Academic literature on the topic 'Колективне припинення трудових правовідносин'

Актуальність статті полягає в тому, що ряд проблем правового регулювання порядку звільнення державних службовців до цих пір зберігають свою актуальність, не зважаючи на наявність безумовно позитивних тенденцій щодо їх вирішення. Наявність таких проблем може ускладнювати реалізацію процедур звільнення державних службовців на практиці, а також створювати невірне розуміння у відмінностях між трудовими та службово-трудовими відносинами. Визначені наступні проблеми правового регулювання порядку звільнення державних службовців, та будуть запропоновані шляхи до їх вирішення: 1) проблема вживання законодавцем в Законі України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII терміну «припинення державної служби» відносно усіх випадків звільнення державних службовців; 2) проблема використання законодавцем оціночних понять при закріпленні підстав для звільнення державних службовців; 3) проблема конкуренції норм Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України; 4) відсутність типової форми наказу про звільнення державного службовця. Наголошено, що в чинному законодавстві необхідно чітко відділити підстави для звільнення державного службовця від підстав припинення державної служби, оскільки на відміну від «припинення державної служби», звільнення здійснюється шляхом одностороннього волевиявлення державного службовця чи керівника державної служби. Вважаємо, що, для прикладу, втрату права на державну службу та ініціативу суб’єкта призначення все ж варто розділяти, адже в першому випадку має місце неможливість продовження державної служби з об’єктивних причини, а в другому випадку має місце особисте бажання суб’єкта службово-трудових правовідносин припинити такі відносини. Відповідно, через відмінність підстав, в обох випадках є відмінною також і процедура припинення трудових правовідносин. Визначено, що в чинному законодавстві необхідно чітко відділити підстави для звільнення державного службовця від підстав припинення державної служби, оскільки на відміну від «припинення державної служби», звільнення здійснюється шляхом одностороннього волевиявлення державного службовця чи керівника державної служби. Вважаємо, що, для прикладу, втрату права на державну службу та ініціативу суб’єкта призначення все ж варто розділяти, адже в першому випадку має місце неможливість продовження державної служби з об’єктивних причини, а в другому випадку має місце особисте бажання суб’єкта службово-трудових правовідносин припинити такі відносини.

Статтю присвячено черговому наголошенню на тому, що науці трудового права потрібна узгодже-на офіційно визнана наукова доктрина. Розкривається ця проблема в контексті проблем правового ре-гулювання припинення трудових правовідносин в Україні.

Захист трудових прав працівників являє собою сукупність юрисдикційних та неюрисдикційних форм, а також процесуальних, процедурних та організаційних, матеріально-правових заходів щодо поновлення порушених прав, припинення порушень законодавства про працю. Юрисдикційна форма захисту передбачає діяльність спеціально уповноважених органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. Найбільш поширеною формою серед національних юрисдикційних форм є судових захист. Право на судовий захист – це одна із найважливіших гарантій охорони трудових прав працівників. Спори, що виникають із трудових правовідносин, розглядаються судами за загальними правилами позовного провадження, але мають деякі процесуальні особливості, що стосуються строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, підсудності трудових спорів, судових витрат, доказування в суді у трудових справах тощо. Метою даної статті є дослідження особливостей розгляду судами трудових спорів на сучасному етапі реформування цивільного процесуального та трудового законодавства. Ключові слова: процесуальні особливості, трудові спори, суд, цивільне процесуальне законодавство, захист трудових прав, інтереси працівника, позовне провадження.

Стаття присвячена дослідженню поняття «стан здоров'я працівника» та його правової природи. Вказано на необхідність теоретичної розробки категорії «стан здоров'я працівника» для визначення напрямів подальшого удосконалення трудового законодавства, а також розробки основних напрямів державної політики в цій сфері. Проаналізовано визначення поняття «стан здоров'я працівника» в юридичній літературі та використання цього терміну в чинному законодавстві України. Зазначено, що стан здоров'я працівника є важливою категорією, що впливає на його трудову діяльність. Нині в Україні спостерігається негативна тенденція збільшення кількості професійних захворювань, а також зростання чисельності працівників, зайнятих в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Погляди на понятійний апарат і правову природу стану здоров'я працівника з урахуванням сучасних тенденцій розвитку трудового законодавства потребують окремої уваги. У статті зауважено, що нормативного визначення поняття «здоров'я працівника» немає. Наука трудового права використовує такі поняття як «стан здоров'я працівника», «фізичний стан особи», «фізична здатність працювати» тощо. Розкрито основні положення Кодексу законів про працю України та інших законів України, які прямо чи побічно використовують термін «здоров'я працівника» в процесі правового регулювання трудових відносин. У статті також зазначено, що стан здоров'я працівника як самостійна категорія є юридичним фактом, який впливає на виникнення, зміну та припинення трудових правовідносин. Зроблено висновок, що під станом здоров'я працівника необхідно розуміти нормальне функціонування його організму, що дозволяє працівнику належним чином виконувати свої трудові обов'язки. Стан здоров'я працівника може обмежувати його трудову дієздатність аж до зведення її до мінімуму за умови визнання особи повністю нездатною до трудової діяльності та встановлення зазначеного ступеня втрати працездатності безстроково. Автор також зазначає, що аналіз нормативних правових актів, присвячених питанням здоров'я працівників у сфері праці, свідчить про те, що в певних випадках стан здоров'я працівника безпосередньо впливає і на ефективність виконання трудової функції. У статті також зроблено висновок, що стан здоров'я працівника належить до його професійно важливих якостей, які характеризують, зокрема, і відповідність особи визначеній роботі чи посаді.

