Academic literature on the topic 'Національна гордість'

У статті схарактеризовані витоки розвитку та становлення проблеми формування національної самосвідомості особистості. Визначені основні етапи розвитку ідей національної самосвідомості. Схарактерізовано особливості трактування поняття «національна самосвідомість» та його змісту на кожному етапі. З’ясовано позицію прогресивної педагогічної громадськості щодо реалізації ідей національної самосвідомості у соціокультурному просторі кожного періоду. Висвітлено сутність поняття національної самосвідомості як усвідомлення себе представником певного етносу, нації, розуміння відмінності своєї нації від інших. Визначені основні складові поняття національної самосвідомості: любов до рідного краю, мови, історії, культури, традицій, віри, усвідомлення себе представником певного етносу, відповідальне ставлення до майбутнього своєї країни і народу, гордість за свою націю, намагання здобути щасливу долю для своєї країни. З’ясовано, що основою для формування національної самосвідомості виступала родина, яка зберігала національні культурні та освітні традиції. Встановлено, що на розвиток та становлення проблеми формування національної самосвідомості впливали соціально-політичні, національно-визвольні процеси в країні, прогресивні ідеї та просвітницька діяльність представників наукової, культурної, педагогічної національної еліти, розвиток світової науки.

У статті йдеться про особливості відтворення емотивної лексики німецькомовних народних казок російською мовою. Емотивна лексика – носій емоцій людини/тварини – дає змогу долучитися до фонових знань етносу про феномен, окреслити специфіку емоційної сфери, встановити типові ознаки емоцій, реконструювати ставлення людини/тварини до навколишнього світу, індивідуалізувати казкових персонажів. Основні функції емотивної лек- сики спрямовані на номінацію, вираження й опис емоцій. Установлено, що емоції в оригіналі пов’язані з кількома різновидами переживань, зокрема нега- тивними (сум, печаль, кривда, обурення, сором, нетерпіння, презирство, гнів, лють, злість, ненависть, невдоволення, самотність, помста, тривога, боязнь, страх, жах, заздрість, біль), позитивними (подив, лагідність, інтерес, згода, терпіння, вдячність, хоробрість, задоволення, радість, щастя, гордість, любов, симпатія), нейтральними (спокій), невизначеними (не страх, не сум, не радість, не щастя, не спокій). Той чи той різновид переживань указує на відповідне ставлення етносу до предметів і явищ дійсності. Домінування нега- тивних переживань свідчить про негативне ставлення німців до навколиш- нього світу, оскільки він не відповідає їхнім потребам і запитам. Показано, що в перекладі емоції об’єктивовані на рівні слова, словосполучення, речення із залученням словникових, контекстових і текстових значень та врахуванням національно-культурної традиції. Орієнтуючись на ментальність цільової аудиторії та дотримуючись норм мови перекладу, перекладач реалізує біль- шою мірою стратегію одомашнення, що передбачає три основні тактики: змістове, стилістичне та формальне адаптування. Змістове адаптування включає у себе заміну, вилучення, додавання, смисловий розвиток, стилістично апелює до антонімічного перекладу, стилістичної спеціалізації, нейтралізації або компенсації, згортання й розгортання емотивної лексики, формальне втілене через уживання структурно-функціональних елементів російської мови, які не мають аналогів у німецькій мові. Виокремлено й нейтральну переклада- цьку стратегію, яка збігається з калькуванням.

