Academic literature on the topic 'Концентрація насичення'

Сучасні технології виробництва олійно-жирової продукції передбачають фільтрацію з використанням вибільних глин. Цей сорбент використовується одноразово, тому він накопичується у великих кількостях на комбінатах як побічний продукт. Даний матеріал відносять до IV класу небезпеки за його здатність до самозаймання. Тому питання щодо вирішення проблеми його утилізації є актуаль­ним. Біотехнологічна переробка цих відходів в корисні продукти є найбільш доцільною та ефективною з точки зору енергоефективних, екологічних та економічних вимог. В статті розглянуто стан ринку України, класифікація утворення відходів олійно-жирової галузі, напрями маловідходних та безвідходних технологій. Показано біотехнологічний потенціал мікробних ліпаз, перспективність та доцільність застосування біотехнологічного методу утилізації жирової фракції відходів з використанням ферментних препаратів. Розглянуто умови ферментолізу відходу ви­робництва саломасу та маргаринової продукції ліпазою Rhizopus japonicus, зокрема її термостабіль­ність. Одержані результати дослідження свідчать про перспективність гідролізу відходів ліпазою Rhizopus. Встановлено, що вміст вільних жирних кислот в гідролізаті досягає рівня насичення через 72 год ферментативного гідролізу, а концентрація тригліцеридів зменшується до мінімального значення. Термостабільність ліпази Rhizopus japonicus досягає максимального значення при 40 °С.

Пародонтит є одним із найпоширеніших захворювань навколозубних тканин. Більшість протоколів його лікування передбачає використання антисептиків у пародонтальних кишенях. Ми пропонуємо вивчення можливості запровадження нового виробу медичного призначення – пародонтальних вкладок, насичених хлоргексидином, де кріоліофілізована ксеноочеревина виконуватиме роль депо антисептика. В даному дослідженні проводять вивчення здатності кріоліофілізованої ксеноочеревини насичуватись розчином хлоргексидину різних концентрацій, та зберігати його сухий залишок після проведення повторної процедури ліофілізації. Мета дослідження – визначити здатність кріоліофілізованої ксеноочеревини свині насичуватись розчинами хлоргексидину різної концентрації, та здатність її утримувати сухий залишок розчину після повторної ліофілізації. Матеріали і методи. У досідженні використовували кріоліофілізовану ксеноочеревину свинячого походження, виготовлену ТОВ «Інститут біомедичних технологій» товщиною 0,3 мм, та 20 % розчин хлоргексидину біглюконату, що в подальшому змішували з дистильованою водою для отримання розчинів різної концентрації – 2,5 % (1:7), 5 % (1:3) та 10 % (1:1). Пластинки кріоліофілізованої очеревини розміром 5х8 мм поділили на 4 групи по 30 штук у кожній. Кожну групу було зважено. На 10 хв групи занурювали у відповідний розчин хлоргексидину та знову зважували. Потім матеріал було ліофілізовано та проведено фінальне зважування. Результати досліджень та їх обговорення. Після кожного етапу виготовлення пародонтальних вкладок, насичених хлоргексидином, їх зважували. Результати аналізу даних після замочування показали збільшення маси вкладок, порівняно з їх сухою масою, що свідчило про адсорбцію розчину ксеноочеревиною. Після проведення процедури ліофілізації маса вкладок із кожної групи зменшилась, однак все ще залишалась більшою, ніж маса сухої очеревини. Це свідчить про випаровування частини розчину під час ліофілізації та про наявність сухого залишку розчину хлоргексидину на вкладках. Масова частка цього залишку становила в середньому 13,77 % у першій групі вкладок (використовувався 2,5 % розчин хлоргексидину), 32,81 % у другій (5 % розчин хлоргексидину), 36,77 % у третій (10 % розчин хлоргексидину) та 57,4 % у четвертій групі (20 % розчин хлоргексидину). Висновки. Кріоліофілізована ксеноочеревина має здатність насичуватись розчином хлоргексидину та зберігати його сухий залишок після повторної ліофілізації. Для подальших досліджень, зокрема в клініці, було прийнято рішення використовувати очеревину, яка була замочена у 10 та 20 % розчинах хлоргексидину з наступною ліофілізацією.

