Academic literature on the topic 'Мовленнєва дія'

Соціально-орієнтоване спілкування психотерапевта – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, зокрема його публічне висловлювання є найбільш складною і найбільш досконалою формою його мовленнєвого спілкування, смислового аспекту соціально-психологічної взаємодії, фахової вербальної комунікації. Володіти цією формою – значить бути мовленнєвою особистістю, носієм психотерапевтичної культури. Публічне висловлювання суб’єкта професійно-комунікативної діяльності розглядається як співвіднесене з психологічною категорією системи мовленнєвих дій. Воно розгорнуте, розмовне, кодифіковане, стилістично вмотивоване, марковане, регламентоване, дискретне, безпосереднє. Це – орієнтоване на масову аудиторію слухачів соціально контекстне, спрямоване на вплив, довільне, усвідомлене, навмисне, відрефлексоване цілеспрямоване усне мовлення, структуризоване за композиціями його функціонально-смислових типів або їх контамінацій; комунікативно доцільне мовлення, професійний зміст якого відразу забезпечує розуміння його клієнтами.Публічне висловлювання мовленнєвої особистості – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності – завжди специфічно за своїм мовленнєвим мотивом, який не може бути реалізований жодним іншим способом, окрім соціально-орієнтованого мовленнєвого спілкування. Мовленнєве спілкування психотерапевта як публічне висловлювання в діаді або полілозі, як система мовленнємовних дій суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, обов’язково передбачає у своїй структурі такі компоненти: а) мотив смислоформулювання; б) мовну інтенцію (формування і формулювання думок); в) мету, пов’язану з побудовою психотерапевтично спрямованого на клієнта публічного висловлювання (особистісно-орієнтоване мовне спілкування, як правило, передбачає не тільки мовленнєву мету); г) його результативність (ступінь збігу досягнутого комунікативно-мовленнєвого результату з наміченою метою); д) контроль за процесом і результатами акту мовленнєвого спілкування. Акт такого спілкування може виступати як найбільш висока структурна одиниця мовленнєво-мовного самовираження терапевта, презентація важливої для клієнта інформації, вираження громадських і особистісних цінностей, а також спосіб його професійно-мовленнєвої самореалізації як особистості.

У науковій статті з’ясовано й обґрунтовано сутність і структуру феноме на “мовленнєва особистість дошкільника”, чинники, що впливають на ефективне формування мовленнєвої особистості дітей дошкільного віку; визначено критерії та їх показники, педагогічні умови формування мовленнєвої особистості дошкільників; здійснено діагностику словникової мобільностіресп ондентів; описано психолінгвістичну модель та експериментальну методику формування мовленнєвої особистості дітей дошкільного віку засобами театралізованої діяльності. Феномен “мовленнєва особистість” становить суттєвий інтерес для дошкільної психолінгвістики і лінгводидактики. У цьому напрямі проводилися дослідження різних науковців: А. Богуш, Л. Калмиковою, О. Трифоновою й О. Кисельовою. Зокрема, А. Богуш вважає, що мовленнєва особистість дошкільника виступає в ролі активного, ініціативного мовця, відкритого для будь-якого спілкування, який легко та невимушено вступає у спілкування з дітьми і дорослими; використовує мовні та немовні засоби виразності, володіє формулами мовленнєвого етикету, має досить розвинуті комунікативні здібності і достатній рівень розвитку рідної мови. Формуванню мовленнєвої особистості дітей дошкільного віку сприяли такі педагогічні умови: комунікативна мовленнєва спрямованість навчання; мотивація мовленнєвої діяльності; заглиблення дітей в активну комунікативно-мовленнєву діяльність; інтегрований підхід до розвитку мовлення і вивчення мови. У статті було досліджено, що мовленнєва особистість дошкільника – це суб’єкт мовленнєвої комунікації та мовленнєвої діяльності, здатний до опосередкованої мовленнєвої поведінки із соціальними за походженням і суттю мотивами, до усвідомленого керування власною мовленнєвою поведінкою на фоні усвідомлених мовленнєвих мотивів-цілей; суб’єкт із мовною свідомістю та мовною самосвідомістю, що починає формуватися саме в дошкільному віці. Також для формування мовленнєвої особистості дошкільника пропону-ється використовувати такий ефективний засіб арт-терапії як театралізація навчального процесу.

АНОТАЦІЯ У статті висвітлено зміст мистецької освіти дітей дошкільного віку із залученням їх до різних видів діяльності (образотворчої, музичної, художньо-мовленнєвої, театрально-ігрової). Мистецтво є складником культури, творче відображення дійсності в художніх образах, творча художня діяльність, соціальний і виховний ефект якої відомий людям із глибокої давнини. З’ясовано поняття «художній образ» як універсальну категорію мистецтва, основний продукт художньої творчості, який слугує елементом взаємозв’язку між мистецтвом, життям і свідомістю. Теоретичне підґрунтя дошкільної освіти в системі мистецької освіти закладено Л. Виготським, М. Каганом, О. Комаровською, О. Рудницькою, І. Франком, А. Флієром та іншими вченими. У статті розкрито специфіку мистецьких видів діяльності дитини художньо-творчої спрямованості (образотворчу, музичну, художньо-мовленнєву, театрально-ігрову), які є підґрунтям для формування оцінно-контрольних дій як у процесі діяльності, так і за її результатами. Зазначено, що для розвитку творчого потенціалу дитини дошкільного віку важливо збагачувати емоційно-естетичний досвід засобами образотворчого мистецтва. З’ясовано, що образотворча діяльність не тільки свідчить про певні особливості психічного розвитку дитини, але й забезпечує його, стимулює пізнавальну активність, започатковує основи творчої діяльності. Висвітлено проблему художньо-творчої діяльності дітей дошкільного віку, визначено показники та критерії, за якими можна оцінювати художню творчість дітей; методи, прийоми керівництва та навчання дітей художньої діяльності. Зазначено, що образотворчо-мовленнєва діяльність як різновид художньо-мовленнєвої діяльності стимулює дітей до активного мовлення і формує образотворчо-мовленнєву компетенцію. Визначено види художньо-мовленнєвої діяльності, в яких мовленнєва творчість реалізується в різноманітних формах. Окреслені види діяльності мистецької освіти в дошкільному віці формують особистість дитини, розвивають її творчі здібності, інтуїтивно спрямовують прояви дитини до оцінно-контрольних дій. Ключові слова: мистецька освіта, художній образ, художня творчість, образотворча діяльність, художньо-мовленнєва діяльність, діти дошкільного віку.

