Academic literature on the topic 'Метод правового регулювання'

Стаття присвячена аналізу джерел (форм) права двох найбільш впливових у світі правових систем: романо-гер-манської та англосаксонської. Автором застосований порівняльно-правовий метод із метою виявлення подібностей чи відмінностей, ефективності регулюючої дії офіційно-документальних способів вираження змісту права, переважає описовий напрямок викладення матеріалу. За допомогою порівняльно-правового методу дослідження здійснено аналіз джерел права вищевказаних правових систем, що діє змогу виділити загальні принципи зближення та розходження джерел (форм) права, зрозуміти тенденції трансформації правової карти світу. Метою статті є виявлення загальної тенденції конкуренції джерел права в межах певних правових систем, що забезпечують найефективніше регулювання суспільних відносин. Встановлено, що сучасні інтеграційні процеси держав зумовлюють актуальність питання взаємодії правових систем, потребують поглибленого дослідження правової сім'ї. З'ясовано, що домінуючим джерелом права романо-германської правової системи є нормативно-правовий акт (закон), який для якісного регулювання суспільним відносин повинен бути стабільним, та, навпаки, європейські інтеграційні процеси посилили роль нормативно-правового акта в системі джерел англосаксонській правовій сім'ї. Автор приходить до висновку, що дотримання балансу серед джерел (форм) права стосовно кількості правових актів є вкрай важливим інструментом для якісного регулювання суспільних відносин, тому що величезна кількість підзаконних нормативно-правових актів знижує престиж та авторитетність закону. Також автор простежує недооціненність такого джерела права, як доктрини, адже використання у процесі законотворчості правової доктрини є передумовою прийняття науково обґрунтованих та актуальних правових приписів, заповнення прогалин у правовому регулюванні суспільних відносин та усунення суперечностей у системі законодавства.

Метою дослідження є здійснення характеристики проблеми реалізації принципів, що гарантують гідну оплату праці. Виходячи з поставленої мети автором поставлено такі завдання: 1) визначити сутність катего- рії «оплата праці» у механізмі реалізації права особи на працю; 2) охарактеризувати призначення оплати праці як складової частини задоволення потреб людини; 3) встановити напрями підвищення ефективності реалізації прин- ципів оплати праці. Обґрунтованість і достовірність одержаних наукових результатів забезпечені використанням системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. Вирішальну роль у дослідженні відіграли загальнофілософські методи, серед яких провідне місце посідають діалектичний метод, системоутворюючий метод, метод прогнозування. Зроблено висновок, що на рівень оплати праці впливає сукуп- ність макроекономічних та мікроекономічних зовнішніх та внутрішніх чинників, де роль останніх відіграють рівень продуктивності праці, масштаби діяльності та рівень прибутковості підприємства, витрати на заробітну плату. Наголошено, що досягнення належного рівня ефективності норм трудового права, що визначають меха- нізм правового регулювання оплати праці, повинно базуватися на запровадженні системи державного управління нормуванням праці.

У статті розкривається зміст і специфіка сучасного методу адміністративно-право- вого регулювання соціально-трудових відносин в Україні. Встановлено, що ознаками методу адміністра- тивно-правового регулювання трудових відносин є ті його властивості, що закономірно і об’єктивно зумовлені предметом і власне методом адміністративно-правового регулювання. Доведено, що точ- ність у визначенні способів адміністративно-правового регулювання, які впливають один на одного шляхом поєднання і співвідношення, дають змогу врахувати динамізм, трансформацію, диференціацію ознак соціально-трудових відносин, формувати нові форми організації праці, визначити подальше регу- лювання соціально-трудових відносин на різних рівнях з метою оптимального поєднання і врахування інтересів і на рівні підприємства, і на рівні галузі, і на рівні держави. Наголошується, що посилення договірних начал проявилось у відмові держави від регулювання деяких елементів соціально-трудо- вих відносин. Звернено увагу на певну зміну методу, який характеризується не лише поєднанням цен- тралізованого і локального, але й публічного і договірного регулювання соціально-трудових відносин. Наголошено, що в основу диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-тру- дових відносин, слід покласти спрямованість методу – способів адміністративно-правового регу- лювання: публічного (централізованого), колективно-договірного (локального) та індивідуально- договірного регулювання соціально-трудових відносин, що будуть враховувати особливий підхід до регулювання спеціальних суб’єктів соціально-трудових відносин, забезпечуючи таким чином рівність прав і можливостей у сфері праці всіх суб’єктів соціально-трудових відносин. Встановлено, що одним з основних засобів забезпечення динамізму методу адміністративно-правового регулювання соціально- трудових відносин є запровадження багаторівневої системи адміністративно-правового регулю- вання, яка зумовлена насамперед дуалізмом самої сфери соціально-трудових відносин, що поєднала в собі елементи публічного і приватного права. В якості напрямку розвитку вітчизняного законодав- ства вказано на посилення диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-трудових відносин, що свідчить про певну трансформацію методу, таку його рису, як єдність і диференціація адміністративно-правового регулювання.

Мета: проаналізувати правові та етичні засади громадського здоров’я. Матеріали і методи. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети дослідження. Для встановлення об’єктивності та обґрунтованості наукових положень, висновків, під час проведеного дослідження застосовували комплекс загальнонаукових та спеціальних наукових методів, зокрема таких, як: формально-юридичний метод використовували для проведення аналізу правових та етичних засад громадського здоров’я; за допомогою порівняльно-правового методу з’ясовано підходи національного законодавства та міжнародних стандартів до етичного компонента громадського здоров’я, зокрема етична складова у правовому регулюванні діяльності лікарів, фармацевтичних фахівців, захисті пацієнтів, проведенні медичних досліджень та клінічних випробувань; метод прогнозування і моделювання використовували для розроблення практичних рекомендацій щодо значення аналізу правових та етичних засад громадського здоров’я у процесі реформування системи охорони здоров’я України та імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; метод системного аналізу дозволив дослідити правові та етичні засади громадського здоров’я як компонент системи охорони здоров’я України; історико-правовий метод дозволив виявити особливості еволюції правових та етичних засад громадського здоров’я. Результати. Ефективність правового регулювання громадського здоров’я безпосередньо залежить від відповідності даних норм права засадам моралі та етики. Правовим та етичним зобов’язанням лікаря є абсолютна повага до життя людини, зберігання і відновлення фізичного і психічного здоров’я людей. Етичні та правові норми у сфері громадського здоров’я відображені і в рекомендаційних документах, присвячених захисту прав пацієнтів. Висновки. Положення національного законодавства та міжнародних стандартів у сфері громадського здоров’я поєднують правові та етичні засади при регулюванні діяльності лікарів, фармацевтичних фахівців, захисті пацієнтів, проведенні медичних досліджень та клінічних випробувань. Ефективність та найвищий рівень необхідного забезпечення громадського здоров’я нерозривно пов’язані у реформуванні системи охорони здоров’я України відповідно до міжнародних стандартів, які поєднують етичну складову.

