Academic literature on the topic 'Мотивація критики'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles

Select a source type:

Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Мотивація критики.'

Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.

You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.

Journal articles on the topic "Мотивація критики"

1

Merzljakova, KseniaSvetlana Vasil’evna, and Nataliya Vladimirovna Kuligina. "ОСОБЕННОСТИ МОТИВАЦИИ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ МЕДИЦИНСКИХ РАБОТНИКОВ." Sovremennye issledovaniya sotsialnykh problem 9, no. 12 (December 19, 2018): 127. http://dx.doi.org/10.12731/2218-7405-2018-12-127-139.

Full text
Abstract:
Цель – провести сравнительный анализ мотивации профессиональной деятельности у врачей и среднего медицинского персонала высокотехнологичного медицинского учреждения кардиохирургического профиля.Метод или методология проведения работы. Теоретические методы: анализ научной отечественной и зарубежной литературы. Методы сбора эмпирических данных: анкетный опрос, «Двухфакторный профиль Ф. Герцберга», «Мотивация профессиональной деятельности» К. Замфир в модификации А.А. Реана. Методы статистического анализа данных.Результаты. Установлено, что в значимости мотивов трудовой деятельности у врачей и среднего медицинского персонала существуют достоверные различия. Если мотивирующие факторы оказываются более значимыми для врачей, то гигиенические факторы преобладают у среднего медицинского персонала. У врачей в большей степени выражена внутренняя мотивация, более важными являются мотивы наиболее полной самореализации в трудовой деятельности, стремление к продвижению по службе. Для среднего медицинского персонала характерны более высокие значения внешней отрицательной мотивации, а также значимость таких мотивов, как стремление избежать критики со стороны руководителя или коллег, возможных наказаний или неприятностей, достижение социального престижа и уважения со стороны других. Мотивационный комплекс у врачей является оптимальным, отличается доминированием внутренней мотивации. Мотивационный комплекс среднего медицинского персонала отличается от врачей снижением внутренней мотивации и повышением внешней отрицательной мотивации.Область применения результатов. Результаты эмпирического исследования могут быть полезны руководителям сферы здравоохранения, HR-менеджерам, организационным психологам в процессе управления человеческими ресурсами.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
2

Ячин, Сергей Евгеньевич, Павел Юрьевич Деменчук, and Матвей Вячеславович Минеев. "Институализация коммуникативных и жизненных практик в обществах современного типа (Введение в исследовательскую программу)." Creative Economy 12, no. 9 (September 30, 2018): 1399. http://dx.doi.org/10.18334/ce.12.9.39360.

Full text
Abstract:
В статье представлена программа исследований процессов институционализации коммуникативных и жизненных практик в современных, сильно институализированных обществах. Авторы предлагают понимать под институализацией процесс и результат нормативного регулирования коммуникаций и мотиваций жизненного мира людей. Ключевое положение состоит в том, что при исследовании институтов и институциональном проектировании, необходимо различать три уровня совместной жизнедеятельности людей: мотивационный, коммуникативный и организационный. Родовым для институализации является обязательный в совместной жизнедеятельности процесс нормирования человеческих отношений. В архаических и традиционных обществах нормирование имеет форму ритуала. Если нормативный план деятельности отчуждается от коммуникативного, то он приобретает институциональную (организационную) форму. Вслед за Ю. Хабермасом основное противоречие эпохи усматривается в несоответствии системы (нормативной организации общества) и жизненного мира человека. Подвергается критике такое понимание института, когда в содержании понятия объединяются формальные и неформальные правила. Предлагаемый принцип дифференциации уровней совместной жизнедеятельности позволяет исследовать, какого рода трансформации претерпевают человеческие мотивации и правила живой коммуникации, когда они выходят на уровень нормативной организации общества. Исследование этих трансформаций составляет основное содержание исследовательской программы.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
3

Вевюрко, Илья Сергеевич. "Religious Motives of the Creation of Old Testament Pseudepigrapha." Библия и христианская древность, no. 1(5) (February 15, 2020): 133–61. http://dx.doi.org/10.31802/2658-4476-2020-1-5-135-162.

