Academic literature on the topic 'Мовленнєва практика'

Мета статті — з’ясувати особливості трансформації мовленнєвої постмодерністської практики засобів масової інформації. Методологічною основою дослідження є сукупність наукових методів, які дали змогу виявити сутність культури мовлення мас-медіа, зокрема дискурсивний метод, скерований на культурологічне осмислення контекстів комунікації ЗМІ, а також системний підхід, який передбачає об’єктивність, всебічність у вивченні об’єкта дослідження. Наукова новизна полягає у з’ясуванні особливостей трансформації мовленнєвої культури у культурлінгвістичному просторі мас-медіа. Звернено увагу на прагнення сучасних ЗМІ до пріоритетного формування картини світу за рахунок не просто передавання повідомлення (перекладені на журналістську мову факти, події, явища буття), а формування соціальної реальності шляхом свідомого (упередженого) добору, акцентування й інтерпретації емпіричної дійсності. Зазначено, що у ситуації, коли інформація стає однією з основних цінностей у житті людей, мовленнєва культура безперервно піддається різним ревізіям і реконструкціям з боку мови засобів масової комунікації. Висновки. Одним із основних законів розвитку і функціонування мови є інформаційно-комунікативна традиція, яка визначає зміни мови, узаконюючи їх, надає мовній системі певну спрямованість, забезпечує історичний зв’язок минулих і нових мовних форм, постає основним засобом трансляції мовного досвіду. Наголошено, що на основі інформаційно- комунікативного синкретизму мовленнєвої культури і масової комунікації утворюється культурлінгвістичний простір мас-медіа, неоднорідний за своїм наповненням, але насичений інтелектуальними пошуками, вираженими у мовленнєвих формах. ЗМІ є атрактором мас-медійної культури. Динаміка останньої забезпечується ідеологічно і технологічно прогресуючими засобами масової інформації шляхом постійної демонстрації її ціннісно-знакових утворень (конструктів) і їх публічної легалізації в продуктах масової комунікації, або публіцистичних медіатекстах.

Метою дослідження є характеристика політичного дискурсу Президента України Володимира Зеленського першого року каденції. У процесі дослідження застосовано комплекс методів, що зумовлено багатогранністю мовленнєвої діяльності Президента Укра- їни: дискурсивний аналіз; когнітивний аналіз; концептуальний аналіз; інтент-аналіз. Політичний дискурс В. Зеленського переважно визначають стратегія на підвищення і стратегія театральності. Стратегія на підвищення використана з метою створення навколо себе та своєї політичної сили позитивного ментального простору, тому реалізу- ється за допомогою тактики аналіз-«плюс», що передбачає розбір політичної ситуації без експліцитного схвалення власного внеску, з демонстрацією вдячності пересічним громадя- нам. Стратегія театральності реалізується за допомогою тактики кооперації, яка експлі- кує намір ототожнити себе з народом. Прийомами тут є використання вокативів-етно- німів та інклюзивного займенника «ми», які беруть участь у конструюванні «ми-дискурсу» й «усуспільненні» відповідальності; знижене буденне спілкування у форматі сторителінгу; транслінгвальна мовленнєва практика. Тактика іронізування проявляється у використанні стосовно політичних опонентів іронії з метою самопозиціонування і створення «маніпуля- тивного дискурсу позитиву». Президентський дискурс В. Зеленського – складне мовленнєве утворення, характерними рисами якого є формат зниженого буденного спілкування у звертанні до українського народу; намір солідаризуватися з народом у вирішенні спільних проблем; репрезентація ціннісних орі- єнтирів молодіжної лінгвоспільноти; поширення публічних меседжів за допомогою соціаль- них мереж; актуалізація в мовленні фізіологічних і соціальних потреб людей; перформативна функція іронії.

Оглядову публікацію присвячено аналізу проблеми підготовка майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку. Конкретизовано понятійно-термінологічний апарат дослідження. Здійснено аналіз навчального плану спеціальності 012 – «Дошкільна освіта». Встановлено, що забезпечення міждисциплінарних зав’язків між дисциплінами різних циклів у процесі підготовки майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення у дітей дошкільного віку дозволяє сформувати у майбутніх вихователів уміння інтегрувати знання з дисциплін. Інтеграція може допомогти в розв’язанні різноманітних педагогічних ситуацій та завдань, забезпечити мобільність і гнучкість використання знань, умінь і навичок з креативно-мовленнєвого розвитку дошкільників під час педагогічної практики. Підтверджено, що готовність майбутніх вихователів ЗДО до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку є результатом професійно-мовленнєвої підготовки у педагогічному ЗВО, який забезпечує сформованість особистісних якостей у майбутніх вихователів, професійно-спрямованих і креативно-мовленнєвих знань, умінь і навичок, що дозволяють їм проєктувати та організовувати ефективну креативно-мовленнєву діяльність з дітьми дошкільного віку. Встановлено, що підготовка майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку буде ефективною якщо реалізувати наступні педагогічні умови: забезпечення інтеграції у підготовці майбутніх вихователів ЗДО до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку; створення креативно-спрямованого мовленнєвого середовища ЗВО в процесі професійної підготовки майбутніх вихователів. Виявлено, що для ефективної підготовки майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дошкільнят необхідно створити креативно-спрямоване мовленнєве середовище, а також забезпечити комплекс спеціально організованих і цілеспрямованих заходів, педагогічних впливів, змін традиційного перебігу освітньо-виховного процесу. Ключові слова: підготовка майбутніх вихователів, креативне мовлення, діти дошкільного віку.

