Academic literature on the topic 'Нематеріальні об'єкти'

У статті розглянуто класифікацію засобів платежу як систематизацію грошових та негрошових засобів платежу за їх спільними ознаками та властивостями. Використання даного інструменту узагальнення та деталізації інформації про засоби платежу дає можливість виділити кваліфікуючі характеристики об'єктів, що використовуються або здатні використовуватися як засоби платежу, здійснити групування відповідних об'єктів на підставі їх родових та видових ознак, виділити однорідні за певними ознаками засоби платежу і водночас визначити додаткові характерні ознаки, виходячи з узагальнення характеристик засобів платежу, віднесених до тієї чи іншої групи. Класифікація має не лише теоретичне, але й практичне значення, оскільки створює підґрунтя, для визначення, по-перше, які саме об'єкти можуть бути і найчастіше є засобами платежу, по-друге, узагальнюючих характеристик цих об'єктів, по-третє, в силу яких дій чи обставин ті чи інші об'єкти стають засобами платежу, набувають ознак універсальності та/або оголошуються на державному рівні законними засобами платежу. Зазначена інформація дозволяє також дійти висновку, яке саме нормативно-правове регулювання відповідає особливостям обороту тих чи інших груп засобів платежу. У статті наводяться основні критерії для класифікації засобів платежу, серед яких: 1) форма їх існування, за якою засоби платежу розподіляються на матеріальні й нематеріальні; 2) характеристика емітента, відповідно до якої виділяються екзогенні та ендогенні засоби платежу; 3) приналежність або неприналежність до грошей, згідно з якою засоби платежу групуються як монетарні (власне гроші), квазімонетарні та немонетарні; 4) ліквідність: засоби платежу з абсолютною та частковою ліквідністю. Для порівняння також наведені приклади альтернативних класифікацій, висвітлені у роботах інших дослідників, зокрема, засновника державної теорії грошей Г. Кнаппа, який розподіляв засоби платежу на пензаторні, платіжна сила яких базувалася на фізичних характеристиках об'єктів, та прокламаторні, платіжна сила яких заснована на владному розпорядженні держави.

У статті розглянуто можливості впливу інтелектуального капіталу на соціально-економічний розвиток вітчизняних машинобудівних підприємств у контексті його створення та використання. Виявлено важливість впливу нематеріальних складових на діяльність підприємства, а також розглянуто становлення та розвиток поняття “інтелектуальний капітал”. Проаналізовано зв’язок поняття “інтелектуальний капітал” з традиційними категоріями, які використовуються для визначення нематеріальних чинників: нематеріальні активи, нематеріальні ресурси, інтелектуальна власність та показано їх спільні та відмінні риси. Визначення інтелектуального капіталу підприємства повинно надавити можливість його розгляду у динаміці через зміну його форм у процесі створення та використання, а також розкриватись не лише через сукупність складових, ресурсів і не через порядок його розрахунку, а через сукупність соціально-економічних відносин.З урахуванням проведеного дослідження вітчизняних і закордонних наукових джерел, запропоновано власне, уточнене визначення поняття “інтелектуальний капітал”, під яким слід розуміти сукупність знань, інформаційних ресурсів, інтелектуальних активів, інформаційно-комунікаційних технологій, професійних й універсальних компетенцій, організаційної культури та мотивації персоналу, застосовуваних у процесі комплексного управління для генерації доданої вартості та забезпечення конкурентних переваг підприємства в умовах інноваційного розвитку соціально-економічної системи й ефективної адаптації до вимог цифрової економіки на основі принципів системного підходу.Поділ інтелектуального капіталу на структурні компоненти, що містять усю сукупність елементів даної категорії, має принципове значення з погляду пошуку джерел його збільшення й оцінювання ефективності його використання. Виділення структурних елементів інтелектуального капіталу має вагоме значення не лише з теоретико-аналітичної, але й з практичної точок зору, дозволяючи вірогідно виявити об'єкт і суб'єкт управління, побудувати оптимальні організаційно-управлінські зв'язки між ними. У цілому можна стверджувати про те, що комплексна структура інтелектуального капіталу поєднує у своєму складі наступні основні елементи: людський, структурний (організаційний), соціальний, споживчий (клієнтський), управлінський та інноваційний капітал.