Проведений аналіз якості поверхневих шарів після сульфоцементації методом електроіскрового легування. Металографічні дослідження показали, що характерний для електроіскрових покриттів білий шар не виражений. Поверхневий шар складається з дифузійної зони, товщина якої збільшується зі зростанням енергії розряду, і основного металу. Дюрометричні дослідження сульфоцементованих покриттів свідчать про те, що в поверхневому шарі утворюються дві зони: зона зниженої мікротвердості та зміцнений шар. За даними мікрорентгеноспектрального аналізу, приповерхневий шар насичений сіркою. Сірка накопичується в поверхні металу на глибині до 30 мкм, її концентрація на цій відстані становить близько 0,4%. Зі збільшенням енергії розряду твердість, глибина шару зниженої мікротвердості і зміцненого шару, а також шорсткість поверхні збільшуються.

Розглянуто технологію рекультивації озера технічним методом в умовах розташування метеорологічної станції Рава-Руська. Проаналізовано досвід і результати роботи польських науковців. Відзначено позитивні результати внаслідок застосування у рекультивації природних і штучних водойм пульверизаційних аераторів, які розпилюють воду в повітрі. Представлено розподіл пульверизаційних аераторів води, що використовуються під час рекультивації озер. Охарактеризовано пульверизаційний аератор із вітровим приводом концепції Подсядловського. Ця технологія передбачає використання енергії вітру для насичення киснем нижньої зони озера. Робота аератора забезпечує утворення на кумулятивній глибині життєвого простору, в якому інтенсивно розвиваються фіто- і зоопланктон, а також риби, які ним харчуються. Регулярне виловлювання швидко зростаючої риби дає змогу знизити трофність озера та систематично покращити якість води. Пульверизаційний аератор води із вітровим приводом в умовах розташування метеостанції Рава-Руська може забезпечити розчинення кисню в донних водах в межах від 4,86 до 5,53 г·м-3. Найнижчі концентрації розчиненого кисню у воді зафіксовано в липні та серпні (4,86 г·м-3), а найвищі (>5,24 г·м-3) – із жовтня по травень. Опрацьовано і описано номограму для визначення вмісту кисню, розчиненого у воді впродовж певного місяця, внаслідок функціонування пульверизаційний аератор із вітровим приводом в умовах розташування метеостанції Рава-Руська. Рекомендовано застосування пульверизаційного аератора із вітровим приводом для рекультивації озер України.

Реформування аграрного сектору, комерціалізація сільськогосподарського виробництва зумовили звуження виробничої спеціалізації, концентрацію, максимальне насичення сівозмін провідними куль-турами або вирощування їх повторно і навіть в монокультурі. Проте світова і вітчизняна агрономі-чна наука мають значущий експериментальний матеріал щодо зниження врожайності при беззмін-ній сівбі – вирощуванні однієї і тієї ж культури протягом тривалого часу на постійній ділянці. Ме-тою досліджень було визначити вплив різних систем удобрення і тривалого беззмінного вирощуван-ня на динаміку органічної речовини у ґрунті та рівень продуктивності пшениці озимої. У процесі до-слідження використано такі наукові методи: аналіз, синтез, польовий, статистичний. Результати проведеного агрохімічного аналізу ґрунтових зразків тривалого польового експерименту з беззмінно-го вирощування пшениці озимої показують, що на контролі (без добрив), а також у разі внесення мі-неральних добрив (N51P51К55) та 30 т/га гною щорічно або раз у три роки, запаси гумусу в орному шарі ґрунту за 33 роки (1983–2016) спостережень зменшилися, відповідно на 5,6; 0,4; 2,4 т/га, або в середньому за рік втрати гумусу становили, відповідно мінус 0,17; мінус 0,01; мінус 0,07 т/га. Вста-новлено, що варіанти удобрення пшениці озимої, які вивчалися в досліді, забезпечили зменшення інте-нсивності втрат гумусу з ґрунту порівняно з контролем (без добрив), відповідно у 17 і 2,4 раза. Ре-зультати досліджень свідчать, що і за тривалого беззмінного вирощування закономірно вища проду-ктивність пшениці озимої на удобрених варіантах. Порівняно з контролем (без добрив) внесення ор-ганічних і мінеральних добрив забезпечило підвищення урожайності культури в середньому за 1983–2017 рр., на 0,85–0,97 т/га або 31–35,4 %. Потрібно зазначити, що внесення 30 т/га гною один раз на три роки чи щорічно на фоні практично однакової норми мінеральних добрив не мало суттєвого впливу на рівень продуктивності пшениці. Максимальним рівень урожайності пшениці озимої як на контролі, так і на фоні внесення органічних і мінеральних добрив, був отриманий 2008 р. – 5,90; 7,05 т/га, а мінімальний, відповідно до систем удобрення 0,71 т/га (1991 р.) та 1,00 т/га (1999 р.).