Формування інформаційного права як науки створює базис для формування у майбутньому комплексної галузі інформаційного права, тим самим формуючи новий рівень правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері із забезпеченням інформаційної безпеки суспільства і держави. У статті проаналізовано генезис наукових думок щодо аналізу правового регулювання інформаційних відносин та ряду основоположних методичних, принципових положень інформаційного законодавства, яке є публічно-правовою основою такої юридичної інституції, як інформаційне право. Актуальним для цього дослідження є застосування синергетичного методу до визначених передумов, що утворюють і розвивають систему інформаційної безпеки органів ДФС України. Під час дослідження особливо звертали увагу на системний підхід дослідження, що полягає у з’ясуванні організації ДФС України як цілісної системи, яка має своїх суб’єктів, об’єктів, форми, методи, цілі, завдання, функції. При дослідженні системних ознак ДФС України окрема увага зверталася на статистичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, функціональні зв’язки, взаємодію з середовищем. При цьому також застосовано методи аналізу, синтезу та інші. На нашу думку, одним із найголовніших методів дослідження інформаційної безпеки органів ДФС України є кібернетичний. Він розглядає правові реальності з позиції соціального управління. У межах кібернетичного підходу важливу роль відіграють знання законів та ін. Предмет дослідження у межах кібернетичного підходу окреслюється проблемами системності дії права, механізму правотворчості та правозастосування. Досліджено природу фінансового та адміністративного права, що ґрунтується на методі кібернетики – на владному (управлінському) методі. Природа цивільного права базується переважно на методі енергетики – самоорганізації, першоджерела якої формуються у приватному праві. Визначено методи евристики: формально-евристичного та інтуїтивно-евристичного. Домінуюче положення серед цих методів займають такі: експертних оцінок і оцінки критичної маси інформації. За допомогою цих методів, зокрема, здійснюється оцінка функціонування систем інформаційної безпеки, когнітології – науки про знання та морально-етичні методи. У статті досліджено організацію інформаційного забезпечення управлінської діяльності, яка базується на принципах логістичного підходу та герменевтичного підходу, зазначено найбільш поширений підхід дослідження – історичний, що дозволяє дослідити еволюцію розвитку та змін органів ДФС України, формально-логічний метод передбачає вивчення функціонування органів ДФС України як окремого інституту державної служби за допомогою законів формальної логіки через використання понять, суджень, висновків, аналізу, синтезу, індукції, дедукції та інших засобів формальної логіки та нормативно-логічний аналіз, який дозволяє оцінювати ефективність нормативно- правового забезпечення органів ДФС України. Експеримент передбачає можливість перевірки обґрунтованості й доцільності будь- яких структурних змін в органах ДФС України. Метод показників дозволяє отримувати інформацію на основі аналізу показників у різних типах документів. Важливим є також використання методів економічного аналізу (балансовий, нормативний, програмно-цільовий); економіко-математичні методи (лінійного програмування, кореляційно-регресивний тощо); методи моделювання (планування, матричні, економіко-статистичні); метод історичних аналогій; метод експертних оцінок.

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, надано характеристику зарубіжному досвіду правового регулювання трудових правовідносин. Аргументовано, що в переважній більшості держав суттєва увага приділяється локальному регулюванню трудових та тісно пов’язаних із ними правовідносин. Наголошено, що саме локальне регулювання трудових правовідносин в зарубіжних державах дозволяє забезпечити більш якісний та ефективний захист законних прав, свобод та інтересів працівника. Наголошено, що фактично у ФРН має місце система регулювання відносин з праці, яка має три рівні. Перший рівень це чітко встановлені державою мінімальні гарантії для трудящої особи (авторитарний (централізований) метод правового регулювання), другий – це колективно-договірний метод врегулювання відносин праці на рівні як держави або певної галузі виробництва (основні суб’єкти держава, об’єднання промисловців та профспілок), а третій рівень, який фактично базується на перших двох та походить від них, але при цьому не є повністю від них залежним – автономний або індивідуальний (децентралізованого). Саме останній рівень правового регулювання праці є найбільш гнучким у врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та враховують фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації. Зроблено висновок, що держави Європи (зокрема Німеччина та Франція) досить багато уваги приділяють централізованому регулюванню трудових правовідносин. Разом із тим, законодавці цих країн відзначають важливість здійснення локального регулювання відповідних правовідносин. В цьому контексті відмітимо, що локальне регулювання праці в країнах ЄС є найбільш пристосованим до сучасних умов соціального, економічного та політичного розвитку суспільства. Але таке регулювання базується на загально визнаних правах та гарантіях в цій сфері (наприклад, Європейська соціальна хартія (переглянута)). Локальне правове регулювання праці у зарубіжних країнах є найбільш гнучким при врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та зважають на фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації, а беручи до уваги загальноєвропейську тенденцію щодо істотного значення колективно-договірного регулювання за участю профспілок держава забезпечує їм підтримку та встановлює відповідні гарантії прав особи в сфері праці.

У статті розкрито адміністративно-правове регулювання збирання, транспортування та утилізацію небезпечних медичних відходів. Методологія проведеної роботи базується на використанні загальнонаукових і спеціально-наукових методів і прийомів наукового пізнання. Порівняльно-правовий метод застосовувався з метою особливостей збирання, транспортування та утилізації небезпечних медичних відходів в Україні та європейських країнах. Формально-юридичний метод дозволив всебічно дослідити сучасний стан законодавчого та нормативно-правового регулювання збирання, транспортування та утилізації небезпечних медичних відходів, виявити недоліки щодо зазначеного виду діяльності, прогалини, суперечності та прорахунки, а також розробити рекомендації, спрямовані на їх усунення. Результати проведеного дослідження показали, що збирання, транспортування та утилізацію небезпечних медичних відходів необхідно удосконалювати за допомогою шляхів удосконалення запропонованих авторами. Результати дослідження будуть впроваджені в практичну та наукову діяльність сфери обігу лікарських засобів.

