Academic literature on the topic 'Контроль концентрації СО2'

Відомо, що сурамін є агоністом ріанодинчутливих Са2+-каналів ендоплазматичного ретикулуму (RyRs). Ми припустили, що він може бути агоністом і мітохондріальних ріанодинчутливих Са2+-каналів (mRyRs). Для перевірки цього припущення досліджено зміни мембранного потенціалу мітохондрій гепатоцитів під впливом сураміну. Сурамін у концентрації 1 мкмоль/л додавали до середовища інкубації, після цього вносили суспензію ізольованих мітохондрій та реєстрували їхній мембранний потенціал. Вимірювання мембранного потенціалу мітохондрій здійснювали з використанням метилтрифенілфосфоніум броміду (ТРМР+) і чутливого до нього електрода. Для ініціації дихання вносили субстрати окиснення сукцинат, піруват або α-кетоглутарат у концентраціях 5 ммоль/л, а для стимуляції окисного фосфорилювання – 320 нмоль АДФ. Установлено, що ефект сураміну на мембранний потенціал мітохондрій залежить від наявності в середовищі інкубації субстратів окиснення та фосфорилювання. За окиснення екзогенного сукцинату під впливом сураміну мембранний потенціал мітохондрій у стані S4 за Чансом і Вільямсом (1955) зменшився на 5,88 % відносно контролю, що, можливо, спричинено використанням енергії мембранного потенціалу мітохондрій на транспортування іонів Са2+ у матрикс мітохондрій. За окиснення α-кетоглутарату сурамін спричиняв збільшення мембранного потенціалу мітохондрій у стані S4 на 15,2 %, а за окиснення пірувату – на 39,1 %, порівняно з контролем. Збільшення мембранного потенціалу мітохондрій у стані S4 під впливом сураміну за окиснення α-кетоглутарату й пірувату пов’язане, мабуть, з активацією α-кетоглутаратдегідрогеназного чи піруватдегідрогеназного комплексів, які, на відміну від сукцинатдегідрогенази, є Са2+-залежними ферментами. Отже, сурамін у концентрації 1 мкмоль/л, активуючи мітохондріальні ріанодинчутливі Са2+-каналів гепатоцитів щура, спричиняє збільшення надходження Са2+ у матрикс мітохондрій, активацію Са2+-залежних дегідрогеназ і збільшення мембранного потенціалу мітохондрій.

Мета дослідження – провести аналіз маркерів оксидативного стресу та антиоксидантного захисту, показників ліпідного профілю для визначення їхнього впливу на розвиток ранньої та пізньої прееклампсії вагітних. Матеріали та методи. Проведено проспективне когортне дослідження, яке включало 20 жінок із ранньою прееклампсією (РПЕ), 41 – із пізньою ПЕ (ППЕ) та 35 із фізіологічним перебігом вагітності (контрольна група (К)). Для реалізації поставленої мети було обстежено: 46 вагітних із гіпертензивними розладами та акушерськими й перинатальними ускладненнями (основна група), 87 вагітних із гіпертензивними розладами без ускладнень (група порівняння) і 44 умовно здорових вагітних. Дослідження включало визначення: поліморфізму 192 Q→R гена параоксонази-1 методом полімеразної ланцюгової реакції, ліпідних фракцій, стану антиоксидантної системи – за активністю каталази та супероксиддисмутази, інтенсивності окиснювальних процесів – за рівнем ТБК-активних продуктів. Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз ліпідного профілю показав, що для вагітних із ранньою та пізньою прееклампсією характерним є збільшення ХС ЛПДНЩ та коефіцієнта атерогенності в 1,09 та 1,24 раза відповідно. Встановлено, що для РПЕ типовою є активація процесів ПОЛ, про що свідчить збільшена концентрація ТБК-активних продуктів, яка перевищує показник групи контролю в 5,3 раза, а показник групи з ППЕ – в 1,54 раза (р<0,05). Активація процесів ПОЛ відбувається на фоні компенсаторного збільшення в 2 рази активності СОД та незмінної активності каталази. Визначено, що при пізній прееклампсії збільшення концентрації ТБК-активних продуктів є менш значущим, ніж при ранній прееклампсії, але також перевищує показники групи контролю в 3,43 раза (p<0,05). При пізній прееклампсії показники АОЗ суттєво не відрізнялись від контрольної групи, що може свідчити про їх виснаження. Відмінностей в розподілі поліморфних варіантів гена PON-1 192 Q→R між групами дослідження встановлено не було. Висновки. Збільшення атерогенних фракцій, дисбаланс процесів ПОЛ-АОЗ відіграють важливу роль у розвитку як ранньої, так і пізньої прееклампсії вагітних. Зв᾽язку поліморфних варіантів гена PON-1 192 Q→R з розвитком дисбалансу ПОЛ-АОЗ при прееклампсії не встановлено.

Люта А. В., Татаренко О. В., Афанасьєва М. А. Розробка програмного алгоритму автоматичної системи клімат-контролю в офісному приміщенні за допомогою ПТК «КОНТАР» // Вісник ДДМА. – 2019. – № 2 (46). – С. 130–135. В статті розроблено автоматичну систему клімат-контролю офісного приміщення шляхом розробки програмного алгоритму за допомогою ПТК «КОНТАР». Комплекс модульних пристроїв «КОНТАР» призначений для вирішення широкого кола завдань автоматизації теплопостачання, вентиляції, кондиціонування повітря, а також автоматизації котелень, електротермічних печей та інших енергетичних установок. Програмно-технічний комплекс «КОНТАР» Московського заводу теплової автоматики являє собою систему модулів, що виконують спільне завдання розподіленого управління і збору інформації, пов'язаних між собою інтерфейсом і загальним протоколом обміну. Розроблено функціональну схему автоматичної системи клімат-контролю. Розроблено програмний алгоритм системи клімат-контролю в офісному приміщенні за допомогою програмного середовища Kongraph. У розробленому програмному алгоритмі реалізовані системи керування заслінками, регулювання температури, рівня вологості та рівня вуглекислого гасу у офісному приміщенні. Розроблено програмний алгоритм управління заслінками подачі повітря. Розроблено програмний алгоритм регулювання рівня вологості у приміщенні. Розроблено програмний алгоритм регулювання рівня СО2. Розроблено програмні алгоритми майстер-контролера МС8, слейв-контролера МС5 та релейного модуля MR8 мовою функціональних блоків в програмному середовищі Kongraph. Конвертація і транслювання розроблених програмних алгоритмів здійснюється за допомогою програми Keil. Для того щоб помістити отримані після транслювання бінарні файли у контролери, використовується програма Console. Розроблений програмний алгоритм автоматичної системи клімат-контролю в офісному приміщенні за допомогою ПТК «КОНТАР» можна використовувати в інших приміщеннях. Для того, щоб адаптувати його для інших приміщень, необхідно тільки відкоригувати необхідні параметри завдання температури, вологості та концентрації СО2, якщо умови відрізняються.

Показано вплив зенкору та раундапу на зміну концентрації катіонів кальцію в органах Cyprinus carpio L., а також можливість корекції обміну речовин і формування адаптації в цих умовах за допомогою Са2+. Зміни вмісту Са2+ в органах коропа залежать від структурних ушкоджень органів, на ступінь важкості яких впливає природа гербіциду (складність хімічного складу та розчинність у воді). Корекція обміну речовин у дволіток коропа в умовах гербіцидного навантаження можлива за рахунок катіонів кальцію, які необхідно додавати у воду при контролі її рН.

У статті представлено результати дослідження кількості каротиноїдів міцелію L. sulphureus за дії LED лазерів: BRP–3010–5, з випромінюванням червоного спектру з довжиною хвилі 635 нм, BBP–3010–5 з випромінюванням синього спектру з довжиною хвилі 405 нм та BGP–3010–5 з випромінюванням зеленого спектру з довжиною хвилі 532 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) при культивуванні на живильному середовищі з різними концентраціями глюкози. Контролем неопромінений міцелій. Встановлено, що найефективнішим для синтезу каротиноїдів є використання глюкозо-пептонного середовища з концентрацією глюкози 10 г/дм3 у комплексі з опроміненням міцелію зеленим світлом довжиною хвилі 532 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ). За дії цього режиму опромінення для штаму L.s.-18 вміст каротиноїдів у міцелії зріс на 66,1 % відповідно до контролю. Лазерне опромінення міцелію синім світлом довжиною хвилі 405 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) збільшило кількість каротиноїдів для штаму L.s.-18 на 46,7 %. Опромінення червоним світлом довжиною хвилі 635 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) сприяло зростанню кількості каротиноїдів для штаму L.s.-16 гриба L. sulphureus на 28,9 %. Встановлено, що використання глюкозо-пептонного середовища з концентрацією глюкози 8 г/дм3 у комплексі з опроміненням міцелію зеленим світлом довжиною хвилі 532 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) було менш ефективним. За цих умов вміст каротиноїдів у міцелію зріс для штаму L.s.-17 на 62,3%. Лазерне опромінення міцелію синім світлом довжиною хвилі 405 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) збільшило кількість каротиноїдів для штаму L.s.-17 на 30,6% відповідно. Опромінення червоним світлом довжиною хвилі 635 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) сприяло зростанню кількості каротиноїдів для штаму Ls18 гриба L. sulphureus на 16,8% відповідно. Для штаму L.s.-16 кількість каротиноїдів у міцелії не зросла. Під час використання глюкозо-пептонного середовища концентраціями глюкози 6 та 4 г/дм3 у комплексі з лазерним опромінення міцелію червоним (довжина хвилі 635 нм), синім (довжина хвилі 405 нм) та зеленим (довжина хвилі 532 нм) світлом з енергією опромінення 51,1 мДж/см2 не відбувалося зростання вмісту каротиноїдів у міцелії. Ключові слова: міцелій, каротиноїди, фоторецепція, фотоактивація

У статті представлено результати дослідження кількості каротиноїдів міцелію L. sulphureus за дії LED лазерів: BRP–3010–5, з випромінюванням червоного спектру з довжиною хвилі 635 нм, BBP–3010–5 з випромінюванням синього спектру з довжиною хвилі 405 нм та BGP–3010–5 з випромінюванням зеленого спектру з довжиною хвилі 532 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) при культивуванні на живильному середовищі з різними концентраціями глюкози. Контролем неопромінений міцелій. Встановлено, що найефективнішим для синтезу каротиноїдів є використання глюкозо-пептонного середовища з концентрацією глюкози 10 г/дм3 у комплексі з опроміненням міцелію зеленим світлом довжиною хвилі 532 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ). За дії цього режиму опромінення для штаму L.s.-18 вміст каротиноїдів у міцелії зріс на 66,1 % відповідно до контролю. Лазерне опромінення міцелію синім світлом довжиною хвилі 405 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) збільшило кількість каротиноїдів для штаму L.s.-18 на 46,7 %. Опромінення червоним світлом довжиною хвилі 635 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) сприяло зростанню кількості каротиноїдів для штаму L.s.-16 гриба L. sulphureus на 28,9 %. Встановлено, що використання глюкозо-пептонного середовища з концентрацією глюкози 8 г/дм3 у комплексі з опроміненням міцелію зеленим світлом довжиною хвилі 532 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) було менш ефективним. За цих умов вміст каротиноїдів у міцелію зріс для штаму L.s.-17 на 62,3%. Лазерне опромінення міцелію синім світлом довжиною хвилі 405 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) збільшило кількість каротиноїдів для штаму L.s.-17 на 30,6% відповідно. Опромінення червоним світлом довжиною хвилі 635 нм (енергія опромінення 51,1 мДж/см2 ) сприяло зростанню кількості каротиноїдів для штаму Ls18 гриба L. sulphureus на 16,8% відповідно. Для штаму L.s.-16 кількість каротиноїдів у міцелії не зросла. Під час використання глюкозо-пептонного середовища концентраціями глюкози 6 та 4 г/дм3 у комплексі з лазерним опромінення міцелію червоним (довжина хвилі 635 нм), синім (довжина хвилі 405 нм) та зеленим (довжина хвилі 532 нм) світлом з енергією опромінення 51,1 мДж/см2 не відбувалося зростання вмісту каротиноїдів у міцелії. Ключові слова: міцелій, каротиноїди, фоторецепція, фотоактивація

Цель работы состояла в исследовании гормональной активности жировой ткани у пациентов с сахарным диабетом 2-го типа (СД2) и ожирением – на основании изучения уровня адипонектина и резистина в крови на разных стадиях диабетической ретинопатии (ДР) с учётом возраста пациентов, продолжительности диагностирования диабета и степени его компенсации. Обследовано 23 человека с ожирением без СД2 (особи обоего пола, средний возраст 56,60±4,83 года) и 79 пациентов обоего пола с СД2, ожирением и ДР (средний возраст 59,78±4,09 года, средний срок диагностирования диабета 9,99±2,64 года, средний уровень гликированного гемоглобина (HbA1C) 10,62±1,99 %). Методом дисперсионного и дискриминантного анализа установлено, что тяжесть ДР достоверно (р=0,040) положительно ассоциируется с показателями концентрации резистина в сыворотке крови у больных СД2, уменьшение концентрации адипонектина в крови статистически значимо сопряжено с потерей управления гликемическим контролем по мере прогрессирования ДР (р=0,007). Таким образом сделан вывод о взаимосвязи гормонов жировой ткани с развитием ДР.

В последнее время внимание многих исследователей привлекают методы химии высоких энергий, в частности диэлектрический барьерный разряд (ДБР). Плазменно-адсорбционная очистка воды с последующей (или одновременной) регенерацией сорбентов с помощью ДБР является новой и малоизученной областью, поэтому исследование процессов обработки сорбентов в барьерном разряде является актуальной и важной задачей. Целью работы являлось выявление закономерностей процессов регенерации диатомита в плазме диэлектрического барьерного разряда, и особенностей воздействия плазмы на поверхностные свойства сорбента (диатомита марки СМД-Сорб) в реакторах ДБР планарного и коаксиального типов. В работе использовались два реактора ДБР с коаксиальным и планарным расположением электродов. В качестве плазмообразующего газа использовался кислород. Концентрацию нефтепродуктов (НП) и альдегидов определяли флуориметрическим методом. Контроль одноосновных карбоновых кислот проводился фотометрическим методом с использованием спектрофотометра. Определение содержания СО и CO2 в газовой фазе на выходе из реактора, проводилось методом газовой хроматографии с помощью пламенно-ионизационного детектора. Концентрация озона, образующегося в разрядной зоне реактора, определялась методом абсорбционной спектроскопии по поглощению света на λ=254 нм. Для оценки количества циклов «сорбция-десорбция» исследуемого адсорбента были проведены эксперименты при многократных обработках в реакторах ДБР с различным расположением электродов. Установлено, что при многократной регенерации загрязненного адсорбента его сорбционные свойства снижаются. Однако даже при максимальном числе циклов регенерации, при использовании каждого из реакторов, сорбционная емкость лишь после 5 циклов достигает величины сорбционной емкости, характерной для исходного диатомита (2.63 мг/г). Таким образом, оптимальное число циклов сорбции/десорбции составляет 5, и ДБР можно использовать для многократной регенерации одного и того же сорбента. Коаксиальная система является более эффективной, чем планарная, как по эффективности деструкции, так и по величине сорбционной емкости сорбента после первоначальной обработки диатомита ДБР (в 1.4 раза), что, вероятно, связано с тем, что в коаксиальной системе распределение сорбента в зоне горения разряда позволяет более эффективно взаимодействовать активным частицам плазмы с сорбентом. Сравнение результатов обработки сорбента в различных реакторах ДБР показало, что коаксиальная система является более энергоэффективной – удельные затраты энергии на регенерацию сорбента в 3 раза ниже, чем в планарной системе. Единственным достоинством планарной системы является меньшее время обработки адсорбента. Существенным достоинством обработки загрязнённых НП сорбентов является не только возможность их регенерации, но и высокая степень минерализации исходных токсикантов (96-98 %). Установлено, что в невысоких временах обработки (до 300 с) продукты деструкции НП (такие как карбоновые кислоты и альдегиды) не полностью разлагаются и постепенно накапливаются в объеме сорбента, что приводит к снижению сорбционной емкости при повторном использовании. Однако увеличение времени воздействия разряда на загрязнённый сорбент приводило к тому, что сорбированные на нем альдегиды и кислоты, окисляются до диоксида углерода. Для полной регенерации сорбента необходимо ~ 40 минут обработки в разряде, а вклад СО2 в баланс по «углероду» составляет 94 % от углерода, содержащего в НП до обработки в ДБР. Эксперименты показали, что концентрации озона в системе недостаточно для полного окисления НП. Таким образом, в процессе окисления должны участвовать другие активные частицы, образующиеся в зоне разряда, например, O, OH· и Н·.

Активные формы кислорода (АФК) являются жизненно необходимыми метаболитами в многочисленных биологических функциях. Нарушение клеточных механизмов может привести к перепроизводству АФК и вызвать окислительное повреждение ДНК, белков, клеток и тканей, которое связано с патогенезом ряда нейродегенеративных и воспалительных заболеваний. Понимание взаимосвязи между уровнем АФК и этими нарушениями важно при разработке методов лечения для борьбы с окислительным стрессом. Целью работы было использование разработанного нами метода определения АФК в биологических жидкостях, а именно в слезе и внутриглазной жидкости, с помощью стабильного платинового наноэлектрода, позволяющего оценивать уровень пероксида водорода (H2O2) вплоть до 1 мкМ, а также изучение динамики изменения уровня H2O2 при антиоксидантной терапии. Показано влияние наночастиц супероксиддисмутазы (СОД) на уровень АФК в биологических жидкостях. После закапывания наночастиц СОД происходило увеличение уровня H2O2 в слезе через 10 и 30 мин. В случае с внутриглазной жидкостью рост концентрации H2O2 начинается только спустя 30 мин после закапывания, что свидетельствует о постепенном проникновении наночастиц во внутренние структуры глаза. Использование метода представляется эффективным для диагностики и контроля лечения глазных заболеваний.

Кортизол и мелатонин – два гормона, которые прямо влияют на бодрствование и сон. Для контроля нарушений циклов сна / бодрствования, которые могут способствовать развитию раковых опухолей, необходимо определять содержание кортизола и мелатонина в биологических жидкостях. Определено, что частицы золота, осажденные на планарный электрод, проявляют каталитическую активность при электроокислении кортизола и мелатонина, а осажденные частицы палладия, меди и кобальта – только при электроокислении мелатонина. Для одновременного анализа двух веществ при двух различных потенциалах применяли двой­ные планарные электроды, модифицированные частицами золота. Линейная билогарифмическая зависимость аналитического сигнала от концентрации аналита наблюдалась в интервалах от 1 • 10–11 до 1 • 10–5 М для кортизола и от 5 • 10–10 до 5 • 10–3 М для мелатонина. Использование двой­ного планарного электрода, модифицированного частицами золота, для амперометрического определения кортизола и мелатонина в проточно-­инжекционной системе обеспечивает высокую производительность до 360 определений / ч.