Academic literature on the topic 'Клінічні дослідження'

Представлена інформація про клінічні дослідження з використання стовбурових клітин у лікуванні пацієнтів із синдромом діабетичної стопи згідно з базою даних сайту ClinicalTrials.gov. Станом на 20 квітня 2020 р. на сайті www.ClinicalTrials.gov розміщена інформація про 37 клінічних досліджень із використання стовбурових клітин у лікуванні пацієнтів із синдромом діабетичної стопи. Середня тривалість цих клінічних досліджень становить 2 роки і 7 місяців (від 8 місяців до 6 років). Поточний статус клінічних досліджень: «невідомий» — 18 досліджень, «завершено» — 10 досліджень, «набір» — 5 досліджень, «активний, без набору» — 2 дослідження, «немає набору» і «відкликано» — по 1 дослідженню. Найбільше клінічних досліджень проводиться в Китаї (8 досліджень), Сполучених Штатах Америки (6 досліджень), Республіці Корея (4 дослідження), Іспанії та Німеччині (по 3 дослідження). 35 клінічних досліджень були інтервенційними, 2 дослідження — обсерваційними проспективними «тільки випадок» з оцінки безпеки препарату. Загальна кількість учасників клінічних досліджень склала 2438 осіб (мінімальна — 4, максимальна — 250, середня — 66). Розподіл для22 клінічних досліджень був рандомізованим і для 3 — не рандомізованим; для 12 досліджень інформація відсутня. За типом інтервенційної моделі 23 клінічні дослідження були призначеннями в паралельних групах, 11 — призначеннями в одинарних групах і 1 — послідовним призначенням. У 25 клінічних дослідженнях маскування не застосовувалося, 5 досліджень були одиночними сліпими, 3 дослідження — подвійними сліпими, 1 дослідження — потрійним сліпим і 1 дослідження — четвертним сліпим; для 2 досліджень інформація відсутня. Основною метою 35 клінічних досліджень було лікування. Для 31 клінічного дослідження були вказані такі фази дослідження: рання фаза I (раніше фаза 0) — для 2 досліджень, фаза I — для 12 досліджень, фаза I/II (поєднання фаз I і II) — для 9 досліджень, фаза II — для 6 досліджень, фаза II/III (поєднання фаз II і III) — для 1 дослідження, фаза III — для 1 дослідження; у 4 дослідженнях визначення фаз не застосовувалося, а у 2 дослідженнях інформація відсутня. Представлено огляд публікацій за результатами 7 клінічних досліджень.

26 квітня 1986 р. на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС) сталася найбільш масштабна техногенна аварія в історії людства. Мета — представити інформацію про клінічні дослідження медичних наслідків аварії на ЧАЕС. Результати. Станом на 31 березня 2020 р. на сайті ClinicalTrials.gov була розміщена інформація про 6 клінічних досліджень із медичних наслідків аварії на ЧАЕС. Середня тривалість досліджень становить 15 років і 9 місяців, а 2/3 із них виконуються понад 20 років. Поточний статус досліджень: «завершено» — 3 дослідження, «набір», «активний, без набору» і «призупинено» — по 1 дослідженню. 4 клінічних дослідження проводяться в Україні: 3 — на базі ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України» і 1 — на базі ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України»; 1 дослідження проводиться в Республіці Білорусь на базі Республіканського науково-практичного центру радіаційної медицини та екології людини (м. Гомель), а 1 завершене дослідження проводилося в Спо- лучених Штатах Америки на базі Національного інституту раку (National Cancer Institute). У всіх дослідженнях головний дослідник є співробітником National Cancer Institute (США). Спонсором усіх досліджень є National Cancer Institute (США). Загальна кількість учасників клінічних досліджень становила 51 051 особу (мінімальна — 673, максимальна — 23 143, середня — 8 508). Тип дослідження у всіх випадках був обсерваційний. За моделлю дослідження розподіл наступний: когортне дослідження — 2 дослідження, дослідження «випадок-контроль» — 2 дослідження, дослідження сімей — 1 дослідження (для одного дослідження інформація відсутня). За часовою перспективою дослідження були ретроспективними — 3 дослідження, проспективними і поперечними — по 1 дослідженню (для одного дослідження інформація відсутня). За методом вибірки клінічні дослідження були випадковими (2 дослідження) і невипадковими (3 дослідження); для одного дослідженняінформація відсутня. Представлено огляд 20 публікацій за результатами 5 клінічних досліджень. Висновок. На сайті ClinicalTrials.gov зареєстрована вкрай мала кількість клінічних досліджень медичних наслідків аварії на ЧАЕС.

