової концепції професійної діяльності слідчого-криміналіста. Вибу­довано теоретичну (логічну) суб’єктну модель служби криміналістики, що включає три основні ланки фор­мальної адміністративної комунікації та неформальні комунікаційні канали.

Розглядаються питання, пов’язані з досвідом розвинених країн щодо інформаційної безпеки як об’єкта правовідносин та національного дос- віду у структурі інформаційного права, як комплексної галузі у правовому полі України. Проблематика інформаційної безпеки вже знайшла своє відображення у чинному законодавстві України. Зокрема, Конституція України та ряд інших нормативно-правових актів розглядають інформаційну безпеку на рівні з су- веренітетом та територіальною цілісністю. Це стосується, насамперед, інфор- маційної безпеки як складової національної безпеки. Однак з часом дедалі більше уваги дослідники приділяють інформаційній безпеці не лише на рівні держави, а й на рівні окремих суб’єктів правовідносин. У межах дослідження зміст поняття “інформаційна безпека” пропонується розуміти, як виокремлений вид суспільної діяльності, пов’язаної зі створен- ням, обігом та використанням інформації певними суб’єктами, що знаходить вираз у нормах правил поведінки щодо її охорони, захисту, збереженню, під- триманню життєво важливих потреб, інтересів людей, соціальних спільнот, суспільства, держави, міжнародного співтовариства. У процесі дослідження аналізується досвід формування системи правово- го регулювання інформаційної (у тому числі комп’ютерної) безпеки США, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Ізраїлю, ФРН. Приклад Ізраїлю видається особливо цінним для України. Нала- годження ефективної системи інформаційної безпеки потребує виділення значної частки валового внутрішнього продукту на потреби науково-тех- нічних досліджень військового спрямування. Не менше цікавим видається досвід створення центрів інформаційно-технологічного розвитку на кшталт ізраїльських центрів “Мамрам” та “8200”. Інформаційна безпека як на рівні держави, так і на рівні окремих суб’єк- тів правовідносин потребує формування розгалуженого та збалансованого законодавства, належного фінансування тощо. Окремою проблемою постає співвідношення потреб безпеки, прав і свобод громадян. Усе це вимагає вра- хування провідного зарубіжного досвіду. Однак формування надійної систе- ми інформаційної безпеки держави є вкрай важливим для України, а тому потребує консолідації всіх сил.

Стаття присвячена дослідженню соціально-економічних систем як об’єктів моделювання в контексті їх інноваційної спрямованості. Наведені характерні риси інноваційно-орієнтованих соціально-економічних систем. Розглянуто ієрархічність соціально-економічних систем. Обґрунтована доцільність застосування інструментарію економіко-математичного моделювання для опису таких систем, спрямованих на визначення стану та траєкторій їх розвитку в умовах інформаційної невизначеності та потенційних загрозі і ризиків. Проведений аналіз підходів науковців до вивчення інноваційно-орієнтованих соціально-економічних систем від найвищого ієрархічного рівня інноваційно-орієнтованої економіки до рівня окремих суб’єктів господарювання. Встановлені особливості опису таких систем на кожному рівні ієрархії, узагальнено етапи їх розвитку, визначено процеси та основні економічні функції, що забезпечують результативність інновацій. Проведений аналіз підходів до моделювання інноваційно-орієнтованих соціально-економічних систем визначив домінуючий вплив інтелектуальної складової їх потенціалу на впровадження інновацій. Встановлено, що в зарубіжні науковці свої дослідження переважно орієнтують на використання методів опитування з подальшим узагальненням отриманої інформації та формулюванні висновків, що дещо звужує практичну їх цінність та можливість перенесення на інші типи систем. Також акцентовано на важливості орієнтації інноваційної діяльності на конкурентів споживачів при розробленні стратегії розвитку.

