Academic literature on the topic 'Нормативні конструкції юридичної відповідальності'

У статті висвітлено сучасні теоретичні, нормативно-правові та прагматичні передумови доктринального визнання держави суб’єктом юридичної відповідальності перед людиною у кримінальному процесі. Обов’язок держави відповідати перед людиною за свою діяльність сформульовано у ст. 3 Конституції України, але ця проблема практично обділена увагою у наукових розвідках: залишається не розробленою теорія держави як юридичної особи публічного права, тому відсутня концепція юридичної відповідальності держави взагалі та у кримінальному процесі зокрема; не опрацьована теоретична модель правового механізму відповідальності винних у вчиненні кримінально-процесуальних правопорушень посадових осіб в порядку регресу перед державою. Все це та інше стримує своєчасне вдосконалення законодавства і, як наслідок, ускладнює реалізацію конституційного права особи на відшкодування шкоди, завданої органами і посадовими особами держави. Метою статті є доктринальне обґрунтування теоретичних положень про державу як юридичну особу публічного права та її юридичну відповідальність перед людиною у кримінальному процесі і їх реалізація у відповідному законодавстві. На основі критичного аналізу законодавства та літературних джерел автори формулюють основні тези статті про те, що: держава як юридична особа публічного права виступає суб’єктом права та юридичної відповідальності перед людиною, що утверджує, гарантує та забезпечує дотримання прав людини, а в разі їх порушення – відновлює їх та відшкодовує свою провину; юридична відповідальність правової держави перед людиною як конституційний принцип не повною мірою конкретизована в кримінальному процесуальному законодавстві; юридична відповідальність має публічно-правовий характер, а тому ініціатива відшкодування шкоди, завданої органами і посадовими особами держави, повинна виходити, насамперед, від суб’єктів, що її завдали; відповідальність держави перед своїми громадянами реалізується через систему двосторонніх правових зв’язків за схемою: держава відповідає перед людиною, а перед державою відповідає наділена функціональними повноваженнями посадова особа за неналежне їх виконання. З урахуванням викладеного зроблено висновки про те, що існує нагальна потреба у розробленні цілісної наукової доктрини про юридичну відповідальність держави перед людиною з урахуванням її особливостей у кримінальному процесі Це передбачає наукове розроблення теоретичних моделей складів кримінально-процесуальних правопорушень відповідно до їх суспільної небезпеки і наслідків для прав людини, вчинених суб’єктами владних повноважень, для індивідуалізації юридичної відповідальності у кримінальному та адміністративному законодавстві. На основі опрацьованої теоретичної конструкції пропонується прийняти комплексний закон “Про відповідальність держави за шкоду, завдану людині”. Формою реалізації юридичної відповідальності держави перед людиною у кримінальному процесі є реабілітація, законодавчі положення якої повинні бути закріплені в КПК України. Це дасть можливість усунути декларативність і невизначеність окремих положень законодавства та запровадити ефективний механізм захисту прав людини від свавілля державних чиновників.

Франчайзинг є невід'ємною частиною економіки в усьому світі, але в Україні така форма організації бізнесу залишається на початковому етапі свого розвитку. Існує багато міжнародних компаній, які зацікавлені в розвитку еко-франчайзингу та наданні своїх послуг в Україні. Інструмент франчайзингу також може стати формою екологічно орієнтованої підприємницької діяльності, вектором розвитку співпраці природно заповідних фондів і представників приватного сектора, які хочуть здійснювати свою діяльність з урахуванням екологічних імперативів, виробляти дійсно екологічно чисті продукти, але перш за все, відповідний договірний механізм повинен бути формалізований в юридичну конструкцію і самостійний об'єкт нормативно-правового регулювання. Оскільки в межах національного законодавства єдиний нормативно-правовий акт відсутній, що регулює основні положення, принципи, обсяги договорів франчайзингу, правовий статус контрагентів, підстави для юридичної відповідальності; питання укладання договорів франчайзингу залишається актуальним особливо в сфері програм державно-приватного партнерства. Франчайзинг має багато переваг, які можуть знизити експлуатаційні витрати і підвищити ефективність виробничої діяльності, що сьогодні особливо актуально для України; проте український ринок франчайзингу має низку проблем, які потребують невідкладного вирішення. Як концепція старт-апу, франчайзинг, в області природно-заповідного фонду, має ефективні переваги як для франчайзера в особі державного партнера, так і для франчайзі в особі приватного партнера; для державного партнера, тобто об’єктів природно-заповідного фонду (франчайзера) - залучення додаткових бюджетних коштів до галузі, ефективний механізм надання платного обслуговування населенню, джерело оновленої матеріально-технічної бази, науково-дослідне обладнання, мінімалізація ризиків для державного сектору економіки.