Розвиток мовленнєвої культури молодшого школяра – одне із завдань сучасної початкової школи. Ця педагогічна й наукова проблема загострюється ще й тому, що до школи першокласники приходять загалом уже зі сформованими мовленнєвими навичками, які не завжди є правильними. Тому завдання вчителя – побачити мовленнєві негаразди, виправити їх, сформувати в дитини стійкі навички нормативного мовлення, зокрема й на уроках математики та інформатики. Для цього треба організувати мовленнєву діяльність учнів так, щоб процес розвитку культури усного мовлення відбувався комплексно, систематично.Автори виокремлюють декілька умов успішного розвитку культури мовлення молодших школярів на уроках математики та інформатики. Перша умова – методика розвитку культури мовлення повинна враховувати такі ситуації, які б визначали мотивацію до вивчення мовленнєвих норм, ставили учня перед необхідністю використовувати нормативне мовлення, підвищувати власний рівень мовленнєвої культури, розширювати лексичний запас, чути мовленнєві негаразди своїх друзів і бачити свої мовленнєві огріхи та вміти виправляти їх тощо. Важливим у процесі формування культури усного мовлення є приклад учителя, який повинен сам буди зразком носія високої мовленнєвої культури, а також прикладом фаховості, який за будь-якої можливості нагадуватиме дітям про культуру мовлення, виправлятиме їхні помилки, дбатиме про формування в них стійких умінь нормативного мовлення. Ефективність процесу формування культури усного мовлення молодших школярів узалежнена від доцільно дібраних методів та прийомів, інноваційних форм роботи вчителя на уроці. Наступна умова – розвиток культури мовлення молодших школярів має відбуватися не тільки на уроках української мови чи літературного читання, а й на інших уроках, зокрема математики та інформатики. Ідеться про створення відповідного екологічно мовлен-нєвого середовища, від якого залежить, наскільки різноманітним, багатим, правильним буде мовлення дитини.

У статті обґрунтовано актуальність проблеми розвитку мовленнєвої активності у дітей з раннім дитячим аутизмом (РДА). Відмічається, що діти-аутисти страждають від власної нездатності налагодити соціальну взаємодію, підтримувати контакт з чужою людиною, труднощі сприймання інформації та розуміння ситуації спілкування. Розкрито суть поняття «мовленнєва активність». Проаналізовано сучасні дослідження з проблеми. Представлено результати власного експериментального дослідження. Було встановлено, що мовленнєва активність у дітей з РДА сформована на низькому рівні. Для дошкільників характерно мовленнєвий негативізм; нестійкий інтерес до ситуації обстеження, вибіркове виконання завдань; відсутність інтересу до завдань; наявність ехолалій, фраз-штампів, автономного мовлення, відсутність власного ініціативного мовлення; відсутність потреби відповідати на поставлені запитання, звертатися із запитаннями, виправляти допущені помилки. У статті представлено корекційно-розвивальну програму, завданнями якої є розвиток мовленнєвої активності у дітей-аутистів. На заняттях приділяється увага розвитку фонематичного слуху; загальної і тонкої моторики, кінестетичних відчуттів, міміки, пантоміміки, просторових організацій рухів; мовної моторики для формування артикуляційної бази звуків, фізіологічного і фонаційного дихання; розвитку навичок правильного вживання звуків у різних формах і видах мовлення, у всіх ситуаціях спілкування. Показано, що серія логоритмічних занять сприяє успішній адаптації, реабілітації, особистісному становленню особи, її інтеграції в соціум. За результатами корекційно-розвивальної роботи у дітей з РДА підвищився рівень мовленнєвої активності.

У дослідженні розкрито проблему вивчення мови як засобу соціальної взаємодії. Доведено, що сьогодні у спеціальній психології та методиці психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами розвивається новий напрям підтримки, що одержав назву «комунікативного підходу» до вивчення іноземних мов як засобу подолання мовленнєвих порушень. Окреслено, що комунікативний підхід до вивчення іноземних мов, труднощі якого обумовлені тим, що процес комунікації є надзвичайно складним явищем, виходить зі сфери лінгвістичного аналізу. Мету комунікативного підходу до вивчення іноземних мов дітьми із затримкою психічного розвитку обґрунтовано як оволодіння мовною та мовленнєвою компетентністю. Сформовано психолого-педагогічну систему засобів психолого-педагогічної підтримки дітей із затримкою психічного розвитку, що значно розширює семантику терміна «мовленнєва компетентність» та дозволяє виокремити такі поняття, як: «вербально-комунікативна компетентність», «лінгвістична компетентність», «соціальна компетентність» та ін. Розглянуто комунікативно-орієнтоване навчання іноземних мов дітей із затримкою психічного розвитку, що спрямоване на подолання недоліків і обмеженості уже відомих методів, зокрема аудіолінгвального. Комунікативний принцип формування мовленнєвої компетентності у процесі вивчення іноземних мов визначено як подальший розвиток і логічне продовження методів, які концентрують увагу на навчанні усної іноземної мови дітей із затримкою психічного розвитку. З’ясовано, що недостатнє володіння мовленнєвими навичками перешкоджає дітям із затримкою психічного розвитку опановувати навчальний матеріал, поєднується із неналежним рівнем сформованості усного мовлення або комунікативної компетентності, але педагоги не завжди можуть визначити причини таких порушень та їх проявів, а отже, надати відповідну допомогу. Застосування звичайних методів корекції не завжди є ефективними. У результаті проведеного дослідження доведено, що спілкування для дітей із затримкою психічного розвитку є основним джерелом надходження знань про навколишню дійсність, засобом набуття досвіду, способом удосконалення мовних засобів, що використовуються у практичній мовленнєвій діяльності, головним фактором подолання порушень, який сприяє формуванню мислення і самосвідомості.