Full text
Abstract:
В статье исследуется гипотетическое отношение авторов псевдоэпиграфов, как носителей религиозного сознания, к их собственному творчеству. Для этого выявляется специфика псевдоэпиграфа как особого типа текста, а также рассматриваются различные виды литературного творчества и его мотивации, с тем чтобы выявить наиболее релевантные мотивы. Также предпринимается обзор и критика существующих гипотез природы псевдонимии в парабиблейской литературе, включая концепции, касающиеся предпосылок и условий создания «переписанной Библии». Выясняются причины, по которым, отличаясь и от канонического текста, и от литературной фикции, но представляя собой то, что сами его создатели считают записью откровения, псевдоэпиграф не мог не быть псевдонимичным по условиям литературного процесса эпохи, его породившей. В конце статьи сделаны выводы о природе отношения псевдоэпиграфического корпуса текстов к каноническому. There is explored in the article a hypothetical attitude of the authors of pseudepigrapha, given that they had a religious consciousness, to their literary work. For such a purpose there is revealed a specifity of pseudepigraph as a special type of text, and different types of literary creativity and its motivation are examined in order to identify the most relevant motives. There is also undertaken the review and criticism of existing hypotheses of the nature of the pseudonymity in parabiblical literature, including concepts relating to the background and conditions for the creation of a «rewritten Bible». There are clarified the reasons for which pseudepigraph, differing from both the canonical text and the literary fiction, but representing what its creators themselves consider to be a record of revelation, could not but be pseudonymous in conditions of the literary process of the era that gave rise to it. At the end of the article, conclusions are drawn about the nature of relation between the pseudepigraphic corpus of texts and the canonical one.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
4

Вевюрко, Илья Сергеевич. "Religious Motives of the Creation of Old Testament Pseudepigrapha." Библия и христианская древность, no. 1(5) (February 15, 2020): 133–61. http://dx.doi.org/10.31802/2658-4476-2020-1-5-135-162.

Full text
Abstract:
В статье исследуется гипотетическое отношение авторов псевдоэпиграфов, как носителей религиозного сознания, к их собственному творчеству. Для этого выявляется специфика псевдоэпиграфа как особого типа текста, а также рассматриваются различные виды литературного творчества и его мотивации, с тем чтобы выявить наиболее релевантные мотивы. Также предпринимается обзор и критика существующих гипотез природы псевдонимии в парабиблейской литературе, включая концепции, касающиеся предпосылок и условий создания «переписанной Библии». Выясняются причины, по которым, отличаясь и от канонического текста, и от литературной фикции, но представляя собой то, что сами его создатели считают записью откровения, псевдоэпиграф не мог не быть псевдонимичным по условиям литературного процесса эпохи, его породившей. В конце статьи сделаны выводы о природе отношения псевдоэпиграфического корпуса текстов к каноническому. There is explored in the article a hypothetical attitude of the authors of pseudepigrapha, given that they had a religious consciousness, to their literary work. For such a purpose there is revealed a specifity of pseudepigraph as a special type of text, and different types of literary creativity and its motivation are examined in order to identify the most relevant motives. There is also undertaken the review and criticism of existing hypotheses of the nature of the pseudonymity in parabiblical literature, including concepts relating to the background and conditions for the creation of a «rewritten Bible». There are clarified the reasons for which pseudepigraph, differing from both the canonical text and the literary fiction, but representing what its creators themselves consider to be a record of revelation, could not but be pseudonymous in conditions of the literary process of the era that gave rise to it. At the end of the article, conclusions are drawn about the nature of relation between the pseudepigraphic corpus of texts and the canonical one.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
5

Шейнов, Виктор Павлович. "Ассертивное поведение: оценки и свойства." Российский психологический журнал 11, no. 4 (December 31, 2014): 55–67. http://dx.doi.org/10.21702/rpj.2014.4.4.

