Academic literature on the topic 'Кодифіковані знання'

Адміністративне право переживає період свого бурхливого розвитку та поступово охоплює нові сфери суспільних відносин. З метою удосконалення процесу підготовки адміністративних актів необхідно звернутися до юридичної техніки, яка дає можливість уникнути колізій, дублювання та інших недоліків. З огляду на це доцільно розглянути відповідність вимогам юридичної техніки Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) із застосуванням кількісних показників, що дасть змогу виявити позитивні та негативні риси цього акта. Сьогодні в Україні відбувається процес реформування правової системи, що призвів до внесення законопроєктів, які мають відповідати вимогам Конституції та іншим нормативно-правовим актам України. Метою статті є дослідження юридичної техніки КУпАП. Розглянуто доктринальні підходи до змісту прийомів та засобів, практичних правил юридичної техніки та показано, що на цьому етапі в юриспруденції відсутнє універсальне визначення зазначеного поняття, тому необхідна систематизація існуючих підходів. Запропоновано розглянути юридичну техніку КУпАП шляхом виділення трьох груп: 1) дослідження принципів права; 2) дослідження правил; 3) кількісні показники. Автор доходить висновку, що юридична техніка КУпАП побудована на законності, офіційному характері, обґрунтованості, чіткості, ясності, точності, а також оперативності. Кодифікований акт відповідає таким вимогам юридичної техніки, як відповідність правилам оформлення, мовним, структурним, логічним. При цьому недоліком документа є відсутність окремої глави, в якій викладено термінологію та надано з’ясування основних дефініцій. Побудова КУпАП базується на логічній схемі, яка починається від фіксації факту адміністративного правопорушення і закінчується порядком виконання постанов у таких провадженнях. Недоліком юридичної техніки є наявність статей, які відрізняються великою кількістю знаків та дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що значно ускладнює використання КУпАП на практиці. Дослідження кількісних показників документа показало, що найбільшу увагу законодавець приділив адміністративним правопорушенням, пов’язаним із посяганням на порядок управління, при цьому сам текст має значну нерівномірність у побудові матеріалу.

У статті досліджено інноваційні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) як джерела адміністративного процесуального права. Визначено, що праксеологічна необхідність дослідження його положень обумовлена двома чинниками: по-перше, КАСУ є важливим кодифікованим джерелом адміністративного процесуального права, тому досконалість його положень детермінована з ефективністю вирішення спорів у сфері публічно-правових від- носин; по-друге, інноваційні положення КАСУ запроваджують нові джерела адміністративного процесуального права, що потребують своєї практичної апробації та відповідного наукового дослідження. Обґрунтовано, що принцип верховенства права у системи джерел адміністративного процесуального права України відіграє фундаментальну роль та має інструментальне значення, проявляючись як: самостійне джерело адміністративного процесуального права в якості пра- вової доктрини, що наповнюється конкретним юридичним значенням у контексті адміністративного судочинства; механізмений вектор застосування джерел права в адміністративному судочинстві. Досліджені новації КАСУ щодо: введення інституту типових та зразкових справ; залучення до адміністративного процесу такого учасника розгляду справи, як експерта з питань права (ст. 69 КАСУ), що свідчить про появу в адміністративному судочинстві правового інституту amicus curiae; та зроблено висновок про поступове впровадже ня судового прецеденту та правової доктрини до системи джерел адміні- стративного процесуального права України. Резюмовано, що система джерел адміністративного процесуального права України розвивається у напрямку її збагачення (розширення) такими джерелами, як правова доктрина, судовий прецедент, з виокремленням фундаментальної ролі та інструментального значення верховенства права. Водночас, нові положення КАСУ – кодифікованого джерела адміністративного процесуального права потребують свого подальшого удосконалення, зокрема, для забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин.

