Academic literature on the topic 'Кримінальне процесуальне право'

Стаття присвячена дослідженню наукових підходів до визначення сутності справедливості та її нормативного закріплення як категорії кримінального процесуального права. З'ясовано, що у філософських дослідженнях виділяють формальну, змістову й процедурну справедливість. У філософії права розрізняють справедливість як рівність можливостей, справедливість розподільчу та справедливість відплатну. У кримінальному процесі справедливість уживається в таких контекстних значення: як мета (завдання) кримінального провадження, як засада кримінального провадження, як суб'єктивне право на справедливий судовий розгляд, як вимога до судового рішення, як відповідність покарання, як вимога до характеристики присяжного. Обґрунтовано, що справедливість кримінального провадження є як його метою, так і завданням. Справедливість є тим орієнтиром, задля досягнення якого розпочинається кримінальне провадження, а завданням кримінального провадження є дотримання справедливої процедури. Визначено, що загальноправовий принцип справедливості поширюється на кримінальне процесуальне право, набуваючи своєї специфіки, зумовленої особливостями кримінальних процесуальних правовідносин. Справедливість є окремою та самодостатньою засадою кримінального провадження. Установлено, що предметом кримінального процесуального регулювання є справедливість кримінальної процесуальної форми, а не покарання. Обґрунтовано, що в кримінальному процесуальному законодавстві справедливість уживається в таких значеннях: як морально-етична вимога до характеристики особи, як вимога матеріального права (справедливість покарання, що призначається судом), як вимога до процесуальної форми (дотримання справедливої процедури проведення процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень). Справедливість як вимога до процесуальної форми також є багатоаспектною: є метою (завданням) кримінального провадження, засадою кримінального провадження та процесуальним правом особи (право на справедливий судовий розгляд).

У статті аналізуються проблемні питання виокремлення міжнародного кримінально-процесуального права як галузі міжнародного права й обґрунтовується правомірність постановки питання про його самостійність. Зазначається, що постановка питання про виділення норм матеріального та процесуального характеру в доктрині міжнародного кримінального права ставилась давно й розвивалась поступово: від заперечення доцільності такого можливого структурного поділу до позиції визнання самостійними галузями міжнародного публічного права. Автор доходить висновку, що міжнародне кримінально-процесуальне право як галузь міжнародного публічного права перебуває в процесі становлення й потребує детального теоретичного обґрунтування. Сучасне міжнародне кримінальне право є складним системним утворенням, що динамічно розвивається, у системі якого виокремлюють підсистеми матеріального й процесуального права. Комплексний характер міжнародного кримінального права визначає правомірність постановки питання про самостійність міжнародного кримінально-процесуального права, на що вказує низка обставин.