Формування сучасної національної доктрини земельного права пов’язано з низкою питань, зокрема й теоретико-методологічного характеру. Спираючись на методологічні підходи, земельно-правову доктрину розглянуто як галу зеву юридичну основу земельного права, державної земельної політики, що інституціоналі зована в земельному законодавстві і є інтегруючою сукупністю юридично-наукових трактувань і суджень про право, в межах яких розробляються юридичні форми пізнання права і правових явищ, принципи, поняття, терміни та конструкції, обґрунтовуються способи, засоби, прийоми сприйняття, розуміння і тлумачення його джерел, системи, структури тощо. Метою статті є огляд і впорядкування теоретико-методологічних засад формування земельно-правової доктрини, окреслення перспективних напрямів становлення та визначення особливостей її застосування при вдосконаленні національної політики, зокрема для реформування земельних правовідносин, і подальшій система тизації земельного законодавства в умовах євроінтеграції і сталого розвитку, а також викладення власного бачення окресленої проблематики. Для досягнення поставленої мети використано комплексний підхід, що передбачає застосування широкого кола загальнофілософських, загальнонаукових, спеціально-наукових і, власне, правових методів. Історичний метод став у нагоді при вивченні генези доктрини земельного права і законодавства. Діалектичний метод дав змогу всебічно розглянути й обґрунтувати закономірний характер формування (через динаміку, постійне оновлення й удосконалення) земельно-правової доктрини. За допомогою системно-структурного методу визначено місце земельноправової доктрини в архітектоніці системи національної правової доктрини. Теоре тико-прогностичний метод застосовано при прогнозуванні подальшого вдосконалення положень національної земельно-правової доктрини й земельного законо давства, а метод розумового моделювання – у процесі конструювання та модернізації правових норм, запропонованих з метою внесення змін до чинного законодавства. Використання статистичного методу дало змогу довести негативний вплив колізійності й неузгодженості норм земельного законодавства на механізм правового регулювання земельних відносин. Ці та інші методи використовувалися у взаємо зв’язку, що сприяло повноті дослідження та обґрунтованості сформульованих висновків і пропозицій. При цьому енвайронменталізм став оптимальною методологічною основою при формуванні доктрини земельного права. Крім того, завдяки комплексному підходу до вивчення зазначеної проблеми доведено, що подальша систематизація земельного законодавства має відбуватися на підставі опрацювання єдиної наукової доктрини, що сприятиме правильному тлумаченню юридичних норм, подоланню суперечностей, колізій і прогалин у чинному земельному законодавстві України, а також сформульовано пропозиції з удосконалення цього законодавства та зроблено висновок, що головним завданням нашої країни в умовах євроінтеграції є створення цілісної, логічно узгодженої національної земельно-правової доктрини як теоретичної основи нормотворчих процесів і формування єдиного правового простору.

Дисертація присвячена комплексному розкриттю правової природи і сутнісних властивостей правових режимів у трудовому праві України в їх системному функціонуванні. Пропонується запровадження такої типової моделі трудо-правового режиму, яка б відповідала різним організаційно-правовим формам господарювання в процесі правового регулювання суспільних відносин у сфері праці. На підставі аналізу методологічних підходів до розуміння категорії «правовий режим» та сформульованих в межах теорії права, галузей права визначень правового режиму та його властивостей вироблено узагальнений підхід до його розуміння і сутності, що дало змогу розкрити на цій підставі поняття трудо-правового режиму в об’єктивному та суб’єктивному розумінні та виокремити його специфічні ознаки, які обумовлені природою, завданнями і функціями трудового права як галузі. Обґрунтовується, що всі види режимів знаходяться в межах трудо-правового режиму, який є загальним для трудових відносин, первинним, родовим відносно всіх видів режимів сфери трудового права. Трудо-правовий режим, будучи загальним як правове явище і як елемент, вибудовує певну систему, включаючи в неї різні види режимів у сфері найманої праці, які йому підпорядковані та які, наповнюючись змістовно галузевими принципами і маючи соціальну спрямованість, ведуть до визначеної мети, що в цілому запрограмована природою галузі трудового права. Для ефективного і результативного правового регулювання суспільних відносин у сфері найманої праці пропонується типова модель трудо-правового режиму, зміст якої має приватно-публічні елементи, що пояснюється природою трудових відносин, в основі яких лежить природна здатність людини до праці, як основного джерела існування добробуту людини, суспільства і держави. Сутність сучасної моделі трудоправового режиму повинна проявлятися в поєднанні соціального інтересу – з боку працівника та виробничого інтересу – з боку роботодавця. Розкриваються ті правові засоби, які є свого роду чинниками у визначенні і спрямуванні функціонування трудо-правового режиму та визначають його специфіку. Обґрунтовується, що трудо-правовий режим, як і будь-який інший галузевий режим, можна розглядати як один із способів і прийомів методу правового регулювання. Трудо-правовий режим під дією методу здійснює вплив на трудові відносини і, відповідно, функціонально і структурно також зорієнтований на досягнення загальної, єдиної мети, що стоїть перед трудовим правом як галуззю права. Доводиться, що в систему принципів трудо-правового режиму необхідно включати ті основні (конституційні) та галузеві принципи правового регулювання трудових відносин, які обумовлюють соціальну спрямованість трудо-правового режиму в цілому у їх системній взаємодії. Досліджено види трудо-правового режиму, що обумовлені особливостями трудового права, його метою, завданнями та функціями. Обґрунтовано, що режими, для яких характерним є вплив на однорідну сферу суспільних відносин у сфері праці, класифікуються відповідно до правових засобів, утворюючи при цьому багаторівневий поділ, що пов’язується з переходом від родових об’єктів до видових, які, об’єднуючись в єдину систему, утворюють єдиний галузевий режим, що характеризує специфіку трудового права як галузі. Окрему увагу приділено характеристиці стимулюючого і обмежуючого видів трудо-правового режиму, які є домінуючими у трудовому праві як галузі, об’єктивно і закономірно випливають із самої природи суспільних відносин у сфері застосування найманої праці, потреби в праці та її носія – людини-праці і становлять фундамент галузі трудового права. Доведено, що стимулюючий і обмежуючий види трудо-правового режиму взаємообумовлені, знаходяться в одній площині, як наслідок, правильне співвідношення і поєднання стимулюючого і обмежуючого режимів сприяє досягненню балансу інтересів як працівника, так і роботодавця, досягненню мети правового регулювання трудових відносин. Досліджуються особливості функціонування трудо-правовового режиму в трудовому законодавстві, де розкриваються поняття та види функцій трудоправового режиму, що зумовлені метою і соціальним призначенням трудового права, відзначаються характерні ознаки трудо-правового режиму правової (соціальної) політики держави та доводиться, що оптимізація, досконалість трудоправового режиму є взаємообумовленою з ефективністю правового регулювання трудових відносин в цілому, оскільки вирішення першого завдання залежить від другого і навпаки. Для забезпечення ефективності правового регулювання трудових відносин як необхідної умови оптимізації трудо-правового режиму визначені такі критерії як: повнота правового регулювання трудових відносин; зрозумілість і несуперечливість правових норм; уважність законодавця до трактування норм права в процесі їх прийняття; відсутність порушень у формуванні приписів у сфері правового регулювання трудових відносин, оскільки зворотне призводить до того, що в результаті законодавець обирає неадекватну форму відображення публічного чи приватного інтересу, що веде до дисбалансу у співвідношенні між соціальною, з боку працівника, і виробничою, з боку роботодавця, сторонами; відповідність юридичних засобів економічному і фінансововому становищу; дієвість роботи правозастосовних органів, включаючи правоохоронні органи та суди. Сформульовані конкретні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання трудових відносин.