Статтю присвячено дослідженню реактивних комунікативних ходів спів- розмовників на непрямі мовленнєві акти мовців у діалогічному мовленні в англомовному художньому дискурсі. Уточнено поняття непрямого мов- леннєвого акту в сучасній антропозоорієнтованій комунікативно-дис- курсивній парадигмі дослідження лінгвальних категорій, Так, трактуємо непряме висловлення як одиницю з двома іллокутивними силами, в якій одна іллокутивна сила, що співвідноситься з буквальним змістом вислов- лення, протистоїть іншій, що зумовлює реалізацію комунікативної інтен- ції мовця. Непрямий мовленнєвий акт є мовленнєвим засобом ведення вербальної взаємодії, який націлений вести успішне чи неуспішне спіл- кування, досягаючи заздалегідь запланованої мети. Непряме висловлення мовця стає успішним у разі отримання очікуваної комунікативної реак- ції співрозмовника на почутий непрямий мовленнєвий акт, що означає й успішну актуалізацію комунікативної інтенції мовця за допомогою такого висловлення. Неуспішним непрямий мовленнєвий акт уважаємо тоді, коли реакція співрозмовника на непряме висловлення є відсутньою або неправильно протрактованою ним і коли комунікативна інтенція мовця не реалізована у комунікативній ситуації. Уведено поняття комунікатив- ної реакції мовця на вербальну дію співрозмовника як необхідного еле- мента аналізу комунікативного процесу з непрямим мовленнєвим актом. З’ясовано, що типи комунікативних реакцій співрозмовника на непрямий мовленнєвий акт мовця є вербальними й невербальними у діалогічному мовленні у романах Патріка Вайта. Характер реактивних комунікативних ходів співрозмовника на непряме висловлення варіюється від очікуваних до неочікуваних. Неочікувана, але кооперативна реакція персонажа на непряме висловлення зафіксована у ситуаціях вербальної взаємодії, що свідчить про намір персонажа співпрацювати у комунікативному плані, але неможливість через певні причини задовольнити бажання співроз- мовника. Виявлено неочікуваний характер реакції персонажа на непряме висловлення з метою припинення будь-якої кооперації під час спілку- вання. Кількість очікуваних вербальних комунікативних реакцій спів- розмовника на непрямий мовленнєвий акт є значно більшою за неочіку- вані комунікативні реакції у діалогічному мовленні. Обґрунтовано, що непрямі мовленнєві акти є релевантними й успішними висловленнями у діалогічному мовленні персонажів у романах Патріка Вайта, які реалізо- вують комунікативну інтенцію непрямим способом.

Оглядову публікацію присвячено аналізу проблеми підготовка майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку. Конкретизовано понятійно-термінологічний апарат дослідження. Здійснено аналіз навчального плану спеціальності 012 – «Дошкільна освіта». Встановлено, що забезпечення міждисциплінарних зав’язків між дисциплінами різних циклів у процесі підготовки майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення у дітей дошкільного віку дозволяє сформувати у майбутніх вихователів уміння інтегрувати знання з дисциплін. Інтеграція може допомогти в розв’язанні різноманітних педагогічних ситуацій та завдань, забезпечити мобільність і гнучкість використання знань, умінь і навичок з креативно-мовленнєвого розвитку дошкільників під час педагогічної практики. Підтверджено, що готовність майбутніх вихователів ЗДО до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку є результатом професійно-мовленнєвої підготовки у педагогічному ЗВО, який забезпечує сформованість особистісних якостей у майбутніх вихователів, професійно-спрямованих і креативно-мовленнєвих знань, умінь і навичок, що дозволяють їм проєктувати та організовувати ефективну креативно-мовленнєву діяльність з дітьми дошкільного віку. Встановлено, що підготовка майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку буде ефективною якщо реалізувати наступні педагогічні умови: забезпечення інтеграції у підготовці майбутніх вихователів ЗДО до розвитку креативного мовлення дітей дошкільного віку; створення креативно-спрямованого мовленнєвого середовища ЗВО в процесі професійної підготовки майбутніх вихователів. Виявлено, що для ефективної підготовки майбутніх вихователів до розвитку креативного мовлення дошкільнят необхідно створити креативно-спрямоване мовленнєве середовище, а також забезпечити комплекс спеціально організованих і цілеспрямованих заходів, педагогічних впливів, змін традиційного перебігу освітньо-виховного процесу. Ключові слова: підготовка майбутніх вихователів, креативне мовлення, діти дошкільного віку.

У статті обґрунтовано сутність і визначено основні складові комунікативного процесу. Конкретизовано умови спілкування. Резюмовано, що в процесі комунікативної взаємодії комуніканти використовують сукупність мовних засобів для організації обміну повідомленнями під час вербальної взаємодії (спілкування, комунікації), що має назву вербальний (мовний) код. Користування мовним кодом вимагає від комунікантів навичок володіння різними видами мовленнєвої діяльності: слухання (аудіювання) і говоріння, які застосовують в усному спілкуванні, та читання і письмо – у писемній комунікації. Розкрито сутність способів поводження з комунікативним партнером (співробітництво, партнерство, домінування, маніпуляція, конфлікт). Акцентовано увагу на доцільності використання інтерактивних технологій у підготовці майбутніх бакалаврів іноземної мови, як оптимального навчального середовища для опануванням студентами вміннями і навичками організації ефективного комунікативного процесу. Встановлено, що комунікативний акт – це концептуально і структурно організована комунікативна діяльність у межах вербального контакту мовців, в якому предметно-знаковим носієм є дискурс, що опирається на певну ситуацію. Конкретизовано актуальність застосування в процесі фахової підготовки майбутніх філологів інтерактивних педагогічних технологій з використанням змодельованих ситуацій (фрагментів об’єктивно існуючої реальності, частиною якої може бути і вербальна дія), в яких студенти набуватимуть практичного досвіду організації оптимальної комунікативної взаємодії. З’ясовано, що для участі в таких ситуаціях студенти повинні активізувати не тільки мовленнєву, а й мисленнєву діяльність. Проаналізовано змістове наповнення категорії «дискурс» – вербалізовано ї мовленнєво-мисленнєвої діяльності комунікантів у межах вербального контакту, пов’язаного з пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем (адресантом) та осмисленням його мовної картини світу слухачем (адресатом).