У статті досліджено зміст інституту адміністративної відповідальності власників транспортних засобів. Розглянуто поняття власників транспортних засобів відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо адміністративно-юрисдикційної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані технічними засобам, що працюють в автоматичному режимі, у контексті сучасних поглядів українських науковців. Досліджено юридичну сутність інституту адміністративної відповідальності власників транспортних засобів із погляду на цивільне та цивільне процесуальне законодавство. Охарактеризовано конструкцію правового впливу на суспільні відносини в галузі безпеки дорожнього руху за вчинення адміністративних правопорушень, зафіксованих технічними засобами в автоматичному режимі, за допомогою певних заходів процесуально-правового й адміністративно-організаційного характеру, що здійснюються різними суб’єктами, фізичними і юридичними особами цих правових відносин. Розглянуто досвід країн-членів Європейського Союзу (Великої Британії та Франції) у регулюванні адміністративної відповідальності власників транспортних засобів за вчинення правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксованого технічними засобами в автоматичному режимі. Зазначено, що специфіка змісту інституту адміністративної відповідальності власників транспортних засобів заснована на базових принципах адміністративного права з метою забезпечення публічних інтересів, інтересів особи, суспільства та держави у сфері безпеки дорожнього руху щодо експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки. Охарактеризовано недоліки нормативно-правого визначення власника транспортного засобу та правопорушника, який учинив адміністративне правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, та запропоновано внесення змін у чинне законодавство.

У статті висвітлено підхід до позитивної юридичної відповідальності особи та держави, проаналізовано сутність їх діалектичного зв’язку. Розглянуто проблематику визначення поняття та характерних ознак позитивної юридичної відповідальності в сучасній доктрині права. Наголошено на тому, що відсутність одностайного науково-юридичного поділу юридичної відповідальності як правової категорії на позитивну та негативну створює передумови для постійних дискусій правників щодо цього. Сучасна теоретична юриспруденція своїми основними завданнями ставить пізнання державно-правової дійсності шляхом застосування прийомів та засобів теорії держави та права, філософії права, соціології права, політології права, правової статистики, антропології права та інших міждисциплінарних напрямів юридичних досліджень. Акцентується увага на тому, що у літературі юридична відповідальність у класичному розумінні розглядається як негативна (ретроспективна) відповідальність у різних її трактуваннях, таких як необхідність правопорушника зазнавати несприятливі наслідки; правовий вплив держави (його спеціальних органів) на правопорушника, що обумовлений фактом вчинення правопорушень і полягає у додатковому обов’язку правопорушника зазнавати відповідних негативних наслідків; застосування до правопорушника штрафних (каральних) санкцій норм права. Щодо позитивної юридичної відповідальності, яка розглядається як самостійне, сумлінне, активне виконання обов’язків, добровільне слідування приписам норм права, то до неї проявляється неоднозначне ставлення. В позитивному сенсі юридична відповідальність – це усвідомлення суб’єктом права свого боргу (особливих обов’язків) перед суспільством, колективом, соціальними групами. Таку відповідальність суб’єкт покладає на себе за майбутні результати своєї правомірної поведінки. Робиться висновок, що відносини між державою та суспільством розкриваються через визнання державою суспільства громадянським. Нормативні акти, видані державою, встановлюють правила поведінки як для суспільства, так і для держави. Взаємозв’язок держави й права виражається у верховенстві прийнятих регуляторних актів. Моделі урядових дій будуються за допомогою закону, які є справедливими та недискримінаційними. Громадянське суспільство та правова держава в процесі їх взаємодії утворюють складну та органічну соціальну систему, що доповнює одна одну.