Дисертацію присвячено аналізу адміністративно-правового регулювання валютних обмежень в Україні. В роботі здійснюється історико-правовий аналіз валютного регулювання в Україні. Визначається сутність та особливості валютного регулювання в Україні. Розкривається поняття та види форм валютного регулювання в Україні. Характеризуються правові засади валютного регулювання та з’ясовується місце серед них адміністративного регулювання. Окреслюється поняття та структура механізму адміністративно-правового регулювання валютних обмежень. Встановлюється коло суб’єктів регулювання валютних обмежень в Україні та особливості їх адміністративно-правового статусу. Опрацьовуються рівні та напрямки правового регулювання валютних обмежень. Виявляються адміністративно-правові методи регулювання валютних обмежень. Пропонуються напрямки вдосконалення адміністративної та дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства, що регулює валютні обмеження в Україні. Узагальнюється зарубіжний досвід регулювання валютних обмежень та визначаються можливості його використання в Україні.
Диссертация посвящена анализу административно-правового регулирования валютных ограничений в Украине. В работе осуществляется историко-правовой анализ валютного регулирования в Украине. Определяется сущность и особенности валютного регулирования в Украине, под которым предлагается понимать совокупность законодательно установленных средств и инструментов, которые должны использовать специально уполномоченные органы государственной власти для эффективной реализации государственной политики в указанной сфере, а также для обеспечения стабильности национальной валюты Украины и роста отечественной экономики. Обосновано, что валютное регулирование является важным направлением деятельности государства, от эффективности которой зависит финансово-экономическое благополучие всего государства и каждого отдельного гражданина в частности. Раскрывается понятие и виды форм валютного регулирования в Украине, которые определены как закрепленное в нормах законодательства Украины внешнее выражение деятельности уполномоченных органов государственной власти, направленной на осуществление валютного регулирования в нашей стране. Охарактеризованы следующие основные формы валютного регулирования в Украине: девальвация, ревальвация, валютная интервенция, валютные ограничения, регулирование конвертируемости валюты, регулирование процентных ставок Национального (центрального) банка; управление валютными резервами; регулирование платежного баланса. Характеризуются правовые основы валютного регулирования и выясняется место среди них административного регулирования. Определяется понятие и структура механизма административно-правового регулирования валютных ограничений. Определено, что механизм административно-правового регулирования валютных ограничений – это совокупность соответствующих элементов, взаимодействующих между собой, что позволяет упорядочить и организовать правоотношения, возникающие при осуществлении валютного регулирования в форме валютных ограничений. Выделены следующие структурные элементы механизма административно-правового регулирования в указанной сфере: 1) нормы административного права; 2) реализация норм административного права; 3) административные правоотношения; 4) юридические факты. Устанавливается круг субъектов регулирования валютных ограничений в Украине и особенности их административно-правового статуса. Выделены два уровня правового регулирования валютных ограничений: а) международно-правовой; б) национальный, или внутригосударственный. Национальный уровень административно-правового регулирования валютных ограничений предложено разделить на следующие подуровни: а) законодательный; б) подзаконный; в) локальный. Определены уровни и направления правового регулирования валютных ограничений, методы регулирования валютных ограничений. Предлагаются направления совершенствования административной и дисциплинарной ответственности за нарушение законодательства, регулирующего валютные ограничения в Украине. Обобщается зарубежный опыт регулирования валютных ограничений и определяются возможности его использования в Украине.
The dissertation is focused on the analysis of administrative and legal regulation of currency constraints in Ukraine. The historical and legal analysis of currency regulation in Ukraine has been carried out. The essence and peculiarities of currency regulation in Ukraine have been determined. The concept and types of currency regulation’s forms in Ukraine have been revealed. Legal principles of currency regulation have been characterized; and the place of administrative regulation among them has been clarified. The concept and structure of the mechanism of administrative and legal regulation of currency constraints have been outlined. The range of subjects regulating currency constraints in Ukraine and the peculiarities of their administrative and legal status have been established. The levels and areas of legal regulation of currency constraints have been processed. Administrative and legal methods of regulation of currency constraints have been revealed. The author has offered directions for improving administrative and disciplinary liability for violation of the legislation regulating currency constraints in Ukraine. International experience of regulating currency constraints has been generalized and the possibilities of its application in Ukraine have been determined.

Дисертаційне дослідження присвячено визначенню сутності та розкриттю особливостей адміністративно-правової протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності. З’ясовується сутність поняття та види правопорушень у сфері господарської діяльності як об’єкта адміністративно-правової протидії. Визначаються види та особливості правоохоронної діяльності із протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності. Надається характеристика правовому регулюванню протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності та встановлюється місце у ньому адміністративно-правових норм. Окреслюються мета, принципи та напрямки адміністративно-правової протидії правопо- рушенням у сфері господарської діяльності. Розкривається зміст адміністративно-правового статусу суб’єктів протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності в Україні. Окреслюється коло адміністративно-правових форм та методів протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності в Україні. Узагальнюється зарубіжний досвід протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності та опрацьовуються можливості його використання в Україні. Окреслюються напрямки вдосконалення національного законодавства, яке регламентує протидію правопо- рушенням у сфері господарської діяльності. Визначаються напрямки удосконалення взаємодії та координації між суб’єктами протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності в Україні.
В диссертации приведено теоретическое обобщение и новое решение научной задачи, которая заключается в определении сущности и раскрытии особенностей административно-правового противодействия правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности, а также разработке направлений ее совершенствования с учетом положительного отечественного и зарубежного опыта. Выясняется сущность понятия и виды правонарушений в сфере хозяйственной деятельности как объекта административно-правового противодействия. Аргументировано, что правонарушения в сфере хозяйственной деятельности – это противоправная деятельность соответствующего субъекта, которая нарушает легальное положение хозяйственной сферы страны, правовой статус других субъектов хозяйственной деятельности, а также вызывает общественно-вредные последствия, в совокупности препятствует ведению законного предпринимательства и получению желаемой прибыли. Отмечается, что, в качестве объектов административно-правового противодействия, правонарушения в сфере хозяйственной деятельности характеризуются следующими признаками: во-первых, вариативностью интенсивности вреда правонарушений данной группы – правонарушения в сфере хозяйственной деятельности одновременно содержат в своей группе деяния как общественно вредные, так и общественно опасные; во-вторых, нарушают социально-хозяйственные устои ведения предпринимательства, что, в свою очередь, негативно влияет на бизнес-климат в Украине и экономическое положение государства в мире; в-третьих, охватывают большой круг деяний административно-управленческого, финансово-экономического, хозяйственного содержания; в-четвертых, наносят значительный ущерб бюджетному сектору государства, вызывают ограничения поступлений в государственный бюджет. Определяются виды и особенности правоохранительной деятельности по противодействию правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности. Доказана целесообразность выделения следующих критериев классификации правоохранительной деятельности по противодействию правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности: 1) в зависимости от принадлежности субъекта правоохранительной деятельности по противодействию правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности; 2) в зависимости от правоохранительного органа, осуществляющего такую деятельность; 3) в зависимости от стадии производства; 4) в зависимости от вида юридической ответственности, к которой будет привлечено виновное в совершении правонарушения в сфере хозяйственной деятельности лицо; 5) в зависимости от отрасли права, которой урегулирована правоохранительная деятельность по противодействию правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности; 6) в зависимости от направления деятельности правоохранительных органов по противодействию правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности. Отмечается, что именно благодаря действию административно- правовых норм можно наиболее оперативным способом воздействовать на общественные отношения по поводу противодействия правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности, что обусловливает особенность их места в системе правового регулирования данных общественных отношений. Определяются цель, принципы и направления административно- правового противодействия правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности; раскрывается содержание административно-правового статуса субъектов противодействия правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности в Украине; очерчивается круг административно-правовых форм и методов противодействия правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности в Украине; устанавливаются организационные меры по обеспечению противодействия правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности в Украине; обобщается зарубежный опыт противодействия правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности и обрабатываются возможности его использования в Украине; выясняются направления совершенствования национального законодательства, регламентирующего противодействие правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности; определяются пути совершенствования взаимодействия и координации между субъектами противодействия правонарушениям в сфере хозяйственной деятельности в Украине.
The dissertation research is focused on defining the essence and revealing the peculiarities of administrative and legal counteraction to offenses committed in the sphere of economic activity. The essence of the concept and types of offenses committed in the field of economic activity as an object of administrative and legal counteraction has been clarified. The types and specific features of law enforcement activity to combat offenses committed in the sphere of economic activity have been determined. The author has provided characteristics of legal regulation of counteracting offenses committed in the sphere of economic activity; the author has also established the place of administrative and legal norms within such regulation. The purpose, principles and directions of administrative and legal counteraction to offenses committed in the sphere of economic activity have been outlined. The author has revealed the content of the administrative and legal status of the subjects of counteraction to offenses committed in the sphere of economic activity in Ukraine. The range of administrative and legal forms and methods of counteracting offenses committed in the sphere of economic activity in Ukraine has been outlined. International experience of counteracting offenses committed in the sphere of economic activity has been generalized and the possibilities of its application in Ukraine have been worked out. The directions for improving the national legislation that regulates counteraction to offenses committed in the sphere of economic activity have been outlined. The author has determined the directions for improving the interaction and coordination between the subjects of counteraction to offenses committed in the sphere of economic activity in Ukraine.