Актуальність роботи полягає у необхідності дослідження мовленнєвих актів у німецькомовних директивних текстах як одного з найпоширеніших засобів комунікації в місцях відпочинку та дозвілля (зоопарках, парках, театрах, музеях, галереях). Малодослідженість директивних текстів (регламентуючих або текстів-регламентів) підсилює актуальність розвідки. Результатом реалізації як письмової комунікації, так і усного мовлення є текст. Особливого значення у лінгвістиці тексту набуло розуміння тексту також як процесу, комплексної (мовленнєвої) дії, яка може бути розділена на менші одиниці, субсидіарні мовленнєві акти.
The relevance of the bachelor work lies in the need to study speech acts in German directive texts as one of the most common means of communication in places of recreation and leisure (zoos, parks, theaters, museums, galleries). Poor research of directive texts (regulatory texts) enhances the relevance of the work. The result of the implementation of both written communication and oral speech is a text. Of particular importance in the linguistics of the text is the understanding of the text as a process, a complex (speech) action, which can be divided into smaller units, subsidiary speech acts.
Актуальность работы обусловлена необходимостью исследования речевых актов в немецких директивных текстах как одного из самых распостраненных средств коммуникации в местах отдыха и развлечений (зоопарках, парках, театрах, музеях, галереях). Низкий показатель исследованости директивных текстов (текстов-регламентов) усиливает актуальность работы. Результатом реализации как письменной коммуникации, так и усной речи является текст. Особенного значения в лингвистике текста имеет понимание текста также как процеса, комплексного (речевого) действия, которое может быть поделено на субсидиарные речевые акты.

У статті розглянуто проблему відбору матеріалу для навчання мовленнєвої адаптації майбутніх учителів англійської мови - студентів третіх курсів факультетів іноземних мов. Визначено такі компоненти: теми та ситуації спілкування, мовленнєвий матеріал, мовний матеріал, невербальні засоби спілкування (жести).
The article focuses on the problem of selecting materials for teaching speech adaptation to future English language teachers - the third-year students of foreign languages departments.The topics and communicative situations, the speech and language material, the non-verbal means of communication for teaching speech adaptation have been specified.

Комунікативний бар’єр, який виникає під час педагогічного спілкування, розглядається як інформаційний бар’єр, в основі якого лежить недостатня увага вчителя до модифікацій власного мовлення на різних лінгвістичних рівнях відповідно до рівня підготовки учнів та педагогічної ситуації. Методика навчання мовленнєвої адаптації сприяє розв’язанню проблеми підвищення якості навчання професійно орієнтованого говоріння майбутніх учителів АМ.
The communicative barrier that occurs during any pedagogical communication is considered as the information barrier, based on the teachers’ lack of attention to modifications of their own speech at different linguistic levels according to pupils’ level of preparation and pedagogical situation. The methodology of teaching speech adaptation helps to solve the problem of improving the quality of developing future English language teachers’ professionally oriented speaking skills.

Дипломна робота магістра присвячена дослідженню доцільності використання технології майндмеппінгу у процесі навчання англійської мови учнів 7-го класу. У роботі конкретизовано теоретичні та практичні положення щодо використання технології майндмеппінгу для розвитку навичок англомовної мовленнєвої діяльності учнів 7-го класу; уточнено функції, класифікацію, структуру ментальних карт; теоретично обґрунтувано методику застосування технології майндмеппінгу для розвитку навичок англомовної мовленнєвої діяльності учнів 7-го класу; охарактеризовано вимоги щодо використання технології майндмеппінгу у процесі навчання англійської мови учнів 7-го класу; розроблено та експериментально перевірено ефективність застосування комплексу вправ з використанням ментальних карт для розвитку навичок англомовної мовленнєвої діяльності учнів 7-го класу.

Відповідно до Професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів ЗЗСО», «Вчитель ЗЗСО» складовою мовно-комунікативної компетентності вчителя іноземної мови визначена здатність забезпечувати навчання учнів іноземної мови, а складовою предметно-методичної компетентності – здатність добирати і використовувати сучасні та ефективні методики і технології навчання, виховання і розвитку учнів. Навчальна дисципліна «Адаптивне мовлення вчителя англійської мови» спрямована на формування в майбутніх учителів АМ вмінь мовленнєвої адаптації, тобто однієї зі складових як мовно-комунікативної так і предметно-методичної компетентностей. Мовленнєва адаптація визначається як пристосування мовлення вчителя до рівня підготовки учнів з метою підвищення ефективності навчання та здійснюється шляхом модифікації мовлення вчителя, тобто його змін на різних лінгвістичних рівнях. Оволодіння майбутніми вчителями АМ вміннями мовленнєвої адаптації є ефективним шляхом оптимізації підготовки здобувачів вищої освіти.
According to the Professional Standard for professions "Primary School Teacher", "Teacher" the component of language and communication competence of a foreign language teacher is the ability to organize foreign language teaching, and the component of subject-methodological competence is the ability to select and use modern and effective methods and technologies of teaching, education and development of pupils. The course "Adaptive speech of an English teacher" is aimed at the development of future English teachers' speech adaptation skills, which is one of the components of both language-communicative and subject-methodological competencies. Speech adaptation is defined as the adaptation of teacher's speech to the level of preparation of pupils by modifying the teacher's speech at different linguistic levels in order to increase the effectiveness of language teaching. Mastering the skills of speech adaptation by future teachers is an effective way to optimize the training of higher education students.