У статті проаналізовано стратегії ввічливості в політичному дискурсі. Увагу зосереджено на вивченні ввічливості в англомовному політичному дискурсі, що являє собою одну зі значущих комунікативних категорій, яка відіграє ключову роль у мовленнєвій взаємодії адресанта й адресата. У наукових дослідженнях лінгвістичну ввічливість репрезентують як соціальну норму, дотримання правил спілкування, максим спілкування, комунікативного етикету. Збереження «обличчя» – необхідна передумова продуктивного спілкування, яку має враховувати кожен член суспільства. Дослідники виокремлюють п’ятнадцять стратегій позитивної ввічливості, використовуваних задля зменшення комунікативної дистанції, усунення міжособистісних меж, досягнення взаєморозуміння, співробітництва й позитивного результату в спілкуванні, і десять стратегій негативної ввічливості, зорієнтованих на зменшення комунікативного тиску в спілкуванні, виявлення поваги до співрозмовника та його особистого простору. Предметом особливого наукового інтересу є механізми тактик і мовних засобів, використовуваних за реалізації стратегій негативної ввічливості в різноманітних дискурсах, зокрема політичному, провідною рисою якого є інституціональність. Саме остання зумовлює специфіку мовленнєвої взаємодії комунікантів і передбачає використання стратегій негативної ввічливості. Аналіз політичного дискурсу Дональда Трампа доводить, що ключову роль в організації гармонійної комунікації в цій дискурсивній практиці відіграє негативна ввічливість, представлена стратегіями, реалізованими відповідними тактиками: а) стратегія використання імпліцитних мовленнєвих актів – тактики ритуалізації імперативу; б) стратегія ухилення – тактики обмеження власною оцінкою, опосередкованого запиту інформації та припущення; в) стратегія субстантивації – тактики формалізації висловлення. Найпродуктивнішими засобами вербалізації стратегій і тактик негативної ввічливості в політичному дискурсі Дональда Трампа є граматичні (модальні дієслова, умовний стан, пасивний стан, звертання тощо). Серед синтаксичних засобів, що реалізують стратегії позитивної ввічливості, релевантні принципи пом’якшення: прагнення до порозуміння, підтвердження спільного погляду, емпатії, указівка на взаємність, включення учасників комунікації в дію.

Актуальність статті зумовлена відсутністю в сучасній лінгводидактиці опису комплексного використання методу кейсів і виявлення його специфіки у процесі навчання української мови іноземних студентів медичних спеціальностей. Для таких студентів особливо важливими є вміння професійно-комунікативної взаємодії в реальних ситуаціях клінічної практики, сформованість яких стає запорукою створення професійно-комунікативного іміджу майбутніх лікарів, що безпосередньо впливає на ефективність лікування. Кейс-метод інтенсифікує навчання української мови як іноземної, а також може з легкістю прилаштовуватися до дистанційного формату проведення практичних занять. Авторка статті визначає методичні особливості використання кейс- методу під час мовної підготовки іноземних студентів-медиків до реалізації необхідних комунікативних стратегій у реальних професійно- комунікативних ситуаціях. Наведено структуру та приклад навчального кейсу, описано специфічні критерії, якими доцільно послуговуватись укладачам кейсів; рекомендовано методичний алгоритм роботи з кейсом на практичному занятті. Якщо враховувати пропозиції, висвітлені в цій статті, то можна досягти таких результатів: мотивування іноземних студентів до вирішення професійно-комунікативних завдань засобами української мови; сформованості вмінь у комбінованих видах мовленнєвої діяльності; розвитку вмінь реалізації діагностувальних, рекомендаційних, лікувальних комунікативних стратегій; тактик знайомства, підтримки, емоційної рівноваги, категоричної рекомендації, пом’якшеної рекомендації та співробітництва з активним використанням мовних і мовленнєво-етикетних засобів. Усі висновки статті зроблено на основі теоретичного аналізу лінгвістичних і лінгводидактичних досліджень і практики навчання іноземних студентів медичних спеціальностей у межах дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням».