Дисертацію присвячено аналізу адміністративно-правового механізму забезпечення виборчих прав громадян Україні. В роботі характеризуються виборчі права громадян як об’єкт адміністративно-правового забезпечення. Визначається сутність та особливості адміністративно-правового механізму забезпечення виборчих прав громадян в Україні. Окреслюється структура адміністративно-правового механізму забезпечення виборчих прав громадян. Характеризуються особливості правового регулювання забезпечення виборчих прав громадян в України та з’ясовується місце в ньому адміністративного законодавства. Встановлюється коло суб’єктів забезпечення виборчих прав громадян в Україні та розкриваються особливості їх адміністративно-правового статусу. Окреслюється поняття та особливості притягнення до адміністративної відповідальності за порушення виборчих прав громадян в Україні. Систематизуються напрями взаємодії суб’єктів забезпечення виборчих прав громадян в Україні. Узагальнюється зарубіжний досвід забезпечення виборчих прав громадян та визначаються можливості його використання в Україні. Пропонуються напрями удосконалення адміністративно-правового механізму забезпечення виборчих прав громадян в Україні.
Диссертация посвящена анализу административно-правового механизма обеспечения избирательных прав граждан Украины. В работе характеризуются избирательные права граждан как объект административно-правового обеспечения. Определяется сущность и особенности административно-правового механизма обеспечения избирательных прав граждан в Украине. Обосновывается, что механизм обеспечения избирательных прав граждан, в первую очередь, влияет на управленческие процессы, которые формируются во время реализации и обеспечения избирательных прав граждан, включая непосредственный процесс организации выборов, референдумов, и определяются содержанием административно-правовых отношений и методов, применяемых для их урегулирования. Аргументируется, что административно-правовой механизм обеспечения избирательных прав граждан представляет собой определенную систему связанных элементов: основные (объект, субъекты, содержание) и вспомогательные элементы. Характеризуются особенности правового регулирования обеспечения избирательных прав граждан в Украине. Аргументируется, что административное законодательство занимает ключевое место в механизме правового регулирования обеспечения избирательных прав граждан в Украине, поскольку является составным элементом его механизма. В результате анализа национального законодательства делается вывод, что значительное количество нормативных актов содержат административно-правовые нормы, регулирующие управленческие и властно-распорядительные отношения по организации и проведению избирательного процесса, а также защиты избирательных прав граждан. Устанавливается круг субъектов обеспечения избирательных прав граждан в Украине и раскрываются особенности их административно-правового статуса. Определяется понятие и особенности привлечения к административной ответственности за нарушение избирательных прав граждан в Украине. Предлагается авторский подход к определению основных направлений взаимодействия субъектов обеспечения избирательных прав граждан: нормотворческий; правоохранительный; когнитивный; информационный. Обобщается зарубежный опыт обеспечения избирательных прав граждан и определяются возможности его использования в Украине. Предлагаются направления совершенствования административно-правового механизма обеспечения избирательных прав граждан в Украине: систематизация избирательного законодательства путем окончательного принятия проекта Избирательного кодекса Украины, дополнения главы 15-А Кодекса Украины об административных правонарушениях ст. 212-22 «Оскорбление или клевета на кандидата, участвующего в выборах Президента Украины, народных депутатов Украины, местных выборов»; создание условий для участия в избирательном процессе граждан Украины, проживающих на временно оккупированных территориях Донецкой и Луганской областей.
The dissertation is focused on the analysis of administrative and legal mechanism for guaranteeing electoral rights of the citizens of Ukraine. The author of the work has characterized electoral rights of citizens as an object of administrative and legal provision. The essence and peculiarities of administrative and legal mechanism for guaranteeing electoral rights of citizens in Ukraine have been determined. The structure of administrative and legal mechanism for guaranteeing electoral rights of citizens has been outlined. The author has characterized the peculiarities of legal regulation of guaranteeing electoral rights of citizens in Ukraine and has clarified the place of administrative law. The range of subjects of guaranteeing electoral rights of citizens in Ukraine has been established; and the peculiarities of their administrative and legal status have been revealed. The concept and features of bringing to administrative liability for violating electoral rights of citizens in Ukraine have been outlined. The directions of interaction between the subjects of guaranteeing electoral rights of citizens in Ukraine have been systematized. International experience of guaranteeing citizens’ electoral rights has been generalized and the possibilities of its application in Ukraine have been determined. The author has suggested the directions of improving administrative and legal mechanism of guaranteeing electoral rights of citizens in Ukraine.