Стаття присвячена узагальнен-ню актуальної наукової думки про особливості притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності в Україні. Автором встановлюється сутність дисциплінарної відпові-дальності суддів в Україні та з’я-совуються особливості правового регулювання кадрової процедури притягнення суддів до дисциплі-нарної відповідальності. Особлива увага приділяється дискусійності нормативних і фактичних підстав притягнення суддів до дисциплі-нарної відповідальності. Наголошується на тому, що відсутність належної юридичної визначеності у питанні складу дисциплінарного проступку суддів призводить до того, що це питан-ня стає предметом надто широ-кого тлумачення нормативної та ненормативної поведінки суддів, що може шкодити стану незалеж-ності трудової діяльності судді. З’ясовано, що скасування або зміна судового рішення не мають наслідком дисциплінарну відпові-дальність судді, який брав участь в його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного пору-шення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків. Зроблено висновок, що нині в Україні вдало сформовано право-вий режим притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Попри це відповідний правовий режим не позбавлений низки недо-ліків, які шкодять праву працівни-ка не бути безпідставно притягну-тим до юридичної відповідальності. Це питання актуалізується тим, що натепер має місце певна дис-кусійність нормативних і фактич-них підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, відсутність належної юридичної визначеності у питанні складу дисциплінарного проступку суддів призводить до того, що це питання стає предметом надто широкого тлумачення нормативної та ненормативної поведінки суддів, що може шкодити стану незалеж-ності трудової діяльності судді. Саме тому у процесі поточної судово-правової реформи законо-давцю доцільно уточнити норма-тивну підставу, на основі якої суд-дя притягується до дисциплінарної відповідальності, а також окрес-лити нормативні застереження щодо: 1) меж тлумачення дисци-плінованої та недисциплінованої поведінки суддів в Україні; 2) рів-ня ненормативності, констатація якого дозволяє дійти думки про факт дисциплінарного проступку.

Правова природа злочинів проти людяності, аналізу підстав і передумов встановлення заборони цього виду злочинних діянь на рівні міжнародного права та судочинства має неабияку потребу у науковому дослідженні. Актуалізація дослідження цієї проблематики у площині міжнародно-правової науки та міжнародного судочинства спричиняється, зокрема, відсутністю і донині спеціального правового документа, присвяченого цьому виду протиправних діянь, усталених науко вих думок щодо потреби встановлення заборони цієї категорії злочинів на рівні міжнародної конвенції та теперішньою діяльністю Комісії Організації Об’єднаних Націй (ООН) з міжнародного права щодо її проектування. Злочини проти людяності належать до категорії тих “варварських актів”, прагнення попередити які було метою Загальної декларації прав людини, 70-річчя прийняття якої святкуватиме весь цивілізований світ у грудні цього року. Аби правильно зрозуміти “дух” цього документа, не можна не з’ясовувати проблематику названих кримінальних правопорушень. Саме така спроба представлена у пропонованій статті. Метою статті є дослідження легалізованої у міжнародних документах конструкції злочинів проти людяності, а також заходи юридичної відповідальності за їх вчинення. Простежуються зумовлювані конкретними історичними подіями зміни офіційної інтерпретації відповідних понять, починаючи зі статутних документів Нюрнберзького трибуналу та закінчуючи рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Проаналізовано правову позицію ЄСПЛ, який у декількох своїх рішеннях конкретизував та додатково обґрунтував низку аспектів інтерпретації поняття злочинів проти людяності та відповідальності за їх вчинення. Зокрема, ЄСПЛ звертає увагу, що притягнення до відповідальності за вчинення зазанчених кримінальних правопорушень може здійснюватися національними судами на основі міжнародно-правових норм, незалежно від того, чи передбачена вона національним кримінальним законом. У статті також наводяться статистичні дані про факти засудження міжнародними трибуналами (зокрема й Міжнародним кримінальним судом (МКС)) окремих осіб за вчинення злочинів проти людяності. Увага особливо акцентується на історичному внеску у цю проблематику британського професора Г. Лаутерпахта (колишнього студента Львівського університету та першого наукового проектанта згаданого різновиду кримінальних правопорушень). Сьогодні найбільш детальна характеристика зазначених злочинів міститься у Римському статуті МКС, а також у підготовленому Комісією ООН з міжнародного права проекті Конвенції про заборону злочинів проти людяності. Одним із головних моментів проведеного дослідження є порівняльна таблиця конструкції злочинів проти людяності Г. Лаутерпахта із наведеним у Римському статуті МКС. На основі аналізу зроблено висновок, що, по суті, в Римському статуті МКС застосовується першопочаткова конструкція визначення злочинів проти людяності тому, що наведене у статутних документах Нюрнберзького трибуналу: п’ять складів злочинів знайшли своє відображення серед 11, наведених у Римському статуті МКС, що становить близько 45 %. Якщо пригадати, що формування злочинів проти людяності у Статуті Нюрнберзького трибуналу було сформульоване професором Г. Лаутерпахтом, то стає очевидним, що практично всі його положення з цього питання зберігають свою актуальність і донині. В основу дослідження покладено соціально-детерміністичний та антропосоціальний методологічні підходи. Фундаментом обрання та використання концептуальних підходів і дослідницьких методів була діалектика як всезагальна парадигма будь-яких наукових досліджень.