Резюме. Карієс зубів на сьогодні залишається однією із найбільш актуальних проблем дитячої стоматології. Відомо, це патологічний процес, при якому відбуваються процеси демінералізації та розм’якшення твердих тканин зуба із подальшим формуванням дефекту у вигляді порожнини. Мета дослідження – проаналізувати дані наукових літературних джерел щодо неінвазивних і мікроінвазивних методів лікування початкового карієсу зубів у дітей та їх ефективності в практиці дитячої терапевтичної стоматології. Матеріали і методи. Застосовано бібліосемантичний метод для з’ясування стану проблеми, вивчення аналізу результатів поперед­ніх наукових досліджень на основі джерел літератури та електронних ресурсів. Результати досліджень та їх обговорення. В огляді представлено аналіз досліджень, присвячених неінвазивним і мікроінвазивним методам лікування початкового карієсу зубів у дітей. Особливу увагу приділено аналізу експериментальних та клінічних досліджень, присвячених формуванню резистентності емалі зуба до дії карієсогенних факторів. Карієс-інфільтрація продемонструвала свою ефективність у лікуванні початкового карієсу відносно деяких видів ремінералізуючої терапії, однак порівняльні дослідження нечисленні та в більшості випадків проведені в лабораторних умовах. Досвід використання нових препаратів для неінвазивного та мікроінвазивного лікування карієсу зубів показав хороші результати, однак для широкого впровадження їх в клінічну практику необхідні достовірні клінічні докази, подальші довготривалі рандомізовані клінічні дослідження. Висновки. У даний час існує численна кількість препаратів для лікування початкового карієсу зубів, що дозволяє лікарю-стоматологу зробити правильний вибір у кожній конкретній клінічній ситуації. Тим не менше, не дивлячись на широкий арсенал сучасних препаратів і методик лікування початкового карієсу в дітей, універсального засобу на даний момент не існує, а тому вказана проблема потребує більш ретельного і довготривалого дослідження.

Ціль дослідження. Запально-деструктивні захворю-вання пародонту в світі становлять не тільки зага-льномедичну, а й соціально-економічну проблему, яка спонукає до пошуку нових методів лікування та діаг-ностики. Сучасні концепції лікування хронічного гене-ралізованого пародонтиту передбачають застосу-вання комплексу терапевтичних, ортопедичних, хіру-ргічних і ортодонтичних методів лікування, і доволі часто їх ефективність є сумнівною.На сьогодні загальновизнаним препаратом вибору в пародонтології є хлоргексидину біглюконат (та його інші сполуки), оскільки він здатний пригнічувати ріст і формування колоній понад 80,00% мікроорганізмів біоплівки ротової порожнини.Також у клінічній практиці застосовують протимік-робні препарати системної дії, особливо у випадках агресивних і важких форм генералізованого пародон-титу, що виникають на фоні загальносоматичної патології, а також при ускладненнях хірургічних втручань. Матеріали та методи дослідження. Для проведення досліджень використовували типові музейні культу-ри ATTC (American Type Culture Collection, USA) Candida albicans ATCC 885–653; Staphylococcus aureus ATCC 25923; Escherichia coli ATCC 25922, Enterococcus faecalis ATCC 29212, Streptococcus pyogenes ATCC 19615, та клінічні культури ізольовані із ротової порожнини людей із запальними захворю-ваннями: мікроскопічні гриби роду Candida (C. albicans) Staphylococcus aureus, Escherichia coli, Streptococcus pyogenes, Enterococcus faecalis.Мінімальну бактерицидну та інгібуючу концентрацію досліджуваного гелю визначали у полістиролових пла-стикових 96-лункових планшетах.Результати дослідження та їх обговорення. Ре-зультати дослідження показали, що досліджуваний гель та розчин хлоргексидину біглюконат 0,05% чини-ли активний вплив на музейні та клінічні штами ла-бораторних мікроорганізмів.Висновки. Отже, досліджуваний гель для лікування запальних уражень пародонту вітчизняного виробни-цтва «Джен-Метрогелур» виявився ефективним протимікробним засобом відносно клінічних та лабо-раторних штамів мікроорганізмів. Високочутливими до засобу виявилися клінічні та музейні культури C. albicans. Чутливими до гелю були культури S. aureus та музейні штами S. pyogenes та E. coli. Помірно чу-тливими виявилися культури E. faecalis та клінічні штами S. pyogenes та E. coli.

Мета роботи – проаналізувати випадки токсо­карозу у дітей з урахуванням особливостей його перебігу й даних параклінічних досліджень. Матеріали і методи. Спостерігали 8 дітей віком 3,5-10 років з вісцеральною (6) та субклінічною (2) формами токсокарозу. Проводилось комплексне обстеження, що включало дані епіданамнезу, клінічні, загальноприйняті лабораторні, біохімічні, імунологічні (виявлення антитіл IgG до Toxocara canis у сироватці крові), інструментальні (КТ органів грудної порожнини, УЗД внутрішніх органів) методи дослідження. Результати. Висвітлені й узагальнені літературні дані, що стосуються захворюваності, особливостей клінічного перебігу та лікування токсокарозу у дітей, причетності Tocsocara canis до виникнення абортів у вагітних, передчасних пологів і безпліддя. Описані клінічні випадки вісцерального токсокарозу у дітей та труднощі діагностики, пов’язані з розмаїттям клінічних проявів хвороби. У клінічній картині домінують неврологічні симптоми та порушення з боку бронхолегеневої системи. Висновки. Лише настороженість щодо токсокарозу та проведення цілеспрямованих методів досліджень дають змогу діагностувати це захворювання, насамперед у дітей з бронхолегеневим і судомним синдромами. З профілактичних заходів суттєве значення належить санітарно-освітній роботі, скерованій на проведення паразитологічних досліджень собак і котів для виявлення токсокарозу.