Мета статті полягає у класифікації соціальних чинників злочинності та визначенні ролі мовного простору у викритті окремих її проявів з урахуванням сучасних умов реформування правоохоронних органів та змін діючого законодавства. Об’єктом дослідження виступають лінгвістичні маркери злочинної діяльності. Предметом дослідження є соціально-мовні чинники злочинності та шляхи їх використання у розкритті злочину. Методологічною основою дослідження є система загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Методи формальної логіки (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія) використано для з’ясування змісту наявних проблем, що виникають при вчиненні злочинів; метод структурно-функційного аналізу застосовано для дослідження мовленнєвої діяльності злочинців; метод системного аналізу – для визначення оптимальної лінії поведінки при використанні лінгвістичних знань у протидії злочинності; статистичний метод дає змогу дійти висновків щодо рівня використання лінгвістичних знань залежно від виду злочину. На підставі вивчення різних наукових точок зору і аналізу мовленнєвої практики осіб, залучених до вчинення злочину, зроблено висновки щодо необхідності підвищення рівня ефективності застосування визначених шляхів використання лінгвістичних знань у викритті окремих категорій злочинів. Результати дослідження мають бути впроваджені в практику здійснення авторознавчих лінгвістичних експертиз, у тому числі в процесі розкриття певних злочинів, а також враховані при розробці освітніх програм підготовки фахівців зі спеціальностей 081 – Право, 262 – Правоохоронна діяльність, у заходах із підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів.

У статті розкрито основи ефективної міжкультурної комунікації в сучасних умовах. Досліджено проблему взаємодії культур з урахуванням теорій міжкультурної комунікації. Визначено завдання докорінної зміни мотивів вивчення й викладання іноземних мов для їх функціонального використання в усіх сферах життя.. Сьогодні в умовах глобалізації зростає роль діалогу культур, але щоб зрозуміти мову чужої культури, людина повинна бути відкрита до культури вітчизняної, тільки в такому випадку діалог буде плідний, тому тенденція гуманізації навчання іноземної мови як діалогу різних культур набуває особливого значення . Автори статті розглядають проблему взаємної залежності викладання іноземної мови та діалогу культур, торкаються питання мотивації мовленнєвої діяльності, дають практичні рекомендації щодо застосування даних методів на заняттях, наводять приклади їх реалізації . Дослідники мотивації мовленнєвої діяльності вважають, що основа структури її виникнення бере початок з мотиву, розвивається у дії та завершується результатом. Саме наявність такої трирівневої системи характеризує мовленнєву діяльність. Результативним є позитивний досвід участі курсантів та студентів в міжвузівських олімпіадах з іноземних мов серед вищих навчальних закладів та Всеукраїнських наукових міжвузівських конференціях, а також у засіданнях студентського наукового товариства. Захист та підтримка французької мови у світі передбачає визначення геополітичних пріоритетів та розробку стратегії, адаптованої до різних ситуацій. Статус французької мови як міжнародної залежить від можливості та бажання європейців зберегти багатомовність, а також від франкомовних країн. Саме тому Франція докладає значних зусиль та задіює значні засоби для проведення своєї мовної політики як у Європі, так і у всьому світі. Глобалізація - це не лише велике відкриття, але й суперечливий феномен економічної раціоналізації та культурної стандартизації. З цієї точки зору франкомовний світ ризикує втратити свою індивідуальність в англо-американському культурному потоці. Посилення комунікативно-пізнавальної мотивації студентів, урізноманітнення прийомів і форм робіт на навчальному занятті, розширення загальнокультурного світогляду здобувачів освіти можливе завдяки лінгвокраїнознавчому «фарбуванню» навчальних матеріалів та організації вивчення іноземної мови в тісному зв’язку з національною культурою народу досліджуваної мови.

У статті здійснено аналіз аудіювання як виду мовленнєвої діяльності й труднощі в практиці аудіювання у процесі навчання англійскої, німецької та французської мов у Національному технічному університеті "ХПІ" у Харкові.

На сьогодні обставини багатьох категорій кримінальних і цивільних справ збільшують необхідність розширення розслідування злочинів засобами фіксації мовленнєвих повідомлень за допомогою високоякісної апаратури і проведення експертних ідентифікаційних і діагностичних досліджень мовленнєвої інформації людей, які мають оперативний інтерес. Експертна практика показує, що на експертизу найчастіше надходять (відео)фонограми, виконані в екстремальних умовах, що відображають стресовий стан людини, що безпосередньо позначається на роботі її мовленнєвого апарату і, відповідно, на голосі та мовленні. Тому порівняння голосу та мовлення однієї і тієї ж людини в різних ситуаціях спілкування не завжди дозволяє її підтвердити. Тим більше, що з метою відведення від себе підозри, підозрювана людина може навмисно змінити свій голос. Однак експерт з досвідом роботи встановлює достовірність джерела відомостей, а також фальсифікацію фонограми. Під час провадження судової експертизи відео-, звукозапису основним знаряддям, на відміну від інших експертиз, є слух експерта, який здатний узагальнити не тільки комплексну звукову інформацію фонограми, а й розділити цю інформацію таким чином, що дозволяє експерту одночасно говорити про зміст сказаного, лінгвістичні особливості голосу та мовлення людини, емоційний стан в момент запису, а також про навколишнє середовище, у якому здійснювався звукозапис. На експертизу надходить особлива форма речових доказів – фонограми чи відеофонограми, що створені за допомогою технічних засобів і відображають в акустичній (звуковий) формі інформацію про злочинні дії. Зважаючи на викладене, постала нагальна потреба у розгляді лінгвістичних методів дослідження голосу та мовлення людини в умовах контактного білінгвізму на матеріалі судової експертизи відео-, звукозапису.