Дисертацію присвячено розв‘язанню проблеми навчання мовленнєвої адаптації майбутніх учителів англійської мови – студентів третіх курсів ВНЗ. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше теоретично обґрунтовано, розроблено й експериментально перевірено методику навчання мовленнєвої адаптації майбутніх учителів англійської мови; визначено уміння комплексної мовленнєвої адаптації; удосконалено перелік адаптивних мовленнєвих умінь учителя англійської мови для ефективного педагогічного спілкування; набуло подальшого розвитку уточнення ефективних шляхів покращення сприйняття навчальної інформації учнями на уроці англійської мови. Практичне значення одержаних результатів полягає у відборі навчального матеріалу для формування вмінь мовленнєвої адаптації у майбутніх учителів англійської мови; розробленні комплексу вправ; створенні моделі організації навчального процесу для реалізації запропонованої методики; укладанні методичних рекомендацій щодо організації відповідного навчання. У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об‘єкт і предмет дослідження, зазначено наукову новизну, практичне значення, методи дослідження, зв‘язок роботи з науковими програмами, планами та темами, наведено відомості щодо апробації одержаних результатів. У першому розділі дисертації проаналізовано сучасний стан розвитку наукової думки із проблеми формування вмінь професійно орієнтованого говоріння, досліджено теоретичні передумови формування вмінь мовленнєвої адаптації у майбутніх учителів англійської мови на заняттях із практики усного та писемного мовлення. Визначено зміст навчання мовленнєвої адаптації: професійно орієнтований мовний матеріал (фонетичний, граматичний, лексичний); професійно орієнтований мовленнєвий матеріал (вирази класного вжитку, навчальні тексти, матеріал шкільних підручників); невербальні засоби спілкування (жести); професійно орієнтовані знання; теми та ситуації спілкування; професійно орієнтовані навички та вміння. Обґрунтовано шість груп умінь мовленнєвої адаптації на різних лінгвістичних рівнях: адаптивні вміння організації, оцінювання та корекції, стимулювання, фасилітації, інформування, контролю. Встановлено, що основною характеристикою мовлення вчителя іноземної мови (ІМ) вважається зрозумілість, яка сприяє підвищенню ефективності дидактичного комунікативного впливу в процесі педагогічної взаємодії та досягається шляхом пристосування мовлення вчителя до рівня підготовки учнів. Адаптація мовлення вчителя ІМ здійснюється шляхом спрощення або ускладнення, тобто шляхом модифікації мовлення вчителя на фонетичному, лексичному, синтаксичному рівнях та на рівні дискурсу. Більш високий рівень доступності усної навчальної інформації досягається шляхом застосування вмінь комплексної МА, яку ми розуміємо як адаптацію мовлення вчителя одночасно щонайменше на двох із чотирьох зазначених вище лінгвістичних рівнях. Виокремлено найбільш ефективні модифікації мовлення щодо покращення сприйняття навчальної інформації учнями: на фонетичному рівні (використання різних видів наголосу, пауз; зміни інтонації), на лексичному рівні (перефразування слів), на синтаксичному рівні (спрощення структури речення, сурядний зв'язок; уникання скорочень слів, прислівників перед дієсловами), на рівні дискурсу (формулювання питання-стимулу у формі відкритого спеціального запитання, додаткового альтернативного запитання, додаткового неповного запитання, демонстраційного або довідкового запитання; застосування часткових повторень, різних способів перевірки розуміння). Другий розділ дослідження присвячено розробленню методики навчання мовленнєвої адаптації майбутніх учителів англійської мови. Здійснено відбір навчальних матеріалів з урахуванням принципів комунікативної необхідності та достатності, кореляції навчальних матеріалів зі шкільними підручниками, професіоналізації, релевантності, автентичності. Описано етапи формування вмінь мовленнєвої адаптації в межах навчального модуля. Розроблено підсистему вправ для формування вмінь мовленнєвої адаптації у майбутніх учителів англійської мови. Вона складається з чотирьох груп вправ для формування вмінь мовленнєвої адаптації на фонетичному, лексичному, синтаксичному рівнях та вмінь комплексної мовленнєвої адаптації. Кожна група містить шість підгруп вправ для формування адаптивних мовленнєвих умінь учителя, об‘єднаних відповідно у два блоки. Об‘єднання підгруп вправ у блоки викликано потребою застосувати вміння мовленнєвої адаптації, які формуються, для розв‘язання конкретних завдань у змодельованих ситуаціях під час проведення фрагмента уроку в кінці кожного блоку вправ. Запропоновано модель організації навчання мовленнєвої адаптації майбутніх учителів англійської мови для студентів третіх курсів ВНЗ, яка об‘єднує чотири навчальні модулі. Мета кожного модуля – формування вмінь мовленнєвої адаптації на відповідному рівні модифікації мовлення шляхом виконання шести підгруп вправ, проведення двох фрагментів уроків, заповнення таблиць спостереження та участі в рефлексивних бесідах. У третьому розділі описано організацію та хід експерименту, указано етапи його проведення; проаналізовано й інтерпретовано одержані результати, подано їхню статистичну обробку. Ефективність розробленої методики підтверджено шляхом проведення методичного експерименту. Результати експерименту свідчать про загальну ефективність обох варіантів методики. Горизонтальний характер експерименту допоміг визначити оптимальну організацію навчання МА із застосовуванням письмової рефлексії під час проведення мікротренінгу та самооцінювання ступеня володіння вміннями МА. За результатами проведеного експериментального дослідження укладено методичні рекомендації щодо раціональної організації навчання МА майбутніх учителів англійської мови.
The thesis focuses on the problem of teaching speech adaptation to the third-year students of foreign languages departments who are trained to be future English language teachers. The research provides theoretical substantiation and practical elaboration of the methodology of teaching speech adaptation to future English language teachers. The scientific novelty of the research: for the first time the methodology of teaching speech adaptation to the future English language teachers has been theoretically grounded, developed and verified; complex speech adaptation skills have been ascertained; the list of speech adaptation skills of future English language teachers for increasing the pupils‘ input comprehension has been elaborated; effective ways for increasing the pupils‘ input comprehension during the English classes have been further specified. The practical value of the scientific research: the materials for teaching speech adaptation to the future English language teachers have been selected; the subsystem of professionally oriented activities has been developed; the model of teaching speech adaptation to the 3rd year University students has been developed; the methodological recommendations for the organization of the process of teaching speech adaptation have been suggested. In the Introduction the significance of the problem is grounded; the purpose, the tasks, the object and the subject of the thesis are defined; the scientific novelty, the practical value, methods of the research, the connection with scientific programs are described; the information about the approbation of the results of the research is provided. In the first chapter the current state of scientific ideas concerning the problem of developing professionally oriented speaking skills has been analyzed; the theoretical prerequisites for developing speech adaptation skills of future English language teachers during English Practice classes have been investigated. The content of speech adaptation teaching is substantiated: professionally oriented language material (phonetic, grammar, lexical); professionally oriented speech material (classroom language, educational texts, the material of school textbooks); non-verbal means of communication (gestures); professionally oriented knowledge; topics and situations for communication; professionally oriented skills. Six groups of skills of speech adaptation at different linguistic levels are grounded. They are: organizing adaptive skills, assessing-correcting adaptive skills, stimulating adaptive skills, facilitating adaptive skills, informative adaptive skills and checking adaptive skills. It is determined that the essential characteristic of the English language teacher talk is its comprehensibility which helps to increase the effect of the didactic communicative impact during pedagogical interaction. The comprehensibility is achieved by means of teacher talk adjustment to the level of pupils. The teacher talk adaptation is carried out by means of simplifying or making the speech more complicated, in other words, by means of speech modifications at phonetic, lexical, syntactical levels and at the level of discourse. The higher level of the pupils‘ input comprehension is achieved with the help of complex speech adaptation which is defined as the teacher talk adaptation simultaneously at two linguistic levels. The most effective modifications of teacher talk for increasing the pupils‘ input comprehension are indicated: at the phonetic level (using logical stress, pauses, intonation), at the lexical level (paraphrasing), at the syntactical level (simplifying sentence structure, using coordination more than subordination; using fewer contractions, avoiding pre-verb adverbs), and at the level of discourse (open questions, giving clues in alternative questions, referential and display questions; partial repetitions, different types of comprehension checks). The second chapter is devoted to the elaboration of the methodology of teaching speech adaptation to future English language teachers. The teaching materials have been selected according to the principles of communicative necessity and sufficiency, correlation of teaching materials with school textbooks, professionalization, relevance, and authenticity. The stages of developing speech adaptation skills within one module are described. The subsystem of activities for developing speech adaptation skills has been presented. It consists of four groups of activities for developing speech adaptation skills at phonetic, lexical, syntactical levels and skills of complex speech adaptation. Each group contains six subgroups of activities for developing adaptive speech skills, which are combined respectively into two units. This combination of the subgroups is caused by the necessity to use the adaptive speech skills which are being developed while taking part in microteaching at the end of each unit. The model of teaching speech adaptation to the 3rd year University students has been developed. The model contains four modules. The purpose of each module is to develop students‘ speech adaptation skills at phonetic, lexical, syntactical levels and skills of complex speech adaptation by means of doing activities of six subgroups, taking part in microteaching and reflective discussions, and filling in observation tables. In the third chapter the organization, the procedures and the stages of the experimental teaching have been described; the results of the experiment have been analyzed and interpreted, their statistic processing has been given. The efficiency of the suggested methodology has been confirmed by means of the experiment. The results of the experimental teaching prove the general validity of both variants of the suggested methodology; its optimal variant with written reflection during microteaching and self-assessment has been substantiated. Based on the theoretical studies and outcomes of the experimental validation of the developed methodology, the methodological recommendations for the organization of the process of teaching speech adaptation to future English language teachers have been suggested.