Дисертаційна робота присвячена визначенню сутності та особливостей адміністративно-правового статусу органів досудового розслідування Національної поліції України, а також шляхів його удосконалення. Особлива увага приділяється історико-правовому аналізу розвитку та становлення органів досудового розслідування в Україні й, відповідно, окресленню сучасної системи органів досудового розслідування України, місця у ній слідчих підрозділів Національної поліції України. З’ясовуються правові засади діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України, уточнюються сутність, структура та особливості адміністративно-правового статусу органів досудового розслідування Національної поліції України. Основний акцент зроблено на проблемі розмежування компетенції, застосування адміністративно-правових методів та форм у діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України, їх юридичній відповідальності. Визначаються шляхи удосконалення адміністративноправового статусу органів досудового розслідування Національної поліції України, зокрема аналізується зарубіжний досвід організації правоохоронної діяльності слідчих органів поліції та можливості його використання в Україні. Виокремлюються напрямки удосконалення взаємодії органів досудового розслідування Національної поліції України з іншими суб’єктами правоохоронної системи.
Диссертационная работа является одним из первых в отечественной юридической науке комплексных исследований теоретико-правовых проблем административно-правового статуса органов досудебного расследования Национальной полиции Украины. Работа посвящена определению сущности и комплексному исследованию административно-правового статуса органов досудебного расследования Национальной полиции Украины, его особенностей и путей совершенствования на основе анализа отечественного законодательства и его практического применения, а также зарубежного опыта. В исследовании обосновывается актуальность данной проблематики, исходя из того, что с вступлением в силу Закона Украины «О Национальной полиции» органы полиции претерпели существенные организационные и функциональные изменения, хотя административно-правовой статус некоторых из них, в том числе и органов досудебного расследования полиции, до сих пор не урегулирован должным образом. При этом от оптимальной организации, надлежащего административно-правового обеспечения и эффективной деятельности данных органов, как и вообще органов досудебного расследования в Украине, зависят оперативность, беспристрастность и полнота расследования, результативность и качество уголовного производства и судопроизводства, достижение соответствующих целей и задач. Особое внимание уделяется историко-правовому анализу развития и становления органов досудебного расследования в Украине и, соответственно, характеристике современной системы органов досудебного расследования, места в ней следственных подразделений Национальной полиции Украины. Выясняются правовые основы деятельности органов досудебного расследования полиции, в частности место среди них административноправового регулирования. Уточняются сущность, структура и особенности административно-правового статуса органов досудебного расследования Национальной полиции Украины. Основной акцент сделан на проблеме разграничения компетенции, применения административно-правовых методов и форм в деятельности органов досудебного расследования Национальной полиции Украины, их юридической ответственности. Определяются пути совершенствования административно-правового статуса органов досудебного расследования Национальной полиции Украины. В частности, анализируется зарубежный опыт организации правоохранительной деятельности следственных органов полиции и возможности его использования в Украине. Выделяются направления совершенствования взаимодействия органов досудебного расследования Национальной полиции Украины с другими субъектами правоохранительной системы. Даются рекомендации и предложения по совершенствованию законности, дисциплины и внутреннего порядка в органах досудебного расследования Национальной полиции Украины и пересмотру критериев оценки эффективности их деятельности.
The thesis is focused on determining the essence and peculiarities of administrative and legal status of the agencies of pre-trial investigation of the National Police of Ukraine, as well as the ways of its improvement. Particular attention is paid to the historical and legal analysis of the development and formation of the agencies of pre-trial investigation in Ukraine and, accordingly, to the outline of the modern system of the agencies of pre-trial investigation bodies of Ukraine, and the place of investigative units of the National Police of Ukraine in this system. The legal principles of the activities of the agencies of pre-trial investigation of the National Police of Ukraine have been clarified; the essence, structure and peculiarities of administrative and legal status of the agencies of pre-trial investigation of the National Police of Ukraine have been specified. The main emphasis has been made on the problem of the delimitation of competence, application of administrative and legal methods and forms in the activities of the agencies of pre-trial investigation of the National Police of Ukraine, their legal liability. The ways of improving administrative and legal status of the agencies of pre-trial investigation of the National Police of Ukraine have been determined, in particular, the author has analyzed the international experience of law enforcement activity of the police investigative agencies and the possibility of its implementation in Ukraine. The directions of improving interaction between the agencies of pre-trial investigation of the National Police of Ukraine and other subjects of law enforcement system have been singled out.

Дисертаційну роботу присвячено визначенню сутності та розкриттю особливостей адміністративно-правового забезпечення діяльності юридичних відділів в Україні та напрямків його удосконалення з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду та в контексті реформування державного управління. З’ясовуються особливості діяльності юридичних відділів як суб’єкта адміністративно-правових відносин. Надається характеристика правовому регулюванню діяльності юридичних відділів та встановлюється місце у ньому адміністративного законодавства. Визначається адміністративно- правовий статус юридичних відділів. Окреслюються об’єкт і предмет адміністративно-правового забезпечення діяльності юридичних відділів. Встановлюються напрями, форми та методи адміністративно-правового забезпечення діяльності юридичних відділів. Визначаються адміністративні процедури діяльності юридичних відділів. Узагальнюється зарубіжний досвід правового забезпечення діяльності юридичних відділів та опрацьовуються можливості його використання в Україні. Окреслюються напрямки удосконалення національного адміністративного законодавства, яке регламентує діяльність юридичних відділів. Визначаються шляхи удосконалення організаційних засад діяльності юридичних відділів.
Диссертационная работа посвящена определению сущности и особенностей административно-правового обеспечения деятельности юридических отделов в Украине и путей его совершенствования с учетом отечественного и зарубежного опыта в контексте реформирования государственного управления. Выясняются сущность и особенности деятельности юридических отделов как субъектов административно-правовых отношений. Аргументировано, что юридические отделы – это составляющие элементы органов власти, предприятий, организаций и учреждений, основой деятельности которых является правовая работа, контроль за соблюдением законности, осуществления представительских функций, то есть представления соответствующего субъекта в различных правоотношениях, а также проведение в пределах своей компетенции и в рамках, выдающихся законодательством Украины, правовойэкспертизы. Характеризуется правовое регулирование деятельности юридических отделов и определяется место в нем административного законодательства. Установлено, что ключевое место среди правовых норм принадлежит нормам административного права, ведь именно с их помощью регламентируются общественные отношения, связанные со структурной принадлежностью юридических отделов в системе государственного управления, взаимодействием данных отделов с органами государственной власти, реализацией ими своих прав, обязанностей и функций. Определяется административно-правовой статус юридических отделов. Устанавливаются объект и предмет административно-правового обеспечения деятельности юридических отделов. Устанавливаются направления, формы и методы административно-правового обеспечения деятельности юридических отделов. Констатировано, что административно-правовое обеспечение деятельности юридических отделов осуществляется в следующих основных направлениях: создание нормативно-правовых и организационных условий для эффективного функционирования юридических отделов; определение процедурных аспектов деятельности юридических отделов; создание эффективного функционирования системы надзора и контроля за деятельностью юридических отделов вообще и каждого отдельного сотрудника в частности; обеспечение юридических отделов профессиональными кадрами, а также создание условий для их постоянного профессионального и личностного роста; финансовое и материально-техническое обеспечение деятельности соответствующих отделов; информационное обеспечение деятельности исследуемых отделов. Под формой административно-правового обеспечения деятельности юридических отделов предложено понимать законодательно закрепленное внешнее выражение практической деятельности уполномоченных субъектов, которая осуществляется с помощью использования различных инструментов и средств с целью создания всех необходимых условий для функционирования соответствующих подразделений. Основными формами административно-правового обеспечения деятельности юридических отделов являются: нормотворческая, контрольно-надзорная, принятия управленческих решений, заключения административных договоров. Под методом административно-правового обеспечения деятельности юридических отделов предлагается понимать совокупность законодательно определенных инструментов и средств, которые используются уполномоченными субъектами для обеспечения эффективного функционирования исследуемых в диссертационной работе подразделений. К указанным методам отнесены: метод предписаний, императивный метод, метод запретов, разрешительный метод, метод стимулирования. Характеризуются административные процедуры деятельности юридических отделов. Обобщается зарубежный опыт правового обеспечения деятельности юридических отделов. Определяются направления совершенствования национального административного законодательства, регламентирующего деятельность юридических отделов. Определяются пути совершенствования организационных основ деятельности юридических отделов.
The dissertation is focused on determining the essence and revealing the specific features of administrative and legal provision of Legal Departments’ activities in Ukraine and directions of its improvement taking into account national and international experience and in the context of public administration reform. Specific features of the activities of Legal Departments as a subject of administrative and legal relations have been clarified. The author has provided characteristics of legal regulation of the activities of Legal Departments and has established the place of administrative legislation there. The administrative and legal status of Legal Departments has been determined. The object and subject matter of administrative and legal provision of the activities of Legal Departments have been outlined. The directions, forms and methods of administrative and legal provision of the activities of Legal Departments have been established. Administrative procedures of the activities of Legal Departments have been defined. International experience of legal provision of the activities of Legal Departments has been generalized and the possibilities of its application in Ukraine have been worked out. The author has outlined the directions for improving the national administrative legislation, which regulates the activities of Legal Departments. The ways to improve the organizational principles of Legal Departments’ activities have been determined.

