Academic literature on the topic 'Мораторій на продаж землі'

22 травня 2018 р. Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі “Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine”, яким визнав, що законодавство України, яке встановлює мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Воно викликало резонанс у суспільстві загалом та в професійному середовищі зокрема, а тому, напевно, спричинить хвилю нових публіцистичних і наукових досліджень на предмет необхідності зняття мораторію. Власне, стаття й буде присвячена питанню забезпечення балансу публічних інтересів та інтересів власника при встановленні мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Метою статті є визначити критерії пропорційності мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення як обмеження права власності відповідно до практики ЄСПЛ. З’ясовано, що законодавство України в частині встановлення мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення не відповідає вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, однак це не означає, що держава Україна зобов’язана негайно скасувати мораторій та запровадити відкритий ринок сільськогосподарських земель. Натомість держава Україна має вибір: або скасувати мораторій і тим самим усунути втручання у право власності, або зберегти мораторій чи замінити його альтернативними заходами, усунувши при цьому порушення Конвенції. У будь-якому разі Україна повинна прийняти відповідні нормативні акти та (або) застосувати інші загальні заходи для забезпечення справедливого балансу між інтересами власників сільськогосподарських земель, з одного боку, і загальними інтересами суспільства, з другого боку, відповідно до принципів захисту майнових прав. Для цього необхідно: 1) усунути правову невизначеність відповідного законодавства шляхом визначення чітких часових меж дії мораторію або інших обмежувальних заходів, які можуть бути запровадженні як його альтернатива; 2) забезпечити співмірність мораторію або альтернативних обмежувальних заходів із проголошеною ціллю створити ринок землі за допомогою поступового зменшення таких заборон та обтяжень; 3) зняти надмірний тягар із власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення, запровадивши гнучкі обмеження, які можуть бути переглянуті в індивідуальному порядку.

У статті досліджуються процеси земельної реформи (моделі ринку землі) та їхній взаємозв’язок із формуванням і розвитком громадянського суспільства в Україні. Автор також коротко аналізує сучасний стан українського громадянського суспільства, наголошуючи, що його проблеми є складовою реформування більшості сфер, у тому числі й земельних відносин. Метою дослідження є аналіз процесів земельної реформи та їхній взаємозв’язок із формуванням і розвитком громадянського суспільства в Україні; формулювання деяких пропозицій та рекомендацій теоретичного і практичного значення. Наукова новизна статті полягає в аналізі запропонованих урядом моделей ринку землі і процесів, які гальмують впровадження земельної реформи. Дослідження стану громадянського суспільства (як рушійної сили демократичних та соціально-економічних перетворень держави) надає можливість з’ясувати проблеми його формування в Україні, сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації, які сприятимуть його зрілому розвитку. Висновок. Питання впровадження земельної реформи, зокрема продажу земель сільськогосподарського призначення, окрім заполітизованості, ускладнюються проблемами комунікації влади і суспільства, нерозвиненістю громадянського суспільства в Україні. Запропоновані урядом моделі ринку землі, пропозиції аграрних інституцій щодо створення Земельного банку; проведення інвентаризації земель і оцінки їхньої якості; заборони на продаж землі іноземцям; обмеження площі, яку може купити один власник, щоб убезпечитися від монополій; прозорості процедур придбання землі у власність; поступового відкриття ринку землі; підвищення ефективності роботи органів влади і т. ін. –переконують: яка б модель не була створена, вона буде мати переваги і недоліки, як у будь-якій іншій країні світу. Але земельну реформу потрібно продовжувати, модернізуючи механізми комунікації влади і суспільства, адже знову накладати мораторій на продаж землі – означає стримувати подальший розвиток громадянського суспільства, формування спільноти вільних громадян-власників, здатних до економічного, політичного і морального саморегулювання, готових взяти на себе всю повноту господарської та політичної відповідальності за стан суспільства.

Розглянуто особливості сучасного розвитку ринку оренди сільськогосподарських земель в Україні.. Запропоновано можливі два сценарії розвитку земельних відносин в умовах мораторію на продаж землі та фінансової кризи. Проаналізовано основні напрями розвитку земельних відносин та загрози фактичного продажу сільгоспугідь в обхід встановленого мораторію через правочин емфітевзису. Виходячи зі складних економічних умов в яких знаходиться Україна, девальвації національної валюти та зниження реальної орендної плати, зростання рівня бідності серед сільського населення, договори права емфітевзису будуть набувати все більшої популярності. Це створює загрозливі тенденції для організації легального квазіринку землі в умовах мораторію і в сучасних реаліях він набуває популярності серед великих агрохолдингів. Зростанню популярності емфітевзису сприяє той фактор, що власники земельних паїв мають можливість одержати більшу суму за землю зразу по заключенні договору, а не частинами протягом всього терміну оренди. Розглянуто спонукаючі чинники такого сценарію розвитку земельних відносин та прогалини в правовому забезпеченні реформування аграрного сектору. Окреслено фінансові проблеми оренди екологічно чистих земель та напрями їх вирішення.