Мета дослідження. Дослідження та аналіз пошире- ності клінічних діагнозів скронево-нижньощелепних розладів (СНЩР) серед обстежених дорослих з вико- ристанням затверджених Міжнародною асоціацію стоматологічних досліджень (IADR, 2014) діагнос- тичних критеріїв СНЩР, клінічного діагностичного протоколу (DC/TMD, Ахіs I). Методи дослідження. Клінічні та променеві методи згідно з клінічним діа- гностичним протоколом DC/TMD, Ахіs I, статистичні методи обробки даних. Наукова новизна. Інтерес представляють результати поширення клінічних під- груп СНЩР в українській популяції отримані на основі стандартизованої, уніфікованої системи оцінки DC/ TMD, Ахіs I, що створює можливість порівняльного аналізу із закордонними дослідженнями та створення єдиних стратегій профілактики та лікування СНЩР. Висновки. серед СНЩР найпоширенішою виявилась група різних типів зміщень суглобового диска (ЗСД) – 55,47% та м’язові розлади (МР) у вигляді міалгій, міофас- ціального больового синдрому (МБС) – 48,83%. Загалом частка больового синдрому СНЩР (БС), представлена міалгіями та артралгіями, склала 62,11%. Група ЗСД є наймолодшою у віковому аспекті із середнім віком (с/в) 34,93±11,98 років, найстаршою є група дегенеративних захворювань скронево-нижньощелепного суглоба (ДЗ СНЩС) із часткою 18,75% та с/в – 48,88 ±15,83 років. В усіх групах переважають жінки, яких залежно від групи в 2,5–6 разів більше, ніж чоловіків.

Метою роботи було вивчення діагностичного значення загальноклінічних та параклінічних показників у дітей із проявами дисбактеріозу кишечника на тлі атопічного дерматиту для підвищення ефективності лікування даного захворювання. Проведене комплексне спостереження за 26 дітьми першого року життя, які мали клінічні прояви атопічного дерматиту. За даними бактеріологічного посіву випорожнень дітей розподіляли на дві клінічні групи порівняння. Першу групу становили 19 дітей зі значними порушеннями складу мікрофлори кишечника, що проявлялося дисбактеріозом ІІ–ІІІ ступеня тяжкості. Решта пацієнтів із відсутніми ознаками дисбактеріозу кишечника (за даними бактеріологічного дослідження випорожнень) увійшла до складу другої клінічної групи. Комплексне обстеження передбачало клінічну оцінку змін на шкірі за шкалою Eczema Area and Severity Index, відповідно до якої враховують площу ураження шкіри та інтенсивність морфологічних елементів висипання, а також загальний аналіз крові та визначення рівня загального імуноглобуліну E. У результаті проведених досліджень встановлено, що патологічне порушення мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на атопічний дерматит, підвищує ризик тяжкого перебігу цього захворювання у 2,8 раза, а ризик виявлення високої концентрації загального імуноглобуліну E у сироватці крові > 130,0 МО/мл — практично у 5 разів (відношення шансів — 4,8 (95% довірчий інтервал — 2,4–9,5)).