В дисертації визначено поняття та розкрито значення взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; окреслено мету, принципи та завдання взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; з’ясовано сутність та особливості діяльності судово-експертних установ та правоохоронних органів як об’єкту адміністративно-правового регулювання; визначено поняття та окреслено систему судово-експертних установ та правоохоронних органів; розкрито завдання та функції судово-експертних установ та правоохоронних органів як суб’єктів взаємодії; окреслено компетенцію судово-експертних установ та правоохоронних органів як суб’єктів взаємодії; встановлено юридичні гарантії та межі юридичної відповідальності судово-експертних установ та правоохоронних органів як суб’єктів взаємодії; узагальнено рівні взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; з’ясовано напрямки взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; охарактеризовано адміністративно-правові форми та методи взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; визначено напрямки вдосконалення адміністративного законодавства, яке регулює взаємодію судово-експертних установ з правоохоронними органами; встановлено шляхи оптимізації критеріїв оцінювання ефективності взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; визначено перспективи вдосконалення координації діяльності судово-експертних установ з правоохоронними органами. В диссертации определено понятие и раскрыто значение взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Обозначены цели, принципы и задачи взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами Выяснена сущность и особенности деятельности судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов как объекта административно-правового регулирования. Охарактеризованы правовые основы взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами и установлено место среди них административно-правового регулирования. Констатировано, что правовые основы взаимодействия судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов имеют административно-правовую основу, которая выражается в большом количестве норм административного права, закрепленных в нормативно-правовых актах различной юридической силы. Указанная ситуация объясняется тем, что именно нормами данной отрасли права определяются: административно-правовой статус судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов; функции, полномочия и задачи, стоящие перед правоохранительными органами и судебно-экспертными учреждениями; механизмы взаимодействия судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов при выполнении ими определенных законодательством функций; организационно-практические цели указанного взаимодействия. Определено понятие и очерчена система судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов. Обосновано, что ключевыми особенностями судебно-экспертных учреждений, которые отличают их от правоохранительных органов являются: во-первых, судебно-экспертные учреждения не являются органами государственной власти и не реализуют в своей работе функции государства, однако, они совершают общественно важную деятельность, связанную с проведением экспертных исследований, результаты которых могут использоваться в процессе правоохранительной деятельности; во-вторых, судебно-экспертные учреждения - это не только государственные организации, но и юридические лица коммунальной формы собственности, в соответствии с определенным законодательством порядке имеют право проводить судебно-экспертную деятельность; в-третьих, структура судебно-экспертных учреждений государственного типа четко урегулирована и упорядочена на законодательном уровне; в-четвертых, ключевой и единственной целью деятельности судебно-экспертных учреждений является производство качественных судебно-экспертных исследований в соответствии с предусмотренными нормативно-правовой базой основаниями. Раскрыты задачи и функции судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов как субъектов взаимодействия. Выделена компетенция судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов как субъектов взаимодействия. Установлены юридические гарантии и меры юридической ответственности судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов как субъектов взаимодействия. Обобщены уровни взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Выяснены направления взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Охарактеризованы административно-правовые формы и методы взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Обозначены организационные основы обеспечения взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Обобщен зарубежный опыт взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами и обработаны возможности его использования в Украине. Выяснены направления совершенствования административного законодательства, регулирующего взаимодействие судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Установлены пути оптимизации критериев оценки эффективности взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Определены перспективы совершенствования координации деятельности судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. The author of the dissertation has determined the concept and has revealed the importance of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has outlined the purpose, principles and tasks of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has clarified the essence and specific features of the activity of forensic institutions and law enforcement agencies as an object of administrative and legal regulation; has determined the concept and has outlined the system of forensic institutions and law enforcement agencies; has revealed the tasks and functions of forensic institutions and law enforcement agencies as subjects of the interaction; has outlined the competence of forensic institutions and law enforcement agencies as subjects of the interaction; has established legal guarantees and limits of legal liability of forensic institutions and law enforcement agencies as subjects of the interaction; has generalized the levels of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has clarified the directions of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has characterized administrative and legal forms and methods of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has determined the areas for improving administrative legislation that regulates the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has established the ways to optimize the criteria for assessing the effectiveness of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has defined the perspectives for improving the coordination of activities of forensic institutions with law enforcement agencies.