У дисертації вперше комплексно досліджено проблему порушень мовленнєвої діяльності, зумовлених розумовою відсталістю легкого та помірного ступенів тяжкості: причинну обумовленість, механізми виникнення, специфіку когнітивного компоненту. Визначено стратегію і тактику медико-лого-психолінгво-педагогічного етапу дослідження; подано характеристику змісту, педагогічні умови та критерії диференційованого оцінювання мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким і помірним ступенями розумової відсталості; обґрунтовано показники порушень мовлення. Науково обґрунтовано, емпірично досліджено теоретико-методичні засади та розроблено й експериментально перевірено комплексну диференційовану систему формування та корекції мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким і помірним ступенями розумової відсталості на основі системного, індивідуально-диференційованого, мотиваційно-когнітивного, корекційно-розвивального, комунікативно-діяльнісного підходів. У межах комплексної диференційованої системи формування та корекції мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким і помірним ступенями розумової відсталості розроблено й обґрунтовано: концептуально-стратегічний модуль, технологічний модуль (педагогічну технологію формування та корекції мовленнєвої діяльності, алгоритм її реалізації, програмно-методичне забезпечення в контексті навчального предмету корекційно-розвивального спрямування «Розвиток мовлення»). Визначено та обґрунтовано напрями підготовки й підвищення кваліфікації фахівців до роботи з формування та корекції мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким і помірним ступенями розумової відсталості, запропоновано доповнення Освітньо-професійної програми підготовки здобувачів вищої освіти на першому (бакалаврському) рівні за спеціальністю 016 Спеціальна освіта навчальною дисципліною «Спеціальна методика розвитку мовлення». У ході дослідження вперше комплексно досліджено проблему порушень мовленнєвої діяльності, зумовлених розумовою відсталістю легкого та помірного ступенів тяжкості на всіх її рівнях, за всіма показниками, що має суттєве значення для розв’язання фундаментальних педагогічних проблем як спеціальної, так і інклюзивної освіти; визначено характеристику змісту, педагогічні умови та критерії диференційованого оцінювання мовленнєвої діяльності при легкому та помірному ступенях розумової відсталості, виділено та схарактеризовано її складові компоненти як у логопедичному, так і психолінгво-педагогічному напрямах; розроблено, обґрунтовано й експериментального перевірено діагностико-диференційовану модель медико-лого-психолінгво-педагогічного вивчення актуального стану мовленнєвої діяльності обраної категорії дітей; експериментально виявлено особливості функціональної системи мови та мовлення крізь призму інтелектуального компоненту мовленнєвої діяльності, здійснено диференціацію рівнів розвитку її підсистем з урахуванням ступенів розумової відсталості – легкого та помірного; подано характеристику чотирьох рівнів розвитку мовлення при системному недорозвитку мовлення зумовленого інтелектуальними порушеннями; розроблено теоретико-методологічні засади комплексної диференційованої системи формування та корекції мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким і помірним ступенями розумової відсталості на основі системного, індивідуально-диференційованого, мотиваційно-когнітивного, корекційно-розвивального, комунікативно-діяльнісного підходів; розроблено алгоритм реалізації системи формування та корекції мовленнєвої діяльності обраної категорії дітей у контексті курсу корекційно-розвивального спрямування «Розвиток мовлення»; обґрунтовано напрями підготовки й підвищення кваліфікації фахівців до роботи з формування та корекції мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким і помірним ступенями розумової відсталості. Поглиблено та осучаснено поняття «порушення мовлення, зумовлені інтелектуальними порушеннями», «системні порушення мовлення», «системний недорозвиток мовлення»; механізми та структуру мовленнєвих порушень при розумовій відсталості з урахуванням чинників впливу (віку, ступеня тяжкості, супутніх порушень розвитку, терміну корекційно-розвивальної роботи); діагностико-диференційований напрям психолінгво-педагогічного вивчення мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким та помірним ступенями розумової відсталості; відомості про психомоторний і мовленнєвий розвиток обраної категорії дітей; варіанти мовленнєвого дизонтогенезу при