Academic literature on the topic 'Лайливі слова'

У статті розглядаються лайливі слова, або інвективи, як одна із груп експресивної лексики, що функціонують у гумористичних творах Івана Франка та Володимира Самійленка і перебувають поза межами літературної мови. Вживання лайливих і зневажливих слів аналізуються відповідно в ситуаціях негативної комунікації, що являє собою лексико-семантичне поле, об’єднане архісемою “лайка”. Проаналізовано мовні репрезентації цієї семи із залученням до лексико-семантичного поля негативної комунікації стилістично маркованих назв осіб – учасників конфліктних комунікативних ситуацій.

Статтю присвячено пейоративам та агресивним мовленнєвим актам у німецькій молодіжній мові. Вона ґрунтується на емпіричному матеріалі, зібраному в рамках науково-комунікативної про- грами WKP / FWF “Вербальна агресія в школі: причини, функції, превентивні заходи“ (14.03.2018– 13.09.2019) під час стажування в Інституті германістики Віденського університету. В програмі були задіяні 12 шкіл міста Відень (5 гімназій, 5 середніх шкіл та 2 середні професійно-технічні школи – загалом 27 класів). Загальна чисельність – 655 учнів віком від 11 до 17 років. Виділено причини вживання і функції агресивних мовленнєвих актів та проведено порівняння із функціями вербальної агресії в групі дорослих осіб. Встановлено взаємозв’язки між функціями вербальної агресії і вживан- ням певних груп пейоративних лексем. Підтверджено гіпотезу про домінування катартичної функції вербальної агресії, розмежовано поняття “вербальна агресія“ та “вербальне насильство“ і виділено тип “фіктивна вербальна агресія”. Виявлено мовні контакти в молодіжній мові на лексичному та прагматичному рівнях. Ключові слова: молодіжна мова, вербальна агресія, агресивні мовленнєві акти, пейоративи, лайливі слова, агресивні мовленнєві акти, вербальне насильство, мовні контакти.

Статтю присвячено дослідженню особливостей функціонування нестандартної лексики англійської мови в розмовному мовленні американського «університетського» роману ХХІ ст. Розмовне мовлення в епоху постмодернізму відрізняється певними стилістичними ознаками та має додаткові фонові конотації, часто стає джерелом словотворчості, задовольняючи естетичні, номінативні та прагматичні потреби авторів художніх творів. Риси розмовного мовлення на лексичному рівні виявляються у використанні певних груп нестандартної лексики, що залежно від рівня стилістичної зниженості мають відповідні словникові позначки ‘slang’, ‘informal’, ‘vulgar’, ‘taboo’. Серед нестандартних одиниць можна виділити: сленгізми з демінутивними суфіксами, котрі мають переважно негативне значення; лайливі сленгові слова; сленгізми, які несуть емоційно-оцінне навантаження; сленгізми, що є евфемістичними найменуваннями певних понять, табуйований сленг, який має експресивно-емоційний заряд. Сленгізми з емоційно-оцінною конотацією можуть звучати глумливо, вживатися іронічно, зневажливо, використовуються для негативної або позитивної характеристики персонажів, місця, ситуації, події. Використання табуйованої лексики всередині соціально-закритої мовної групи університетського кампусу підтверджує солідарність членів цієї групи, є показником соціальної дистанції, вживається для протиставлення літературній мові дорослих. Вульгаризми використовуються як вигуки, що виражають недовіру або здивування, вживаються у разі переляку, хвилювання, гострого переживання невдачі. Усі нестандартні одиниці підпорядковуються граматичним правилам, утворюються за продуктивними словотворчими моделями, значно модернізують художній текст і розширюють функції переносно-метафоричної лексики як засобу стилетворення, виконуючи концептуальну або оцінну функції.

Стаття присвячена вивченню певного типу дискурсу, у який входить свій стиль, мовний потік, певні чуттєві аспекти, представлені конкретним видом мистецтва. Дискурс характеризуються комунікацією у межах окремих каналів, тобто – дискурс візуальний, слуховий, тактильний; визначений правилами спілкування, способом викладу та втілення прагматичної мети оратора – дискурс дидактичний, лайливий, етикетний тощо. Ключові слова: дискурс, комунікація, практика, межа, культурна комунікація, інформація, інтерпретація, теорія.