Full text
Abstract:
Проанализированы результаты зарубежных исследований ассертивного поведения, касающихся его связей с привлекательностью субъекта, локусом контроля, самоопределением и принятием им решений. Установлено, что люди, обладающие высокой ассертивностью, чаще заявляют о себе в положительном ключе, нежели люди с низкой ассертивностью, выше оценивают уровень своего комфорта, пользу для общества и важность ассертивного поведения. Собственная оценка своей внешности статистически значимо влияет на ассертивность индивидов: высокая ее повышает, низкая – понижает. Восприятие ассертивного поведения женщин может отличаться от восприятия ассертивного поведения мужчин. Женщины с высокой ассертивностью оцениваются как менее привлекательные, в сравнении с женщинами средней ассертивности; наиболее низкие оценки они получают от испытуемых женского пола. Оценки ассертивности женщин мужчинами − потенциальными партнерами для свиданий − оказались положительными в противоположность неудобствам, которые женщины могут испытывать из-за своего ассертивного поведения в деловых и профессиональных ситуациях. Интерналы ведут себя более ассертивно, чем экстерналы, причем для мужчин эта взаимосвязь высокозначима. Подтверждена связь между самоопределением учащихся и ассертивностью в целом и с ее компонентами: настойчивостью и большей инициативой. Выявлены статистически значимые корреляции между ассертивностью и качеством жизни, самоопределением, самоэффективностью. Индивиды с высокой ассертивностью успешнее справляются с распознаванием ситуации и ориентацией в проблеме, с нахождением оптимальных решений, и уверены в том, что умеют лучше других находить их. Ассертивные индивиды показали более высокую мотивацию к критике, чем индивиды неассертивные, а высокоассертивные более уверенно заявили о своих способностях к критике и о ее полезности. Автором предложена надежная и валидная методика измерения ассертивности.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
6

Ворожбіт-Горбатюк, В. В. "ЕФЕКТИВНЕ НАВЧАННЯ – ПЕДАГОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ І ТРАДИЦІЇ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 51 (2021): 57–666. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.06.

Full text
Abstract:
У статті автором порушено актуальну для сучасного вчителя проблему ефективності навчання. Поняття ефективного навчання автор трактує як цілеспрямований процес послідовного опанування учасником освітнього процесу дидактичного матеріалу відносно завершеними частинами на рівні осмислення, розуміння, розвитку на цій основі певних особистісних якостей, здатності використовувати засвоєний матеріал в новій ситуації. На підставі логіко-системного аналізу зроблено висновок про те, що ефективність у навчанні передбачає синтез навчальних цілей і особистісного прогресу. Тому автором запропоновано алгоритм формування змісту освітньої компоненти: 1. Чітке визначення навчальних цілей. 2. Чітка візуалізація очікуваного результату як синтезу навчальної продуктивності і особистісного розвитку. 3. Формування навчального контенту (які знання і навички потрібні для досягнення поставленої мети, які форми методи навчання використати). Для забезпечення ефективного навчання важливими є умови: вивчення рівня академічних досягнень аудиторії, в якій перебуває учень; дослідження дитини (рівень довільної уваги, інших мисленевих процесів, мотивації); поєднання навчання і праці, створення академічно цінного інформаційного простору, реалізація принципу складності і доступності, підтримка бажання учня бути помічником учителя, експертом, критиком, систематиком тощо. У статті схарактеризовано принципові моменти ефективного навчання: цілеспрямованості, конструювання змісту навчання в частини-модулі, позитивної мотивації, системності, колаборації з академічною спільнотою, громадськими просвітницькими організаціями, інтелектуальними заходами. У статті охарактеризовано інструменти ефективного навчання: шлях героя, прийом помилки, вивчення реальних феноменів, елементи екосистеми навчання, метод В. Діснея, ментальні карти, технологія трьох «П» (процеспроблема-програма), взаємне і самооцінювання. Зазначено, що перспективним напрямом розроблення проблеми ефективного навчання є використання практик Дж. Гордона з використання методів синектики у створенні освітньої продукції.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
7