У статті порушуються актуальні для сучасної правозастосовної практики питання, пов’язані з визначенням компетенції щодо складання обвинувального акта прокурором та слідчим. Автором підкреслюється, що ця проблема частково викликана невизначеністю чинного кримінального процесуального законодавства, яке не дає можливості зробити однозначний висновок про момент складання обвинувального акта та суб’єкта його складання, а частково – відсутністю сталих підходів у науці кримінального процесу до питання співвідношення повноважень прокурора – процесуального керівника та слідчого. Відсутність правової визначеності в законодавстві призвела до того, що в правозастосовній практиці непоодинокими є випадки, коли слідчі відмовляються складати обвинувальний акт після відкриття матеріалів кримінального провадження, у випадках, коли вони не погоджуються з позицією прокурора – процесуального керівника та наполягають, що прокурор має право самостійно скласти обвинувальний акт, а потім підтримувати його в суді. Наго лошується на тому, що слідчий та прокурор належать до сторони обвинувачення, повинні спільно спрямовувати свою діяльність на досягнення цілей кримінального провадження та між ними не може бути конфронтації, що шкодить авторитету органів, які зобов’язані неухильно дотримуватися вимог чинного кримінального процесуального законодавства, спільними зусиллями здійснювати боротьбу зі злочинністю та сприяти досягненню цілей кримінального провадження. У статті зазначається, що наукові підходи щодо взаємовідносин слідчого та прокурора, які були розроблені ще за радянських часів та сприймалися вітчизняними вченими як сталі, зараз не можуть бути використані, оскільки концептуально змінилося уявлення про функцію обвинувачення у кримінальному процесі та чинне кримінальне процесуальне законодавство. Діяльність слідчого у кримінальному провадженні за своїм характером і спрямованістю залишається поліаспектною, що й породжує діаметрально протилежні підходи до розуміння її функціонального спрямування. Не вдаючись глибоко до вирішення проблеми функціональної спрямованості діяльності слідчого у кримінальному провадженні, автор звертається до тих взаємовідносин, які виникають між прокурором – процесуальним керівником та слідчим, що тих проблем, що виникають на практиці. Метою статті є звернення уваги на проблеми, що виникають між прокурором – процесуальним керівником та слідчим, який проводить досудове розслідування, на етапі закінчення досудового розслідування, здійснення їх аналізу крізь призму системного тлумачення норм чинного кримінального процесуального законодавства та формулювання рекомендацій практичного характеру, спрямованих на подолання проблем, що виникають. За підсумками проведеного дослідження та тлумачення деяких норм чинного кримінального процесуального законодавства щодо взаємовідносин слідчого та прокурора на етапі закінчення досудового розслідування в статті зроблено низку висновків: в кримінальній процесуальній науці бракує комплексних досліджень, спрямованих на розробку доктринальних уявлень щодо функціональної спрямованості кримінальної процесуальної діяльності слідчого та її кореляції з функцією прокурора; визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор, або слідчий за його дорученням, зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про закінчення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування; після відкриття матеріалів іншій стороні слідчий зобов’язаний скласти обвинувальний акт; складання обвинувального акта прокурором є його дискреційним правом і можливе, наприклад, у разі, якщо він не погодився з обвинувальним актом слідчого; прокурор уповноважений доручати слідчому проведення у встановлений ним строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а у разі потреби – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України; кримінальним процесуальним законодавством не передбачено право прокурора надавати слідчому вказівки щодо прийняття процесуального рішення, в тому числі – обвинувального акта.

У статті подано короткий аналіз загальних рис декількох елементів права особи на публіч- ний судовий розгляд кримінального провадження. Доцільність такого аналізу пояснюється тим, що право особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження як складова частина права на справедливий суд відіграє важливу роль у кримінальній процесуальній діяльності у зв’язку з побудовою України як правової держави й утвердженням позиції захи- щеності осіб, які потрапляють у сферу кримінального провадження. Досліджуваний комп- лекс прав особи також тісно пов’язаний із засадами кримінального провадження, що визна- чають його зміст і спрямованість. Характеристика таких елементів, як право на усність кримінального провадження та на особисту присутність під час судового розгляду, право на відкритість судового розгляду, публічне проголошення судових рішень і доступ громадськості до його рішень, право особи на публічний розгляд кримінального провадження, актуальна не лише для теорії криміналь- ного процесу, а й для практики провадження в кримінальних справах. Усність криміналь- ного провадження в статті схарактеризовано через призму інстанційності судів: присутність під час судового розгляду в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції. У контексті аналізу доступу громадськості до судових рішень подано пропозицію наукового визначення поняття «громадськість». Визначення поняття уможливить розуміння, хто ж має доступ до судових рішень. У статті наведено приклад рішень Європейського суду з прав людини з метою зазначення порушення / відсутності порушень права особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження, взявши за основу конкретний, вищезазначений елемент такого права. Ознайомлення з кримінальним процесуальним законодавством європейської країни – Польщі в контексті права особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження допомогло сформувати думки щодо доцільності / недоцільності імплементування відповідних норм у національне законодавство. Тематика, безумовно, актуальна, оскільки права особи в кримінальному провадженні формулюють і визначають основоположні ідеї всієї кримінальної процесуальної діяльності. Водночас право особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження та його елементи не досить вивчене в науці вітчизняного кримінального процесуального права.

