Academic literature on the topic 'Написання наукових статей'

У статті наголошено, що домінантним завданням закладів вищої освіти є формування науково зрілого студента, який здатен створювати і продукувати наукову продукцію; на основі аналізу наукових джерел з’ясовано поняття «науковий текст», який визначено як засіб передавання наукового способу мислення, наукових знань про той чи той науковий предмет дослідження, який впливає на науковий прогрес людства; звернено увагу на поділ текстів за будовою на: первинні (основна мета – передавання первинної інформації, здобутої під час наукових студіювань (монографія, дисертація, дипломні роботи бакалавра та магістра)); вторинні (основна мета – аналіз змісту первинних текстів (наукова стаття, тези, реферати, анотації, огляди, звіти тощо)); охарактеризовано принципи укладання наукових текстів: змістовної насиченості; наукової інформативності; новизни наукового тексту; змістової завершеності; проблемності; доступності фахівцеві тієї чи тієї галузі; інтертекстуальності; доведено, що принцип інтертекстуальності дає можливість виокремити різновиди текстів, які є складниками наукового, а саме оглядового, методологічного, емпірико-фактологічного, теоретичного, пояснювального й додаткового текстів; висвітлено вимоги до наукового тексту: чітка структура; обдумане використання графічного матеріалу; системність у процесі написання тексту; виправдане використання цифр і фактів тощо; розроблено та запропоновано систему завдань, які пропонують роботу над текстами, що є взірцями різних підстилів наукового стилю (власне науковий, науково-методичний, науково-інформаційний, науково- діловий, науково-фантастичний); передбачено, що студенти не тільки аналізуватимуть тексти на лексичному, граматичному та стилістичному рівнях, а й самостійно укладатимуть словник термінів майбутньої професії; працюватимуть над написанням наукових статей та тез, укладаючи список необхідної літератури та reference.

Стаття є частиною більшого аналізу наукової літератури на тему підприємництва та пов’язаних із ним тенденцій наукових досліджень. Основною метою написання даної статті є огляд сучасної міжнародної наукової літератури з питань підприємництва з акцентом на гранях особистості й суспільства і керування ресурсами. Для комплексного огляду відсортовано 100 актуальних наукових статей за такими категоріями: індивід, економіка, теорії, налагодження зв’язків, помилки, можливості, внутрішнє підприємництво, стратегія, керування ресурсами та сімейні фірми. Стаття зосереджена на актуальному визначенні підприємництва та на його аспектах, а саме «індивід і суспільство» і «керування ресурсами». Проаналізовані відомості надають матеріал для майбутніх досліджень. Наведено пропозиції щодо цікавих тем для подальших наукових досліджень. Доведено, що загальноприйнята концепція підприємництва «підприємцем народжуються, а не стають…» помилкова. Незважаючи на те що термін «підприємець» існує вже понад 200 років, радикальний розвиток концепції останнім часом є очевидний. Підприємництво сьогодні займає центральну позицію в економіці, а кожна економіка зростає завдяки малим і середнім підприємствам та їх інноваційності. Приділено особливу увагу сучасній інтерпретації підприємництва в наукових журналах. Запропоновано огляд актуальних наукових тенденцій через призму концепцій «індивід і суспільство» і «керування ресурсами».

У статті здійснено аналіз загальних методів дослідження стратегій позиціонування провідних університетів Західної Європи. Найголовнішими методами наукового дослідження виявлено метод дослідження концепцій та змісту позиціонування закладів вищої освіти провідних університетів Західної Європи; взаємозв’язок освітніх та соціальних послуг; комунікації; ціноутворення. На думку автора, стратегія позиціонування має міжнауковий характер, наявний постійний процес саморозвитку, саморегулювання та самовідновлення стратегій позиціонування університету з урахуванням науково-технічного прогресу. На підставі аналізу наукової літератури автор визначила методологічні підходи до аналізу стратегій позиціонування провідних університетів країн Західної Європи, а саме: загальнонаукові, до яких належать системний, синергетичний, стратегічний, соціально-маркетинговий, критеріально-комплексний; конкретно наукові – системно-компаративний, системно-стратегічний, системно-методологічний, системно-методичний, системно-дидактичний, системно-компонентний аналіз, системно-інтегрувальний, системно-внутрішньокомунікативний, системно-зовнішньокомунікативний, системно- параметричний, системно-перспективний). Виділено ознаки стратегій позиціонування провідних університетів країн Західної Європи та тенденції подальшого розвитку стратегії позиціонування в умовах оновлення вищої освіти України. У процесі написання статті авторка спиралася на обрані монографічний та вибірковий методи, а також метод головного масиву стратегій позиціонування провідних університетів Західної Європи для опрацювання проаналізованої літератури на різних етапах. Авторкою проаналізовано сайти Times Higher Education (THE), QS World University Rankings; The Academic Ranking of World Universities (ARWU) міжнародних рейтингів університетів, де було відібрано дані, за допомогою яких порівнювалися провідні університети, а саме: індекс академічної репутації; загальна кількість студентів; кількість іноземних студентів; загальна цитованість наукових публікацій; середньорічна кількість наукових статей у розрахунку на одного члена професорсько-викладацького складу.

