Academic literature on the topic 'Нагляд за судами'

Статтю присвячено розгляду окремих питань кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх.Аргументована виправданість гуманнішого ставлення до неповнолітніх у разі притягнення до кримінальної від-повідальності, ніж до дорослих осіб. Указано на обов’язкову необхідність встановлення вікового цензу криміналь-ної відповідальності в законі про кримінальну відповідальність і відзначено, що вік, з якого може наставати кри-мінальна відповідальність за Кримінальним кодексом України, оптимальний.Підтверджена доречність наявності в Загальній частині Кримінального кодексу України окремого розділустосовно особливостей кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх, що дозволяє під час вирішен-ня питань притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх ураховувати особливості їх психічно-го розвитку, виховання, причини й умови, що сприяли скоєнню кримінальних правопорушень, і призначатизаконне й справедливе покарання. Визначено основні тенденції вирішення судами кримінальних справ під часвчинення кримінальних правопорушень неповнолітніми особами.Окреслено складнощі, що виникають під час призначення певних видів покарань неповнолітнім особам. Напідставі вивчення судової практики вказано на неефективність звільнення від покарання неповнолітніх із засто-суванням примусових заходів виховного характеру у виді передачі неповнолітніх під нагляд батьків чи осіб, які їхзаміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за їх згодою, а також окремих громадян на їхнєпрохання, тому що в такому разі неповнолітній, який вчинив кримінальне правопорушення, не отримує всіхнеобхідних виховних заходів та, як наслідок, продовжує злочинний спосіб життя.За результатами проведеного аналізу зроблено відповідні узагальнення. Запропоновано подальші напрямищодо вдосконалення чинного Кримінального кодексу України з метою оптимізації та гуманізації кримінальнихпокарань стосовно неповнолітніх.

У статті розглянуто деякі особливості правого регулювання прийняття на роботу працівників в період xix ст. початку xx. Приділено увагу значення і ролі Селянської реформи 1861 р, аналіз норм Закону від 3 червня 1886 року "Про затвердження проекту правил про нагляд за закладами фабричної промисловості, про взаємні відносини фабрикантів і робітників і про збільшення числа чинів фабричної інспекції», оскільки з прийняттям цього закону у трудового права з'явилися самостійний предмет і метод правового регулювання. Висвітлено Судову реформи 1864 року. Проаналізовано, що до Селянської реформи 1861 р суспільне виробництво ґрунтувалося головним чином на примусовій праці кріпаків. На відміну від дореформеного періоду (до реформи 1861 р), коли законодавство, регламентувало взаємини фабрикантів і вільних працівників, обмежувалося двома основними актами чинності майже повної відсутності вільного ринку праці, в період після реформи 1861 р аж до Жовтневої революції 1917 р трудове законодавство (представлене в основному так званим фабричним законодавством) активно розвивалося. У період військового комунізму (1918-1921 рр.) судовий захист при виникненні колізій в сфері трудових відносин практично був відсутній, і трудові суперечки вирішувалися переважно в адміністративному порядку. Світові суди були створені в результаті Судової реформи 1864 року для вирішення дрібних цивільний і кримінальних справ. Світові судді повинні були «постановити рішення» на основі закону тільки в тому випадку, якщо попередні спроби до примирення виявляться безуспішними. Уже в 30-40-х рр. XIX ст. частиною промисловців зізнавалася недостатність тільки каральних заходів, і серед них набуває популярності ідея примирення розгляду з робітниками. Після революції 1905 р. новостворене Міністерство торгівлі і промисловості розробило законопроект про промислових судах і представило його на розгляд особливої наради з робочого питання. Слід зазначити, що в кінці XIX-початку XX століття певну роль у вирішенні трудових спорів грала Фабрична інспекція, спочатку створена в 1882 році для здійснення нагляду за виконанням закону про охорону праці малолітніх, а потім значно розширила свої функції і повноваження. Ключові слова: праця, трудові відносини, прийом на роботу, трудові відносини.