Загальновизнано, що суть сучасної демократії полягає у дотриманні верховенстві права. Ефек-тивний захист суспільства від потенційних загроз, що виникають внаслідок зловживання владою і обхо-ду основних демократичних принципів, ґрунтується, серед іншого, на існуванні системи стримувань іпереваг. Незалежність судової влади і адвокатської професії є фундаментальною опорою цієї системи.На сьогоднішній день, адвокатура посідає дуже важливе місце в механізмі здійснення правосуддя,як під час захисту в кримінальному процесу, так і під час здійснення адвокатом представництва.Аналіз практики застосування законодавства в зарубіжних країнах та участі в ній адвокатівпідтверджує те, що визначальною ознакою розвитку законодавства є його спрямованість на забезпе-чення прав і законних інтересів осіб у відносинах із державними органами. Участь адвоката надає про-фесійну правову допомогу відповідно до діючого законодавства, захищає права, свободи і законні інте-реси осіб, які беруть участь в судовому провадженні.На основі порівняльно-правового аналізу та узагальнення законодавства, що регламентує діяль-ність захисника у кримінальному процесі України та деяких провідних державах Європи (Литві, Естонії,Федеративній Республіці Німеччина, Франції та ін..), зроблено висновок про доцільність запозиченняпозитивного досвіду та імплементації деяких норм зарубіжного законодавства для вдосконалення КПКУкраїни. Проаналізовано, що кримінальне процесуальне право більшості країн передбачає вимогу про-фесійності адвоката (Великобританія, Литовська Республіка, Республіка Польща, США, ФранціяФРН,). Особливостями участі адвоката на досудових стадіях кримінального процесу в інших країнах єтакі: можливість залучення як захисників інших фахівців у галузі юриспруденції (зокрема вчених-правників та викладачів національних вишів), а також обмеження участі адвоката у слідчих діях, якіпроводить поліція (ФРН); можливості усунення адвоката від участі у провадженні (Франція, ФРН,Литовська Республіка); кримінальна відповідальність за здійснення адвокатської діяльності не уповно-важеною особою (Франція).Ключові слова: зарубіжний досвід, адвокат, кримінальний процес, процесуальне законодавство Литви, Німеччина, Франція, Естонія, Грузія, Великобританія.

Страшок А. А. Процесуальне становище перекладача: особливості залучення та участіу кримінальному провадженні. – Стаття.На початку статті автором вказується, що рівність є основоположною засадою, яка закріплена на міжнародному рівні. Конституцією України також закріплено рівність конституційних прав і свобод громадян, іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, та рівність таких осіб перед законом. Своєю чергою КПК України у своєму змісті закріпив, серед інших засад кримінального провадження, засаду рівності перед законом і судом. Рівність учасників кримінального провадження перед законом і судом передбачає наділення їх рівними правами та рівними обов’язками щодо участі у процесі та відстоюванні своєї позиції. Однією з гарантій дотримання засадирівності перед законом і судом є залучення перекладача. У роботі висвітлюються проблемні питання порядку залучення перекладача, який закріплений у КПК України, а саме підстави залучення перекладача, особи, уповноважені на його залучення, мета його залучення. Автором надається визначення оціночному поняттю «володіння чи недостатнє володіння» мовою, якою здійснюється кримінальне провадження. У роботі автором розглядається питання щодо осіб, які можуть бути залучені як перекладачі. На основі проаналізованого законодавства автором висуваються власні вимоги до особи пере-кладача у кримінальному процесі, а саме: незаінтересованість у кримінальному провадженні; компетентність; досягнення повноліття. Також у рамках статті автор наводить норми КПК зарубіжних країн, а саме Австрійської Республіки, Естонії, щодо нормативного закріплення поняття «перекладач». Автор пропонує внести зміни до законодавства шляхом його доповнення нормами щодо розробкита прийняття положення про порядок складення кваліфікаційного іспиту та отримання свідоцтва про право на здійснення перекладацької діяльності. Також в Україні створений Довідково-інформаційний реєстр перекладачів, який на практиці не застовується через важкість його використання, закритість тощо. У зв’язку з цим автором пропонується забезпечити належну його роботу.