Представлена стаття належить до статей, що присвячені проблемам удосконалення професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників, зокрема удосконаленню їх загальновійськової підготовки. Автор у вступі звернувся до аналізу проблеми реформування військових та правоохоронних структур українського суспільства, щоб довести актуальність запропонованої проблематики. За логікою написання наукових публікацій було застосовано пошуково-бібліографічний метод, що передбачав вивчення наукових джерел: монографій, дисертацій, статей тощо. Надалі було сформульовано мету запропонованої публікації. У подальшому змісті представленої статті автором розкрито зміст і значення загальновійськової підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників. Визначення сучасних тенденцій у реалізації загальновійськової підготовки здійснювалось на основі аналізу зарубіжного передового досвіду, зокрема досвіду згаданої підготовки у країн високого рівня розвитку. Такими країнами є країни Європи, США. Частково автор торкнувся і аналізу підготовки військовослужбовців країн Тихоокеанського регіону, що демонструють на сьогодні стрімкі показники розвитку. З-поміж пріоритетних сучасних тенденцій щодо змісту загальновійськової підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників, автор виокремив напрям використання технологій імітаційного моделювання. Представлено ті технології, що створені у Великій Британії, Франції та США і які існують на українському освітньому ринку. Проаналізовані такі продукти імітаційного моделювання: тактичний тренажер для використання зброї САТТ, навчальна система Terrier, програма Alliance, навчальна програма Allied Deployment and Movement System. Таким чином, у представленій статті, здійснено науковий пошук щодо значення загальновійськової підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників та вирішення проблем щодо її удосконалення. Визначені переваги технологій імітаційного моделювання: сприяння розвитку аналітичного мислення; можливість вивчення об’єкту завдяки ідеально створеному його аналогу; легкість використання технологій.

Представлена стаття належить до статей, що присвячені проблемам удосконалення професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників, зокрема удосконаленню їх загальновійськової підготовки. Автор у вступі звернувся до аналізу проблеми реформування військових та правоохоронних структур українського суспільства, щоб довести актуальність запропонованої проблематики. За логікою написання наукових публікацій було застосовано пошуково-бібліографічний метод, що передбачав вивчення наукових джерел: монографій, дисертацій, статей тощо. Надалі було сформульовано мету запропонованої публікації. У подальшому змісті представленої статті автором розкрито зміст і значення загальновійськової підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників. Визначення сучасних тенденцій у реалізації загальновійськової підготовки здійснювалось на основі аналізу зарубіжного передового досвіду, зокрема досвіду згаданої підготовки у країн високого рівня розвитку. Такими країнами є країни Європи, США. Частково автор торкнувся і аналізу підготовки військовослужбовців країн Тихоокеанського регіону, що демонструють на сьогодні стрімкі показники розвитку. З-поміж пріоритетних сучасних тенденцій щодо змісту загальновійськової підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників, автор виокремив напрям використання технологій імітаційного моделювання. Представлено ті технології, що створені у Великій Британії, Франції та США і які існують на українському освітньому ринку. Проаналізовані такі продукти імітаційного моделювання: тактичний тренажер для використання зброї САТТ, навчальна система Terrier, програма Alliance, навчальна програма Allied Deployment and Movement System. Таким чином, у представленій статті, здійснено науковий пошук щодо значення загальновійськової підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників та вирішення проблем щодо її удосконалення. Визначені переваги технологій імітаційного моделювання: сприяння розвитку аналітичного мислення; можливість вивчення об’єкту завдяки ідеально створеному його аналогу; легкість використання технологій.