БИСТРИЦЬКА, Елла, and Леся КОСТЮК. "ПРОЦЕДУРНІ ПИТАННЯ ПЕРЕДАЧІ ПОЧАЇВСЬКОГО МОНАСТИРЯ У ВЛАСНІСТЬ ГРЕКО-РОСІЙСЬКОГО ДУХОВЕНСТВА У ДРУГІЙ ТРЕТИНІ XIX ст." Східноєвропейський історичний вісник, no. 21 (December 24, 2021): 41–47. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246905.

Full text
Abstract:
Мета дослідження полягає у з’ясуванні механізму передачі Почаївського монастиря у структуру Російської православної церкви у 1831 р., кола конфліктних питань між російським та греко-уніатським духовенством, а також участі у цьому процесі представників державної влади. Методологія дослідження базується на дотриманні принципів об’єктивності та системності. Для розв’язання поставлених завдань застосовувалися загальнонаукові методи – аналізу, синтезу, узагальнення, індукції та дедукції, а також спеціальні методи історичного пізнання – історико-генетичний і компаративний. На етапі відбору архівного матеріалу застосовувалися методи класифікації та критики джерел. Наукова новизна полягає у залученні до наукового вжитку низки невідомих архівних матеріалів, які уможливили вперше в українській історіографії з’ясування обставин передачі Почаївського монастиря Російській православній церкві. Висновки. Указ імператора від 1831 р. про включення Почаївського монастиря у структуру Греко-російської церкви, комплекс заходів, розроблених Головним управління духовних справ іноземних віросповідань, розпорядження Міністерства внутрішніх справ свідчать про його вагоме значення у намірах уряду зміцнити позиції православ’я у західному регіоні імперії. У цих документах обумовлювалася низка заходів, які мали забезпечити безконфліктну передачу монастиря від василіан до православних і його безперервне функціонування. Участь представників державних органів влади у роботі комісії та навмисне усунення з її складу греко-уніатів вказували на політичну мотивацію цього акту. Ігнорування повноважень Греко-унітська колегії, зверхнє ставлення до її представників з боку православних уможливило звинувачення василіан у недбалому ведення обліку та приховуванні майна. Таким чином, порушення процедури передачі Почаївської обителі не лише сприяло поглибленню міжконфесійних протиріч, але й чітко окреслило напрям етноконфесійної політики царату, яка спрямовувалася на ліквідацію в Російській імперії опозиційних православ’ю конфесій, зокрема Греко-уніатської церкви.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
8

Богачева, Н. В., and А. Е. Войскунский. "Проблема классификации компьютерных игр в контексте психологических исследований геймеров." International Culture & Thechnology Studies 3, no. 4 (2018): 76–89. http://dx.doi.org/10.17586/2587-800x-2018-3-4-76-89.

Full text
Abstract:
Статья посвящена рассмотрению основных подходов к классификации компьютерных игр, применяемых в психологии и смежных науках. Классификации компьютерных игр рассматриваются с точки зрения их реального применения для проведения психологических исследований, с указанием их потенциальных достоинств и недостатков. Подробно анализируется т.н. жанровая классификация компьютерных игр, ее варианты и критика со стороны ученых; анализируются основные направления психологических исследований, опирающихся на представление об игровых жанрах. Наряду с жанровым делением компьютерных игр, а также более простыми критериями классификации (по содержанию игры, количеству игроков, типу игры – онлайн или офлайн), анализируются классификации компьютерных игр, построенные по психологическим основаниям – ведущей игровой мотивации, приобретаемым в игре навыкам, ролевой позиции игрока. Представлен обзор исследований демонстрируется неоднородность психологических особенностей игроков в компьютерные игры («геймеров») в зависимости от их игровых предпочтений. Эмпирическая часть работы описывает исследование когнитивно-стилевых и личностных (эмпатия, импульсивность, склонность к риску) особенностей игроков, предпочитающих онлайн и офлайн игры (n = 223). Получены результаты, демонстрирующие выраженную когнитивно-стилевую (высокая поленезависимость, низкая импульсивность) специфику игроков в офлайн игры, а также высокую склонность к риску, характерную для онлайн игроков. Интерпретация результатов дает с позиции описанной в статье специфики разных форм компьютерной игровой деятельности.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
9