У статті викладено результати дослідження колокацій з лексичним компонентом зі значенням ‘розпач’ в англійській, німецькій та українській мовах, а також висвітлено деякі особливості їх перекладу крізь призму аналізу внутрішньої форми елементів колокацій. Дослідження було проведене шляхом структурно-функціонального та дистрибутивного аналізу з елементами когнітивного підходу. Фактичний матеріал дослідження було відібрано методом суцільної вибірки з національних лінгвістичних корпусів української, англійської та німецької мов, а саме: «Генеральний регіонально анотований корпус української мови», “British National Corpus”, “Mannheimer Korpus für Deutsche Sprache”. У статті розглядаються як усталені, кодифіковані колокації, що зафіксовані в лексикографічних джерелах, так і типові поєднання слів на основі їх частотності у зазначених вище лінгвістичних корпусах. Термін «колокація» у вітчизняній лінгвістиці представлений відносно недавно, з огляду на що він не закріпився остаточно й іноді трактується досить широко. У цій статті надається його уточнене визначення та критерії відмежування від таких суміжних термінів, як ідіома та фразеологізм. Колокації перебувають у перехідній зоні між лексикою та фразеологією, оскільки вони не мають чіткої метафоризації. У цій статті на основі наявних класифікацій колокацій за різними ознаками було здійснено класифікацію колокацій із компонентом зі значенням ‘розпач’ в англійській, німецькій та українській мовах за їх лексичним складом із зазначенням особливостей їх відтворення мовою перекладу залежно від групи, до якої належить колокація. Оскільки на лексичне значення слова впливає як контекст, так і синтагматичні партнери лексеми, словникові одиниці можуть набувати нових значень чи відтінків значень у мовленні. Саме тому лінгвістичні корпуси виступають плідним матеріалом для аналізу функціонування слів. Корпуси допомагають виявити, яким чином і як часто сполучаються слова. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що навіть деякі частотні колокації є лінгвоспецифічними, що може становити труднощі при їх відтворенні мовою перекладу. Це дозволяє виявити відмінності в сприйнятті навколишнього світу носіями певної мови, а також проливає світло на взаємозв’язок мови і мислення, що є актуальними проблемами у межах антропометричного підходу до аналізу лінгвістичних явищ.

The article considers the potential of corpus linguistics as an empirical method of modern linguistic research, highlights its advantages for phraseological studies and outlines the possibilities of using the Internet as a linguistic corpus Computer-mediated communication demonstrates a peculiar combination of features of oral and written speech, which is explained by specific parameters of the channel and means of communication (electronic text, hypertext, multimedia, interactivity, simultaneousness, variability in the number and explicitness of communicators). The functioning of communicative and expressive phraseology in asynchronous Internet communication is defined as one of the constituents of this mediolect. Phraseological units of this type are considered as a functional field of phraseological expressives and communicatives.The rich illustrative material revealed the wide and often linguistically creative use of the studied phraseological units, including units with pronounced national and cultural specifics, in the modern German-language media space. These units not only embody the background knowledge common to this linguistic community, but also, given the specifics of their meaning and emotional and expressive color, convey a common “background” humor, express the commonality of emotional and evaluative worldview.The phraseological unit Jetzt schlägt’s dreizehn! was chosen for the empirical corpus check. In lexicographic sources, semantic and translational equivalents are based on associations with both “extremity” and danger (symbolic component) with an obvious negative emotional and evaluative semantic component (indignation).The study analyzed 40 contexts of using this unit in online media articles. The lexicographically codified meaning of something transcends all boundaries, causing outrage was found only in 13 cases, in 10 of which there is a double actualization of the idiom meaning (explication of the number thirteen). The number thirteen was associated with a “superstitious” interpretation of it as dangerous in 5 other contexts, but in spite of this, good news was announced. In most of the analyzed case examples (22) the use of Jetzt schlägt’s dreizehn! turned out to be unexpected: the number thirteen is combined with the announcement of a positive event without explication of its symbolic interpretation. The phraseological unit acquires the meaning something incredible becomes possible; the decisive moment has come.Analysis of 40 usage contexts of Jetzt schlägt’s dreizehn! in the messages on the forums confirmed the uncharacteristic creative language use of phraseological expressives and communicatives in asynchronous communication in comparison with the texts of professional journalists. In 35 messages, this unit is used in its lexicographically codified meaning. In 5 cases Jetzt schlägt’s dreizehn! conveys joy, a pleasant surprise and acquires the meaning something incredible becomes possible; the decisive moment has come.The possibility of applying this method in phraseographic projects is argued.Key words: corpus linguistics, Internet-communication, forum, online media, communicative and expressive formulas, ambiguity of idioms. У статті розглядається потенціал корпусної лінгвістики як емпіричного методу сучасних лінгвістичних досліджень, викладаються його переваги для фразеологічних студій і окреслюються можливості використання Інтернету як лінгвістичного корпусу.У комп’ютерно опосередкованій комунікації спостерігається своєрідне поєднання ознак усного й писем-ного мовлення, яке пояснюється специфічними параметрами каналу й засобу комунікації (електронна форма існування тексту, гіпертекст, мультимедійність, інтерактивність, синхронність, варіативність кількості й експліцитності комунікантів). Функціонування в асинхронній Інтернет-комунікації комунікативно-експресивної фразеології визначається як один із конституентів цього медіолекту. Фразеологічні одиниці такого типу розглядаються як функціональне поле фразеологічних експресивів і комунікативів.Багатий ілюстративний матеріал дозволив виявити широке й часто мовнокреативне вживання досліджуваних фразеологічних одиниць, у тому числі одиниць із вираженою національно-культурною специфікою, в сучасному німецькомовному медіапросторі. Ці одиниці не лише втілюють спільні для такої лінгвоспільноти фонові знання, але й з огляду на специфіку їхнього значення та емоційно-експресивне забарвлення передають спільний «фоновий» гумор, виражають спільність емоційно-оцінного світосприйняття.Для емпіричної корпусної перевірки було обрано фразеологічну одиницю Jetzt schlägt’s dreizehn! У лексикографічних джерелах в основі семантичних і перекладних еквівалентів лежать асоціації як із «надмірністю», так і з небезпекою (символьна складова частина) з очевидним негативним емоційно-оцінним семантичним компонентом (обурення).У ході дослідження проаналізовано 40 контекстів вживання одиниці в статтях онлайн-засобів масової інформації. Лексикографічно кодифіковане значення «щось переходить усі межі, викликає обурення» було виявлено лише в 13 випадках, у 10 з яких прослідковується подвійна актуалізація значення фразеологізму (експлікація числа тринадцять). Число тринадцять асоціювалося із «забобонним» тлумаченням його як небезпечного ще в 5 інших контекстах, проте всупереч цьому анонсувалась приємна новина. У більшості проаналізованих корпусних прикладів (22) вживання Jetzt schlägt’s dreizehn! виявилось неочікуваним: число тринадцять поєднується з розповіддю чи анонсуванням позитивної події без експлікації його символьного тлумачення, фразеологічна одиниця набуває значення «неймовірне стає можливим; настав вирішальний момент».Аналіз 40 контекстів вживання Jetzt schlägt’s dreizehn! у повідомленнях на форумах підтвердили нехарактерність мовнокреативного вжитку фразеологічних експресивів і комунікативів в асинхронній комунікації в порів-нянні з текстами професійних журналістів. У 35 повідомленнях ця одиниця вжита у своєму лексикографічно кодифікованому значенні. У 5 випадках Jetzt schlägt’s dreizehn! передає радість, приємну несподіванку й набуває значення «неймовірне стає можливим; настав вирішальний момент».Аргументується можливість застосування такого методу у фразеографічних проєктах.Ключові слова: корпусна лінгвістика, Інтернет-комунікація, форум, онлайн-ЗМІ, фразеологічні експресиви й комунікативи, подвійна актуалізація значення.