У роботі висвітлена актуальність дотримання академічної доброчесності серед усіх учасників освітнього процесу закладів загальної середньої освіти під час дистанційного навчання та оформлення наукових, навчальних і методичних праць вчителів. Шляхом анкетування визначено обізнаність педагогічних працівників ліцею у питаннях аналізу текстів на унікальність за допомогою відомих програмних продуктів, оформлення охоронних документів та запобігання плагіату з підтриманням політики відкритого доступу при публікації власних робіт. Здійснено аналіз на плагіат навчально-методичної літератури, проаналізовано висновки програмної перевірки. За результатами анкетування та співбесід було сформовано план роботи по проведенню тренінгів щодо користування сервісами антиплагіату та вивчення принципів написання статей відповідно засадам академічної доброчесності, оформлення цитувань раніше опублікованих матеріалів, створення авторських методичних посібників з основних предметів, реєстрації охоронних документів; розробка і впровадження механізмів часткової або вибіркової перевірки робіт учнів з поясненням правил доброчесного виконання домашніх завдань.

У статті розглянуто науково-критичні розвідки, присвячені химерній прозі українського письменника В. Дрозда загалом й роману «Вовкулака (Самотній вовк)» (1983 рік) зокрема. З’ясовано, що зазначений твір є майстерним художнім зразком, який ілюструє риси індивідуального стилю митця, його неповторний, часто парадоксальний та умовний текстосвіт. Звернено увагу на історію написання та проблему видання твору, котра спричинена вимогами тогочасної цензури. Виділено два етапи вивчення твору зі своїми особливостями, а саме радянський та пострадянський; виявлено та систематизовано основні напрями та аспекти вивчення художнього тексту. Перший етап – з кінця 1980-х років до 1990-х років – представлений невеликою кількістю статей і характеризується окресленням подальших тем дослідження, а саме поетики характеротворення, авторської концепції, гростескної дійсності (В. Коваль, П. Майдаченко, С. Тримбач). Ґрунтовною розвідкою цього періоду є робота П. Майдаченка «Поетика умовності у В. Дрозда» [6], у якій автор окреслив основні риси химерних творів митця, звернув увагу на неоміфологізм, символіку образів у текстах. Другий етап, що триває з 1990-х років, свідчить про те, що увага до вивчення роману «Вовкулака» В. Дрозда значно посилилась (А. Гурбанська, Н. Дашко, М. Жулинський, Н. Манюх, М. Павлишин, О. Січкар, А. Харченко, Л. Яшина). Літературознавці розвивають здобутки попередників та розглядають роман у нових ракурсах. У царині наукових інтересів дослідників цього часу слід назвати міфопоетику твору з екзистенційним підґрунтям, жанрову форму, специфіку реалізації моделей хронотопу, окреслення мотивів (театральності, маскування тощо), автобіографічний пласт, засоби комічного, обігрування митцем традиційного міфу про вовкулаку, надання йому нового звучання. У ході аналізу було доведено, що дослідження мотивних домінант роману «Вовкулака» є перспективним та потребує подальшого ґрунтовного вивчення.