У статті визначено необхідність дослідження проблеми формування професійної культури майбутніх захисників кордону з використанням досвіду професійної підготовки співробітників прикордонної служби США та європейських країн. З’ясовано, що в широкому розумінні професійна культура співробітника прикордонної служби виявляється в ефективному виконанні професійних обов’язків, охоплює категорії професійного обов’язку й етичної поведінки. Важливими складовими професійної культури співробітників Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств країн Європи є професіоналізм, патріотизм, відданість, гордість за свою країну. Великої уваги у цих країнах надають формуванню вірності національним символам, почуття громадянської самосвідомості й професійного обов’язку та лідерства.Охарактеризовано підготовку фахівців для Митно-прикордонної служби США та прикордонних відомств європейських країн, що передбачає створення ефективного навчального середовища для навчання та підвищення кваліфікації співробітників. Окреслено напрями програм базової підготовки для співробітників правоохоронних органів й інструменти, що використовуються для оперативного й ефективного виконання персоналом службових завдань з охорони кордону, а також філософію навчання, що передбачає високі стандарти базової підготовки як фундаменту прикордонної служби.Визначено, що на формування систем професійної підготовки прикордонних служб у різних країнах впливає багато чинників, пов’язаних з особливостями політичної і правової систем, державного устрою, соціально-економічного розвитку, відмінністю історично сформованих традицій, національного характеру і менталітету. Навчальні центри з підготовки співробітників прикордонних відомств використовують комплексний підхід до навчання, звертаючи увагу на формування цінностей та розуміння місії прикордонної служби, набуття професійних умінь і навичок. Професійна підготовка фахівців з охорони кордону, окрім всього, передбачає посилену увагу до гуманітарної освіти, підвищення у співробітників рівня загальної та професійної культури, формування умінь роботи з інформацією та навичок комунікації (інтерв’ю, написання звітів, опитування пасажирів). У методиці навчання великого значення надають практичним заняттям, виконанню ситуативних завдань, діловим іграм, тренінгам.

Ставлення до духовної спадщини багато в чому характеризує суспільство кожної країни. Її збереження та примноження залежить не тільки від реалізації різноманітних державних програм та фінансової підтримки, а й від того, яким чином ця спадщина буде представлена в повсякденному житті, в шкільному середовищі, в сім’ї. В цьому зв’язку роль уроків мистецтва, зокрема музики, і характер роботи вчителя є визначальними. У статті наведено спробу на основі комплексного історико-культурного аналізу представити шляхи впровадження регіонального компоненту музичної культури в шкільні уроки музики через вивчення пісенної спадщини рідного краю.Виходячи з досліджень проблем формування компетентності майбутніх вчителів музичного мистецтва, можна стверджувати, що процес їхньої професійної підготовки повинен створювати сприятливі умови для освоєння духовних та художніх цінностей задля передачі їх учням. Нові орієнтири діяльності вчителів музичного мистецтва, затверджені Державним стандартом початкової освіти, вимагають виховання у студентів музично-педагогічних закладів вищої освіти творчого підходу до національної культурної спадщини.Творчий підхід може ґрунтуватися лише на осягненні культурного доробку попередніх поколінь, оскільки культура – це скарб, що передається з минулого в майбутнє. Тому майбутнім вчителям музичного мистецтва необхідно мати чіткі уявлення щодо історико-культурних особливостей країни, й зокрема, регіону, в якому живуть вони та їхні учні.Зважаючи на поступальний характер музичної освіти в Україні, можна побачити, що інтерес до культурної спадщини завжди був їй притаманний. Але вивчення музичного мистецтва частіше ґрунтувалося на здобутках найвизначніших українських композиторів та виконавців. Використання пам’яток культури місцевого значення у навчальному процесі дозволяє підвищити його ефективність, посилює виховний потенціал у самому регіональному осередку, точніше реконструювати об’єктивну еволюцію історико-культурної зони. Все це забезпечує більшу зацікавленість учнів, гордість за свою малу батьківщину. На прикладі Буковини зроблено спробу представити можливі шляхи впровадження регіонального компоненту у вивчення музики на уроках в школі.

