Academic literature on the topic 'Ліричний вірш'

Стаття присвячена аналізу першої поетичної збірки відомого російського поета Георгія Іванова «Відплиття на о. Цитеру» з точки зору прийомів ліричної циклізації. Це обумовлено, по-перше, недостатньою вивченістю ранньої творчості поета, а по-друге, спробою простежити способи мотивної організації іванівської книги і виділити неявні прийоми, які поет використовує в якості структурних поєднуючи елементів, що дозволяють об’єднати окремі вірші, до того ж написані в різних жанрах – сонета, триолета, романса тощо, в поетичне ціле, створивши розгорнуту ліричну оповідь. У результаті узагальнення наявного на сьогоднішній день теоретичного матеріалу були позначені основні циклостворюючі ознаки: наявність у циклу віршів заголовки, спільність хронотопу і ліричних героїв, можливість виділити єдиний ліричний сюжет, наскрізні образи, різні переклички між віршами на мовному та тематичному рівнях тощо. На підставі аналізу тексту був зроблений висновок, що вже перший ліричний цикл Георгія Іванова, незважаючи на юний вік автора, несе відбиток зрілості й поетичної майстерності. «Відплиття на о. Цитеру» є складно організованою єдністю тем і мотивів, серед яких провідне місце належить мотивами відплиття, падіння та від’їзду, семантично тісно пов’язаним один з одним. Вони є тими поетичними засобами, які об’єднують окремі вірші та надають усьому ліричному циклові цілісність і завершеність. Зрозуміло, єдність іванівському циклу надають не тільки наскрізні мотиви і спільна назва. Надалі передбачається розглянути в якості засобів циклізації часову і просторову організацію «Відплиття на о. Цитеру», більш детально зупинитися на аналізі образу ліричного героя і його іпостасей тощо. На думку автора статті, докладне вивчення цих прийомів дасть можливість читачеві не тільки краще зрозуміти задум Георгія Іванова, але також розширить уявлення про ліричний цикл як однин з найбільш поширених метажанрів Срібного століття.

Стаття присвячена зіставному аналізу лексичних парадигм байки та ліричного вірша. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей функціонування домінантних / окремих і імпліцитних / експліцитних лексичних парадигм у творах різних жанрів. Об’єкт аналізу — лексичні парадигми, що виділяються в байках І. А. Крилова і вірші А. А. Фета. Предмет дослідження — лексичні парадигми домінантного / окремого, імпліцитного / експліцитного характеру байок і ліричних віршів, особливості їх функціювання в текстах різних жанрів. У роботі використано методи описового, контекстуального та парадигматичного аналізу. Результати дослідження свідчать про відмінності парадигматичних структур лексики творів двох різних жанрів. Порівняльний аналіз проводився на матеріалі байок І. А. Крилова «Лиса и виноград», «Чиж и Голубь» і ліричного вірша А. А. Фета «Бабочка». Домінантні та окремі парадигми виокремлено в ліричних віршах, парадигми в байках мають, як правило, домінантний характер. Висновки. Байка у своїй основі концептуальна, з чим пов’язана більша однозначність її тлумачення. Ліричні вірші можуть бути концептуальними та / або проєктивними, тому в ліричних віршах виділяються домінантні та / або окремі, імпліцитні та / або експліцитні парадигми. Імпліцитні лексичні парадигми функціюють переважно в текстах ліричних віршів. Лексичним парадигмам байок властивий експліцитний характер, також він може бути притаманний лексичним парадигмам, які виокремлюють у ліричних віршах. Практичне застосування результати дослідження можуть знайти у поглибленому порівняльному дослідження мови байок і ліричних віршів.

У статті на значному теоретичному та ілюстративному матеріалі окреслено особливості вільного вірша в українській материковій і діаспорній поезії середини ХХ ст. (1940–1950-ті роки), позначеної домінуван- ням метричних форм. Зміст верлібрового твору, якому автор надає рис того чи того жанру (медитація, пейзаж, сон, спогад тощо), переносить семан- тичні акценти із зовнішнього на внутрішній світ. Важливим тут є й сти- лістичний чинник, з огляду на стрімкі зміни в індивідуальній манері письма поетів, спричинені реаліями суспільного, політичного та культурного життя нашої країни в середині ХХ ст. Завдяки поодиноким, але прикметним поетичним досягненням у верлі- бристиці тієї доби стало можливим усунути «білі плями» у дослідженні її розвитку. Це й зумовило актуальність роботи та її мету – виявити особливі риси українського верлібру 1940–1950-х років у зіставленні з метричною пое- зією окремого автора. Так, у віршах поетів материкових (Павло Тичина, Андрій Малишко, Федір Потушняк) та діаспорних (Михайло Орест, Леонід Мосендз, Євген Маланюк) очевидними є виразні переходи від раннього модернізму (неоромантизму та символізму) до паростків постмодерного стилю інколи навіть в одному творі. У 1940–1950-х роках дедалі потужніше виявляється сакральний, зокрема містичний, елемент ліричної оповіді, показаний через природні та релігійні концепти. Метафору «храм природи», де головним обрядом є поетична творчість, оприявнено в медитативних інтонаціях, завдяки яким українські культурні архетипи інтегруються у загальнокультурний макрокосмос. Віль- новіршові картини світу кожного автора постають на основі синтезу жан- рово-стильових, образних, композиційних домінант і поєднуються концептом свободи як можливістю вільного добору зображально-виражальних засобів. Такий підхід визначає іманентність верлібру української поезії завдяки нерів- номірним ритмам, якими уособлено порухи душі поета.