У статті проаналізовано життєвий і творчий шлях Любові Йосипівни Василів-Базюк. Ім’я незламної жінки, родом із волинського села, добре відоме поза межами України. Під час Другої світової війни вона змушена була залишити рідну землю, щоб через десятиліття не раз повернутися сюди, довівши, що серце її належить Батьківщині. Вона є прикладом сильної українки, яка зуміла залишитися вірною своєму народові. Сьогодні Любов Василів-Базюк – відома письменниця, науковиця, благодійниця, справжня патріотка, яка, проживаючи за океаном, у Торонто, не пориває зв’язків із Волинню. Вона дбає про будівництво українських церков, організовує збір коштів на відбудову Волинської богословської семінарії, засновує іменні стипендії для студентів, пише книги про події, які є близькими для мільйонів українців. У творчому і науковому доробку Любові Василів-Базюк, почесної професорки Волинського національного університету імені Лесі Українки, десятки наукових статей, віршів, дописів, десять історичних романів, які написані на основі документальних матеріалів, спогадів власних та очевидців. Наукові статті та романи авторки присвячені трагічним подіям в історії України та Волині зокрема. Письменниця також висвітлює важливі сучасні політичні події та соціальні проблеми життя українців як в Україні, так і в еміграції. Вона пише про своє життя, про те, що вплинуло на її характер та як формувалися її релігійні та політичні погляди. Любов Василів-Базюк постійно надсилає примірники своїх книг до українських університетів, коледжів, бібліотек. За велику жертовну працю Любов Василів-Базюк нагороджена орденами Св. Варвари, Св. Миколая, Св. Кирила і Мефодія. У 2019–2020 рр. життєвий і творчий шлях Любові Василів-Базюк досліджували науковці Волинського національного університету імені Лесі Українки та вчителі Ковельської міської гімназії імені Олени Пчілки в рамках грантового дослідницького проєкту за підтримки Канадського інституту українських студій (Меморіальний Фонд імені Петра Чорного). Було проведено низку творчих зустрічей, круглих столів, семінарів, науково-мистецьких заходів.

Упродовж останніх трьох десятиліть проблеми масових політичних репресій, державного терору, інших злочинів радянського тоталітарного режиму продовжують бути предметом досліджень багатьох вітчизняних і зарубіжних істориків. Написано тисячі книг, десятки тисяч статей, оприлюднено величезні масиви архівних документів. Здавалося б, цю тему можна вважати вичерпаною раз і назавжди. Однак, якщо уважніше придивитися до змісту вказаних праць, можна побачити, що серед них відсутні узагальнюючі комплексні роботи, які б висвітлювали не тільки окремі події, трагічні факти, людські долі, а й розкривали в усіх деталях державно-правовий механізм сталінської диктатури, зокрема його серцевину – органи державної безпеки. Тому, коли наприкінці 2019 року побачила світ монографія Окіпнюка В. Т. «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)», присвячена історико-правовому аналізу юридичного статусу, організаційної структури та правозастосовної діяльності в Україні органів ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ, вона відразу привернула увагу фахівців і широкого читацького загалу. Робота має безперечну наукову новизну. Це перше в Україні комплексне історико-правове дослідження, в якому на основі вивчення архівних документів, праць науковців, довідкової літератури, публікацій у періодичних виданнях та інших джерел висвітлена наукова проблема, що полягає у розкритті юридичних засад функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.). Дослідження репресивної спрямованості діяльності радянських органів державної безпеки в Україні, як приклад негативної історичної спадщини, повинно сприяти виробленню запобіжного механізму від повторення таких подій в сучасній Україні. Вивчення цього історичного досвіду може стати також додатковим матеріалом, який можна використати в процесі розробки законодавчих засад реформування сучасних спецслужб нашої держави. Ретельно продумана та логічна структура монографії складається із п’яти розділів, в яких аналізуються теоретико-методологічні засади, історіографія та джерельна база дослідження, розкриваються правовий статус, організаційна структура та діяльність органів державної безпеки, особливості юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів та військових формувань, кадровий склад органів державної безпеки, висвітлюється місце органів державної безпеки в системі тоталітарного владарювання. Робота ґрунтується на широкій історіографічній та джерельній базі: автором використано 480 нормативних, наукових та архівних джерел, з яких більше 250 архівних справ чотирьох центральних державних і галузевих архівів – Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України. Велику кількість документів вперше введено у науковий обіг. У монографії характеризується вся сукупність елементів механізму державного терору – політико-ідеологічні (настанови та політичні рішення партійних органів), юридичні (норми, які регулювали застосування державного примусу) та інституційні (система організаційних структур, що забезпечували застосування цих настанов і норм), які були цілеспрямовано вибудовані тоталітарною владою як інструмент для тотального контролю над суспільством. У роботі також комплексно розглянуто різноманітні аспекти еволюції юридичного статусу місцевих територіальних і спеціалізованих органів державної безпеки, підпорядкованих їм військових формувань, специфіка кадрового забезпечення радянських спецслужб в Україні, особливості здійснення контролю та нагляду за їх діяльністю. Автором зокрема доведено, що карально-репресивна спрямованість діяльності ДПУ–НКВС–НКДБ–МДБ УРСР зазнавала еволюційних змін відповідно до трансформації політичної системи радянської держави, що відображалося у законодавчих змінах повноважень та структури названих органів. Отже, рецензована монографія є комплексною, завершеною науковою працею, в якій вперше в історії вітчизняної історико-правової науки досліджено юридичні засади функціонування радянських органів державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.), а висновки, сформульовані автором, мають документально підтверджений, достовірний характер. Наукова праця має багато позитивних якостей і, безперечно, стане настільною книгою для фахових дослідників, а також усіх, хто цікавиться історією органів державної безпеки тоталітарних держав. Її можна вважати прикладом класичних наукових досліджень. Звичайно, не всі думки вченого є незаперечними, деякі з них є дискусійними. Однак наукові підходи, рівень аргументації, методологія вирішення наукових завдань, форма викладу матеріалу відповідають кращим зразкам сучасного рівня розвитку української юридичної науки. Тому ми переконані, що монографія В. Т. Окіпнюка «Радянські органи державної безпеки в Україні в період панування тоталітарного режиму (1929–1953 рр.)» становитиме значний науково-теоретичний і практичний інтерес для наукової спільноти, працівників правоохоронних органів, а також громадськості та зробить суттєвий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки.

