Academic literature on the topic 'Містична символіка'

Монументальний церковний живопис часто сприймається або як внутрішня прикраса храму, або як «Євангеліє для неписьменних», оскільки храмовий розпис часто містить сцени зі Святого Письма. У науці живопис Православної Церкви є переважно предметом вивчення мистецтвознавців, але з точки зору культурології та семіотики він вивчений недостатньо. Символіка монументального церковного живопису недостатньо розкрита. Автор пропонує власну класифікацію символів монументального церковного розпису, використовуючи приклади з фресок сучасних православних храмів на Сході України, переважно з Донецької обл. За словами автора, усі символічні знаки сучасного українського монументального церковного живопису можна поділити на такі види: персоніфіковані, літургійні, апокаліптичні, містичні, декоративні, абстрактно-спіритуалістичні, пейзажні та символічні елементи. Аналіз семіотичних знаків у монументальному церковному живописі сприяє більш детальному «прочитанню» розпису православного храму, розкриттю прихованої семантики іконографічної тематики та глибшому розумінню східнохристиянського світогляду.

Стаття присвячена історико-юридичному аналізу діяльнісної форми фіксації українського правового звичаю. Виконано спробу теоретичного обґрунтування діяльнісної форми правового звичаю на базі емпіричного матеріалу. Правовий звичай постає у суспільній реальності внаслідок дій чи бездіяльності учасників правовідносин, а згодом фіксується у певній формі. Діяльнісна (поведінкова) є першою серед цих форм і притаманна усім звичаям без винятку навіть тоді, коли паралельно з нею вони набувають інших форм (усних і письмових). Досліджено символізм діяльнісної форми українського звичаєвого права, який посилював його чинність у суспільстві внаслідок покращення застосування та реалізації відповідних норм. Діяльнісна форма правового звичаю мала властивість ускладнюватися та набувати набувати яскравого, символічного чи обрядового вираження задля кращого закріплення у пам’яті суспільства. Проаналізовано фіксацію правових звичаїв у ритуалах, обрядах та інших символічних діях. Завдяки яскравій символічній формі норма чи навіть інститут звичаєвого права передавався наступним поколінням, не потребуючи при цьому письмових записів. Висвітлено діяльнісні форми фіксації правових звичаїв у копному та козацькому праві. З’ясовано символічні форми здійснення пропозиції укладення шлюбу, виконання процесуальних дій, укладення договорів тощо. Досліджено звичаї закладу, могорича, побратимства, ініціації, обрання кошового отамана, сватання, звільнення злочинця дівчиною та ін. Однак не кожен правовий звичай набував саме символічної форми, як і не кожна символічна дія містила у собі звичаєво-правову норму. Ритуали, обряди й інші символи були не тільки формою фіксації, але й часто засобом реалізації відповідних норм українського звичаєвого права. У підсумку зазначено, що діяльнісна форма фіксації правового звичаю була найбільш поширеною та дозволяла виявити його чинність в суспільстві навіть за відсутності фіксації в інших формах. Існує не тільки можливість, але і необхідність діяльнісної форми фіксації правового звичаю, адже діяльнісна форма утворювалася та розвивалася в унісон із самим правовим звичаєм. Усні та письмові форми фіксації українського звичаєвого права виникали згодом і паралельно з діяльнісною формою, доповнюючи її.

У статті розглянуто основні жанри «темної літератури» та виявлено їх спільні риси з українською химерною прозою, яка посідає чільне місце в сучасному літературному процесі. Сьогодні автори дедалі частіше використовують міфологічні мотиви й сюжети, звертаються до фольклорних образів-символів та елементів народної обрядовості. В Україні на химерній жанровій та авторській прозі спеціалізується «Дім химер», заснований письменницею В. Гранецькою та поетом В. Сордом. Кластер «темної літератури» об’єднує містично-психологічний трилер, горор, детективний нуар, темне фентезі, магічний реалізм, новітню українську демонологію/міфологію тощо. У творах сучасних авторів простежено чимало рис, характерних для химерного прозописьма другої половини ХХ століття, а саме: умовність, саркастичність, гротескність, зміну тональностей, ірреальність, ліричність, філософську спрямованість, інтелектуалізм. У романах немає чіткого сюжету, натомість вони містять заплутану оповідь і несподівану кінцівку, порушено хронотоп. Часто митці вдаються до змалювання двох паралельних світів, а головними героями є люди й міфічні істоти, такі як янгол, відьма, мавка, домовик, перевертень, потерчата, гонихмарник-дводушник, Птаха й Стрибог, Смерть, Одін, Ловець Снів, Бог, Доля, Хаос. Серед проаналізованих жанрів сучасної «темної літератури» найбільшу спорідненість із химерною прозою виявляють магічний реалізм, готичний роман, фентезі, горор і психологічний трилер, які зберігають атмосферу таємничості й ірреальності, частково використовують елементи міфів і фольклору. Це дає підстави стверджувати, що українська химерна проза еволюціонувала та продовжує розвиватися.