Метою статті є обґрунтування способу подолання комунікативного бар’єру, який виникає під час педагогічного спілкування, та розглядається як інформаційний бар’єр, в основі якого лежить недостатня увага вчителя до модифікацій власного мовлення на різних лінгвістичних рівнях відповідно до рівня підготовки учнів та педагогічної ситуації. Методика навчання мовленнєвої адаптації сприяє розв’язанню проблеми підвищення якості навчання професійно орієнтованого говоріння майбутніх учителів АМ.
The aim of the article is to substantiate the method of overcoming the communicative barrier that occurs during any pedagogical communication and is considered as the information barrier, based on the teachers’ lack of attention to modifications of their own speech at different linguistic levels according to pupils’ level of preparation and pedagogical situation. The methodology of teaching speech adaptation helps to solve the problem of improving the quality of developing future English language teachers’ professionally oriented speaking skills.

«Культура усного та писемного мовлення» є навчально-методичним посібником, в якому систематизовано матеріали наукового та практичного напрямку, що необхідні для успішного засвоєння орфографічних і пунктуаційних правил і підвищення мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенції студентів. Посібник складається з планів лабораторних занять, схем, таблиць, алгоритмів, контрольних питань, списку літератури, які дозволяють студентам самостійно опрацьовувати навчальний матеріал, підвищувати орфографічну та пунктуаційну грамотність, мовленнєву культуру. Для студентів російських відділень філологічних факультетів вищих навчальних закладів, учителів російської мови та літератури шкіл, гімназій, ліцеїв. Може бути корисним усім, хто прагне поглибити свої знання з російської мови, підвищити рівень мовленнєвої культури.

Навчальний посібник «Порадник з англійської мови» призначений для студентів факультету політико-інформаційного менеджменту, зокрема студентам спеціальності 052 Політологія, а також всім, хто прагне формувати професійно орієнтовані мовленнєві компетентності для ефективного спілкування в професійному середовищі.

У статті мова йде про особливості опрацювання матеріалів про культурологічний проект «Сім чудес України» у процесі вивчення інокомунікантами українознавства. Проект дає широкі можливості для формування мовленнєвої компетенції у слухачів курсу української мови як іноземної на етапі довузівської підготовки. Ключові слова: українська мова як іноземна, лінгвокраїнознавство, українознавство, проект «Сім чудес України», культурологія, фонові знання.

У статті проаналізовано мовленнєву поведінку учасників міжособистісного конфлікту. Описано моделі їхньої мовленнєвої поведінки на передконфліктній, власне конфліктній стадії і стадії завершення. Визначено, що варіанти конфліктних мовленнєвих дій суб’єктів на власне конфліктній стадії зумовлюються їх усвідомленням мовленнєвого перебігу передконфліктної стадії, а завершення залежить від значущості особистісних стосунків індивідуумів і мовленнєвих та емоційних реакцій на попередніх стадіях.