В науковій статті обґрунтовано модель інформаційно-аналітичної взаємодії оперативних підрозділів Державної прикордонної служби України. Представлена модель дає можливість оперативним підрозділам використовувати наявний в Державній прикордонній службі потенціал та можливості органів та підрозділів суб’єктів інтегрованого управління кордонами для здійснення інформаційно-аналітичної взаємодії в інтересах забезпечення безпеки державного кордону України. Зазначено, що інформаційно-аналітична взаємодія полягає у взаємному обміну інформацією між її споживачами з метою більш повного та якісного виконання покладених на них завдань. Оперативні підрозділи Державної прикордонної служби України є споживачами інформації від внутрішніх та зовнішніх об’єктів її надходження. Цілеспрямоване проходження інформації різних видів за заданими напрямками до її споживачів формує інформаційні потоки. Через інформаційні потоки здійснюється обмін продуктами інформаційно-аналітичної взаємодії, прикладом яких є оперативно-розшукова інформація, аналітичні звіти за результатами кримінального аналізу проведеного в рамках оперативно-розшукових справ. Враховуючи специфіку оперативно-розшукової діяльності оперативні підрозділи Державної прикордонної служби України в процесі інформаційно-аналітичної взаємодії формують між собою внутрішній інформаційний простір, який надає можливість здійснювати обмін та обробку інформації із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи «Гарт-10». Інформаційні потоки внутрішнього та зовнішнього інформаційного простору розробленої моделі мають певні властивості, які характеризуються за змістом, методами отримання, формою передачі та інтенсивністю обміну інформацією між оперативно-розшуковими підрозділами і об’єктами її надходження. Визначено параметри та показники кількісно-якісної характеристики інформаційних потоків. Крім того, зазначено, що критеріями, яким має відповідати модель інформаційно-аналітичної взаємодії оперативних підрозділів є наявність дієвого технічного обладнання для циркуляції інформаційних потоків із дотриманням конфіденційності та режиму доступу, стабільність ефективного обміну інформацією між оперативними підрозділами та об’єктами її надходження, здатність моделі виконувати завдання для забезпечення високого рівня результативності оперативно-розшукової діяльності та інші. Запропоновано подальше наукове дослідження спрямувати на розробку методичних рекомендації щодо застосування моделі інформаційно-аналітичної взаємодії за завданнями оперативно-розшукової діяльності оперативних підрозділів Державної прикордонної служби України.

Мета роботи: полягала в аналізі поняття інформаційних ресурсів у забезпеченні прикордонної безпеки держави як складової національної. Дизайн/Метод/Підхід дослідження: основними способами дослідження були: пошуково-інформаційний (з метою систематизації та впорядкування інформаційної основи); системний та предметний аналіз (для уточнення змісту ключових понять з проблеми дослідження); аналіз стану проблеми у Державній прикордонній службі України; аналіз наукової та методичної літератури, словниково-довідникової літератури; аналіз зміст у (суттєвих ознак) визначенні понять “інформаційний ресурс” (знання, події та явища, як її форми). Результати дослідження: уточнено основні завдання інформаційного забезпечення прикордонного відомства: своєчасна обробка інформації від зовнішнього та внутрішнього середовища; розміщення інформації; здійснення процесів організації, зберігання та трансферу інформації; створення досконалої інформації системи; застосування сучасних інформаційно-комунікаційних технологій; підвищення продуктивності діяльності представників відомства тощо. Оригінальність дослідження: в ході дослідження виявлено: сприйняття інформаційного забезпечення як динамічної системи інформаційних ресурсів та варіантів їх обробки, задля вивчення реального стану об’єктів; виділено фактори, котрі на них впливають. Теоретична цінність полягає у компіляції популярних наукових поглядів із проблеми дослідження. Практична цінність дослідження полягає у тому, що визначено особливості сутність та завдання інформаційного забезпечення прикордонної служби України. Майбутні дослідження: Перспективними напрямами подальших наукових досліджень є питання удосконалення процесів, групування, пошуку, систематизації та поширення інформації у прикордонному відомстві, а також їх вплив на управлінську діяльність. Тип статті: теоретична.