У статті досліджено питання кримінальної відповідальності за перелюб (адюльтер). Приділено увагу історичним аспектам і вивчено наявний міжнародний досвід правового регулювання та охорони відповідних суспільних відносин. Для виявлення історичних закономірностей криміналізації та декриміналізації такого діяння, як перелюб, в кримінальному праві України були визначені такі завдання: встановити, коли вперше у вітчизняному кримінальному праві були передбачені правові санкції за перелюб; виявити хронологічну послідовність динаміки санкцій за зазначений злочин; встановити кореляції виявленого із сучасністю, обґрунтувати вплив подружньої зради на сімейні відносини й запропонувати відповідний механізм їхньої охорони від зазначеного суспільно-небезпечного діяння. Встановлено, що покарання за перелюб уже зустрічається в Старому Заповіті, який відносять до першоджерел найдавніших пам'яток права. Зазначено, що перелюб, як правило, лежить в основі багатьох злочинів, зокрема подружніх вбивств і вбивств, мотивом до яких є ревнощі. Обґрунтовано, що подружня зрада спричиняє руйнівну шкоду сімейним відносинам, які є надважливими для сталого розвитку суспільства й мають належним чином охоронятися з боку держави, а тому відповідні суспільно-небезпечні посягання потребують криміналізації. Наголошено, що кримінально караним перелюб має бути в разі настання суспільно-небезпечних наслідків, таких, як, наприклад, самогубство члена сім'ї (дружини, чоловіка, сина, доньки тощо) або ж у разі втрати вагітності тощо. За ознаками родового об'єкта, що лежить в основі охо-ронюваних суспільних відносин, вбачається, що зазначений злочин слід розмістити в окремому розділі Кримінального кодексу України «Злочини проти сім'ї». Видовим об'єктом подружньої зради виступають нематеріальні сімейні відносини. Суб'єктом перелюбу може бути як загальний, так і спеціальний суб'єкт.

У процесі встановлення ринкових відносин в Україні нематеріальні активи становлять все більшу частку корпоративних активів. Сьогодні важливо створити умови, які залучають великі обсяги інвестицій, з метою підвищення прибутковості підприємств. З цією метою інвестори повинні бути впевнені, що вкладені ними кошти дійсно можуть принести очікувані вигоди. Тому керівники повинні приділяти особливу увагу моніторингу ефективності діяльності підприємства, особливо вирішального фактора розвитку підприємства – нематеріальних активів, щоб мати можливість знаходити проблеми підприємства та створювати умови для їх вирішення. Це допоможе зробити компанію конкурентоспроможною в сучасних ринкових умовах. Оскільки нематеріальні активи впливають на конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість підприємств, виникає проблема контролю за їх використанням. Сьогодні розвиток використання нематеріальних активів, недосконалість законодавчої бази та розробка класифікації об’єктів, а також недосконалість методів оцінки зумовлюють необхідність вдосконалення його обліку та аудиту. Дедалі більше інформації, що відображається у фінансовій звітності, вимагає незалежної оцінки, щоб переконати користувачів у фінансовому стані суб'єкта господарювання. Для надання такого підтвердження необхідний незалежний огляд. З огляду на все більше використання нематеріальних активів, особливу увагу слід приділити методам, що використовуються при зовнішньому огляді таких конкретних об'єктів. Ця стаття присвячена аналізу поточних питань незалежного аудиту нематеріальних активів з метою розробки вдосконалених методів з урахуванням конкретних деталей цього об'єкта. Дослідження підтвердило необхідність систематичного підходу до аудиту, включаючи впровадження аналітичних процедур для підвищення об'єктивності аудиторських звітів. Бухгалтерські помилки нематеріальних активів, виявлені в процесі дослідження, вважаються основою для формулювання рекомендацій щодо процедури аудиту.

Останнім часом, як в глобальному масштабі, так і в національній економіці, актуальним є дослідження впливу на фінансовий стан інтелектуальних факторів функціонування підприємства. Це пов’язане, насамперед, з тим, що: 1) в сучасному суспільстві інформація, знання, технології для більшості розвинутих країн є основним ресурсом економічного зростання; 2) джерелом додаткової вартості в значній мірі, є інтелектуальні ресурси підприємства, тобто нематеріальні фактори . Проте система бухгалтерського обліку та звітності, яка діє у даний час, не відповідає вимогам економки знань. У складі фінансової звітності представлена тільки незначна інформація про окремі елементи інтелектуального капіталу, які визнаються нематеріальними активами. Зазначене визначає актуальність теми дослідження. Мета дослідження полягає в теоретично-методичному досліджені положень обліку та оцінки інтелектуальної власності, інтелектуального капіталу та нематеріальних активів в економіці знань.

У статті осмислено та об’єктивно оцінено роль культурної спадщини України у процесах консолідації української нації як неповторного історико-культурного середовища. Доведено, що значення культурної спадщини як сукупності успадкованих людством від попередніх поколінь полягає не лише в збереженні ідентичності та історії, а передусім формує нашу особистість і визначає повсякденне життя суспільства, є джерелом всеохоплюючого зростання, а національні традиції, обряди, кухня, мистецтво несуть не менше інформації про країну, ніж її політичний курс чи географічне розташування. Представлено перелік об’єктів, що внесені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО в Україні, серед яких: Собор Святої Софії із прилеглими монастирським спорудами та Києво-Печерська лавра; ансамбль історичного центру Львова; транскордонний об'єкт «Дуга Струве»; об’єкт природної спадщини «Букові праліси Карпат»; резиденція митрополитів Буковини і Далмації; дерев’яні церкви Карпатського регіону України і Польщі; античне місто-держава Херсонес Таврійський та його хора. Схарактеризовано дефініції «матеріальна культурна спадщина» та «нематеріальна культурна спадщина», під якою зокрема розуміємо культурно-духовні особливості, які передаються від покоління до покоління і постійно відтворюються, вирізняють один етнос від іншого, формуючи його національну ідентичність. Представлено елементи, внесені до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, а також до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства від України.