Резюме. Актуальність дослідження визначається недосконалістю існуючих підходів до оцінки кардіоваскулярного ризику (КВР), що базуються на лабораторно-інструментальних дослідженнях, при яких не враховують ні психологічного портрету особистості, ні наявності непсихотичних розладів психічної сфери. Саме це й вимагає удосконалити концепцію діяльності на первинному рівні надання допомоги задля підвищення ефективності профілактичних заходів та покращання прогнозу пацієнтів із високим КВР. Мета дослідження – вивчити частоту та характер клінічних варіантів соматогенного астенічного симптомокомплексу серед комбатантів, стратифікованих за рівнем КВР. Матеріали і методи. Первинною інформаційною базою для виконання дослідження стали результати комплексного клініко-анамнестичного обстеження 450 пацієнтів комбатантів, серед яких 400 осіб мали НППС та які попередньо були стратифіковані за рівнем кардіоваскулярного ризику (КВР), визначеним за методикою «SCORE». Застосування цієї методики передбачало урахування віку, статі, наявності тютюнокуріння, рівня артеріального тиску тощо і передбачало можливість екстраполяції можливого ризику на старший вік. Результати. Серед 99 пацієнтів із мінімальним КВР виявлено, що САСК мало місце у (21,2±4,1) % обстежених: однаково поширеними були всі клінічні варіанти САСК (їх частота коливалась у межах від (3,0±1,7) % – астенічний, до (7,1±2,6) % – астено-тривожний та астено-субдепресивний). При цьому проміжне положення за показником частоти займав дисомнічний варіант САСК – (4,0±2,0) %. Серед 102 пацієнтів з середнім КВР виявлено, що частота САСК у цій групі не відрізняється від аналогічного показника групи з мінімальнгим КВР та становила (21,6±4,1) %, однак у структурі САСК групи з середнім КВР достовірна (р≤0,05) більше клінічних варіантів астенічного типу, частота якого становила (11,8±3,2) %, тоді як інші клінічні варіанти в цій групі діагностовані з однаковою частотою (у межах від (2,0±1,4) % – дисомнічний варіант до (4,9±2,1) % – астено-субдепресивний, р>0,05). Серед 97 пацієнтів із високим КВР виявлено, що САСК мав місце достовірно (р≤0,05) рідше, ніж при мінімальному КВР – у (10,1±3,2) % обстежених, а за частотою діагностування клінічні варіанти САСК виявлялися однаково часто (від (1,0±1,0) % – дисомнічний, до (3,0±1,7) % – астено-тривожний та астено-субдепресивний, р>0,05). Висновки. У дослідженні визначені частота та характер клінічних варіантів САСК у комбатантів із різним рівнем КВР та доведено наявність найбільш високої частоти астенічного типу (р<0,05) в групі пацієнтів з середнім рівнем КВР порівняно з іншими клінічними варіантами. Астенічний тип САСК найбільш властивий хворим із реалізованим КВР та пацієнтам з середнім рівнем КВР, тоді як інші клінічні варіанти САСК виявлені з однаковою частотою серед пацієнтів з різним рівнем КВР.

Хвороба Лайма має різні клінічні прояви, її слід виключити у всіх пацієнтів з укусом кліща. Хвороба Лайма викликається Borrelia burgdorferi senso lato, збудником гетерогенної групи, з якої три гени систематично асоціюються із хворобою Лайма: B. burgdorferi senso stricto, B. afzelii і B. garinii, і є ендемічною хворобою в Україні. Ранні клінічні маркери Лайм-бореліозу та інші прогностичні фактори, що загрожують життю дитини, ускладнення бореліозної інфекції, все ще перебувають на початку активного дослідження вченими. Висновки. Клініцисти, включаючи сімейних лікарів, ревматологів, імунологів та молекулярних кардіологів, повинні брати участь у розробці нових критеріїв, що включають клінічну картину та результати лабораторного дослідження.

Мета дослідження: оцінка клінічної та фармакоекономічної ефективності вісмутовмістної та потрійної АГБТ при пептичній виразці дванадцятипалої кишки із застосуванням препаратів вітчизняного виробника і впливу на бюджет Збройних Сил України (ЗСУ) застосування фармакоекономічно-доцільних схем лікування ПВДК. Матеріали та методи. Застосовували бібліографічний метод – для дослідження стану забезпечення військовослужбовців сучасними засобами для лікування пептичної виразки дванадцятипалої кишки, місця і ролі фармакоекономічного аналізу (ФЕА) у системі медичної служби ЗСУ; математико-статистичний – для дослідження динаміки захворюваності військовослужбовців; методи „витратної вартості”, „вартісної ефективності” та „корисності витрат” – для вибору найбільш оптимальних схем АГБТ за клінічними та фармакоекономічними показниками; описового моделювання – для визначення загальних витрат на забезпечення лікування ПВДК в умовах військово-медичної служби. Клінічні дослідження включали обстеження 40 хворих на НР-асоційовану ПВДК, діагноз у яких підтверджено клінічним та ендоскопічним дослідженнями. Усім обстеженим пацієнтам проводили загальноклінічні дослідження, ультрасонографічне обстеження органів черевної порожнини, індикацію HР до лікування та через 4 тижні після закінчення АГБТ. Для експертної оцінки фармакоекономічної ефективності проводилось вивчення показників ЯЖ за опитувальником «SF-36 Health Status Survey». Результати. Запропоновано алгоритм медикаментозного забезпечення військовослужбовців (МЗВ) при пептичній виразці дванадцятипалої кишки з урахуванням показників ФЕА. Показано клінічні та фармакоекономічні переваги застосування вісмутовмісткої АГБТ із застосуванням вітчизняного езомепразолу та колоїдного субцитрату вісмуту, що обґрунтовується кращою (на 20 %) витратною вартістю, вищою (на 30%) антигелікобактерною активністю та переважанням корисності витрат (на 20%), порівняно з потрійною АГБТ на основі омепразолу. Висновки. Фармакоекономічний аналіз сучасного МЗВ при ПВДК антигелікобактерними та антипептичними комплексами засвідчив доцільність переходу на вісмутовмістку АГБТ із застосуванням вітчизняного езомепразолу та колоїдного субцитрату вісмуту. Фармакоекономічно обґрунтоване управління медичними і фінансовими ресурсами при організації лікування військовослужбовців, хворих на ПВДК із застосуванням вісмутовмісткої антигелікобактерної й антипептичної терапії на основі езомепразолу та колоїдного вісмуту, оптимальної з точки зору фармакоекономічного аналізу, сприятиме підвищенню ефективності та якості лікування, уникненню невиправданих бюджетних витрат на лікування та економічним вигодам для медичної служби ЗСУ у найближчі 5 років у розмірі до 1180000 грн.