Рецензія на монографію кандидата наук з державного управління, доцента, завідувача кафедри професійної освіти та управління навчальним закладом Міжрегіональної Академії управління персоналом Чаплай Ірини Віталіївни «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» На сьогодні становлення державно-громадської комунікації визначається вченими як процес розвитку комунікаційного продукту, що, в першу чергу, сприяє розвитку динаміки в стосунках між політичними діячами та партіями, з одного боку, та основними засобами масової інформації, з іншого боку, без особливої уваги та розгляду громадськістю. Ідея про те, що державно-громадська комунікація – це паливо для організаційного двигуна держави, ще не знайшла достатнього висвітлення у сучасних методологічних дослідженнях вітчизняних вчених, які не ставили за мету дослідити сутність ґенези інформаційно-комунікативних систем та їх роль в концептуалізації пріоритетності прав людини, торкаючись цих питань лише побіжно, або звертаючись до їх розгляду у зв’язку з вивченням інших процесів впровадження законотворчої системи. У зв’язку з цим, монографія Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами державотворчої практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення державної комунікаційної політики. Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, законодавчих та підзаконних нормативних актів України, правових актів та міжнародних документів за темою дисертаційного дослідження (близько 300 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки критеріїв результативності та безпосередньої ефективності державно-громадської комунікації. У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз поняття та категоріального ряду комунікації в державі та суспільстві, відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації поняття комунікації, що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту, схарактеризувати практико-прикладний характер її реалізації у різних сферах суспільного життя. З таких положень можна говорити про те, що у сучасних умовах суттєво змінилося ставлення до комунікації. У другому розділі визначено, що комунікація є важливою складовою підготовки та прийняття державно-управлінських рішень. До того ж у цьому контексті вона поліпшує інституційну ефективність діяльності органів державної влади та вимірює певною мірою управлінські спроможності уряду. З’ясовані місце та роль інформаційно-комунікативних систем у концептуалізації пріоритетності прав людини й прав громадянина. Зазначено, що застосування інформаційно-комунікативних систем у державному управлінні вважається вирішальним чинником для досягнення ефективності її економічного функціонування як специфічного інституційного інструменту для реалізації державної політики. Якість інформаційно-комунікаційних зв’язків між окремими суб’єктами державного управління визначається низкою факторів. І це впливає на загальну систематичну структуру всієї організації державного управління. Крім того, інформаційно-комунікаційні зв’язки також впливають на якість потоків інформації, що здійснюються в межах усієї системи державної влади, а також характеристики зовнішніх зв’язків державного управління. Якість комунікаційного зв’язку може (але це не обов’язково повинно бути) істотно залежати від використання інформаційно-комунікаційних технологій. У третьому розділі Іриною Віталіївною обґрунтовано необхідність серйозного осмислення та доопрацювання правового механізму державного регулювання державним та громадським секторами. Визначено, що сьогодні удосконалення механізму впровадження сучасних технологій інформаційної присутності та інформування громадян про їхні права, зокрема про право вибору, право відповідальності, є першим важливим кроком до їхньої участі в процесі контролю за виробленням та реалізацією державної політики. Отримуючи повну інформацію, інститути громадянського суспільства можуть ліпше оцінювати ефективність державного сектору і надавати свої пропозиції. Однак важливо, щоб такий обмін був двостороннім: від посадових осіб до громадян, і навпаки. Це призводить до максимізації ефективності внутрішньо системного управління та до якісних удосконалень зовнішньо-управлінської результативності як органів державної влади, так громадського сектору загалом. Заходи контролю під час управління обома секторами мають бути безпосередньо пов’язані з використанням цих показників, як для зворотного зв’язку, так і для прямого контролю. Це сприятиме виявленню нових стратегічних можливостей для досягнення цілей контролю та забезпечуватиме здатність використовувати наявні можливості. У четвертому розділі наукового видання Чаплай І. В. визначено місце та роль комунікативних інструментів і технологій реалізації державних рішень у публічному управлінні. Сформульовано твердження про основні характеристики налагодження ефективної комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства в публічному управлінні. Конкретизовано сучасні інституціональні форми оптимізації комунікативних відносин у системі взаємодії органів державної влади та громадськості. Аналіз проблем використання інформаційно-комунікативних технологій у процесі комунікативної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства дав можливість зробити висновок про те, що перехід до комп’ютерно-орієнтованих технологій надання державних послуг, створення умов для їх розроблення, апробації та впровадження, раціональне поєднання новітніх засобів із традиційними - нелегка задача, що потребує розв’язання цілого комплексу організаційних, навчально-методичних, матеріально-технічних та інших питань. У п’ятому, заключному розділі, окреслено шляхи модернізації засобів і каналів громадянського впливу на публічну політику України. Зокрема, особлива увага приділена питанню реалізації стратегічного планування щодо громадського впливу на публічну політику України, що потребує серйозних змін застарілого стереотипного ставлення до планування як до процесу, що повною мірою керований органами державної влади. На перший план виходить необхідність нового розуміння планування, формування його стійкого становища завдяки максимізації рівня задоволеності громадян. У цьому контексті актуалізовано необхідність дослідити, наскільки державно-громадська комунікація як соціальний феномен сприяє розгортанню соціокультурної динаміки суспільства, як трансформується суспільна свідомість унаслідок розвитку відповідних комунікативних процесів. Зазначено, що стратегічне планування механізмів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, запровадження новітніх моделей реалізації системних реформ стають можливими завдяки активізації участі громадськості, що забезпечується відповідними комунікативними інструментами. Надано авторське визначення мети формування саморегулівної системи засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні, що полягає у реалізації заходів професійного, громадського саморегулювання для розвитку та удосконалення процесів державно-громадської комунікації та визначення можливостей і перспектив їх використання в Україні. Використовуючи міжнародний досвід формування державно-громадської комунікації, визначено основні, стратегічні цілі об’єднання та інституційного зміцнення засобів і каналів громадського впливу на публічну політику в Україні. Наукова значимість монографії Чаплай І. В. «Державно-громадська комунікація як об’єкт наукового дослідження в Україні» полягає у формуванні особливостей і тенденцій становлення та розвитку державно-громадської комунікації і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо її удосконалення як важливої складової інформаційної діяльності органів державної влади, яка забезпечує демократичність і соціальну орієнтованість відповідних комунікативних повідомлень та їх просування по всій державно-управлінській вертикалі.