У статті охарактеризовано доктринальні та нормативні підходи до визначення таких понять, як «послуга» та «електронна послуга». У контексті реформ, що мають місце в Україні, необхідно наголосити на тому, що одним із напрямів діяльності Уряду є створення цифрової держави шляхом цифровізації послуг. Авторами виокремлено основні ознаки реалізації електронних послуг з урахуванням трактування цієї категорії. Зазначено, що, аналізуючи принципи надання електронних послуг, було визначено, що стаття 4 Закону України «Про адміністративні послуги» містить перелік загальних принципів надання електронних послуг. Цей закон варто розглядати у зв’язку із тим, що принципи надання електронних послуг становлять собою сукупність міжгалузевих принципів правової та управлінських сфер. До загальних належать принципи: 1) верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) стабільності; 3) рівності перед законом; 4) відкритості та прозорості; 5) оперативності та своєчасності; 6) доступності інформації про надання електронних послуг; 7) захищеності персональних даних; 8) раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для отримання електронних послуг; 9) неупередженості та справедливості; 10) доступності та зручності для суб’єктів звернень. Спеціальні принципи надання електронних послуг мають бути спрямовані на досягнення таких фундаментальних цілей, як підтримка балансу між інтересами держави й інтересами скаржників та підвищення довіри таких органів до діяльності адміністративних та державних органів влади. Автори зазначили, що до таких представники наукової спільноти відносять принципи: безперервності, результативності, професійності, відповідальності; єдності, підпорядкованості, територіально-галузевий та зонально-предметний; своєчасності, зручності, доступності, мовчазної згоди.

У статті охарактеризовано доктринальні та нормативні підходи до визначення поняття «право інтелектуальної власності»; проаналізовано співвідношення права власності та права інтелектуальної власності та запропоновано дефініцію права інтелектуальної власності. Досліджено поняття «захист права інтелектуальної власності» та запропоновано його визначення. Охарактеризовано юрисдикційну та неюрисдикційну форми захисту права інтелектуальної власності, з'ясовані основні способи захисту права інтелектуальної власності. Акцентовано увагу на судовій забороні як способі захисту права інтелектуальної власності, проаналізовано міжнародний індекс прав власності, зокрема рівень захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Здійснено порівняння індексу прав власності в Україні та провідних європейських державах, встановлено факт низького показника захисту прав інтелектуальної власності в нашій державі порівняно з європейськими країнами. Досліджено динаміку України у сфері захисту прав інтелектуальної власності протягом 2015-2019 років та виділено основні проблемні питання захисту права інтелектуальної власності в Україні. Наголошено на необхідності адаптації національного законодавства до правової системи Європейського союзу. Наведено положення ряду європейських нормативно-правових актів, які регламентують питання захисту права інтелектуальної власності. Охарактеризована проблематика збору доказової бази щодо порушення права інтелектуальної власності, проаналізовано національну судову практику з цього питання. Наголошено на необхідності створення спеціалізованого судового органу, який би розглядав справи про порушення прав інтелектуальної власності. Запропоновано законодавчо уточнити вимоги до кандидатів на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності, акцентовано увагу на необхідності посилення юридичної відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності, зокрема щодо розповсюдження піратської продукції. Окреслено організаційно-правові недоліки процедури захисту прав інтелектуальної власності, запропоновано ряд способів, які допоможуть вирішити проблеми захисту прав інтелектуальної власності в Україні.