Актуальність вивчення бактеріальних гнійних менінгітів (БГМ) визначається тяжкістю перебігу, розвитком загрозливих життю церебральних та екстрацеребральних ускладнень, стійких резидуальних наслідків, високою летальністю, яка сягає в деяких вікових групах від 15 до 70 %. Щорічно захворюваність на БГМ складає 4-6 випадків на 100 тис. населення. За даними літератури, в етіологічній структурі БГМ ведуча роль належить менінгококовій, пневмококовій та гемофільній інфекціям. Епідеміологічне значення проблеми БГМ зумовлене постійною загрозою спалахів менінгококової інфекції.

Серед усіх захворювань печінки найбільш проблемними на теперішній час є гострі вірусні гепатити (ГВГ), що є важливою проблемою медичної науки і охорони здоров’я всіх країн світу та яка з кожним роком стає все більш актуальною. Насамперед, це пов’язано з широким поширенням, прогресуючим зростанням захворюваності, вираженим поліморфізмом клінічних проявів, складністю епідемічного процесу, множинністю шляхів та факторів передавання збудника, високою частотою формування хронічних форм – хронічного вірусного гепатиту, цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/32333

The results of a number of studies have shown that in arterial hypertension (AH), G/T and T/T genotypes of the adiponectin gene (ADIPOQ) and Gly/Arg and Arg/Arg genotypes of the insulin receptor substrate 1 gene (IRS-1) are associated with a greater severity of metabolic disorders and hemodynamic parameters compared with G/G and Gly/Gly genotypes of these genes. The aim of the study: to evaluate the severity of cardiovascular remodeling and metabolic disorders in hypertensive obese patients in the simultaneous presence of two unfavorable genotypes of the ADIPOQ and IRS-1 genes. Methods: We examined 300 AH patients: 200 patients with AH and obesity, 50 patients with AH and normal body weight, 50 patients with AH and overweight, 40 patients with AH, obesity and type 2 diabetes mellitus (DM2), 30 healthy individuals. The polymorphisms of the ADIPOQ and IRS-1 was assessed by molecular genetic method. Results: It was found that in all groups of hypertensive patients, regardless of body weight and the presence of DM2, the simultaneous presence of two unfavorable genotypes of the ADIPOQ and IRS-1 genes occurred significantly more often than in healthy individuals: in 41% of AH patients with obesity, 30% of AH patients with normal weight, 40% of AH with overweight, 57.5% of AH with obesity and DM2 vs. 13.3% of healthy individuals. In hypertensive patients, in the presence of overweight and obesity, the frequency of combination of the two unfavorable genotypes of these genes was significantly higher than in AH patients with normal body weight. Conducting comparative evaluation of AH patients with obesity depending on the presence of two unfavorable genotypes or two protective genotypes of the ADIPOQ and IRS-1 genes showed that carriers of the combination of the G/T + T/T genotype of the ADIPOQ and the Gly/Arg + Arg/Arg genotype of the IRS-1 had a higher body mass index, more pronounced insulin resistance, cardiovascular remodeling, adipokine imbalance, impaired carbohydrate and lipid metabolism. Conclusions: In AH patients, the frequency of the simultaneous presence of two unfavorable polymorphisms of ADIPOQ and IRS-1 genes was higher than in healthy individuals. In AH patients with overweight and obesity, the frequency of combination of the two unfavorable genotypes of the ADIPOQ and IRS-1 genes was significantly higher than in normal body weight. The presence of a combination of two unfavorable genotypes of the ADIPOQ and IRS-1 genes in patients with AH and obesity was associated with a greater severity of cardiovascular remodeling and metabolic disorders compared with the combination of two protective genotypes of these genes.

У розвинених державах і в країнах третього світу серед збудників позашпитальних і нозокоміальних інфекцій лідирують умовно патогенні мікроорганізми (УПМ) родини Enterobacteriaceae. Україна не стала винятком – превалювання полірезистентних УПМ у етіологічній структурі гострих кишкових інфекційних захворювань (ГКІ) призвело до пошуку лікувальних засобів, що мають найменший негативний вплив на організм хворого. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/32334

Сучасна ендокринологія - галузь медичної науки, що швидко розвивається. За останні 10 років широкого розповсюдження і застосування в клінічній і лабораторній діагностиці набули імуноферментний та імунохемолюмінісцентний аналізи. Імуноферментний аналіз (ІФА) – лабораторне дослідження, засноване на реакції «антиген-антитіло». Матеріалом для дослідження може слугувати кров (ІФА крові), спинномозкова рідина, речовина скловидного тіла, навколоплідні води і т.п.