різних ступенях розумової відсталості; конкретизовано й уточнено зміст корекційно-розвивального процесу. Подальшого розвитку набуло наукові відомості щодо особливостей діагностики, формування й корекції мовленнєвої діяльності при порушеннях психофізичного розвитку – розумовій відсталості легкого та помірного ступенів тяжкості; упорядкування діагностичного інструментарію дослідження компонентів мовно-мовленнєвої системи в обраної категорії дітей; змістове та організаційно-методичне забезпечення міждисциплінарного супроводу молодших школярів з інтелектуальними порушеннями в умовах сучасного освітнього простору. Практичне значення одержаних результатів полягає полягає в удосконаленні процесу диференційованої діагностики мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким і помірним ступенями розумової відсталості; розробці й обґрунтуванні показників порушень мовленнєвої діяльності обраної категорії дітей; розробці комплексної диференційованої системи формування та корекції мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким і помірним ступенями розумової відсталості, що впроваджена в роботу спеціальних закладів загальної середньої освіти України у вигляді: педагогічної технології, алгоритму її впровадження, Програми з розвитку мовлення дітей із легким і помірним ступенями розумової відсталості, організаційно-методичних рекомендацій щодо міждисциплінарного супроводу молодших школярів з інтелектуальними порушеннями в умовах сучасного освітнього простору, призначених для вчителів-логопедів, дефектологів та інших фахівців, які проводять роботу з розвитку мовлення обраної категорії дітей, батьків; програмно-методичного забезпечення підготовки студентів до відповідної професійно-педагогічної діяльності (навчальної програми «Спеціальна методика розвитку мовлення», затвердженої на засіданні кафедри спеціальної та інклюзивної освіти СумДПУ імені А. С. Макаренка (протокол № 5 від 27 грудня 2018 р.). Матеріали дослідження можуть використовуватись у системі вищої, спеціальної та інклюзивної освіти для створення й модернізації навчальних і методичних матеріалів з питань діагностики, формування й корекції мовленнєвої діяльності молодших школярів з інтелектуальними порушеннями. Одержані результати мають суттєве значення для забезпечення послідовності, наступності й перспективності між молодшим і середнім шкільним віком щодо мовленнєвого розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями. У результаті системного теоретико-методологічного, історичного й емпіричного аналізу означеної проблеми, визначено науково-теоретичні засади обґрунтування порушень мовленнєвої діяльності в дітей з інтелектуальними порушеннями молодшого шкільного віку. Ураховуючи ієрархічність процесів формування, розуміння мовлення й основних складових мовленнєвої системи та завдання, які вони вирішують, у межах даного дослідження, на думку автора, є доцільним використання як логопедагогічного, так і психолінгвістичного підходів вивчення мови й мовлення обраної категорії дітей. Їх поєднання може надати спеціалістові не тільки необхідні теоретичні знання, але й комплексну диференційовану методику експериментального вивчення специфічних проявів порушень мовленнєвої діяльності дітей із легким і помірним ступенями розумової відсталості. Визначено, що комплексне дослідження мовленнєвої діяльності обраної категорії дітей з урахуванням психолінгвістичних механізмів порушень мовленнєвої діяльності передбачає дослідження їх причинної обумовленості, зв’язку з порушеннями когнітивної сфери, механізмів виникнення порушень. У ході дослідження встановлено, що існує складний комплекс як внутрішніх, так і зовнішніх чинників психологічного, соціального, педагогічного спрямування, які визначають якісну своєрідність процесу мовленнєвого розвитку, велику поширеність і стійкість порушень мовлення в обраної категорії дітей. Домінуючими, на думку автора, є психологічні чинники, зумовлені порушеннями пізнавальної діяльності, які впливають на процес оволодіння та подальшого розвитку мовлення. У ході проведеного дослідження було з’ясовано, що механізми виникнення порушень мовлення в дітей з інтелектуальними порушеннями визначаються не тільки наявністю загального, дифузного недорозвитку мозку, що обумовлює системний недорозвиток мовлення, але й локальною патологією зон, які мають безпосереднє ставлення до мовлення, що ще більше ускладнює прояви порушень мовлення. За результатами аналізу автором було узагальнено й виділено такі групи механізмів: психологічні (органічне порушення загальнофункціональних механізмів мовлення: мислення, пам’яті, уваги, уяви, уявлення, сприймання тощо); нейропсихологічні, нейрофізіологічні (порушення загальної нейродинаміки (недостатність внутрішнього гальмування, нестійкість зв’язків і патологічна інертність психічних процесів); порушення в нейродинаміці мовленнєвої системи – діяльності регуляторного механізму, інертності процесу та складність у переключеннях психічних процесів); когнітивні (негативний вплив інтелектуальних порушень на розвиток мовлення в різних аспектах: на організацію смислових операцій продукування мовленнєвих висловлювань, на рівень мовної семантики, на можливість засвоєння формально-мовних засобів; недорозвиток аналітико-синтетичної діяльності відбивається на якості, точності й обсязі мовленнєвої інформації як на рівні сприймання, так і відтворення). Ретроспективний аналіз проведеного дослідження дозволив визначити етапи становлення вчення про порушення мовлення в розумово відсталих дітей. З метою визначення актуальних напрямів дослідження автором було встановлено, що ця категорія дітей є надзвичайно складною в перебігу розвитку, механізмах, проявах порушення та проблематичною в пошуках психолого-педагогічних шляхів навчання, виховання й розвитку категорією дітей. Аналіз сучасного стану прикладної логопедії засвідчив існування проблеми трактування порушень мовлення в дітей із різними порушеннями психофізичного розвитку, зокрема – порушеннями інтелектуального розвитку (розумовою відсталістю). Визначення порушень мовлення відповідно до сучасної психолого-педагогічної (педагогічної) класифікації створює своєрідний гальмівний ефект на здійснення корекційно-розвивальної роботи, оскільки намагання вчителів-логопедів (дефектологів) використовувати традиційні методики, що застосовуються в роботі при ФФНМ чи ЗНМ, досить часто є малоефективними, оскільки не досягають головної мети – корекції порушених механізмів, які спричиняють порушення мовлення; виявлення більш «сильних» сторін у розвитку дитини, на які можна спиратись у ході здійснення корекційно-розвивальної роботи. Ураховуючи численні дослідження в галузі спеціальної освіти, зокрема, психокорекційної педагогіки, можна стверджувати, що інтелектуальні порушення (розумова відсталість) накладають специфічний відбиток на характер порушень мовлення, які, на думку автора, доцільно визначати як «системний недорозвиток мовлення» (СНМ) різного ступеню тяжкості. Наявність інтелектуальних порушень формує системний характер, оскільки недорозвиненими стають усі операції пізнавальної та мовленнєвої діяльності. У ході ґрунтовного аналізу було з’ясовано, що СНМ є складним комплексом дизонтогенетичних проявів. У більшості випадків він містить порушення як мовленнєвих, так і немовленнєвих функцій. Автором було визначено й обґрунтовано ступені СНМ, зумовленого інтелектуальними порушеннями: тяжкий, середній, легкий і нерізко виражений; розроблено якісну характеристику цих ступенів за показниками розвитку складових мовленнєвої діяльності. Відповідно до мети, об’єкту, предмету дисертаційного дослідження, його стратегії і тактики, у другому розділі було теоретично обґрунтовано модель диференційованої діагностики мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким і помірним ступенями розумової відсталості, та алгоритм її впровадження, які було покладено в основу експериментально-дослідної роботи. Під час проведення дослідження автором було узагальнено й упроваджено блоки завдань, які було розроблено й адаптовано в кількох варіантах, ураховуючи вік, рівень научуваності (вид допомоги в процесі постановки та виконання завдання), ступінь розумової відсталості. У ході дослідження було визначено варіанти мовленнєвого дизонтогенезу, зумовленого інтелектуальними порушеннями: умовно-типовий та дизонтогенетичний. За результатами констатувального етапу дослідження висвітлено авторське бачення реалізації комплексної диференційованої системи формування й корекції мовленнєвої діяльності молодших школярів із легким і помірним ступенями розумової відсталості. Систему забезпечують пріоритетні напрями: діагностичний, корекційно-розвивальний, психолого-педагогічний. Функціонування запропонованої системи передбачає два модулі: концептуально-стратегічний і технологічний, кожний модуль має функціональні блоки. Запропонована система є цілеспрямовано організованим освітнім простором, який заповнює спеціально скорегована взаємодія фахівців психолого-педагогічного профілю, членів родини та самої дитини.