Мета роботи: вивчити ефективність інтервенційного та медикаментозного лікування хворих на гострий коронарний синдром без підйому сегмента SТ у поєднанні з облітеруючим атеросклерозом магістральних судин на стадії критичної ішемії нижніх кінцівок та висо­ким ризиком розвитку кардіальних ускладнень на стаціонарному етапі лікування. Матеріали і методи. У дослідженні брали участь 54 хворих на гострий коронарний синдром без підйому ST в поєднанні з облітеруючим атеросклерозом з ІІІ–ІV стадіями хронічної ішемії за класифікацією Б. В. Покровського або Fontaine, що відповідає критичній ішемії 4, 5 і 6 категорій (grade II–III) за Rutherford (ESC, 2017), яких залежно від вибраної тактики лікування розподілили в 2 групи: основна дослідна група – 34 хворі, які, окрім стандартного лікування ГКС, додатково внутрішньовенно отримали 4,2 г L-аргініну та 2,0 г L-карнітину у формі розчину для інфузій по 100 мл один раз на добу курсом 7 днів. Одне вливання препарату проводили перед інтервенційним втручанням. Контрольна група – 20 пацієнтів, яким також проведено ургентну балонну ангіопластику та стентування інфаркт-залежної коронарної артерії, але хворі цієї групи отримували лише стандартне протокольне лікування. Окрім загальноклінічних, інструментальних та лабораторних методів (загальний аналіз крові, МВ фракції креатинфосфокінази (КФК-МВ), тропоніну Т, насичення артеріальної крові киснем (SpO2 ), ЕКГ у 12 стандартних відведеннях тощо), проводили визначення функціонального стану судинного ендотелію за концентрацією ендотеліну-1(ЕТ-1) в плазмі крові (за допомогою імуноферментного набору фірми “Amersham Pharmacia Biotech”) та вмістом стабільних метаболітів NO, які визначали за реакцією з реактивом Гріса. Результати досліджень та їх обговорення. У вихідному стані у хворих на ГКСбпST в поєднанні з ОАНК встановлено виражені порушення мікроциркуляції та ендотеліальної функції та їх додаткове погіршення в пери- і післяопераційному періодах після перкутанного коронарного втручання, що супроводжується розвитком реперфузійного синдрому з різною тривалістю та виразністю лівошлуночкової недостатності та порушень ритму і провідності. Під впливом стандартного медикаментозного лікування у хворих контрольної групи встановлено наявність резистентних до лікування суправентрикулярних та шлуночкових екстрасистол. Водночас у хворих на ГКСбпST у поєднанні з ОАНК дослідної групи під впливом комплексного медикаментозного лікування з включенням L-аргініну та L-карнітину вже на другу добу спостереження встановлено суттєве зменшення частоти порушень ритму і провідності, а після курсу лікування в коморбідних хворих дослідної групи частота порушень ритму і провідності знизилась на 53,1 % і проявів гострої серцевої недостатності на 44,2 %. Отриманий результат обґрунтовує доцільність впровадження запропонованої цитопротекторної антиоксидантної терапії в передопераційному періоді для запобігання проявам реперфузійного синдрому та її продовження в післяопераційному періоді для стабілізації клінічного стану пацієнтів та вторинної профілактики ускладнень.