У дисертаційній роботі представлене теоретичне узагальнення і практичне вирішення актуальної наукової проблеми - обгрунтування концептуальних принципів удосконалення фармакотерапії уродинамічних розладів за результатами вивчення їх патогенетичних механізмів на експериментальних моделях гіперактивного сечового міхура та стресового нетримання сечі. За даними популяційного епідеміологічного дослідження виявлені частота та різновиди розладів сечовипускання, які мали місце у 52% із 19094 жінок дорослого населення України, що становило 63,6% від загальної кількості опитаних. Вивчені статеві, термінові, побутові, клінічні та урологічні особливості виявлених розладів сечовипускання в жінок, охоплених епідеміологічним дослідженням. Підтверджено клінічну відповідність оригінальних експериментальних моделей гіперактивного сечового міхура та стресового нетримання сечі, за умов яких в динаміці були вивчені морфологічні, електрофізіологічні, імуногістологічні зміни, вираженість яких виявилася патогенетично значущою при досліджених патологічних станах. Доведено суттєво вища ефективність патогенетично обгрунтованої фармакологічної корекції уродинамічних розладів за умов досліджуваних моделей у тварин шляхом сумісного введення тестостерону і естрадіолу. Вперше отримано патогенетичне обгрунтоване підтвердження необхідності включення тестостерону до схем комплексного лікування жінок з розладами сечовипускання в пре- та постменопаузальному періоді.
В диссертации представлено теоретическое обобщение и практическое решение актуальной научной проблемы - обоснование концептуальных принципов усовершенствования фармакотерапии уродинамических расстройств по результатам изучения их патогенетических механизмов на экспериментальных моделях гиперактивного мочевого пузыря и стрессового недержания мочи. Согласно результатам популяционного эпидемиологического исследования выявлены частота и разновидности нарушений мочеиспускания, которые регистрировались у 52% из числа 19094 взрослых женщин Украины, что составляло 63,6% от общего числа опрошенных. Уточнены половые, временные, бытовые, клинические и урологические особенности отмеченных нарушений мочеиспускания у женщин в рамках эпидемиологического исследования. Подтверждено клиническое соответствие оригинальных экспериментальных моделей гиперактивного мочевого пузыря и стрессового недержания мочи, в условиях которых в динамике были изучены морфологические, электрофизиологические, иммуногистологические изменения, выраженность которых оказалась патогенетически значимой при исследованных патологических состояниях. Доказана значительно большая эффективность патогенетически обоснованной фармакологической коррекции уродинамических расстройств в условиях исследуемых моделей у животных путем совместного введения тестостерона и эстрадиола. Впервые получено патогенетическое обоснованное подтверждение необходимости включения тестостерона в схемы комплексного лечения женщин с нарушениями мочевыделения в пред- и постменопаузальном периоде.
The dissertation presents the theoretical substantiation and practical solution of the The dissertation presents the theoretical background and practical solution of the actual scientific problem – the justification of the concepts of the urodynamic disorders pharmacotherapy improvement according to the results of their pathogenetical mechanisms investigation on the experimental models of overactive bladder and stress incontinence of urine. According to the analysis of an all-Ukrainian population epidemiological study, it was found that 52% out of 19094 adult women distinguished the symptoms of urodynamic disorders. These data were equal to 63.6% of the respondents total amount. Firstly received the official data according to a special request allowed to reveal the urodynamic disorders in 4906 patients, their structure was clarified. For the first time received, according to a special request, official data in 2016, 4906 people identified the Republic of Moldova, clarified their structure. The following pathological processes are on the top-three of urodynamic disorders reasons equals to 83.0% of them: the urinary bladder neuromuscular dysfunction, stressprovoked involuntary urination and unspecified urinary incontinence not specified. The concept of both perineum muscles and pelvic sphincter apparatus dysfunction in women with urodynamic disorders received the further development as the results of the complex clinical examination. The data obtained allowed to prove the direct correlation between the evident concept signs and the urodynamic disorders degree of expression. The cause- relationship was established between the urogenital tract atrophic changes progression and the urethral resistance index decrease. A direct linear relationship was evaluated between the urodynamic disorders expression and the detrusor tone which is inversely proportional to bladder capacity. The clinical relevance of the original experimental models of overactive bladder and stress urinary incontinence was proved. The morphological, electrophysiological, and immunohistological changes were studied in conditions of the abovenamed experimental models. It should be mentioned that changes of the used methods revealed to have the pathogenetic importance within the investigated pathological conditions. The hormonal exhaustion in the experimental animals was shown to be manifested by urination confusion, structural changes of the bladder and its increased sensitivity to purinergic stimulation. The energy deficit formation should be involved into the investigated pathological conditions: its expansion was confirmed by the high-energy phosphates compounds degradation along with the adenylate system ATP-ADP-AMP exhaustion. The detrusor neurogenic responses increased level was shown to be induced by both cholinergic and purinergic components activation as well as prostaglandins synthesis. The nitratergic mechanisms involvement into the urinary disorders pathogenesis was according to the data of immunohistochemical analysis of inducible, endothelial and neuronal fractions of NO-synthase expressions in conditions of experimental overactive bladder and stress urinary incontinence. The pharmacological compounds efficacy summarized results received in conditions of the investigated urodynamic disorders are given. The Quercetin positive effect in conditions of the experimental models of overactive bladder and stress urinary incontinence was proved. Its high efficacy was established in conditions of the combined injections with testosterone and estradiol that was proved by both eNOS and nNOS expression significant increase and stabilization within the bladder stromal interstitial cells. Testosterone pathogenetic role in conditions of the investigated pathology was established and continued to be studied. It was proved that both testosterone and estrogens deficit results in the oxidative stress development, antioxidant defence inhibition, vascular wall instability, endothelial damage and microcirculation injure observed with an age in the urogenital organs tissues. The testosterone and estradiol both separate and combined administration evident efficacy was proved in an experimental model of an overactive bladder. The combined testosterone and estradiol administration positive effect in the investigated conditions was shown to be realized due to cholinergic component activity decrease. Significantly higher testosterone and estradiol efficacy as urodynamic disorders pathoghenetically oriented pharmacological correction was proved. The pathogenetically proved background was obtained firstly to include the testosterone into the female urinary disorders complex treatment in the pre- and postmenopausal period.