У статті обґрунтовується, що питання забезпечення прав і свобод людини й громадяни­на посідають значне місце в діяльності всіх державних органів, оскільки це їхній важливий конституційний обов’язок. Грубі порушення економічних і соціальних прав належать до докорінних причин конфліктів, а відсутність боротьби із систематичною дискримінацією й нерівністю в користуванні цими правами може підривати процес відновлення після ко­флікту. Підкреслено провідну роль забезпечення особистих немайнових трудових прав працівників судами загальної юрисдикції, органами нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

У статті розглядається процес еволюції такого виду кримінального покарання, як обмеження волі, на теренах пострадянського простору. Зазначається, що вперше такий вид кримінального покарання з’явився у Російській Федерації (1996 р.), потім – у Республіці Казахстан (1997 р.) і полягав в триманні засудженого в спеціальній установі – виправному центрі без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду. Проте Російська Федерація на тривалий час відстрочила введення в дію цього виду кримінального покарання, у 2010 р. відмовилась від виконання цього виду покарання у виправних центрах, а обмеження волі стало полягати у встановленні судом тільки таких обмежень для засуджених: не виходити з дому в певний час доби; не відвідувати певні місця; не виїжджати за межі певної території; не відвідувати місця проведення масових та інших заходів і не брати участі у таких заходах; не змінювати місце проживання або перебування, місце роботи чи (або) навчання тощо. У Республіці Казахстан у 2003 р. також було встановлено, що обмеження волі теж полягає у покладенні на засудженого судом відповідних обов’язків, що обмежують його свободу, і відбувається за місцем проживання під наглядом спеціалізованого органу без ізоляції від суспільства строком від одного до п’яти років. На сьогоднішній день обмеження волі у Казахстані полягає у встановленні пробаційного контролю за засудженим і притягненні його до примусової праці протягом усього терміну відбування покарання. Обмеження волі відбувається за місцем проживання засудженого без ізоляції від суспільства, його виконання покладено на службу пробації і поліцію. Стверджується, що у Російській Федерації і Республіці Казахстан обмеження волі стало новим видом кримінального покарання, альтернативним покаранню у виді позбавлення волі. В Україні ж виконання покарання у виді обмеження волі розпочалося з 2001 р. у виправних центрах в умовах здійснення за ними нагляду з обов’язковим залученням до праці. Акцентується увага на тому, що виправні центри сьогодні як установи виконання покарання територіально і організаційно не відрізняються від колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а порядок і умови виконання і відбування кримінального покарання у виді обмеження волі у виправних центрах нічим не відрізняються від порядку і умов виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк у колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Зазначається, що обмеження волі не стало новим видом покарання, альтернативним позбавленню волі, оскільки порядок його виконання, передбачений у КВК України та підзаконних нормативно-правових актах, перетворив його на полегшений варіант позбавлення волі. У зв’язку з цим підтримується пропо- зиція Міністерства юстиції України щодо скасування обмеження волі як виду кримінального покарання і введення замість нього нового виду кримінального покарання – пробаційного нагляду.

У сучасній реальності судді не часто вміють ідентифікувати вияви домашнього насильства, визначати його вплив на правові наслідки. Дуже важливо не допустити впливу власних або чужих гендерних чи інших стерео типів на вирішення судових справ, пов’язаних із домашнім насильством. Наразі чинним законодавством внесе ні революційні зміни щодо цих питань. Зокрема, запроваджено обмежувальні заходи при обранні запобіжного заходу стосовно підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, що передбачено ч. 6 ст. 194 КПК України. Крім цього, кривдник може бути направлений судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством. Програма для кривдників – це комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та який спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього неагресивної психологічної моделі поведінки в приватних стосунках. При цьому, на нашу думку, суду доцільно саме з підготовчого засідан ня призначати органу пробації складання досудової доповіді, оскільки в такому разі орган пробації вже може рекомендувати відповідний вид пробаційної програми. Є два види пробаційних програм: корекційна програма та пробаційна програма для кривдників, за виконанням якої здійснюють нагляд саме органи пробації. Відповідно до внесених у кримінально процесуальне законодавство змін забороняється відмова потерпілого від обвинувачен ня в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення в кримінальних правопорушеннях, пов’яза них із домашнім насильством. А угода про примирення в кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних із домашнім насильством, може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника. На рівні українського законодавства під час вирішення справ про домашнє насильство доцільно запровадити колегіальні обговорення за участі представників: громадських та соціальних служб; поліції, яка б надавала суду відеодокази; прокуратури, суддів, адвокатів, оскільки дуже важливим є зв’язок між всіма органі заціями, які долучаються до вирішення цього питання. А також украй важливим було б запровадження в україн ських судах спеціалізації з розгляду справ, пов’язаних із домашнім насильством.