Дослідження виконане на матеріалі реплік принцеси Анни, персонажа анімаційного пригодницького фентезі-фільму Кріса Бака та Дженіфер Лі «Крижане серце» (2013). За класифікацією В. Шмідт (2007) визначаємо, що Анна належить до архетипу «Діва» (англ. the Maiden). Для психолінгвістичного образу персонажа характерні: 1) окличні речення (переважно констативи) у поєднанні з позитивною оцінною лексикою, «порожніми» прикметниками та вигуками для вираження захоплення й радості; 2) окличні речення (переважно констативи) для емфатизації смислу або вираження незгоди, незадоволення, обурення; 3) окличні речення з апелятивами для привернення уваги адресата; 4) частотне використання лексеми please у реквестивах демонструє залежність Анни від допомоги інших персонажів; 5) частотне використання лексем sorry та fault демонструє чуйність персонажа до почуттів інших; 6) частотне використання апелятивів Elsa, Olaf та Kristoff демонструють важливість цих персонажів у житті Анни; 7) вербальна та креолізована (у поєднанні з відеорядом) гра слів для створення гумористичного ефекту, передачі оптимістичного ставлення персонажа до будь-яких життєвих ситуацій; 8) розмовні одиниці, оскільки персонаж надає перевагу невимушеному стилю спілкуванню, а її мовлення наближене до мовлення підлітків; 9) прямі квеситиви, які вимагають відповіді від співрозмовника для просування сюжетних ліній, оскільки Анна є головним дієвим персонажем фільму; 10) повтори на синтаксичному рівні у вигляді уточнювальних запитань, множинні асиндетони та апосіопези для демонстрації мислення у формі потоку свідомості, яке демонструє відкритість персонажа, наївність, душевну чистоту і простоту; 11) у мовленні Анни майже однакова частотність займенників першої особи однини I та другої особи you демонструє з одного боку важливість власного «я», а з іншого – значущість для неї інших персонажів. Також порівняно частотними є займенники she, оскільки сестра є найважливішою особою у житті Анни, а також we, оскільки вона залежна від інших персонажів і часто бачить себе лише частиною певної групи, сім’ї.

У статті розглядається проблема формування навичок говоріння і письма як засіб розвитку комунікативної компетентності молодших школярів на засадах сучасних досліджень комунікативного процесу та його ситуативних складових. Робиться акцент на тому, що говоріння і письмо – це різнорідні види мовленнєвої діяльності, які суттєво різняться між собою не тільки формою реалізації, а й дією великої кількості позалінгвістичних факторів. Урахування специфіки мовної організації усних і письмових висловлень на основі засвоєння доступних для дітей молодшого шкільного віку мовних ресурсів у поєднанні з орієнтуванням на умови реалізації процесу усного і писемного спілкування забезпечить формування комунікативної компетентності, сприятиме становленню творчої особистості молодшого школяра. Результатом його мовленнєвої діяльності буде мовленнєво-творчий процес, що характеризується індивідуальністю, виразністю, образністю, емоційністю, дієвістю, стилістичною довершеністю усного і писемного мовлення.

Стаття присвячена засобам створення мовленнєвої характеристики персонажа в сучасних англомовних художніх аудіомедіальних та друкованих текстах, і способам їх відтворення в українському перекладі. Мовленнєву характеристику сприймаємо як поєднання стилістичних елементів будь-якого рівня, характерних для мови окремого персонажа. До засобів створення мовленнєвого портрету також відносимо використання як високої, так і зниженої лексики. Для перекладу характерне використання еквівалентних одиниць, крім випадків перекладу діалектизмів (які часто відтворюються розмовною лексикою), ламаної мови іноземців (яку передають ламаною українською з урахуванням відтворюваного акценту) і вульгаризмів (частину яких відтворюють авторськими евфемізмами, розмовною лексикою або вилучають).

У статті визначається тип мовної особистості Стіва Джобса. Матеріал для дослідження взято з біографічного роману «Стів Джобс», створеного В. Айзексоном (2011), і його українського перекладу (2012). Тип мовної особистості Стіва Джобса визначається на основі двох параметрів, а саме реалізації його психологічного типу у вербальній поведінці, а також рівня комунікативної компетенції. У статті визначено мовленнєві характеристики, які дозволяють віднести його до певного типу. За психологічним типом С. Джобс розглядається як метасимволічна мовна особистість. Серед мовленнєвих особливостей, які дозволяють віднести його до зазначеної категорії, нами виокремлено наступні: домінування інтуїції та логіки; невиражені сенсорне сприйняття, емоції та співчуття; концентрація на картині в цілому; усвідомлення важливості майбутнього; фігуральність та асоціативне мислення; багатий словниковий запас; прямота та критичність мовлення. Відповідно, за рівнем комунікативної компетенції Стів Джобс розглядається як сильна мовна особистість. У цьому аспекті ми виокремлюємо його здатність до створення текстів будь-якої тематичної та жанрової спрямованості, оперування великою кількістю прецедентних текстів та вміння творчо поєднувати різноманітні мовні елементи. Щодо його небажання дотримуватися деяких етичних норм спілкування, дослідження показує, що Стів Джобс, як сильна мовна особистість, змінює наявні стандарти та правила так, як вважає за потрібне. Дослідження демонструє, що його мовленнєвий портрет у перекладі відрізняється в деяких аспектах від оригіналу. В українському перекладі його мовлення подекуди спрощене або незрозуміле. Крім того, брак фонових знань перешкоджає читачам повною мірою сприйняти й оцінити всю потужність і силу його мовлення.