Вдовиченко, Оксана, Геннадій Коломйіцев, and Антон Поденко. "СПОРТИВНИЙ ПЕРФЕКЦІОНІЗМ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ФЕНОМЕНУ." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 64 (2021): 44–61. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2021.64.03.

Full text
Abstract:
Актуальність дослідження: визначається необхідністю вивчення перфекціонізму у спортсменів як професійно значущою диспозиації. Мета дослідження: концептуалізувати поняття спортивного перфекціонізму та виявити психологічний зміст та практичне втілення його базових характеристик. Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукових літературих джерел, узагальнення теоретичних даних з проблеми дефініції спортивного перфекціонізму). Результати дослідження: у статті представлені результати теоретичного аналізу феномену спортивного перфекціонізму, охарактеризовано його типологічні та структурно-функціональні характеристики. Висновки:Спортивний перфекціонізм є прагненням до досконалості й неперевершеності у спорті, обумовленим завищеними стандартами виконання на тлі критичного ставлення спортсмена до себе і катастрофізацією спортивних невдач, мотивацією високих спортивних досягнень та (чи) страхом невдачі у спорті, особливостями батьківського виховання та критики. Спортивний перфекціонізм проявляється як вимогливість до себе як суб’єкта спортивної діяльності, до інших учасників спортивної діяльності та як переконаність у тому, що вимоги тренера є високими і потребують постійного самовдосконалення. Спортивний перефекціонізм доцільно характеризувати через такі особистісні риси, когніції, диспозиції і поведінкові прояви, які можуть виявлятись в залежності від міри його розвитку загалом та ступеню адаптивності, а саме: схильність до порядку та організованість, схильність до прокрастинації, тривожність, поєднання страха невдачі та вмотивованості на успіх, когніції типу «все або нічого», губристичне прагнення до переваги, схильність порівнювати себе з іншими більш успішними спортсменами, негативне селектування, неадекватність самосприйняття та оцінки власної спортивної діяльності (викривлення когніцій), невпевненість у собі та безпорадність, нестабільність стильових особливостей атрибуцій успіху та невдачі (оптимізм – песимізм), негативне прогнозування спортивної діяльності. Показано, що сензитивним періодом для розвитку спортивного перфекціонізму доцільно вважати підлітковий, що вимагає окремого напряму у психологічному супроводі спортсменів цього віку.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
10

Sheypak, Svetlana Alexandrovna. "ДИСКУРСИВНЫЕ РЕПРЕЗЕНТАЦИИ «ЦИФРОВОГО ПОКОЛЕНИЯ» И СМЕНА ПАРАДИГМЫ ОБРАЗОВАНИЯ." Sovremennye issledovaniya sotsialnykh problem 9, no. 5 (September 23, 2018): 114. http://dx.doi.org/10.12731/2218-7405-2018-5-114-138.