Цьогоріч всі цивілізовані народи світу відзначатимуть (навіть за надзвичайних умов пандемії) 75-річний ювілей перемоги над нацистським режимом. У зв’язку з цим виглядає доречним вкотре звернутися до проблеми юридичної відпо відальності за вчинення злочинів проти людяності, покарання за які були вперше застосовані Міжнародним трибуналом у Нюрнберзі. Правові погляди професора Герша Лаутерпахта вже привертали неабияку увагу вітчизняних і зарубіжних фахівців, насамперед, із міжнародного кримінального права. Зокрема, заслуговують на увагу праці В. Навроцького, Ф. Сендса, Ш. Мерфі. Проте зазвичай поза увагою дослідників залишалася та обставина, що першим доктринальним проєктантом назв декількох видів злочинів проти людяності став урод-женець Східної Галичини – професор Г. Лаутерпахт. Яким чином проєкт Г. Лаутерпахта вперше було офіційно реалізовано в Статуті Нюрнберзького трибуналу – цей епізод яскраво відображено у широковідомій нині книзі авторитетного британського професора міжнародного права Ф. Сендса. Йдеться про те, що влітку 1945 р. Г. Лаутерпахта в Англії відвідав американський юрист-практик Р. Джексон – майбутній головний обвинувач від США на Нюрнберзькому процесі. І йому Г. Лаутерпахт продиктував відповідний текст, який згодом було використано у згаданому Статуті. Метою статті є визначення внеску професора Г. Лаутерпахта у початкове формування інституту міжнародної кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти людяності та втілення і розвиток цього інституту в сучасному міжнародному праві. Основними методами дослідження були антропосоціальний, історичний, порівняльно-правовий, герменевтичний, системно-структурний, формально-логічний. До висновків статті належать, зокрема, такі положення. Професор Кембриджського університету Г. Лаутерпахт (колишній студент юридичного факультету Львівського університету) вперше в історії людства визначив декілька видів злочинів проти людяності, які були закріплені у Статуті Нюрнберзького трибуналу. Згодом ці юридичні конструкції були використані у статутних документах наступних міжнародних трибуналів, створюваних під егідою Організації Об’єднаних Націй (ООН). Найповніший перелік різновидів злочинів проти людяності, з-поміж яких постійно відтворювалися ідеї Г. Лаутерпахта, було сформульовано у ст. 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Нині ж їх продубльовано у проєкті Конвенції ООН про запобігання та покарання злочинів проти людяності, підготовленому її Комісією з міжнародного права протягом 2015–2020 рр. і наприкінці минулого року прийнято Генеральною Асамблеєю ООН до розгляду. Усе це свідчить про унікальні заслуги професора Г. Лаутерпахта в реалізації сучасного всесвітнього стандарту заборони нелюдського поводження, у гуманізацію національного і міжнародного правового регулювання. І на цьому варто наголосити зараз, коли відзначається 75-річниця перемоги над нацистським режимом.

Дисертацію присвячено здійсненню типологічного дослідження юридичної відповідальності в адміністративному праві. У рамках дослідження розглядаються функції юридичної відповідальності в адміністративному праві, наголошується на її важливості для регулювання відносин, які становлять предмет адміністративного права. Обґрунтовується можливість використання типології для дослідження юридичної відповідальності в адміністративному праві, виділяються основні її типологічні характеристики. На підставі виокремлених типологічних характеристик розглядаються функціональні, організаційні, процесуальні та санкційні типи юридичної відповідальності в адміністративному праві. Окрему увагу приділено нетиповим нормативним конструкціям юридичної відповідальності в адміністративному праві. У роботі продемонстровано можливості використання результатів типологічного дослідження для визначення принципів систематизації адміністративно-деліктного законодавства, а також для правотворчої діяльності у сфері створення нових нормативних конструкцій юридичної відповідальності в адміністративному праві.