Кодифікації у сфері адміністративного судочинства не приділяється значна увага. Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України) аксіоматично сприймається як джерело права і, зазвичай, не стає самостійним предметом наукових пошуків. Метою статті є аналіз КАС України як самостійного визначального джерела права адміністративного судочинства, з’ясування його якості та ефективності, еволюційних змін, впливу на правозастосовну практику, з урахуванням сучасних законотворчих ініціатив. Наукова новизна пов’язана із фундаментальністю кодифікаційних процесів у регламентації порядку здійснення адміністративного судочинства і діяльності адміністративних судів, що має важливе суспільно-політичне, техніко-юридичне, реалізаційно-забезпечувальне значення. Справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, як завдання адміністративного судочинства, напряму залежить від єдиного (стадійного) правового регулювання, властивого процесуальному праву, що складно забезпечити безліччю законів або бланкетним способом викладу правових норм. КАС в системі законодавства про адміністративне судочинство покликаний визначити юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановити порядок здійснення судочинства в адміністративних судах, окреслити завдання адміністративного судочинства, забезпечити їх реалізацію, врегулювати порядок судового процесу і належну правову процедуру, при поєднанні політики держави у боротьбі з порушеннями з боку суб’єктів владних повноважень. Нестабільність законодавства, незавершеність реформ у судочинстві, збільшення кількості судових справ і оскаржень судових рішень, активна законотворчість засвідчують доцільність використання системного методу у дослідженні джерельної бази судового адміністративного процесу. Оновлення концепції судового права, положень вітчизняного КАС дозволяють надати нового дослідницького сенсу такій категорії як «джерела адміністративного судочинства», із моніторингом їх якості й ефективності, законодавчих векторів удосконалення та визначенням авторської позиції щодо цих процесів. Зокрема, у публікації охарактеризовано КАС України в контексті віднесення його до джерел права та загальнотеоретичних підходів щодо таких законодавчих актів. Висновки. Проведений моніторинг кодифікованого акта у сфері адміністративного судочинства засвідчує, що оновлений КАС України має позитивні риси, зумовлені використанням методів узагальнення, структуризації, системності, логічності – із дотриманням європейських цінностей і світових надбань теорії та практики – у змістовному наповненні. Як пізнавальному об’єкту, Кодексу притаманні ознаки, властиві традиційним кодифікованим актам, з урахуванням континентальної системи права і національних традицій. Об’єктивно, динамічність суспільних відносин, зокрема й у публічно-управлінській сфері ставить перед кодифікаційною діяльністю нові виклики. Дослідники того чи іншого правового інституту, категорії адміністративного судочинства, зазвичай, пропонують відповідні шляхи, напрямки удосконалення його (її) законодавчого гарантування. Проте, будь-які реформаційні процеси утверджують у приналежності КАС до пріоритетних джерел вітчизняного судового адміністративного процесу.

Статтю присвячено дослідженню поняття службового відрядження та його ознак. Проаналізовано визначення поняття «службове відрядження» в юридичній літературі та чинному законодавстві України. Зазначено, що службові відрядження знаходять широке й постійне застосування на численних підприємствах, в установах і в організаціях, оскільки мають велике значення для успішного розв'язання багатьох питань господарсько-фінансової діяльності та забезпечення ефективної конкуренції в сучасних умовах ринкової економіки. Розкрито основні положення Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, а також інших підзаконних нормативно-правових актів, які розкривають поняття та сутність службового відрядження. У статті зауважено, що службове відрядження належить до трудових обов'язків працівників, і відмова від нього без поважних причин вважається порушенням трудової дисципліни. Здійснено аналіз трудового законодавства зарубіжних країн, зокрема Росії, Білорусі, Молдови? та наголошено, що всі вони поняття службового відрядження закріпили в кодифікованих нормативно-правових актах. Зроблено висновок, що під поняттям службового відрядження треба розуміти поїздку працівника за наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи чи організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Таке визначення пропонується закріпити в Кодексі законів про працю України. Автором визначено такі ознаки службового відрядження: 1) виконання службового завдання поза місцем постійної роботи й постійного проживання, зокрема й за межами України; 2) виконання службового завдання працівником, який перебуває у трудових відносинах із роботодавцем; 3) наявність службового доручення для працівника, якого відряджають відповідно до його трудової функції; 4) встановлення чіткого терміну відрядження; 5) застосування для працівника гарантій і (або) компенсацій, пов'язаних із поїздкою. Пропонується на підприємствах, в установах і організаціях розробляти та затверджувати «Положення про відрядження», відповідно до якого будуть регулюватися ті чи інші аспекти службових відряджень з урахуванням специфіки діяльності конкретного підприємства, установи, організації.