Статтю присвячено мовленнєвiй характеристицi детективiв на матерiалi фiльму «Вбивство у “Схiдному експресi”» i першої серiї телесерiалу «Шерлок». Розглянуто особливостi вiдтворення специфiки мовлення персонажiв в українському перекладi. Пiд мовленнєвою характеристикою розумiємо поєднання стилiстичних елементiв рiзних рiвнiв мови, характерних для мовлення окремого персонажа. Встановлено, що для створення мовленнєвого портрету детектива, автори обирають професiйну термiнологiю, специфiчнi синтаксичнi конструкцiї для передачi нестандартного мислення персонажiв, а також засоби створення комiчного ефекту. Прицьому для мовлення Е. Пуаро характерна iронiя, гра слiв та алогiзм, а для мовлення Ш. Хомса — сарказм, гiпербола та алогiзм. Щоб виокремити Е. Пуаро серед iнших персонажiв, автор додає до його мовленнєвого портрету iншомовнi вкраплення. Визначено, що особливостi мовлення переважно зберiгаються у перекладi через дослiвний переклад, пряме запозичення, компенсацiю.

У статтi схарактеризовано специфiку лiнгвокраїнознавчої роботи на уроках росiйської мови як iноземної та запропоновано систему вправ, що сприяють її ефективностi. Установлено, що пiд час навчання росiйської мови як iноземної в учнiв формуються рiзноманiтнi вмiння та навички, а саме: мовленнєвi вмiння (вмiння говорити, аудiювати, читати та розумiти тощо), навички вживання лексики, граматики, навички вимови, а також лiнгвокраїнознавчi вмiння, що сприяють успiшнiй мiжкультурнiй комунiкацiї.

У роботі розглядаємо особливості формування мовленнєвого портрета кіноперсонажа за психологічним архетипом «Амазонка». За основу визначення основних психологічних рис персонажів групи взято класифікацію В. Шмідт (2007). Роботу виконано на матеріалі фентезі-фільму Т. Бертона Alice in Wonderland (2010). Отримані результати свідчать, що для мовленнєвого портрета Аліси характерні: 1) окличні речення у поєднанні з апелятивами для привернення уваги адресата чи для формування директивів; 2) декларативи у формі окличних речень для емфатизації сенсу, а також при висловлюванні сильних емоцій таких як подив, гнів, роздратування, розпач; 3) прямі реквестиви, які вимагають відповіді від співрозмовника для просування сюжетних ліній; 4) прямі та непрямі директиви як засіб реалізації лідерської функції персонажа; 5) складні речення з причинно-наслідковим зв'язком для демонстрації логіки мислення.

Дослідження присвячене визначенню особливостей формування мовленнєвого портрета персонажів художнього фільму у залежності від їх архетипу. Наразі робіт, у яких розглядається взаємозв’язок між архетипом персонажа і його мовленням, нараховується невелика кількість. Вони, як правило, концентруються на застосуванні машинних способів аналізу тексту і не застосовують розгорнутих класифікацій видів персонажів. Роботу виконано на матеріалі фентезі-фільму Т. Бертона Alice in Wonderland (2010 р.) за однойменною книгою Л. Керрола. Вважаємо, що кінематограф є дієвим засобом впливу на масову свідомість, а моделі, за якими побудовані діалоги у фільмах є загальнозрозумілими та прийнятними для широкого загалу реципієнтів незалежно від країни, культури, мови, віку та інших соціальних характеристик. У роботі проаналізовано особливості мовлення Червоної та Білої Королеви, загальним обсягом сто реплік. За класифікацією В. Шмідт відносимо Червону Королеву до архетипу «Горгона», а Білу Королеву – до архетипу «Спокуслива Муза». Отримані результати свідчать, що для мовленнєвого портрета Червоної Королеви характерні окличні речення для висловлювання таких емоцій як гнів, роздратування, нетерплячість, образа; прямі реквестиви та директиви у вигляді речень з дієсловом у наказовому способі, модальним дієсловом, бездієслівних речень (їх кількість у порівнянні з мовленням інших персонажів значно вища); лексеми на позначення позитивних емоцій відповідно до об’єктів, що викликають у глядача страх або відразу; оцінні та неполіткоректні лексеми; займенник першої особи однини. У мовленні Білої Королеви майже відсутні окличні речення, прямі реквестиви та директиви, оцінні лексеми з негативним значенням (їх кількість у порівнянні з мовленням інших персонажів значно нижча); для неї характерне вираження позитивних емоцій, стриманість у висловлюваннях і оцінках; займенник другої особи однини й множини слугує як прояв піклування про інших, концентрація на співрозмовнику.

Володіння іноземною мовою не означає, що людина має певний словниковий запас і володіє граматичним мінімумом, бо цього замало, щоб вона стала повноцінним учасником міжкультурної комунікації. Той, хто вивчає іноземну мову, може стати активним і повноправним учасником міжкультурного діалогу за умови сформованості в нього вторинної мовної особистості. Розвиток такої особистості забезпечується оволодінням прецедентними феноменами культури, які містять національну, соціокультурну, історичну інформацію, та є показником її сформованості. У статті запропоновано систему критеріїв відбору прецедентних феноменів культури для уроків іноземної мови. Схарактеризовано прецедентні феномени культури як засіб формування вторинної мовної особистості. З’ясовано, що вторинна мовна особистість – це комунікативно-активний суб'єкт, який легко включається в міжкультурну комунікацію та здатен правильно продукувати мовленнєву поведінку в певній ситуації міжкультурного спілкування. Прецедентні феномени культури, які є когнітивними структурами, сформованими в пізнавальній базі носіїв мови на основі їхнього соціокультурного та національно-історичного досвіду, сприяють формуванню іншомовної картини світу, набуттю навичок міжкультурного спілкування. Визначено, що критерії відбору прецедентного феномену культури – це властивості, що дозволяють включити його до змісту уроку як дидактичний матеріал. Виділено систему критеріїв відбору прецедентних феноменів культури, яка складається із основних (інформативність, номінативність, прагматичність, уживаність) і факультативних (програмність, міжкультурна зв'язаність) критеріїв. Виявлено, що включення прецедентних феноменів культури як дидактичного матеріалу до змісту уроків іноземної мови дозволяє зробити його ефективнішим, забезпечує актуалізацію міжпредметних зв'язків, сприяє формуванню вторинної мовної особистості та міжкультурної компетентності.