This lecture is devoted to theoretical foundations of blood buffer systems functioning. Biochemical aspects and physiological activity of phosphate, hydrogen carbonate buffer and its combined activity with hemoglobin buffer, which ensures stability of blood pH, are presented. Chemical reactions to achieve the required blood pH are investigated. The combination of buffer properties, one of the components of which is CO2gas and autonomous self-regulation by intracellular hemoglobin ensures the blood plasma pH constancy. Stabilizing systems are considered -the respiratory apparatus and kidneys, which create the possibility of maintaining the stability of extracellular fluid pH. Respiratory acidosis, alkalosis, metabolic acidosis are considered on the biochemical level. This article presents information about hemoglobin structure: heme structure and globin subunits in different typesof hemoglobin. The following mechanismswhich provide maximumoxygen saturation of lungs and maximum oxygen emission in the tissues: heme-hemic interaction, Bohr effect and influence of 2,3-diphospho-glycerate connected with haemoglobin, are considered. The proteinbuffer system has been characterized in the in general. The capacity of the phosphate buffer system has been shown to be close to 1-2% of the whole buffer capacity of the blood and up to 50% of the buffer capacity of urine. The organic phosphates also exhibit buffering activity in the cell. Human and animal organisms can have intracellular pH from 4.5 to 8.5 depending on the type of cells, but the blood pH should be 7.4. This parameter is ensured by the hydrogen carbonate buffer system. Moreover,the blood pH depends not on the absolute concentrations of buffer components but on their ratio. The most powerful is hemoglobin buffer system that accounts for 75% of the whole blood buffer system. For stabilization of buffer capacity, the body uses two other stabilizing systems -the respiratory apparatus and kidneys. At the same time, the compensatory role of the respiratory system has shortcomings. Hyperventilation of lungs causes respiratory alkalosis. Hypoventilation has a counteracting effect by lowering the pH of the blood. Thus, the blood buffer system is ensured by a complex system that allows the organisms to adapt to changes in the fluid medium and regulate the pH under pathological conditions.Key words:homeostasis, hemoglobin, blood, acid-liquid equilibrium. У лекції розглядаються теоретичні основи механізмів дії буферних систем крові. Наводяться біохімічні аспекти та фізіологічна дія фосфатного, гідрогенкарбонатного буфера та його спільна дія з гемоглобіновим буфером, що забезпечує стабільність рН крові. Розглядаються хімічні реакції досягнення необхідного рівня рН крові. Поєднання властивостей буфера, одним з компонентів якого є газ СО2, та автономним саморегулюванням за рахунок внутрішньоклітинного гемоглобіну, забезпечує постійність рН плазми крові. Розглядаються стабілізуючі системи –дихальний апарат та нирки, які створюють можливості підтримання постійності рН позаклітинної рідини. На біохімічному рівні розглядаються дихальні ацидоз, алкалоз, метаболічний ацидоз. У статті представлені відомості про будову гемоглобіну: будову гему та субодиниць глобіну у різних видах гемоглобінів. Розглядаються механізми, що забезпечують максимальне насичення киснем легенів та максимальну віддачу кисню в тканинах: гем-гемова взаємодія, ефект Бора та вплив 2,3-дифосфо-гліцерату, зв’язаного з гемоглобіном. В загальних рисах охарактеризована білкова буферна система. Показано, що ємність фосфатної буферної системи становить близько 1-2% від всієї буферної ємності крові та до 50% буферної ємності сечі. При цьому органічні фосфати також виявляють буферну дію в клітині. В організмі людини і тварин значення внутрішньоклітинного рН може бути від 4,5 до 8,5 взалежності від типу клітин, проте рН крові має становити 7,4. Цей показник забезпечується гідрогенкарбонатною буферною системою. Причому, рН крові залежить не від абсолютних концентрацій компонентів буфера, а від їхнього співвідношення. Найбільш потужною є гемоглобінова буферна система, яка становить 75% від всієї буферної системи крові. Для стабілізації буферної ємності організм використовує ще дві стабілізуючі системи –дихальний апарат та нирки. Разом з тим, компенсаторна роль дихальної системи має недоліки. Гіпервентиляція легень спричиняє дихальний алкалоз. Гіповентиляція виявляє протилежну дію, знижуючи рН крові. Таким чином, буферна система крові забезпечується складною системою, що дозволяє організмові адаптуватися до змін оточуючого середовища та регулювати рН за патологічних умов.Ключові слова:гомеостаз, гемоглобін, кров, кислотно-лужна рівновага.