У статті розглянуто поняття цифрової компетентності майбутніх економістів у вимірі їхньої конкурентоспроможності. Наголошено на тому, що розвиток цієї компетентності є невід’ємною характеристикою сучасного фахівця, зокрема економічної галузі, що знаходить підтвердження в закордонних і вітчизняних дослідженнях. Здійснено аналіз різних підходів до визначення поняття конкурентоспроможності майбутнього фахівця-економіста, виокремлено спільні риси в цих підходах. Визначено два головні напрями, за якими доцільно використовувати інформаційно-комунікаційні технології в підготовці майбутніх економістів: як засіб підтримки освітнього процесу (на всіх його етапах); як об’єкт вивчення (у межах інформатичних та профільних дисциплін). Досліджено різні види прикладного програмного забезпечення загального та професійного призначення, здійснено їхнє узагальнення і групування з огляду на можливості їх використання майбутніми економістами в професійній діяльності та розвитку в них необхідних фахових здатностей. Проаналізовано стан і особливості розвитку цифрової компетентності майбутніх економістів на прикладі Полтавської державної аграрної академії (ПДАА). Представлено систему заходів, здійснених в ПДАА для забезпечення належного рівня інформаційної та навчально-методичної підтримки навчання майбутніх економістів, розвитку цифрової компетентності суб’єктів освітнього процесу. На підставі аналізу освітньо-професійної програми спеціальності 071 «Облік і оподаткування» (перший (бакалаврський) рівень вищої освіти) визначено навчальні дисципліни, в рамках яких формується цифрова компетентність студентів ПДАА, порівняно обсяги цих дисциплін (у кредитах) з обсягами, визначеними в інших закладах України, що здійснюють підготовку за аналогічною спеціальністю. Наведено результати пілотного опитування студентів ПДАА (31 особа), спрямованого на з’ясування основних проблем, переваг та потреб, констатованих ними в процесі розвитку їхньої цифрової компетентності. На підставі здійсненого дослідження визначено організаційно-педагогічні умови розвитку цифрової компетентності майбутніх економістів, окреслено перспективні напрями подальших наукових розвідок.

Завдання забезпечення інформаційної безпеки в сучасному світі є особливо актуальним. Це пов’язано з широким впровадженням комп’ютерних систем та мереж на різноманітних об’єктах інформаційної діяльності. Вони здобули широке використання у всіх галузях промисловості, фінансових операціях, обліку тощо. Організаційні вимоги до системи захисту передбачають реалізацію сукупності адміністративних і процедурних заходів. Вимоги щодо забезпечення схоронності мають виконуватися, насамперед, на адміністративному рівні. Організаційні заходи, проведені з метою підвищення ефективності захисту інформації, повинні передбачати такі процедури:

Безумовно моніторинг об’єкту, це незамінна частина забезпечення інформаційної безпеки на об’єкті інформаційної діляльності. На сьогодні вимоги до систем моніторингу часто змінюються, необхідно використовувати адаптивні системи, тобто ті, що підтримують часту зміну параметрів та можуть перепрограмовуватися. Тому важливо використовувати технології, які дозволяють легко «навчати» систему.

Баронова, О. А. Інформаційна модель автоматизованої системи управління інформаційною безпекою судна / О. А. Баронова, Д. Ю. Штефан, В. М. Швецов // Матеріали ІІI Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю "Сучасні проблеми інформаційної безпеки на транспорті". – Миколаїв : НУК, 2013.
Мета роботи - визначення основних принципів розробки автоматизованої системи керування інформаційною безпекою на судні як специфічному об’єкті інформаційної діяльності.