У статті досліджено проблеми та перспективи державного регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення у контексті зняття мораторію на їх продаж. Досліджено дії держави щодо надання цільової допомоги безпосереднім учасникам ринку землі, таким як дрібні та середні фермерські господарства. Висвітлено основні кроки земельної реформи з впровадження ринку землі. Досліджено основні аспекти стратегії державного регулювання ринку землі.

У статті розглядається створення цивілізованого ринку землі, який може стати міцним поштовхом до залучення інвестицій, розвитку малого і середнього підприємництва на селі. У той же час, Україна ще не готова до створення ринку землі. Для його розвитку необхідне реформування, яке здатне підняти життєвий рівень населення і ціну землі. Формування ринку землі передбачає створення екологічного економіко-інноваційного механізму підвищення її родючості.Незважаючи на те, що існує мораторій, земля продається і купується за різними корупційними схемами. До таких схем відносяться оренда терміном на 49 років, фіктивні договори позики та стягнення неіснуючої заборгованості шляхом позову до суду з оплатою боргу землею, рейдерські захоплення, зміна цільового сільськогосподарського призначення для забудови та багато інших.Обґрунтовано, що значне місце на ринку земельних ресурсів, відводиться державі. Держава повинна не тільки визначати розмір земельної ділянки, але і розмір оренди, її термін. Пріоритет віддається оренді, а не приватної власності. Держава зобов'язана обмежувати діяльність агрохолдингів, оскільки вони створюють загрозу країні, сприяють монополізації виробництва, монокультурного розвитку, завдаючи шкоди біосфері, не підтримуючи малі і середні сільськогосподарські підприємства.Для функціонування ринку землі необхідно створення іпотечного банку, науково-обгрунтована оцінка землі (яка в країні занижена), судова система, здатна захистити власника, боротьба з корупцією.Формування ринку землі передбачає створення екологічно-економічного механізму управління, підвищення родючості. Агресивна використання сільськогосподарських угідь, недотримання сівозміни, суттєве зменшення обсягів природоохоронної діяльності створили реальну загрозу ресурсно-екологічної безпеки розвитку аграрного сектора і в цілому держави. Орієнтація на кон'юнктуру зовнішніх агропродовольчих ринків ще більше її посилить. Ось чому сьогодні викликають інтерес нові екологічні технології, які здатні зберегти грунту, але, на жаль, доступу до них більшість аграрних підприємств не має або їх недооцінює. Землі померлих власників, які не мають спадщини, повинні безкоштовно передаватися державі. У разі наявності спадкоємців і бажаючих продати землю, вона повинна продаватися державі за цінами національного ринку. Такі землі в майбутньому можуть надаватися в оренду або продаватися державою тільки за світовими цінами, які сьогодні значно вище національних.

Мета. Метою статті є ідентифікація тенденцій і чинників інвестицій у сільському господарстві в Україні в період 2014–2019 рр. та впливу заходів земельної реформи із лібералізації обігу земель сільськогосподарського призначення на обсяги інвестування в сільському господарстві. Методологія / методика / підхід. У дослідженні використано такі методи, як логічні операції (аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція) – для визначення особливостей тенденцій в інвестуванні, формулювання висновків щодо впливу земельної реформи на інвестиції; індексний – для виявлення кількісних змін у номінальних і реальних обсягах інвестицій, чинниках впливу; трендовий аналіз – для визначення тенденцій змін та побудови функцій тренду інвестицій у різні періоди; факторний і кореляційний аналіз – для виявлення чинників і щільності зв’язку та залежностей обсягів інвестицій від окремих чинників (прибутку, цін, ставки відсотка, державної підтримки); графічний – для візуальної презентації динаміки інвестицій. Дослідження виконувалося на основі статистичних даних Державної служби статистики України, Національного банку України, звітності сільськогосподарських підприємств Харківської області та даних власних спостережень за 2014–2019 рр. (для розрахунку індексів окремих показників та окремих коефіцієнтів кореляції враховувалися дані за 2009–2013 рр.). Результати. Визначено функцію тренду, яка розкриває загальну спрямованість зміни річних обсягів інвестування в сільському господарстві у 2014–2019 рр. в Україні. Установлено, що основними чинниками, які здійснювали вплив на процеси інвестування в цей період, були підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, низький рівень диспаритету цін на продукцію сільського господарства та матеріально-технічні ресурси, експортна орієнтація виробництва та сприятлива для експортерів динаміка курсу національної валюти, агроінновації, прибутковість сільськогосподарського виробництва. Однак дія визначених чинників не пояснює зменшення обсягу інвестицій у 2019 р. Проведене дослідження показало, що очікування щодо змін у законодавстві стосовно обігу земель сільськогосподарського призначення мали негативний вплив на динаміку інвестування в сільському господарстві в Україні. Для збереження тренду збільшення інвестування в сільськогосподарське виробництво, його техніко-технологічне оновлення важливим є здійснення комплексу правових, економічних, технічних та організаційних заходів, що забезпечать якісне реформування земельних відносин. Оригінальність / наукова новизна. Набули подальшого розвитку визначення динаміки інвестицій у сільському господарстві в Україні та ідентифікація найбільш значущих чинників впливу на них у 2014–2019 рр., оцінка зміни в річних обсягах інвестування під впливом очікувань запровадження ринку землі в Україні. Розвинуто наукове обґрунтування впливу земельної реформи на інвестування в сільському господарстві та доведено, що доки права власності на землі сільськогосподарського призначення залишатимуться нечітко та не у повному обсязі визначеними, неможна стверджувати про підстави для підвищення ефективності використання земельних ресурсів, збільшення інвестицій у сільське господарство внаслідок відміни мораторію на продаж землі. Тривалість лагу впливу земельної реформи на збільшення інвестицій у сільському господарстві буде залежати від якості інститутів землекористування та ринку землі. Практична цінність / значущість. Результати дослідження можуть бути використані в управлінні як на мікро, так і на макрорівнях для прогнозування обсягу інвестицій у сільському господарстві, опрацювання заходів із стимулювання інвестицій та поглиблення земельної реформи.