Розглянуто проблему використання «інтелігентних лайливих виразів» у німецькій мові. Дослідження спирається на концепції німецьких лінгвістів з означеного питання: Б. Зайдель (B. Seidel) (офіційні та неофіційні особисті імена / прізвиська), С. Мартен-Кліф (S. Marten- Cleef), І. Опельт (I. Opelt) (насмішка), А. Рідель (А. Riedel) (етимологічне дослідження лайливих виразів). Актуальність вивчення окресленого прошарку німецької лексики продиктована необхідністю розшифрувати приховане значення досліджуваних сталих виразів, що пов’язане з їхнім буквальним значенням та створює комічний ефект. Об’єктом дослідження визначено сучасну німецьку мову освічених прошарків населення, предметом – мовленнєві засоби, за допомогою яких (через їхнє друге значення) можуть бути виражені емоції. Наголошено, що ці неявні (приховані) значення та способи їх пояснення досі мало вивчені в сучасній лінгвістиці. Досліджено 75 лексичних одиниць. Виокремлено декілька груп «інтелігентних лайливих виразів». Зазначено, що значна кількість досліджуваної лексики асоціюється з термінами «інтелект» та «інтелектуал» (34 лексичні одиниці). До інших груп увійшли вирази, що позначають статус людини (9 лексичних одиниць), характеризують її неприємні риси (22 лексичні одиниці), використовуються на позначення людей з різними світоглядами (4 лексичні одиниці); низка термінів уживаються на позначення ступеня непрофесійності (6 лексичних одиниць). Зазначено, що більшість «інтелігентних лайливих виразів» є запозиченнями з латини (як варіанти – грецько-неолатинські, грецькі, англійські, італійські слова); деякі терміни використовувалися в різних сферах життя в минулому, інші є цілком сучасними. «Інтелектуальну лайку» розглянуто як особливо тонкий стилістичний засіб, що використовує багато іронії, яку може зрозуміти далеко не кожен (через власну необізнаність, відсутність критичного мислення тощо). Наголошено, що вивчення цього прошарку лексики збагачує не тільки словниковий запас, а й знання про історію і культуру країни, допомагає зрозуміти глибинні смисли, запобігає непорозумінню у спілкуванні.

Статтю присвячено дослідженню мовних засобів вербалізації емоцій у художньому дискурсі та питанню відтворення цих засобів у перекладі художньої літератури з англійської мови на українську. Встановлено, що емотивність є не лише семантичною, але й інтерлінгвальною та прагматичною категорією, яка реалізується на всіх рівнях мови – фонологічному, морфологічному, лексико-семантичному та синтаксичному. Проведено аналіз відтворення українською мовою вербалізаторів емоцій та можливих труднощів передачі емоційного змісту тексту з метою встановлення найбільш вдалих перекладацьких трансформацій під час перекладу художнього тексту. Основна увага приділяється лексичним і синтаксичним засобам вербалізації емоцій – вигукам і вигуковим конструкціям, лайливим словам, еліпсам, повторам і номінативним реченням, що містяться у дискурсі героїв роману.

У статті розглядаються причини та джерела виникнення енантіосемії у сучасній французькій мові. У роботі вказано на актуальність дослідження, висвітлено мету, завдання, об’єкт та предмет. Здійснено аналіз сучасних досліджень енантіосемії вітчизняних та зарубіжних лінгвістів. Установлено, що енантіосемія – суперечливе явище, що відображено в наукових працях, присвячених цьому питанню. Зазначено, що основною причиною появи енантіосемії в мові є зміни, що відбуваються у слові, що функціонує, під впливом його вербального оточення, і які закріплюються в мові в результаті багаторазового вживання в процесі його історичного розвитку. На основі аналізу теоретичних джерел та фактологічного матеріалу з’ясовано, що у французькій мові є низка лексичних одиниць із протилежними семантичними значеннями та визначено основні причини виникнення енантіосемії у французькій мові. Виокремлено екстралінгвістичні (позамовні) та лінгвістичні (мовні) причини. До екстралінгвістичних причин належать: особливості мислення первісних людей, оскільки їх мислення будувалося на протилежностях; емоційний чинник, тобто тяжіння до експресивного вираження думок та почуттів (уживання слів із позитивним значенням в іронічному контексті, де воно набуває протилежного значення; а також уживання лайливих слів, назв хвороб, тварин у позитивному значенні); причини культурно-історичного характеру. До лінгвістичних чинників зарахували: багатозначність словотворчих морфем (антонімічність деяких дієслівних префіксів; антонімічність іменникових суфіксів); відмінність у спрямованості дії для досягнення певного протилежного результату; формування двовидових дієслів; поляризація актантів та заміна на протилежне того чи того суб’єктно-об’єктного відношення; метафора та метонімія; розмовне мовлення; ономатопеїчні елементи в словотворі. Резюмовано, що енантіосемічна лексика віддзеркалює вплив як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Комплексне дослідження природи енантіосемії – вельми перспективний напрям, оскільки він дає змогу виявити та описати семантичні зміни в межах наявної лексеми, що згодом відбивається у французькій мовній системі.