Метою статті є висвітлення авторського бачення теоретико-методологічних проблем виокремлення досудового провадження як самостійної частини кримінального провадження. Наукова новизна пов’язана із фундаментальністю цього питання у науці кримінального процесуального права для формування концептуального цілісного уявлення про кримінальну процесуальну діяльність, а також розуміння того, що кожне явище розглядається як більш-менш складна система. У загальному вигляді структура представлена як система відносин об’єктивно існуючих елементів. На авторське переконання, традиційне розуміння кримінального провадження лише як сукупності взаємопов’язаних і послідовно змінюючих одна одну стадій, не охоплює усього різноманіття кримінальної процесуальної діяльності і кримінальних процесуальних правовідносин (зокрема, процесуальні дії з так званої «дослідчої» перевірки перебувають за межами законодавчо визначеної першої стадії кримінального процесу, що з теоретико-методологічної позиції структури кримінального провадження видається алогічним). Відсутність в кримінальному процесуальному законі поняття «досудове провадження» вказує на можливість оцінки його лише як номінативної одиниці мови і дискутування з приводу його змісту. Обґрунтовано поділ кримінального провадження на дві пов’язані структурні частини: досудове провадження і судове провадження, оскільки кримінальний процес є сукупністю правовідносин, які мають початок (виникають) і припинення. Висновки. Підсумовано, що досудове провадження визначається як специфічний пізнавальний цикл, який складають стадії кримінального провадження: попередня перевірка заяв, повідомлень та іншої інформації про кримінальне правопорушення і досудове розслідування. Досудовому провадженню властиві такі ознаки: 1) наявність безпосереднього завдання (розкриття кримінального правопорушення, виявлення осіб, які його вчинили); 2) специфічні методи вирішення цього завдання; 3) особливе, відмінне від інших частин кримінального провадження, коло учасників кримінального процесу; 4) тривалість у часі; структура.

У статті автор досліджує міжнародні стандарти пра-ва на захист та порядок їх реалізації при дослідженні показань під час судового розгляду у кримінальному процесі України. Автор аналізує практику ЄСПЛ, від-повідно до якої сторона захисту має право на рівних засадах зі стороною обвинувачення допитувати свідків зі сторони обвинувачення, а також винятки з прави-ла щодо безпосередності дослідження показань згідно з КПК України. Встановлено, що чинне кримінальне процесуальне законодавство не чітко встановлює про-цедуру використання показань з чужих слів в аспек-ті реалізації права на захист. Тому пропонується ч. 6 ст. 97 КПК доповнити таким реченням: «Показання з чужих слів визнаються недопустимими доказами, якщо вони використовуються для встановлення обста-вин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК». Отже, інститут показань з чужих слів залишається у кримінальному процесі України, проте його дія буде обмежена щодо встановлення винуватості особи, що позитивно вплине на реалізацію права на захист.Також автор досліджує вплив допиту, проведе-ного слідчим суддею під час досудового розслідуван-ня, на реалізацію права на захист. Автор пропонує внести зміни до ч. 4 ст. 95 КПК та викласти її в такій редакції: «4. Суд може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд може обґрунтовувати свої висновки показаннями, отриманими у порядку, перед-баченому статтею 225 цього Кодексу, лише в тому разі, якщо під час судового розгляду буде встановлена не-можливість особистого допиту свідка та потерпілого, які давали показання <...>». Отже, порядок допиту свідка та потерпілого згідно зі ст. 225 КПК не зазнає змін. Проте для використання таких показань під час судового розгляду обов’язково має бути встановлено, що свідок та потерпілий не можуть особисто надати показання суду. Така зміна в КПК краще забезпечить права учасників кримінального провадження (зокрема, сторони захисту) при оцінці показань під час судового розгляду.У цілому автор констатує, що більшість положень чинного КПК України відповідає міжнародним стан-дартам права на захист. Водночас автор вказує на пев-ну правову невизначеність процедур участі сторони захисту у дослідженні доказів під час судового роз-гляду. Саме тому чинне кримінальне процесуальне законодавство потребує удосконалення з метою кращо-го забезпечення права на захист та формування єдиної правозастосовної практики у вказаних питаннях.