Універсальна моделююча програма ChemCad дозволяє провести моделювання процесу насичення плодів гарбуза цукром. Результати моделювання дають можливість здійснення технологічного процесу з мінімальними енергозатратами та максимальним збереженням поживних речовин в готовому продукті, в якому єдиним консервантом буде цукор.За допомогою універсальної моделюючої програми ChemСad був змодельований ізотермічний реактор насичення частинок гарбуза цукром, який працює за умов постійної концентрації сахарози в сиропі і одночасним збільшенням концентрації сахарози в цукатах. Такий процес був змодельований стаціонарним з інтенсивним перемішуванням, працює в ізотермічному режимі і в якому кількість випаруваної води компенсує кількість виділеної води з цукату.Для моделювання необхідно було попередньо шляхом аналізу математичного опису знайти умови реалізації ізотермічного режиму, розробити математичне забезпечення для проектування реактора.Отримані числові значення результату моделювання, розрахункові та графічні залежності насичення цукатів сахарозою та проаналізовані отримані результати. Доведено, що проводити процес насичення цукатів цукром в стаціонарному режимі доцільно, з точки зору збереження органолептичних властивостей, оптимального насичення цукату, який буде довго зберігати свої властивості і не пліснявіти. ChemCad's universal simulator allows you to simulate the process of saturation of pumpkin fruit with sugar. The simulation results allow the implementation of a technological process with minimal energy consumption and maximum preservation of nutrients in the finished product, in which the only preservative is sugar. With the help of the universal simulation program ChemСad, an isothermal saturation reactor for sugar pumpkin particles was modeled, which operates under the constant concentration of sucrose in syrup and simultaneously increases the concentration of sucrose in candied fruits.Such a process was modeled by stationary with intense mixing, operating in isothermal mode and in which amount of evaporated water compensates for the amount of water extracted from candied fruit. For simulation, it was necessary to pre-analyze the mathematical description of the conditions for the implementation of the isothermal regime, to develop a mathematical support for the design of the reactor.For simulation, it was necessary to pre-analyze the mathematical description of the conditions for the implementation of the isothermal regime, to develop a mathematical support for the design of the reactor to include:- determination of the constant concentration of sugar in vaporized syrup at the end of the process, the flow of solution and vapor;- duration of sucrose saturation under stationary conditions;- definition of reactor design characteristics, diameter height and height of the liquid;Numerical simulation values, graphical and computational relationships are obtained, the result is analyzed.It is proved that the process of saturation of succulents with sugar in the steady state is advisable, in terms of preservation of organoleptic properties, optimum saturation of candied fruit, which will retain its properties and molds for a long time.

У цьому розділі наведено результати виявлення актиноміцетів в біологічних обростаннях природного черепашнику, бетонних споруд і мідій Одеської затоки Чорного моря та описана таксономічна різноманітність і основні біологічні властивості 53 досліджених штамів. При рості на різних поживних середовищах виділені штами актиноміцетів утворюють субстратний і повітряний міцелії, демонструючи різноманіття морфологічних типів. Деякі штами утворюють водорозчинні і меланоїдні пігменти на відповідних середовищах. Ізольовані актиноміцети ростуть у температурному діапазоні 10 °С - 45 °С. Більшість штамів актиноміцетів добре ростуть у присутності NaCl у концентрації до 9%. Досліджені штами утилізують різні запропоновані джерела вуглецю, демонструючи значну метаболічну активність. Найбільш вживаним субстратом для актиноміцетів із черепашнику є лактоза, для актиноміцетів із бетону – рамноза, для актиноміцетів із мідій – цукроза. Попередня ідентифікація за порівнянням спектрів жирних кислот дозволила встановити що ізольовані штами актиноміцетів з різними індексами подібності відносяться до двох родівStreptomyces і Nocardiopsis, із суттєвим домінуванням представників роду Streptomyces. У жирнокислотних спектрах досліджених актиноміцетів роду Streptomyces присутні ізомери розгалужених насичених і ненасичених жирних кислот із загальною кількістю атомів вуглецю від 10 до 17. Виявлення і виділення актиноміцетів із об’єктів Чорного моря сприятиме подальшому вивченню екологічної ролі цих бактерій в морському середовищі, їх різноманітності, розподілу, умов культивування, еволюційних механізмів пристосування до життя в морі та оцінці біотехнологічного потенціалу до продукції нових біологічно активних метаболітів.