3 1 січня виповнилося 75 років від дня народження та 38 років наукової та педагогічної діяльності доктора медичних наук Ященко Антоніни Михайлівни, професора кафедри гістології, цитології та ембріології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. У 1964 році закінчила Львівське медичне училище №1. У 1965 році вона вступає до Львівського державного університету ім. Івана Франка на біологічний факультет. Ще у студентські роки під час виконання курсових і дипломних робіт проводила наукові дослідження з використанням гістологічних методів. Після закінчення університету працювала у лабораторії експрес-діагностики реанімаційного відділення клінічної лікарні Львівської залізниці. У цей час з’явилися перші наукові публікації, що стосувалися дослідження підшлункової залози при панкреатитах. 1982 року Антоніна Михайлівна була обрана за конкурсом на посаду асистента кафедри гістології, цитології та ембріології ЛНМУ. У 1986 році захистила кандидатську дисертацію «Гистофизиология подчелюстных слюнных желез потомства при нарушении баланса тиреоидных гормонов материнского организма», у якій вперше були описані процеси розвитку підщелепних слинних залоз потомства за умов гіпотирозу материнського організму, показаний процес становлення їх ендокринної функції. Визначну роль у науковому житті ювелярки відіграла ерудована і цікава особистість – професор Є.С. Детюк, під керівництвом якої була виконана і захищена дисертація. Після обрання у 1992 році на посаду доцента кафедри гістології, цитології та ембріології Антоніна Михайлівна активно включилася у навчально-методичну роботу кафедри: за її авторства опублікована низка методичних рекомендацій для студентів медичного та стоматологічного факультетів. У 1998 році за її співавторства вийшов друком навчально-методичний посібник для студентів стоматологічного факультету «Атлас мікроанатомії органів ротової порожнини», до складу якого увійшли фрагменти її власних наукових досліджень і який у 1999 році був відзначений нагородою Ярослава Мудрого Академії наукН вищої школи України. У 2004 році Антоніна Михайлівна захистила докторську дисертацію «Лектини як маркери в нормі і патології», у якій відображено можливості використання методів лектиногістохімії у процесах диференціації клітин та діагностиці патологічних процесів. Основним науковим напрямком Антоніни Михайлівни є вивчення вуглеводних детермінант як сигнальних молекул у процесах міжклітинної взаємодії, диференціації та проліферації клітин органів травної, ендокринної, репродуктивної систем експериментальних тварин та людини у процесі онтогенезу, порівняльно-видовому аспекті та патологічних процесах. Результатом наукових пошуків Антоніни Михайлівни стали наукові статті, кількість яких понад 250, у тому числі 2 авторських свідоцтва на винаходи. Під її керівництвом захищено 9 кандидатських дисертації. Професор А.М.Ященко – співавтор Національних підручників з гістології, цитології та ембріології для студентів медичного (2018 р.) і стоматологічного (2020 р.) факультетів. Професор Ященко А.М. читає лекції на медичному та стоматологічному факультетах університету. Її лекції базуються на принципах проблемного навчання, носять інтерактивний характер, збагачені новими фактами молекулярної біології, біохімії, генетики та клінічної морфології. Антоніна Михайлівна виступала з науковими доповідями на конгресах та конференціях, які проводилися в Україні та за її межами. Блискучий лектор, Антоніна Михайлівна вміє захопити студентів та залучити їх до наукового пошуку. Створений під її керівництвом науковий студентський гурток є гордістю кафедри. Серія наукових студентських робіт, які проводились під її керівництвом з використанням методів лектиногістохімії відзначені нагородою Національної академії медичних наук України. За її участю виконувались фрагменти наукових робіт присвячених дослідженню органів і тканин з використанням методів лектиногістохімії не тільки суміжних кафедр університету, а й інших вузів України та близького зарубіжжя. Значну консультативну допомогу професор А.М. Ященко надавала при виконанні багатьох кандидатських та докторських дисертацій. Високий науковий рівень Ювілярки, організаторські здібності, активна життєва позиція, творчий науковий підхід у вирішенні поставлених завдань, доброзичливість та вимогливість до себе визначають високий авторитет та повагу серед викладачів, співробітників та студентів університету.