Дисертаційна робота присвячена обґрунтуванню патогенетичного лікування хворих на хронічний генералізований пародонтит за допомогою мультипробіотиків. Результати експериментальних досліджень показали, що за умов тривалого введення інгібітора протонної помпи омепразолу виникають патологічні зміни в тканинах пародонта щурів: деполімеризація біомолекул сполучної тканини, зниження активності інгібіторів протеїназ на тлі розвитку оксидативного стресу та змін загальної активності NO-синтази і вмісту нітрит-аніонів. Уведення мультипробіотика за умов тривалого пригнічення секреції гідрохлоридної кислоти в шлунку запобігає розвитку оксидативного стресу, катаболізму колагенових і неколагенових білків тканин пародонта, сприяє підвищенню загальної активності NO-синтази та вмісту нітрит-аніонів у порівнянні з тваринами без корекції. Доведена клінічна ефективність мультипробіотикотерапії у хворих на хронічний генералізований пародонтит І-ІІ ступенів тяжкості на підставі клінічних, біохімічних і мікробіологічних досліджень.
Диссертационная работа посвящена изучению роли дисбиотических нарушений в патогенезе развития заболеваний пародонта и возможности коррекции их мультипробиотиками. Современный фармацевтический рынок имеет широкий спектр пробиотических препаратов, большинство из которых являются монокомпонентными в лиофилизированном состоянии, что противопоказано для использования в стоматологической практике, так как реактивация клеток происходит в проксимальных отделах пищеварительного тракта. Отечественный мультиштаммный пробиотик «Симбитер омега» имеет много преимуществ: 1. живые культуры; 2. мультиштаммность за счет мутуалистичного симбиоза; 3. высокая концентрация живых культур в одной дозе 2*1010 КОЕ; 4. 200 мг высокоочищенного геля бентонита, основой которого является минерал монтмориллонит; 5. 250 мл масла льна и пшеницы, которые являются источником ω-3 і ω-6 полиеновых жирных кислот. Считаем, что мультипробиотическая концепция коррекции микробиоценоза полости рта имеет целью стойкое восстановление физиологического дисбаланса микробиологических и иммунологических звеньев колонизационной резистентности с учетом особенностей данной микробиоты. В эксперименте на животных проанализированы интенсивность свободнорадикальных процессов в тканях пародонта, степень деполимеризации коллагеновых белков, протеогликанов и гликопротеидов, изменения NO-системы и активности ингибиторов протеолитических ферментов в условиях 28-дневного введения ингибитора протонной помпы омепразола. Экспериментальная коррекция мультипробиотиком патологических изменений в тканях пародонта крыс в условиях длительного введения омепразола доказала пародонтопротекторное действие, о чем свидетельствуют предупреждение катаболизма биомолекул соединительной ткани, угнетение развития оксидативного стресса, повышение активности NO-синтазы и содержания нитрит-анионов. Доказано, что использование мультипробиотиков группы «Симбитер» в индивидуальных дентоальвеолярных каппах на ночь в течение 20 дней у больных хроническим генерализованным пародонтитом восстанавливало окислительно-антиоксидантный баланс ротовой жидкости, о чем свидетельствует достоверное снижение содержания окислительно-модифицированных белков, ТБК-реактантов на фоне повышения активности супероксиддисмутазы и каталазы по сравнению с этими показателями у пациентов до лечения. Под действием мультиштаммных пробиотиков группы «Симбитер» в ротовой жидкости больных хроническим генерализованным пародонтитом нормализуются протеиназно-ингибиторный баланс, NO-эргическая система и повышается активность орнитиндекарбоксилазы в сравнении с этими показателями до лечения. Доказано, что мультипробиотикотерапия у больных хроническим генерализованным пародонтитом нормализует микробиоценоз пародонтальных карманов, о чем свидетельствуют микробиологические исследования.
The dissertation is devoted to the substantiation of pathogenetic treatment of patients with chronic generalized periodontitis using multiprobiotics. The results of experimental studies have shown that under conditions of prolonged administration of proton pump inhibitor omeprazole, we have pathological changes in periodontal tissues of rats: depolymerization of biomolecules of connective tissue, reducing in the activity of protease inhibitors against the backdrop of oxidative stress and changes in the overall activity of NO-synthase and the content of nitrite anions. Introduction of multiprobiotic under prolonged inhibition of secretion of hydrochloric acid in the stomach prevents the development of oxidative stress and catabolism of collagen fibers non-collagenic periodontal tissues and increase the total activity of NO-synthase and the content of nitrite anion compared with animals without correction. Multyprobiotic therapy usage showed proven clinical efficiency in patients with chronic generalized periodontitis of I and II degree of severity based on clinical, biochemical and microbiological studies.