The article presents an analysis of sacred syncretism as one of the leading motifs of the work of the modern Ukrainian writer Anna Bagryana. It is noted that the phenomenon of this transcendent phenomenon is interpreted by modern Ukrainian literature based on the aesthetic practices of postmodernism and traditionalism in culture.It is emphasized that Ukrainian poetry of the XXI century, having absorbed these opposite trends, uses them, on the one hand, to formalize the linguistic and communicative shell of the poem, on the other, to reflect the exclusivity of the national character, creating a type of new worldview not on differences, but on syncretism, the interpenetration of various trends, in which the whole diversity of the world is revealed.With the help of cultural, phenomenological, comparative-historical methods that study the philosophical perception of the sacred by the author, as well as using aesthetic, biographical approaches and psychoanalysis to understand the artistic world of her poems, the research has achieved its purpose: the eclectic nature of the sacred in the lyrics of Anna Bagryana is revealed.The article notes that, following the main trends of postmodernism, including the loss of the highest meaning of human life, reflection, relativism and internal confusion, the manner of presentation of the writer is also characterized by specific features: a certain theocentricity, religiosity, the desire to preserve spiritual values. In the conflict of these polarities, a synergistic transformation of the sacred matures, its so-called illogical form, characterized by the sublimity of the supernatural and at the same time its ordinariness.The results of the work are implemented tasks: the concept of the sacred in the poems of Anna Bagryana is clarified, its syncretism is revealed and the change in the aesthetics of the transcendent is reflected; the eclecticism of the feeling of the supernatural by the lyrical heroine is characterized; the protective function of the sacred in the artistic work of the poetess is analyzed. Conclusions. The sacred, which is a common motif of Anna Bagryana’s poetry, is perceived by her in the context of a scientific approach. This understanding implies a distinction between the human and otherworldly worlds. The traditional aesthetics of the sacred is based on beauty as a means of sensory-spiritual worldview, which led to the replacement of the material worldview with a value one. Postmodern stylistics reproduces the syncretism of the sacred, adding to its interpretation the illogical nature of used images, the search for new meanings, and internal expression. Recognizing the specifics of Ukrainian literature, which in modern social theory does not break with the achievements of previous eras, the writer retains the human-centered and imaginative richness of her lyrics.Key words: sacrum, eclecticism, postmodernism, tradition, symbolism. У статті подано аналіз синкретизму сакрального як одного із провідних мотивів творчості сучасної української письменниці Анни Багряної.Зазначено, що феномен цього трансцендентного явища сучасна українська література інтерпретує, виходячи з естетичних практик постмодернізму та традиціоналізму в культурі.Підкреслено, що українська поезія ХХІ ст., увібравши ці протилежні тенденції, послуговується ними, з одного боку, для оформлення мовно-комунікативної оболонки вірша, з іншого, щоб відобразити винятковість національного характеру, створюючи тип нового світовідчуття не на розбіжностях, а на синкретизмі, взаємопроникненні різних тенденцій, у якому розкри-вається вся багатоплановість світу.За допомогою культурологічного, феноменологічного, порівняльно-історичного методів, що досліджують філософське сприйняття сакрального авторкою, а також послуговуючись естетичним, біографічним підходами та психоаналізом для розуміння худож-нього світу її поезій, у розвідці досягнуто поставлену мету: розкрито еклектичну природу сакрального в ліриці Анни Багряної.У статті зауважено, що, наслідуючи основні тенденції постмодерну, серед яких втрата вищого сенсу життя людини, рефлексія, релятивізм і внутрішня розгубленість, манера викладу письменниці характеризується й специфічними рисами: певною теоцентричністю, релігійністю, прагненням зберегти духовні цінності. У конфлікті цих полярностей визріває синергетична трансформація сакрального, його т.зв. алогічна форма, що характеризується піднесеністю надприродного та водночас його буденністю.Результатами роботи є реалізовані завдання: з’ясовано поняття сакрального у віршах Анни Багряної, розкрито його синкретизм і відображено зміну естетики трансцендентного; схарактеризовано еклектику відчуття надприродного ліричною героїнею; проаналізовано захисну функцію сакрального в художній творчості поетеси.Висновки. Сакральне, яке є поширеним мотивом поезії Анни Багряної, сприймається нею в контексті наукового підходу. Таке розуміння передбачає розрізнення світу людського та потойбічного. Традиційна естетика сакрального ґрунтується на красі як засобі чуттєво-духовного світогляду, що спричинило заміну матеріального світосприйняття ціннісним. Постмодерна стилістика відтворює синкретизм сакрального, додаючи до його інтерпретації алогічність уживаних образів, пошук нових смислів, внутрішню експресію. Визнаючи специфіку української літератури, яка в сучасній соціальній теорії не пориває з надбаннями попередніх епох, письменниця зберігає антропоцентричність та образне багатство своєї лірики. Ключові слова: sacrum, еклектика, постмодерн, традиція,символізм.

Стаття присвячена осмисленню «емоційного тону» окремого вірша А. А. Ахматової – «Я з’їхала з глузду...» (збірка «Вечір», 1912 р.). Емоційний тон багато в чому визначає загальний характер поезії того чи іншого автора, тому що веде до розуміння сенсу цілої ліричної творчості в його родовій специфіці.