Презумпція невинуватості, будучи основоположною конституційною засадою кримінального процесу, підпорядковує дії Основного Закону України всі підзаконні акти у сфері свого впливу. Однак у різних кодифікованих законодавчих актах матеріального та процесуального права відсутні юридичні конструкції, що відповідають конституційній дефініції презумпції винуватості за формою і змістом. У зв’язку з таким хибним тлумаченням втрачається правильне розуміння зазначеного принципу, що може призвести до юридичних помилок, а подекуди й порушень закону. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів презумпції невинуватості, необхідно констатувати, що у юридичній літературі так і не сформовано чіткої, усталеної, юридичної відповідності термінології законодавчих актів ст. 62 Конституції України. Метою статті є висвітлення та аналіз норм Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) та Кримінального кодексу України (КК України), що не відповідають термінології презумпції невинуватості, яка визначена у Конституції України. Усунення виявлених недоліків шляхом пропозиції розгляду відповідних змін до законодавства України та запровадження на методологічному рівні практики однакового відображення у процесуальних документах учасниками кримінального судочинства термінології Конституції України. Встановлено, що в КПК України стосовно особи, щодо якої розслідується кримінальне провадження у зв’язку з вчиненням правопорушення, в одних нормах вживаються терміни “винуватість” чи “невинуватість” такої особи, а в других – співзвучні поняття, але інші за змістом – “невинність” і “винність”, що не відповідають юридичній конструкції презумпції невинуватості, викладеній у ст. 62 Конституції України. Автори доходять висновку, що вказані термінологічні неточності виникають у результаті неправильного перекладу положень Основ кримінального судочинства СРСР та союзних республік, прийнятих 25 грудня 1958 р., та включення їх до норм Кримінально-процесуального кодексу 1960 р. У публікації підтверджено наявність таких рудиментів і в чинних КПК України та КК України. Зазначено, що проблема має не лише теоретичне, а й цілком практичне значення, оскільки суб’єкти кримінального процесу у своїй правозастосовній практиці застосовують неконституційні юридичні конструкції.

Процюк І. В. Класифікація законів: загальнотеоре-тичні аспекти. – Стаття.Стаття присвячена дослідженню системи законодав-чих актів і визначенню основних критеріїв поділузаконів на групи (види), розглянуто головні критеріївиокремлення законів у системі законодавчих актів,проаналізовано юридичну природу, значення, силу,призначення та їх особливості, запропоновано підходидо розподілу законів на види та нормативного закрі-плення такої класифікації.Поділ законів на види у статті розглянуто за низкоюкритеріїв, які залежать від типу правової сім’ї і специ-фіки національних правових систем, а саме за: а) низ-кою питань, що регулюються законом; б) юридичноюсилою; в) структурною формою; г) простором, в межахякого вони діють; ґ) термінами їх дії; д) способом роз-гляду й ухвалення; е) цільовим призначенням і зміс-том; є) колом осіб, на яких вони поширюють свою дію;ж) часом набрання чинності тощо. Автор зазначає, щоцей перелік не є вичерпним.Особливу увагу в статті приділено виокремлен-ню законів за ступенем узагальнення регулюваннясуспільних відносин і за структурним способом орга-нізації нормативного матеріалу з виділенням з усіхзаконів простих тематичних законів і кодифікованих(основ законодавства і кодексів). Кодекс – це системо-утворювальний законодавчий акт, що регулює певнусферу суспільних відносин, навколо якого формуютьсяінші законодавчі та підзаконні акти, що є відповідноюсферою законодавства.За дією у просторі виокремлюють ті закони, що ді-ють на території всієї держави, та ті, що діють лишена визначеній частині території, за терміном дії – постій-ні і тимчасові, за цільовим призначенням і змістом – ін-ституційні, регламентаційні та проблемно-ситуаційні.Автор акцентує особливу увагу на такому критерії,як спосіб розгляду і прийняття законів, та виокремлюєзакони, прийняті на референдумі та прийняті парла-ментом. Звернено увагу на те, що думка про беззапе-речні переваги референдуму послідовно не обґрунтова-на і референдум також певні недоліки.Найбільш важливим і значущим критерієм поділузаконів на види, на думку автора, є їх юридична сила.Згідно з цим критерієм виділено такі закони, як кон-ституції, конституційні закони, звичайні закони тазакони, що затверджують інші нормативні акти.Автор зазначає необхідність ухвалення спеціаль-ного Закону «Про нормативно-правові акти», що маєпозитивно вплинути на юридичну практику, вирішитибагато дискусійних питань юридичної науки щодо кла-сифікації законів та їх взаємозалежності та співвідно-шення між собою.