Вступ. Право на захист інтелектуальної власності з’являється у його власника в момент порушення або оспорювання його прав та охоронюваних законом інтересів і реалізується в рамках цивільних, кримінальних та адміністративних правовідносин, які виникли при цьому.Проблематика. Під час реалізації права на захист інтелектуальної власності у сфері кримінального права та кримінального процесу постає питання реалізації гарантій прав особи.Мета. Вивчення гарантій прав особи, які реалізуються під час захисту прав інтелектуальної власності у кримінальному провадженні.Матеріали й методи. Інформаційну основу дослідження склали законодавство України та міжнародно-правові акти;методологічну — діалектичний, системний, логічний методи, а також метод порівняльного правознавства. Результати. Визначено гарантії забезпечення прав потерпілого від кримінального правопорушення, пов’язаного із порушенням прав інтелектуальної власності.Висновки. Специфічними гарантіями забезпечення прав потерпілого від кримінального правопорушення, пов’язаного із порушенням прав інтелектуальної власності є 1) право подачі заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, подання цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, право укладення угоди про примирення; 2) реалізація потерпілим свого права на подачу заяви, повідомленняпро вчинене щодо неї кримінальне правопорушення породжує правовий наслідок — початок кримінального провадження; 3) обов’язок слідчого, прокурора внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування; обов’язок суду — розглянути цивільний позов та прийняти рішення по ньому та інші обов’язки, які забезпечують реалізацію потерпілим своїх прав; 4) встановлення у кримінальному процесуальному законі відповідальності за невиконання обов’язків щодо забезпечення прав та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Дослідження будь-якого об’єкта наукового пізнання передбачає наявність відповідного інструментарію – методології. Сьогодні актуальність розробки проблем методології кримінально-процесуальної науки обумовлена передусім широкомасштабними та кардинальними змінами у вітчизняному кримінальному процесуальному праві, що покликані привести його у відповідність до європейських і міжнародних стандартів, крім того, це викликано також і стрімким розвитком науково-технічної революції, швидким оновленням знань, збільшенням обсягу наукової та науково-технічної інформації, що потребує не тільки уточнення, а й перегляду в кримінальній процесуальній доктрині основних понять і категорій за допомогою оновленої методології. Сьогодні, на відміну від методології загальнотеоретичної юриспруденції, розробленню методології науки кримінального процесуального права присвячена недостатня увага вчених. Метою статті є з’ясування сучасного стану методології досліджень проблем кримінального процесу та визначення основних перспективних напрямів її удосконалення. Досліджено питання щодо поняття, рівнів методології, принципів методології, окреслено різноманіття методологічних підходів як стратегій кримінальних процесуальних досліджень, визначено авторське бачення структури методології кримінально-процесуальної науки. Розглянуто загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, окремо приділена увага евристичним методам і методам дослідження електронної складової кримінального провадження. Робиться висновок про те, що можливість отримання результатів наукових до- сліджень проблем кримінального процесу, які будуть мати теоретичне та практичне значення, залежить від застосування належної методології наукових досліджень. Така методологія має забезпечити комплексний розвиток кримінально-процесуальної науки, раціональне застосування раніше отриманих результатів, вироблення нових науково обґрунтованих теоретичних положень, а також пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення кримінального процесуального законодавства та практики його застосування. Серед основних тенденцій розвитку методології виокремлено проблематику методологічної оптики та процес методологування, який має індивідуальний характер і полягає у використанні методологічних принципів, підходів та методів.

Теорія кримінально-процесуальних функцій, хоч і є достатньо розробленою у кримінально-процесуальній доктрині, але не є загальновизнаною. У літературі можна зустріти твердження, що теорія кримінально-процесуальних функцій є непридатною для реформування вітчизняного кримінального процесу.

Після проголошення незалежності одним із основних напрямів розвитку правової системи України є розробка ефективної кримінально-процесуальної політики, наближення її до міжнародних стандартів в галузі правосуддя та забезпечення прав і свобод людини. Невід’ємні права людини набувають в правовій державі безпосереднє юридичне значення, а їх дотримання стає головною метою як законодавчої, так і правозастосовної діяльності.

Андрєєв, Д. В. Криміналістична характеристика та особливості розслідування незаконного обігу зброї : дис. ... д-ра філос.: 081, 08 / Денис Вікторович Андрєєв; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2020. - 272 с.
Дисертацію присвячено комплексному розв’язанню проблем щодо формування криміналістичної характеристики незаконного обігу зброї та розроблення організаційно-тактичних засад його розслідування. Визначені правові та організаційні напрями протидії незаконному обігу зброї, які повинні містить заходи щодо удосконалення вітчизняного законодавства та імплементації в нього норм міжнародного права, криміналістичне забезпечення розслідування незаконного обігу зброї, підвищення ефективності діяльності оперативних підрозділів та експертної служби МВС України. Автором зроблені пропозиції до КПК України щодо уточнення цілей проведення огляду, допиту, обшуку, пред’явлення для впізнання, слідчого експерименту та регламентації обов’язкового призначення судових експертиз.
The dissertation is devoted to the complex solution of problems concerning formation of the criminological characteristic of illegal circulation of the weapon and development of organizational and tactical bases of its investigation. The legal and organizational directions of counteraction to illegal trafficking of the weapon which should contain measures are defined on the improvement of domestic legislation and the implementation of international law, forensic support for the investigation of illicit trafficking in weapons, improving the efficiency of operational units and expert service of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine. The author made proposals to the CPC of Ukraine to clarify the purposes of the inspection, interrogation, search, presentation for identification, investigative experiment and regulation of the mandatory appointment of forensic examinations.
Диссертация посвящена комплексному решению проблем по формированию криминалистической характеристики незаконного оборота оружия и разработка организационно-тактических принципов его расследования. Определены правовые и организационные направления противодействия незаконному обороту оружия, которые должны содержит мероприятия по совершенствованию отечественного законодательства и имплементации в него норм международного права, криминалистическое обеспечение расследования незаконного оборота оружия, повышение эффективности деятельности оперативных подразделений и экспертной службы МВД Украины. Автором сделаны предложения в УПК Украины относительно уточнения целей проведения осмотра, допроса, обыска, предъявления для опознания, следственного эксперимента и регламентации обязательного назначения судебных экспертиз.