Реформування земельного сектору є одним з пріоритетних напрямків державної політики України. Створення ефективного правового механізму реалізації громадянами свого права у сфері земельних відносин загалом, та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення зокрема є запорукою розвитку демократичної держави. Метою статті є аналіз особливостей правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань, як-то: 1) аналіз окремих аспектів земельної реформи з початку незалежності України; 2) дослідження особливостей Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення»; 3) формулювання положень щодо удосконалення правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення в Україні. Наукова новизна. Опрацювання положень нормативно-правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення, зокрема Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» дозволило дійти висновку про необхідність розроблення спеціального нормативно-правового акту щодо охорони ґрунтів i збереження їх родючості, оскільки положень, що містить Земельний кодекс України недостатньо. В умовах реалізації громадянами свого права власності на землю є необхідність доповнення Земельного кодексу України окремим розділом, який чітко визначить права i обов’язки учасників ринку землі сільськогосподарського призначення - іноземних громадян та юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є іноземні громадяни, а також з метою запобігання надмірної долі іноземців на українському ринку землі варто законодавчо закріпити додаткові обмеження. У зв’язку з цим, слід доповнити Земельний кодекс України окремим розділом, який урегулює порядок набуття права власності іноземцями на земельні ділянки в Україні та обмежить кількість землі, яка може перебувати у власності іноземних громадян чи юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є громадяни інших держав. Потребує ґрунтовної інвентаризації усі земельні ділянки сільськогосподарського призначення України, створивши Єдиний реєстр земель України. Як висновок, у статті розглядаються етапи впровадження земельної реформи починаючи з часів незалежності України по сьогодні, вивчаються основні нормативно-правові акти, що були прийняті законодавцем задля її реалізації. Дослідження питання розвитку земельної реформи крізь призму історичної ретроспективи дало підстави стверджувати, що в Україні тривалий час існувала монополія державної власності на землю. Визначені права та гарантії громадян у сфері земельних відносин, мали загалом декларативний характер. З прийняттям Земельного кодексу України завершився довготривалий і складний законодавчий шлях від командно-радянської системи до сучасної демократичної системи земельних відносин, де забезпечення реалізації прав людини стало пріоритетним. Тобто проголошувалась рівність права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; гарантувалось невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом тощо. Обґрунтовано, що створення та впровадження ринку землі є необхідним, першочергово з огляду на те, що на сьогодні можна спостерігати велику кількість правочинів щодо купівлі-продажу в обхід передбаченого законодавством мораторію. Доведено, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» став першим нормативно-правовим актом за часів незалежної Україні, що дозволяє власникам землі вільно розпоряджатися нею, більш того він встановлює механізм ринку землі і вводить цю практику у правове поле держави. Дієвість земельної реформи має забезпечуватися комплексною взаємодією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерства юстиції, Міністерства розвитку громад та територій, місцевих громад та груп громадянського суспільства.

Право власності – є одним із важливих та основоположних прав людини. Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава покликана охороняти це право та забезпечувати рівність усіх суб'єктів права власності перед законом. В умовах обрання Україною європейського вектору розвитку, забезпечення реалізації цього права є надзвичайно важливим для громадян нашої країни.

Метою дослідження є аналіз легальних і нелегальних шляхів подолання мораторію на купівлю/продаж земель сільськогосподарського призначення.
Україна завжди славилася своїми родючими землями. Попит на землю сільськогосподарського призначення дуже великий,але продовження мораторію на ці землі до1 січня2016 р., викликав питання про реалізацію прав приватної власності на такі земельні ділянки(паї), і передусім права купівлі-продажу цих земель.

Метою дослідження є аналіз легальних і нелегальних шляхів подолання мораторію на купівлю/продаж земель сільськогосподарського призначення.
Україна завжди славилася своїми родючими землями. Попит на землю сільськогосподарського призначення дуже великий,але продовження мораторію на ці землі до1 січня2016 р., викликав питання про реалізацію прав приватної власності на такі земельні ділянки(паї), і передусім права купівлі-продажу цих земель.