Атеросклероз судин нижніх кінцівок широко розповсюджене захворювання, яке без своєчасного діагностування і належного лікування призводить до тяжких наслідків. На сьогодні існує багато методів дослідження, але не до кінця розроблені методи ранньої діагностики, особливо питання атеросклерозу нижніх кінцівок у хворих на кардіоваскулярну та цереброваскулярну патологію. Для вирішення цієї проблеми ми скористалися щиколотко-плечовий індекс (ЩПІ) — це співвідношення артеріального тиску нижніх кінцівок до артеріального тиску верхніх кінцівок. Цей метод є достатньо корисний, зручний в використанні та не потребує значних витрат в часі та коштах. Визначення ЩПІ є одним із найдоступніших неінвазивних методів діагностики захворювань периферичних артерій (ЗПА).ЩПІ використовується для об’єктивної оцінки ЗПА нижніх кінцівок в епідеміологічних дослідженнях та в лікарській практиці. Також ЩПІ є прогностичним показником, що може використовуватись для прогнозу збереження кінцівки, загоєння ран та виживання пацієнтів. ЩПІ може бути використаний в якості інструмента скринінгу ЗПА нижніх кінцівок або для моніторингу ефективності лікування. Таким чином всі вищевказані переваги щиколотко-плечового індексу можна вважати доцільним допоміжним методом в ранній діагностиці атеросклерозу нижніх кінцівок у практиці сімейного лікаря для своєчасного надання кваліфікованої допомоги та покращенню якості життя пацієнтів.

Мета роботи – проаналізувати сучасні тенденції в дослідженнях позасвідомого психоаналітика сві-товою психоаналітичною спільнотою. Методи. У статті подано результати кількісного (методом контент-аналізу) та якісного (методами узагальнення й систематизації) аналізу статей, присвячених різним аспектам вивчення позасвідомого психоаналітика, опублікованих у фахових психоаналітичних журналах із переліку Scopus за І півріччя 2017 року. Згідно з ними, усього із 447 статей у 22 журналах виявлено 17 робіт, які містять результати емпіричних досліджень феноменології функціонування та прояву позасвідомого психоаналітиків. Результати. Виявлено, що переважно емпірична частина в них ґрунтується на клінічних випадках та інтерв’ю з психоаналітиками, тренінговими аналітиками й супервізорами. У них, зокрема, виявлено три загальні групи ключових понять, що є актуальним предметом вивчення в указаний період: контрпе-ренесення, ревері та позасвідома комунікація. Описано короткий огляд уведених категорій у кожній із груп, як-от: матриця перенесення-контрперенесення, нарцисичні потреби психоаналітика, аналітичний еротизм, переживання щодо закінчення психоаналізу, мовчання й оніміння психоаналітика, позасві-дома фантазія й позасвідома інтерсуб’єктивність. Висновки. Узагальнено, що позасвідоме психоаналітика та феноменологія його прояву в аналітич-ній роботі залишається в постійному фокусі досліджень, виконаних у різних психоаналітичних підхо-дах, охоплюючи не лише безпосередню клінічну практику (у тому числі зі специфічними категоріями аналізантів), а й тренінгову підготовку кандидатів і супервізорську оцінку. Класична та лаканівська школи більшою мірою зосереджені на дослідженні контрперенесення, британська школа – ревері та несвідомої фантазії, інтерсуб’єктивісти зацікавлені в дослідженні можливості і здатності психоа-налітика використовувати своє позасвідоме у створенні особливої інтерсуб’єктивної реальності між ним та аналізантом. Єдність у поглядах на позасвідоме психоаналітика відзначено в ідеях про його чутливість, про діагностичну цінність переживань, що виникають на сесіях, а також про небезпеку в нехтуванні впливом власного позасвідомого на психоаналітичний процес.Ключові слова: емпатія, контрперенесення, несвідоме, позасвідома комунікація, позасвідоме, психоаналіз, ревері, сприймання.