Метою статті є виявлення ролі символу в процесі філософського осмислення структур міфічного простору видатним німецьким філософом ХХ століття, представником неокантіанства Ерн- стом Кассірером, а також аналіз особливостей символізації міфічного простору в концепції німецького філософа. Методологічними засадами дослідження є філософська рефлексія, феноменологічний підхід, історико-філософський аналіз першоджерел, порівняльний аналіз, систематизація. Наукова новиз- на полягає в тому, що з’ясовано роль символу як інтегруючого й конституюючого фактору в процесі побудови структур міфічного простору. Аналіз міфу як специфічної символічної форми і «простору міфу» у «Філософії символічних форм» Е. Кассірера висвітлюється в контексті розвитку європейської філософської традиції. Охарактеризовано основні риси міфічного простору в концепції Е. Кассірера (єдність «місця» і «змісту», чітко виражена структурованість, гетерогенність, розмежування сакральних і профанних локальностей). Структура символічного «простору міфу» в Е. Кассірера характеризується як різновид «пазлових» просторових структур. Висновки. Здійснивши культурно- філософський аналіз міфічного простору, Ернст Кассірер показав, яким чином символ виконує свої основні функції: функцію поєднання (шляхом символізації різних локальностей і напрямів), функцію розме- жування (шляхом закріплення за кожним місцем властивого тільки йому символічного змісту), функцію структурування, функцію позначення й розмежування сакральних і профанних смислів, функцію посе- редника між почуттями й мисленням людини (на прикладі символіки неоднорідності, гетерогенності, суміщення різнорідного). Будь-який міфічний простір символізується як «пазлова структура», оскільки простір міфу є гетерогенним, фрагментарним, енігматичним (тобто таким, що містить таємницю, містичний досвід певної спільноти або людства в цілому).

Світ комах репрезентовано в творчості багатьох письменників різних епох і народів. Метою нашої статті є окреслення особливостей функціювання інсектних образів-символів у ліриці українського поета з Польщі Івана Златокудра (Яна Володимировича Врецьони). Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. У статті використано елементи культурно-історичного, естетичного, міфологічного, герменевтичного, описового методів. Розглянуто ентомологічні мотиви та образи в поетичних текстах Івана Златокудра. Символіка бджоли, джмеля, оси, шершня, метелика, павука, жука, цвіркуна, світлячка, коника та інших комах є характерним елементом запропонованої автором художньої картини світу, виявом його особистісного бачення взаємин між людиною і природою. Інсектний вимір у творчості Івана Златокудра органічно входить до його образної системи, що грунтується на поєднанні реального та феєричного планів, використанні міфологічної та фольклорної символіки, містичних вкраплень. Образи комах у текстах поета покликані відтінити розмаїття довколишнього світу та увиразнити авторське сприйняття питань національного і загальнолюдського значення.

Обґрунтовано головну роль у художницькій парадигмі М. Метерлінка містичного елементу, де реалізовувалася притаманна йому імпліцитна релігійність, яку він сам не визнавав, вважаючи себе скептиком і атеїстом. Здійснено філософсько-культурологічний аналіз засад творчості Метерлінка, в еволюції яких провідною тенденцією було посилення значущості оптимістично-моральної компоненти. В образно-символічній системі Метерлінка домінує діалектика естетичної категорії трагічного і рельєфно розгортається категорія прекрасного. Трагічне є своєрідним контрапунктом, який задається темою смерті та пов'язаний із містичним – невимовним, ірраціональним, пануючим над людиною. У Метерлінка наявні християнські смисли: у героях його драм угадуються риси відомих персонажів Святого Письма, а у сюжетах символічно репрезентовані біблійні алегорії. Уперше філософсько-антропологічну парадигму Метерлінка проаналізовано у контексті православної традиції ісихазму. Показано, що у цілому в еволюції Метерлінка, драматурга і філософа, явно проступає логіка його життєвої філософії: він йде від визначення внутрішнього трагізму і містичної основи буття до етичних висновків, до проповіді містичної моралі, коли трагізм долі долається вкладеною в людину мудрістю, що нескінченно вдосконалюється.

Обґрунтовано головну роль у художницькій парадигмі М. Метерлінка містичного елементу, де реалізовувалася притаманна йому імпліцитна релігійність, яку він сам не визнавав, вважаючи себе скептиком і атеїстом. Здійснено філософсько-культурологічний аналіз засад творчості Метерлінка, в еволюції яких провідною тенденцією було посилення значущості оптимістично-моральної компоненти. В образно-символічній системі Метерлінка домінує діалектика естетичної категорії трагічного і рельєфно розгортається категорія прекрасного. Трагічне є своєрідним контрапунктом, який задається темою смерті та пов'язаний із містичним – невимовним, ірраціональним, пануючим над людиною. У Метерлінка наявні християнські смисли: у героях його драм угадуються риси відомих персонажів Святого Письма, а у сюжетах символічно репрезентовані біблійні алегорії. Уперше філософсько-антропологічну парадигму Метерлінка проаналізовано у контексті православної традиції ісихазму. Показано, що у цілому в еволюції Метерлінка, драматурга і філософа, явно проступає логіка його життєвої філософії: він йде від визначення внутрішнього трагізму і містичної основи буття до етичних висновків, до проповіді містичної моралі, коли трагізм долі долається вкладеною в людину мудрістю, що нескінченно вдосконалюється.