Full text
Abstract:
В статье проводится анализ функционирования в современном российском образовательном дискурсе сформировавшейся в начале 2000-х гг. и ставшей устойчивой, несмотря на ее критику, тенденции описывать взаимоотношения субъектов образовательного процесса в терминах «цифрового поколения», «цифровых аборигенов» и «цифровых иммигрантов». Анализ репрезентаций «цифрового поколения» демонстрирует использование в риторике конфликта между учащимися и преподавателями постколониальных и маркетинговых дискурсивных практик. Показано, как эти репрезентации используются в образовательном дискурсе для обоснования смены парадигмы образования для «цифрового поколения». Однако сопоставление дискурсивных репрезентаций «цифрового поколения» с социальными практиками, в которых реализуется цифровая компетентность современных пользователей доказывает необоснованность этих репрезентаций и их негативное влияние на завышенную самооценку и невысокую мотивацию подростков при формировании цифровой компетентности. В заключении обосновывается необходимость разработки новой парадигмы образования в результате исследований, выявляющих реальный уровень цифровой компетентности учащихся и сопоставляющих его с академическими и профессиональными требованиями, предъявляемыми к развитию цифровой компетентности.Цель. В статье рассматривается обоснованность смены парадигмы образования на основе дискурсивных репрезентаций «цифрового поколения».Метод или методология проведения работы. Методы критического дискурс-анализа позволяют сопоставить дискурсивные репрезентации «цифрового поколения» в научном и медийном образовательном дискурсе и социальные практики, выявленные в результате эмпирических исследований, посвященных описанию цифровой компетентности современных интернет-пользователей. По ключевым словам «аборигены», «иммигранты», «цифровое поколение» были отобраны для анализа репрезентации отношений учащихся и преподавателей, воспроизводящиеся в 2014–2017 гг. в медийном и научном дискурсах.Результаты. Выявлены противоречия между репрезентациями «цифрового поколения» в научных и медийных дискурсивных практиках и реальным уровнем его цифровой компетентности.Область применения результатов. Результаты исследования обосновывают необходимость развития эмпирических и теоретических исследований социальных практик, в которых реализуется цифровая компетентность субъектов образовательного процесса, как основы для разработки новой парадигмы образования в условиях цифровой коммуникации.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Dissertations / Theses on the topic "Мотивація критики"

1

Гулієва, Діна Олександрівна. "Комунікативна стратегія критики (на матеріалі англомовного кінодискурсу)." Thesis, Родовід, 2018. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/48033.

Full text
Abstract:
Висвітлено результати аналізу реалізації комунікативної стратегії критики в англомовному кінодискурсі. Зауважено, що критика є стратегією, комунікативним наміром суб’єкта якої є висловлення негативної оцінки об’єкта, як правило, людини, через невідповідність його/її поведінки онтологічним (утилітарним) нормам. Зроблено такі висновки: бенефіціантом критики є об’єкт оцінки: приведення поведінки у відповідність з утилітарними нормами піде йому/їй на користь; висловлення критики, як правило, ініціюються суб’єктом оцінки; за способом втілення комунікативні дії критики є вербальними і невербальними; вербальні висловлення критики мають як експліцитний, так і імпліцитний спосіб вираження; вербальні і невербальні комунікативні дії критики доповнюють одна одну, взаємодіючи за принципом координації; висловлення критики можуть бути спрямованими на самого себе, втілюючи самокритику.
The article presents the results of the analysis of the communicative strategy of criticism realized in the English cinema discourse. The research is done within the methodological framework of the cognitive-discursive approach to language where the criticism communicative strategy is viewed as a verbal / co-verbal expression of a negative assessment of a certain object (usually, a person) as demonstrating behaviour that deviates from the ontological (utilitarian) norms. The communicative intention of the subject of criticism is realised through verbal and co-verbal actions which interact on the principles of coordination. The verbal expression of criticism can be explicit, employing, among other means, negatively coloured nouns and adjectives, or implicit, employing rhetoric questions or any other linguistic units that can be interpreted as criticism in the situation of communication. Verbal utterances of criticism can be self-addressed to express self-criticism. The theoretical value of the research is determined by the implementation of the cognitive-discursive approach which makes it possible to analyse a speech strategy as a cognitive phenomenon, and its practical value is determined by the possibility of using the methodical technique developed in the paper to analyse other communicative strategies.
APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles
We offer discounts on all premium plans for authors whose works are included in thematic literature selections. Contact us to get a unique promo code!

To the bibliography