Academic literature on the topic 'Навчальна відпустка'

Мета: аналіз проблеми та перспективи підготовки сімейних лікарів на післядипломному етапі. Матеріали і методи. Чинні законодавчі акти проаналізовані за принципом структурно-логічного аналізу. Результати. Основною метою інтернатури за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» є формування професійної компетентності для забезпечення готовності лікарів-інтернів до самостійної роботи як лікаря-спеціаліста. Інтернатура проводиться у формі очно-заочного навчання на кафедрах вищих медичних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти та практичного стажування в базових установах охорони здоров’я. Заочне стажування для лікарів-інтернів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» повинно здійснюватись на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря. Навчальний план та програма інтернатури розраховані на 2 роки. Протягом першого року – 6 місяців навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 5 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка. Протягом другого року – 4 місяці – навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 7 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка. Підготовку сімейного лікаря необхідно починати з додипломної освіти з викладанням основ пропедевтики за синдромологічним підходом та специфічного клінічного мислення з орієнтацією на загальну практику – сімейну медицину. Висновки. Тривалість навчання в інтернатурі з сімейної медицини повинна відповідати рекомендованим термінам міжнародних професійних організацій: WONCA, EURACT, UEMO тощо і тривати не менше 3 років. Заочне навчання має передбачати обов’язкове стажування тривалістю 1–3 місяці в тому закладі, куди скеровані майбутні спеціалісти відповідно до державного розподілу.

Актуальність. Усе більш актуальним завданням спортивної підготовки сьогодення стає розробка адекватних засобів ефективного відновлення працездатності організму спортсменів після тренувальних і змагальних навантажень. Загальновідомо, що під час тренувань і змагальної діяльності вони можуть досягати критичних величин. Отже, оптимізація системи комплексного відновлення спортсменів є основою для збереження високого рівня працездатності й запобігання негативним наслідкам перенапруження під час тренувальних і змагальних навантажень. Мета дослідження – визначення функціонального стану опорно-рухового апарату (ОРА) висококваліфікованих футболістів на початку 2-го підготовчого періоду річного циклу підготовки. Методи дослідження – аналіз науково-методичної літератури, тестування гнучкості, стабілометрія, методи математичної статистики. Результати роботи. Установлено, що на початку 2-го підготовчого періоду річного циклу підготовки піддослідні спортсмени характеризувалися «низьким» або «нижчим від середнього» рівнем показників гнучкості. Показано, що у футболістів високої кваліфікації рівень статичної опороспроможності в цьому періоді річного макроциклу відповідав значенням «середнє» та «нижче від середнього», так само, як і показники суглобової рухливості. Виявлено факти вестибулярних і пропріоцептивних порушень, які суттєво впливають на функцію рівноваги. Висновки. Згідно з результатами рухових тестів та гоніометрії низький рівень функціонального стану ОРА футболістів після виходу із зимової відпустки свідчать про нееластичність або скороченість (спазмування) м’язів і зв’язкового апарату, що є однією з ознак їх хронічного перенапруження. Чинним дослідженням підтверджено раніше отримані експериментальні дані про зниження стабілометричних показників, що характеризують стабільність вертикальної пози, нестабільність суглобів нижніх кінцівок, наявність вестибулярних і пропріоцептивних порушень; розширено уявлення про заходи попередження та нівелювання негативних наслідків перевантаження ОРА висококваліфікованих футболістів. Рекомендовано включати до підготовчої й завершальної частин навчально-тренувальних занять коригувальні та профілактичні вправи за наявними методиками міофасциального розслаблення (МФР), які сприятимуть нормалізації функціонального стану ОРА й зниженню ризику травматизму.

Проведення виробничої практики на 4 курсі вищих медичних навчальних закладів України є важливим етапом у<br />формуванні та становленні майбутнього лікаря. В умовах переходу до Болонського процесу розроблена нова програма<br />виробничої лікарської практики, основні положення якого не завжди мають перевагу порівняно з досвідом минулих<br />років. Згідно з новою програмою, обсяг необхідних практичних навичок, якими повинен оволодіти студент, був значно<br />скорочений.<br />Виробнича практика студентів 4 курсу проводиться після закінчення семестру, частіше у період відпусток. Тому наван-<br />таження на одного викладача значно збільшується, але аудиторні години при цьому не виділяються. Також вдвічі скоро-<br />тилась тривалість роботи у відділеннях терапевтичного профілю, що негативно відбивається на рівні опанування про-<br />фесійних навичок та вмінь.<br />На нашу думку, організація проведення виробничої практики минулих років була більш оптимальною. Тісна співпраця<br />лікарів практичної охорони здоров’я і викладачів медичних вузів мала позитивний вплив на якість підготовки майбутніх<br />фахівців.<br />Потребують перегляду організаційні питання проведення підсумкового контролю засвоєння модуля лікарської вироб-<br />ничої практики.