Вступ: Однією з проблем сучасних законодавців у різних країнах є те, що вони намагаються регулювати об’єкт, не розібравшись у природі його походження, що, логічно, тягне й безліч помилок щодо його визначення в правовому полі. Відсутність уніфікованих визначень і чіткої класифікації віртуальних активів як інструментів для реалізації способів фінансового й управлінського обліку майна за їх фундаментальними, характерними ознаками робить практично неможливим визначення важливих для правового регулювання характеристик віртуальних активів, а отже, і їх закріплення в нормах права та встановлення належного правового режиму. Статтю присвячено вирішенню актуального та міждисциплінарного науково-прикладного завдання розроблення комплексної багаторівневої класифікації віртуальних активів. На відміну від нечисленних наявних класифікацій, які сконцентровані на фрагментах феномену віртуального активу та вибіркових способах його застосування, у статті запропоновано всеосяжне бачення співвіднесення усіх відомих видів віртуальних активів, що дозволяє говорити про комплексність класифікації, поданої у цій статті. Мета дослідження: Розробити та обґрунтувати комплексну багаторівневу класифікацію усіх відомих видів віртуальних активів, що дозволяє вирішити міждисциплінарне науково-прикладне завдання систематизації віртуальних активів для подальшого вироблення єдиного підходу до регулювання відносин, об’єктами яких виступають віртуальні активи різних видів. Матеріали та методи: Для дослідження природи віртуальних активів і розроблення комплексної класифікації було використано комплекс методів наукового дослідження: аналіз, зокрема аналіз причинно-наслідкових зв’язків, синтез, порівняльний метод, метод узагальнення, систематизації й інтерпретації результатів та індукція. Результати: Окреслено триєдину природу віртуальних активів: технологічну, економіко-правову й інформаційно-прикладну. Ця класифікація віртуальних активів дозволить визначити перспективні інструменти для цілей обліку майна та прав. На відміну від інших відомих підходів до розрізнення віртуальних активів, у яких раніше необґрунтовану «першість» посідали криптоактиви (або криптовалюти), автор уперше виокремлює групу токенізованих активів. Саме ця група, завдяки наявності прямого зв’язку з майном, дозволяє вести облік, а також здійснювати переоблік майна та прав у сучасних цифрових системах обліку – децентралізованих інформаційних платформах на базі технології розподіленого реєстру (блокчейн), тоді як за допомогою криптоактивів, через відсутність прямого зв’язку з майном, неможливо вести цей облік. Автор серед віртуальних активів виокремлює цифровий актив й аналізує сутнісно-смислові особливості поняття «цифровий актив». В основу цифрового активу покладено унікальний інформаційний ресурс як первинний актив і властивість похідності від реального активу, що радикально відрізняє цифровий актив від інших видів віртуальних активів. Усе це дозволяє його розглядати як ефективний інструмент для реалізації способів фінансового й управлінського обліку майна. Отже, власники цифрового активу можуть здійснювати у новий спосіб облік своїх майнових і особистих немайнових прав. Ґрунтуючись на властивостях цифрового активу, автор виокремлює інші види віртуальних активів: поліактив і моноактив, із відповідними прикладами. Наводить характеристику їх властивостей і структурованих елементів, співвідносячи їх із характеристиками цифрового активу, а також пропонуючи чіткі та добре відомі фінансово-правові аналогії із реалізації взаємних зобов’язань між сторонами у традиційному правочині. У статті вперше запропоновано систематизацію семи властивостей і параметрів токенізованого активу та, як наслідок, опис властивостей трьох різновидів токенізованого активу: моноактиву, поліактиву та цифрового активу. Це дозволило подати різновиди віртуальних активів у вигляді трирівневої класифікації, в основі якої знаходиться комплексність природи віртуальних активів. У авторській класифікації виокремлено сім різновидів віртуальних активів і наведено їхню характеристику. Висновки: Загалом запропонований підхід до класифікації дозволяє дати наукову відповідь на питання про те, на якій підставі співвіднести між собою безліч відомих видів віртуальних активів і як віднести до них правовий режим держави. Ці розробки будуть корисні для законодавця практично будь-якої держави, державних органів фінансового, податкового та банківського контролю, а також для приватних компаній під час постановки на баланс та обліку віртуальних активів у своїй господарській діяльності.