Питання функціонування та професіоналізації професії медіатора натепер є однією з найважливіших правових та соціальних проблем. Однією із правових проблем є створення Національного реєстру медіаторів. Нині триває робота над проєктом Мін’юсту «Сприяння альтернативним методам вирішення спорів шляхом підвищення компетенції медіаторів, створення Національного реєстру медіаторів (КРМ) та інформаційної діяльності». У Польщі національний реєстр медіаторів має бути створений не пізніше середини 2023 року. Але що цікаво, у публічному просторі не обговорюється можливість створення професійного самоврядування медіаторів. Таке самоврядування могло б мати форму, наприклад, юридичного самоврядування (юрисконсульти, адвокати). З іншого боку, професійне самоврядування медіаторів було б незалежним від політичної влади, оскільки відповідно до статті 17 Конституції Республіки Польща, було б створено статутом, представляло б осіб, які займаються професією посередника як професією суспільної довіри, і, головне, саме самоврядування, а не міністр, здійснювало б нагляд, належне виконання професії в межах суспільних інтересів та для їх захисту. Варто констатувати, що саме професійне самоврядування може мати 1) правову, 2) економічну, 3) організаційну позицію, що дозволяє обстоювати основи професії медіатора та гарантувати право на медіацію. Законодавче регулювання професії медіатора – національний реєстр медіаторів, тобто уніфікація правил кваліфікації та професійної компетенції медіаторів, може підвищити довіру до медіаційної інституції як до одного з найважливіших методів альтернативного вирішення спорів. Турбота про самоврядування була б пов’язана із професіоналізмом професії медіатора і поширювалася б на дисциплінарну відповідальність медіатора перед компетентним органом самоврядування (дисциплінарним судом) за його неетичні дії.

У науковій публікації досліджуються адміністративно-правові засади та особливості реалізації функцій прокуратури на регіональному рівні. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. Серед останніх більшою мірою застосовуються методи юридичної догматики та юридичного моделювання. Зазначається, що сучасний стан організації та діяльності регіональних прокуратур потребує суттєвого удосконалення, що зумовлено низьким рівнем довіри громадян до органів прокуратури загалом та об'єктивною потребою реформування прокуратур на рівні областей, створення якісно нової моделі організації та діяльності прокуратури з використанням найкращого міжнародного досвіду та здобутків доктрини адміністративного права. Аналізуються актуальні питання реалізації функцій прокуратури на регіональному рівні в контексті рівня їх адміністративно-правового забезпечення. Зазначається, що органи прокуратури на регіональному (обласному) рівні забезпечують реалізацію основних функцій прокуратури відповідно до Конституції, Закону України «Про прокуратуру» та наказів Генерального прокурора, а також здійснюють координацію та контроль виконання функцій прокуратури місцевими прокуратурами. Зокрема, прокурори регіональних (обласних) прокуратур підтримують публічне обвинувачення та здійснюють представництво інтересів держави в апеляційних судах. Крім того, прокурори регіональних (обласних) прокуратур забезпечують участь у судових засіданнях починаючи з першої інстанції в господарському та адміністративному процесі, що цілком узгоджується з їх функціональним призначенням як прокурорів обласного рівня. Підкреслюється необхідність збільшення кількості прокурорів регіональних (обласних) прокуратур, які здійснюють безпосереднє процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, представництво інтересів держави в суді та нагляд за додержанням законів у процесі виконання судових рішень у кримінальних справах, а також застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, із метою забезпечення реалізації принципу незалежності прокурорів та підвищення ефективності їх діяльності. Формулюється висновок щодо перспективності окремого доктри-нального дослідження цієї тематики, враховуючи загальні тенденції щодо реформування всієї системи органів кримінальної юстиції.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2018. У дисертації здійснено першу в юридичній науці спробу дослідження питання організації та функціонування Київської судової палати в державному механізмі Російської імперії з 1880 до 1917 року, що є важливим для розуміння усіх аспектів проведення судової реформи в Російській імперії в цілому. У роботі охарактеризовано історіографію проблеми та джерельну базу дослідження; розглянуто процес створення Київської судової палати в ході реформи 1864 року; проаналізовано основні функції Київської судової палати; охарактеризовано діяльність судових установ на території округу Київської судової палати; досліджено питання кадрового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Київської судової палати; проаналізовано діяльність Київської судової палати з розгляду цивільних та кримінальних справ; висвітлено питання здійснення нагляду за судами та посадовими особами Київської судової палати, а також сформульовано теоретичні положення, висновки і пропозиції щодо використання історико-правового досвіду функціонування Київської судової палати в сучасних умовах.