Буряк, О. В. Дотримання процесуальної форми доказування, як гарантія забезпечення прав та законних інтересів учасників кримінального провадження : магістерська робота : 081 «Право» / О. В. Буряк ; керівник роботи Сенченко Н. М.; Національний університет «Чернігівська політехніка», кафедра кримінального права та правосуддя. – Чернігів, 2020. – 96 с.
Процесуальна форма належить до фундаментальних понять кримінальної процесуальної науки і є важливим критерієм допустимості доказів, що забезпечує виконання основного завдання кримінального провадження – охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. В першому розділі досліджується поняття процесуальної форми, розкривається її зміст та значення, а також проаналізована еволюція в частині норм кримінального процесуального законодавства. В другому розділі досліджується поняття суб’єктів доказування та вибудовується їх класифікація. Обґрунтовується дотримання способів та умов одержання доказів під час кримінального провадження відповідними суб’єктами. Третій розділ присвячений наслідкам порушення процесуальної форми суб’єктами доказування у кримінальному провадженні, а також приділена увага міжнародно-правовим стандартам в даній сфері діяльності щодо дотримаяння прав та законних інтересів осіб, які залучаються до сфери кримінального процесу. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі обґрунтовано положення, які складають критерії визначення доказів недопустимими, оскільки у відповідних нормах КПК вживаються оцінні поняття, застосування яких обумовлено конкретною доказовою ситуацією. Пропонуються зміни щодо доповнення КПК України відповідною нормою, яка визначатиме поняття суб’єктів доказування в кримінальному провадженні та їх поділ на відповідні групи. Робота виконана з використанням сучасних програмних засобів і компʼютерних технологій обробки інформації, а саме: оформлення текстової частини роботи виконано у текстовому редакторі MS Word; необхідні науково-теоретичні, статистичні та аналітичні матеріали частково отримані з мережі Internet. Основні положення і висновки роботи обговорювалися на міжкафедральному науково-практичному семінарі «Правнича наука: традиції та вектори розвитку» 23 квітня 2020 року. Основні результати проведеного дослідження викладені у одній науковій праці
A judicial form belongs to the fundamental concepts of criminal judicial science and is the important criterion of admission of proofs, that provides the basic job of criminal realization processing - guard of rights, freedoms and legal interests of participants of criminal realization. Аny violation of judicial form the subjects of finishing telling is founding for confession of proofs impermissible, and that is why by the inalienable criterion of admission of proofs. The concept of judicial form is investigated in the first division, her maintenance opens up and paid attention to the social value of judicial form, her connection with formalism in criminal realization and the analysed evolution in part of norms of criminal judicial legislation. In the second division the concept of subjects of finishing telling is investigated and their classification lines up. The observance of methods and terms of receipt of proofs is grounded during criminal realization by corresponding subjects. The third division is sanctified to the consequences of violation of judicial form by the subjects of finishing telling in criminal realization. Theoretical conceptions are examined in relation to confession of proofs impermissible, and also paid attention to the міжнародно-правовим standards in this sphere of activity. The scientific novelty of the results obtained is that the work substantiates the provisions that constitute the criteria for determining the evidence to be inadmissible, since the relevant norms of the CPC use appraisal concepts whose application is conditioned by a concrete evidence-based situation. It is proposed to amend the CPC of Ukraine by the relevant norm, which will define the concept of subjects of evidence in criminal proceedings and their division into relevant groups. Work carried out by using modern software technologies and computer information hrocessing, namely processing of textual works made in the text editor MS Word; necessary scientific and thejretical, statistican and analytical materialas are obtained from the Internet. The main provisions and conclusions of the work were discussed at the inter-departmental scientific-practical seminar "Legal Science: Traditions and Vectors of Development" on April 23, 2020. The main results of the study are outlined in one scientific paper