Дисциплінарна відповідальність працівників поліції розвивається динамічно, але досить безсистемно, що не дозволяє в належній мірі використовувати потенціал даного виду юридичної від- повідальності як важливого засобу підтримки службової дисципліни в апараті державних органів, створення адміністративно-правових засобів попередження та припинення правопорушень як пра- цівників, так і роботодавців, забезпечення прав і законних інтересів працівників Національної поліції тощо. Аналіз чинного законодавства України дозволяє зробити висновок, що існуюча модель дисциплінар- ної відповідальності поліцейських знаходиться під сильним впливом трудового права з притаманною йому диспозитивністю, що суперечить адміністративно-правовій концепції побудови дисциплінар- ного законодавства і передбачає широке застосування методу імперативного регулювання державно- службових відносин. Це, на наш погляд, і зумовлює вкрай низький ефект від застосування до поліцей- ських заходів дисциплінарної відповідальності та не дозволяє забезпечити належний рівень виконання дисципліни в державному апараті. На відміну від інших видів юридичної відповідальності, де санкція за вчинене правопорушення є невідворотною, вирішення питання про невідворотність покарання за вчинення дисциплінарного про- ступку знаходиться у відомстві посадової особи, наділеної дисциплінарно-юрисдикційними повнова- женнями. При цьому, як показують дані правозастосовної практики, надане йому «право-обов’язок» застосувати дисциплінарне стягнення часто залишається нереалізованим. У статті ставиться завдання розглянути та проаналізувати поняття, зміст та сутність дис- циплінарної відповідальності поліцейського, а також визначити її функції, за допомогою яких здій- снюється правомірний характер виконання заходів покарання за вчинення проступку працівником. Висновки цієї статті дозволять у найбільшій мірі розібратися в понятійному апараті дисциплінарної відповідальності саме такого специфічного суб’єкту трудових правовідносин, як працівники Націо- нальної поліції України.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2019. The dissertation for the scientific degree of the Doctor of Law in specialty 12.00.05 – labor law; social security law – Taras Shevchenko National University of Kyiv of the Ministry of Education and Science of Ukraine. – Kyiv, 2019.
Дисертація присвячена формулюванню основних доктринальних засад захисту трудових прав працівників при припиненні трудових правовідносин. У роботі запропоновано розрізняти між собою індивідуальне та колективне припинення трудових правовідносин, враховуючи при цьому, що рівень і система гарантій для захисту визначаються концепцією «чистої» та «обтяженої» волі на припинення трудових правовідносин, наявною у їхніх сторін. Визначено підстави, умови, особливості індивідуального та колективного припинення вказаних відносин. Окрему увагу приділено захисту трудових прав працівників при припиненні трудових правовідносин на підставі процедур банкрутства. Проаналізовано та порівняно досвід України й окремих країн ЄС щодо правового регулювання та судової практики означеного захисту на підставі вказаних процедур. Сформульовано основні доктринальні положення щодо поняття, ознак захисту трудових прав працівників при припиненні трудових правовідносин, встановлено принципи, відповідно до яких має відбуватись такий захист, виокремлено захисні процедури, систематизовано та узагальнено проблеми, що існують в означеному сегменті, й запропоновано шляхи їх вирішення. The thesis focuses on formulating the basic doctrinal principals for protecting employees’ labour rights in termination labour legal relationship. The study proposes to distinguish between individual and collective termination of labor legal relationship, while the level and system of guarantees for protection are determined by the concept of “pure” and “burdened” will for terminating labor legal relationship by their parties. The grounds, conditions, features of individual and collective termination of the mentioned relations are determined. Particular attention is paid to protecting the employees’ labor rights in case of labor legal relationship termination on the basis of bankruptcy proceedings. The experience of Ukraine and individual EU countries regarding the legal regulation and judicial practice of this protection based on the pointed procedures is analyzed and compared. The basic doctrinal provisions regarding the notion, signs of protecting the labor rights of employees upon labor legal relationship termination have been formulated, the principles are established according to which such protection should take place, the protective procedures are highlighted, the problems, existing in the segment under review, are systematized and generalized, and the ways to resolve them are proposed.