Academic literature on the topic 'Митрополит Андрей Шептицький'

У статті на основі комплексного аналізу наукових праць досліджується внесок митрополита Андрея Шептицького в розвиток та збереження культурно-мистецької спадщини українського народу. Основними напрямками фінансової допомоги митрополита Шептицького були: підтримка освітніх навчальних закладів – від дошкільних – до закладів вищої освіти; допомога малозабезпеченим сім'ям та сиротам; збереження мистецької спадщини та підтримка обдарованих молодих митців; пам’яткоохоронна діяльність. У статті проаналізовано погляди митрополита на здійснення меценатської діяльності та способи її реалізації. Вся благочинна місія Андрея Шептицького була спрямована на отримання конкретних результатів від його роботи, які б зумовили системні зміни у культурному розвитку суспільства. Митрополит був ініціатором запровадження різних видів суспільної опіки для українського населення. Доведено, що Андрей Шептицький допомагав багатьом громадським організаціям, які підтримували матеріально незаможні верстви населення. Серед них – Марійські товариства, які діяли при церквах і допомагали бідним та незаможним людям; Крайовий комітет допомоги українському студентству, який надавав матеріальну підтримку студентам закладів середньої та вищої освіти; Товариство Вакаційних Осель – влаштовувало відпочинок дітей у заміських комплексах, зокрема в с. Миловання Товмацького повіту та в с. Кошів Коломийського повіту. Одним із першочергових завдань митрополита Андрея Шептицького було якісна освітня та виховна підготовка майбутніх священників у Львівській Духовній Семінарії. Для реалізації цього завдання митрополит часто відвідував освітній заклад, проводив бесіди з настоятелями та богословами, фінансово допомагав талановитим вихованцям отримати освіту за кордоном. Намагаючись підняти авторитет Греко-католицької церкви серед населення Галичини, митрополит Андрей Шептицький організовував конференції, реколекції, фінансував друковані видання. Важливим аспектом меценатської діяльності Андрея Шептицького була допомога дітям-сиротам. У 1915 р. з його ініціативи було засноване товариство «Захист ім. Митрополита Шептицького для сиріт у Львові», яке піклувалося про їх різнобічний розвиток та самореалізацію в майбутньому. Окремим напрямом діяльності товариства була підготовка вихователів і підвищення кваліфікації педагогічних працівників для освітньо-виховних закладів, які фінансувалися греко-католицькою церквою. Окремим вектором меценатської діяльності митрополита Шептицького було збереження мистецьких пам'яток та підготовка мистецької інтелігенції. Він підтримав заснування та сприяв діяльності Національного музею у Львові, фінансував проведення археологічних розкопок, сприяв підтримці обдарованих молодих митців, забезпечуючи їх навчання за кордоном. Серед стипендіатів митрополита Андрея Шептицького були Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Михайло Бойчук, Яків Струхманчук, Іван Старчук, Станіслав Ігнацій Віткевич, Микола Федюк та ін. Відомий меценат, громадсько-політичний діяч, митрополит Греко-католицької церкви зробив неоціненний внесок у розвиток української культури. Він був людиною, яка наділена надзвичайними якостями: людяністю, добротою, милосердям, цілеспрямованістю, повагою до інших. Його моральні принципи мають стати своєрідним орієнтиром для майбутніх поколінь.

У статті висвітлюється етичне вчення митрополита Андрея Шептицького про природні чесноти, яке є важливою складовою його етичної системи. Природні чесноти митрополит розуміє як довершений вираз людської природи. Їх він нараховує чотири: розсудливість як чеснота розуму, мужність як чеснота емоційності, стриманість як чеснота чуттєвості та справедливість як чеснота волі. Вони є природними, оскільки мають бути властивими людині як істоті розумній. Але чесноти виникають у особистостей не автоматично чи за необхідністю, а з набуттям ними певних звичок вільно вчиняти моральним чином, згідно із нормами, які розумом визнані за природні. Етика природних чеснот у Шептицького є творчим процесом самотворення особистості. Вона побудована на основі етичного вчення Томи Аквінського та цілком перебуває у межах раннього неотомізму. Шептицький дає їй не екзистенціальну, як у Ж. Марітена і Е. Жильсона інтерпретацію, а метафізичну. Таким чином, митрополит не переходить від ранньонеотомістського до екзистенціального типу етики чеснот томізму. Його вчення про чесноти як довершеності природних властивостей душі суттєво відрізняється від сучасного феноменологічного розуміння цих чеснот як цінностей (М. Шелер, Н. Гартман, Д. Гільдебранд). Андрей Шептицький максимально повно використав вчення Томи Аквінського про природні чесноти для обґрунтування загальноідеалістичного і християнського гуманізму.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2017. У дисертації на методологічних засадах герменевтики й екзистенціалізму здійснено концептуалізацію державно-правових поглядів митрополита Андрея Шептицького в контексті європейської цивілізації та у взаємозв’язку з українською національною духовною і правовою культурою та особливостями державотворення кінця ХІХ – на початку ХХ ст. На основі вивчення досвіду митрополита А. Шептицького в українському державотворенні в умовах міжцивілізаційного зіткнення правових культур доведено, що удосконалення державно-правового устрою України та стабільний розвиток суспільства можливий завдяки однопорядковій державно-правової суб’єктності Сходу і Заходу України, функціонування інститутів демократії та правових норм, сформованості високоосвіченої моральної еліти, яка стала би прикладом жертовності і служіння народові та ядром зміцнення громадянського суспільства.