В дисертації визначено поняття та розкрито значення взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; окреслено мету, принципи та завдання взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; з’ясовано сутність та особливості діяльності судово-експертних установ та правоохоронних органів як об’єкту адміністративно-правового регулювання; визначено поняття та окреслено систему судово-експертних установ та правоохоронних органів; розкрито завдання та функції судово-експертних установ та правоохоронних органів як суб’єктів взаємодії; окреслено компетенцію судово-експертних установ та правоохоронних органів як суб’єктів взаємодії; встановлено юридичні гарантії та межі юридичної відповідальності судово-експертних установ та правоохоронних органів як суб’єктів взаємодії; узагальнено рівні взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; з’ясовано напрямки взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; охарактеризовано адміністративно-правові форми та методи взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; визначено напрямки вдосконалення адміністративного законодавства, яке регулює взаємодію судово-експертних установ з правоохоронними органами; встановлено шляхи оптимізації критеріїв оцінювання ефективності взаємодії судово-експертних установ з правоохоронними органами; визначено перспективи вдосконалення координації діяльності судово-експертних установ з правоохоронними органами.
В диссертации определено понятие и раскрыто значение взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Обозначены цели, принципы и задачи взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами Выяснена сущность и особенности деятельности судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов как объекта административно-правового регулирования. Охарактеризованы правовые основы взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами и установлено место среди них административно-правового регулирования. Констатировано, что правовые основы взаимодействия судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов имеют административно-правовую основу, которая выражается в большом количестве норм административного права, закрепленных в нормативно-правовых актах различной юридической силы. Указанная ситуация объясняется тем, что именно нормами данной отрасли права определяются: административно-правовой статус судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов; функции, полномочия и задачи, стоящие перед правоохранительными органами и судебно-экспертными учреждениями; механизмы взаимодействия судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов при выполнении ими определенных законодательством функций; организационно-практические цели указанного взаимодействия. Определено понятие и очерчена система судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов. Обосновано, что ключевыми особенностями судебно-экспертных учреждений, которые отличают их от правоохранительных органов являются: во-первых, судебно-экспертные учреждения не являются органами государственной власти и не реализуют в своей работе функции государства, однако, они совершают общественно важную деятельность, связанную с проведением экспертных исследований, результаты которых могут использоваться в процессе правоохранительной деятельности; во-вторых, судебно-экспертные учреждения - это не только государственные организации, но и юридические лица коммунальной формы собственности, в соответствии с определенным законодательством порядке имеют право проводить судебно-экспертную деятельность; в-третьих, структура судебно-экспертных учреждений государственного типа четко урегулирована и упорядочена на законодательном уровне; в-четвертых, ключевой и единственной целью деятельности судебно-экспертных учреждений является производство качественных судебно-экспертных исследований в соответствии с предусмотренными нормативно-правовой базой основаниями. Раскрыты задачи и функции судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов как субъектов взаимодействия. Выделена компетенция судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов как субъектов взаимодействия. Установлены юридические гарантии и меры юридической ответственности судебно-экспертных учреждений и правоохранительных органов как субъектов взаимодействия. Обобщены уровни взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Выяснены направления взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Охарактеризованы административно-правовые формы и методы взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Обозначены организационные основы обеспечения взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Обобщен зарубежный опыт взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами и обработаны возможности его использования в Украине. Выяснены направления совершенствования административного законодательства, регулирующего взаимодействие судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Установлены пути оптимизации критериев оценки эффективности взаимодействия судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами. Определены перспективы совершенствования координации деятельности судебно-экспертных учреждений с правоохранительными органами.
The author of the dissertation has determined the concept and has revealed the importance of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has outlined the purpose, principles and tasks of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has clarified the essence and specific features of the activity of forensic institutions and law enforcement agencies as an object of administrative and legal regulation; has determined the concept and has outlined the system of forensic institutions and law enforcement agencies; has revealed the tasks and functions of forensic institutions and law enforcement agencies as subjects of the interaction; has outlined the competence of forensic institutions and law enforcement agencies as subjects of the interaction; has established legal guarantees and limits of legal liability of forensic institutions and law enforcement agencies as subjects of the interaction; has generalized the levels of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has clarified the directions of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has characterized administrative and legal forms and methods of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has determined the areas for improving administrative legislation that regulates the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has established the ways to optimize the criteria for assessing the effectiveness of the interaction between forensic institutions and law enforcement agencies; has defined the perspectives for improving the coordination of activities of forensic institutions with law enforcement agencies.

Вступ: Однією з проблем сучасних законодавців у різних країнах є те, що вони намагаються регулювати об’єкт, не розібравшись у природі його походження, що, логічно, тягне й безліч помилок щодо його визначення в правовому полі. Відсутність уніфікованих визначень і чіткої класифікації віртуальних активів як інструментів для реалізації способів фінансового й управлінського обліку майна за їх фундаментальними, характерними ознаками робить практично неможливим визначення важливих для правового регулювання характеристик віртуальних активів, а отже, і їх закріплення в нормах права та встановлення належного правового режиму. Статтю присвячено вирішенню актуального та міждисциплінарного науково-прикладного завдання розроблення комплексної багаторівневої класифікації віртуальних активів. На відміну від нечисленних наявних класифікацій, які сконцентровані на фрагментах феномену віртуального активу та вибіркових способах його застосування, у статті запропоновано всеосяжне бачення співвіднесення усіх відомих видів віртуальних активів, що дозволяє говорити про комплексність класифікації, поданої у цій статті. Мета дослідження: Розробити та обґрунтувати комплексну багаторівневу класифікацію усіх відомих видів віртуальних активів, що дозволяє вирішити міждисциплінарне науково-прикладне завдання систематизації віртуальних активів для подальшого вироблення єдиного підходу до регулювання відносин, об’єктами яких виступають віртуальні активи різних видів. Матеріали та методи: Для дослідження природи віртуальних активів і розроблення комплексної класифікації було використано комплекс методів наукового дослідження: аналіз, зокрема аналіз причинно-наслідкових зв’язків, синтез, порівняльний метод, метод узагальнення, систематизації й інтерпретації результатів та індукція. Результати: Окреслено триєдину природу віртуальних активів: технологічну, економіко-правову й інформаційно-прикладну. Ця класифікація віртуальних активів дозволить визначити перспективні інструменти для цілей обліку майна та прав. На відміну від інших відомих підходів до розрізнення віртуальних активів, у яких раніше необґрунтовану «першість» посідали криптоактиви (або криптовалюти), автор уперше виокремлює групу токенізованих активів. Саме ця група, завдяки наявності прямого зв’язку з майном, дозволяє вести облік, а також здійснювати переоблік майна та прав у сучасних цифрових системах обліку – децентралізованих інформаційних платформах на базі технології розподіленого реєстру (блокчейн), тоді як за допомогою криптоактивів, через відсутність прямого зв’язку з майном, неможливо вести цей облік. Автор серед віртуальних активів виокремлює цифровий актив й аналізує сутнісно-смислові особливості поняття «цифровий актив». В основу цифрового активу покладено унікальний інформаційний ресурс як первинний актив і властивість похідності від реального активу, що радикально відрізняє цифровий актив від інших видів віртуальних активів. Усе це дозволяє його розглядати як ефективний інструмент для реалізації способів фінансового й управлінського обліку майна. Отже, власники цифрового активу можуть здійснювати у новий спосіб облік своїх майнових і особистих немайнових прав. Ґрунтуючись на властивостях цифрового активу, автор виокремлює інші види віртуальних активів: поліактив і моноактив, із відповідними прикладами. Наводить характеристику їх властивостей і структурованих елементів, співвідносячи їх із характеристиками цифрового активу, а також пропонуючи чіткі та добре відомі фінансово-правові аналогії із реалізації взаємних зобов’язань між сторонами у традиційному правочині. У статті вперше запропоновано систематизацію семи властивостей і параметрів токенізованого активу та, як наслідок, опис властивостей трьох різновидів токенізованого активу: моноактиву, поліактиву та цифрового активу. Це дозволило подати різновиди віртуальних активів у вигляді трирівневої класифікації, в основі якої знаходиться комплексність природи віртуальних активів. У авторській класифікації виокремлено сім різновидів віртуальних активів і наведено їхню характеристику. Висновки: Загалом запропонований підхід до класифікації дозволяє дати наукову відповідь на питання про те, на якій підставі співвіднести між собою безліч відомих видів віртуальних активів і як віднести до них правовий режим держави. Ці розробки будуть корисні для законодавця практично будь-якої держави, державних органів фінансового, податкового та банківського контролю, а також для приватних компаній під час постановки на баланс та обліку віртуальних активів у своїй господарській діяльності.