Позиція захисника у кримінальній справі – це його погляд на вину та відповідальність підзахисного, який він відстоює всіма не забороненими законом засобами та способами. Позиція захисника визначає лінію захисту в конкретній справі, ставлення захисника до основних правових та етичних питань кримінального процесу. На думку О.Р. Михайленко, позиція захисника включає в себе конкретне цілеспрямування, систему тез і аргументів, способів і методів дій, їх осмислення та аналіз. Питання щодо формування правової позиції захисника є актуальним, бо помилка у виборі може залишити обвинуваченого без захисту, призвести до негативних наслідків для правосуддя.

У квітні 2012 року було прийнято новий кримінальний процессуальний кодекс України, яким запроваджено новий термін «Кримінальний проступок». Дуже важливо розуміти процесуальний порядок його функціонування, але до цього часу законодавчо не визначено саме поняття Кримінального проступку ні в Кримінальному процесуальному кодексі (КПК), ні в Кримінальному кодексі України (КПУ).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України. – Харків, 2017 р. Дисертація присвячена дослідженню теоретичних та практичних проблем правового регулювання відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному процесі України. Розглянуто сутність та форми відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному процесі України; процесуальний порядок добровільного та примусового відшкодування (компенсації) шкоди, завданої злочином, та відшкодування (компенсації) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового розслідування, прокуратури та суду; особливості забезпечення цивільного позову з урахуванням дії антикорупційних законів та даних електронних декларацій; визначені обставини, що виключають можливість відшкодування (компенсації) шкоди.