У статті висвітлено сутність дослідницької компетентності вчителя, розкрито етапи організації дослідницької роботи майбутніх учителів української мови та літератури. Представлено комплекс педагогічних умов для ефективного формування дослідницьких умінь та навичок, який полягає в інтеграції науково-дослідної роботи у процес фахової підготовки майбутніх учителів української мови та літератури під час вивчення фахових дисциплін (написання курсових робіт), проходження практик (передусім педагогічних) та позааудиторної наукової діяльності (підготовка тез, статей, конкурсних студентських досліджень). Визначено показники сформованості науково-дослідної діяльності: вміння формулювати мету й гіпотезу дослідження; вміння опрацьовувати різноманітні джерела з метою збирання необхідних даних; вміння вибирати основні й допоміжні методи проведення дослідження, вміння визначати практичну спрямованість дослідження. Встановлено, що ефективне формування дослідницьких умінь і навичок має відбуватися лише під чітким і постійним керівництвом викладача, мета якого забезпечення постійного контролю й корекції рівнів сформованості дослідницьких умінь, що слугуватиме мотивувальним чинником для удосконалення дослідницьких навичок. Доведено, що сформована дослідницька компетентність майбутнього вчителя української мови та літератури сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності, творчого мислення, дослідницьких навичок фахівця, розвиває наукову інтуїцію, творчий підхід до сприйняття знань і практичного їх застосування під час вирішення поставленої освітньої проблеми, дає змогу викладачеві-філологу стати більш гнучким у парадигмі власних професійних обов’язків, конкурентоспроможним, допомагає бути більш успішним у подальшому житті.

Навчально-методичний посібник укладений на основі нормативно-правових документів, які визначають уніфіковані і апробовані практикою вимоги до написання рефератів, курсових робіт та наукових статей. Текст посібника викладено українською, англійською та німецькою мовами. Для науковців, викладачів, аспірантів, магістрів та бакалаврів, а також широкого кола зацікавлених читачів у підготовці наукових робіт та публікацій.

Видання презентує рекомендації щодо покращення якості наукової роботи здобувачам вищої освіти. Посібник конкретизує сучасні вимоги до оформлення основних видів наукових робіт студентів: написання курсових, освітньо-кваліфікаційних робіт, наукових статей, конспектування теоретичних першоджерел, презентацію результатів дослідження. Представлені в посібнику матеріали дають можливість систематизації, закріплення, поглиблення теоретичних та практичних знань у дослідницькій діяльності, полегшують науково-практичне застосування здобутих у процесі навчання знань і навичок для виконання системного та комплексного дослідження проблем психології. Посібник адресований здобувачам вищої освіти, викладачам, педагогічним працівникам, які цікавляться науковими дослідженнями та прагнуть до грамотного представлення отриманих результатів. Посібник також можна використовувати при самостійному оволодінні науково-дослідницькими компетенціями.