The thesis is a comprehensive research of the problem of speech activity disorders caused by mental retardation of mild and moderate degrees of severity: causes, mechanisms of occurrence, specificity of the cognitive component. The strategy and tactics of the medical-logo-psycholinguistic and pedagogical stage of the study are determined; characteristics of the content, pedagogical conditions and criteria of differentiated assessment of speech activity of junior schoolchildren with mild and moderate degree of mental retardation are given; the indicators of speech disorders are substantiated. The theoretical-methodological foundations are scientifically substantiated and empirically investigated and complex differentiated system of formation and correction of speech activity of junior pupils with mild and moderate degree of mental retardation on the basis of systems, individual-differentiated, motivational-cognitive, corrective-developing, communicative-activity approaches is developed and experimentally verified. Within the complex differentiated system of formation and correction of speech activity of junior schoolchildren with mild and moderate degree of mental retardation, the conceptual-strategic and technological (pedagogical technology of formation and correction of speech activity, algorithm of its realization, program-methodological support in the context of the discipline of correctional-developmental direction «Speech development») modules are developed and substantiated. The directions of specialists’ training and professional development to work on formation and correction of speech activity of junior schoolchildren with mild and moderate degree of mental retardation have been identified and substantiated, and supplementing the Educational-professional program of training of higher education applicants at the first (bachelor) level in the specialty 016 Special Education by the discipline “Special method of speech development” is proposed. In the course of the study, the concepts of “speech disorder, caused by intellectual disabilities”, “systemic speech disorder”, “systemic speech underdevelopment” have been deepened and specified; information on the mechanisms and structure of speech disorders has been extended taking into account the factors of influence (age, degree of mental retardation, concomitant developmental disorders, term of correctional-developmental work); the diagnostic-differentiated model of logo-psycholinguistic and pedagogical study of speech activity of junior schoolchildren with mild and moderate degree of mental retardation has been developed and substantiated; information on the psychomotor and speech development of the selected category of children has been expanded and updated, the options of speech dysonotogenesis at mild and moderate levels of mental retardation have been substantiated; theoretical-methodological principles of the process of formation and correction of speech activity of the selected category of children have been determined and updated, the content of the correctional-developmental process has been specified. The knowledge on the features of diagnosis, formation and correction of speech activity at mental retardation of mild and moderate degrees of severity, organizing diagnostic tools for its research, content and organizational-methodological support of interdisciplinary support of junior schoolchildren with intellectual disorders in the conditions of modern educational space has been deepened. The practical significance of the obtained results lies in improving the process of differentiated diagnosis of speech activity of junior schoolchildren with mild and moderate degree of mental retardation; developing and substantiating the indicators of violations of speech activity of the selected category of children; developing a complex differentiated system of formation and correction of speech activity of children with mild and moderate degree of mental retardation of junior school age, which has been introduced into the work of special institutions of general secondary education of Ukraine: pedagogical technology, algorithm for its implementation; designing a program for the development of speech for children with mild and moderate degree of mental retardation; developing organizational-methodological recommendations for interdisciplinary support of junior pupils with intellectual disabilities in the conditions of modern educational space; developing programme-methodological provision of students training for appropriate professional-pedagogical activities (educational program “Special method of speech development”, approved at the meeting of Chair of Special and inclusive education of Sumy SPU named after A. S. Makarenko); developing methodological recommendations on the investigated issue aimed at teachers-speech therapists, defectologists and other specialists who work on the development of speech of the selected category of children. Materials of the research can be used in the system of higher, special and inclusive education for creation and modernization of educational and methodological materials on diagnostics, formation and correction of speech activity of junior schoolchildren with mild and moderate degree of mental retardation. The obtained results are essential for ensuring consistency, continuity and perspectives between the junior and middle school age in relation to speech development of children with intellectual disabilities. As a result of systematic theoretical-methodological, historical and empirical analysis of the identified problem, the scientific-theoretical foundations of justification of violations of speech activity in children with intellectual disabilities of the junior school age are determined. Taking into account the hierarchy of the processes of formation, understanding of speech and the main components of the speech system and the tasks they solve, within the limits of this research, in the author’s opinion, it is expedient to use both the logo-pedagogical and psycholinguistic approaches of language and speech study of the selected category of children. Their combination can give a specialist not only necessary theoretical knowledge, but also a complex differentiated methodology of experimental study of specific manifestations of speech activity violations of children with mild and moderate degree of mental retardation. It is determined that a comprehensive research of speech activity of the selected category of children, taking into account the psycholinguistic mechanisms of violations, the state of formation of various forms, types and components of speech activity, interrelations and interconnectedness of speech disorders involves the study of their causal conditionality, connection with violations of the cognitive sphere, mechanisms of occurrence violations. The study has found out that there is a complex set of both internal and external factors of psychological, social, and pedagogical orientation, which determine qualitative peculiarity of the process of speech development, high prevalence and stability of speech disorders in the selected category of children. In the opinion of the author, the dominant ones are psychological factors, caused by violations of cognitive activity, which influence the process of mastering and further development of speech. In the course of the study, it has been found out that the mechanisms of speech impairment in children with intellectual disorders are determined not only by the presence of general, diffuse underdevelopment of the brain, which causes systemic underdevelopment of speech, but also the local pathology of areas that are directly related to speech, which complicate manifestations of speech disorders even more. According to the results of the analysis, the author has synthesized and allocated the following groups of mechanisms: psychological (organic violation of general-functional speech mechanisms: thinking, memory, attention, imagination, representation, perception, etc.); neuropsychological, neurophysiological (violation of general neurodynamics (insufficiency of internal inhibition, instability of ligaments and pathological inertness of mental processes), violation of neurodynamics of the speech system – functioning of the regulatory mechanism, inertness of the process and complexity in switching of mental processes); cognitive (negative influence of intellectual violations on speech development in various aspects: organization of semantic operations of speech production, the level of linguistic semantics, the possibility of assimilation of formal-linguistic means; underdevelopment of analytical and synthetic activity affects quality, accuracy and volume of speech information as levels of perception and reproduction). Retrospective analysis of the conducted research allowed determining the stages of formation of the theory of speech impairment in mentally retarded children. While determining the actual directions of research the author has established that this category of children is extremely complex in the course of development, mechanisms and manifestations of violations and problematic in search of psychological-pedagogical ways of teaching, upbringing and development. An analysis of the current state of applied speech therapy has shown the relevance of the problem of interpretation of speech impairments in children with various disorders of psychophysical development, in particular – disorders of intellectual development (mental retardation). The definition of speech impairments according to the modern psychological-pedagogical (pedagogical) classification creates a peculiar inhibitory effect on the correction and development work, since the efforts of teachers-speech therapists (defectologists) to use traditional methods used in work with FFSU or GSU are often ineffective, because they do not reach the main goal – correction of violated mechanisms that cause speech impairment; identification of “stronger” sides in the development of the child, on which correctional-developmental work should be based. It has been found out that according to the psychological-pedagogical and clinical-pedagogical classifications of speech disorders, which are generally accepted in the speech therapy, today none of the selected speech disorders is denoted by the term “systemic speech disorder” or “systemic speech underdevelopment”, since both consider among these disorders only violations of the original genesis. Taking into account numerous studies in the field of special education, in particular, psycho-correctional pedagogy, it can be argued that intellectual disabilities (mental retardation) impose a specific imprint on the nature of speech disorders, which, according to the author, should be defined as a “systemic speech underdevelopment” (SSU) of various degrees of severity. Intellectual disabilities form a systemic nature, as all the operations of cognitive and speech activity become underdeveloped. In the course of the grounded analysis, it has been found out that SSU is a complex of dysontogenetic manifestations. In most cases, it contains violations of both speech and non-speech functions. The author has determined and substantiated degrees of SSU, caused by intellectual disorders: severe, moderate, mild and subtle; and has developed qualitative characteristics of these degrees on indicators of development of speech activity components. In accordance with the aim, object and subject of the thesis, its strategy and tactics, in the second section the model of differentiated diagnostics of speech activity of junior schoolchildren with mild and moderate degree of mental retardation and the algorithm of its implementation, which was the basis of experimental research, were theoretically substantiated. During the research, the author synthesized and implemented task units, which were developed and adapted in several variants, taking into account age, level of learning (type of assistance in the course of presentation and performance of the task), degree of mental retardation. In the course of the study, variants of speech dysontogenesis, determined by intellectual disorders, were determined: conditional-typical and dysontogenetic. As a result of the ascertaining stage of the study, the author’s vision of implementation of a complex differentiated system of formation and correction of speech activity of junior schoolchildren with mild and moderate degree of mental retardation is highlighted. The system is provided by priority directions: diagnostic, correctional-developmental, psychological-pedagogical. Functioning of the proposed system involves two modules: conceptual-strategic and technological, each module has functional units. The proposed system is a purposefully organized educational space, which is filled with specially adjusted interaction of specialists of the psychological-pedagogical profile, family members and the child.

У тезах аналізуються ефективні шляхи засвоєння нової лексики слухачами мовного курсу, зокрема способи запам’ятовування лексичних одиниць. Ця якість допомагає інокомунікантам набувати мовленнєві компетенції вже на етапі довузівської підготовки. Ключові слова: українська мова як іноземна, лексичний запас, лексична одиниця, мнемотехніка, способи запам’ятовування слів, мовленнєві компетенції.

У статті мова йде про особливості опрацювання матеріалів про культурологічний проект «Сім чудес України» у процесі вивчення інокомунікантами українознавства. Проект дає широкі можливості для формування мовленнєвої компетенції у слухачів курсу української мови як іноземної на етапі довузівської підготовки. Ключові слова: українська мова як іноземна, лінгвокраїнознавство, українознавство, проект «Сім чудес України», культурологія, фонові знання.

На основі аналізу визначено особливості класифікацій табу, що дають змогу систематизувати наявні в культурі заборони й виявити їхні етноспецифічні особливості. Виявлено наявні табуйовані елементи в українській культурі, спрямовані на унормування, упорядкування різних сфер людського життя. У досліджені проаналізовано наукові праці та фактичний матеріал, що дає підстави розподілити українські табу на дві групи — заборони, які стосуються вербальної комунікації, та заборони, пов’язані з людською поведінкою загалом.

Словник-довідник сприятиме кращому розумінню значення фразем біблійного походження в текстах художньої літератури та публіцистики. Знання конкретних умов їх виникнення допоможе правильно послуговуватися ними в мовленнєвій практиці. Для учнів, студентів, викладачів, журналістів і для всіх шанувальників Слова Божого.