Моїсеєнко М. О. Засада диспозитивності у кримінальному процесі України та проблемні питання зловживання суб’єктами кримінальної процесуальної діяльності своїми правами : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 262 "Правоохоронна діяльність" / наук. керівник І. В. Єна. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 130 с.
UA : Кваліфікаційна робота складається зі 130 сторінок, містить 81 джерело використаної інформації. Конституція України (ст. 3) передбачила, що права ісвободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Особливого захисту потребує особа, яка зазнала шкоди від злочину і реалізує свої права та законні інтереси в кримінальному судочинстві. Декларація принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою (1985 р.) передбачила для держав сприяти тому, щоб судові і адміністративні процедури більшою мірою відповідали потребам потерпілих. У кримінально-процесуальному регулюванні в Україні відбувається звуження публічної та розширення приватно-правової складової, дедалі більшого значення набувають диспозитивні засади судочинства. В умовах реформування кримінально-процесуального законодавства існує потреба дослідити реалізацію диспозитивності потерпілим з огляду на досягнення завдань, що визначені кримінально-процесуальним законодавством. Нормативне регулювання суспільних відносин у незалежній Україні неухильно рухається до імплементації міжнародно-правових стандартів у вітчизняному праві.Саме це зумовлює необхідність внесення змін до нормативно-правових актів та потребу реформування найважливіших правових галузей.Посилення останнім часом тенденції до розширення прав особи активізувало дискусію про наявність диспозитивних засад у кримінальному процесі, їх доцільність та межі прояву. Питання дослідження диспозитивності у кримінальному процесі не є новим, проте вітчизняні наукові доробки у цій сфері з’явилися не так давно. Це можна пов’язати з нещодавнім нормативним закріпленням диспозитивності у Кримінально-процесуальному кодексі України. Проблемою, що нині потребує вирішення є необхідність аналізу та вироблення єдиного підходу до розуміння структури диспозитивності, що дозволить систематизувати наступні наукові дослідження змісту і проявів диспозитивності у кримінальному процесі. Об’єктом кваліфікаційної роботи є диспозитивність як правове явище у кримінальному процесі України та проблемні питання зловживання суб’єктами кримінальної процесуальної діяльності своїми правами. Предметом дослідження є засада диспозитивності у кримінальному процесі України та проблемні питання зловживання суб’єктами кримінальної процесуальної діяльності своїми правами. Мета роботи полягає у тому, щоб на основі чинного законодавства України, аналізу судово-слідчої практики у кримінальних справах, а також на основі сучасних теоретичних концепцій унауці кримінального процесу комплексно дослідити диспозитивність у кримінальному процесі та проблемні питання зловживання суб’єктами кримінальної процесуальної діяльності своїми правами, розробити науково обґрунтовані положення та сформулювати пропозиції для вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального законодавства та правозастосовчої діяльності у досліджуваному аспекті, що дозволять забезпечити ефективне використання суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності їх правами і законними інтересами. Методологічну основу кваліфікаційної роботи складає сукупність загально-філософських, загальнонаукових та спеціальних засобів пізнання, зокрема, історико-правовий метод, соціологічний метод, лінгвістичний метод, логіко-семантичний метод, порівняльно-правовий метод, синтез, аналіз, метод групування, дедукція, індукція, логіко-юридичний метод, метод абстрагування.
EN : Qualification work consists of130pages, contains81sources of information used. The Constitution of Ukraine (Article 3) provided that human rights and freedoms and their guarantees determine the content and direction of the state. A person who has suffered damage from a crime and exercises his rights and legitimate interests in criminal proceedings needs special protection. The Declaration on the Principles of Justice for Victims of Crime and Abuse of Power (1985) provided for States to promote judicial and administrative procedures to better meet the needs of victims. In the criminal procedure regulation in Ukraine there is a narrowing of the public and expansion of the private-legal component, the dispositive principles of the judiciary are becoming increasingly important. In the context of reforming the criminal procedure legislation, there is a need to investigate the implementation of the dispositiveness of victims in view of the achievement of the tasks defined by the criminal procedure legislation. Normative regulation of public relations in independent Ukraine is steadily moving towards the implementation of international legal standards in domestic law. This is what necessitates changes in regulations and the need to reform the most important areas of law. The recent strengthening of the tendency to expand the rights of the individual has intensified the discussion on the existence of dispositive principles in criminal proceedings, their expediency and limits of manifestation. The issue of studying dispositiveness in criminal proceedings is not new, but domestic scientific developments in this area have appeared not so long ago. This can be attributed to the recent enshrinement of dispositiveness in the Criminal Procedure Code of Ukraine. The problem that needs to be solved now is the need to analyze and develop a unified approach to understanding the structure of dispositiveness, which will systematize further research on the content and manifestations of dispositiveness in criminal proceedings. The object of qualification work is dispositiveness as a legal phenomenon in the criminal process of Ukraine and problematic issues of abuse of their rights by the subjects of criminal procedure. The subject of the research is the principle of dispositiveness in the criminal process of Ukraine and the problematic issues of abuse of their rights by the subjects of criminal procedure. The purpose of the work is to, on the basis of the current legislation of Ukraine, analysis of forensic practice in criminal cases, as well as on the basis of modern theoretical concepts in the science of criminal procedure to comprehensively investigate the dispositiveness in criminal proceedings and rights, to develop scientifically substantiated provisions and to formulate proposals for the improvement of criminal, criminal procedure legislation and law enforcement activities in the studied aspect, which will ensure the effective use of the subjects of criminal procedure by their rights and legitimate interests. The methodological basis of qualification work is a set of general philosophical, general scientific and special means of knowledge, in particular, historical and legal method, sociological method, linguistic method, logical-semantic method, comparative legal method, synthesis, analysis, grouping method, deduction, induction, logical-legal method, method of abstraction.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України. – Харків, 2017. Дисертація є спеціальним комплексним науковим дослідженням теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з розкриттям сутності, призначення та функціонування кримінального процесуального механізму забезпечення прав потерпілого (фізичної особи) у досудовому розслідуванні. На підставі отриманих унаслідок проведеного дослідження результатів визначені основні структурні елементи означеного механізму та проаналізовані місце і роль кожного з них у правозабезпечувальній (правозахисній) діяльності досудової стадії кримінального провадження. Значну увагу приділено розкриттю правових засобів, які використовуються потерпілим, його представником-адвокатом, слідчим, прокурором та слідчим суддею з метою відновлення прав жертви кримінального правопорушення. Розроблено низку пропозицій щодо необхідності внесення відповідних змін і доповнень до чинного КПК України 2012 року, спрямованих на підвищення ефективності функціонування механізму забезпечення прав потерпілого (фізичної особи) під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень.