Academic literature on the topic 'Колізійне регулювання'

Євроінтеграційні процеси та модернізація європейського законодавства призвели до потреби перегляду й удосконалення законодавства України у сфері міжнародних приватноправових відносин. Це, зокрема, стосується і колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин. Існування колізій у спадкових відносинах з іноземним елементом зумовлене різними підходами як у міжнародних договорах, так і в національному законодавстві держав до регулювання таких відносин за допомогою матеріальних та колізійних норм. Сучасний стан колізійного регулювання спадкових відносин в Україні вказує на потребу перегляду підходів та удосконалення існуючих колізійних конструкцій, а також на напрацювання понят тєвого інструментарію, що, зі свого боку, допоможе вирішити проблеми, які виникають у судовій та нотаріальній практиках із питань спадкування у міжнародному приватному праві. Метою статті є аналіз колізійних норм у сфері спадкових відносин у міжнародному приватному праві, вивчення способів та засобів колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин, а також викладення власного бачення з удосконалення механізмів їх колізійного регулювання, вироблення теоретичних дефініцій і пропозицій у досліджуваній сфері. Встановлено, що Закон України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП) не проводить чіткої диференціації колізійних норм, виходячи із видів спадкування та предмета спадкових відносин, що ускладнює можливість належного регулювання цих відносин. Закріплюючи універсальну колізійну прив’язку останнього місця проживання спадкодавця до відносин спадкування, Закон про МПрП не передбачає дефініції поняття “останнє місце проживання”. Визначення поняття відсутнє і в законодавстві України. Це дає змогу трактувати його по-різному як у доктрині, так і на практиці. Як наслідок, запропоновано до відносин спадкування застосовувати колізійну прив’язку “останнього постійного місця проживання”. З’ясовано, що Закон про МПрП із питань колізійного регулювання здатності особи на складання і скасування заповіту, а також форми заповіту й акта його скасування закріплює колізійну прив’язку права держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання у момент складення акта або в момент смерті. Проте, якщо спадкодавець тимчасово проживав на території іноземної держави в момент складення акта або в момент смерті, законодавство якої встановлює інші вимоги щодо здатності складати заповіт, чи в цьому випадку це не буде мати правовим наслідком недійсність форми заповіту. Вважаємо, що таку ситуацію можна вирішити через закріплення колізійної прив’язки права держави місця складення заповіту, проте питання, пов’язані з прийняттям спадщини, повинні регулюватися правом держави, на території якої розміщене спадкове майно, якщо спадкодавцем не визначено інше право у самому заповіті. У сфері міжнародного спадкування залишається чимало питань, які є нез’ясованими та недостатньо врегульованими, зокрема, це стосується колізійного регулювання спадкування окремих видів прав спадкодавця, визначення меж автономії волі спадкодавця у сфері спадкування тощо. Тому удосконалення колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин допоможе вирішити чимало проблем, які існують у судовій та нотаріальній практиці.

Нині у багатьох європейських країнах, зокрема й тих, які не є учасницями Європейського Союзу (ЄС), діють спеціальні колізійні правила, що регламентують правила вибору права у приватних відносинах захисту від транскордонної недобро совісної конкуренції. До європейських країн, які на рівні свого законодавства закріпили окремі колізійні норми права щодо цивільних правопорушень у сфері недобросовісної конкуренції, можна віднести Швейцарію, Ліхтенштейн, Російську Федерацію, Албанію, Македонію, Молдову та ін. Невипадково такі норми знайшли своє відображення й у положеннях Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту і Ради “Щодо права, яке підлягає застосуванню до позадоговірних зобов’язань (‘Рим II’)” (Регламент “Рим ІІ”), який сьогодні застосовується у всіх країнах – членах ЄС. На відміну від багатьох держав, у правовій системі України колізійні питання, що виникають у зв’язку з учиненням недобросовісної конкуренції, не врегульовані. Закон України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП), як і чинні міжнародні договори нашої держави, не містить спеціальних колізійних норм у зазначеній сфері. Безумовно, це викликає потребу детального вивчення європейського досвіду регламентації приватних відносин захисту від недобросовісної конкуренції з іноземним елементом з метою з’ясування доцільності впровадження у вітчизняну законодавчу й судову практику нових колізійних підходів, які широко застосо вуються у цих зарубіжних країнах. Метою статті є визначення особливостей спеціального колізійно-правового регулювання зобов’язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, у міжнародному приватному праві європейських країн, а також формулювання пропозицій і рекомендацій з удосконалення вітчизняного Закону про МПрП у цій сфері. У статті висвітлені особливості спеціального колізійно-правового регулювання зобов’язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, у міжнародно-му приватному праві окремих європейських країн, а також сформульовано пропозиції та рекомендації з удосконалення Закону про МПрП. Зокрема, автором здійснений детальний аналіз колізійних норм ст. 6 Регламенту “Рим II”, розкриті особливості їх інтерпретації та застосування європейською докт риною і практикою, а також порівняно релевантні норми з подібними спеціальними колізійними правилами законодавства тих європейських країн, у яких Регламент “Рим II” не застосовується. Висвітлені основні причини деталізації колізійних правил вибору права щодо вказаної категорії деліктів у законодавстві переважної більшості європейських країн, а також продемонстровані переваги й недоліки спеціальних норм, присвячених зобов’язанням, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, які містять ся у Регламенті “Рим II”. Зроблені висновки стосовно необхідності запровадження у національне колізійне законодавство окремих правил вибору права щодо недоговірних зобов’язань, які виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, а також сформульовані пропозиції та рекомендації з удосконалення вітчизняного Закону про МПрП у цій сфері, через доповнення новою ст. 501 щодо недоговірних зобов’язань із недобросовісної конкуренції.

Необхідність усталеного розвитку вітчизняного права в умовах євроінтеграції та глобалізації зумовлює потребу у формуванні та застосуванні в Україні законодавства і правозастосовної практики про сурогатне материнство з урахуванням кращого іноземного досвіду. Мета статті полягає у проведенні загальної характеристики сурогатного материнства з іноземним елементом, матеріально-правового та колізійно-правового регулювання зазначених відносин, колізійних прив’язок встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, як базових елементів імплементації у вітчизняне право кращого іноземного досвіду у цій сфері. Судова практика в Україні при вирішенні спорів щодо встановлення споріднення між фактичними батьками і дитиною, народженою із застосуванням сурогатного материнства, дотримується позиції, згідно з якою відмова органів іноземної держави у визнанні факту реєстрації заявниці матір’ю дитини порушує її права та права дитини, оскільки зі статусом матері пов’язані всі права та обов’язки її щодо дитини, зокрема матеріального забезпечення та піклування, які вона набула відповідно до законодавства України. Суди виходять із того, що таке порушення прав заявниці може бути усунуто через встановлення факту родинних відносин у суді України за місцем народження дитини з ухваленням відповідного судового рішення. Колізійне регулювання сурогатного материнства відображає сучасні підходи диференціації та ускладнення колізійних норм, а також тенденцію до переходу від жорсткого до гнучкого правового регулювання шлюбно-сімейних відносин. Законодавство іноземних держав до встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, застосовує кілька колізійних прив’язок:право держави дитини, громадянином якої вона є; особистий закон дитини (з моди фікаціями); особистий закон одного або обох батьків дитини; право держави, з якою подружжя мають найбільш тісний зв’язок; одностороння колізійна прив’язка, згідно з якою встановлення та оспорювання батьківства на території держави проводиться відповідно до законодавства цієї держави. Колізійні прив’язки встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, необхідно тлумачити і застосовувати відповідно до положень принципу найкращих інтересів дитини. Оптимальною формулою прикріплення для встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, є особистий закон дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини. Під державою місця здійснення сурогатного материнства доцільно розуміти державу місця імплантації ембріона, оскільки саме ця медична процедура є першим етапом, який має вирішальне значення для реалізації цього методу допоміжних репродуктивних технологій. Доцільним є внесення змін до ст. 65 Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме, доповнення статті ч. 2: “Встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, визначається особистим законом дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини”.

Рекодифікація норм із міжнародного приватного права у межах оновленого Цивільного кодексу України (ЦК України) має супроводжуватися формулюванням нових статей і внесенням додаткових положень, сфера застосування яких охоплювала б ті інститути приватного права, які не були врегульовані під час попередньої автономної кодифікації. Зокрема, зведення колізійних норм має бути доповнене положеннями щодо цінних паперів, які існують у документарній та бездокументарній формах, і щодо неттінгу як способу припинення цивільних зобов’язань. Метою статті є висвітлення ключових проблемних аспектів колізійного регулювання транскордонних правовідносин щодо цінних паперів і неттінгу та шляхів їх вирішення, які мають бути враховані при формулюванні змісту відповідних колізійних норм у межах нового розділу ЦК України, який міститиме норми з міжнародного приватного права. Встановлено, що різні колізійні принципи мають бути покладені в основу регулювання “речового статуту” та “зобов’язального статуту” цінних паперів, а також по-різному має здійснюватися локалізація цінних паперів у різних формах існування. Адаптація класичного колізійного принципу lex situs до цієї категорії об’єктів цивільних правовідносин ускладнюється неможливістю визначення їх місцезнаходження із використанням звичних критеріїв та потребою пошуку додаткових факторів локалізації. У випадку з цінними паперами, які обліковуються у депозитарній системі та перебувають у володінні посередників, колізійне регулювання має спиратися на спеціальні принципи вирішення цього питання, закріплені на міжнародному конвенційному рівні та застосовні у світовій практиці. З’ясовано, що розв’язання колізійного питання щодо правочинів відносно неттінгу за відсутності вибору права сторонами цих правочинів пов’язане з об’єктивними труднощами, обумовле-ними специфікою функціонування цього договірного інституту, і має відбуватися з урахуванням всіх обставин конкретних правовідносин. Автор доходить висновку, що доповнення української кодифікації норм із міжнародного приватного права положеннями щодо транскордонних правочинів із цінними паперами та правочинів відносно неттінгу сприятиме наближенню вітчизняного законодавства у цій сфері до кращих стандартів європейського колізійного права та створенню адекватного правового поля для інтеграції України до міжнародного фінансового простору.

Колізійне регулювання недоговірних зобов’язань у міжнародному приватному праві України здійснюється відповідно до положень Закону України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП). Основними формулами прикріплення, що використовується згідно з Законом про МПрП, є прив’язка до місця вчинення дії, що призвела до виникнення зобов’язання або правопорушення – lex loci actus і lex loci delicti commissi. Незважаючи на те, що зазначені формули прикріплення є традиційними для недоговірних зобов’язань, уніфіковане колізійне право країн Європейського Союзу (ЄС) щодо недоговірних зобов’язань, втілене у Регламенті ЄС № 864/2007 щодо права, що підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань, відійшло від використання зазначених прив’язок на користь прив’язки до місця настання шкідливих наслідків – lex loci damni. Метою статті є аналіз колізійного механізму застосування до недоговірних зобов’язань, закріпленого у чинному законодавстві України з метою визначення наявних проблем його використання, зокрема й через аналіз судової практики застосування існуючих формул прикріплення і через аналіз чинного права ЄС щодо недоговірних зобов’язань, з метою визначення необхідності реформування чинного законодавства України та формулювання пропозицій щодо внесення змін до Закону про МПрП. У результаті проведеного дослідження було визначено, що основними формулами прикріплення, які використовуються для визначення права, яке підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань згідно з чинним законодавством України, є прив’язка до місця вчинення дії, що призвела до виникнення зобов’язання або правопорушення – lex loci actus і lex loci delicti commissi. Крім того, Законом про МПрП передбачено низку спеціальних прив’язок, зокрема: до права спільного доміцилію сторін та права найбільш тісного зв’язку. Також правом України передбачено спеціальні формули прикріплення зобов’язань, що виникають зі шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) та щодо зобов’язань із набуття, збере-ження майна без достатньої правової підстави. Регламент ЄС № 864/2007 щодо права, що підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань, закріплює як основне правило прикріплення – прив’язку до місця настання шкоди lex loci damni, якщо сторонами не було реалізовано вибір права відповідно до lex voluntatis, а також містить низку спеціальних колізійних прив’язок, згідно з якими визначається застосовне право у численних окремих видах правовідносин. Було сформульовано висновки щодо доцільності внесення змін до законо давства України, а саме Закону про МПрП, направлені на закріплення місця настання шкоди lex loci damni на рівні основної формули прикріплення та закріплення спеціальних колізійних прив’язок для окремих видів правовідносин, зокрема щодо зобов’язань, які виникають унаслідок завдання шкоди навколишньому середовищу та внаслідок страйків чи локауту й усунення інших прогалин законодавства.

У статті автор розкриває структуру та зміст «Принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» (Принципи CLIP), їх значення в регулюванні конфліктних відносин інтелектуальної власності в Європейському Союзі. Ці принципи є набором альтернативних доктринальних правил регулювання конфліктів інтелектуальної власності в Європейському Союзі, які мають на меті уніфікувати колізію законів, що стосуються конкретних відносин інтелектуальної власності, з метою усунення регуляторних прогалин та неефективних підходів у реґламентах Європейського Союзу в цій галузі. Правила реґламентів Європейського Союзу, які містять колізійні норми у спорах щодо інтелектуальної власності в наукових колах, піддаються критиці. Підстави для цієї критики в узагальненому розумінні зводяться до неефективності та непрактичності підходів, визначених реґламентами щодо вибору закону, який застосовуватиметься, та встановлення юрисдикції у спорах щодо інтелектуальної власності, зважаючи на особливий статус, специфіку інтелектуальної власності; відсутність законодавчих норм для вирішення зазначених спорів щодо Інтернету. Зокрема, положення «Принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» передбачають можливість відхилення від необхідності та доцільності залежно від обставин справи, відхилення від суворого дотримання принципу "lex loci protectionis", застосування принципу "lex voluntatis" навіть у позадоговірних зобов'язаннях щодо інтелектуальної власності, також регулювались питання щодо численних відповідачів та певних правил юрисдикції у спорах щодо інтелектуальної власності, пов'язаних з Інтернетом та засобами масової інформації. «Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності», як передбачається, мають високі шанси вплинути на майбутній розвиток міжнародного європейського приватного права, що змінить наявну правову базу Європейського Союзу. Ми вважаємо, що «Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» можна розглядати як джерело для створення нового необхідного законодавства на рівні Європейського Союзу про колізійне регулювання відносин інтелектуальної власності. Оскільки «Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» містять важливі положення, які усувають прогалини в законодавстві Європейського Союзу в цій галузі, наприклад, щодо безлічі відповідачів у спорах щодо інтелектуальної власності, уперше намагаються забезпечити юридичне врегулювання конфліктів щодо спорів, пов'язаних з інтелектуальною власністю в Інтернеті.

Відмінності у правових нормах, що регулюють відносини у сфері торговельного мореплавства, відмінності у змісті понять та інститутів морського приватного права різних країн створюють невизначеність щодо юрисдикції спору, застосовного матеріального права, а також виконання рішень компетентного правозастосовного органу на території іноземної держави, тим самим породжуючи колізійну проблему. Дієвим методом подолання колізій у цій сфері вбачається колізійно-правовий метод, який, проте, має бути здійснений з урахуванням сучасних тенденцій переосмислення його ролі та функцій. Метою статті є виявлення, на основі комплексного аналізу теоретичних і законодавчих положень, сучасного стану системи колізійних норм міжнародного приватного морського права України для формування уявлення про рівень їхньої ефективності та відповідності сучасним тенденціям розвитку міжнародного приватного права. Зазначено, що проблема подолання колізій у морському праві частково вирішена через міжнародно-правову уніфікацію матеріальних норм, проте загалом цей процес є напруженим і надто політизованим, може супроводжуватися труднощами теоретичного та практичного характеру, що підштовхує до переосмислення ролі колізійного метода, оновлення, можливо, масиву колізійних норм, застосування комбінованих форм і методів зближення та взаємодії національних правових систем. Доведено, на основі аналізу теоретичних положень міжнародного приватного права, колізійних норм і принципів, закріплених у національному законодавстві (Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України) і міжнародних договорах України наявність в українському праві великого масиву колізійних норм, які підлягають застосуванню до широкого кола відносин у сфері торговельного мореплавства. Обґрунтовано виокремлення у межах міжнародного приватного права спеціальної підгалузі – міжнародного приватного морського права, що з урахуванням перспективного розвитку морської індустрії України є важливим. Визначено, що особливості відносин у сфері торговельного мореплавства зумовили і специфіку методів вирішення колізій, що проявилося у виробленні специ-фічних колізійних прив’язок-принципів: закон прапора, різні модифікації закону порту, закон місця зіткнення тощо. Зазначено, що тенденція розвитку колізійних норм проявляється у збільшенні варіативності колізійних норм, у зміні домінуючої ролі односторонніх колізійних прив’язок, у зміні способів регулювання “морських” колізій: від жорстких до гнучких. Зроблено висновок, що система колізійних норм міжнародного приватного морського права України володіє ефективним інструментарієм подолання колізій і розвивається у дусі сучасних тенденцій розвитку міжнародного приватного права загалом. Обґрунтовано необхідність ревізії КТМ України з метою удосконалення систематизації колізійних норм, запропоновано виокремити спеціальний розділ для об’єднання усіх колізійних норм, бо це забезпечило б більшу чіткість цієї системи та зручність у використанні.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням шлюбного договору в міжнародному приватному праві. Розглянуто сучасні традиційні та альтернативні форми шлюбу, а також тенденції розвитку шлюбу як правового інституту, запропоновано визначення поняття «шлюб у міжнародному приватному праві»; окреслено коло осіб, між якими виникають шлюбні відносини, запропоновані визначення та класифікація шлюбних відносин, ускладнених іноземним елементом; запропоновано розмежовувати шлюбний договір у міжнародному приватному праві за світською та релігійною концепцією. Виявлено особливості регулювання шлюбного договору з іноземним елементом на національному та міжнародному рівнях, систематизовано типові колізійні прив’язки у сфері договірних шлюбних відносин, встановлено їх спрямованість на реалізацію принципу тісного зв’язку в міжнародному приватному праві. Запропоновано визначення поняття «шлюбний договір у міжнародному приватному праві». З’ясовано проблеми застосування колізійних норм при регулюванні шлюбного договору з іноземним елементом та запропоновано шляхи їх вирішення. Досліджено особливості укладення, зміни, розірвання та визнання недійсним шлюбного договору з іноземним елементом.

Колядіна Н.Г. Реалізація права на позов у цивільному процесі України та окремих держав Європейського Союзу: порівняльно-правове дослідження: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Колядіна Наталія Геннадіївна. - Одеса, 2016. - 212 с.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2016. Дисертація є першим у вітчизняній доктрині цивільного процесу спеціальним комплексним дослідження проблематики реалізації права на позов за законодавством України та окремих держав Європейського Союзу у порівняльно-правовому аспекті. У дисертації розглянуто історію виникнення і розвитку інституту цивільного позову як засобу захисту прав та інтересів осіб. Визначено поняття, юридичну природу та зміст права на позов. Досліджено поняття умов реалізації права на позов та його складові: передумови права на пред'явлення позову і умови здійснення права на пред'явлення позову. Здійснено класифікацію передумов права на пред'явлення позову. Проаналізовано та систематизовано запропоновані різними науковцями класифікації передумов права на пред'явлення позову. З'ясовано схожі риси та відміності у реалізації права на позов за законодавством окремих держав Європейського Союзу та України. Досліджено колізії у процессуальному законодавстві України та окремих держав Європейського Союзу у сфері реалізації права на позов, а також напрямки уніфікації процесуальних норм у межах Європейського Союзу. Розроблено науково обгрунтовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення національного цивільного процесуального законодавства з метою найбільш повної реалізацій права на позов.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Национальный университет «Одесская юрическая академия», Одесса, 2016. Диссертация является первым в отечественной доктрине гражданского процесса специальным комплексным исследованием проблематики реализации права на иск по законодательству Украины и отдельных государств Европейского Союза в сравнительно-правовом аспекте. В диссертации впервые проведено теоретическое обобщение и новое решение научной задачи, которая заключается в определении сущности реализации права на иск, как определенного стандарта справедливости в пределах процессуальной формы. Все исследование проводилось в рамках концептуального утверждения: право на иск в материальном смысле как и право на его удовлетворение, то есть получение защиты, не может существовать без права на иск в процессуальном смысле. Исковая форма защиты в рамках юрисдикций всех исследованных государств (ФРГ, Французской Республики, Австрийской Республики, Республики Польши) признается приоритетной формой защиты нарушенных гражданских прав. В контексте данного исследования осуществлена оценка возможности процессуального инициирования искового производства. В диссертации рассмотрена история возникновения и развития института гражданского иска, как средства защиты прав и интересов субъектов. Сформулировано авторское определение понятия права на иск, под которым понимается положительное процессуальное право в системе прав человека, согласно которому каждый человек имеет возможность инициировать судебное разбирательство дела в исковом производстве в отношении своих гражданских прав и свобод. Сформулировано авторское определение понятия «реализация права на иск». Данное понятие рассматривается как процес, в котором лицо, условия правомочности которого установлены гражданским процессуальным законом, путем совершения конкретных, предусмотренных гражданским процессуальным законом действий, осуществляет право на возбуждение искового производства, что не зависит от характера и сущности гражданского спора, с которым указанное лицо обращается в суд. Исследовано понятие условий реализации права на иск и его составляющие: предпосылки права на предъявление иска и условия осуществления права на предъявление иска. Рассмотрена классификация предпосылок права на предъявление иска, установлены критерии такой классификации, среди которых: наличие или отсутствие воли субъекта, инициирующего судебный процесс; возможность устранения инициатором процесса недостатков предпосылок, критерий наличия или отсутствия предпосылок. В диссертации проанализированы и систематизированы предложенные различными учеными классификации предпосылок права на предъявление иска. Установлены схожие черты и отличия процессов реализации права на иск по законодательству отдельных государств Европейского Союза и Украины. Исследованы коллизии в процессуальном законодательстве Украины и отдельных государств Европейского Союза в сфере реализации права на иск, а также направления унификации процессуальных норм в рамках Европейского Союза. Автором разработаны научно обоснованные предложения и рекомендации по совершенствованию национального гражданского процессуального законодательства с целью наиболее полной реализаций права на иск.
The dissertation thesis for the degree of candidate of legal sciences, specialty 12.00.03 - Civil law and Civil procedure; Family law; Private International law. - National University «Odessa Law Academy», Odessa, 2016. The dissertation is the first, in domestic doctrine of civil procedure, special complex research of issues of the right to claim under the legislation of Ukraine and some countries of the European Union in comparative legal aspect. The dissertation examines the origins and development of the institute of civil action as a means of protecting the rights and interests of the people. The concept, legal nature and content of the right to claim are specified. The concept of conditions of the right to claim and its components: preconditions of the right to sue and conditions of the right to sue are defined. The classification of the preconditions of the right to sue is performed. Classifications of the preconditions of the right to sue offered by various scholars are analyzed and systematized. Common features and distinctions of the the right to claim under legislation of Ukraine and particular countries of the European Union are discovered. Collisions in procedural legislation of Ukraine and some countries of the European Union in the scope of the right to claim and directions of the unification of procedural rules within the European Union are studied. Scientifically based proposals and recommendations for improvement of national civil procedural legislation are developed for the purpose of more effective exercise of the right to claim.